Прим. пер.
2.7K subscribers
449 photos
201 links
Про переклад, редактуру та інші пригоди книжок. Ведучий у студії: Микола Климчук. Імейл для питань, побажань і цікавих замовлень: prym.per@gmail.com

18+ Read at your own discretion
Download Telegram
Про одруківки

І. Відсоток книжок без одруківок прагне до нуля

Книжка без хибодруків — виняток. Книжка з хибодруками — норма життя. Текст книжки — це великий масив даних, організованих за певними правилами. Одруківка — це просто збій у масиві. Що більший масив, то більше збоїв. Точно так само програмісти роблять помилки у коді. Nobody’s perfect.

У будь-якому виробництві — столярному, харчовому, електронному — існують технологічні припуски, межі допустимих відхилень від розмірів. Абсолютної точності не буває навіть у космічних апаратах, просто там припуск іде на мікрони, а не на міліметри. Так само у видавничій сфері. Одруківка — це еквівалент технологічного припуску.

Предметом обговорення може бути кількість одруківок на одиницю виміру, а не факт одруківки. При старому режимі допустима кількість одруківок регламентувалася, але в епоху комп’ютерних спелчекерів стара норма втратила смисл. Я вважаю допустимим порогом у звичайній книжці одну одруківку на один аркуш тексту (у книжці це зазвичай 16–20 сторінок).

ІІ. Одруківки бувають красиві і некрасиві

Не всі одруківки створено рівними. Красиві одруківки трапляються рідко і входять в історію (див. Біблія для грішників, Sinners’ Bible). Некрасиві — копійки виїденої не варті. Красиві одруківки — предмет колекціонування. Некрасиві — предмет роздратування.

(Окраса моєї колекції красивих одруківок — колонтитул «Из желтой попки» в оповіданнях Віктора Некрасова. Правильно, як ви здогадалися, «Из желтой папки», але це, погодьтеся, не так ефектно.)

ІІІ. «Я побачив одруківку, що мені робити»? Короткий курс

1. Вдихнути, видихнути, розслабитися. В разі потреби, повторити.

2. Якщо ви людина доброї волі, озброєна часом і натхненням, сфоткати й надіслати видавцю. Якщо там люди доброї волі, озброєні професійним сумлінням, вони внесуть правку в макет — ентропії у всесвіті стане трохи менше.

3. Якщо одруківка красива, зробити пост у соцмережах і розділити почуття прекрасного з іншими.

4. Якщо хибодрук некрасивий, звичайний, пост у соцмережах зусиль не вартий — це шум, а не сигнал. Такий пост розповідає не про того, хто пропустив хибодрук, а про того, хто написав пост. Смисл таких постів, а ім’я їм — легіон, вичерпно висловив великий поет Подерв’янський: «Недосконалість світу заїбала і завела у нетрі нас з дружком». Just don't do it.
Якби вам було цікаво подивитися на робоче місце перекладача as it is, без гламурних прибирань і поки світло є, то моє отаке.

Є перекладачі, які вміють працювати будь-де — навіть у кав'ярнях. Я теж, якщо припече, вмію, але найкраще працюється вдома, в тиші. І в погану погоду, щоб спокус поменше було.
Цікавіший фрагмент мого кабінету )
Хвилинка краси.

Офіційна емблема коронації Карла ІІІ.

Зроблено у студії Джоні Айва, колишнього шеф-дизайнера «Епла».

Квіточки на емблемі не випадкові — це символи Вельса (конюшина), Шотландії (чортополох) і Англії (троянда), якщо я не плутаюсь у геральдичній флористиці.

До дня коронації обіцяють українське видання мемуаресок молодшого сина короля, і вони читача здивують.
Як не треба писати примітки
Короткий курс для перекладачів і редакторів

Сіла птаха білокрила* на тополю**,
Сіло сонце понад вечір за поля***.
Покохала, покохала я до болю****
Молодого, молодого скрипаля.

Покохала, зачарована струною,
Заблукала та мелодія в гаю.
В гай зелений журавлиною весною
Я понесла своє серце скрипалю.

* Імовірно, мається на увазі мухоловка білошия (Ficedula albicollis) — невеликий птах із родини мухоловкових. В Україні гніздовий, перелітний вид. Маса тіла 9–15 г, довжина тіла близько 13 см. У шлюбному вбранні дорослий самець підвиду albicollis зверху чорний; лоб і задня частина шиї білі; поперек білуватий; низ білий; на покривних перах другорядних махових і на третьорядних махових перах широка біла смуга.

