ну технічно до кінця доби ще більше трьох годин, тож шанси встигнути, не платячи гроші, є 🤭

лишилося повідомити інструктору з водіння, що сьогодні ми слухаємо не приглушене дженерік радіо, а роменс про скрипальку і віолончеліста

приїхала в офіс, а, отже, варто винагородити себе новою книжкою. лишилося придумати, якою саме 🥹

шок, запланованої книги не виявилося в книгарні 🥺 довелося взяти собі паштейш, але пустка всередині лишилася!

а ще я здалася і оплатила авдіокнижки собі на місяць, треба його не змарнувати. звісно, відразу ж після оплати "Not another love song" Julie Soto абсолютно зійшла на пси, що трохи мене засмутило, але нічого, я вже обрала наступну книжку, вона точно буде краще 🤭

сьогодні дочитала "Помаранчі не єдині фрукти", чудова книжка, тішусь, що вона мені трапилася 🍊

уявімо, що ви запитали мене, що найбільше сподобалося в цій книжці. я відповіла б, що це манера викладу історії, де складні та болісні факти з біографії авторки розповідаються дуже спокійно, подекуди з іронією, але без НАДРИВУ чи ДРАМАТИЗМУ. мені імпонує такий спосіб дивитися на світ 😌

крім іншого книга грайлива: з казками, з гобоєм, з екстравагантними поминальними вінками, з мишами, фінансовими аферами та фургончиком з морозивом!

читали? плануєте?

я: починаю читати "Березневі іди"

"Березневі іди": любий щоденнику, сьогодні 1 вересня

думаю, вся оця сніговія повернулася на вулицю, бо я вирішила, що час нарешті прочитати останню частину про Бйорнстад 🤭 а "Переможці" починаються буквально з бурі. насправді вони починаються з обіцянки смерті Беньї, але цю думку я витісняю 🥲

насправді мені навіть прикро, що у мене дещо змінилися смаки, і тексти Бакмана перестали подобатися АЖ ТАК СИЛЬНО як років 5 тому 🥺

він не став писати гірше, він пише так само, але в цьому і проблема. інколи мені здається, що автор сказав так багато у попередніх книгах, що тепер здатний тільки на самоповтори, що заганяє мене як читачку у дзеркальний лабіринт, де я постійно думаю, що десь я вже це бачила, а потім виявляється, що у Бакмана і бачила.

ще трохи смішно, що автор точно розуміє, що велика кількість читачів і читачок прийшла до третьої книги, аби дізнатися про долю Беньї, тому безпосередньо Беньї нам видають буквально по чайній ложці: на перші 50 сторінок про цього персонажа маленький розділ на 2 сторінки (там ми дізнаємося, що Беньї обрав самодеструкцію, not surprised).

може ще і зміню думку про книжку, але поки що я трохи скептична.

читаю далі Бакмана і тут є сцена, де один герой, знайшовши близьку жінку (материнську фігуру, не кохану) мертвою, не хоче кидати її саму, садить біля себе і пристібає ременем.

- Я не знав, що робити. Якось неправильно було класти її в багажник.

так крикнула з того, що це майже дослівно повторює "Натаху" Жадана:

За дві години, прокинувшись,
Витягнув її з душу і переніс до машини.
Ну, думаю, справді —
Не ховати ж її до багажника,
Тупо якось: кохану жінку совати в багажник,
Хай уже сидить поруч зі мною

які шанси, що Бакман надихався Жаданом? 🤭

як Бакман писав "Переможців": так, ну в мене вже є три десятки персонажів з попередніх частин, тому я вб'ю одного/одну з них, а натомість введу десь десяток нових, буде справедливо 😌

також тримаю в курсі, за 323 сторінки Беньї мав аж чотири сцени, переважно вельми коротких 😏

Бакман (і ще ціла купа письменників): ну я ж недарма додав у текст цю милу тваринку, змусив героїв і читачів полюбити її, звісно, вона мусить вмерти, для чого взагалі ще існують тварини 🤗

(лишилося десь 200 сторінок з 700, вибачте)