Трохи уривку 😋
Діалог Влада та Лілі

Вечір п'ятниці я провела у своє задоволення. Інколи мені потрібен шанс і крихту відваги, щоб відвідати захід, від якого я точно отримаю насолоду й користь.
Сьогодні таким шансом для мене стала лекція, яку проводила упорядниця книги "Українські митці про красне письменство. Від середньовіччя до модернізму" Ольга Петренко-Цеунова. Лекція проводилася у чудовому місці, яке я для себе віднайшла відносно нещодавно, книгарня "Герої".
Я була щаслива знову потрапити у цю книгарню на ще один цікавий захід, який безумовно приніс мені користь. А ще нову книжечку з коротким приємним побажанням. Я б не змогла заспокоїти критику совісті, якби не придбала її для збагачення своїх знань та пам'ять про цю подію.

Для того, щоб рухатися в майбутнє і творити теперішнє – треба дивитися у минуле і черпати з досвіду наших попередників. Черпати мудрість та не боятися оскаржити думку навіть великих, бути вдячними за ті можливості, які маємо зараз.
Тепер маємо можливості і говорити та поширювати українські сарби, і черпати з них свою силу та маємо поштовх до збагачення новими скарбами, які будуть укріплювати колись придушений голос. Не даймо ні ворогам, ні друзям знову його зганьбити та змусити стихнути.

Вирішила розібратися у головних героїнях, налаштувати себе на історії та трохи побавитися, тому залізла на сайти, щоб створити своїх персонажок в програмках ✨
Буду рада вашій думці 😁

І вони разом 😊
Навіть таке знайшлося, за що вдячна авторці шаблону

Я сумую за прогулянками Левка і Юзефи. За тим, як він писав свої картини у різних локаціях міста, як дивився на неї і тягнувся до полум'я її волосся; за тим, як вона бачила у ньому красу й майстерність, як її тягнуло до нього бажанням. А їх спільна пристрасть, почуття, які виливаються з неї, перетворюється на витвори мистецтва, роботи, якими вони промовляють.

Сумую за Владом з його проникливістю та грубістю поета, за Лілею, яка розпорошена у хобі й не може прийняти цієї невизначеності.


Стільки ще можна було вписати, дописати, продовжити й розтягнути історію. Влаштувати виставки й вирішення проблем. Але це залишиться поза кадром, не в тексті, бо їх час, який я обрала для історії, є рефлексійним. Це їх час зцілення. Життя у межах свого невеликого кола, поза яким є велике його продовження!

І ось та велика частина соціального життя захоплююча, варта багатьох сцен, але є окремим сенсом.

Чому виходить так, що фанфіки виходить писати відверто, щиро, а з оригінальними історіями ця легкість зникає. І це відчувається. Багато того, що могло б виглядати краще, існувати взагалі на сторінках — покривається шкаралупою непотрібного, або оминається взагалі.
І ось останні мої історії все ж по трохи, крок за кроком піднімають для мене відверті теми, роздирають шкіру і викривають.
Але я знову зустрілася зі страхом перед наступною історією: не знаю чи доведеться мені викладати її під іншим псевдонімом, чи вже на той час я матиму власне життя і незалежитиму від близьких, — але однозначно мені страшно уявити, щоб вони побачили те, що я думаю втілити.
На жаль, з друзями так само. Здається, що деякі можуть додумати чогось ще про мою особистість, опираючись на вибрані тематики. Мені б цього не хотілося.
Ці роздуми повертають мене в далекі підліткові роки. Але у дорослому житті ці рішення видаються ще серйознішими і фатальнішими для мене.

Цікаве спостереження.
Я помітила, що деякі проходили той самий шлях вибору професії, що й я. Хтось реалізував це, хтось тільки думав про це і вимальовувалася ця цікава лінія:
Акторка→письменниця→філологиня (і у цій лінії обов'язково хоча б раз маєш десь подумати про режисуру).
При тому, якщо мати на це ресурс, можна реалізуватися у всіх цих сферах. Тому дійшла висновку, що є у цих творчих напрямах одне зерно.

Вирішила поділитися цим цікавим маленьким відкриттям 😄