** Тополя (Populus) — рід деревних листопадних рослин родини вербових (Salicaceae), заввишки 18–45 м і більше.

*** Встановити точний час заходу сонця неможливо, адже автор не згадує географічної широти і дати. Відомо тільки, що дія відбувається навесні («журавлиною весною») після початку вегетації («гай зелений»).

**** Автор, очевидно, натякає на мазохістичний тип характеру героїні.
Як писати iPhone

Правильна відповідь — як завгодно. Але варіант айфон здається мені найпростішим. Як ксерокс і памперс (теж зареєстровані торгові марки, не хухри).

Найгірший варіант — писати в українському текст iPhone.

Найголовніше — пам'ятати, що живі люди все відмінюють, а значить кирилиця завжди даватиме фору латиниці. Ніхто при здоровому глузді не говорить:

— Давай зустрінемося у макдоналдс?
— Ні, я там уже два айфон загубила.
З вами рубрика «А що так можна було?!»

В России мемуары принца Гарри «Запасной» выпустят в виде пересказа, сообщает «Коммерсант» со ссылкой на издательскую группу «Эксмо-АСТ».

По данным газеты, 16 февраля книга выйдет в аудио- и электронном формате, а в конце месяца пересказ мемуаров выйдет в печатном виде тиражом в три тысячи экземпляров. Еще один вариант пересказа книги в аудиоформате от издательства Smart Reading выйдет 15 февраля в «ЛитРес».

«В саммари будут отражены ключевые идеи книги без использования отрывков из нее: автор саммари прочитала книгу на английском и пересказала своим языком. Как и Smart Reading, мы опираемся на закон о цитировании», — сказал гендиректор «Эксмо» Евгений Капьев.

Права на мемуары принца Гарри принадлежат издательству Penguin Random House, которое прекратило работу с российским рынком в 2022 году.

* * *
Геніально. Життя вже не літературі наслідує, а класичним анекдотам.

— Абрам, что ты делаешь в субботу?
— О, в субботу мы с Сарочкой идем на «Травиату».
— Мне не понравилось.
— Ты ходил на «Травиату»?
— Мне Изя напел.
Also by the Author

На Заході майже у всіх книжках є сторінка Also by the Author — раптом читачу сподобається і він захоче щось інше у цього автора почитати.

Віддавати під це окрему сторінку — буржуазна розкіш, але ніщо не заважає зазначити це в підвалі авантитула, там місця вистачить.

В Україні, принаймні в перекладних книжках, таке, здається, майже не практикують. А даремно. Це маленький внесок у промоцію автора, а головне — у промоцію читання.

У цьому жанрі — зазначаємо інші книжки автора — є один дипломатичний момент.

Заведено зазначати всі (або, якщо їх багато, найважливіші) книжки автора. Зазначати тільки ті, що вийшли в «нашому» видавництві, а ті, що вийшли в «чужому», не зазначати — це жлобство.

От виходить, наприклад, книжка Деніела Пінка. І одному видавництву не западло вказати на авантитулі іншу його книжку, хоч вона вийшла в іншому видавництві.

Колись у Оксани Стефанівни Забужко я підслухав прикметник «комільфотний». Оце воно.
Есть ли жизнь после МГИМО?

Пишуть, що Польща звільнила з міністерства закордонних справ усіх своїх випускників МГІМО — Московского государственного института международных отношений. З одного боку, коні не винні. З іншого, радянська (вона ж російська) політична освіта — обтяжувальна обставина, освіта ця була специфічна.

Легендарний інститут був, заповідник радянської еліти. Мій батько, фанат передачі «Международная панорама» (по неділях о шістнадцятій, якщо мені пам’ять не зраджує), мріяв, щоб я там учився.

У Москві був ще один легендарний виш — Університет дружби народів ім. Патріса Лумумби. Для прогресивної молоді країн Азії і Африки, які вибрали шлях побудови соціалізму.

Років двадцять тому в газеті «Аргументы и факты» мені трапилося оголошення про зустріч випускників з дотепним заголовком «Есть ли жизнь после МГИМО?».

Так от, МГІМО був настільки легендарний, що про нього анекдоти складали. Ось мій улюблений. Він пародіює дипломатичний стиль Радянського Союзу загалом і міністра закордонних справ СРСР Громико зокрема, у західній пресі його називали Mr. No. Цей стиль творчо розвинули у російському МЗС. Гімн МГІМО написав сам міністр Лавров і там заримовано «МГИМО — клеймо».

