🔶 Друзі! В рубриці #ДеньТрадиційноїКультури ми розповідали про нематеріальну культурну спадщину Харківської області.
Але в кожному куточку нашої країни ще стільки всього цікавого!
Тож пропонуємо разом з нами поринути в різноманіття Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

🔸 В передчутті Різдвяних свят запрошуємо у віртуальну подорож до Одеської області, де в селі Орлівка Ренійської міської громади Ізмаїльського району, населення якого складають етнічні молдовани, побутує елемент «Різдвяний обряд «Мошу» (обряд чоловічої коляди)».
Різдвяний обряд «Мошу», «Мошул» (Дід) проводиться 24 та 25 грудня, адже Орлівка – єдине бессарабське село, мешканці якого відзначають Різдво 25 грудня.
Образ «Мошу» – центральна фігура свята: маска схожа на вбрання шамана первісного племені. На шкіряному поясі головного персонажу закріплюють чотири великих дзвони, які зазвичай вдягають на шиї биків. Коли Мошу біжить або пританцьовує, лунає характерний дзвін. Вага дзвонів близько 6 кг.
За декілька тижнів до проведення дійства місцеві майстри виготовляють маску Мошу з кролячих та козячих шкір, прикрашаючи шкіряними ремінцями, кінським волосом, вовняними нитками, бобами та німбом з квітів і різнокольорових стрічок. А мечуке – півметрові дубини з рогози, з великою ручкою, туго стягнуті проволокою, виготовляють самі хлопці.
24 грудня жителі села не їдуть з дому, а чекають рідних, готують традиційні святкові страви та не вимикають світло надворі, бо чекають колядників.
Село умовно ділиться на дві частини і ввечері 24 грудня на кожній половині села збираються неодружені хлопці, які відслужили в армії. Вони вдягаються у військову форму таким чином, щоб дві команди, дві «армії», на чолі яких стоїть свій Мошу, можна було легко розрізнити. Кожна з двох «армій» ділиться на дві групи: чата марє (велика група) і чата Мошулуй (група Мошу). За ніч вони повинні обійти усі двори.
Завітавши на подвір’я до господарів, хлопці співають старовинні колядки молдовською мовою, а господарі пригощають колядників. Господарі, у яких є незаміжні дівчата, дають колядникам калач, який символізує здійснення бажання дівчини вийти заміж наступного року. Барабанний бій та звуки кларнета постійно супроводжують діючих осіб.
Зранку 25 грудня всі збираються в центрі села, куди сходяться й Мошули зі своїми «арміями». Громада колядників підіймає свого Мошу на руках і головні герої мають перемогти один одного у двобої. Переможці отримують винагороду і старшинство впродовж року.
Звичайно, краще все побачити на власні очі, впевнені, що так і буде після Перемоги! А наразі ознайомитись з детальним яскравим описом обряду, переглянути фото та відео можна на сайті Одеського обласного центру української культури http://oocuk.com.ua/nks/
Інформацію та фотографії взято з метою ознайомлення та поширення. Авторство належить Одеському обласному центру української культури.

Матеріал підготувала провідний методист Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Юлія Лузан.

#ООМЦКМ
#ООЦУК
#ЛабораторіядослідженьНКС
#деньтрадиційноїкультури
#традиційнакультура
#НКС#ICHUkraine
#Одещина #різдвянийобрядМошу

🔶 Суперечки про те, коли святкувати Різдво в Україні 25 грудня або 7 січня палають вже дуже давно. У Європі та інших країнах вже давно це свято відзначається 25 грудня, а в Україні та росії 7 січня.

🔸Днями Українське Радіо Харків цікавилося коли? і як? святкували Різдво на Харківщині у провідного методиста Харківського Обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва, голови громадської організації етнологів і фольклористів Харкова Наталії Олійник.

🔸 День Святого Миколая у XX ст. на Харківщині святкували 6 грудня, а Різдво — 25 грудня. Мороз існував у традиційній культурі, а Дідом Морозом він став за радянських часів…про це і багато іншого можна дізнатися за посиланням⤵️

https://suspilne.media/341654-svatij-mikolaj-ta-did-moroz-etnologina-z-harkova-rozkazala-istoriu-personaziv/

#ООМЦКМ
#традиційнакультураСлобожанщини
#традиційнакультураХарківщини
#традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнісвята
#зимовісвята
#народніприкмети

🔶 Продовжуємо розповідать про коноплі в традиційній культурі українців у рубриці #ДеньТрадиційноїКультури ⤵️

🌾«Андрію, Андрію, Конопельку сію...»
 
