Антрополог як хранитель холодного світу первісних людей, вільного від демона історії та обов’язку постійно прогресувати.
Віталій Щепанський опублікував відоме есе Сьюзен Зонтаґ про мемуари Леві-Стросса "Tristes Tropiques" — роботу, в якій антрополог міркує про свою соціальну і наукову роль, і при цьому поєднує чуйність і уважність стосовно інших культур із холоднокровністю та песимізмом стосовно власної. У перекладі Ольги Свиріпи.
«Леві-Строс дивиться на людину із песимізмом Лукреція, а на відчуття знань Лукреція — як на розраду і необхідне розчарування. Але для нього демоном є історія — не тіло чи апетити. Минуле, з його таємничо-гармонійними структурами, ламається і розсипається на наших очах. Звідси тропіки — це tristes. Голих, злиденних, кочових, красивих намбікварів у 1915 році, коли їх вперше відвідали білі місіонери, було майже двадцять тисяч; коли Леві-Стросс приїхав у 1938 році, їх було не більше двох тисяч; сьогодні вони нещасні, потворні, сифілітичні і майже вимерлі. Будемо сподіватися, що антропологія зменшить цю історичну тривогу. Цікаво, що багато студентів Леві-Стросса, як повідомляється, є колишніми марксистами, які прийшли покласти свою побожність на вівтар минулого, оскільки воно не може бути принесене в жертву майбутньому. Антропологія — це некрологія. “Ходімо вивчати первісних людей, — кажуть Леві-Строс і його учні, — поки вони не зникли”».
#sygma_uk #philosophy #anthropology
https://syg.ma/@vitalii-shchepanskyi/siuzien-zontag-gieroi-nashogho-chasu
syg.ma — відкрита платформа, де всі можуть щось опублікувати. Точка зору редакції може не збігатися з позицією автор_ок.
Віталій Щепанський опублікував відоме есе Сьюзен Зонтаґ про мемуари Леві-Стросса "Tristes Tropiques" — роботу, в якій антрополог міркує про свою соціальну і наукову роль, і при цьому поєднує чуйність і уважність стосовно інших культур із холоднокровністю та песимізмом стосовно власної. У перекладі Ольги Свиріпи.
«Леві-Строс дивиться на людину із песимізмом Лукреція, а на відчуття знань Лукреція — як на розраду і необхідне розчарування. Але для нього демоном є історія — не тіло чи апетити. Минуле, з його таємничо-гармонійними структурами, ламається і розсипається на наших очах. Звідси тропіки — це tristes. Голих, злиденних, кочових, красивих намбікварів у 1915 році, коли їх вперше відвідали білі місіонери, було майже двадцять тисяч; коли Леві-Стросс приїхав у 1938 році, їх було не більше двох тисяч; сьогодні вони нещасні, потворні, сифілітичні і майже вимерлі. Будемо сподіватися, що антропологія зменшить цю історичну тривогу. Цікаво, що багато студентів Леві-Стросса, як повідомляється, є колишніми марксистами, які прийшли покласти свою побожність на вівтар минулого, оскільки воно не може бути принесене в жертву майбутньому. Антропологія — це некрологія. “Ходімо вивчати первісних людей, — кажуть Леві-Строс і його учні, — поки вони не зникли”».
#sygma_uk #philosophy #anthropology
https://syg.ma/@vitalii-shchepanskyi/siuzien-zontag-gieroi-nashogho-chasu
syg.ma — відкрита платформа, де всі можуть щось опублікувати. Точка зору редакції може не збігатися з позицією автор_ок.
syg.ma
Сьюзен Зонтаґ "Герой нашого часу"
Жах остаточного і безповоротного знищення дописьменних народів із дистанції особистого досвіду Леві-Стросса
Віталій Щепанський переклав «Маніфест клаптикової етнографії» написаний дослідницями Гьокче Гюнель, Сайбою Варма та Чікою Ватанабе у контексті пандемії COVID-19, однак його можна застосувати до безлічі ситуацій у світі, що змінюються надто стрімко.
Авторки не тільки ставлять під сумнів базові істини польової роботи, наприклад, розмежування між «полем» і «домом» та маскулінні уявлення про завжди доступного і готового на все польового дослідника, — але й пропонують новий спосіб врахувати, як життя дослідників у всій його складності формує виробництво знань.
«На початку 2021 року за підтримки Фонду Веннер-Грен ми зберемо групу антропологів і антропологинь із різних країн, які стикаються із різноманітними професійними та життєвими умовами, щоб поглибити ці деколоніальні та феміністичні знання. Замість того, щоб розглядати численні обов’язки дослідників як обмеження, ми поміркуємо над тим, які форми знання і методології виникають у життєвих і робочих обов’язках дослідників і через їхнє посередництво. Методологічна інновація клаптикової етнографії переосмислює дослідження як роботу з прогалинами, обмеженнями, частковими знаннями та різноманітними обов’язками, що характеризують будь-яке виробництво знання, а не проти останніх.
