"Пачінко" стає якимось каральним читанням для мене, я не розумію чому ця книжка популярна взагалі

бачу, багато людей відкрили для себе сьогодні Винничука і видатний інтернет-ресурс Збруч, вітаю з долученням до гіркої криниці.

у мене дуже прикрі думки з цього приводу, бо це вже було і не раз, нічого не міняється, його все ще видають, купують, показують у книжкових блогах, кличуть на події. не думаю нічого злого про людей, які роблять це з незнання, але ж більшість чудово все знає, просто їх таке влаштовує.

сьогодні, до речі, його книга перемогла у "Книжці року 2024" в номінації "Жанрова література". так, це якийсь богом і людьми забутий рейтинг, але все ще дуже показово.

друзі, вчора довелося заблокувати одного з підписників після попереднього допису, хочу відразу це пояснити.

справа в тому, що я не розглядаю свій канал як відкритий простір для дискусії, коли йдеться про теми, що дискусії геть не потребують. ми можемо досхочу ділитися опініями про книжки, котів і їжу, сперечатися щодо обкладинки чи найкращої книжки в серії, але у випадку з виправданням і заохоченням зґвалтувань не є про що говорити. а пояснювати дурачкам чому саме вони дурачки я не маю ні часу, ні бажання.

тож з усією повагою, але мені й моєму каналу з такими людьми не по дорозі 😌

соромно зізнатися, але доволі довго я думала, що слово "пачінко" позначає ім'я якогось з героїв у книжці 🤭🤭

зробила ривок і нарешті дочитала "Пачінко" 🙏🏻

у кінці авторка розповідає про свої оповідання, образи з яких повторюються і в романі. ну воно і видно, що це були окремі історії, яким, можливо, варто було і лишитися окремими історіями.

натомість мене вразив момент, де Санджу, одна з головних героїнь, після чергового раунду обговорень, що жіноча доля - страждати, думає чи правильно виховувала синів, не наголосивши їм на складнощах буття.

Чи робили матері помилку, не попередивши синів, що страждання наздожене і їх?

мене ця книжка втомила і виснажила, вона невиправдано величезна, до того ж у мене не виходило забуту про дурацьку авторську передмову. сподіваюсь, засідання читацького клубу окупить мій витрачений час 🤭

мої стосунки з читанням "Полоненого принца" К.С. Пакат нагадують стадії прийняття неминучого:

1. ewwhh
2. це огидно
3. ХВАТЕ ВЖЕ
4. та ну, як це можна буде викрутити у взагалі щось схоже на стосунки
5. стає цікаво
...
7. (таємно)
...
10. ну мені треба друга частина


якщо серйозно, то це дуже специфічне читання, мені буде цікаво спостерігати за рецепцією книжки на нашому ринку, особливо якщо вона вирветься за межі своєї авдиторії. припущу, що таки вирветься 🫣 я пробувала читати Captive Prince колись раніше і на десь на п.3 зупинялася, але цього разу цікавість вкупі з запевненнями від любих товаришок перемогли - і ось ми тут, провалилися в безумне делулу 😌

я: лягаю на пʼять хвилин почитати

Муха: куди ти спішиш, нумо проведемо за книжкою цілий вечір

(а я і не проти, друга частина кептів принца feels like a reward)

у мене ще півтори частини "полоненого принца" і дрібка оповідань попереду, а я вже трохи розстроєна, що колись його дочитаю 🥹

це фото ідеально передає усі мої почуття після останньої книжки і трилогії в цілому 🙏🏻

знову ж таки, дуже цікаво як сприймуть "Полоненого принца" на нашому ринку, чи вдасться йому вийти на свою авдиторію. думаю, якщо зустріну десь зневажливу думку, що це ✨порнофентезі✨, то матиму істерику (хоча безумовно explicit сцени тут є).

наприклад на гудрідз добре видно, що перша книжка має набагато нижчу оцінку за другу і третю. розгадка проста: ті, кому не сподобалася перша, не стали читати далі (а дарма).

особливо я в захваті від того, що авторка не вважає потрібним розжовувати всі натяки, читачки й читачі мають періодично озиратися назад і самотужки знаходити деякі відповіді ❤️

вибачте, якщо вам уже набридли мої екзальтації, це, певно, останній допис про цю серію, але мені так рідко щось настільки подобається 🫦 у к.дж. чарльз і фреї марске з'явилася (завжди була там) гідна компанія 😌

я була подумала, що треба врівноважити "Полоненого принца" чимось кардинально іншим, тож обрала "Помаранчі не єдині фрукти" від Джанет Вінтерсон. на жаль, я ще не читала її іншу книгу, що виходила українською, це треба виправити!

"Помаранчі..." — культовий і частково автобіографічний роман авторки, де йдеться про дорослішання дівчинки, що виховується у дуже релігійній родині. за настроєм мені невловно схоже на "Білі зуби" Зеді Сміт чомусь 😌

авторка підкорила мене буквально ж відразу, обманувши нас. вона подає епіграф до тексту як цитату Нелл Ґвин, а потім на наступній же сторінці у передмові зізнається, що вигадала цю фразу: "Тож навіщо писати художні твори, якщо не можеш нічого вигадати?" 🤭

передмова чудова. от якщо в "Пачінко" передмова зіпсувала мені весь настрій, то тут вступне слово надихає і залюблює в авторку.

"Помаранчі" — книжка автобіографічна тим, що я взяла за основу сюжету власне життя. Тут немає нічого незвичайного. Фокус у тому, щоб перетворити своє життя на дещо значуще для інших людей, чий досвід не має нічого спільного з твоїм. Пишіть про те, що знаєте, — порада цілком резонна. Читайте про те, чого не знаєте, — порада ще ліпша.

...

Книжки читають нас навзаєм"

ще Джанет розповідає, що цю її книгу у книгарнях часто ставили на полиці з рецептами джемів, а потім перенесли до секції про ЛҐБТ. і лише згодом, ставши сучасною класикою, "Помаранчі..." потрапили нарешті до художньої літератури. як зауважує сама Джанет, якби вона була білим гетеросексуальним чоловіком, то опинилася б у "художній літературі" від самого початку.

дуже неприємно, що безкоштовна підписка на додаток з авдіокнижками закінчується через два дні, а я послухала книжку на 51 відсоток 🥺