Оперативний ЗСУ
ССО АЗОВ масштабується та набуває ще більшої міці у визвольній війні. Віднині ми 3-тя окрема штурмова бригада у складі Сухопутних військ ЗСУ - повідомляє ССО АЗОВ Підрозділ був створений 24-го лютого, у боях за столицю. Бійці ТрО Азов Київ вже доводили свою…
Головнокомандувач ЗСУ
Кожна військова частина Збройних Сил України сьогодні пише свою історію та переможну історію нашої країни. Приклади героїзму і бойового братерства, емблеми і знамена, бойовий вишкіл і мужність, незламний дух і воля - все це складає код Нації воїнів.
Військовослужбовці "Азову" зі складу ССО продовжують славетні бойові традиції у складі 3-ї окремої штурмової бригади у складі Сухопутні війська ЗС України.
#Україна_тримається_на_наших_плечах
@CinCAFU
https://t.me/operativnoZSU
Кожна військова частина Збройних Сил України сьогодні пише свою історію та переможну історію нашої країни. Приклади героїзму і бойового братерства, емблеми і знамена, бойовий вишкіл і мужність, незламний дух і воля - все це складає код Нації воїнів.
Військовослужбовці "Азову" зі складу ССО продовжують славетні бойові традиції у складі 3-ї окремої штурмової бригади у складі Сухопутні війська ЗС України.
#Україна_тримається_на_наших_плечах
@CinCAFU
https://t.me/operativnoZSU
Forwarded from Валерій Залужний
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Про роль аеророзвідки на найважчій ділянці фронту - в місті Бахмуті - говорить фахівець цієї справи Михайло.
"Дрони рятують життя", - підкреслює він.
#Україна_тримається_на_наших_плечах
@CinCAFU
"Дрони рятують життя", - підкреслює він.
#Україна_тримається_на_наших_плечах
@CinCAFU
Forwarded from Валерій Залужний
#історії_героїв
У цивільному житті Михайло Галущак – науковець, викладач історії у Львівській політехніці. Від початку повномасштабного вторгнення росії – боєць 24-ї ОМБр. Зараз, як з посмішкою зауважує Михайло, він є практикуючим істориком. Власне, як і всі, хто боронить країну і творять її майбутнє.
"Я досліджую історію Галицької армії, період Української революції 1917-21 рр. Вивчаючи логіку тих подій, можна легко зрозуміти, що з нами відбудеться, якщо ми не матимемо власної держави. На початку XX століття наші предки, на жаль, не змогли втримати незалежність. І наслідки були катастрофічними: вивезення в Сибір, розстріли, Голодомори… Якщо б ми не втримали державу у 2022-му, ми мали б те саме і також знову могли б бути розділеними. Це була велика трагедія і це також є одною з відповідей на питання, за що ми зараз боремося – щоб наші діти й онуки жили в одній державі і ніколи не воювали один проти одного. В історії є одна проста істина: якщо певне покоління не розв’язує проблем свого часу, то вони нікуди не зникають, а переходять «у спадок» дітям чи онукам.
Один з уроків цієї війни, говорить Михайло Галущак, чітке розуміння того, що вона не буде останньою. Тож ми вже маємо виховувати майбутніх захисників та захисниць.
"Ми показали, що можемо ефективно воювати з противником, що значно переважає нас у чисельності. Цифри були проти нас, проте на нашому боці був дух. Зараз зарано говорити про перемогу. Але ми вистояли. Можливо, ті, хто зараз на фронті, до кінця не усвідомлюють свою історичну роль, бо історія, як картина – для того, щоб побачити треба відійти. Утім, вірю, що їхні діти й онуки будуть з гордістю говорити про своїх бабусь чи дідусів, які у 2014-му, 2022-му, 2023-му взяли до рук зброю, щоб захистити їхнє майбутнє", – говорить Михайло.