Проходять у МГІМО сольфеджіо: як писати й відповідати на дипломатичні ноти. Викладач дає домашнє завдання. Умови задачі такі. Ви — посол у прибережній африканській країні. Одного прекрасного дня в акваторії столичного порту піднімається радянський підводний човен і прицільною торпедою топить флагман місцевого флоту. Вам вручають ноту протесту. Напишіть відповідь. На наступному семінарі розберемо.

Через тиждень на семінарі:
— Петров, три! Иванов, четыре! Сидоров, пять с минусом!
— А за что минус?
— Сидоров, слова «нахуй» и «похуй» пишутся слитно. А «Черная обезьяна» лучше написать с большой буквы. Вы же всё-таки обращаетесь к президенту суверенной страны.
Так ніхто не кохав

Найпоширеніша пунктуаційна помилка сучасності — кома після «так» на початку речення. Тут навіть закон Парето відступає — її ставлять не 80 % учасників процесу, а 99.

Так з комою означає «да». Так без коми означає «таким робом». У правописі про це є окремий пункт, 118.10:

Увага. Слід відрізняти стверджувальні слова так, гаразд від прислівників так, гаразд, після яких кому не ставимо.

Мнемонічне правило просте і сформульоване у шкільному вірші Володимира Сосюри:

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.

Бачите кому після так? Бо вона там не потрібна. Якщо її поставити, вийде: «Да, никто не любил...»

#промову
ДСТУ

Є слова, на вживання яких перекладачам треба видавати ліцензію, прописувати в ДСТУ. Бо не только лишь каждый сможет, як влучно сказав мер Кличко.

Зайшов знічев’я у книгарню на районі. Узяв першу-ліпшу книжку. Щось про зникнення аптекарки, красиве — з кольоровим обрізом і золотим конгревом на палітурці. Читаю:

«Достоту я б не дивилася так тужливо...»

Закрив. Зітхнув. Слово достоту настільки гарне і настільки українське, що не можна просто так узяти його і не вжити. Одна біда, перекладачі не зовсім схоплюють, що воно значить і як працює.

Поет, наприклад, умів:

Ота пора березнева мені наймиліша,
коли достоту схожими стають
і березовий гай, і сорока,
і засніжене поле у чорних прогалинах…

А перекладач не вміє. Порівняйте: смачний обід, достоту як учора — достоту пообідав би, зголоднів уже.

— Ти перекладач?
— Ага.
— А скажи щось по перекладацькому?
— Достоту.
— Бігме!

#пропереклад
Рік війни. У цей день доречно сказати одне: дякую ЗСУ за те, що у мене є можливість читати, перекладати і сподіватися, що завтра настане.

Вніс у цьому місці невеличку правку: українці відбиваються від Росії.

І через рік війни немає сумнівів, що відіб'ються.
Одиниця виміру

Читаю на ніч історію атомної бомби Річарда Родса. 25 (прописом: двадцять п’ять) англійських перевидань і Пулітцерівська премія на десерт.

800 сторінок про те, як Сполучені Штати зібрали збірну світу з фізики, дали грошей, скільки треба, не торгуючись, і через шість років отримали бомбу. Іронія в тому, що за якихось сорок років до того половина науки ще сумнівалася в існуванні атомів.

У цій книжці стільки забавних епізодів, що на окремий канал вистачить. Розважу вас таким.

Дано: розділити ізотопи урану. Для цього уран розчиняють у кислоті, рідину переводять нагрівом у газ, а газ проганяють через сильне електромагнітне поле. Дуже сильне.

Треба багато міді для обмотки електромагнітів, а надворі війна — мідь у дефіциті. І тоді фізики кажуть військовим: нас влаштує срібло, воно теж непогано струм проводить. У країни ж є срібний запас? Позичте у мінфіна, а після війни віддамо. Нам чисто на дріт, не для себе.

Начальник проекту генерал Гровс посилає двох полковників у мінфін домовитися. Ті викладають ситуацію — треба трохи срібла на дріт.

— Скільки? — питають у мінфіні.
— Від 5 до 10 тисяч тон.
— Панове, ми важимо срібло трійськими унціями.

Закінчилося тим, що фізикам позичили 11 000 тон срібла на 300 мільйонів доларів. Зливки переплавили на дріт і обмотали ним електромагніти. Після війни, коли в продажу знову з’явилася мідь, увесь цей дріт переплавили назад і віддали мінфіну. Загальна вага в акті приймання-передачі збіглася з точністю до кілограма.
Як відірватися від маминої спідниці
Короткий курс для батьків і підлітків

Якби у вас є син-підліток і ви не знаєте, що йому подарувати на день народження, бо ігровою приставкою вже не здивуєш, то Джозеф Кемпбел підказує нетривіальну ідею у книжечці про жіночі архетипи в архаїчних культурах.