🔸 У східних слов'ян молода, яка бажала бути, як кажуть зараз, «чайлд-фрі», тихенько брала з собою на вінчання шматок плоскінні. А в ХVІІ столітті мандрівник Олеарій бачив, як  на князівських та боярських весіллях молодих обсипали насінням конопель та льону — з протилежною метою, аби родина мала нащадків. Ця традиція фіксувалася і в пізніші часи, але витоки її — в Київській Русі.
Оскільки матірка була символом плодовитості (зерняток було багато на кожній рослині), вона фігурувала іноді в обряді «розмивання рук», який здійснювався для очищення породіллі та повитухи, коли жінки почергово зливали воду на руки одна одній. Вочевидь, коноплі були також символом міцності, стійкості, витривалості, здоров'я, оскільки їм в процесі обробки доводилося терпіти такі «смертні муки», які випадали на долю ще тільки льону.
13 грудня, на свято Андрія, дівчата «сіяли коноплі»: опівночі виходили на подвір'я, тричі обходили хату і розсівали по снігу насіння конопель, примовляючи:
Андрію, Андрію,
Конопельку сію,
Спідницею волочу,
Заміж вийти хочу.
Дай, Боже, знати,
З ким весілля грати.
Потім «боронували» спідницею, загрібаючи насіння в сніг, брали в жменю суміш, несли до хати й рахували зернинки: якщо буде парна кількість, то невдовзі вийдеш заміж. Було також андріївське ворожіння з коноплями біля криниці: теж опівночі дівчина йшла до криниці, розсипала насіння конопель, задавала питання й прислухалася до перших звуків, які потім тлумачилися певним чином.
Конопляне поле навіть вдень, особливо опівдні, вважалося небезпечним місцем: в цей час там начебто бачили русалок, особливо на Зеленому тижні. Вочевидь, стеблини конопель нагадували русалчине волосся. Тому не тільки на березі річки, а й біля конопляника могли залишити на «Русалчин Великдень» шмат тканини або сорочку для русалки, особливо матері, у яких утонули діти. Чоловічі рослини конопель (плоскінь) росли вище людського зросту, і такі зарості трохи лякали селян, щось там ввижалося… Коли наприкінці серпня — на початку вересня їх вибирали, в тих хащах хтось завжди копирсався і міг несподівано для випадкового перехожого з них вийти — звідси й вираз про чиюсь раптову появу: «вискочив, як Пилип з конопель». Пізніше так стали говорити про людину, яка робить якісь дурниці, недоречно у щось втручається і взагалі несповна розуму. До речі, в Україні є люди на прізвище Конопля — походить воно від прізвиська, яким нагороджували високу на зріст людину — таку, як плоскінь, яка могла досягати 6 метрів.   
 
Далі буде…

Матеріал підготовано провідним методистом ХООМЦКМ Михайлом Красиков.
                                                                           
 
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини  
#традиційнакультура
#деньтрадиційноїкультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС  
#спадщинаУкраїни
#коноплі
#використанняконопель
#матірка

🔶 19 січня о 16.00 на платформі «Zoom» відбулася народознавча онлайн-зустріч з Михайлом Красиковим, професором кафедри українознавства, культурології та історії науки НТУ «ХПІ», етнологом, директором Етнографічного музею «Слобожанські скарби» ім. Г. Хоткевича НТУ ″ХПІ″», провідним методистом Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва. Низку таких заходів вже не вперше організовують працівники соціокультурного центру та відділу «Україніка» ім. Т. Г. Шевченка Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка та Харківський обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва.
Темою цієї першої в 2023 році зустрічі стали січневі свята в традиційному народному календарі українців. Слухачі, що долучилися до конференції, мали змогу дізнатися більше про те, як наші пращури святкували й проводили вільний від землеробства час, якими особливими обрядодіями вони вшановували покійних предків, яким саме чином вони забезпечували свій добробут на рік вперед.
🔸На зустрічі можна було почути багато унікальної інформації з численних експедиційних матеріалів як самого Михайла Михайловича Красикова, так і багатьох інших ґрунтовних дослідників. Розмова торкнулася загальноукраїнських народних традицій, але й привідкрила завісу суто локальних традицій, характерних, наприклад, для деяких районів Слобожанщини, Закарпаття тощо. Слухачі дізналися і про те, як селяни готувалися до свят, якими особливими прикрасами прикрашали оселі, що готували і що співали під час зимових святкувань.
🔸Запис онлайн-зустрічі «Січневі свята в традиційному народному календарі українців» доступний за посиланням нижче:
https://youtu.be/zWtlX06Knp4 Посилання на попередні зустрічі⤵️ ☑️«Наума, Варвари, Миколая та інші грудневі свята у традиційному народному календарі українців» https://youtu.be/iKbiyYCMw3I
☑️«Катерини, Андрія та інші грудневі свята в традиційному народному календарі українців»
https://youtu.be/SPhQmDDhwRk ☑️Також лекції Михайла Красикова з народознавства з циклу «Етнографічні посиденьки» доступні тут: https://www.youtube.com/playlist?list=PLokVJX4oq1_mwfd1BPBKrRptq6QCGE9oM
☑️Ютуб канал Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва:
https://www.youtube.com/@metodcen/featured
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини #традиційнакультура
#народнийкалендар
#народнітрадиції
#грудневісвята
#січневісвята
 