Ще один важливий висновок: Україна має стати настільки сильною, щоб у подальшому ворог боявся навіть думати про вторгнення на нашу землю: «Чим більше українців візьме участь у захисті країни зараз, тим міцнішими ми станемо потім. Ми повинні максимально включатися у війну на усіх фронтах. Не думати, коли буде Перемога, а працювати над її наближенням, – говорить Михайло. – І кожен чиновник у своєму кабінеті має поставити портрети тих, хто загинув за державу – людей зі свого села, міста, своїх друзів, знайомих. Підписуючи документ, він має дивитися в очі тим хлопцям та дівчатам і запитувати себе – чи за такі наслідки, які матиме цей наказ чи розпорядження, вони загинули. Чи такою вони бачили майбутнюУкраїну? Якщо кожен так буде ставитися до цього, країна буде інакшою».
#Україна_тримається_на_наших_плечах
@CinCAFU
У цивільному житті Михайло Галущак – науковець, викладач історії у Львівській політехніці. Від початку повномасштабного вторгнення росії – боєць 24-ї ОМБр. Зараз, як з посмішкою зауважує Михайло, він є практикуючим істориком. Власне, як і всі, хто боронить країну і творять її майбутнє.
"Я досліджую історію Галицької армії, період Української революції 1917-21 рр. Вивчаючи логіку тих подій, можна легко зрозуміти, що з нами відбудеться, якщо ми не матимемо власної держави. На початку XX століття наші предки, на жаль, не змогли втримати незалежність. І наслідки були катастрофічними: вивезення в Сибір, розстріли, Голодомори… Якщо б ми не втримали державу у 2022-му, ми мали б те саме і також знову могли б бути розділеними. Це була велика трагедія і це також є одною з відповідей на питання, за що ми зараз боремося – щоб наші діти й онуки жили в одній державі і ніколи не воювали один проти одного. В історії є одна проста істина: якщо певне покоління не розв’язує проблем свого часу, то вони нікуди не зникають, а переходять «у спадок» дітям чи онукам.
Один з уроків цієї війни, говорить Михайло Галущак, чітке розуміння того, що вона не буде останньою. Тож ми вже маємо виховувати майбутніх захисників та захисниць.
"Ми показали, що можемо ефективно воювати з противником, що значно переважає нас у чисельності. Цифри були проти нас, проте на нашому боці був дух. Зараз зарано говорити про перемогу. Але ми вистояли. Можливо, ті, хто зараз на фронті, до кінця не усвідомлюють свою історичну роль, бо історія, як картина – для того, щоб побачити треба відійти. Утім, вірю, що їхні діти й онуки будуть з гордістю говорити про своїх бабусь чи дідусів, які у 2014-му, 2022-му, 2023-му взяли до рук зброю, щоб захистити їхнє майбутнє", – говорить Михайло.
Ще один важливий висновок: Україна має стати настільки сильною, щоб у подальшому ворог боявся навіть думати про вторгнення на нашу землю: «Чим більше українців візьме участь у захисті країни зараз, тим міцнішими ми станемо потім. Ми повинні максимально включатися у війну на усіх фронтах. Не думати, коли буде Перемога, а працювати над її наближенням, – говорить Михайло. – І кожен чиновник у своєму кабінеті має поставити портрети тих, хто загинув за державу – людей зі свого села, міста, своїх друзів, знайомих. Підписуючи документ, він має дивитися в очі тим хлопцям та дівчатам і запитувати себе – чи за такі наслідки, які матиме цей наказ чи розпорядження, вони загинули. Чи такою вони бачили майбутнюУкраїну? Якщо кожен так буде ставитися до цього, країна буде інакшою».
#Україна_тримається_на_наших_плечах
@CinCAFU
Forwarded from Валерій Залужний
#історії_героїв
З родини Євгена на захист України стали одразу троє: він, брат і батько. Бачити один одного зараз вони можуть лише на екрані телефону, адже воюють на різних напрямках. «Онлайн-зустрічі» зазвичай короткі, проте поділитися новинами й обговорити родинні справи встигають.
Війна, каже Євген, змінила кожного з них.
– Дивлюся на батька і брата і розумію, як ми всі постаріли, навіть я у свої двадцять п’ять, – говорить він.
