Глінтвейн
Снігу на новий рік природа не подарувала, але на календарі зима, тож дорога редакція повторить для старих і нових читачів перевірений часом рецепт глінтвейна, позичений у Джеймі Олівера. Недопите можна розігрівати, гірше не стане.
∙ 1–2 пляшки сухого червоного вина (1 пляшка = 2–3 порції, ми ж не в ресторані, щоб жлобити на порціях)
В глінтвейн не треба брати дороге марочне вино, згодиться і пристойне ординарне. Мій досвід каже, що найкраще — закарпатське каберне «Чізай». Це взагалі найпристойніше з дешевих українських вин. Зовсім дешеве вино все зіпсує, зекономте на чомусь іншому.
∙ спеції: бадьян, душистий перець, гвоздика, кардамон, кориця, мускатний горішок (все, зрозуміло, зернами і паличками, нерозтерте)
Всього по 5-6 штучок, кориці 1-2 палички, 1-2 мускатний горішок треба розбити, щоб він тріснув, бо цілий не віддає аромату. Якщо чогось під рукою нема — не страшно. 6 спецій — це програма максимум.
∙ половинка апельсина, порізана дольками зі шкуркою (або 1–2 мандарини, або просто шкурка від з’їдених недавно апельсинів, ви ж сушите шкірку на цукати в чай, не викидаєте? апельсини, до речі, треба мити — на них буває захисний віск для транспортування)
∙ на пляшку вина — 25 мл куантро або тріпл сека, або рома, або граппи, або коньяку, або біттера, або будь-чого подібного і адекватного за смаком (тобто текіла не годиться, міцний алкоголь має бути виноградної основи, як і вино)
∙ ложка-дві меду, залежно від смаків (якщо на мед алергія — цукор за смаком; можна брати не сухе вино, а напівсолодке, тоді меду і цукру не треба або зовсім трошки, але сухе вино працює в рецепті краще).
∙ опціонально: на пляшку вина — 25 мл вермута (тут треба спробувати яка комбінація міцного алкоголю найбільше подобається. Я практикую куантро + вермут або біттер).
Вилити в кастрюльку вино, додати спеції, апельсин, мед, свою комбінацію міцного алкоголю і довести до кипіння, але не кип’ятити. Насипати в чашку трошки хорошого ізюму і мигдалю (пластівцями або цілого). Процідити глінтвейн по чашках. Випити під приємну розмову. З’їсти ізюм і мигдаль (мигдаль, настояний у глінтвейні — делікатес). Повторити.
Про кулінарію треба розуміти найголовніше: дао кулінарії — це спостереження. Приготувати → спробувати → зробити висновок → поправити, якщо треба, рецепт під свої смаки → передати наступному поколінню і т. д. по колу.
Снігу на новий рік природа не подарувала, але на календарі зима, тож дорога редакція повторить для старих і нових читачів перевірений часом рецепт глінтвейна, позичений у Джеймі Олівера. Недопите можна розігрівати, гірше не стане.
∙ 1–2 пляшки сухого червоного вина (1 пляшка = 2–3 порції, ми ж не в ресторані, щоб жлобити на порціях)
В глінтвейн не треба брати дороге марочне вино, згодиться і пристойне ординарне. Мій досвід каже, що найкраще — закарпатське каберне «Чізай». Це взагалі найпристойніше з дешевих українських вин. Зовсім дешеве вино все зіпсує, зекономте на чомусь іншому.
∙ спеції: бадьян, душистий перець, гвоздика, кардамон, кориця, мускатний горішок (все, зрозуміло, зернами і паличками, нерозтерте)
Всього по 5-6 штучок, кориці 1-2 палички, 1-2 мускатний горішок треба розбити, щоб він тріснув, бо цілий не віддає аромату. Якщо чогось під рукою нема — не страшно. 6 спецій — це програма максимум.
∙ половинка апельсина, порізана дольками зі шкуркою (або 1–2 мандарини, або просто шкурка від з’їдених недавно апельсинів, ви ж сушите шкірку на цукати в чай, не викидаєте? апельсини, до речі, треба мити — на них буває захисний віск для транспортування)
∙ на пляшку вина — 25 мл куантро або тріпл сека, або рома, або граппи, або коньяку, або біттера, або будь-чого подібного і адекватного за смаком (тобто текіла не годиться, міцний алкоголь має бути виноградної основи, як і вино)
∙ ложка-дві меду, залежно від смаків (якщо на мед алергія — цукор за смаком; можна брати не сухе вино, а напівсолодке, тоді меду і цукру не треба або зовсім трошки, але сухе вино працює в рецепті краще).
∙ опціонально: на пляшку вина — 25 мл вермута (тут треба спробувати яка комбінація міцного алкоголю найбільше подобається. Я практикую куантро + вермут або біттер).
Вилити в кастрюльку вино, додати спеції, апельсин, мед, свою комбінацію міцного алкоголю і довести до кипіння, але не кип’ятити. Насипати в чашку трошки хорошого ізюму і мигдалю (пластівцями або цілого). Процідити глінтвейн по чашках. Випити під приємну розмову. З’їсти ізюм і мигдаль (мигдаль, настояний у глінтвейні — делікатес). Повторити.
Про кулінарію треба розуміти найголовніше: дао кулінарії — це спостереження. Приготувати → спробувати → зробити висновок → поправити, якщо треба, рецепт під свої смаки → передати наступному поколінню і т. д. по колу.
2022
Музичні підсумки хард-року
Мої музичні смаки застигли в молодості, як муха в бурштині. Led Zeppelin, Pink Floyd, Queen, Dire Straits, Jethro Tull — оце от усе. Я люблю музику, яку грають руками на музичних інструментах. Коли з перших тактів чути, вмієш ти грати чи ні.
«Богемну рапсодію», найпопулярнішу пісню в новітній історії, записано в аналоговий спосіб — руками. Надворі був 1975 рік. Щоб отримати хор, довелося звести 180 (прописом: сто вісімдесят) вокальних доріжок.
А потім з’явилися усі ці Depeche Mode і зрізали кут: щоб отримати хор достатньо було натиснути кнопку Choir на синтезаторі. Епоха класичного хард-року закінчилася. Metallica і АС/DС ще трохи потримали удар, але це була програна війна. Рок-н-рол виявиявся музикою для одного-двох поколінь, з ними й помре.
Так от, щоб не почуватися надто старим і розширювати кордони внутрішньої монголії, я протягом року пробую слухати все, що до мене в той чи той спосіб доходить. Усе, про що колеги згадують, усе що фігурує в рецензіях «найкращих альбомів» і всяке таке.
Переконливих знахідок не трапилося. Це був рік без музики і без емоційних сил їй співпереживати. Виручав, як завжди виручає, золотий запас класики.