 

🌾 Коноплі поза законом
 
🔸 Навіть після Другої світової війни і аж до офіційної заборони у 1965 р. вирощування в СРСР приватним особам (та й більшості колгоспів та радгоспів) Сannabis (що викликало неабиякий подив у селян) коноплі залишалися улюбленицями українців, хоча сіяти чи діставати їх було тепер було важко, а то й ризиковано. Адже їх продовжували використовувати на кожному кроці. Далеко не в усіх селах ще була електрика, а якщо й була, то час від часу траплялися відключення, отже, нікуди не ховалися давні каганці — найпростіші прилади для освітлення, де горіли сало або конопляна олія. На Харківщині ще працювали майстри, які виготовляли рогожі, основу яких складала конопляна пряжа. Також не відмовлялися селяни від конопляної олії і як харчового продукту, і як магічно-лікувального засобу: змащували вим'я корів, щоб телилися й давали багато молока; мастили місця опіків; змащували тіло людини, ураженої блискавкою. Використовували пару від смаженого конопляного насіння для полегшення зубного болю. Коли «нападали гузки», «сировою ниткою» з прядива знахарка вив'язувала кожну гузку, шепотіла замовляння, скручувала нитку, закопувала її в глухому куті двору, і коли нитка зогнивала, гузки пропадали.
Конопляне насіння слугувало основою прісної начинки для вареників — урди. Намочували макуху (вижимки з конопляного насіння), а коли вона розмочувалася, її розводили водою і проціджували на сито. Отримане таким чином молоко зливали в горщик і ставили в піч. Коли молоко уварювалося, урду відкидували на сито. Потім урдою можна було начиняти вареники або їсти з кашею. На Поліссі клали сімʼя конопель у різдвяну кутю і господар урочисто запрошував пригощатися нею Мороза, аби той не побив навесні ранні вруна. Українці в Святвечір їли й гречану кашу з конопляним молоком.
                                                                    Михайло Красиков, провідний методист ХООМЦКМ
 
 
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#ДеньТрадиційноїКультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#коноплі
#використанняконопель
#оліязконопель
#урда

🔶 Ми продовжуємо серію публікацій про дні тижня в українській традиційній культурі. Сьогодні розкажемо про вівторок ⤵️

