Вибачайте за голі колінця, але що поробиш, молодість вона така – відчайдушна, відкрита, вперта🫣
І прекрасна, звісно.

Наша сьогоднішня співрозмовниця не витає у хмарах і прекрасно розуміє, що навколо неї відбувається. Попри повномасштабну війну, цілодобову критику УПЦ в ЗМІ та соцмережах, усвідомлюючи все, вона не збирається полишати свою Церкву. Тому що…

Тому що за свої 20 років від народження побачила у храмі щось набагато величезніше, масштабніше й головніше, ніж усе те, на чому зараз дорослі й літні люди зациклюють свою увагу.

Нехай надихне й підтримає вас цей легкий подих весни життя🏵
Наша Церква все витримає, бо в неї є всі ми.
І така молодь, як героїня нашої сьогоднішньої публікації.

І в усіх нас є Він – наша Пасха, Христос Спаситель. За Нього й тримаємося⚓

«Більш парадоксальних слів ніхто й ніколи не напише. Ні Маркес, ні Достоєвський, ні Жадан. Безмежний Бог сказав Безмежному Богу, що Його тут немає?!»

Христос воскрес, дорогі наші читачі та друзі!
Ми всі з вами знову, милістю Божою, діждали весни та Пасхи.

І розпочати життя в цьому світлі Христової перемоги над смертю хочемо з осмислення того, через що довелося пройти нашому Спасителю.

Ми зібрали в один текст ці дивовижні роздуми архієпископа Новосанжарського Веніаміна й ділимося ними, аби святковий стіл, розговіння, травень і повсякденність не затьмарили значення Події, яку ми маємо щастя святкувати й осмислювати.

//заметки на полях Пасхи//

Этот пост был, наверное, самым тяжёлым для меня в моральном и психологическом плане и, пожалуй, самым неудачным, но в то же время - самым любимым. Потому что я его почувствовал. Все стороны жизни обострились, и когда такое происходит, ты возвращаешься к жизни.

Эта Пасха для меня была необычной - я пропустил почти всю пасхальную службу, поскольку освящал корзинки. И хоть я не побывал на основной части праздника, я его ощутил так, как никогда. Это была самая радостная Пасха.

Людей в храме было больше, чем в прошлом году. Было много причастников. Почти все, кто присутствовал на Литургии, причастились. И это естественно - причащаться на Пасху и во все последующие пасхальные дни.

Чем феноменальна для меня именно эта Пасха - реакцией людей. Люди были счастливыми и жизнерадостными. Возникло такое чувство, что Кто-то как будто "выключил" войну и весь ужас происходящего на какое-то время, чтобы все мы улыбнулись и выдохнули. До войны основная масса тех, кто приходил только чтобы освятить продукты, были безучастными, на приветствие "Христос воскресе!" отвечали вяло, холодно, без интузиазма и какой-либо эмоциональной окраски. В этом году все с улыбками на лицах отвечали громко и живо. Некоторые даже опережали и кричали "Христос воскресе!" первыми. Я не знаю как это обозначить одним словом. Лучше всего подойдёт литургическое "Христос посреди нас!". Не дерзну рассуждать к чему и почему все так изменилось, но благодарю Господа за эти мгновения внутренней свободы.

И последнее… Среди нас были люди. Я их назвал для себя "люди-паски". Раньше не наблюдал данную категорию. Это люди, которые ничего не принесли на освящение (скорее всего принести было просто нечего), но встали со всеми, чтобы освятили именно их. Тут прям двойной "месседж". Первое - они напоминают нам о главном. Мы часто освящаем все вокруг себя (машину, дом, попугайчика...), все, кроме самих себя. Второе - в лице "людей-пасок" к нам пришел Христос, алчущий и жаждущий, и у каждого из нас была возможность накормить Его, поделившись с ближним.

