#освітнє

Питання, що не дає мені спокою.
І нагуглити нормального нічого не можу.

Вчора учениця задала питання, на яке я не мав відповіді: чому є термін "русифікація", якщо це не про Русь?
Русь, як мінімум,не дорівнює Росії, а часто й заперечує її?

Чому не росифікація, чи щось з корінням "рос", а не "рус"?

Є ще схоже слово "зросійщення", але це все таки інше слово з іншою будовою.

Є тут філологи?
Що там по чергуванню голосних і чи доречно це саме тут?
Чому русифікація, а не щось, де нема кореня "рус", чи похідного від "Русі"?

Ще один епізод з книги "Демобілізовані", який мене дуже вразив.
Про дітей і те, як вони сприймали батьків-військових під час Другої світової війни.

Для маленької дитини, чи підлітка її батько багато років був красивим героєм з фотокартки.
Він мав гарну військову форму, був усміхненим, поголеним, а мама завжди про нього розповідала героїчні, або ж дуже милі історії, всі чекали його повернення.

Але часто повертався додому не супермен, і не капітан Америка, не той тато з фотокартки.

Повертався тато, що міг погано пахнути, бути злим, сваритись з мамою, давати ременя дитині за погане навчання чи непослух, довго спати, дивитись дивні передачі по телевізору і більше ніколи не виглядати так, як той уявний тато з фотографії.

І так, до речі, працювало не тільки з дітьми.
Дружини так само часто проходили цей процес розчарування.

За роки відсутності чоловіків вдома у жінок могли ставатися зміни в пам'яті, коли реальна людина замінялись уявним ідеалом з милих листів додому та гарних фото зі студій.

Милий, добрий і чуйний чоловік з листів, який писав тільки хороше, ніколи не мав поганого настрою і завжди радий був читати листа від своєї коханої міг зникнути.

Додому приходив інший, реальний чоловік, який більше не маскував поганого настрою та психологічних проблем за гарними словами у листах.


На фото - британські демобілізовані солдати сходять на землю в одному з британських портів, 1946 рік.

Попереду - 2 шляхи по 15 годин.

Спочатку дорога зі Львова до Нікополя, через кілька днів - навпаки.

Сподіваюсь, якусь з двох книг я подужаю, а може й обидві(ні)

Доречі, 15 годин у купейному вагоні Укрзалізниці - хороший привід подивитись ваші книжечки.

Показуйте/розказуйте, що зараз читаєте)

А ще Фукуяма трохи упереджено ставиться до націоналізму.
Наче й нічого конкретного, але його дратує те, що націоналізм "виграв" у лібералізму в ХІХ столітті.

Фукуяма натякає, хоч прямо й не говорить, що дві світові війни - через націоналізм.

Тут він вступає в суперечку з Газоні ("Чеснота націоналізму") та Скрутоном (Консерватизм:вступ до великої традиції).

У тих працях автори говорять, що світові війни - це спадок імперіалізму (в контексті другої світової -німецького, який аж ніяк не був національним за суттю (хоча міг прикриватись формою націоналізму)

На болотах скандал - пам'ятник Лєніну "апгрейдили" під місце для скейтерів.
Креативно і духовно, але я не про це.

Пам'ятаєте, в часи декомунізації, коли Комсомольськ перейменували на Горішні Плавні, всілякі кацапи та прикацапчені сміялись "ха-ха, Ґарішніє Плавні? Ґдє оні ґарєлі? Ха-ха! Понапрідумивалі! Звучіт как сєло!"

Але чим більше я вивчаю російський простір (з дослідницько-антропологічною метою), тим більше офігіваю з російської ксенофобії та шовінізму.

Знаєте, як називається місто, де зробили такий креатив з Леніном?
Увага: "Вєрхняя Пышма"
Ще раз: "ВЕРХНЯЯ ПЫШМА"

Я не знаю, навіщо вам ця інформація. Але я мав це сказати.

Лібералізм був свідком того, як його ключові цінності (автономність індивіда, приватна власність, терпимість до інших) доводили до крайнощів прибічники і лівого, і правого крила, аж поки не підірвали самі цінності.

Однією з головних ідей лібералізму є цінність особистої автономності та її захист.

Але ця базова цінність може зайти надто далеко.

Для правих автономність передусім означала право вільно, без втручання держави, купувати й продавати.
Наприкінці ХХ століття, довівши це уявлення до крайності, економічний лібералізм перетворився на «неолібералізм» і призвів до химерної соціальної нерівності.

Для лівих автономність означала особисту автономію в контексті обрання способу життя та цінностей, а також опору соціальним нормам, які навязало оточення.

Змушений іти цим шляхом, лібералізм став руйнувати власну настанову щодо терпимості, перетворившись на сучасну політику ідентичності.

Тому ці крайні версії лібералізму викликали негативну реакцію, яка стала джерелом правого популізму й лівого прогресистського руху, які сьогодні загрожують лібералізму.

(с) Френсіс Фукуяма "Лібералізм і його протиріччя"

Виявляється, Винниченко збирався виступати на суді проти Петлюри з позиції обвинувачення.
Цей особистий конфлікт дійшов дуже далеко і тривав навіть після вбивства Петлюри.

Ніколи не чув про це і не знаю, чи таки виступив, але автор книги "Винниченко з бромом і без" Олександр Кучерук пише, що планував.

Сподіваюсь, ще знайду ще інформацію про цю подію.