🔶 «У вівторок початків сорок»
 У першій нашій публікації про дні тижня в українській традиційній культурі (https://www.facebook.com/www.cultura.kh.ua/posts/pfbid035ucMDddAzHXM6d2BJbMdUTqZzGxQeN4P854Fv6x7vWmsTGFBuh67V9YWmqw9xioNl ) ми розповідали про те, що дні тижня українці, як і інші словʼяни, поділяють на «чоловічі» та «жіночі». Певні справи треба робити у «чоловічий» день — понеділок, вівторок, четвер, певні — у «жіночий — середу, пʼятницю, суботу, і тоді, за народними віруваннями, все буде гаразд. Особливо це стосується садіння городини: цибулю, моркву, картоплю, петрушку варто починати садити у «жіночий» день, а горох, буряк, гарбуз — у «чоловічий».
Безумовним наслідком патріархату є те, що найсприятливішими для початку чогось важливого днями вважаються «чоловічі» дні. Дехто любить починати серйозні справи у понеділок — оскільки це перший день тижня, і є повірʼя, що тоді все у тебе буде першим (наприклад, найкращий і найранніший врожай). Однак репутація понеділка як «дня важкого» змушує багатьох звернути увагу на інші «чоловічі» дні.
Незаперечним фаворитом усіляких початків є вівторок, оскільки він є і «чоловічим» і стоїть на початку тижня. Тому він вважається легким і сприятливим для початку будь-яких робіт, а також для старту подорожей. Недарма кажуть: «У вівторок початків сорок».
Слобожани обирали днем початку будівництва хати переважно вівторок. Однак Петро Іванов, який  записував етнографічні матеріали на Купʼянщині наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття, зауважував, що й не кожен вівторок підходив до цієї справи: «… избирают преимущественно те из вторников, когда церковь вспоминает преподобных, а не мучеников, так как начинать дело в день, посвященный памяти мученика, вообще не следует: будешь только мучиться с ним, а толку никакого не будет».
Весняну оранку теж починали у вівторок, аби був гарний врожай. У вівторок робили й зажинки, звозили з поля снопи, починали обмолот зернових. Косовицю починали у перший вівторок Петрівки, аби легко йшла робота і була гарна сонячна погода.
                                                                                Михайло Красиков, провідний методист ХООМЦКМ




#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#днітижнявукраїнськійтрадиційнійкультурі
#вівторок

🔶 Більш ніж 2,5 роки минуло відтоді, як нематеріальна культурна спадщина Харківської області вперше потрапила до Національного переліку елементів НКС України. З 2020 року під реєстраційним номером «020.нкс» елемент «Мистецтво виготовлення звукової глиняної забавки «Валківський свищик» розпочало свій шлях у новому статусі. І хоча багато хто звик називати все, що стосується елементу коротко – валківський свищик, та слід наголосити, що це словосполучення означає тільки конкретний матеріальний предмет. А складова елементу НКС – це знання та навички, що передаються від людини до людини, і в процесі свого застосування на практиці дають той матеріальний результат, що зветься «валківський свищик».
І не можна не погодитись з директоркою КЗСМО «Валківська школа мистецтв» Ольгою Тимошенко, що «елемент – то насамперед люди, що володіють тими знаннями та передають їх». Носії елементу. До речі, колектив школи, у складі викладачів та учнів образотворчого відділення є основними носіями, що постійно практикують виготовлення валківського свищика та опікуються збереженням навичок ремесла. Багато змін за три роки було в колективі: завершували навчання і ставали майстрами одні вихованці, на їх місце приходили інші; за життєвими обставинами змінювався склад викладачів… Та ремесло міцно тримається у школі на плечах «трьох китів»: Ольги Тимошенко, Людмили Ніколаєнко та Олени Коваль. Вони підвищують свою майстерність ліплення, чим надихають багаточисельних учнів; пишуть нові навчальні програми для освоєння елементу у школах мистецтв; рекламують елемент беручі участь у всеукраїнських та міжнародних конкурсах.
За їх участю відбулися й три найважливіші події в житті елементу після включення його до Національного переліку:
- 23-25 серпня 2021 року «Мистецтво виготовлення звукової глиняної забавки «Валківський свищик» було представлено виставкою  та майстер-класами у Національному музеї народної архітектури та побуту України у Пирогові на святкуванні з нагоди 30-річчя незалежності України;
- 16 вересня 2021 року учні і викладачі  КЗСМО «Валківська школа мистецтв» виготовили майже 400 свищиків для встановлення Національного рекорду України з «Наймасовішого пересвисту на глиняних звукових іграшках», присвяченого 375-річчю міста Валки (до речі, спонсором інформаційної підтримки організації Рекорду - видання буклету - стала онука відомого валківського гончара Федора Гнідого Маріна Бачіашвілі, вона ж фінансувала й наступний проект);
- восени 2021 було здійснене оцифрування альбому-альманаху про творчість заслуженого майстра народної творчості УРСР Федора Івановича Гнідого.
Цікава історія, пов`язана з конкурсною роботою Ольги Тимошенко «Керамічна композиція з валківськими свищиками «На ярмарок». Цей твір ще до повномасштабного вторгнення російської федерації не раз виставлявся. Багато хто хотів його купити, та авторка не продавала. У січні 2023 р. композиція одержала першу премію Міжнародного конкурсу мистецтв «STAR  MARKET». Одразу одна з колекціонерок запропонувала майстрині виготовити для неї авторську копію. «Та в нас іде війна… І повторити той стан і настрій, що був раніше,  вже ніколи не можливо, - говорить Ольга Тимошенко. - Ми всі стали інші. Кожен з нас ладен віддати багато чого заради миру і збереження життя наших Захисників. Тому домовились, що продам оригінал, а сума, яку заплате колекціонер піде для потреби ПЕРЕМОГИ».