Воистину воскресе Христос!
#пасхальное
#солярис07

Протоиерей Александр Князюк

О ПРИЧАСТИИ НА СВЕТЛОЙ СЕДМИЦЕ.
Архиепископ Иона (Черепанов)

По богослужебному уставу православным христианам предписывается пребывать в храмах в течение всей Светлой седмицы, ежедневно причащаясь Святых Христовых Тайн.

Если есть возможность, если это время удается освободить от повседневных забот, от суеты, от работы, то было бы желательно каждый день приступать к таинству причастия.

Чин подготовки к этому Таинству в пасхальные дни значительно короче, для этого нужно прочитать только пасхальные часы и последование ко Святому Причащению.

Службы достаточно короткие, очень динамичные, очень бодрые и радостные. Это в тягость никоим образом не будет, но это будет настоящее празднование Пасхи. Ведь мы причащаемся Плоти распятого, погребенного и воскресшего Христа, и когда как не в праздник Пасхи, когда как не в Светлую седмицу нам причащаться Плоти Христа, который воскрес для нашего спасения.

Для некоторых является камнем преткновения вопрос, как поститься перед причащением на Светлой седмице. Мое мнение, что Светлая седмица – это время, которое Церковь особенно выделяет из всего богослужебного года. Это время, когда пост прямо запрещен богослужебным уставом. И для подготовки к причастию поститься никоим образом не должно.

Это дни особой радости, это дни, когда мы живем во Христе, когда буквально мы купаемся в пасхальной радости. И так как в эти дни пост категорически запрещен уставом, а причастие предписывается уставом, то в эти дни для того, чтобы причаститься поститься не нужно.

Я подчеркиваю, что это мое мнение. Правильное мнение – это мнение Вашего духовника. Каждому христианину необходимо иметь духовника, и в вопросах подготовки к исповеди, к причастию и вообще во всех вопросах духовной жизни нужно советоваться с ним.

Обязательно нужно посоветоваться с вашим духовником, со священником, который хорошо вас знает, знает особенности вашей духовной жизни, и поступать именно так, как он посоветует вам.

«Классный был молодежный журнал "Отрок"!
В одно время я приносил в хоспис свежие выпуски Журнал "ОТРОК.UA", и в тех палатах, где пациенты самостоятельно не могли прочитать, я присаживался и мы вместе подолгу зачитывались интересными историями -"Врата бессмертия", "перекрёстки бытия" и т.д. и рассказами прекрасных авторов)
Журнал был интересен всем возрастам)

Недавно проходил мимо палаты и меня улыбнуло, когда увидел бабушку, внимательно читающую один из старых номеров.
Не удержался и сфотографировал».

Протоиерей Георгий Кузнецов

Оказалось, что многие слушающие этот отрывок из Евангелия представляют себе Овчую купель в Иерусалиме как античный бассейн со статуями и прозрачной водой в тени благоухающих восточных деревьев.

Но всё гораздо, гораздо хуже.
И тем разительнее контраст между многолетней болезнью и избавлением от неё.

***
Неделя о Расслабленном — профессиональный праздник церковных перфекционистов🪅
Так что поздравляем всех причастных!
И делимся этим замечательным текстом нашего главреда.
⤵

«Только представьте себе это жуткое и страшное место. Бассейн, полный кровавой воды и того, что находилось когда-то во внутренностях животных.

Вонище, мухи и годами в этом всём лежат парализованные, неходящие, больные люди, ожидая, когда Ангел сойдёт в эту воду и они смогут получить исцеление.

Существует предание, что Ангел сходил к древу, из которого впоследствии был сделан Крест Господень. Когда Христа хотели распинать, специально достали из этой купели дерево, лежавшее на дне, чтобы не только распятие, но и несение Креста на Голгофу стало максимально мучительным. Потому что, как известно, древесина, напитываясь водой, становится очень тяжёлой».
***
Сегодня, в праздник преполовения Пятидесятницы, во время освящения воды вновь читался Евангельский отрывок об исцелении Христом расслабленного в Овчей купели.

Это очень яркий и вместе с тем страшный образ — того, во что превращает грех чистую воду нашей жизни.

