Теж підібрана пісня сподобалося 😅

У цих двох оповідання є автобіографічне начало. Складні, дивні, — написані для тих, хто шукає у тексті не лише заспокоєння.
Перше оповідання про природу та самотність, про ті образи, які нас душать з дитинства і так часто все ж наздоганяють нас з часом. Ми переростає наше дитяче мислення, але все ще можемо спіткнутися, дивлячись за плечі та бачачи там вже чужий, але все ж наш світ.
Коли ми дорослішаємо — знаходимо самі своїх людей. Обираємо їх, а вони нас. У цьому цінність оточення, яке ми приймаємо та відпускаємо зараз.
Друге оповідання сповнене страждання. Згадувана тут релігія — лише внутрішній конфлікт, який може бути у вигляді Я (читач-ка) і суспільство, Я і родина, Я і цінності, виховання, з якими я росла. Цей текст про боротьбу і про бажання жити, про стосунки з самою Смертю!
Лінії на руках, які є кистями для творчості — це стражденні порізи болю, які мені довелося бачити та втішати серця тих, хто стикнувся із цим інструментом мистецтва та віку.
Мене запитали: чи точно це пережив автор? І я точно можу сказати, що у метафорах і стиснених речень вкладені роки.
(Ці твори є також роботами на проєкт "Плането, я тут!")

«Безіменні» — твір не схожий на всі інші у списку моїх робіт. Найбільший за обсягом, найщиріший та найцікавіший на думку моїх читачів та колег. У центрі сюжету Інга, Давид та Марина. Кожен бачитиме щось своє у їх постатях, але їх об'єднує самотність та відчуженість у родині.
Давид приїжджає у заміський будиночок до шаленої письменниці, яка на 5 років старша за нього. Інга — навіжена письменниця, яка пише, наче це її повітря, про яке вона має дбати у своїх легенях. Давид же найманий нею, щоб друкувати її тексти, доки вона не в стані це робити. Але між ними зароджується розуміння, яке так важко інколи знайти серед людей. Між ними панує злагода та зрілість.
Однак Інга помиляється, вважаючи, що є лише наставницею, все знає про себе у своєму віці. Вона відчуває щось нове, досліджує себе по-новому.
Давид — її споріднена душа, її пристрасть творчості, Марина — її пристрасть тіла та молодості. Ця юна дівчина пробуджує та нагадує Інзі та Давиду юність, яка сповнена сумнівів, страждань та необдуманих рішень.
Інга вирішує зцілити себе, написавши свій особливий роман, до написання якого йшла все життя.
Три особи. Три самотніх душі різного віку, які мають свої пристрасті та розуміння одне одного.
Якою є їх історія та до чого вона приведе їх?

Дякую Анні Стоун, моїй колезі та читачці, за її рекомендацію й особисті коментарі між нами. Я щаслива, що мій текст запам'ятався і змусив серце тріпотіти. Надіюсь, кожен знайде щось важливе для себе в історії цих трьох.

Все що я хочу: не бути самотньою.
І я не боюся стін та не вірю в існування чогось такого непевного, як самотність.
Ще на початку свого письменницького шляху я писала невеликі уривки про те, що самотності не існує.
Я досі так вважаю. Як смерть та любов, самотність має різні обличчя.
І от самотність — це коли ти говориш і здається, що кожне слово не зрозуміле.
Це коли ти жалієшся на біль та образи і тебе не розуміють, обезцінюють.
Самотність — це коли ти вимушена повторювати та пояснювати речі, які для інших очевидні й чіткі. В плані навіть після страждань та роздумів вони все ж визначаються у чомусь, а я ж на все маю думку хитку, бо життя не певне, я не певна, люди не постійні.
Мені близький Доріан Грей — з його страхом старіння та його падінням, з його схильністю до впливу, з його шляхом, де от він чистий душею, чистий лист, а потім його брови насовуються на очі, а погляд від того темнішає.
Я відчуваю близькість з Емілі Дікінсон та Шарлем Бодлером.
Поеткою та поетом, які мають богемне життя та уявлення про життя та смерть. Від того їх страждання та натхнення, від того їх шаленство, божевілля та геніальність.
Емілі Дікінсон з її світовідчуттям та прагненням смерті, Шарль Бодлер з його «безпричиним стражданням тому, що живу».
О, і нарешті Вірджинія Вульф з її втомою, сестринством, відчуттям жіночності, тобто розуміння у чому сутність жіночого нутра від того, що народжений нею, а також її пізнання власної сексуальності та не грубого, ласкавого глузування з того, що судять про жінку.
Її Орландо мені так знайомий, точніше знайомА, бо саме з того моменту і до кінця я відчувала трепет, розуміння, я симпатизувала та хотіла піддакувати і казати: ось тут є я! Ось це життєво!
Коли зі мною знайомляться, вважають товариською, приємною, хочеться лише сказати: хто насмілиться — підходьте!
Я з викликом чекаю тих, хто підійде. Ні, я не погана, а все погане у собі я викликаю на бій зі совістю та людяністю, де останні перемагають; я важка, груба, різка, не певна, така, що не багато хто витримає задухи.
Здається, тільки божевільні, відкинуті, смішні, можуть знайти прихисток біля мене. Нормальні та звичні, — окинуть очима згори і до низу та підуть собі, назвавши вірш Емілі Дікінсон «Агонія» — божевіллям (не творчим, а хворобливим).

Тож знаючи мене, пам'ятайте: я галаслива, смішна, недолуга, груба, я нав'язлива та нудотна, я люблю нити і можу дістати; а також я гордовита, гонорова, я зухвала, надмірно прискіплива і я відкрита до дивацтв, до розмов, до переконливих аргументів, я готова змінити думку і пізнати тебе.
Тож дайте мені щирості, пристрасті, дайте повірити у те, що ви Людина.

Чи не відвернетеся, коли скажу: «Я маю друзів та подруг представників ЛГБТК+», «Я — жінка, моя сестринська любов та жіноча солідарність — висока. Настільки, що я знаю, що крім жінки — ніхто нею не може бути», «Якщо ти не поділяєш мого світогляду, але не зневажаєш його — я йду з тобою далі, бо ти — особистість, а не стать, орієнтація, релігія і т.д.», «Я — християнка».

Це те, що так часто насправді лякає людей. А це лише дрібна частинки, з яких складається ціле життя та світогляд.

І нічого з цього не залишиться у мене ♥️😊

Якщо описувати все, що відбувається у забитому громадському транспорті — це буде схоже на порно з легким бдсм нахилом (від однієї згадки цього місця стає боляче). Відрізняється тим, що це не приноситиме задоволення ніякого, тільки сумнівне.
А назвати літній період можна було б «50 відтінків поту»
Співчуваю всім, кому довелося сьогодні теж це пережити.

Чи відчувається різниця?

Діалог під вікном:
— а ви на 9?!
— ліфт і світло є
Я собі під ніс: щасти вам, сміливці.