Провідний методист КЗ “ООМЦКМ»
Ірина Шегда
 
 
 
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#ДеньТрадиційноїКультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#валківськийсвищик
#Валки
#валківськашколамистецтв
#виготовленнясвищика
#НаціональнийрекордУкраїни
#ФедірГнідий
 
 

ПИСАНКА є національно-культурною цінністю України, мистецтвом, що приносить естетичну насолоду.

6 липня 2022 року писанку було включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України під назвою: “Українська писанка: традиція і мистецтво”. До переліку елемент спільно подавали майстри Наддніпрянщини, Полісся, Волині, Поділля, Галичини, Прикарпаття, Буковини, Покуття, Південної Бессарабії, Таврії, Криму, Донщини, Слобожанщини, Сіверщини.

На Слобожанщині, мистецтво писанкарства має давні традиції. Наприклад, на Харківщині, наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. вміли розписати писанки не лише звичайні майстрині, але й такі відомі постаті як: Гнат Хоткевич, Дмитро Багалій, Микола Самокиш, Сергій Васильківський, Ілля Рєпін, вони також мали і власні колекції писанок.

У фондах Харківського історичного музею зберігається колекція писанок відомого харківського етнографа, академіка ВУАН Миколи Сумцова. Його монографія «Писанки», видана у 1891 році, стала першою і на деякий час єдиним у вітчизняній науці виданням із писанкарства. З середини ХХ ст. цей вид мистецтва занепадає.

Відродити його поставили собі за мету вчителі: Віктор Юрійович Єлін, Алла Павлівна Овчаренко, Ірина Вікторівна Чекмарьова. У 1993 році при Центрі «Слобожанщина» було започатковано Харківський міський клуб писанкарства. Його засновницею стала Овчаренко А.П. – викладач образотворчого мистецтва, талановитий організатор, що об'єднала навколо себе харків'ян різного професій.

У 1998 році Харківський історичний музей спільно з Харківського клубу писанкарів, на чолі з А.П. Овчаренко започаткував великий проєкт, направлений на збереження «сумцовської колекції писанок». Протягом семи років була відтворена колекція писанок Наталією Кравченко, яка нині є керівником клубу. Клуб писанкарів Харківщини налічує 37 членів.

Наша країна зараз переживає тяжкі часи. Члени клубу, як і інші співвітчизники, розкидані по світу. Але перебуваючи в інших країнах, наші писанкарки вчать тонкощам своєї улюбленої справи всіх бажаючих, таким чином розповсюджуючи традиції писанкарства Слобожанщини.

До вашої уваги Майстер-клас «Традиційне писанкарство. Слобожанська писанка», який представляє КРАВЧЕНКО Наталія Дмитрівна, президент Харківського клубу писанкарства, керівник гуртка писанкарства Комунального закладу «Харківська спеціальна школа № 5» Харківської обласної ради.

https://youtu.be/nVpcmaG73II

Долучайтеся та насолоджуйтеся прекрасним видом традиційної народної культури - писанкарство!

* ПИСАНКИ Наталії Кравченко, президента Харківського клубу писанкарства, керівника гуртка писанкарства КЗ «Харківська спеціальна школа № 5» Харківської обласної ради

Інформацію підготували провідні методисти Обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Наталія Олійник та Ірина Шегда.

#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#майстеркласписанка
#СлобожанськийВеликдень
#Великоднісвятки
#Писанки
#НКС
#спадщинаУкраїни
#традиційнакультура
#деньтрадиційноїкультури
#Великдень
#Слобожанськаписанка
#лабораторіядослідженняНКС

13 04 2023 о 16.00 у Обласному організаційно-методичному центрі культури та мистецтва відбудуться «Етнографічні посиденьки
з Михайлом Красиковим»
на тему:
«Квітень у традиційній народній культурі українців»
             