Євген командує взводом у 25-й ОПДБр. Його бійці разом з іншими підрозділами виконували надзвичайно складну задачу – прорив передових позицій росіян на одній із ділянок фронту. Ця операція, яка була частиною Харківського контрнаступу, дозволила українським військам зайти у тил ворога і звільнити велику кількість територій. Зокрема, місто Ізюм на Харківщині.
– Ми діяли за чітким планом, саме тому кожен на своєму місці спрацював максимально ефективно, – розповідає командир взводу. – За один день ми звільняли по два-три села. Коли наші сили оборони зайшли в Ізюм, росіяни, які залишалися там, не знали, куди сховатися. Вони перевдягалися у цивільний одяг, тікаючи з міста, кидали танки, БТРи, БМД, склади з боєприпасами, зброєю.
Окупанти не могли збагнути, як у їхньому глибокому тилу раптом опинилися українські війська.
– На підході до Ізюму відбили село. Зайшли, закріпилися. Раптом на вулиці з’явився БТР. Ми швидко зрозуміли, що це росіяни. А от вони ні – привіталися з нами. Потім теж збагнули, що своїх тут немає. Почалася перестрілка. І подібних сутичок з окремими ворожими групами було багато. Одного разу разом із товаришем натрапили на двох росіян у формі ЗСУ, вони відкрили вогонь, ми теж. Вороги загинули у тому бою. Але і товариш мій, на жаль, теж… – говорить Євген.
Військовий упевнений, що усі його побратими, які брали участь у наступі, заслуговують на нагороду, адже кожен проявив справжній героїзм у складних і небезпечних ситуаціях.
– Під час оточення Лиману, де було дуже гаряче, хлопці робили неймовірні речі, знищуючи «вертушки», техніку. Нічого не давалося нам легко, – зізнається Євген. – Але, разом із тим, коли зустрічаєш місцевих мешканців, які плачуть від щастя від того, що їх нарешті звільнили, розумієш, що усі зусилля виправдані. Вороги дарма сподіваються нас завоювати. Забрати наші землі вони зможуть лише у тому випадку, якщо помре останній українець. Кожен з нас буде чинити спротив. Нехай навіть не сумніваються.
#Україна_тримається_на_наших_плечах
@CinCAFU
З родини Євгена на захист України стали одразу троє: він, брат і батько. Бачити один одного зараз вони можуть лише на екрані телефону, адже воюють на різних напрямках. «Онлайн-зустрічі» зазвичай короткі, проте поділитися новинами й обговорити родинні справи встигають.
Війна, каже Євген, змінила кожного з них.
– Дивлюся на батька і брата і розумію, як ми всі постаріли, навіть я у свої двадцять п’ять, – говорить він.
Євген командує взводом у 25-й ОПДБр. Його бійці разом з іншими підрозділами виконували надзвичайно складну задачу – прорив передових позицій росіян на одній із ділянок фронту. Ця операція, яка була частиною Харківського контрнаступу, дозволила українським військам зайти у тил ворога і звільнити велику кількість територій. Зокрема, місто Ізюм на Харківщині.
– Ми діяли за чітким планом, саме тому кожен на своєму місці спрацював максимально ефективно, – розповідає командир взводу. – За один день ми звільняли по два-три села. Коли наші сили оборони зайшли в Ізюм, росіяни, які залишалися там, не знали, куди сховатися. Вони перевдягалися у цивільний одяг, тікаючи з міста, кидали танки, БТРи, БМД, склади з боєприпасами, зброєю.
Окупанти не могли збагнути, як у їхньому глибокому тилу раптом опинилися українські війська.
– На підході до Ізюму відбили село. Зайшли, закріпилися. Раптом на вулиці з’явився БТР. Ми швидко зрозуміли, що це росіяни. А от вони ні – привіталися з нами. Потім теж збагнули, що своїх тут немає. Почалася перестрілка. І подібних сутичок з окремими ворожими групами було багато. Одного разу разом із товаришем натрапили на двох росіян у формі ЗСУ, вони відкрили вогонь, ми теж. Вороги загинули у тому бою. Але і товариш мій, на жаль, теж… – говорить Євген.