Наш підхід розглядає всі етапи етнографічного процесу і ставить питання про те, як кожен із них змінюється під впливом нових реалій, що постають перед нами. По-перше, як ми повинні переосмислити поняття виходу або подорожі в поле? Як дослідники конструюють польові місця та візити, коли вони стикаються з особистими, фінансовими та політичними обмеженнями? Як ми забезпечуємо подорожі на польові об’єкти, і що ми робимо, коли подорожі неможливі? Як цей тиск впливає на переосмислення понять “дім” і “поле”? Чи є нашою першочерговою метою як етнографів “вийти назустріч радикально невідомому… зробити його зрозумілим, справді ймовірним”, чи є щось інше, що може запропонувати клаптикова етнографія?»
#sygma_uk #philosophy #anthropology
https://syg.ma/@vitalii-shchepanskyi/manifiest-klaptikovoyi-ietnoghrafiyi
syg.ma — відкрита платформа, де всі можуть щось опублікувати. Точка зору редакції може не збігатися з позицією автор_ок.
Авторки не тільки ставлять під сумнів базові істини польової роботи, наприклад, розмежування між «полем» і «домом» та маскулінні уявлення про завжди доступного і готового на все польового дослідника, — але й пропонують новий спосіб врахувати, як життя дослідників у всій його складності формує виробництво знань.
«На початку 2021 року за підтримки Фонду Веннер-Грен ми зберемо групу антропологів і антропологинь із різних країн, які стикаються із різноманітними професійними та життєвими умовами, щоб поглибити ці деколоніальні та феміністичні знання. Замість того, щоб розглядати численні обов’язки дослідників як обмеження, ми поміркуємо над тим, які форми знання і методології виникають у життєвих і робочих обов’язках дослідників і через їхнє посередництво. Методологічна інновація клаптикової етнографії переосмислює дослідження як роботу з прогалинами, обмеженнями, частковими знаннями та різноманітними обов’язками, що характеризують будь-яке виробництво знання, а не проти останніх.
Наш підхід розглядає всі етапи етнографічного процесу і ставить питання про те, як кожен із них змінюється під впливом нових реалій, що постають перед нами. По-перше, як ми повинні переосмислити поняття виходу або подорожі в поле? Як дослідники конструюють польові місця та візити, коли вони стикаються з особистими, фінансовими та політичними обмеженнями? Як ми забезпечуємо подорожі на польові об’єкти, і що ми робимо, коли подорожі неможливі? Як цей тиск впливає на переосмислення понять “дім” і “поле”? Чи є нашою першочерговою метою як етнографів “вийти назустріч радикально невідомому… зробити його зрозумілим, справді ймовірним”, чи є щось інше, що може запропонувати клаптикова етнографія?»
#sygma_uk #philosophy #anthropology
https://syg.ma/@vitalii-shchepanskyi/manifiest-klaptikovoyi-ietnoghrafiyi
syg.ma — відкрита платформа, де всі можуть щось опублікувати. Точка зору редакції може не збігатися з позицією автор_ок.
syg.ma
Маніфест клаптикової етнографії
Гьокче Гюнель, Сайба Варма та Чіка Ватанабе. Переклад: Віталій Щепанський
Новый текст в коллекции журнала «Парантеза» (@paranteza_info) на syg.ma.
Перевод главы из новой книги антрополога Дэвида Грэбера и археолога Дэвида Венгроу «Начало всего: новая история человечества». В ней авторы рассказывают о том, как возникли первые городские поселения – на примере города, центром которого был бассейн, города, состоявшего из сплошной периферии, и города, в котором храмы выполняли роль фабрик и складов.
Между 2300 и 1800 годами до н.э. Таоси прошёл через три стадии расширения. Сначала на развалинах деревни был построен укреплённый город площадью 60 гектаров; со временем его площадь увеличилась до 300 гектаров. В этот период Таоси была свойственна почти такая же социальная стратификация, как Шимао и столице более поздней китайской империи. Здесь были городские стены, дороги и крупные, защищённые хранилища; кварталы для простых людей были отделены от кварталов для вельмож, а вокруг дворца располагались мастерские и выполнявшее функцию календаря сооружение. Кладбище Таоси также было разделено в соответствии с социальными классами. Могилы простых людей были скромными; гробницы вельмож содержали сотни единиц лакированной посуды, ритуальные нефритовые топоры и следы огромных пиров. Затем, около 2000 года до н.э., всё внезапно изменилось. Как написал один археолог:
«Городская стена была снесена до основания, а изначальные границы между частями города ликвидированы. Жилые дома простых людей стали занимать почти весь город и даже появились за пределами бывшей стены. Площадь выросла до 300 гектаров. Ритуальная часть на юге города была заброшена. От бывшего дворца остался лишь фундамент площадью около 2000 квадратных метров, вокруг которого теперь располагались выгребные ямы. Часть жилого квартала для вельмож стали занимать мастерские по производству каменных орудий. Город явно утратил статус столицы и впал в состояние анархии».