Трансляція на платформі Zoom
 
Ви знаєте, що 100-150 років тому робили слобожанські крадії на Благовіщення? А для чого бʼють вербовими гілочками на Вербну неділю? А що це за ігри —  «навбитки» та «навкотка» і який вони мають сенс, крім розважального? Що віщує паска з ямкою всередині?
      На ці та на безліч інших питань шукатимемо відповіді під час нашої народознавчої зустрічі з Михайлом Красиковим, етнологом та фольклористом, провідним методистом ХООМЦКМ, професором кафедри українознавства, культурології та історії науки НТУ «ХПІ», директором Етнографічного музею «Слобожанські скарби»  імені Г. Хоткевича НТУ «ХПІ»,
Адреса: Харків, вул. Пушкінська, 62.
Довідки за телефоном 067 91 014 91.
Покликання на онлайн-зустріч: https://us05web.zoom.us/j/84699571971?pwd=Ym9xK0Vxc0xyWFF2SjUvRlBsa0F5UT09
Ідентифікатор заходу:  846 9957 1971
Код доступу: 4n9fia
Співорганізатори:
Харківський обласний організаційно-методичний центр культури та мистецтв
Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка Харківське обласне відділення Української бібліотечної асоціації
Етнографічний музей «Слобожанські скарби»  імені Г. Хоткевича НТУ «ХПІ» Харківська обласна бібліотека для дітей
 
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини 
#традиційнакультура
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС 
#календарнісвятаукраїнців
#етнографічніпосиденьки
#МихайлоКрасиков
 
 

Комунальний заклад «Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва» міста Харкова, Громадська організація «Спілка етнологів і фольклористів міста Харкова» запрошують взяти участь у Відкритому дистанційному фестивалі-конкурсі традиційної народної культури “Кроковеє коло” для дітей та молоді.
Програма включає:
– Учнівську науково-практичну конференцію „Етнологія і фольклористика”;
– Конкурс „Виконавські мистецтва” за номінаціями: „Народні оповідки”, „Автентичний солоспів”, „Автентичний гуртовий спів”, „Фольклористично-етнографічні дійства”.
– Конкурс „Традиційні художні ремесла” за номінаціями: „Писанкарство”, „Вишивка”, „Витинанка”, „Художній розпис”, „Ткацтво”, „Кераміка”, „Різьблення”, „Вироби з соломки”, „Вироби з лози”, „Вироби з бісеру”, „Народна лялька”.

Положення та анкети-заявки за посиланням⤵️

https://ovbmh3duwp5hfi4eksxkpealmulddybh.cdn-freehost.com.ua/images/Polozhennia%20KROKOVE%D0%84%20KOLO_2023.pdf

#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#традиційнанароднакультураСлобожанщини
#лабораторіядослідженнянематеріальноїкультурноїспадщини
#спадщинаУкраїни
#спадщинаХарківщини
#фестиваліХарківщини
#Кроковеєколо
#традиційнакультура
#автентичнийспів
#традиційніхудожніремесла
#народніоповідки

🔶ХУДОЖНІЙ РОЗПИС. Настінний розпис вважається головним різновидом декоративного розпису. Кожна господиня намагалася прикрасити свою оселю за допомогою різнокольорової глини. Дівчата залюбки долучалися до цього виду мистецтва, щоб привернути увагу парубків, бо це означало, що саме в цій хаті є дівка на виданні. Також розписом прикрашали різні дерев’яні, керамічні вироби тощо. Коли людство винайшло папір, розпис почали виконувати на папері. Нині ми не уявляємо свого існування без декоративного розпису, що є одним із найпоширеніших видів мистецтва.
 
🔸ВИТИНАНКА, існувала з давнини, бо нею прикрашали одяг до винайдення паперу. В Україні витинанка з паперу з’являється у 18 – 19 столітті. Жінки та дівчата прикрашали мережаними смужками покуть, мисники, полиці, вікна тощо. Нині витинанка є одним із найпоширеніших видів мистецтва.
🔸ТКАЦТВО було важливим ремеслом кожної української сім’ї. За допомогою ткацтва виготовляли полотно, а з полотна – різноманітний одяг та ужиткові речі. В Україні поширеним було килимарство, коцарство, що і нині є у доробку наших майстрів. Українські ткачі працювали на вертикальних та горизонтальних верстатах.

🔸А ми продовжуємо знайомити з творчим доробком учасників Відкритого дистанційного фестивалю-конкурсу традиційної народної культури «КРОКОВЕЄ КОЛО» для дітей та молоді.
 
Творчі роботи були надіслані учасниками та виконувалися в очно-дистанційному конкурсі на платформі zoom за віковими категоріями та заданими темами чи схемами.
 
