Не кайросові записи
11 subscribers
219 photos
16 videos
2 files
22 links
Цей канал для письменницької творчості авторки Міріам Міест. Дякую, якщо завітали сюди. А ще багато інших дрібниць 🤣
Download Telegram
Я: не почула завдання, отже не буду відповідати, перепитавшись викладачки, зрозуміла, що важке питання.
Я: *сиджу, сиджу* *пишу*
В: хто буде відповідати? Хтось готовий?
Я: 👋
👍1
Forwarded from Мері-Ві
Як "Я" Хвильового, йду з роздертою душею. Навколо пасмурно і видно, лише високий сірий бетон.
Стискаю у руках книжечку поета і думаю про те, як важко досягти його розумом.
Під серцем розпалився котел, від нього жар у грудях, ближче до лівого боку.
Я чітко відчуваю серце, з його провареним низом.
Навколо натовп, хтось вирує біля мене, б'ється в почуття, в стосунки, а я посміхнуся і сяду на стіл, читаючи книгу поета.
Хто цей поет? Я ще не знаю. Бо читаючи його рядки — нічорта не розумію.
Обкладинка збірки, всередині жодного вірша — тут антивоєнна проза Фердінан Селіна, яку мені важко осягнути, бо я думаю про своїх людей і себе у людях. І про те, що якщо у "Я" людяність зосереджувалася у матері, то де ж прижилася моя?
#страваліт
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
👍2
Марнотратство слів.
Тут не базар, щоб їх роздали даром!
А на бутік замало дару.
І хто казав, що все здобуде праця?
Як не поет — то ним не станеш,
Хоч волю дай цим вродженим каліцтвам
(Це я про почуття, емоції
Та притаманну творчим чуйність)

Не мелодійне, не чуттєве, не очевидне,
А інтимне.
Своя інтимність, особливість, свої надмірні сподівання.

Це феномен, але у цьому випадку Класик — дає надії більші, ніж сучасник.
Надії на свій голос, на своє вагоме місце.

А де ти будеш?
Для чого все ще тут?
Я от без слів перетворюсь в ніщо.
Німе, пусте, без сподівань на краще.
Без віри в те, що маю куди йти.
То все мій рай,
Який стоїть незримо.
До нього йду,
Але водночас не спішу,
Щоб не перетнутись з Смертю,
Таможницею Бога.

#вірш
🤔21
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Я розглядаю свій вінець страждання.
Це мій тягар похований у тілі.
Він в радощах, він в горі,
Він завжди є, бо він — мій всесвіт.
Він у дівоцькому вінку,
Під виглядом весільного вінця,
У вервиці молитв, який вкладуть в могилу.
Чому так важко розслабити чоло?
Чому це вже не буду я?
Це горе, ця отрута зі мною ще з зиготи.
Це твій тягар, мій батьку, переданий твоєю кров'ю
#вірш
1👍1
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Давайте закладемся, просто заради інтересу.
Чи помруть головні герої, чи героїня в кінці п'єси М. Кропивницького «Дай серцеві волю, заведе у неволю»?
Ваші варіанти у коментарях.
Пізніше дещо прокоментую і розповім результат