“Фемінізм – це класно. Але я ж хочу вийти заміж, мати дітей і піклуватися про власну оселю” – скаже хтось. А Олена Пчілка не зрозуміє, в чому проблема. Адже вона з Петром Косачем мала шість дітей. Одночасно – брала участь в перших установчих зборах “Товариства руських женщин”, галицької жіночої організації, і укладала жіночий альманах “Перший вінок”, який ставив питання становища жінки в суспільстві. А ще брала активну участь в національно-визвольному русі. Цього тижня розвінчуємо міти про фемінізм на прикладі українських діячок за гештегом #УкраїнціСпрагліДоРівности. Стисло розбираємося, звідки взялася така трудівниця в українській культурі.
1. З виховання успішного адвоката й звичайної домогосподарки.
Народилася Ольга (справжнє ім’я Олени Пчілки) в сім’ї Петра Драгоманова та Єлизавети Цяцьки в Гадяцькому повіті Полтавської губернії. Її батько здобув юридичну освіту в Санкт-Петербурзі, успадкував великий маєток і 53 кріпаки. Він мав стати успішним адвокатом, заробляти чимало грошей і забезпечувати сім’ю із заможною дружиною та шістьома дітьми. Натомість – багато читав, писав новели й вірші та допомагав “людям козацького роду”. Навчив доньку любови до літератури. Матір ж, звичайна домогосподарка, була неписемна, проте привчала дітей любити природу й українське мистецтво. Багато співала народних пісень.
2. Із захоплення красивим вбранням.
Освіту Олени Пчілки влаштував старший брат, політичний діяч і літератор, Михайло Драгоманов. Він віддав дівчину навчатися до Київського зразкового пансіону шляхетних панянок, а тоді забрав жити до себе в столицю. Долучив її до роботи “Громади”, української культурно-освітньої організації, в якій брали участь Микола Лисенко, Михайло Старицький, Олександр і Софія Русові. Кажуть, бажання розвивати українську культуру в Олені Пчілці зародилося через любов до гарного вбрання: їй подобалися народні строї. Головне, що цю любов вона скерувала в правильне русло: у 27 років видала першу ґрунтовну етнографічну роботу про українське декоративне мистецтво “Український народний орнамент”.
3. З любови до небайдужих людей.
Був у “Громаді” тихий і скромний майбутній успішний адвокат Петро Косач. Олена Пчілка, мабуть, побачила в ньому свого батька (але ми не за Фройдом працюємо, то точно не знаємо), і вони заручилися. Разом все життя боролися проти утисків українців, хто як міг: він через правничу справу, вона як світська дама й літераторка. Залишатися в національно-визвольній боротьбі допомагали листування й зустрічі з Франком та Павликом, а також організовані з сім’єю Лисенків і Старицьких “Сполучені Штати”. До жіночої боротьби її залучила перша українська лікарка Софія Окуневська та головна постать галицького жіночого руху Наталя Кобринська. Разом із останньою вони видали “Перший вінок”. Не без їхнього впливу Олена Пчілка написала повість “Товаришки” – історію про двох звичайних українських дівчат і їхнє навчання у виші в Цюриху, яку радимо прочитати, щоб ознайомитися з творчістю письменниці для дорослих.
4. З любови до дітей.
“Діти — се наш дорогий скарб, се наша надія, се — молода Україна” – казала Олена Пчілка. Вона, як і діячки тодішнього жіночого руху, вважала виховання майбутнього покоління чи не найважливішим завданням свого життя. Тому перекладала з різних мов книжки, видавала журнал для дітей “Молода Україна” та писала оповідання й вірші. Її нащадки – зразок вдалого українського інтелігентного виховання: письменниця Леся, перекладачка Ольга, вчений-фізик Михайло, музикантка Оксана, інженер Микола та мемуаристка Ізидора. Останніх трьох в переліку Косачів, щоправда, часто записують як “та інші діти”, бо вони здобули освіту агрономів. Але це теж незле (може). Словом, була хорошою матір’ю, хоча про її сумнівне ставлення до Лесі Українки ми писали тут. Чоловік на неї наче не жалівся. І підтримка жіночого руху його теж не бентежила. А жінок у русі – її сімейний стан.