А недавно трапилася підбірка «30 найкращих альбомів 2022 року». Ретельно послухав усе згадане і виписав з рецензій незнайомі слова :)
афробіт
шугейз
нойз
дарк-ембіент
ню-метал
індустріальний метал
неосоул
постхардкор
скрімо
построк
стоунеррок
етеріал-поп
академічний дроун
постпанк
мат-рок
авант-прог
краутрок
сладж-рок
чамбер-поп
дарк-джаз
Усе це за гріхи мої будуть мені в пеклі по колу ставити :)
Музичні підсумки хард-року
Мої музичні смаки застигли в молодості, як муха в бурштині. Led Zeppelin, Pink Floyd, Queen, Dire Straits, Jethro Tull — оце от усе. Я люблю музику, яку грають руками на музичних інструментах. Коли з перших тактів чути, вмієш ти грати чи ні.
«Богемну рапсодію», найпопулярнішу пісню в новітній історії, записано в аналоговий спосіб — руками. Надворі був 1975 рік. Щоб отримати хор, довелося звести 180 (прописом: сто вісімдесят) вокальних доріжок.
А потім з’явилися усі ці Depeche Mode і зрізали кут: щоб отримати хор достатньо було натиснути кнопку Choir на синтезаторі. Епоха класичного хард-року закінчилася. Metallica і АС/DС ще трохи потримали удар, але це була програна війна. Рок-н-рол виявиявся музикою для одного-двох поколінь, з ними й помре.
Так от, щоб не почуватися надто старим і розширювати кордони внутрішньої монголії, я протягом року пробую слухати все, що до мене в той чи той спосіб доходить. Усе, про що колеги згадують, усе що фігурує в рецензіях «найкращих альбомів» і всяке таке.
Переконливих знахідок не трапилося. Це був рік без музики і без емоційних сил їй співпереживати. Виручав, як завжди виручає, золотий запас класики.
А недавно трапилася підбірка «30 найкращих альбомів 2022 року». Ретельно послухав усе згадане і виписав з рецензій незнайомі слова :)
афробіт
шугейз
нойз
дарк-ембіент
ню-метал
індустріальний метал
неосоул
постхардкор
скрімо
построк
стоунеррок
етеріал-поп
академічний дроун
постпанк
мат-рок
авант-прог
краутрок
сладж-рок
чамбер-поп
дарк-джаз
Усе це за гріхи мої будуть мені в пеклі по колу ставити :)
2022
Книжкові підсумки
Рік минув без книжок — читати не було ніяких сил. Сторінка-друга віршів перед сном, сторінка-друга чогось знайомого — от і все. А те, що я в промисловій кількості читаю «по роботі», у рубрику #книгопанорама не зараховується.
За рік прочитано від початку до кінця 8 книжок.
7 живих авторів, 1 покійний.
3 оригінальних, 5 перекладних.
3 перечитано, 5 прочитано вперше.
Найвеселіша книжка
Катя Бльостка. Матера вам не наймичка (Віхола)
Після неї розумієш, що матюкатися ти не вмієш. Цитата: «Стоїш ти в тій черзі, як хуй на іменинах, і думаєш..»
Найцікавіша книжка
Нікос Салінгарос. Алгоритмічне проектування для сталого розвитку. 12 лекцій з архітектури
Салінгарос — математик з Техаського університету, учень великого архітектора Крістофера Александера. Книжка дуже хардкорна — про математичні основи людиноцентричного середовища. Якщо ви щось проектуєте, наприклад, житловий квартал, то крок від найменшого елемента конструкції до найбільшого не може бути довільним — там під капотом є математика. І фокус у тому, що ця математика вбудована не в сопромат, а в людське єство. Все це дуже складно, але в правоті автора можна переконатися, просто подивившись на сучасну київську забудову.
Найбільш твереза книжка
Вацлав Сміл. Як насправді влаштований світ (Лабораторія, пер. Олександр Стукало)
Це просто вирок секті ім. Грети Тунберг. Чоловік повністю абстрагується від ідеологічної надбудови і дивиться на те, з чого складається матеріальний світ сучасності: бетон, азот, нафта, сільське господарство — оце от усе. Трохи, на мій смак, перевантажено статистикою, але коли врубаєшся в те, що Сміл пише, то ніби отримуєш щеплення від колективного арестовича. Пригадуєте, Зеленський обіцяв +40 % ВВП за п’ять років? Так от, «плюс ікс відсотків чогось» означає «плюс ігрек відсотків енергоспоживання». Без варіантів. А про будівництво нових електростанцій Зеленський нічого не говорив. Сміла треба прописувати всім, хто займається економічною політикою.
Ось такий худий книжковий рік вийшов. Хочеться понарікати, але гріх. Дякувати ЗСУ, в наступному теж книжки будуть. Може навіть з картинками :).
Книжкові підсумки
Рік минув без книжок — читати не було ніяких сил. Сторінка-друга віршів перед сном, сторінка-друга чогось знайомого — от і все. А те, що я в промисловій кількості читаю «по роботі», у рубрику #книгопанорама не зараховується.
За рік прочитано від початку до кінця 8 книжок.
7 живих авторів, 1 покійний.
3 оригінальних, 5 перекладних.
3 перечитано, 5 прочитано вперше.
Найвеселіша книжка
Катя Бльостка. Матера вам не наймичка (Віхола)
Після неї розумієш, що матюкатися ти не вмієш. Цитата: «Стоїш ти в тій черзі, як хуй на іменинах, і думаєш..»
Найцікавіша книжка
Нікос Салінгарос. Алгоритмічне проектування для сталого розвитку. 12 лекцій з архітектури
Салінгарос — математик з Техаського університету, учень великого архітектора Крістофера Александера. Книжка дуже хардкорна — про математичні основи людиноцентричного середовища. Якщо ви щось проектуєте, наприклад, житловий квартал, то крок від найменшого елемента конструкції до найбільшого не може бути довільним — там під капотом є математика. І фокус у тому, що ця математика вбудована не в сопромат, а в людське єство. Все це дуже складно, але в правоті автора можна переконатися, просто подивившись на сучасну київську забудову.
Найбільш твереза книжка
Вацлав Сміл. Як насправді влаштований світ (Лабораторія, пер. Олександр Стукало)
Це просто вирок секті ім. Грети Тунберг. Чоловік повністю абстрагується від ідеологічної надбудови і дивиться на те, з чого складається матеріальний світ сучасності: бетон, азот, нафта, сільське господарство — оце от усе. Трохи, на мій смак, перевантажено статистикою, але коли врубаєшся в те, що Сміл пише, то ніби отримуєш щеплення від колективного арестовича. Пригадуєте, Зеленський обіцяв +40 % ВВП за п’ять років? Так от, «плюс ікс відсотків чогось» означає «плюс ігрек відсотків енергоспоживання». Без варіантів. А про будівництво нових електростанцій Зеленський нічого не говорив. Сміла треба прописувати всім, хто займається економічною політикою.