«У тубільних суспільствах океанських островів важливу й помітну роль відіграють жінки, тому хлопчику непросто відірватися від матері і звільнити своє лібідо.

Перед хлопчиком постає непросте завдання — стати вольовим і активним. Але для цього треба відірвати своєї лібідо від матері. І тут на допомогу приходить батько — дарує хлопчику порося.

За поросям треба доглядати, так що тепер у житті хлопчика є не тільки матір. Коли хлопчик звикається з поросям, батько допомагає принести його в жертву, щоб хлопчик навчився жертвувати тим, що любить. Так порося допомагає хлопчику стати чоловіком, вирватися з гравітаційного поля матері».
Майстер дзена

Ви теж помітили, що у віршах іменинника Тараса Григоровича Шевченка тонко вплетено хайку і дзенські коани?

*
Не спалося.
А ніч,
Як море.

*
А я... аж страшно, як згадаю.
Я сам пішов
У москалі.

*
Таки ж у нашому селі
Назнав я дівчину...
Вчащаю

*
Головко бідна!
Позичать?
Та хто таку позичить силу?

*
Я годів зо два проходив
По Чорноморії, по Дону...
І подарунків накупив.

*
Та й усмiхнулася небога.
Прокинулась —
Нема нiчого.
Дві великі різниці

Якось у давні-прадавні часи йду я по Хрещатику, нікого не чіпаю. А між Інститутською і Грушевського чатують на перехожих кореспондентка якогось каналу і оператор з камерою. Підходять і просять хвилинку уваги. Окей, хвилинка у мене якраз була, навіть дві.

І далі дівчина на камеру питає:

— Ви знаєте, де в Києві філармонія?
— Звісно. Ондо, — показую в бік Європейської площі.
— А де в Києві консерваторія, знаєте?
— Так. Ондо, — махаю рукою в бік Майдану.
— А яка між ними різниця, можете пояснити?
— Запросто. Консерваторія — навчальний заклад для музикантів. А філармонія — концертний зал.

І тут кореспондентка починає радісно стрибати:
— Єс, єс, єс!

Питаю, що саме так її порадувало в цій нехитрій відповіді. Виявляється, у них якесь редакційне завдання на музичну тему, і вони вже годину ловлять когось, хто може пояснити різницю між філармонією і консерваторією.

До чого я веду? Судячи з читацьких претензій до книжок, так само важко спіймати людину, яка розуміє різницю між видавництвом і друкарнею.
Підписано у друк

У рекламних повідомленнях українських видавництв є одна цікава особливість, якої не зустрінеш на Заході, — в них фігурує друкарня як явище: ми здали книжку в друкарню, ми отримали книжку з друкарні, друкарня затримує тираж і т. д. Якось мені трапилося повідомлення «друкарня надрукувала швидше, ніж ми розраховували, тому...»

Уявити, що видавництво «Фарар, Страус енд Жиру», знамените тим, що опублікувало найбільше нобелівських лауреатів до того, як вони стали нобелівськими лауреатами, щось говорить читачам про друкарню, рішуче неможливо. Це ніби вийшов Стів Джобс і говорить: ми здали креслення айфона на завод — скоро буде.

Так само охоче українські видавництва, на відміну від, скажімо, американських, роблять інфоприводами дрібні епізоди виробництва: ми почали перекладати, правовласники затвердили обкладинку, художник намалював ескіз, у книжці буде кольорова вклейка.

Моя гіпотеза на пояснення цього явища така: український книжковий ринок дуже маленький, а що менший ринок, то дрібніші на ньому інфоприводи.
Про зміст і смисл життя

Перекладачі й редактори, тим більше журналісти, іноді плутають слова зміст і смисл.

Слова підступно схожі і в певній площині перетинаються, але це не синоніми. У них різна ідіоматика і валентність.

Буває змістовне життя — тобто насичене. Але люди втрачають або знаходять смисл життя, а не зміст. Компанію цим словам складає вміст — там теж слизько.
Про дрібне, нудне і видавниче.

Майже на всіх картах в англійських книжках масштаб показано в кілометрах і в милях — щоб два рази не вставати.

Так от, замість перекладати «50 miles — 50 миль», простіше і дешевше сказати верстальнику, щоб просто ці милі викинув.

Українському читачеві ці милі, як кажуть у нас у селі, до сраки двері.