Більше розповімо на лекції “Свобода, рівність, сестринство: жінки укрліту”, яка відбудеться цієї суботи о 14.00. Деталі й реєстрація тут.
#пусто_про_автора #пусто_про_літературу
1. З виховання успішного адвоката й звичайної домогосподарки.
Народилася Ольга (справжнє ім’я Олени Пчілки) в сім’ї Петра Драгоманова та Єлизавети Цяцьки в Гадяцькому повіті Полтавської губернії. Її батько здобув юридичну освіту в Санкт-Петербурзі, успадкував великий маєток і 53 кріпаки. Він мав стати успішним адвокатом, заробляти чимало грошей і забезпечувати сім’ю із заможною дружиною та шістьома дітьми. Натомість – багато читав, писав новели й вірші та допомагав “людям козацького роду”. Навчив доньку любови до літератури. Матір ж, звичайна домогосподарка, була неписемна, проте привчала дітей любити природу й українське мистецтво. Багато співала народних пісень.
2. Із захоплення красивим вбранням.
Освіту Олени Пчілки влаштував старший брат, політичний діяч і літератор, Михайло Драгоманов. Він віддав дівчину навчатися до Київського зразкового пансіону шляхетних панянок, а тоді забрав жити до себе в столицю. Долучив її до роботи “Громади”, української культурно-освітньої організації, в якій брали участь Микола Лисенко, Михайло Старицький, Олександр і Софія Русові. Кажуть, бажання розвивати українську культуру в Олені Пчілці зародилося через любов до гарного вбрання: їй подобалися народні строї. Головне, що цю любов вона скерувала в правильне русло: у 27 років видала першу ґрунтовну етнографічну роботу про українське декоративне мистецтво “Український народний орнамент”.
3. З любови до небайдужих людей.
Був у “Громаді” тихий і скромний майбутній успішний адвокат Петро Косач. Олена Пчілка, мабуть, побачила в ньому свого батька (але ми не за Фройдом працюємо, то точно не знаємо), і вони заручилися. Разом все життя боролися проти утисків українців, хто як міг: він через правничу справу, вона як світська дама й літераторка. Залишатися в національно-визвольній боротьбі допомагали листування й зустрічі з Франком та Павликом, а також організовані з сім’єю Лисенків і Старицьких “Сполучені Штати”. До жіночої боротьби її залучила перша українська лікарка Софія Окуневська та головна постать галицького жіночого руху Наталя Кобринська. Разом із останньою вони видали “Перший вінок”. Не без їхнього впливу Олена Пчілка написала повість “Товаришки” – історію про двох звичайних українських дівчат і їхнє навчання у виші в Цюриху, яку радимо прочитати, щоб ознайомитися з творчістю письменниці для дорослих.
4. З любови до дітей.
“Діти — се наш дорогий скарб, се наша надія, се — молода Україна” – казала Олена Пчілка. Вона, як і діячки тодішнього жіночого руху, вважала виховання майбутнього покоління чи не найважливішим завданням свого життя. Тому перекладала з різних мов книжки, видавала журнал для дітей “Молода Україна” та писала оповідання й вірші. Її нащадки – зразок вдалого українського інтелігентного виховання: письменниця Леся, перекладачка Ольга, вчений-фізик Михайло, музикантка Оксана, інженер Микола та мемуаристка Ізидора. Останніх трьох в переліку Косачів, щоправда, часто записують як “та інші діти”, бо вони здобули освіту агрономів. Але це теж незле (може). Словом, була хорошою матір’ю, хоча про її сумнівне ставлення до Лесі Українки ми писали тут. Чоловік на неї наче не жалівся. І підтримка жіночого руху його теж не бентежила. А жінок у русі – її сімейний стан.
Більше розповімо на лекції “Свобода, рівність, сестринство: жінки укрліту”, яка відбудеться цієї суботи о 14.00. Деталі й реєстрація тут.