Військовий упевнений, що усі його побратими, які брали участь у наступі, заслуговують на нагороду, адже кожен проявив справжній героїзм у складних і небезпечних ситуаціях.
– Під час оточення Лиману, де було дуже гаряче, хлопці робили неймовірні речі, знищуючи «вертушки», техніку. Нічого не давалося нам легко, – зізнається Євген. – Але, разом із тим, коли зустрічаєш місцевих мешканців, які плачуть від щастя від того, що їх нарешті звільнили, розумієш, що усі зусилля виправдані. Вороги дарма сподіваються нас завоювати. Забрати наші землі вони зможуть лише у тому випадку, якщо помре останній українець. Кожен з нас буде чинити спротив. Нехай навіть не сумніваються.
#Україна_тримається_на_наших_плечах
@CinCAFU
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний:
У війнах такої інтенсивності і такого масштабу технології відіграють важливу роль. Аеророзвідка підвищує ситуаційну обізнаність командирів на полі бою.
“Птахи Мадяра” - це різні, але дуже файні хлопці, котрі об'єдналися навколо однієї ідеї: ми прийшли на війну добровільно, своїми діями в цій війні хочемо максимально підняти коефіцієнт корисної дії і ми тут до Перемоги!", - говорить Роберт, "Мадяр", командир групи.
#Україна_тримається_на_наших_плечах
@CinCAFU
https://t.me/operativnoZSU
У війнах такої інтенсивності і такого масштабу технології відіграють важливу роль. Аеророзвідка підвищує ситуаційну обізнаність командирів на полі бою.
“Птахи Мадяра” - це різні, але дуже файні хлопці, котрі об'єдналися навколо однієї ідеї: ми прийшли на війну добровільно, своїми діями в цій війні хочемо максимально підняти коефіцієнт корисної дії і ми тут до Перемоги!", - говорить Роберт, "Мадяр", командир групи.
#Україна_тримається_на_наших_плечах
@CinCAFU
https://t.me/operativnoZSU
Forwarded from Валерій Залужний
#історії_героїв
Ще на початку повномасштабного вторгнення росії, говорить розвідник 60-ї ОМБр «Золотий» , було зрозуміло, які важкі випробування чекають на Україну та український народ. Однак, до страждань мирного населення, особливо дітей, він так і не зміг звикнути.
– Неможливо спокійно сприймати те, що маленька дитина, першокласник, вже розуміє, що таке виходи, прильоти, куди треба бігти і де ховатися. Знає, як це – недоїдати, ділити одну хлібину та пляшку води на 20 людей, – розповідає військовий про побачене у селах, які були окуповані росіянами. – Мій дід був ветераном Другої світової війни. Щось подібне він переповідав про нацистів, від яких тоді звільняли Україну. Такі ж звірства чинять тепер росіяни.
За плечима «Золотого» довгий бойовий шлях. У складі 60-ї ОМБр він обороняв та звільняв правобережжя Херсонщини. Брав участь у запеклих боях на Бахмутському напрямку, де нашим Силам оборони протистоять російські найманці з ЧВК «Вагнер».
– Від людського у них тільки тіло, – говорить про вагнерівців «Золотий». – А у всьому іншому людьми їх назвати не можна… Переважна більшість – ґвалтівники, наркомани, вбивці, яких набрали до ЧВК з російських в’язниць.
Ворожі штурми на Бахмутському напрямку відбуваються майже цілодобово, тактика противника однакова на усіх ділянках – наступи малими групами.
– Діють вони таким чином: спочатку починають працювати мінометні розрахунки. Мінометний вогонь завжди передує штурму піхоти. Доки працюють міномети, вагнерівці повзуть до наших окопів, наближаються на таку відстань, щоб докинути гранату та заскочити в окоп. Далі вже відбувається ближній стрілецький бій, – пояснює «Золотий». – Ворог працює малими групами і штурми веде хвилями практично цілодобово. Одну хвилю знищуємо, за нею одразу просувається інша. Там просто гори їхніх трупів лежать. Вони ідуть, немов роботи. Одного вбивають, інший через нього переступає і суне далі. Про причину цього «феномену» розповіли полонені. Перед кожним наступом вагнерівців ведуть на так зване «опромінення» – вводять ін’єкцію димедролу з трамадолом. Тому вони не відчувають ні болю, ні страху.
