В історії з українським зерном є одна непомітна, але важлива деталь.
На другому році страшної повномаштабної війни з росією у нас надлишки продовольства, і так було завжди, коли Україна чинила спротив - а коли росія перемагала, тут одразу починався голод та картки на цукор і масло.
Не знаю.як ще наглядніше проілюструвати важливість власної держави, особливо для різних видавлених любителів позадавати питання "та что тут защищать"(тм), "та за что тут воєвать" (тм) і т.д.
Valeriy Prozapas
#думки_вголос
На другому році страшної повномаштабної війни з росією у нас надлишки продовольства, і так було завжди, коли Україна чинила спротив - а коли росія перемагала, тут одразу починався голод та картки на цукор і масло.
Не знаю.як ще наглядніше проілюструвати важливість власної держави, особливо для різних видавлених любителів позадавати питання "та что тут защищать"(тм), "та за что тут воєвать" (тм) і т.д.
Valeriy Prozapas
#думки_вголос
В сучасному світі бути антифашистом легко. Якщо ти антифашист - купи українцям дрон.
Тімоті Снайдер
#думки_вголос
Тімоті Снайдер
#думки_вголос
Мене сьогодні увесь час пробиває на сльози. Якесь таке різке усвідомлення, що ми мусимо вигребти нарешті все сміття історії з наших надгробків і цього сміття тонни. Чому нас постійно намагаються принизити? Чому наші вояки УПА так тяжко були покарані за свою визвольну боротьбу - такою неповагою стільки років. Чому в країні, яка стала незалежною і почала відмиватися потроху від радянських шмарклів, наші вояки за свободу мали стояти в кутку, на маргінесі, у зневазі і забутті, бо тільки радянські ветерани були в пошані і на святкових урочистостях?
Чому Голодомор для більшості світу так і не став відомим як геноцид українців? Чому з українських повстанців досі роблять нацистів?
А з українських письменників - cruel writers?
Сьогодні сталася така історія. Я недавно запостила фото з моєю прапрабабою, вивезеною на Сибір. І от цілком незнайома мені жінка пише мені, що в неї є таке саме фото. І на ньому праворуч від моєї прапра - її вуйко Василь. Марія, прапрабабина невістка, померла на засланні. Василь, син моєї прапра, відрізав косу своїй покійній жінці, щоб поховати ту косу в рідній землі, а тіло жінки лишилося у вічній мерзлоті. А коли помирав, то просив, щоб його поховали коло тієї коси. І от Марія Шеліхевич, якої не знала раніше, у фб пише мені, що її вуйко, теж Василь, той, що такий молодий і гарний на фото, теж помер на засланні і родичі обрізали його волосся, щоб поховати в рідному селі. А потім через багато років повернулися в сибіри шукати його могилу, але так і не знайшли.
Мені просто рве нутро від думки, як мали страждати всі оті наші старші, які знали всю правду про своїх родичів по криївках, про розстріляних в галицьких лісах, вивезених, катованих, і діти яких приходили з радянської школи, де їм казали, що лєнін - то їхній гєрой, а бандерівці - то бандити. А їхні батьки - то калхознікі. Без роду і племені.
Я ніколи їм не вибачу.
І наші хлопці зараз б’ються з нащадками тієї мерзоти, яка прийшла на нашу землю, щоб зробити з нас манкуртів.
Я молюся за кожен влучний постріл у ворога.
І благословляю Українське Військо.
Завтра, вже завтра Покрови. І завтра день Збройних Сил України.
Без Перемоги нема ні в чому сенсу. Перемагайте, найдорожчі, оту нечисть. Перемога за нами!
Дякую щоденно, щохвилинно, дякую кожним подихом. Ваша справа неоціненна.
Слава Україні! Героям Слава!
Мар‘яна Савка
#думки_вголос
Чому Голодомор для більшості світу так і не став відомим як геноцид українців? Чому з українських повстанців досі роблять нацистів?
А з українських письменників - cruel writers?
Сьогодні сталася така історія. Я недавно запостила фото з моєю прапрабабою, вивезеною на Сибір. І от цілком незнайома мені жінка пише мені, що в неї є таке саме фото. І на ньому праворуч від моєї прапра - її вуйко Василь. Марія, прапрабабина невістка, померла на засланні. Василь, син моєї прапра, відрізав косу своїй покійній жінці, щоб поховати ту косу в рідній землі, а тіло жінки лишилося у вічній мерзлоті. А коли помирав, то просив, щоб його поховали коло тієї коси. І от Марія Шеліхевич, якої не знала раніше, у фб пише мені, що її вуйко, теж Василь, той, що такий молодий і гарний на фото, теж помер на засланні і родичі обрізали його волосся, щоб поховати в рідному селі. А потім через багато років повернулися в сибіри шукати його могилу, але так і не знайшли.