Ось такий худий книжковий рік вийшов. Хочеться понарікати, але гріх. Дякувати ЗСУ, в наступному теж книжки будуть. Може навіть з картинками :).
Нобель 1972
Щороку в перших числах січня Нобелівський комітет виробляє літературну новину — відкриває архів і розповідає, кого номінували 50 років тому. Тільки тоді твердження «письменника Такого-то номінували на Нобелівську премію» отримує емпіричну основу. Так що про Василя Стуса, Дмитра Павличка чи Сергія Жадана ми ще достеменно не знаємо. Коли вас хтось запевняє, що номінували, то станом на 2023 рік — це зиченнєве мислення, wishful thinking.
Так от, тепер ми знаємо, кого номінували у 1972-му: Арагон, Оден, Бунюель, Сол Белоу, Еліас Канетті, Ромен Гарі, Гюнтер Грас, Альберто Моравіа і навіть Шрі Чін Мой (колись він був суперпопулярний, судячи з реклами просвітлення в київському метро). Всього рівно 100 імен.
Дали Генріху Бьолю.
Щороку в перших числах січня Нобелівський комітет виробляє літературну новину — відкриває архів і розповідає, кого номінували 50 років тому. Тільки тоді твердження «письменника Такого-то номінували на Нобелівську премію» отримує емпіричну основу. Так що про Василя Стуса, Дмитра Павличка чи Сергія Жадана ми ще достеменно не знаємо. Коли вас хтось запевняє, що номінували, то станом на 2023 рік — це зиченнєве мислення, wishful thinking.
Так от, тепер ми знаємо, кого номінували у 1972-му: Арагон, Оден, Бунюель, Сол Белоу, Еліас Канетті, Ромен Гарі, Гюнтер Грас, Альберто Моравіа і навіть Шрі Чін Мой (колись він був суперпопулярний, судячи з реклами просвітлення в київському метро). Всього рівно 100 імен.
Дали Генріху Бьолю.
Геній подорожує інкогніто
Коли великому Річарду Фейнману дали нобеля за квантову хромодинаміку, він зненацька став дуже популярний. Пуста увага так його дратувала, що він придумав гастролювати по університетах інкогніто.
Просив студентів-організаторів вказувати на оголошеннях максимально нудну тему і якесь невідоме науці ім’я, щоб приходили тільки ті, кому справді цікаво. «Професор Сміт з університету Північної Дакоти прочитає лекцію про поведінку протонів у слабкому магнітному полі. П’ятниця, 10:00, аудиторія 35».
Потім виходив Фейнман і казав:
— Вибачте, ради бога. Професор Сміт захворів і попросив його замінити...
Коли начальство зрозуміло, що в університет нобелівський лауреат інкогніто приїжджав, студентам-організаторам сильно влетіло, і вони поскаржилися Фейнману. Він відповів:
— Валіть усе на мене, чуваки. У мене нобель, мені все можна.
Коли великому Річарду Фейнману дали нобеля за квантову хромодинаміку, він зненацька став дуже популярний. Пуста увага так його дратувала, що він придумав гастролювати по університетах інкогніто.
Просив студентів-організаторів вказувати на оголошеннях максимально нудну тему і якесь невідоме науці ім’я, щоб приходили тільки ті, кому справді цікаво. «Професор Сміт з університету Північної Дакоти прочитає лекцію про поведінку протонів у слабкому магнітному полі. П’ятниця, 10:00, аудиторія 35».
Потім виходив Фейнман і казав:
— Вибачте, ради бога. Професор Сміт захворів і попросив його замінити...
Коли начальство зрозуміло, що в університет нобелівський лауреат інкогніто приїжджав, студентам-організаторам сильно влетіло, і вони поскаржилися Фейнману. Він відповів:
— Валіть усе на мене, чуваки. У мене нобель, мені все можна.
Мистецтво продавати
Зайшов знічев'я в магазин одягу. Дивлюся: симпатичний кардиган. Підходить продавчиня. Кажу:
— Я би приміряв...
— Давайте я вам допоможу.
— Я завжди носив М, — зітхаю, — але cтарість, знаєте, невблаганна. Тепер, напевно, треба L...
Продавчиня впевнено:
— XL.
— Вас хіба не вчили, що великі розміри треба покупцям підсолоджувати?
— Не переживайте, у нас ще є ХХL.
Зайшов знічев'я в магазин одягу. Дивлюся: симпатичний кардиган. Підходить продавчиня. Кажу:
— Я би приміряв...
— Давайте я вам допоможу.
— Я завжди носив М, — зітхаю, — але cтарість, знаєте, невблаганна. Тепер, напевно, треба L...
Продавчиня впевнено:
— XL.
— Вас хіба не вчили, що великі розміри треба покупцям підсолоджувати?
— Не переживайте, у нас ще є ХХL.
Ваша улюблена рубрика «Помилка дня»
У модній книжці про не менш модний «емоційний інтелект» перекладач красиво заблукав у місті.
Американське іnner city означає не середмістя, а бідні райони. Це поняття відповідає на питання «який?», а не на питання «де?».
Іронія в тому, що в період кризи мегаполісів (див. Детройт) бідними бували центральні райони міста.
Заможний середній клас виїжджав у передмістя, субурбію, з плюшевими газонами і тенісними кортами, а біднота залишалася в іnner city.
Автор прямим текстом про це й пише. Одне діло навчити емоційного інтелекту учнів елітарних шкіл, зовсім інше — учнів безкоштовних шкіл в іnner city, тобто в бідних кварталах, де й без того проблем вистачає.
У розвідку такого перекладача не візьмуть — провалиться.
#сучукрпереклад
У модній книжці про не менш модний «емоційний інтелект» перекладач красиво заблукав у місті.
Американське іnner city означає не середмістя, а бідні райони. Це поняття відповідає на питання «який?», а не на питання «де?».
Іронія в тому, що в період кризи мегаполісів (див. Детройт) бідними бували центральні райони міста.
Заможний середній клас виїжджав у передмістя, субурбію, з плюшевими газонами і тенісними кортами, а біднота залишалася в іnner city.
Автор прямим текстом про це й пише. Одне діло навчити емоційного інтелекту учнів елітарних шкіл, зовсім інше — учнів безкоштовних шкіл в іnner city, тобто в бідних кварталах, де й без того проблем вистачає.