Українські військові не обмежуються оборонними діями, активно дошкуляючи ворогу атаками та контрнаступами.
– Один із успішних контрнаступів був здійснений нами південніше Бахмуту. Противник зайняв міст через Сіверський Донець, що створювало загрозу оперативного оточення наших військ. Командування поставило задачу відбити міст і закріпитися там. Зібрали зведений загін розвідувальних груп з різних підрозділів, противника вибили і знищили. Далі вже наші піхотинці закріпилися на цих позиціях, – розповідає розвідник.
Інтенсивність бойових дій на Бахмутському напрямку просто шалена.
– Тут постійні бої, сьогодні один, завтра три і так безперервно. Навіть час спливає по-іншому. Місяць пролітає, немов хвилина. А секунда бою триває, як ціле життя, – говорить «Золотий». – Кожен, хто зараз воює, вже герой. І про вчинки, які варті найвищих нагород, можна розповідати довго. А тим, хто зараз ховається від повісток, хочу сказати одне: зберіть волю в кулак. Скажіть собі: «Я маю захистити свою країну, батьків, дітей, дім, зрештою», і йдіть до військкомату. Для перемоги важливий кожен.
#Україна_тримається_на_наших_плечах
@CinCAFU
Ще на початку повномасштабного вторгнення росії, говорить розвідник 60-ї ОМБр «Золотий» , було зрозуміло, які важкі випробування чекають на Україну та український народ. Однак, до страждань мирного населення, особливо дітей, він так і не зміг звикнути.
– Неможливо спокійно сприймати те, що маленька дитина, першокласник, вже розуміє, що таке виходи, прильоти, куди треба бігти і де ховатися. Знає, як це – недоїдати, ділити одну хлібину та пляшку води на 20 людей, – розповідає військовий про побачене у селах, які були окуповані росіянами. – Мій дід був ветераном Другої світової війни. Щось подібне він переповідав про нацистів, від яких тоді звільняли Україну. Такі ж звірства чинять тепер росіяни.
За плечима «Золотого» довгий бойовий шлях. У складі 60-ї ОМБр він обороняв та звільняв правобережжя Херсонщини. Брав участь у запеклих боях на Бахмутському напрямку, де нашим Силам оборони протистоять російські найманці з ЧВК «Вагнер».
– Від людського у них тільки тіло, – говорить про вагнерівців «Золотий». – А у всьому іншому людьми їх назвати не можна… Переважна більшість – ґвалтівники, наркомани, вбивці, яких набрали до ЧВК з російських в’язниць.
Ворожі штурми на Бахмутському напрямку відбуваються майже цілодобово, тактика противника однакова на усіх ділянках – наступи малими групами.
– Діють вони таким чином: спочатку починають працювати мінометні розрахунки. Мінометний вогонь завжди передує штурму піхоти. Доки працюють міномети, вагнерівці повзуть до наших окопів, наближаються на таку відстань, щоб докинути гранату та заскочити в окоп. Далі вже відбувається ближній стрілецький бій, – пояснює «Золотий». – Ворог працює малими групами і штурми веде хвилями практично цілодобово. Одну хвилю знищуємо, за нею одразу просувається інша. Там просто гори їхніх трупів лежать. Вони ідуть, немов роботи. Одного вбивають, інший через нього переступає і суне далі. Про причину цього «феномену» розповіли полонені. Перед кожним наступом вагнерівців ведуть на так зване «опромінення» – вводять ін’єкцію димедролу з трамадолом. Тому вони не відчувають ні болю, ні страху.
Українські військові не обмежуються оборонними діями, активно дошкуляючи ворогу атаками та контрнаступами.
– Один із успішних контрнаступів був здійснений нами південніше Бахмуту. Противник зайняв міст через Сіверський Донець, що створювало загрозу оперативного оточення наших військ. Командування поставило задачу відбити міст і закріпитися там. Зібрали зведений загін розвідувальних груп з різних підрозділів, противника вибили і знищили. Далі вже наші піхотинці закріпилися на цих позиціях, – розповідає розвідник.