➡️Номінація «ВИТИНАНКА»
Участь у конкурсі взяли представники:
* КЗ «Люботинський мистецький ліцей “Дивосвіт”» Харківської обласної ради. Керівник – ВАКУЛЕНКО Олександр Сергійович
* Дитячої школи мистецтв № 4 ім. Леонтовича міста Харкова. Керівник – КВІТКА Анастасiя Михайлiвна 
* Комунального початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу «Харківська дитяча художня школа № 1 ім. І.Ю. Рєпіна». Керівник – ДЕНИСЕНКО Наталія Сергіївна
* Народного художнього колективу «Дизайн-студія «Палітра» КЗ «Харківський Палац дитячої та юнацької творчості Харківської міської ради Харківської області». Керівник – РІДНА Олена Миколаївна
 
➡️Номінація «ТКАЦТВО»
Участь у конкурсі взяли представники:
 
* КЗ «Ліцей «Максимум» Кропивницької міської ради». Керівник – ДОБРОВОЛЬСЬКА  Валентина  Яківна
* Комунального закладу спеціалізованої мистецької освіти «Валківська школа мистецтв» Валківської міської ради Богодухівського району Харківської області. Керівник – КОВАЛЬ Олена Юріївна
 
➡️Номінація «ХУДОЖНІЙ РОЗПИС».
Участь у конкурсі взяли представники:
 
* Черкаського базового історико-культурного інформаційного центру Черкаської селищної ради Краматорського району Донецької області. Керівник –  ПАДАЛКА Катерина Анатоліївна
* КЗ «Люботинський мистецький ліцей “Дивосвіт”» Харківської обласної ради. Керівник – ВАКУЛЕНКО Тамара Олексіївна
* Конотопської дитячої художньої школи Конотопської міської ради Сумської області. Керівник – ЛЯЩЕНКО Олена Михайлівна
* Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості Нововодолазької селищної ради Харківської області. Керівник – МИШАК Світлана Миколаївна
 
Перегляд робіт за посиланням https://youtu.be/TbZb2PNRdaA
 
Приємного перегляду!
 
#ООМЦКМ  
#культураХарківщини
#традиційнанароднакультураСлобожанщини  
#лабораторіядослідженнянематеріальноїкультурноїспадщини
#спілкаетнологівіфольклористівмістахаркова
#спадщинаУкраїни
#спадщинаХарківщини
#фестиваліХарківщини
#Кроковеєколо
#традиційнакультура
#автентичнийспів
#традиційніхудожніремесла
#художнійроспис
#писанкарство
#народналялька
#витинанка
#виробизбісеру
#кераміка
#ткацтво
 

 
🔶 31.08.23 о 16.00 у Обласному організаційно-методичному центрі культури та мистецтва та онлайн відбудуться «Етнографічні посиденьки
з Михайлом Красиковим»
на тему:«Серпень у традиційній народній культурі українців»
 
❗️Трансляція на платформі Zoom
 
🔸Ви знаєте, чому до Спаса жінки не їли яблук? А що робили з капустою городники на Іллю чи Спаса? Чи є щось спільного у святого Іллі та Іллі Муромця? У чому сенс напівжартівливої перестороги дітям купатися на Іллю? А чи смакували ви шулики? А що таке мак-видюк, чому він так називається і як його використовували у магічних практиках? А чому господарі, засіваючи озимину, не голилися доти, доки не обсіються? Навіщо дівчата ходили на першу Пречисту в ліс по калину?
На ці та на безліч інших питань шукатимемо відповіді під час нашої народознавчої зустрічі з Михайлом Красиковим, етнологом та фольклористом, провідним методистом ООМЦКМ, професором кафедри українознавства, культурології та історії науки НТУ «ХПІ», директором Етнографічного музею «Слобожанські скарби»  імені Г. Хоткевича НТУ «ХПІ», членом Національної спілки письменників України, Національної спілки художників України, Національної спілки краєзнавців України,  лауреатом муніципальної премії ім. П. Іванова 2007 р., премії ім. Л. Танюка “за збереження історичної памʼяті України” 2022 р., премії The Slavic, East European, and Eurasian Folklore Association (SEEFA) 2023 р.
Адреса: Харків, вул. Пушкінська, 62.   Вхід вільний.
Довідки за телефоном 067 91 014 91.
Покликання на онлайн-зустріч: https://us05web.zoom.us/j/82328773707?pwd=tKGgx5kQbXLcFkAadiVvKEMj4a3jqY.1
Ідентифікатор заходу: : 823 2877 3707
Код доступу: AkpG70
 
