Ловіть два анонси від "Нашого Формату"
"Тайванське економічне диво. Як невеликий острів став інноваційним центром світу" авторства Роберта Вейда.
"Сінгапурське економічне диво. Від британської колонії до азійського тигру" авторства австралійського професора Ґеррі Родана.
Азія, якій вдалося.
Як? не знаю, тому і пропоную читати.
Сінгапур обіцяють швидше, вже у липні.
Про Тайвань доведеться почекати - пишуть, що вийде аж у жовтні.
Хто любить економіку на межі з політикою та історією - вам точно сюди.
"Тайванське економічне диво. Як невеликий острів став інноваційним центром світу" авторства Роберта Вейда.
"Сінгапурське економічне диво. Від британської колонії до азійського тигру" авторства австралійського професора Ґеррі Родана.
Азія, якій вдалося.
Як? не знаю, тому і пропоную читати.
Сінгапур обіцяють швидше, вже у липні.
Про Тайвань доведеться почекати - пишуть, що вийде аж у жовтні.
Хто любить економіку на межі з політикою та історією - вам точно сюди.
За останні два тижні ми надіслали 10 посилок в наступні бібліотеки:
1. село Чорноплатове (Конотопський район, Сумська область)
2. смт Олександрівка (Краматорський район, Донецька область)
3. село Олексіївка (Нікопольський район, Дніпропетровська область(школа))
4. село Вишнівці (Олександрійський район, Кіровоградська область)
5. село Клепали (Конотопський район, Сумська область)
6. село Плавинище (Роменський район, Сумська область)
7. село Юр'ївка (Павлоградський район, Дніпропетровська область)
8. село Коси (Подільський район, Одеська область)
9. м. Харків (бібліотека №2 Салтівського району)
10. село Недогарки (Кременчуцький район, Полтавська область)
Хто має можливість передати книги для для бібліотек наших прифронтових та звільнених регіонів - пишіть, заберу у Львові або надам реквізити для надсилання поштою
Хто має можливість допомогти гривнею на закупівлю книжок для бібліотек прифронтових областей:
https://send.monobank.ua/jar/8uDaGzQw3q
(Монобанка)
(ПриватБанк Конверт)
https://www.privat24.ua/send/1w6l8
4731 1856 4744 3727 (ПриватБанк)
oleksandrsapronov@gmail.com (PayPal)
1. село Чорноплатове (Конотопський район, Сумська область)
2. смт Олександрівка (Краматорський район, Донецька область)
3. село Олексіївка (Нікопольський район, Дніпропетровська область(школа))
4. село Вишнівці (Олександрійський район, Кіровоградська область)
5. село Клепали (Конотопський район, Сумська область)
6. село Плавинище (Роменський район, Сумська область)
7. село Юр'ївка (Павлоградський район, Дніпропетровська область)
8. село Коси (Подільський район, Одеська область)
9. м. Харків (бібліотека №2 Салтівського району)
10. село Недогарки (Кременчуцький район, Полтавська область)
Хто має можливість передати книги для для бібліотек наших прифронтових та звільнених регіонів - пишіть, заберу у Львові або надам реквізити для надсилання поштою
Хто має можливість допомогти гривнею на закупівлю книжок для бібліотек прифронтових областей:
https://send.monobank.ua/jar/8uDaGzQw3q
(Монобанка)
(ПриватБанк Конверт)
https://www.privat24.ua/send/1w6l8
4731 1856 4744 3727 (ПриватБанк)
oleksandrsapronov@gmail.com (PayPal)
Взявся знову читати Лисяка-Рудницького.
Хочеться цитувати кожен абзац - наскільки я кайфую від його думок та ідей.
Більшість з того, що він пише, мені дуже відгукується, і шкода, що в Україні все ще вповні не оцінили його вклад в нашу історичну науку.
Іван Лисяк-Рудницький - не академічний історик, в нього нема складних і великих монографій.
Більшість його текстів - це 10-15 сторінок, найбільший - 80 сторінок.
Я би його назвав істориком-есеїстом, істориком-інтелектуалом, істориком ідей.
Дуже-дуже рекомендую, якщо ще не знайомі з ним.
Хочеться цитувати кожен абзац - наскільки я кайфую від його думок та ідей.
Більшість з того, що він пише, мені дуже відгукується, і шкода, що в Україні все ще вповні не оцінили його вклад в нашу історичну науку.
Іван Лисяк-Рудницький - не академічний історик, в нього нема складних і великих монографій.
Більшість його текстів - це 10-15 сторінок, найбільший - 80 сторінок.
Я би його назвав істориком-есеїстом, істориком-інтелектуалом, істориком ідей.
Дуже-дуже рекомендую, якщо ще не знайомі з ним.