Мені просто рве нутро від думки, як мали страждати всі оті наші старші, які знали всю правду про своїх родичів по криївках, про розстріляних в галицьких лісах, вивезених, катованих, і діти яких приходили з радянської школи, де їм казали, що лєнін - то їхній гєрой, а бандерівці - то бандити. А їхні батьки - то калхознікі. Без роду і племені.
Я ніколи їм не вибачу.
І наші хлопці зараз б’ються з нащадками тієї мерзоти, яка прийшла на нашу землю, щоб зробити з нас манкуртів.
Я молюся за кожен влучний постріл у ворога.
І благословляю Українське Військо.
Завтра, вже завтра Покрови. І завтра день Збройних Сил України.
Без Перемоги нема ні в чому сенсу. Перемагайте, найдорожчі, оту нечисть. Перемога за нами!
Дякую щоденно, щохвилинно, дякую кожним подихом. Ваша справа неоціненна.
Слава Україні! Героям Слава!
Мар‘яна Савка
#думки_вголос
щоб не спостерігати за собою після повернення додому, спостерігаю за іншими
одна жінка, у віці 35-45, яка живе з котами, одного дня кілька років тому купила квартиру на Русанівці, не знаючи, що кількома місяцями раніше поверхом вище оселилася пара з двома малими дітьми і цуциком
всяке було - ми не те, щоб сварилися з нею - намагалися співіснувати, як інтелігентні люди - встановлювати рамки; і що тут приховувати, саме вона, а не ми з чоловіком, визначила "час планшетів" для О і У
а з 24 лютого вона наглядала за нашою квартирою, поки там тимчасово не поселилася людина
після повернення додому я вигулювала Б'янку одного раннього вихідного, і почула, як мене хтось гукає на ім'я і побачила її на балконі - всю її велику життєву силу у вікні балкону, з якого вона висунулася в червоному платті - чисто тобі богиня родючості
- Оксано! ви повернулися?! зовсім? яка радість!
соромно зізнатися, але я не пам'ятаю її імені - у мене зввжди була дуже погана пам'ять на імена, а зараз, так взагалі нікудишня
потім ми ще перетнулися в під'їзді і вона довго не відпускала мене - ми стояли під ліфтом і вона розповідала, як було перші місяці, і потім, коли вона повернулася після кількамісячного виїзду в Німеччину, про важку зиму і знову ж таки - яка вона рада, що ми повернулися
здається, повернення сімей з дітьми дає людям багато надії
***
а на другому поверсі у нас живе інтелігента бабуся із собакою Мішель, яку вона взяла з притулку - Мішель дуже боязка, настільки, що її хазяйці постійно доводиться не пускати її в під'їзд через хвилину прогулянки і вмовляти погуляти ще
її я вперше зустріла після великого обстрілу Києва в районі 25-26 серпня, і розпитавши чи ми на зовсім, і розповівши, як рада нас бачити, відповідаючи на моє "як ваша ніч?", ця інтелегентна жінка завершила розмову питанням, яке турбує всіх:
"когда же єти ублюдки отстанут от нас?..."
***
двері в двері з нами живе ще одна дуже стримана і інтелігентна старша жінка, перше знайомство з якою у нас кілька років тому почалося з її спроб вияснити, чому у сусідній квартирі, яка стояла довго порожньою, виносять (а насправді - міняють) двері. після рефрену про те, як добре, що ми вернулися, вона скаржиться, як моторошно було зимою, коли в під'їзді залишилися одні пенсіонерки і виключали електрику; а після моєї відповіді на питання "як ваш чоловік", зі сльозами на очах - "хай його бог береже"
***
бабуся двері в двері з іншого боку, в принципі, завжди була привітною, може тому, що наше знайомство почалося з того, що Чапай вночі допомагав лікарям знести її чоловіка у швидку після інсульту. вона пригостила нас цукерками, а Б'янку кукурудзяною паличкою
***
і тільки сусідка під кодовою назвою "злобна бабушка зі злобною собачкою" стійко тримається своєї лінії радикально стриманої поведінки, схожої на озлобленість; але я то бачу, як вечорами вона сидить на лавочці, закриваючи очі своєму нарваному собачці-Сьопці (щоб не гавкав) і стиха розмовляє із якоюсь літньою пані; ніколи не помічала за нею такого. можливо вона непомітно перетворюється на героїню Чапаєвого "Вивітрювання", яка була списана з неї, і виявилася просто людиною під маскою злобної бабушки зі злобною собачкою
***
десь у такому складі, з жінками, чиїх імен я не пам'ятаю, але знаю імена їхніх собак, ми зустрічаємо ночі, засинаючи кожна у своїй квартирі, або прокидаючись - коли монстр з металевими щелепами намагається відкусити шматок нашого міста і хтось далі лежить вислуховуючи в темряві дихання металевого звіра, хтось іде в коридор; я сідаю в темряві біля дітей, а Б'янка ховається під їхнім ліжком
і вранці дякуємо всім, хто тримає небо і фронт, хто обламує металеві зуби;
і задаємося спільним питанням у більш чи менш цензурній формі - коли ж ці ублюдки відстануть від нас?...