А также это образ Христовой крестной жертвы, на которую Он пошёл, чтобы избавить нас от этого злосмрадия, к которому мы привыкли, который уже даже не замечаем и на котором сосредоточили все наши надежды и взгляды.

Исцеляет только Бог. Будем помнить об этом.

С праздником, дорогие друзья!

«Ще одна мама приходить — їй не подобається хлопець, з яким її дочка зустрічається (майбутній зять).

Кажу їй: "Ви повинні сказати доньці, що приймете будь-яке її рішення, бо якщо вона з ним посвариться, то до вас вже не прийде, адже втратила довіру. А якщо знатиме, що ви будь-яку її приймете, то вона — радісна чи знесилена — завжди прийде до вас"».
***
А ви готові прийняти будь-яке рішення вашої рідної людини?

Про те, як наші діти потребують нашого тепла, а всі ми – підтримки одне одного, читайте сьогодні важливий текст від одного з найактивніших місіонерів нашої Церкви.

Читайте й діліться: https://www.dialogtut.org/mozhlyvo-yakby-ya-buv-prorokom-meni-bulo-b-trishky-legshe/

Кто нам мешает так жить?
Думать о важном, говорить о важном, не бояться обращаться ко Господу, не скрывая при этом своего реального духовного состояния...

В неделю о Самарянке архиепископ Обуховский Иона ещё раз напоминает о том, что нужно делать, чтобы не оказаться на фарисейском месте.

«Впереди целая жизнь, и мы знаем, что падали даже столпы благочестия, а люди самые праведные уклонялись или в расколы, или в ереси, или в обычные человеческие грехи. Праведность принесла в их сердце гордыню, тщеславие, превозношение и была разрушена, а человек попал вовсе не туда, куда стремился.

Поэтому, как говорил известный автор ХIХ века, "не верь глазам своим".

Будем всегда осторожным в суждениях, постараемся смотреть только на одного-единственного человека — самого себя — и тогда недалеки окажемся от Царствия Божия».
***
Архиепископ Обуховский Иона и его слово в неделю о Самарянке:

https://www.otrok.org/pochemu-padajut-pravedniki/

«— Кажуть, у вас дещо незвичний позивний, який завдає вам чимало клопоту.
— Та, наче, звичайний позивний. Може потім заміню його, це ж не на все життя. Поки що мій позивний «Монах»: слово коротке, легко запам’ятовується. З армійського минулого знаю, що це важливо — щоб можна було вимовити на одному подиху.

— Напевно, всі запитують, чому «Монах»?
— Запитують, але не одразу. Коли приїжджаєш у підрозділ, перші декілька днів займаєшся евакуацією поранених, надаєш допомогу, працюєш із медиками. Люди бачать, що ти хлопець нормальний, до того ж допитливий. Я й справді намагаюся у всьому докопатися до суті, мені треба дізнатися, чому так, а не інакше: що саме цей препарат робить, чим краще рану обробляти одразу і згодом, чому важливі ці ліки, а не інші.

Коли певний час попрацювали, познайомилися, починають запитувати: «А чому Монах?» — «Тому що я монах». — «Справжній? Невже піп?» — «Саме він». — «І що, живеш у монастирі?» — «Не просто живу, я там намісник». — «Та не може бути!» — «А що вас дивує?» — «Ну, намісники ходять поважно, чинно благословляють…»

А тут люди бачать, що я машину мию, сміття виношу, кров відтираю. Не цураюся жодної роботи. Перша реакція — звісно, шок…»
***
Наш проект продовжує розповідати про дивовижних людей нашої Церкви та їхні неординарні ініціативи.

Скажемо чесно, від цієї людини ми не очікували ані таких дій, ані такої розмови.

Як наш давній друг архімандрит Іоасаф (Перетятько) закохався в тактичну медицину і поїхав на схід служити пораненим захисникам України — читайте наш сьогоднішній діалог.

(Цей текст також є російською мовою).