#пусто_про_автора #пусто_про_літературу
“Нехай собі існують феміністки, але не бритися і не носити підбори й красиві сукні – не для мене” – скаже хтось. Ольга Кобилянська стенула би плечима, адже поняття не має, чим це заважає підтримувати феміністичні ідеї. У музеї в Чернівцях зберігаються кілька її улюблених речей і, поряд з каменем із могили Шевченка, там – пінцет для вищипування брів. Все своє життя письменниця ретельно дбала про свій зовнішній вигляд, була стрункою й носила довгі спідниці й підбори 3-5 сантиметрів. А ще стояла біля витоків жіночого руху на Буковині. Розбираємося, як Ольга Кобилянська прийшла до емансипації.
1. Не отримала бажану освіту
Виросла письменниця в сім’ї Юліана Кобилянського, який походив із Наддніпрянщини, та Марії Вернер, спольщеної німки. Кажуть, вона для чоловіка вивчила українську та виховувала дітей в повазі до українських традицій. Утім, вдома Кобилянські говорили німецькою. Крім Ольги, в сім’ї було ще семеро дітей. Четверо з них – брати. Це означало, що гроші на освіту призначені були їм. Ользі та її сестрам – зась. Чотири класи початкової школи, вчителька української мови вдома (бо школа німецькомовна), гра на фортепіано та й по всій освіті. Далі – займайся хатньою справою, будь красивою і чемною жінкою.
2. Потоваришувала з чудовими жінками
Ольга була лінива. Так казали. Не любила виконувати домашню роботу, зате зачитувалася підручниками братів, позичала книги в бібліотеці й у батьківських друзів-професорів і брала участь у дискусіях, до яких її ніхто не запрошував. Коли дівчині виповнилося 18, до її брата на заняття з латини почала ходити Софія Окуневська, майбутня перша лікарка в Австро-Угорщині. Ольга дивилася на неї й зрозуміти не могла, як та змогла вже й класичну гімназію у Львові закінчити, і готуватися до вступу у швейцарський виш. Дівчата потоваришували й багато говорили: про українську ідентичність і емансипацію.
Ольга насправді зовсім не була лінивою. Вона любила грати на фортепіано, їздити верхи й грати в театрі. А ще з початку 1880-х років писала короткі твори німецькою. Під впливом Софії й Августи Кохановської (подруга Ольги, художниця) почала досліджувати українську культуру, яку описувала між іншим у новелах “Некультурна”, “Природа” та в повісті “В неділю рано зілля копала”. Потім познайомилася з Наталею Кобринською, головою першого жіночого руху “Товариство руських женщин”, і її братом Юліаном Озаркевичем. Невзаємно закохалася. І почала писати тексти про сильних і високих жінок українською. Деякі видання називають Юліана найбільшим приводом до початку українськомовної літературної праці Ольги. Любов – велика сила і подібне. Втім, ми це твердження вважаємо суперечливим.
3. Покохала?
Річ у тім, що Ольга лише в період з 1883 по 1891 рік у своїх щоденниках поряд зі словом “люблю” згадала понад двадцять чоловіків. А у 19 написала знайомому професорові в листі пропозицію руки й серця, бо хотіла заміж за його бібліотеку. Притиснена суспільними звичаями, які дозволяли інтелектуальний розвиток лише чоловікам, Ольга прагнула, як вичитала у свого улюбленого Ніцше, стати самій собі ціллю. І хоча кохала Осипа Маковея, писала, що любить багатьох чоловіків, і часом ворожила на кількох підряд, насправді вважала найважливішим у житті розкрити свій потенціал письменниці. І боротися за долю жінки в суспільстві.
Більше про чудернацько-містичні історії та серйозну творчість Ольги Кобилянської ми розповімо вже цієї суботи о 14.00 на лекції “Свобода, рівність, сестринство: жінки укрліту”. Реєстрації та деталі тут. А сьогодні о 19.00 чекаємо вас на літклубі про оповідання "Приязнь" Лесі Українки. Деталі тут.