У розвідку такого перекладача не візьмуть — провалиться.
#сучукрпереклад
Я бачив дивний сон
Немов переді мною невідомий науці текст Шекспіра за 1516 рік. Шекспір скаржиться, що в Росії не вміють розкрити драматичний потенціал його творів, бо там ні залізниці, ні електричних ламп немає. Я весь у захваті, що зараз сенсацію опублікую і свої пʼятнадцять хвилин слави отримаю. Одна біда: закон у таких випадках зобовʼязує давати преамбулу «У цій статті міститься русофобія». А русофобії нема — Шекспір просто констатує стан речей. І так мене муляє, що треба прогнутися, якщо хочеш це опублікувати...
Мораль: читайте менше новин )
Немов переді мною невідомий науці текст Шекспіра за 1516 рік. Шекспір скаржиться, що в Росії не вміють розкрити драматичний потенціал його творів, бо там ні залізниці, ні електричних ламп немає. Я весь у захваті, що зараз сенсацію опублікую і свої пʼятнадцять хвилин слави отримаю. Одна біда: закон у таких випадках зобовʼязує давати преамбулу «У цій статті міститься русофобія». А русофобії нема — Шекспір просто констатує стан речей. І так мене муляє, що треба прогнутися, якщо хочеш це опублікувати...
Мораль: читайте менше новин )
Вчасно роздрукуй
Є такий сервіс електронного документообігу «Вчасно» — звільняє від поштового геморою. Прислали документ — підписав цифровим ключем — відправив назад — усі задоволені. Те, що раніше вимагало походу на пошту і наклеювання марок, тепер безкоштовно робиться у кілька кліків.
Так от, знадобилося мені подивитися підписаний у «Вчасно» документ. Заходжу — а його нема. Виявляється, що в безкоштовному тарифі документи доступні тільки певний період, а потім вони ховаються кудись під капот. Хочеш подивитися — переходь у платний тариф.
Це такий спосіб монетизації. Зрозуміти і пробачити можна. Але водночас воно зайвий раз нагадало, що зберігати дані варто на своїй стороні. З цієї ж причини я не веду нотаток у спеціально призначених для цього програмах типу Evernote. Воно-то все зручне і красиве, навіть синхронізуватися між телефоном і компʼютером уміє. Але сьогодні воно є, а завтра нема. У паперових блокнотів, попри всі їхні мінуси, є одна перевага — вони не ламаються.
Мораль у тому, що якщо ви перекладач-фоп чи редактор-фоп, то незайве перестрахуватися: документи після підпису роздрукувати і покласти в папочку — їсти вони не проситимуть.
В олдскульній мудрості «Що менше технології, то краще» все ще є смисл — перехрещуватися у кіберпанк рано.
Є такий сервіс електронного документообігу «Вчасно» — звільняє від поштового геморою. Прислали документ — підписав цифровим ключем — відправив назад — усі задоволені. Те, що раніше вимагало походу на пошту і наклеювання марок, тепер безкоштовно робиться у кілька кліків.
Так от, знадобилося мені подивитися підписаний у «Вчасно» документ. Заходжу — а його нема. Виявляється, що в безкоштовному тарифі документи доступні тільки певний період, а потім вони ховаються кудись під капот. Хочеш подивитися — переходь у платний тариф.
Це такий спосіб монетизації. Зрозуміти і пробачити можна. Але водночас воно зайвий раз нагадало, що зберігати дані варто на своїй стороні. З цієї ж причини я не веду нотаток у спеціально призначених для цього програмах типу Evernote. Воно-то все зручне і красиве, навіть синхронізуватися між телефоном і компʼютером уміє. Але сьогодні воно є, а завтра нема. У паперових блокнотів, попри всі їхні мінуси, є одна перевага — вони не ламаються.
Мораль у тому, що якщо ви перекладач-фоп чи редактор-фоп, то незайве перестрахуватися: документи після підпису роздрукувати і покласти в папочку — їсти вони не проситимуть.
В олдскульній мудрості «Що менше технології, то краще» все ще є смисл — перехрещуватися у кіберпанк рано.
Django Unchained
Сил і часу писати щось осмислене про переклад немає, тому у п’ятницю ввечері дорога редакція поділиться з вами музикою, яку вважає великою.
Улюблений гітарист дорогої редакції Джон Маклафлін і покійний, на жаль, Джеф Бек грають джазовий евергрін Django. На виході — тонка суміш блюзу з рок-н-ролом.
Тут немає жодної зайвої ноти, а саме це відрізняє справжнього віртуоза від самопроголошеного. Хотів би я так перекладати, як грає їхній барабанщик.
https://www.youtube.com/watch?v=viDVXHyIbCo&ab_channel=PraxisScream
Сил і часу писати щось осмислене про переклад немає, тому у п’ятницю ввечері дорога редакція поділиться з вами музикою, яку вважає великою.
Улюблений гітарист дорогої редакції Джон Маклафлін і покійний, на жаль, Джеф Бек грають джазовий евергрін Django. На виході — тонка суміш блюзу з рок-н-ролом.
Тут немає жодної зайвої ноти, а саме це відрізняє справжнього віртуоза від самопроголошеного. Хотів би я так перекладати, як грає їхній барабанщик.
https://www.youtube.com/watch?v=viDVXHyIbCo&ab_channel=PraxisScream
YouTube
John McLaughlin & Jeff Beck - Django
I bet the Modern Jazz Quartet never thought someone would turn their classic song into fusion, but these two guitar masters did. Great job!
John McLaughlin - The Promise, 1995
John McLaughlin - The Promise, 1995
Найпростіший спосіб зробити читабельний переклад
це уникати необовʼязкової підрядності. Візьмімо для прикладу просте речення:
Kepler set out to make a geometric model of planetary motion that was both simple and accurate.
Закон Паркінсона—Парето стверджує, що 8 з 10 сучукрперекладачів зіграють епізод через підрядність:
Кеплер створив геометричну модель руху планет, яка була і простою, і точною.
А критику парирують тим, що так в оригіналі й написано. Один раз — не Фортінбрас. Біда в тому, що вони всі подібні випадки схильні перекладати через підрядність. І український текст у підсумку стає глевким, синтаксично монотонним. Власне, так текст і стає сучукрперекладом. Щоб уникнути підрядності, треба докласти розумове зусилля, зробити ще один крок, на який перекладача уже не вистачає.
Без зайвої підрядності речення стає стрункішим:
Кеплер створив геометричну модель руху планет — просту і точну.
На дистанції в 400 сторінок цей прийом дасть ефект, помітний читачу без телескопа.
#пропереклад
це уникати необовʼязкової підрядності. Візьмімо для прикладу просте речення:
Kepler set out to make a geometric model of planetary motion that was both simple and accurate.