#освітнє
Закінчую зараз черговий рік підготовки дітей до НМТ з історії, і розумію, що з цим треба щось робити.
З кожним роком готувати дітей стає все складніше.
Рівень освітніх втрат, особливо у дітей, які вчаться онлайн, або виїздили за кордон – часто катастрофічний. Вони не здатні впихнути в себе такий величезний об’єм інформації.
Часто я фізично відчуваю, як у конкретної дитини «коробочка повна». Що б ти не робив – дитина більше не здатна сприймати нові масиви інформації.
Нагадую, що програма НМТ докорінно не змінювалась з 2018 року. За цей час діти пережили пандемію Covid-19 та переживають повномасштабну війну, а о'бєм інформації залишився таким же.
Головна проблема – це фактологічне перевантаження програми підготовки.
Навіщо дітям знати, що гетьман Многогрішний створив наймані війська компанійців, в Дорошенко – сердюків?
Навіщо дітям знати, що таке полемічна література і авторів-полемістів? Окрім релігієзнавців та філологів-домодерників ця інформація нікому не потрібна.
Навіщо дітям знати битву під Вількомиром між князями Свидригайлом і Сигізмундом?
Навіщо рандомним фактом виноситсья битва Данила Галицького з тевтонцями під Дорогичином?
Цей маловідомий факт тягне за собою пояснення, що таке католицькі ордени, чому вони утворювали держави, і що таке Пруссія з Лівонією.
Навіщо дітям рандомний факт про Швайпольта Фіоля, який надрукував у Кракові перші кириличні книги?
Чому дітям треба розрізняти з десяток російсько-турецьких воєн?
Чому нам потрібно в деталях вчити першу російську революцію, і знати про повстання на броненосці Потьомкін?
Кому треба косигінські реформи та створення РадНарГоспів часів Хрушова/Брежнєва?
Навіщо дітям десятки малозрозумілих прізвищ з одним-єдиним фактом про діяча типу Кисіля, Немирича, Григоровича-Барського, Скарги, Плетенецького, Саковича, Осипковського, Остроградського, Беретті, Авенаріуса, Юркевича, Вахнянина і десяток інших?
Ці прізвища зусрічаються раз у кілька років, але ж діти все це вчать і забивать собі голови малорозумілими прізвищами і фактами.
Це так, що перше в голову прийшло, таких фактів і прізвищ можна назирати ще не один десяток.
Друга проблема – це те, що з кожним роком з'являються все «цікавіші» питання, над якими ламають голови навіть вчителі. «Звичайні» питання вже закінчились, тому пішов «велосипед» - як би спитати про щось очевидне так, щоби воно не було очевидним?
З кожним роком простих питань стає все менше, і в тесті абсолютно незрозуміло, які питання якого рівня, бо багато з них приблизно однакові – складні.
Требя проблема – це тест з чотирьох предметів в один день. Я розумію, чому так, це питання ресурсу і безпеки, але це не відміняє очвидного факту: писати історію, математику, українську мову та ще й зверху біологію – це неймовірно складно.
Я би не впорався, а що вже казати за підлітків, яким по 16-17 років.
НМТ перетворюється з перевірки знань на марафон виживання, з кожним роком стає все складніше, і з цим треба щось робити. Хоча – скорочувати програму, відстоків 30 з програми підготовки до НМТ з історії можна сміливо викидати, бо рандомні дати, факти і терміни не несуть нічого.
Хоча ні, несуть: виснаження і нервових зривів у дітей, та й у вчителів, які мають все це впихнути в голови дітей, тримаючи в голові той факт, що 99.9% цих дітей не вступатимуть на ічторичні факультети і не будуть істориками.
Бо іноді складається враження, що це не НМТ з історії для школярів, а іспит на історичному факультеті.
Закінчую зараз черговий рік підготовки дітей до НМТ з історії, і розумію, що з цим треба щось робити.
З кожним роком готувати дітей стає все складніше.
Рівень освітніх втрат, особливо у дітей, які вчаться онлайн, або виїздили за кордон – часто катастрофічний. Вони не здатні впихнути в себе такий величезний об’єм інформації.
Часто я фізично відчуваю, як у конкретної дитини «коробочка повна». Що б ти не робив – дитина більше не здатна сприймати нові масиви інформації.
Нагадую, що програма НМТ докорінно не змінювалась з 2018 року. За цей час діти пережили пандемію Covid-19 та переживають повномасштабну війну, а о'бєм інформації залишився таким же.
Головна проблема – це фактологічне перевантаження програми підготовки.
Навіщо дітям знати, що гетьман Многогрішний створив наймані війська компанійців, в Дорошенко – сердюків?