#УкраїнціСпрагліДоРівности #пусто_про_автора #пусто_про_літературу
1. Не отримала бажану освіту
Виросла письменниця в сім’ї Юліана Кобилянського, який походив із Наддніпрянщини, та Марії Вернер, спольщеної німки. Кажуть, вона для чоловіка вивчила українську та виховувала дітей в повазі до українських традицій. Утім, вдома Кобилянські говорили німецькою. Крім Ольги, в сім’ї було ще семеро дітей. Четверо з них – брати. Це означало, що гроші на освіту призначені були їм. Ользі та її сестрам – зась. Чотири класи початкової школи, вчителька української мови вдома (бо школа німецькомовна), гра на фортепіано та й по всій освіті. Далі – займайся хатньою справою, будь красивою і чемною жінкою.
2. Потоваришувала з чудовими жінками
Ольга була лінива. Так казали. Не любила виконувати домашню роботу, зате зачитувалася підручниками братів, позичала книги в бібліотеці й у батьківських друзів-професорів і брала участь у дискусіях, до яких її ніхто не запрошував. Коли дівчині виповнилося 18, до її брата на заняття з латини почала ходити Софія Окуневська, майбутня перша лікарка в Австро-Угорщині. Ольга дивилася на неї й зрозуміти не могла, як та змогла вже й класичну гімназію у Львові закінчити, і готуватися до вступу у швейцарський виш. Дівчата потоваришували й багато говорили: про українську ідентичність і емансипацію.
Ольга насправді зовсім не була лінивою. Вона любила грати на фортепіано, їздити верхи й грати в театрі. А ще з початку 1880-х років писала короткі твори німецькою. Під впливом Софії й Августи Кохановської (подруга Ольги, художниця) почала досліджувати українську культуру, яку описувала між іншим у новелах “Некультурна”, “Природа” та в повісті “В неділю рано зілля копала”. Потім познайомилася з Наталею Кобринською, головою першого жіночого руху “Товариство руських женщин”, і її братом Юліаном Озаркевичем. Невзаємно закохалася. І почала писати тексти про сильних і високих жінок українською. Деякі видання називають Юліана найбільшим приводом до початку українськомовної літературної праці Ольги. Любов – велика сила і подібне. Втім, ми це твердження вважаємо суперечливим.
3. Покохала?
Річ у тім, що Ольга лише в період з 1883 по 1891 рік у своїх щоденниках поряд зі словом “люблю” згадала понад двадцять чоловіків. А у 19 написала знайомому професорові в листі пропозицію руки й серця, бо хотіла заміж за його бібліотеку. Притиснена суспільними звичаями, які дозволяли інтелектуальний розвиток лише чоловікам, Ольга прагнула, як вичитала у свого улюбленого Ніцше, стати самій собі ціллю. І хоча кохала Осипа Маковея, писала, що любить багатьох чоловіків, і часом ворожила на кількох підряд, насправді вважала найважливішим у житті розкрити свій потенціал письменниці. І боротися за долю жінки в суспільстві.
Більше про чудернацько-містичні історії та серйозну творчість Ольги Кобилянської ми розповімо вже цієї суботи о 14.00 на лекції “Свобода, рівність, сестринство: жінки укрліту”. Реєстрації та деталі тут. А сьогодні о 19.00 чекаємо вас на літклубі про оповідання "Приязнь" Лесі Українки. Деталі тут.
#УкраїнціСпрагліДоРівности #пусто_про_автора #пусто_про_літературу
Ми не обмежуємося онлайн-простором. Прикрашаємо вулиці й улюблені кав'ярні важливими повідомленнями. Шукайте постери кампанії #УкраїнціСпрагліДоРівности та позначайте нас у публікаціях і розповідях.
N. B. Будь ласка, не забирайте їх додому поки що. Прийдіть по них після лекції "Свобода, рівність, сестринство: жінки укрліту" та Маршу жінок. Дякуємо за розуміння ❤️
N. B. Будь ласка, не забирайте їх додому поки що. Прийдіть по них після лекції "Свобода, рівність, сестринство: жінки укрліту" та Маршу жінок. Дякуємо за розуміння ❤️
“Я не феміністка, бо не хочу й не розумію навіщо мені йти на Марш жінок” – скаже хтось. А Леся Українка погодиться. Щоправда, в її час були тільки жіночі видання й рухи. Вона до них не належала, бо не хотіла обмежуватися “жіночим питанням” і унікальними персонажками.