Закон Паркінсона—Парето стверджує, що 8 з 10 сучукрперекладачів зіграють епізод через підрядність:
Кеплер створив геометричну модель руху планет, яка була і простою, і точною.
А критику парирують тим, що так в оригіналі й написано. Один раз — не Фортінбрас. Біда в тому, що вони всі подібні випадки схильні перекладати через підрядність. І український текст у підсумку стає глевким, синтаксично монотонним. Власне, так текст і стає сучукрперекладом. Щоб уникнути підрядності, треба докласти розумове зусилля, зробити ще один крок, на який перекладача уже не вистачає.
Без зайвої підрядності речення стає стрункішим:
Кеплер створив геометричну модель руху планет — просту і точну.
На дистанції в 400 сторінок цей прийом дасть ефект, помітний читачу без телескопа.
#пропереклад
Тому що послідовний :)
Чому я спрощую подвоєння в іншомовних власних назвах: наприклад, Насім Талеб, а не Нассім Талеб (англ. Nassim Taleb). Спробую пояснити лінію партії, а ви вже самі вирішіть, є в ній резон чи ні.
1
Не наполягаю, що спрощувати — єдиноправильний варіант. Якщо редактор допише ще одну букву, я не буду заперечувати, але сам так не робитиму. Моя позиція опортуністична: дискутувати про правописну конвенцію — це обговорювати вміст виїденого яйця. Є любителі посперечатися про це до першої крові, але я пас. Перефразовуючи Платонова, берегу силы для личной жизни и в разногласия не вступаю.
2
Спрощую не тільки я. Так робить ціла редакторська течія: приміром, Вадим Дивнич у «Критиці» чи Олександер Телемко у «КІСі». Я хочу сказати, що це не чергова бздура, а свідома позиція, за якою стоїть аргумент. Можна з нею не погоджуватися, але це не випадкові люди з фейсбуку, яким «так захотілося».
Але найголовніше:
3
У чинному (як і в попередньому) правописі з приводу подвоєнь хаос — то зберігаємо, то ні. Системи у правописі я вивести не зміг. На кожен приклад можна знайти протилежний приклад.
Мій підхід — скрізь спрощуємо — простіший і послідовніший: не треба запам’ятовувати, як писати у кожному конкретному випадку. Курс на спрощення виник не сьогодні, і цілком імовірно, що в новому правописі (ви ж не вважаєте, що чинний правопис останній?) він стане нормою, єдиною чи факультативною. Поживемо — побачимо. Дітям і без подвоєнь є що вчити на ЗНО з укрмови.
4
Чому підхід до запозичених власних назв має відрізнятися від підходу до запозичених загальних назв? В силу якої художньої необхідності?
Це множення сутностей, а Ок(к)ам заповідав цього уникати. Чому Білл (Bill) їсть піцу (pizza) — в одному випадку зберігається подвоєння, в іншому ні? Чому Білл (Bill), але не Вілльям (William), адже в обох випадках в англійській подвоєння є. Це одне і те саме ім’я — тільки в димінутив ми тягнемо подвоєння, а в повний варіант — ні.
Цього аргументу, на мою думку, може бути досить. Але в мене є ще :)
5
Ревнителі вкраїнської мови наполягають на фонетичному принципі передачі іншомовних власних назв, на транскрипції — пишемо так, як звучить. Звідси Айнштайни і Фройди. Так от, подвоєння — принаймні в англійській — не вимовляється. (До речі, як і любе багатьом -інґ — це не фонетичний принцип, даруйте, а чорт зна шо; я-то не проти -інґа, але називаймо речі своїми іменами: в цьому конкретному випадку це встромляння транслітерації у транскрипцію). Особливо кумедно подвоєння виглядають у кінці слів: Джеймс Максвелл — який же це фонетичний принцип? Навіщо тут два «л»?
Сама постановка питання — нас більше турбує, як слово вимовляється у чужій мові, а не фонетичний устрій своєї — здається мені небезсумнівною, але це тема іншої дискусії.
Аргумент, що в італійській, приміром, подвоєння вимовляється можна парирувати так:
а) Ну то й що? В українській воно все одно здебільшого не вимовляється;
б) Ви знову пропонуєте множити сутності. Ваш варіант: різні мови — різні принципи операцій з подвоєннями. Мій варіант: різні мови — один принцип: все спрощуємо.
Весь кайф мого підходу в тому, що вам не обов'язково знати, як англійською пишеться Massachusetts чи Mississippi, щоб написати це українською.
6
Звісно, в живих системах (а мова — це жива система) неможлива повна 100-процентна послідовність, як неможливі на дереві однакові листочки. Однак, що більше в цій системі послідовності, то простіше усім: школярам, вчителям, перекладачам, редакторам, читачам. Зрештою, колись українці писали «знаня», а не «знання» і помирали не від цього.
7
Див. п. 1.
Чому я спрощую подвоєння в іншомовних власних назвах: наприклад, Насім Талеб, а не Нассім Талеб (англ. Nassim Taleb). Спробую пояснити лінію партії, а ви вже самі вирішіть, є в ній резон чи ні.
1
Не наполягаю, що спрощувати — єдиноправильний варіант. Якщо редактор допише ще одну букву, я не буду заперечувати, але сам так не робитиму. Моя позиція опортуністична: дискутувати про правописну конвенцію — це обговорювати вміст виїденого яйця. Є любителі посперечатися про це до першої крові, але я пас. Перефразовуючи Платонова, берегу силы для личной жизни и в разногласия не вступаю.
2
Спрощую не тільки я. Так робить ціла редакторська течія: приміром, Вадим Дивнич у «Критиці» чи Олександер Телемко у «КІСі». Я хочу сказати, що це не чергова бздура, а свідома позиція, за якою стоїть аргумент. Можна з нею не погоджуватися, але це не випадкові люди з фейсбуку, яким «так захотілося».
Але найголовніше:
3
У чинному (як і в попередньому) правописі з приводу подвоєнь хаос — то зберігаємо, то ні. Системи у правописі я вивести не зміг. На кожен приклад можна знайти протилежний приклад.
Мій підхід — скрізь спрощуємо — простіший і послідовніший: не треба запам’ятовувати, як писати у кожному конкретному випадку. Курс на спрощення виник не сьогодні, і цілком імовірно, що в новому правописі (ви ж не вважаєте, що чинний правопис останній?) він стане нормою, єдиною чи факультативною. Поживемо — побачимо. Дітям і без подвоєнь є що вчити на ЗНО з укрмови.
4
Чому підхід до запозичених власних назв має відрізнятися від підходу до запозичених загальних назв? В силу якої художньої необхідності?