Навіщо дітям знати, що таке полемічна література і авторів-полемістів? Окрім релігієзнавців та філологів-домодерників ця інформація нікому не потрібна.
Навіщо дітям знати битву під Вількомиром між князями Свидригайлом і Сигізмундом?
Навіщо рандомним фактом виноситсья битва Данила Галицького з тевтонцями під Дорогичином?
Цей маловідомий факт тягне за собою пояснення, що таке католицькі ордени, чому вони утворювали держави, і що таке Пруссія з Лівонією.
Навіщо дітям рандомний факт про Швайпольта Фіоля, який надрукував у Кракові перші кириличні книги?
Чому дітям треба розрізняти з десяток російсько-турецьких воєн?
Чому нам потрібно в деталях вчити першу російську революцію, і знати про повстання на броненосці Потьомкін?
Кому треба косигінські реформи та створення РадНарГоспів часів Хрушова/Брежнєва?
Навіщо дітям десятки малозрозумілих прізвищ з одним-єдиним фактом про діяча типу Кисіля, Немирича, Григоровича-Барського, Скарги, Плетенецького, Саковича, Осипковського, Остроградського, Беретті, Авенаріуса, Юркевича, Вахнянина і десяток інших?
Ці прізвища зусрічаються раз у кілька років, але ж діти все це вчать і забивать собі голови малорозумілими прізвищами і фактами.
Це так, що перше в голову прийшло, таких фактів і прізвищ можна назирати ще не один десяток.
Друга проблема – це те, що з кожним роком з'являються все «цікавіші» питання, над якими ламають голови навіть вчителі. «Звичайні» питання вже закінчились, тому пішов «велосипед» - як би спитати про щось очевидне так, щоби воно не було очевидним?
З кожним роком простих питань стає все менше, і в тесті абсолютно незрозуміло, які питання якого рівня, бо багато з них приблизно однакові – складні.
Требя проблема – це тест з чотирьох предметів в один день. Я розумію, чому так, це питання ресурсу і безпеки, але це не відміняє очвидного факту: писати історію, математику, українську мову та ще й зверху біологію – це неймовірно складно.
Я би не впорався, а що вже казати за підлітків, яким по 16-17 років.
НМТ перетворюється з перевірки знань на марафон виживання, з кожним роком стає все складніше, і з цим треба щось робити. Хоча – скорочувати програму, відстоків 30 з програми підготовки до НМТ з історії можна сміливо викидати, бо рандомні дати, факти і терміни не несуть нічого.
Хоча ні, несуть: виснаження і нервових зривів у дітей, та й у вчителів, які мають все це впихнути в голови дітей, тримаючи в голові той факт, що 99.9% цих дітей не вступатимуть на ічторичні факультети і не будуть істориками.
Бо іноді складається враження, що це не НМТ з історії для школярів, а іспит на історичному факультеті.
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
рубрика #приїхало
В мене є два хобі - футбол та рок-музика.
Якщо з останньою останнім часом справи трохи налагодились - почала з'являтись біографічна література відомих музикантів, автобіографії, книги про гурти та субкультури, то з футболом все ще бідося.
Книги про футбол - досі величезна рідкість, а як з'являється - виявляється, що то гівно-паперові книги від "Фоліо"
Футбол - це той випадок, коли книжковий ринок знаходиться в зародковому стані.
Колись в ІІ пол. 2000-х активно видавався Артем Франков&Co.
Багатотомні історії чемпіонатів світу та Європи, історії футбольних клубів, серії "Великі клуби" та "Великі збірні", історія протистоянь "Динамо" та"Шахтаря" - трохи було книг.
Правда, всі вони видавались російською, але поки що на книжковому ринку все ще нема заміни для них.
Сподіваюсь, книга Олега Лужного - це тільки початок, і видавництва потроху почнуть "відкривати" для себе цей напрям.
В мене є два хобі - футбол та рок-музика.
Якщо з останньою останнім часом справи трохи налагодились - почала з'являтись біографічна література відомих музикантів, автобіографії, книги про гурти та субкультури, то з футболом все ще бідося.
Книги про футбол - досі величезна рідкість, а як з'являється - виявляється, що то гівно-паперові книги від "Фоліо"
Футбол - це той випадок, коли книжковий ринок знаходиться в зародковому стані.
Колись в ІІ пол. 2000-х активно видавався Артем Франков&Co.
Багатотомні історії чемпіонатів світу та Європи, історії футбольних клубів, серії "Великі клуби" та "Великі збірні", історія протистоянь "Динамо" та"Шахтаря" - трохи було книг.
Правда, всі вони видавались російською, але поки що на книжковому ринку все ще нема заміни для них.
Сподіваюсь, книга Олега Лужного - це тільки початок, і видавництва потроху почнуть "відкривати" для себе цей напрям.