Артур Дронь

#літтекст

Такі тепер весни – розхитують різко, що можна замерзнути.
Дощ починається після кожної звістки
про несподівану смерть.
Дощ обпікає, під очима дзвенить невимовно гарячим.
Можна звикнути до війни,
але до смерті – навряд чи.

Ці весни чорніють та вугляться, налякано й галасливо.
І доводиться жити між цими вулицями, між цими зливами.
І з неба – цупкого, бавовняного – спадають промені навскоси.
І весняне сонце, пропахле кров’ю, гріє неначе з останніх сил.

Таня Власова

#літтекст

Дай їй, Господи, сили бути собою і сивою,
Самозарадною, ситуативно щасливою.
Зі всіма її болями і віковими змінами,
Із безсонням і не такими гнучкими колінами,
З безкінечними буднями й святом, якого замало,
І з тим, що все її просто до сліз замахало,
З тим, що вона закохуватися зав’язала залізно,
Але їй не виходить, і завжди якось запізно
Починати життя з нерозкресленої сторінки.
Дай їй, Господи, сили бути звичайною жінкою.
І не треба їй ремонтувати замків і кранів,
І не треба хоромів, ані крутих ресторанів -
Ніжності треба в ямці поміж ключицями.
І хай в неї буде пекучого щастя бодай дещиця.

21.04.23

Мар’яна Савка

#літтекст

Бог каже
Моя черга
запрошувати тебе на каву
Я вже змолов зерня
і насипав кави у турку
з кардамоном і корицею
як ти любиш
але ти не поспішай
кава на піску
довго вариться
ти встигнеш навіть посивіти

Я посадив для тебе тюльпани
і навіть твої улюблені
«Ангела Меркель» і «Келих вогню»
Я також їх плутаю
і перемішую у відрі цибулинки
перш ніж закопати
але ти не поспішай
у Мене вічна весна
тюльпани не перецвітуть і не зівʼянуть
ні до Великодня ні до Трійці

Господи сьогодні обстріляли Одесу там де бʼє хвилями Чорне море
тепер море болю
дерево яке я привезла звідти перед війною
скинуло пупʼянки з нерозкритим цвітом

знаєш відповідає Бог
Я насправді не люблю каву
вона гірка
Я люблю вино
воно солодке
Я стаю солодким вином для вірних
але аж до кінця світу
не відкоркую жодної пляшки
з солідарності з тими хто на антидепресантах
Я поклав дві ложки цукру в каву
але ти не поспішай
кава на піску вариться довго
ти ще встигнеш посивіти

Зоя Жук

#літтекст

Я зникну, дитино, ти знаєш, як тіні зникають.
Бо всі переходять убрід через темну ріку.
І так, нам ніяк не уникнути пізніх розкаянь.
Але ж не забути цвітіння бузків у садку.

Я правду кажу: все на світі нестале і змінне.
Навчися приймати всі дні як найбільші дари -
-
Іти через поле (якщо оте поле не мінне)
І сонцю радіти і в коси вплітати вітри.

Дитино, колись ти відчуєш, що вже за спиною
Немає нікого, на кого б опертись могла.
А ті, хто плечима тебе підпирав, як стіною,
Тримають тебе як раніше - крило до крила.

Ми є, нас немає, нам бути учора й сьогодні.
Ми вічні. Ми вітер. Ми спалах посеред пітьми.
Ми як намистини вервечки у пальцях Господніх.
А вервиця та нескінченна. Як він. І як ми.