Це множення сутностей, а Ок(к)ам заповідав цього уникати. Чому Білл (Bill) їсть піцу (pizza) — в одному випадку зберігається подвоєння, в іншому ні? Чому Білл (Bill), але не Вілльям (William), адже в обох випадках в англійській подвоєння є. Це одне і те саме ім’я — тільки в димінутив ми тягнемо подвоєння, а в повний варіант — ні.
Цього аргументу, на мою думку, може бути досить. Але в мене є ще :)
5
Ревнителі вкраїнської мови наполягають на фонетичному принципі передачі іншомовних власних назв, на транскрипції — пишемо так, як звучить. Звідси Айнштайни і Фройди. Так от, подвоєння — принаймні в англійській — не вимовляється. (До речі, як і любе багатьом -інґ — це не фонетичний принцип, даруйте, а чорт зна шо; я-то не проти -інґа, але називаймо речі своїми іменами: в цьому конкретному випадку це встромляння транслітерації у транскрипцію). Особливо кумедно подвоєння виглядають у кінці слів: Джеймс Максвелл — який же це фонетичний принцип? Навіщо тут два «л»?
Сама постановка питання — нас більше турбує, як слово вимовляється у чужій мові, а не фонетичний устрій своєї — здається мені небезсумнівною, але це тема іншої дискусії.
Аргумент, що в італійській, приміром, подвоєння вимовляється можна парирувати так:
а) Ну то й що? В українській воно все одно здебільшого не вимовляється;
б) Ви знову пропонуєте множити сутності. Ваш варіант: різні мови — різні принципи операцій з подвоєннями. Мій варіант: різні мови — один принцип: все спрощуємо.
Весь кайф мого підходу в тому, що вам не обов'язково знати, як англійською пишеться Massachusetts чи Mississippi, щоб написати це українською.
6
Звісно, в живих системах (а мова — це жива система) неможлива повна 100-процентна послідовність, як неможливі на дереві однакові листочки. Однак, що більше в цій системі послідовності, то простіше усім: школярам, вчителям, перекладачам, редакторам, читачам. Зрештою, колись українці писали «знаня», а не «знання» і помирали не від цього.
7
Див. п. 1.
Хибний друг 17–18
Коли ти ведеш телеграм-канал про переклад, редактуру та інші пригоди книжок і не знаєш про що написати, а відповісти на питання дорогих читачів ніяк руки не доходять, бо світловий день короткий, а електрика в дефіциті, треба просто зайти в книгарню «Є», взяти з полиці будь-яку перекладну книжку і відкрити на довільній сторінці.
Закон Паркінсона—Парето стверджує, що ймовірність знайти там помилку, про яку можна написати пост, становить 80 %.
Свята правда. Відкриймо грубезну й красиву біографію самого Барака Обами. Купили вони з дружиною чотирикімнатну квартиру — умеблювали, живуть, радіють, що від тещі з’їхали. А вечорами Обама працює у «маленькій студії».
Так от, англійське слово study означає попросту кабінет. І все стає на свої місця: у квартирі Обами є маленький кабінет, він там працює вечорами.
І щоб два рази не вставати — слово cabinet теж уміє обманювати перекладачів. Це дуже часто шафа, а не кабінет.
Коли ти ведеш телеграм-канал про переклад, редактуру та інші пригоди книжок і не знаєш про що написати, а відповісти на питання дорогих читачів ніяк руки не доходять, бо світловий день короткий, а електрика в дефіциті, треба просто зайти в книгарню «Є», взяти з полиці будь-яку перекладну книжку і відкрити на довільній сторінці.
Закон Паркінсона—Парето стверджує, що ймовірність знайти там помилку, про яку можна написати пост, становить 80 %.
Свята правда. Відкриймо грубезну й красиву біографію самого Барака Обами. Купили вони з дружиною чотирикімнатну квартиру — умеблювали, живуть, радіють, що від тещі з’їхали. А вечорами Обама працює у «маленькій студії».
Так от, англійське слово study означає попросту кабінет. І все стає на свої місця: у квартирі Обами є маленький кабінет, він там працює вечорами.
І щоб два рази не вставати — слово cabinet теж уміє обманювати перекладачів. Це дуже часто шафа, а не кабінет.
Амнезія Гельмана
З легкої руки фізика Річарда Фейнмана в популярну культуру увійшло поняття «карго-культ» — імітація зовнішнього вигляду без розуміння внутрішньої суті. Всі про нього, напевно, чули, а якщо ні, то загугліть — там цікаво.
Наприклад, в Україні прекрасно функціонує карго-наука: всі зовнішні процедури зберігаються — існують академічні інститути, виходять наукові статті, засідають учені ради і присуджують зірки на погони, — а виробництва нового знання не відбувається. Все це, за великим рахунком, імітація науки, переливання з пустого в порожнє.
Менш відомий, але не менш пізнавальний принцип — «амнезія Гельмана». Фізики Гельман і Фейнман разом працювали у Калтеху і навіть отримали по Нобелю з інтервалом у кілька років. Їхні кабінети були поруч.
Ідея така. Читає, наприклад, фізик статтю про фізику в популярному журналі— і обурюється. Скрізь неточності, натяжки, спрощення. Насправді все не так, як пише автор — глибше, тонше, складніше, інакше. А потім перегортає сторінку і на повному серйозі читає статтю про міжнародну політику, геть забувши, що недавно була повна маячня.
В широкому сенсі «амнезія Гельмана» — це схильність довіряти тому, що кажуть журналісти, якщо вони висловлюються на теми, в яких ти не розбираєшся. Якщо одна стаття — дурня, то чому інша має бути недурнею?
Сформулював цей принцип письменник Майкл Крайтон, той що «Парк юрського періоду». І назвав іменем Гельмана, щоб увагу до ідеї привернути, бо інакше ніхто не послухає його нетривіальну і корисну думку. Її цілком достатньо, щоб не дивитися новин.
#ідеї
З легкої руки фізика Річарда Фейнмана в популярну культуру увійшло поняття «карго-культ» — імітація зовнішнього вигляду без розуміння внутрішньої суті. Всі про нього, напевно, чули, а якщо ні, то загугліть — там цікаво.
Наприклад, в Україні прекрасно функціонує карго-наука: всі зовнішні процедури зберігаються — існують академічні інститути, виходять наукові статті, засідають учені ради і присуджують зірки на погони, — а виробництва нового знання не відбувається. Все це, за великим рахунком, імітація науки, переливання з пустого в порожнє.
Менш відомий, але не менш пізнавальний принцип — «амнезія Гельмана». Фізики Гельман і Фейнман разом працювали у Калтеху і навіть отримали по Нобелю з інтервалом у кілька років. Їхні кабінети були поруч.