Інтенсивність бойових дій на Бахмутському напрямку просто шалена.
– Тут постійні бої, сьогодні один, завтра три і так безперервно. Навіть час спливає по-іншому. Місяць пролітає, немов хвилина. А секунда бою триває, як ціле життя, – говорить «Золотий». – Кожен, хто зараз воює, вже герой. І про вчинки, які варті найвищих нагород, можна розповідати довго. А тим, хто зараз ховається від повісток, хочу сказати одне: зберіть волю в кулак. Скажіть собі: «Я маю захистити свою країну, батьків, дітей, дім, зрештою», і йдіть до військкомату. Для перемоги важливий кожен.
#Україна_тримається_на_наших_плечах
@CinCAFU
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний:
"У нас дійсно багато солдатів - герої. Можна розповідати про те, як люди з пораненнями повертаються до строю. Коли командир отримує поранення в шию, його евакуюють, витягають той уламок, він перебинтувався і повертається в стрій. Саме на таких людях усе тримається. Саме такі люди і принесуть нам Перемогу", - Олександр Бакулін, командир 57 ОМПБр.
57 ОМПБр воює з 2014 року і брала участь у найзапекліших боях. За час повномасштабної війни вона, зокрема, боролася за Сєвєродонецьк, Лисичанськ, звільняла Херсонщину. "Як сказав один із моїх начальників колись: «Не наступав, не воював». Бригада наступала, тепер я сміливо всім кажу, що ми дійсно воювали", - з гордістю говорить командир. Сьогодні підрозділ виконує бойові завдання біля Бахмуту - у найгарячішій точці фронту.
Бригада має відзнаку Президента "За мужність та відвагу", четверо її командирів отримали звання "Героя України".
#Україна_тримається_на_наших_плечах
@CinCAFU
https://t.me/operativnoZSU
"У нас дійсно багато солдатів - герої. Можна розповідати про те, як люди з пораненнями повертаються до строю. Коли командир отримує поранення в шию, його евакуюють, витягають той уламок, він перебинтувався і повертається в стрій. Саме на таких людях усе тримається. Саме такі люди і принесуть нам Перемогу", - Олександр Бакулін, командир 57 ОМПБр.
57 ОМПБр воює з 2014 року і брала участь у найзапекліших боях. За час повномасштабної війни вона, зокрема, боролася за Сєвєродонецьк, Лисичанськ, звільняла Херсонщину. "Як сказав один із моїх начальників колись: «Не наступав, не воював». Бригада наступала, тепер я сміливо всім кажу, що ми дійсно воювали", - з гордістю говорить командир. Сьогодні підрозділ виконує бойові завдання біля Бахмуту - у найгарячішій точці фронту.
Бригада має відзнаку Президента "За мужність та відвагу", четверо її командирів отримали звання "Героя України".
#Україна_тримається_на_наших_плечах
@CinCAFU
https://t.me/operativnoZSU
Forwarded from Валерій Залужний
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Навесні 2022 року в Посад-Покровському на підступах до Миколаєва 28 ОМБр ім. Лицарів Зимового Походу змогла зупинити просування ворога.
"На початку березня перевага противника була колосальна! Колони з Херсону йшли і йшли в напрямку до Миколаєва. Ми зіткнулися з дуже сильним артилерійським впливом противника. Він використовував й армійську авіацію", - розповідає "Несквік", командир батальйону 28 ОМБр.
Вже у жовтні Посад-Покровське стало плацдармом для успішного контрнаступу на Херсон.
"На жаль, маємо двох таких сусідів [рф і рб], але все одно можна починати вже будувати паркан величезний, від них відгороджуватися і йти в цивілізований світ. Цю війну треба однозначно закінчувати, але лише нашою перемогою. Жодних перемовин на їхніх умовах не може бути", - підкреслює комбат.