У листі Драгоманову писала: “...я не розумію, що нового можна видумати в теорії до квестії жіночої і що можна такого сказати нескучного про неї. Нескучно хіба, коли описуються факти з жіночого життя і розбирається жіноча психологія у гарній формі та ще й з таланóм, і то сепаратизм сей трохи смішнуватий”. Шкода, що він не відписав: “Бути феміністкою не означає бути ЛИШЕ феміністкою. Ти, доню, от скільки сильних персонажок створила і несприятливих для своєї статі суспільних умов показала. Це вже фемінізм”. Ну, нічого. Не відписав Драгоманов – відпишемо ми. І розповімо, що нового для літератури з боку жіночого питання зробила Лариса Косач.
1. Показала виховання в патріархальному суспільстві в усій його красі.
Уявіть, що ви народилися дівчинкою в заможній сім’ї. Як ми вже знаємо з досвіду Ольги Кобилянської, вам не дуже пощастило. Втім, маєте два варіанти: 1) бути маминою квіточкою, щоб потім стати чоловіковою; або 2) читати, збунтувати через несправедливість і пізнавати світ поза межами хатніх справ. Що той, що той – повні незгод. Саме це й показала Леся Українка в своїх творах. Її героїнь, як от Софію з оповідання “Жаль” або Дарку з “Приязні”, життя кидає не на жарт. Мамині квіточки, коли чоловіки помирають, стають нікому не потрібними й в’януть від жалю. Та й роботи не можуть ані знайти, ані до неї прагнути, бо їх не вчили хотіти чогось, окрім заміжжя. Бунтарки ж мусять вічно діяти суспільству на перекір і з ним боротися. І хоча з роками ситуація покращилася, це досі є актуальним і цікавим.
2. Зобразила сильних лідерок у літературі.
Леся Українка була другою жінкою в європейській літературі, яка написала драму про Дон Жуана. Це – “Камінний господар”. Тільки в її творі гендерні ролі й акценти на героях змінені. На передній план виходять подруги донна Анна та Долорес. Перша втілює бажання до влади, сили, зброї, боротьби. Каже, що її одруження – вихід на гору, де вона недосяжна й править іншими. Друга – своєю духовною жертвою зрікається уявної влади патріархального суспільства над нею. Вони двоє перемагають Дон Жуана, одна – вдягнувши його в “камінні шати” й позбавивши волі, а інша – показавши свою внутрішню перевагу. Сильні лідерські позиції займають і жінки в “Лісовій пісні”. Кожна керує долею Лукаша на свій манір. Рятує його в результаті теж жінка, Мавка, втілення Орфеєвої Еврідіки.
3. Пролила світло на жіночі тіні.
Ви точно пам’ятаєте Дантову Беатріче. Високу музу італійського поета, яку він бачив всього кілька разів у житті та якій присвятив ледве не весь свій літературний доробок. Але ми майже впевнені, що ви і не здогадуєтесь, як звали його дружину. Лесі Українці це не подобалося. Таке вона бачила і в житті більшости творців у літературі, і в житті друзів її родини. Зокрема, присвятила вірш “Забута тінь” Ользі Лисенко, дружині відомого композитора. Так заговорила про несправедливе місце жінок, які разом із чоловіками проторювали шлях, у культурі. А в драмах “Руфін і Прісцилла” та “Одержима” пролила світло на замовчувані історією образи християнок, які зробили чималий вклад у становлення й розуміння релігії.
Одного поста для доробку Лесі Українки в жіночому питанні не вистачить: вона і про жіночу істерію розповіла, і, кажуть, здійснила перші феміністичні студії, і критикувала сексистських персонажів своїх сучасників. А ще відстоювала позицію тотального рівноправ’я. Писала: “Наші критики ставлять в одну лінію і поетів, і поетес, і літераторів, і літераторок; не знаю, як хто, а я не раз казала їм за це спасибі”. А ми кажемо – їй. І скажемо ще раз завтра (субота, сьоме березня) о 14.00 на лекції “Свобода, рівність, сестринство: жінки укрліту”. Реєстрація й деталі тут.