Ідея така. Читає, наприклад, фізик статтю про фізику в популярному журналі— і обурюється. Скрізь неточності, натяжки, спрощення. Насправді все не так, як пише автор — глибше, тонше, складніше, інакше. А потім перегортає сторінку і на повному серйозі читає статтю про міжнародну політику, геть забувши, що недавно була повна маячня.
В широкому сенсі «амнезія Гельмана» — це схильність довіряти тому, що кажуть журналісти, якщо вони висловлюються на теми, в яких ти не розбираєшся. Якщо одна стаття — дурня, то чому інша має бути недурнею?
Сформулював цей принцип письменник Майкл Крайтон, той що «Парк юрського періоду». І назвав іменем Гельмана, щоб увагу до ідеї привернути, бо інакше ніхто не послухає його нетривіальну і корисну думку. Її цілком достатньо, щоб не дивитися новин.
#ідеї
Smart
Знайома репетиторствує з англійської і не бере учнів, які кажуть, що звернулися до неї, бо «хочуть вивчити англійську».
Наука вчить, що розумно поставлена ціль:
s) конкретна, specific
m) вимірювана, measurable
a) досяжна, achievable
r) має сенс, relevant
t) обмежена в часі, time-bound
«Вивчити англійську мову» — погана ціль. Хороша ціль — «скласти TOEFL мінімум на 100 балів до 1 травня 2024 року». Це стосується і всіх інших цілей.
Знайома репетиторствує з англійської і не бере учнів, які кажуть, що звернулися до неї, бо «хочуть вивчити англійську».
Наука вчить, що розумно поставлена ціль:
s) конкретна, specific
m) вимірювана, measurable
a) досяжна, achievable
r) має сенс, relevant
t) обмежена в часі, time-bound
«Вивчити англійську мову» — погана ціль. Хороша ціль — «скласти TOEFL мінімум на 100 балів до 1 травня 2024 року». Це стосується і всіх інших цілей.
Культ деталі · 19
Френк Лойд Райт — найвідоміший американський архітектор, ікона, легенда і прочая, і прочая. Там таке цікаве життя, що #видайте_українською.
Він автор найвідомішого приватного будинку в історії архітектури — Будинок над водоспадом. Будинок виявився настільки шедевром, що замовники довго в ньому не прожили. Іронія в тому, що тепер цей будинок — музей самого себе.
Так от, для проекту під назвою Робі-хауз, це в передмісті Чикаго, Райт у 1910 році розробив два різні будівельні розчини цеглу класти. Один для вертикальних швів, другий для горизонтальних.
У підсумку здається, що цеглу покладено тонкими лініями. На стіні проступає унікальна фактура.
Це рідкісний приклад ефекту, зробленого «з нічого», суто з людського генія. Вищий пілотаж.
#культ_деталі
Френк Лойд Райт — найвідоміший американський архітектор, ікона, легенда і прочая, і прочая. Там таке цікаве життя, що #видайте_українською.
Він автор найвідомішого приватного будинку в історії архітектури — Будинок над водоспадом. Будинок виявився настільки шедевром, що замовники довго в ньому не прожили. Іронія в тому, що тепер цей будинок — музей самого себе.
Так от, для проекту під назвою Робі-хауз, це в передмісті Чикаго, Райт у 1910 році розробив два різні будівельні розчини цеглу класти. Один для вертикальних швів, другий для горизонтальних.
У підсумку здається, що цеглу покладено тонкими лініями. На стіні проступає унікальна фактура.
Це рідкісний приклад ефекту, зробленого «з нічого», суто з людського генія. Вищий пілотаж.
#культ_деталі
Як відрізняти роки правління від років життя
Для цього історіографічна традиція використовує знаки * (по-простому — зірочка, по-науковому — астеріск) і † (по-простому — хрестик, по-науковому — обеліск). Якщо цих значків немає, то йдеться про роки правління, якщо є — то про роки життя. Значки ставляться перед роком.
Наприклад: королеву Вікторію (*1819–†1901, 1837–1901) називали «бабусею Європи».
На ілюстрації до цього посту перекладач іде в букву у прямому смислі слова. В оригіналі вжито скорочення r. Тобто reign — «роки правління». Перекладач вживає букву ц. Я так розумію, що він хотів цим скороченням натякнути на слово «царювання», що у випадку французького короля якось не тойво.
Мораль у тому, що можна не винаходити велосипед. Для 99 % випадків, з якими стикається перекладач, існують прецеденти, освячені традицією, здоровим глуздом і століттями видавничої та едиційної практики.
#матчасть
Для цього історіографічна традиція використовує знаки * (по-простому — зірочка, по-науковому — астеріск) і † (по-простому — хрестик, по-науковому — обеліск). Якщо цих значків немає, то йдеться про роки правління, якщо є — то про роки життя. Значки ставляться перед роком.
Наприклад: королеву Вікторію (*1819–†1901, 1837–1901) називали «бабусею Європи».
На ілюстрації до цього посту перекладач іде в букву у прямому смислі слова. В оригіналі вжито скорочення r. Тобто reign — «роки правління». Перекладач вживає букву ц. Я так розумію, що він хотів цим скороченням натякнути на слово «царювання», що у випадку французького короля якось не тойво.
Мораль у тому, що можна не винаходити велосипед. Для 99 % випадків, з якими стикається перекладач, існують прецеденти, освячені традицією, здоровим глуздом і століттями видавничої та едиційної практики.
#матчасть
Про різницю між перекладом смислу і перекладом слів
Трапився хороший приклад, який показує марноту буквалізму. У Швеції, країні переможного соціалізму, діє програма організації дорожнього руху під назвою Vision Zero. Ідея, якщо коротко, в тому, що сама дорога має знижувати ймовірність ДТП. Наприклад, на ній спеціально роблять викривлення і звуження, щоб водій не міг розігнатися на всі коні. В українському тексті про урбанізм ця програма називалася «Бачення нуль».
У словосполученні Vision Zero є смисл. У словосполученні «Бачення нуль» смислу нема. Його, звісно, можна спробувати відгадати з контексту. Але нічого, крім «нульової видимості на дорогах», мій втомлений мозок не підказує.
Що означають ці два слова, Vision Zero?
Це такий погляд на організацію дорожнього руху (Vision), при якому ймовірність загинути в ДТП прагне до нуля (Zero). Іншими словами, Vision Zero — це «Дорога без смертей». Так могла би називатися ця програма, якби її придумували по-українському.
«Бачення нуль» і «Дорога без смертей». Наскільки різні варіанти дають два підходи до перекладу.