#Україна_тримається_на_наших_плечах
@CinCAFU
"На початку березня перевага противника була колосальна! Колони з Херсону йшли і йшли в напрямку до Миколаєва. Ми зіткнулися з дуже сильним артилерійським впливом противника. Він використовував й армійську авіацію", - розповідає "Несквік", командир батальйону 28 ОМБр.
Вже у жовтні Посад-Покровське стало плацдармом для успішного контрнаступу на Херсон.
"На жаль, маємо двох таких сусідів [рф і рб], але все одно можна починати вже будувати паркан величезний, від них відгороджуватися і йти в цивілізований світ. Цю війну треба однозначно закінчувати, але лише нашою перемогою. Жодних перемовин на їхніх умовах не може бути", - підкреслює комбат.
#Україна_тримається_на_наших_плечах
@CinCAFU
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
59 ОМПБр імені Якова Гандзюка навесні 2022 року на підступах до Миколаєва зупинила просування ворога, пішла в атаку і відкинула противника практично на 20 кілометрів від міста. Згодом розпочалася літня "епопея".
“Від нас вимагалася активна артилерійська та позиційна робота. Знищення техніки, особового складу, унеможливлення логістики ворога, відрізання противника на Правому березі від мостів через річку Дніпро”, - розповідає Вадим Сухаревський, Герой України, командир 59 ОМПБр імені Якова Гандзюка.
Під час наступальних дій у серпні бійці 59 ОМПБр витягували на себе резерви двох дивізій противника. Бували випадки, коли один танк вів успішний бій із дев’ятьма ворожими Т-72, Т-80 і Т-90.
“Хлопці, які відчули ейфорію, смак перемоги під час успішних проривів чи штурмових дій - є “золотим фондом”, який потрібно буде зберегти та примножити”, - наголошує командувач.
#Україна_тримається_на_наших_плечах
@CinCAFU
https://t.me/operativnoZSU
“Від нас вимагалася активна артилерійська та позиційна робота. Знищення техніки, особового складу, унеможливлення логістики ворога, відрізання противника на Правому березі від мостів через річку Дніпро”, - розповідає Вадим Сухаревський, Герой України, командир 59 ОМПБр імені Якова Гандзюка.
Під час наступальних дій у серпні бійці 59 ОМПБр витягували на себе резерви двох дивізій противника. Бували випадки, коли один танк вів успішний бій із дев’ятьма ворожими Т-72, Т-80 і Т-90.
“Хлопці, які відчули ейфорію, смак перемоги під час успішних проривів чи штурмових дій - є “золотим фондом”, який потрібно буде зберегти та примножити”, - наголошує командувач.
#Україна_тримається_на_наших_плечах
@CinCAFU
https://t.me/operativnoZSU
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Під час звільнення Правобережжя 64-й окремий гарматний артилерійський дивізіон 406 ОАБр знищив велику кількість техніки та живої сили противника.
Постійне масоване ураження сил та засобів ворога протягом весни й літа 2022 року дозволило виснажити угруповання російських військ і змусило їх відійти на лівий берег Дніпра.
"Ми просто наступали, переміщувалися ближче до берега. Взяли переправи під вогневий контроль. Ті росіяни, які вміли плавати - попливли... По всьому березі була розкидана їхня форма. Вони втікали, а не планово виводили війська. Ми їх намагалися наздогнати. Наздогнати снарядом", - розповідає військовослужбовець дивізіону Сергій.
#Україна_тримається_на_наших_плечах
Головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний
@CinCAFU
https://t.me/operativnoZSU
Постійне масоване ураження сил та засобів ворога протягом весни й літа 2022 року дозволило виснажити угруповання російських військ і змусило їх відійти на лівий берег Дніпра.
"Ми просто наступали, переміщувалися ближче до берега. Взяли переправи під вогневий контроль. Ті росіяни, які вміли плавати - попливли... По всьому березі була розкидана їхня форма. Вони втікали, а не планово виводили війська. Ми їх намагалися наздогнати. Наздогнати снарядом", - розповідає військовослужбовець дивізіону Сергій.
#Україна_тримається_на_наших_плечах
Головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний
@CinCAFU
https://t.me/operativnoZSU