Інформація-відкриття для мене.
Не знаю, наскільки це правда, але звучить можливо, тому напишу.

Фукуяма в своїй праці "Лібералізм і його протиріччя" говорить, що в деяких американських ЛГБТ+ спільнотах існує конкуренція, навіть протистояння між "консервативнішими" ЛГ і "ліберальнішими" БТ, а небінарних людей (тих, що не he чи she, a they) деякі "консервативні" ЛГ взагалі не визнають частиною своїх спільнот.

Отак от.

Ну що ж
Чергові перемовини в Лондоні вчергове завершились, не розпочавшись.

Якщо хтось на щось сподівався - я вас розчарую.

Не можна геноцидні війни завершити перемовинами.

Західні країни все ще плутають природу цієї війни.
Наша війна- не за території чи ресурси.

Це війна на винищення, і в такій війні майже неможливо домовитись, а навіть якщо вийде - це будуть тимчасові домовленості, які не влаштують нікого.

#книговідгук_історика

Автор: Іван Франко
Назва: Терен у нозі. Гуцульська проза"
Видавництво: Discursus/Брустури

Люблю Франка. От просто люблю і все.
Місяць тому їздив до Гуцульщини і як повернувся дуже захотілось щось про Карпати, то я не довго думаючи взяв цю книгу.

Пере вами – збірка з чотирьох творів, об’єднаних спільною тематикою – Гуцульщиною.

«Терен у нозі» - така собі містична історія про старий гріх, який не дає спокою.
Є дід, який вже збирається помирати, та все не виходить. Він починає думати, чого ж його Бог не бере до себе, і згадує одну містичну історію молодості, навколо якої крутиться сюжет розповіді.

«Гуцульський король» - історія, що найменш сподобалась з усіх.
Головний герой – комендант місцевого села Гєрлічка, який, користуючись владою, знущається та збиткується з бідних селян, обкладає їх податками, судить як хоче, принижує і всіляко показує свою владу над ними.

В кінці-кінців, влада в лиці жінки знайдеться і на самого Герлічку, але фінал незакінчений і ніби випадковий. Читав, що Франко не дописав цієї історії.

«Як Юра Шикманюк брів Черемош» - чудова історія, в саме серденько, от правда. Мабуть, найкраща з тих, що представлені у цьому збірнику.

Юра – старий гуцул, що свариться зі своїми синами і тому вирішує спадок залишити єврею-шинкарю, який за це обіцяє поїти-годувати Юру до кінця життя.

Дуже добре описані стосунки між старшим і молодшим поколінням, питання землі, спадку, неймовірно прописаний єврей Мошко, знавець людських слабкостей і гуцульських порядків.

А ще в цій історії є ніби два паралельних сюжети, бо поруч з Юром та Мошкою йдуть два ангели – добрий і злий, які ніби сперечаються між собою і граються долями людей, намагаючись один одного побороти.

Прийом не новий, і часто невдалий, але у Франка вийшло дуже добре.

«Петрії й Довбощуки» - потенційно хітова історія. Сюжет в стилі Дена Брауна ХІХ століття.

Дивіться самі:
-Пошук скарбів Довбуша
-давня таємниця регіону
-родинна легенда
-скарби, таємницю яких хочуть розгадати
-погоні та спроби вбивств
-таємничі старці-монахи
-загадкові монастирські манускрипти
-містичні видіння.
-100-річний старець, який блукає світом і ніяк не може померти.

Звучить круто, правда ж?
Я був в захваті, читав запоєм, ця історія мені дуже подобалась.
Але, але, але. Франко переборщив.
Це була одна з його дебютних історій, написана на початку його кар’єри.

Перша частина історії – неймовірна і самодостатня, вона завершується чудовим трагічним фіналом.
Але потім Франко чомусь пише продовження – 2 і 3 частини, які виходять рваними, непослідовними, додається кілька нових сюжетів, які не виглядають органічними у цій історії.
З’являється трохи політики, селян, соціалізму, чого зовсім не було в першій, «детективно-містичній» частині.

Коротше, молодечій запал Івана Яковича не дозволив вчасно зупинитись, і пізніше Франко це визнав, мовляв, молодий був, зараз би писав зовсім по іншому.

Та все одно, «Петрії й Довбощуки» - це любов, дуже сподобались ці карпатські «Янголи і демони».

Хто що з цього читав?
Діліться думками, враженнями, цікаво послухати ще про ці твори.

#байки_історика

урок, 8 клас, епоха Відродження.

Несподівано дізнаюсь, що "Божественну Комедію" написав Данте Олів'єрі

От що свята з дітьми роблять.

Рубрика #приїхало

Сьогодні отримав новинку від видавництва "Наш формат", називається "Отрута на будь-який смак: 11 смертельних речовин і вбивці, що їх застосовували"

Автор - біохімік Ніл Бредбері.

Я люблю книги на стику жанрів та наук.
Це завжди розширює горизонти та змушує мозок активніше працювати.
Ця от - мікс біохімії, криміналістики та історії.

Кому цікаво - зміст кину в коментарі

Суми, Марганець, Київ.

Росіяни добре вміють робити дві речі: закидувати фронт м'ясом і вбивати цивільних.

Афганістан, Ічкерія, Грузія, Сирія.
Це все вже було.
Не думайте, що це щось унікальне.

Згадайте вирізані афганські аули 1980-х і зруйнований Грозний 1999-го.

Коли в Росії не дуже виходить на фронті, вона робить те, що вміє - терор, залякування, вбивства цивільних.

Це не випадковість і не маніакальність тих, хто пускає дрони/ракети.

Це стратегія.
Такий же спосіб досягнення цілі, як і прорив лінії фронту.

Я дійшов до розділу про стосунки Винниченка з жінками.
Я більше не можу це читати.
Це піздєц, вибачте.

Це перша книга в моєму житті, яку тупо гидко дочитувати.
Мене аж трясе всього.
Володимир Кирилович - просто еталон мудацтва.

Я навіть під блюром не можу написати все те, що він робив з жінками. І далеко не завжди вони були повнолітні.

Спустився в поштомат, забрав нову книгу)))

Я довго думав, купляти її чи не купляти.

Спочатку я взагалі не зрозумів, що це за книга.

Ні з обкладинки, ні з назви не можна зрозуміти, що чекає в середині.

Спочатку я подумав, що це щось в стилі Семківа "Як читати класиків" і взагалі пройшов мимо.

Але потім я почав читати відгуки і зрозумів, що обкладинка мені збрехала, але ціна кусалась, думав "треба чи не треба"


Але, як ви зрозуміли, треба, і сьогодні зранку #приїхало - дуже гарна, якісна та естетична книга про київський будинок письменників "Роліт".

Буду читати - розповім, що там і як.

Хто вже читав?
Що скажете?

Більше години дивився трансляцію похорону Папи Римського.

Це так красиво і так велично, навіть заворожуюче.
Не уявляв собі, що це так гарно і масштабно.

Останнього Папу ховали у 2005, коли мені було 11, я того нічого не пам'ятаю, то ж це вперше, коли я міг подивитись.