Так що робити перекладачу, коли він стикається з подібними назвами? Мораль у тому, щоб перекладати в смисл. Навіть, якщо просто лишити в перекладі англійську назву, смислу вийде більше, ніж в абсурдному «Баченні нуль». Вхід у переклад починається з розуміння, що слово і смисл слова — фундаментально різні речі.
#пропереклад
Трапився хороший приклад, який показує марноту буквалізму. У Швеції, країні переможного соціалізму, діє програма організації дорожнього руху під назвою Vision Zero. Ідея, якщо коротко, в тому, що сама дорога має знижувати ймовірність ДТП. Наприклад, на ній спеціально роблять викривлення і звуження, щоб водій не міг розігнатися на всі коні. В українському тексті про урбанізм ця програма називалася «Бачення нуль».
У словосполученні Vision Zero є смисл. У словосполученні «Бачення нуль» смислу нема. Його, звісно, можна спробувати відгадати з контексту. Але нічого, крім «нульової видимості на дорогах», мій втомлений мозок не підказує.
Що означають ці два слова, Vision Zero?
Це такий погляд на організацію дорожнього руху (Vision), при якому ймовірність загинути в ДТП прагне до нуля (Zero). Іншими словами, Vision Zero — це «Дорога без смертей». Так могла би називатися ця програма, якби її придумували по-українському.
«Бачення нуль» і «Дорога без смертей». Наскільки різні варіанти дають два підходи до перекладу.
Так що робити перекладачу, коли він стикається з подібними назвами? Мораль у тому, щоб перекладати в смисл. Навіть, якщо просто лишити в перекладі англійську назву, смислу вийде більше, ніж в абсурдному «Баченні нуль». Вхід у переклад починається з розуміння, що слово і смисл слова — фундаментально різні речі.
#пропереклад
Lean publication
Моя перша видавнича професія — техред, технічний редактор. При старому режимі, ще у 1920-х роках, вони називалися техкерами. Тепер це здебільшого називається дизайнер (комусь, напевно, здається, що так імпозантніше). Суть та сама. Техред — це той, хто визначає зовнішній вигляд книжкового блоку: гарнітура, кегль, інтерліньяж, розмір шпальти, відступи на спусках і т. ін. Слова «макет» і «верстка» — це про техреда.
Як окрема професія технічна редактура померла. Сучасні українські видавництва, за винятком, може, найбільших, окремого техреда не тримають — хтось не може собі дозволити, а хтось не розуміє навіщо він узагалі здався. Книжки віддають на розсуд верстальникам (вони тепер теж дизайнерами називаються, а колись, в епоху металевого набору, було ще красиве слово метранпаж). Іноді верстальникам ще й платять від сторінки і виникає конфлікт інтересів — що грубша книжка, то більший гонорар.
У підсумку виходять гаргантюанські фоліанти типу «Амадоки» Софії Андрухович, «Книг Якова» Токарчук чи «Колонії» Кідрука (висловлювання, ясна річ, не про авторів, з ними все окей). Ці книжки легким порухом руки можна зробити на 100 сторінок меншими. Крім бажання витратити побільше грошей на друк, немає жодної причини робити книжку на 800 сторінок, якщо можна зробити на 700.
У принципі, книжка як матеріальний предмет вичерпала себе. Їй у сучасному вигляді 500 років і за цей час було знайдено інваріанті форми. Вигадати щось нове у книжковій справі складно, як складно вдосконалити молоток. Але книжковим дизайнерам хочеться «творчості» і вони починають перевертати колонцифри набік, бо можуть.
Так от, свою техредакторську кар’єру я присвятив тому, що англійською називається lean production — ощадливе виробництво. Це пошук найкомпактніших форм представлення тексту на шпальті.
Скажімо, не існує причини по-різному подавати примітки в книжках одного видавництва (і взагалі для того, щоб книжки були різними всередині, потрібна причина — вони цілком можуть бути однаковими, як однакові, скажімо, смартфони).
Примітки у своїх техредакторських проектах я даю так: текст примітки — на всю ширину шпальти, номер примітки — висячою пунктуацією вліво. Це найкомпактніша геометрія приміток.
Таких прийомів в арсеналі хорошого техреда багато. З часом він виробляє упізнаваний індивідуальний стиль. Мій ви можете впізнати за отакими примітками.
Моя перша видавнича професія — техред, технічний редактор. При старому режимі, ще у 1920-х роках, вони називалися техкерами. Тепер це здебільшого називається дизайнер (комусь, напевно, здається, що так імпозантніше). Суть та сама. Техред — це той, хто визначає зовнішній вигляд книжкового блоку: гарнітура, кегль, інтерліньяж, розмір шпальти, відступи на спусках і т. ін. Слова «макет» і «верстка» — це про техреда.
Як окрема професія технічна редактура померла. Сучасні українські видавництва, за винятком, може, найбільших, окремого техреда не тримають — хтось не може собі дозволити, а хтось не розуміє навіщо він узагалі здався. Книжки віддають на розсуд верстальникам (вони тепер теж дизайнерами називаються, а колись, в епоху металевого набору, було ще красиве слово метранпаж). Іноді верстальникам ще й платять від сторінки і виникає конфлікт інтересів — що грубша книжка, то більший гонорар.
У підсумку виходять гаргантюанські фоліанти типу «Амадоки» Софії Андрухович, «Книг Якова» Токарчук чи «Колонії» Кідрука (висловлювання, ясна річ, не про авторів, з ними все окей). Ці книжки легким порухом руки можна зробити на 100 сторінок меншими. Крім бажання витратити побільше грошей на друк, немає жодної причини робити книжку на 800 сторінок, якщо можна зробити на 700.
У принципі, книжка як матеріальний предмет вичерпала себе. Їй у сучасному вигляді 500 років і за цей час було знайдено інваріанті форми. Вигадати щось нове у книжковій справі складно, як складно вдосконалити молоток. Але книжковим дизайнерам хочеться «творчості» і вони починають перевертати колонцифри набік, бо можуть.
Так от, свою техредакторську кар’єру я присвятив тому, що англійською називається lean production — ощадливе виробництво. Це пошук найкомпактніших форм представлення тексту на шпальті.
Скажімо, не існує причини по-різному подавати примітки в книжках одного видавництва (і взагалі для того, щоб книжки були різними всередині, потрібна причина — вони цілком можуть бути однаковими, як однакові, скажімо, смартфони).
Примітки у своїх техредакторських проектах я даю так: текст примітки — на всю ширину шпальти, номер примітки — висячою пунктуацією вліво. Це найкомпактніша геометрія приміток.
Таких прийомів в арсеналі хорошого техреда багато. З часом він виробляє упізнаваний індивідуальний стиль. Мій ви можете впізнати за отакими примітками.