Оксана Дутчак
#думки_вголос
одна жінка, у віці 35-45, яка живе з котами, одного дня кілька років тому купила квартиру на Русанівці, не знаючи, що кількома місяцями раніше поверхом вище оселилася пара з двома малими дітьми і цуциком
всяке було - ми не те, щоб сварилися з нею - намагалися співіснувати, як інтелігентні люди - встановлювати рамки; і що тут приховувати, саме вона, а не ми з чоловіком, визначила "час планшетів" для О і У
а з 24 лютого вона наглядала за нашою квартирою, поки там тимчасово не поселилася людина
після повернення додому я вигулювала Б'янку одного раннього вихідного, і почула, як мене хтось гукає на ім'я і побачила її на балконі - всю її велику життєву силу у вікні балкону, з якого вона висунулася в червоному платті - чисто тобі богиня родючості
- Оксано! ви повернулися?! зовсім? яка радість!
соромно зізнатися, але я не пам'ятаю її імені - у мене зввжди була дуже погана пам'ять на імена, а зараз, так взагалі нікудишня
потім ми ще перетнулися в під'їзді і вона довго не відпускала мене - ми стояли під ліфтом і вона розповідала, як було перші місяці, і потім, коли вона повернулася після кількамісячного виїзду в Німеччину, про важку зиму і знову ж таки - яка вона рада, що ми повернулися
здається, повернення сімей з дітьми дає людям багато надії
***
а на другому поверсі у нас живе інтелігента бабуся із собакою Мішель, яку вона взяла з притулку - Мішель дуже боязка, настільки, що її хазяйці постійно доводиться не пускати її в під'їзд через хвилину прогулянки і вмовляти погуляти ще
її я вперше зустріла після великого обстрілу Києва в районі 25-26 серпня, і розпитавши чи ми на зовсім, і розповівши, як рада нас бачити, відповідаючи на моє "як ваша ніч?", ця інтелегентна жінка завершила розмову питанням, яке турбує всіх:
"когда же єти ублюдки отстанут от нас?..."
***
двері в двері з нами живе ще одна дуже стримана і інтелігентна старша жінка, перше знайомство з якою у нас кілька років тому почалося з її спроб вияснити, чому у сусідній квартирі, яка стояла довго порожньою, виносять (а насправді - міняють) двері. після рефрену про те, як добре, що ми вернулися, вона скаржиться, як моторошно було зимою, коли в під'їзді залишилися одні пенсіонерки і виключали електрику; а після моєї відповіді на питання "як ваш чоловік", зі сльозами на очах - "хай його бог береже"
***
бабуся двері в двері з іншого боку, в принципі, завжди була привітною, може тому, що наше знайомство почалося з того, що Чапай вночі допомагав лікарям знести її чоловіка у швидку після інсульту. вона пригостила нас цукерками, а Б'янку кукурудзяною паличкою
***
і тільки сусідка під кодовою назвою "злобна бабушка зі злобною собачкою" стійко тримається своєї лінії радикально стриманої поведінки, схожої на озлобленість; але я то бачу, як вечорами вона сидить на лавочці, закриваючи очі своєму нарваному собачці-Сьопці (щоб не гавкав) і стиха розмовляє із якоюсь літньою пані; ніколи не помічала за нею такого. можливо вона непомітно перетворюється на героїню Чапаєвого "Вивітрювання", яка була списана з неї, і виявилася просто людиною під маскою злобної бабушки зі злобною собачкою
***
десь у такому складі, з жінками, чиїх імен я не пам'ятаю, але знаю імена їхніх собак, ми зустрічаємо ночі, засинаючи кожна у своїй квартирі, або прокидаючись - коли монстр з металевими щелепами намагається відкусити шматок нашого міста і хтось далі лежить вислуховуючи в темряві дихання металевого звіра, хтось іде в коридор; я сідаю в темряві біля дітей, а Б'янка ховається під їхнім ліжком
і вранці дякуємо всім, хто тримає небо і фронт, хто обламує металеві зуби;
і задаємося спільним питанням у більш чи менш цензурній формі - коли ж ці ублюдки відстануть від нас?...
Оксана Дутчак
#думки_вголос