Деякі індійці дійсно люблять Ілліча настільки, що навіть називають своїх дітей на його честь. Але варто також відзначити і теплі стосунки між Індією та СССР. Наприклад, монументи в Колкаті, Делі та Віджаяваді з'явились не без участі Союзу.

Свого часу Совєти надавали індійцям технічну, військову та дипломатичну підтримку. Серед несоціалістичних держав Індія була одним з лідерів за кількістю совєтських туристів. Російська та совєтська література видавалася в Індії місцевими мовами. Звісно ж, це не могло не вплинути на поширення комуністичних та проросійських ідей у країні.

Малюнок: журнал "Крокодил"

Проте стосунки між громадянами двох держав не були абсолютно безхмарними. Совєтські спеціалісти, які виїжджали до Індії, скаржились на індійціів, що проявляли русофобію не виказували належної пошани совєтській державі, хвалили спосіб життя та техніку капіталістів, саботували виробництво, а іноді навіть били гостей з СССР.

Колись @kgbfiles знайшов в архівах документи, де описані ці випадки, і ми зробили відос про особливості совєтсько-індійської дружби

https://www.youtube.com/watch?v=MnzIGMli2D0

Ім’я індійського професора-історика ДвіджЕндри НараЯна Джха 2001 року прогриміло по всій країні. Та навряд вчений радів такій славі. Розлючені індуські активісти намагалися переслідувати його вдома і на роботі, обіцяли розправу і вимагали посадити. Адже історик посягнув на священну корову - при тому в буквальному сенсі. В новій книзі під назвою "Яловичина в індійській харчовій традиції" дослідник стверджував, що тварина далеко не завжди мала в країні сакральний статус. І предки сучасних індійців припинили їсти корів пізніше, ніж заведено вважати. Суд заборонив видання скандальної праці, а професору довелося якийсь час безвилазно жити в кампусі університету під охороною.

У новому випуску WAS ми поговоримо про явище, яке досі провокує подібні скандали - харчові заборони. Ви дізнаєтесь, чому багато мусульман боялися вакцини від ковіду, чи правда, що в Ізраїлі ніхто не їсть свинину, як хитрий єпископ перетворив бобра на рибу.

🔥 Підписатися на WAS українською: Telegram | Youtube | Facebook | Instagram | Patreon

The perfect name for the book about deagrarianization doesn't exi...

Подумалось, що "Farewell to arms" також було б гарною назвою для антивоєнного роману про довге і безрадісне життя інваліда війни з Сурґута після повернення додому

"Один русский стоит четверых битых хохлов", — втішаються російські пропагандисти. Приблизно так само жартували з приводу одного з найвідоміших обмінів цього століття.

25 червня 2006 року капрал ізраїльської армії Гілад Шаліт був захоплений у полон палестинцями, які прорвалися на територію Ізраїлю підземним тунелем із Сектору Гази. За три дні Ізраїль зробив спробу звільнити бійця під час операції з поетичною назвою "Літні дощі", але після невдачі перейшов до дипломатичних методів.

Переговори за участі міжнародних посередників тривали 5 років. В решті решт Ізраїль обміняв Шаліта на 1027 (тисячу двадцять сім!) палестинців, які сиділи в ізраїльських в'язницях — дехто з них мав по кілька довічних термінів. 18 жовтня 2011 року Гілад повернувся додому. На фото він відразу після звільнення, блідий і виснажений, вітає прем'єра Беньяміна Нетаньягу.

З цього приводу у (скоріш за все, лише російськомовних) ізраїльтян з'явився жарт: "1 кілограм = 1000 грамів. 1 кілобайт = 1024 байти. 1 єврей = 1027 арабів"

До речі, Гілад Шаліт є онуком львівського єврея. А серед звільнених палестинців була українка. Ірина (за іншими джерелами Ірена) Поліщук у 2002 році разом із своїм арабським чоловіком привезли машиною смертника на місце теракту в місті Рішон Ле-Ціон. Тоді двоє людей загинули, і сорок отримали поранення. Ірині дали двадцять років, з яких вона завдяки Шаліту відсиділа лише дев'ять. Чоловік отримав шість довічних термінів плюс сорок п'ять років зверху, і, скоріш за все, досі у в'язниці. Після звільнення Поліщук залишилась у Палестині.