Более того, всё указывает на то, что это был сознательный процесс, который, вероятнее всего, сопровождался насилием. Могилы простых людей заполонили кладбище вельмож, а в дворцовом квартале было найдено массовое захоронение со следами пыток и надругательства над телами, что, по мнению археолога, указывает на «акт политического возмездия».
Считается дурным тоном подвергать сомнению оценку археолога, проводившего раскопки, однако в данном случае трудно воздержаться от некоторых наблюдений. Во-первых, «состояние анархии» (также известное как «упадок» и «хаос») сохранялось длительный период времени, от двух до трёх столетий. Во-вторых, общая площадь Таоси в упомянутый период выросла с 280 до 300 гектаров. Это больше похоже не на упадок, а на расцвет, последовавший за устранением классовой системы.
#sygma_ru #societyandpolitics #anthropology
https://syg.ma/@paranteza/devid-grebier-i-devid-vienghrou-kak-nie-voznikli-ghoroda
syg.ma — открытая платформа, где все могут что-либо опубликовать. Мнение редакции может не совпадать с точкой зрения автор_ок. Мы работаем через VPN. О том, как продолжить нас читать и оставаться в безопасности — здесь.
Перевод главы из новой книги антрополога Дэвида Грэбера и археолога Дэвида Венгроу «Начало всего: новая история человечества». В ней авторы рассказывают о том, как возникли первые городские поселения – на примере города, центром которого был бассейн, города, состоявшего из сплошной периферии, и города, в котором храмы выполняли роль фабрик и складов.
Между 2300 и 1800 годами до н.э. Таоси прошёл через три стадии расширения. Сначала на развалинах деревни был построен укреплённый город площадью 60 гектаров; со временем его площадь увеличилась до 300 гектаров. В этот период Таоси была свойственна почти такая же социальная стратификация, как Шимао и столице более поздней китайской империи. Здесь были городские стены, дороги и крупные, защищённые хранилища; кварталы для простых людей были отделены от кварталов для вельмож, а вокруг дворца располагались мастерские и выполнявшее функцию календаря сооружение. Кладбище Таоси также было разделено в соответствии с социальными классами. Могилы простых людей были скромными; гробницы вельмож содержали сотни единиц лакированной посуды, ритуальные нефритовые топоры и следы огромных пиров. Затем, около 2000 года до н.э., всё внезапно изменилось. Как написал один археолог:
«Городская стена была снесена до основания, а изначальные границы между частями города ликвидированы. Жилые дома простых людей стали занимать почти весь город и даже появились за пределами бывшей стены. Площадь выросла до 300 гектаров. Ритуальная часть на юге города была заброшена. От бывшего дворца остался лишь фундамент площадью около 2000 квадратных метров, вокруг которого теперь располагались выгребные ямы. Часть жилого квартала для вельмож стали занимать мастерские по производству каменных орудий. Город явно утратил статус столицы и впал в состояние анархии».
Более того, всё указывает на то, что это был сознательный процесс, который, вероятнее всего, сопровождался насилием. Могилы простых людей заполонили кладбище вельмож, а в дворцовом квартале было найдено массовое захоронение со следами пыток и надругательства над телами, что, по мнению археолога, указывает на «акт политического возмездия».
Считается дурным тоном подвергать сомнению оценку археолога, проводившего раскопки, однако в данном случае трудно воздержаться от некоторых наблюдений. Во-первых, «состояние анархии» (также известное как «упадок» и «хаос») сохранялось длительный период времени, от двух до трёх столетий. Во-вторых, общая площадь Таоси в упомянутый период выросла с 280 до 300 гектаров. Это больше похоже не на упадок, а на расцвет, последовавший за устранением классовой системы.
#sygma_ru #societyandpolitics #anthropology
https://syg.ma/@paranteza/devid-grebier-i-devid-vienghrou-kak-nie-voznikli-ghoroda
syg.ma — открытая платформа, где все могут что-либо опубликовать. Мнение редакции может не совпадать с точкой зрения автор_ок. Мы работаем через VPN. О том, как продолжить нас читать и оставаться в безопасности — здесь.
syg.ma
Дэвид Грэбер и Дэвид Венгроу: Как (не) возникли города
Антрополог и археолог о доисторических демократических городах и возможности эгалитаризма при большом населении