Співорганізатори:
Харківський обласний організаційно-методичний центр культури та мистецтв
Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка
Харківське обласне відділення Української бібліотечної асоціації
Етнографічний музей «Слобожанські скарби»  імені Г. Хоткевича НТУ «ХПІ» Харківська обласна бібліотека для дітей
Харківська спеціалізована музично-театральна бібліотека
Охтирський краєзнавчий музей
 
#ООМЦКМ
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#календарнісвятаукраїнців
#народнісвятасерпня
#етнографічніпосиденьки
#МихайлоКрасиков
 

6 січня, ВОДОХРЕЩА, за новоюліанським календарем. На Харківщині ще казали: Хрещення, Йордань, Ордань. На річці з льоду вирізали хрест, обливали його буряковим квасом. Батюшка там правив службу, освячував воду в Йордані і всі бажаючі набирали. З водою йшли додому, нею освячували худобу, птицю, в сараях, на подвір’ї. Після обіду виганяли кутю з покутя, бо вже зверешилися святки. Коли вигонили кутю, то стукали по святому вуглі хати макогоном, казали: «Геть, кутя, із покутя, а узвар на базар». Коли дівчата на виданні виганяли кутю, то слухали в якому кутку собака загавкає, в той бік і заміж піде.
Із експедиційних записів наших інформантів:
 
* «На річці вирубували хрест із льоду, ставляють той хрест, буряшним квасом обіллють його, розовий стоїть. Із церкви йдуть, так батюшка той як прийде, стане коло того хреста й чітає, біз шапки. І як до хреста дочітає, тоді пускають голубів, стріляють. [Що робили з водою? – Н.О.] Коли з річки воду приносили, нею бризкали скотину. На Водохреща кутю виганяли: «Вон кутя із покутя, а озвар на базар». (Зап. 18.07.2003 р. у с. Мала Вовча на Вовчанщині Харківської області від Глуховської Василини Опанасівни, 1917 р. н.)
 
* «На річці вирізували хрест і там святили (воду – Н.О.). Святили воду і в колодізях. Нею худобу бризкали і дають, шоб вона хлиснула, побризкають хлібчіка і дадуть. [З чого робили кропильце? – Н.О.] Кропильце робили із м’яти, брали з собою, коли освячували воду до колодезя чи на Йордань, там його святили. В хліві, де худобинка, хрестик напишуть. [Де саме писали хрестик? – Н.О.] На дверцях. Варили вареники з картошкою, з капустою, а тоді ото прийде, вареничка положе. Коли вигонили кутю, казали: Геть, кутя, з покутя, а узвар на базар. Беруть цю кутю, виходять на вулицю, курям сипе і каже: Кво-кво-кво, шоб квочки сідали». (Зап. 09.07. 2002 р. у с. Оскіл на Ізюмщині Харківської області від Приходько Наталії Петрівни, 1926 р. н)
 
* «Виганяють кутю на другий день, на Хрещення вигонять з покутя. Ще як оце дівчата: Ану, беріт качалку та йдіть по вуглі стукайте та слухайте де собаки гавкають. Де собака гавка, в якім краї, то туда заміж ітимеш». (Зап. 03.08.1994 р. у с. Великі Хутори на Шевченківщині Харківської області від Різник Анастасії Федорівни, 1910 р. н.)
* «Після Хрещення кутю виганяли. Нічого не варила на Хрещенія, одні млинці пекла тоненькі. Устануть, розколотять млинці, попикли, батько пішов раньче на Хрещенія, а мамка млинці попече, помазала масличком, в макітерку склала і поставила в піч, шоб теплі були. І мамки вбирається і йде на Хрещенія. Там харашо співають, охрести були, хрест об’язатєльно є, а тоді такі короги на палці були». (Зап. 04.08.1994 р. у с. Великі Хутори на Шевченківщині Харківської області від Осики Мотрі Іванівни, 1907 р. н.)
 
* Малюнок «ВИГАНЯЮТЬ КУТЮ», виконала Світлана Мишак, викладач КЗ  «Нововодолазька школа мистецтв» Нововодолазької селищної ради Харківського району Харківської області.
 
#ООМЦКМ #культураХарківщини #культураСлобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженняНКС #спадщинаУкраїни #НКС #Щедрийвечір #Новийрік #щедрівки #СлобожанськеРіздво #меланки #водохреща #Йордань