#УкраїнціСпрагліДоРівности #пусто_про_автора #пусто_про_літературу
У листі Драгоманову писала: “...я не розумію, що нового можна видумати в теорії до квестії жіночої і що можна такого сказати нескучного про неї. Нескучно хіба, коли описуються факти з жіночого життя і розбирається жіноча психологія у гарній формі та ще й з таланóм, і то сепаратизм сей трохи смішнуватий”. Шкода, що він не відписав: “Бути феміністкою не означає бути ЛИШЕ феміністкою. Ти, доню, от скільки сильних персонажок створила і несприятливих для своєї статі суспільних умов показала. Це вже фемінізм”. Ну, нічого. Не відписав Драгоманов – відпишемо ми. І розповімо, що нового для літератури з боку жіночого питання зробила Лариса Косач.
1. Показала виховання в патріархальному суспільстві в усій його красі.
Уявіть, що ви народилися дівчинкою в заможній сім’ї. Як ми вже знаємо з досвіду Ольги Кобилянської, вам не дуже пощастило. Втім, маєте два варіанти: 1) бути маминою квіточкою, щоб потім стати чоловіковою; або 2) читати, збунтувати через несправедливість і пізнавати світ поза межами хатніх справ. Що той, що той – повні незгод. Саме це й показала Леся Українка в своїх творах. Її героїнь, як от Софію з оповідання “Жаль” або Дарку з “Приязні”, життя кидає не на жарт. Мамині квіточки, коли чоловіки помирають, стають нікому не потрібними й в’януть від жалю. Та й роботи не можуть ані знайти, ані до неї прагнути, бо їх не вчили хотіти чогось, окрім заміжжя. Бунтарки ж мусять вічно діяти суспільству на перекір і з ним боротися. І хоча з роками ситуація покращилася, це досі є актуальним і цікавим.
2. Зобразила сильних лідерок у літературі.
Леся Українка була другою жінкою в європейській літературі, яка написала драму про Дон Жуана. Це – “Камінний господар”. Тільки в її творі гендерні ролі й акценти на героях змінені. На передній план виходять подруги донна Анна та Долорес. Перша втілює бажання до влади, сили, зброї, боротьби. Каже, що її одруження – вихід на гору, де вона недосяжна й править іншими. Друга – своєю духовною жертвою зрікається уявної влади патріархального суспільства над нею. Вони двоє перемагають Дон Жуана, одна – вдягнувши його в “камінні шати” й позбавивши волі, а інша – показавши свою внутрішню перевагу. Сильні лідерські позиції займають і жінки в “Лісовій пісні”. Кожна керує долею Лукаша на свій манір. Рятує його в результаті теж жінка, Мавка, втілення Орфеєвої Еврідіки.
3. Пролила світло на жіночі тіні.
Ви точно пам’ятаєте Дантову Беатріче. Високу музу італійського поета, яку він бачив всього кілька разів у житті та якій присвятив ледве не весь свій літературний доробок. Але ми майже впевнені, що ви і не здогадуєтесь, як звали його дружину. Лесі Українці це не подобалося. Таке вона бачила і в житті більшости творців у літературі, і в житті друзів її родини. Зокрема, присвятила вірш “Забута тінь” Ользі Лисенко, дружині відомого композитора. Так заговорила про несправедливе місце жінок, які разом із чоловіками проторювали шлях, у культурі. А в драмах “Руфін і Прісцилла” та “Одержима” пролила світло на замовчувані історією образи християнок, які зробили чималий вклад у становлення й розуміння релігії.
Одного поста для доробку Лесі Українки в жіночому питанні не вистачить: вона і про жіночу істерію розповіла, і, кажуть, здійснила перші феміністичні студії, і критикувала сексистських персонажів своїх сучасників. А ще відстоювала позицію тотального рівноправ’я. Писала: “Наші критики ставлять в одну лінію і поетів, і поетес, і літераторів, і літераторок; не знаю, як хто, а я не раз казала їм за це спасибі”. А ми кажемо – їй. І скажемо ще раз завтра (субота, сьоме березня) о 14.00 на лекції “Свобода, рівність, сестринство: жінки укрліту”. Реєстрація й деталі тут.
#УкраїнціСпрагліДоРівности #пусто_про_автора #пусто_про_літературу
