Вчора Пакистан відзначав День незалежності. На 75-му році свого існування держава вирішила, що офіційний запис її гімну не дуже відображає поточну демографічну ситуацію. Тому цього разу вони зібрали півтори сотні виконавців різних релігій та національностей і записали нову версію. Кліп зняли відповідний. Вийшло епічно.

Але про гендерне різноманіття, здається, забули. Перелік виконавців я не перевіряв, проте люди на відео виглядають занадто бінарно. Це в той час, коли в Пакистані в паспорті офіційно можна вказати стать, що відрізняється від чоловічої та жіночої

Ще трохи про Лєніних та історичну пам'ять

Існує лише два російських регіони, де немає пам'ятників Іллічу — це Чечня та Інгушетія (за СССР вони були одним). Декомунізація там сталася ще у 1991. А до цього встигли прибрати ще й бюст Єрмолова.

Після відновлення російської влади в Чечні комуністичні монументи та назви повертати не стали. З одного боку населеним пунктам почали повертати історичні назви. Процес триває й досі. Наприклад, у 2021 році село Пєрвомайскоє було перейменовано на Хажи-Евла.

З іншого боку — почесне місце Лєніна порожніло недовго, і його швидко посів Кадиров старший. Решту пантеону склали інші родичі голови Чеченської республіки та лояльні режиму політичні діячі. Селищу Гикало, що назване на честь радянського революционера українського походження, не стали повертати історичну назву Шовдане. Натомість вирішили дати ім'я колишнього голови адміністрації Джамлайла Еліханова, що "загинув від рук бойовиків". Ну, і про проспект Путіна в Ґрозному знають, напевне, всі

📷: м. Ґрозний

Майже єдиним совєтським об'єктом, що відновили після війни, став пам'ятник трьом революціонерам: Миколі Гикалу, чеченцю Асланбеку Шеріпову та інгушу Ґапуру Ахрієву. Офіційно він називався "Монумент героям Громадянської війни", проте місцеві мешканці, залежно від своєї національності, дали йому кілька народних імен: Три богатыря, Три дурака, Гикало и два шакала, Два джигита держат бандита. Пам'ятник не зносили цілеспрямовано, проте він був сильно пошкоджений під час боїв.

Відновили пам'ятник тому, що він був не стільки про комунізм та СССР, скільки про дружбу з Москвою. Це був один з низки монументів, які встановлювали після 2СВ в національних республіках Союзу: зокрема в Майкопі, Владикавказі, Іжевську, Уфі, Бішкеку, Києві та на Воєнно-Грузинській дорозі. Зазвичай це робили в річницю входження відповідної території до складу російської держави. Офіційно — на честь "добровільного приєднання", або — як в Києві — "возз'єднання", що підкреслювало ніби-то мирний та справедливий характер цього процесу

Цього місяця виповнюється 30 років з дня загибелі Кріса Маккендлесса. На його тіло мисливці випадково натрапили 6 вересня 1992 року.

У 1996 році вийшов біографічний твір Джона Кракауера "Into the Wild", який став бестселером і був виданий трьома десятками мов. У 2007 році Шон Пенн випустив однойменний фільм з неймовірним саундтреком Едді Веддера. Це перетворило особистість Маккендлесса на культ.

Старий іржавий автобус, де Кріс провів останні місяці свого життя, став місцем паломництва для його фанатів. Люди діставались цього місця на снігоходах, собачих упряжках, але частіше пішки – витрачаючи кілька днів, проходячи тридцять кілометрів в один кінець і перетинаючи вбрід дві річки. Дві людини загинули, виконуючи цей хадж. Багатьом пощастило більше, і їх вивозили з аляскинського бушу рятівники.

Два роки тому я написав текст про те, яким був реальний, а не кіношний Кріс Маккендлесс, і чому ця історія навряд чи варта загального захоплення

https://34travel.me/post/supertramp