Вітражі київського готелю "Дніпро"
Будівля готельного комплексу "Дніпро" побудована для іноземних туристів в 1956-64 роках (Раніше готель називався «Інтурист»).
Проєкт розроблений інститутом «Київпроєкт» у 1956 – 1959 роках, його будівництвом займалися архітектори Віктор Єлізаров, Володимир Заболотний та інші. А от інформації щодо художника - оформлювача знайти не вдалось.
Фото - Тетяна Дрожевська
КВІДО
Будівля готельного комплексу "Дніпро" побудована для іноземних туристів в 1956-64 роках (Раніше готель називався «Інтурист»).
Проєкт розроблений інститутом «Київпроєкт» у 1956 – 1959 роках, його будівництвом займалися архітектори Віктор Єлізаров, Володимир Заболотний та інші. А от інформації щодо художника - оформлювача знайти не вдалось.
Фото - Тетяна Дрожевська
КВІДО
Руїни колишньої дачі Тілль розібрали вщент
З 1998 року у Пущі-Водиці, по вулиці Юнкерова, 43 занепадала прекрасна пам'ятка дерев'яної архітектури Києва - колишній дачний будинок Валентини Тілль.
Як свідчить довідник “Весь Кіевъ”, ділянка 291 (сукупно з сусідньою 293) на розі Лермонтовської (сучасна - Юнкерова) та 8-ої лінії дачного селища Пуща-Водиця протягом 1900-1916 перебувала у довгостроковій оренді у Валентини Тілль. У Києві їй належала садиба з 4-поверховим прибутковим будинком на вул. Вел. Житомирській, 13.
Наказом управління охорони пам’яток історії, культури та історичного середовища від 02. 08. 2000 № 74 “Будинок житловий. Поч. ХХ ст.” по вул. Миколи Юнкерова, 43 був унесений до переліку пам'яток Оболонського району як щойновиявлена пам'ятка.
Але протягом 25 років будинок так і не отримав статус памʼятки місцевого значення.
Було згаяно дорогоцінний час, а будинок вже у 2010 році стояв без даху. За десять років дерев'яна руїна поволі мокла та трухлявіла.
Джерело - Короб Антон
КВІДО
З 1998 року у Пущі-Водиці, по вулиці Юнкерова, 43 занепадала прекрасна пам'ятка дерев'яної архітектури Києва - колишній дачний будинок Валентини Тілль.
Як свідчить довідник “Весь Кіевъ”, ділянка 291 (сукупно з сусідньою 293) на розі Лермонтовської (сучасна - Юнкерова) та 8-ої лінії дачного селища Пуща-Водиця протягом 1900-1916 перебувала у довгостроковій оренді у Валентини Тілль. У Києві їй належала садиба з 4-поверховим прибутковим будинком на вул. Вел. Житомирській, 13.
Наказом управління охорони пам’яток історії, культури та історичного середовища від 02. 08. 2000 № 74 “Будинок житловий. Поч. ХХ ст.” по вул. Миколи Юнкерова, 43 був унесений до переліку пам'яток Оболонського району як щойновиявлена пам'ятка.
Але протягом 25 років будинок так і не отримав статус памʼятки місцевого значення.
Було згаяно дорогоцінний час, а будинок вже у 2010 році стояв без даху. За десять років дерев'яна руїна поволі мокла та трухлявіла.
Джерело - Короб Антон
КВІДО
2 червня 1919 року, народився Юрій Тимошенко
Тимошенко Юрій Трохимович (сценічний псевдонім – Тарапунька) – комік, майстер скетчу, гуморист, кіноактор. Народний артист Української РСР (1960).
Юрій Тимошенко закінчив Київський театральний інститут у 1941 році. У роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 роки в Ансамблі пісні та танцю Південно-Західного фронту виступав з Березіним в образах-масках кухаря Галкіна (Березін) та банщика Мочалкіна (Тимошенко), після війни – під псевдонімами міліціонера Тарапуньки (Тимошенко) та монтера Штепселя (Березін).
Спочатку виконували інтермедії парного конферансу, самостійні концертні номери, потім своєрідні естрадні спектаклі. Виступали як сценаристи, режисери та виконавці головних ролей у кінокомедіях: «Штепсель одружує Тарапуньку», «Їхали ми, їхали...» та ін.
Нагороджений чотирма орденами та медалями. Пішов із життя 1 листопада 1986 року в Ужгороді, похований у Києві на Байковому цвинтарі.
КВІДО
Тимошенко Юрій Трохимович (сценічний псевдонім – Тарапунька) – комік, майстер скетчу, гуморист, кіноактор. Народний артист Української РСР (1960).
Юрій Тимошенко закінчив Київський театральний інститут у 1941 році. У роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 роки в Ансамблі пісні та танцю Південно-Західного фронту виступав з Березіним в образах-масках кухаря Галкіна (Березін) та банщика Мочалкіна (Тимошенко), після війни – під псевдонімами міліціонера Тарапуньки (Тимошенко) та монтера Штепселя (Березін).
Спочатку виконували інтермедії парного конферансу, самостійні концертні номери, потім своєрідні естрадні спектаклі. Виступали як сценаристи, режисери та виконавці головних ролей у кінокомедіях: «Штепсель одружує Тарапуньку», «Їхали ми, їхали...» та ін.
Нагороджений чотирма орденами та медалями. Пішов із життя 1 листопада 1986 року в Ужгороді, похований у Києві на Байковому цвинтарі.
КВІДО
2 червня 1976 року, сталася аварійна посадка Як-40 на Осокорках
Не багато хто в Києві чув історію про те, що колись на Осокорках “потонув” реактивний пасажирський літак. Хоча насправді не потонув, а успішно сів на воду, причому жоден пасажир не постраждав. Але в той час про диво, що не трапилася катастрофа преса не писала.
Як-40 з бортовим номером СРСР-87541 був випущений 30 липня 1975 року. Невеликий літак призначався для регулярних пасажирських рейсів з Литви в Україну. Належав Литовському управлінню цивільної авіації «Аерофлоту».
Перший політ відбувся лише через рік, саме в цей день – 2 червня 1976 року – відкриттям рейсу Каунас – Київ – Сімферополь.
КВІДО
Не багато хто в Києві чув історію про те, що колись на Осокорках “потонув” реактивний пасажирський літак. Хоча насправді не потонув, а успішно сів на воду, причому жоден пасажир не постраждав. Але в той час про диво, що не трапилася катастрофа преса не писала.
Як-40 з бортовим номером СРСР-87541 був випущений 30 липня 1975 року. Невеликий літак призначався для регулярних пасажирських рейсів з Литви в Україну. Належав Литовському управлінню цивільної авіації «Аерофлоту».
Перший політ відбувся лише через рік, саме в цей день – 2 червня 1976 року – відкриттям рейсу Каунас – Київ – Сімферополь.
КВІДО