🙀Поки «Отрок UA» в друкованому вигляді не виходить, заступник головного редактора опанував ще одну, чергову професію🙈
Читайте обов'язково⚠⬆⤴🔝

Продолжите фразу: «Свят не тот, кто видит ангелов, а тот, кто видит…»

Что и почему нужно постараться увидеть нам в своей жизни — напоминает Церковь в Евангельском чтении о слепом, а главред «Отрока» архиепископ Иона — в своем рассказе о том, как он сам стал свидетелем чуда, подобно описанному в Евангелии:

«Через какое-то время, когда ребёнка повезли на очередной осмотр в больницу, врачи сказали, что у него с глазами что-то происходит. Но такого никогда не бывает!»
***
Читайте и делитесь этим текстом.
И верьте в чудо!

«З ікони на обкладинці акафіста на мене дивилося майже дитяче обличчя: зовсім юна дівчина в княжому вбранні з хрестом у руці. І при цьому погляд зовсім не дитячий: поєднуючи в собі сум, мудрість і твердість, він сягав самих глибин душі.

Я одразу ж пройнялася симпатією до святої й вирішила: "Прочитаю житіє і молитимусь їй".

Уже вдома однією з перших розгорнула цю книжку. Скільки разів потім її перечитувала, навіть не пригадаю — настільки вразив подвиг княгині…»

***
Саме сьогодні, 15 червня, Церква вшановує обрітення мощей святої мучениці Іуліанії, княгині В'яземської.

Вітаємо з днем Ангела всіх Юль, Улян та Іуліаній і дякуємо нашій прекрасній авторці Анні Гуменюк, яка всіх нас колись познайомила з цією дивовижною святою: Подвиг безмежного кохання

Вважається, що благовірна княгиня пробачила свого мучителя і вмолила Господа за нього. Після її вбивства —
«князь Юрій, як оповідає про це літопис, "не могии трьпети срама, и горкаго безверемянья, и безчестия, и студа", утік до Орди, сподіваючись на заступництво хана Шадибека. Шадибека було скинуто невдовзі, і Юрій повернувся назад на Русь. Зупинився у Веневському монастирі на честь святителя Миколая Чудотворця, де, принісши покаяння, помер того ж року після кількох днів хвороби.

Навесні 1407 року берегом річки йшов якийсь селянин і побачив на піщаній мілині людське тіло. Це була пишно вдягнена жінка, в якій чоловік упізнав убиту княгиню. Тіло мучениці виявилося нетлінним. Селянин покликав священиків, тіло княгині перенесли до міста й урочисто поховали біля південних дверей Преображенського собору в Торжку. При цьому багато хто з хворих зцілився від своїх недуг.

Так Господь усьому світові відкрив святість благовірної княгині».
***
Саме цю подію — обрітення мощей святої мучениці Іуліанії (див. попередній пост⤴) — Православна Церква молитовно згадує 15 червня, а «ОтрокUA» оповідає на своїх електронних сторінках —

Українською: https://www.otrok.org/podvig-bezmezhnogo-kohannya/

Та російською: https://www.otrok.org/podvig-bezgranichnoj-ljubvi/

«Коли я проходив своє служіння духівника, я трохи виразніше почав бачити, наскільки "обережний" Господь, наскільки Він шляхетний (пробач за такий вислів). Він поводиться з нами як з рівними Йому».
***
У дні, коли Церква святкує, славить і прославляє Господа в Святій Трійці єдиного, обов’язково потрібна ця розмова — про те, як діє благодать Божа на душу людини.

Бог шукає нас з лагідністю — і це особливо відчутно з листів святого Софронія (Сахарова), якого ми в редакції шануємо, яким зачитуємось і вам нині пропонуємо.

«Тобі ще доведеться зазнавати багато разів смутку через те, що не всі люди з однаковою силою прагнуть до Бога; багато разів страждати від того, що вони відмовляються йти назустріч Богові, Який їх шукає з винятковим Божественним смиренням, без усякого, навіть найменшого, насильства над ними…»