Випила бокал вина. Навіть не допила, але як тільки сп'яніла — сіла за презентацію 🫠
Дивовижно як на мене діє творчо алкоголь.

Я здавна знала, що помру не своєю смертю.
Ще з підліткового віку. Не тепер — то у зрілому віці. Десь до 50, або значно раніше.
Але я думала, що стану сама собі катом, натомість моє життя приречене на щастя й передчасну смерть, бідність та вічні сумніви.

Мені не потрібні сюжети. Я хочу спокою і тихої гавані почуттів.
#думки

Я пишаюся своїм татом. Розмови з ним не проходять дарма.
Сьогодні тато читав Молитву вірних, я зазвичай беру читання, бо молитва вірних може відрізнятися трохи тим чи іншим і це зайве нервування для мене.
І тут я чую разом з усіма парафіянами:
«Молімося за рівні права для усіх людей — незалежно від кольору шкіри, походження, релігії чи сексуального статусу*, щоб дух єдності й миру панував по всій землі», — я була щаслива, схвильована, хотіла побачити на власні очі, бо це саме той дух християнства, у який я вірю і якому слідую. Мені хотілося, щоб кожен зрозумів цю істину, відкинув жовч віків.
Як виявилося пізніше саме мій тато замінив слово соціальний на сексуальний.


Орієнтації*

Хоча постало в сім'ї питання чи можна змінювати написане.
В усякому випадку список може бути довгим.
Такий мій погляд і переживання.
Пишу, ходячи по ТЦ, тому думка скупа, але свіжа 👌

Люди... Суші-торт — фігня, краще робити просто суші 🥲🙈

Чи є тут з фандому "Good Omens"?

У свої 20 я маю майже пасмо сивого волосся...... На цьому фото це так помітно 😮‍💨

Весь підлітковий вік я витратила на даремні страждання. Я гнила і берегла свій емоційний стан падіння. Так було комфортно існувати, прикіпіти до ліжка, як до своєї труни та бачити лише свій хрест, який мусять поставити батьки.
Я не могла так просто отримати своє місце на цвинтарі, тому обрала дихати й рухатися автоматично.

Я втратила 8 років свого життя. Знаючи, що щоб я не зробила — буду шкодувати. І ось я тут у цій точці, знаючи, що вона не кінцева.

А тепер всі ті ж роки йдуть, я вмію справлятися з цим станом, не втрачаю часу побути з дорогими людьми, але все ще боюся й ненавиджу рутину. Нудне миття посуди, прибирання, готування, кожного дня, бо треба, а не хочеться.

І так до тієї точки, доки знову не дивишся назад і бачиш навчання. Чуже життя, чужий досвід, чужі думки, чужі лиця, — своє я втратила.

Я не залагоджу це походами у театр, молодіжний центр, чи досвідом, який здобуваю. Я повторюю життя тих, кого зневажаю. Не хочу звинувачувати у цьому брудну кров, але вона має значення.

Чи готова я зробити крок? Ні.

Я б сховалася у своїй самотності як Емілі Дікінсон і писала про все те, що мене наповнює, бо лише це має значення. Але що мене наповнює? Чи щось хороше, чи ганебне, не значуще?

Не сприймайте це як ниття. Я давно від цього відмовилася. Але немає кращого твору, ніж той який створений на реальних почуттях. Ось мої, такі як я переживаю зараз о 00:43, 26.11.24.
Вже о 9:00, 26.11.24 я відчуватиму інше.
Перш за все, потрібно подумати про завдання, яке висить над мною і яке я хочу виконати добре.

От що я зрозуміла з часом і надіюся, що це послання буде почуте:
У дорослому житті неможна дозволити собі просто страждати, хворіти, довго думати над своїми проблемами. Це не свідоме проживання моменту, це інфантильність. Ти дозволяєш собі бути засмученою, розчавленою, хандрувати й плакати, бути без сил, але дорослість, це коли ти розумієш, що ти — частина соціуму. Доки ти страждаєш — життя триває. Ти не закриваєш все це у собі та йдеш підкоряти світ. Ти знаходиш до себе підхід, заспокоюєш себе, розважаєш, говориш до себе, домовляєшся, бо ти не можеш просто ігнорувати годинами дитину, яка кричить у колисці, тому що мати втомлена і не хоче давати їсти, ти не можеш не ходити на роботу кожен рік регулярно по декілька місяців, доки тебе забезпечує хтось інший поруч, тому що ти не в ресурсі, ти не можеш закритися і не мати наслідків, чекати розуміння до років зникнення.
Ти можеш інше: дати собі зрозуміти цей стан і знайти ту саму "цукерку", яка розрадить тебе. Якій ти тепло усміхнешся і скажеш: "Я маю ще трохи сил на це зусилля, а потім у вільний свій час — повернуся до цього. До вирішення цього".
Не боюся цього стану, але не дозволяю залишатися у ньому, думати про нього надто багато. Це найлегший варіант, який обирають багато людей.

Я не сильна людина. Я не зміню хід історії, пасивна й меланхолійна, — тому я знаю про що тут кажу, що бачила і відчувала. Це така сама залежність, як й інші.

Ви можете зі мною не погоджуватися, я говорю через свій досвід, і думаючи про конкретні ситуації і конкретних людей у своєму житті.

#думки

Встановилась якась АІ на телефоні. Чомусь роснявою, змінила мову, на щастя, є українська, але так і не зрозуміла чому встановило автоматично це непорозуміння, а не мову. Налаштування в телефоні українське!
🫠 Я ж налякалася, що це таке робиться

Ось що буває, якщо постояти біля відчиненого вікна зимової ночі )))

А ще дізналася, що сьогодні у моїй компанії подруг річниця 9 років, тому не можу не привітати їх тут теж.

9 років ми дружимо вшістьох. Різні в стилях, характерах, поглядах. Смішно спостерігати, як ми стоїмо разом і кожна у своєму стилі, по-особливому поводиться та одягається, зі своїм "вайбом". Це щось сильне, хоча й роки стирають деякі моменти і викривають не менш неприємні.
Але як і в май літл поні (а все йде з дитинства), маючи свої життя, роботи, сім'ї, успіхи, на відстані кілометрів та інколи кордону країни — це все ще дружба, яка прагне пізніше поєднати під одним дахом, хоч через 10 років. У нашому випадку все не так сумно, але роки йдуть, а у майбутньому, думаю, так і буде. Проблем збільшується разом з відповідальністю, а ми не віддаляємося, а лише розставляємо пріоритети.

А тут я дякую кожному й кожній за те, що є моїми друзями ♥️
Дякую за наші розмови, ваші коментарі, підтримку, знайомство й час, проведений разом.

Нарешті і у нас стоїть все до Різдва. Сьогодні займалася прикрашанням, віночок робила кілька років тому, але кожного року його треба підправляти 🙈