Сільські сувеніри у прифронтовій зоні.

Осколки артилерії, дротики від "Смерчу".

Але - свято наближається, попри все.

Приблизно таким був світ на час першого Великодня.

Христос Воскрес!
Зі святом всіх, хто святкує!

"Конкордизм" Володимира Винниченка, фото в кольорі.

Конкордизм - морально-філософська теорія, розроблена Винниченком наприкінці життя.

В її основі - гармонія людини і природи, рівність, сексуальність, вегетаріанство, та усунення всіляких "дискордизмів" - соціальної нерівності, релігії, влади людини над людиною.

Бути істориком - це коли повідомлення "доброго ранку, кохана" автовиправлення в телефоні перетворює на "доброго ранку, козаки"

Чим більше вчитуюсь у біографію Володимира Винниченка, тим краще розумію, наскільки це складна людина.

Людина-емоція
Людина-ідея
Людина- вибух
Людина-митець
Людина-скандал

Людина, яка кохалась в ідеях, текстах, мріях.
Тому він виявився таким гівняним політиком.

Винниченко був неспроможний працювати в довгу. Це людина, що бачила мрію, мету, ідеал і тут же хотіла його втілити.
Він був нездатний працювати покроково, потрошку, повільно.

Тому його все так бісило. Тому в нього нема жодного хорошого політика в його оточенні, всі гидкі й жахливі. Тому він то йшов у відставку, то повертався. Тому він кидався з крайності в крайність – від повної незалежності до радянської федерації.

Бо шлях до уявної мети був довгий, а хотілося тут і зараз.

Йому, як митцю, хотілося вогню софітів, навіть у політиці.
Він, як справжній митець-індивідуаліст, не терпів конкуренції і не вмів конкурувати. Він був Винниченко з великої літери, всі інші – лише маленькі петлюри та скоропадські.

Ось тут і криється одна з головних проблем нашої революції, нашого недоформованого націотворення, нашої неготовності до повноцінної державності.

Винниченко очолив уряд не тільки тому, що хотів, а й тому, що більше було нікому. Не було в нас професійних політиків, і треба було ними ставати в онлайн-режимі.

Уявіть, що сьогодні уряд України очолив би Андрухович, Жадан чи Подерев’янський.
Через сто років ми казали б про них рівно те саме – чудові митці, складні особистості, гівняні політики.

Тому Винниченка неможливо поміряти одною лінійкою.
Це дуже складна особистість, яка місцями дуже дратує, в той же час, дуже цікавить.

Саме такими мають бути великі митці.
Саме такими не мають бути великі політики.

Інформація-відкриття для мене.
Не знаю, наскільки це правда, але звучить можливо, тому напишу.

Фукуяма в своїй праці "Лібералізм і його протиріччя" говорить, що в деяких американських ЛГБТ+ спільнотах існує конкуренція, навіть протистояння між "консервативнішими" ЛГ і "ліберальнішими" БТ, а небінарних людей (тих, що не he чи she, a they) деякі "консервативні" ЛГ взагалі не визнають частиною своїх спільнот.

Отак от.

Ну що ж
Чергові перемовини в Лондоні вчергове завершились, не розпочавшись.

Якщо хтось на щось сподівався - я вас розчарую.

Не можна геноцидні війни завершити перемовинами.

Західні країни все ще плутають природу цієї війни.
Наша війна- не за території чи ресурси.

Це війна на винищення, і в такій війні майже неможливо домовитись, а навіть якщо вийде - це будуть тимчасові домовленості, які не влаштують нікого.

#книговідгук_історика

Автор: Іван Франко
Назва: Терен у нозі. Гуцульська проза"
Видавництво: Discursus/Брустури

Люблю Франка. От просто люблю і все.
Місяць тому їздив до Гуцульщини і як повернувся дуже захотілось щось про Карпати, то я не довго думаючи взяв цю книгу.

Пере вами – збірка з чотирьох творів, об’єднаних спільною тематикою – Гуцульщиною.

«Терен у нозі» - така собі містична історія про старий гріх, який не дає спокою.
Є дід, який вже збирається помирати, та все не виходить. Він починає думати, чого ж його Бог не бере до себе, і згадує одну містичну історію молодості, навколо якої крутиться сюжет розповіді.

«Гуцульський король» - історія, що найменш сподобалась з усіх.
Головний герой – комендант місцевого села Гєрлічка, який, користуючись владою, знущається та збиткується з бідних селян, обкладає їх податками, судить як хоче, принижує і всіляко показує свою владу над ними.

В кінці-кінців, влада в лиці жінки знайдеться і на самого Герлічку, але фінал незакінчений і ніби випадковий. Читав, що Франко не дописав цієї історії.

«Як Юра Шикманюк брів Черемош» - чудова історія, в саме серденько, от правда. Мабуть, найкраща з тих, що представлені у цьому збірнику.

Юра – старий гуцул, що свариться зі своїми синами і тому вирішує спадок залишити єврею-шинкарю, який за це обіцяє поїти-годувати Юру до кінця життя.

Дуже добре описані стосунки між старшим і молодшим поколінням, питання землі, спадку, неймовірно прописаний єврей Мошко, знавець людських слабкостей і гуцульських порядків.

А ще в цій історії є ніби два паралельних сюжети, бо поруч з Юром та Мошкою йдуть два ангели – добрий і злий, які ніби сперечаються між собою і граються долями людей, намагаючись один одного побороти.

Прийом не новий, і часто невдалий, але у Франка вийшло дуже добре.

«Петрії й Довбощуки» - потенційно хітова історія. Сюжет в стилі Дена Брауна ХІХ століття.

Дивіться самі:
-Пошук скарбів Довбуша
-давня таємниця регіону
-родинна легенда
-скарби, таємницю яких хочуть розгадати
-погоні та спроби вбивств
-таємничі старці-монахи
-загадкові монастирські манускрипти
-містичні видіння.
-100-річний старець, який блукає світом і ніяк не може померти.

Звучить круто, правда ж?
Я був в захваті, читав запоєм, ця історія мені дуже подобалась.
Але, але, але. Франко переборщив.
Це була одна з його дебютних історій, написана на початку його кар’єри.

Перша частина історії – неймовірна і самодостатня, вона завершується чудовим трагічним фіналом.
Але потім Франко чомусь пише продовження – 2 і 3 частини, які виходять рваними, непослідовними, додається кілька нових сюжетів, які не виглядають органічними у цій історії.
З’являється трохи політики, селян, соціалізму, чого зовсім не було в першій, «детективно-містичній» частині.

Коротше, молодечій запал Івана Яковича не дозволив вчасно зупинитись, і пізніше Франко це визнав, мовляв, молодий був, зараз би писав зовсім по іншому.

Та все одно, «Петрії й Довбощуки» - це любов, дуже сподобались ці карпатські «Янголи і демони».

Хто що з цього читав?
Діліться думками, враженнями, цікаво послухати ще про ці твори.