Мар‘яна Савка

#літтекст

Як це, дерти весільну сорочку на перев'язочне,
Як це, дерти вітрила яхти на мари, ноші
Біле кривавиться, нитка червона - чорніє. Покошено.
Попелом й снігом на біло знов припорошено

Як це, тими святими жінками бережене
Крижмо дерти на маскувальні сітки
Речі людського трибу летять ув Ирій розбурханим злежаним
Серцем розсатаним на кольорові нитки

Крильми лише лопотять жовто-сині стяги
Наче регата жалобних дракарів тягнеться за небокрай -
На обгорілих щоглах - ношами, марами
Не обганяй мене, не обганяй

Світлана Поваляєва

#літтекст

УРОКИ ВТЕЧІ

скидай
бабо
своє дитинство у клунок
потерті фронтові трикутнички
списані дрібними літерами
що розтеклись від дніпровської води
а чи й від сліз
побиту міллю й часом
благеньку квітчасту хустку
яка колись пахла молоком і домом
сумні пожовклі фото своїх мертвих
які мовчать про те
що їхні могили заміновано

скидай
бабо
свою молодість у клунок
рушники
поцяцьковані птахами й квітами
вишиті руками ланкової колгоспу дай бог пам’яті як він звався
мідне кілечко
вдягнуте у клубі на палець першим коханнячком
трактористом колгоспу дай бог пам’яті як він звався
вельон і бутоньєрку
з весілля героїв соціалістичної праці колгоспу дай бог пам’яті як він звався

скидай
бабо
свою зрілість у клунок
табель сина за перший клас
і грамоту за відмінне навчання
потрухлу газету з фотографією доньки
на якій та сама на себе не схожа
імпортну югославську шаль
і порожню баночку з-під парфумів анаіс анаіс
подарунок покійного чоловіка

скидай
бабо
свою старість у клунок
окуляри для читання газети порадниця
апарат для вимірювання тиску і жменю таблеток
войлочні капці зі стоптаними задниками
і двох котів не забудь

скидай
бабо
своє життя у клунок і тікай
та скоренько
бо ракету вже націлено на тебе

Юлія Ілюха

#літтекст

Ти спиш
Ти спиш у найглибшій з можливих тиш
За вікнами травень
Травень гойдає тебе вітрами,
Травень полоще тебе дощами,
Травень тобі прощає
Твої бездарні зимові гріхи,
Твої безнадійно гіркі
Слова, рядки і листи
Час зупиняється. Ти
Знову малий. Тобі вісім чи може дев’ять
Всі люди – велике і дружне плем’я
Весь світ – безмежний квітучий сад
Ти ще не вмирав і не воскресав,
Ти ще не зраджував і не кохав,
Ти ще малий. Валяєшся серед трав
Ти знаєш купу історій, ти ловиш великих жаб,
В твоєму маленькому тілі – найбільша у світі душа,
Ти роздивляєшся хмари, дивишся в очі небес
Ти бродиш по лісу. З тобою дружить сусідський пес
Ти нюхаєш квіти на гілках яблунь і слив
Ти щасливий. Ти досконало щасливий
Травнева злива. Із неба ллє, наче з відра
Ти спиш. За вікнами травень
За вікнами царство квітів і трав
Ти чистий. Невинний. Такий, яким був колись
Твоє життя – великий і білий лист
Ти мов би й не жив, не вмирав, не грішив
Ось тобі чистий лист. Пиши

Марина Пономаренко

#літтекст

У нас не буде іншої долі, інакших версій себе.
Шалене ранкове птаство вітає світло з небес -
і жевріє радість, припорошена болем.

У нас не буде іншої пам'яті з цих придорожніх сіл:
уламки горілої техніки, свіжа трава в росі,
і хтось на обрії вийшов робити в поле.

Є дихання шляху - лови його, не спиняй.
І щось угадується в серпанку нового дня,
в якому знову битися, знову лічити втрати -

це наше майбутнє з паперу і кришталю.
А що я роблю сьогодні? Так сильно тебе люблю,
аби не жаліти потім, що з нами не сталося правди.

Віддати більше, ніж маєш, і не шкодувати, і
такі на околиці міста зозулі та солов'ї,
що серце заходиться і пропускає удари.

Найдовше триватиме ніжність страшних часів.
І виграє той, хто цю землю любив і засіяв,
хто зважився жити із нашим кривавим даром.

Катерина Калитко

#літтекст