ДЛЯ ЧОГО Я ГОЛОДУЮ?

Декілька років тому назад я почав практикувати. голодування раз на тиждень - протягом цілого дня 36 годин.

Це було дуже непросто.

Дуже швидко я злетів з цієї практики.

Нещодавно поновив цю практику. Трошки змінивши формат - з обіду до обіду. Так набагато легше: треба тільки пропустити вечерю і потім не поснідати. Почав з одного разу на тиждень. А вже зараз додав навіть другий день.

Заходить практика досить легко. Вже 6 тижнів поспіль без жодних зривів.

Але головне мати відповідь на питання «Для чого я це роблю?»я

Чому я голодую?

1. Духовний аспект. Через голодування я вчуся бути смиренним, вдячним за те, що я маю. Голодування - духовна аскеза. Їжа - величезна спокуса. Я тренуюсь бути «вільним» від цього бажання.

2. Голодування - це моє здоровʼя: убирає будь-які запальні процеси, нормалізує рівень цукру, вливає позитивно на роботу мозку.

3. Голодування - ідеальна фізична форма. Голодування допомагає бути в ідеальній фізичній формі: пришвидшує метаболізм, зменшує кількість споживаних калорій, допомагає бути в оптимальній вазі.

4. Голодування - тригер здорового харчування. Голодування «нагадує» мені щотижнево про необхідність харчуватись здорово. Не має ніякого сенсу голодувати, щоб на наступний день споживати колу з чипсами.

5. Соціальній аспект. Голодування - це мій маленький соціальний внесок Суму яку, я мав би витратити на їжу я доначу, тим на користь тих, хто не має достатньо їжі.

Важливе нагадування - в голодуванні головне регулярність. Справжній результат голодування накопичується з часом.

Що думаєш з цього приводу? Який твій досвід у цій сфері?

Сьогодні наштовхнувся на статтю одного спортсмена щодо дітей.

Ці слова мене надзвичайно вразили й нагадали, як важливо цінувати кожну хвилинку, що ми проводимо зі своїми дітьми і проводити чай час повністю усвідомлено.

Публікую її тут, щоб залишити в першу чергу для самого себе.

Ось ця стаття:

«До того часу, коли вашим дітям виповниться 12 років, ви вже проведете з ними 75% спільного часу.

Коли їм виповниться 18, 90% часу з ними буде позаду. Це гірка правда, яку ми зрозуміємо тільки пізніше.

Все, що вас чекає далі - це періодичні зустрічі, періодичне спілкування. І вже не буде як колись, як зараз. Спільних відпусток і свят, вечорів і вихідних не буде. Щоденних сімейних вечерь і сніданків не буде.

Ваші діти будуть жити своє життя, так як треба. Вони народжуватимуть і виховуватимуть своїх дітей. Будуватимуть свої сімʼї.

Найдорожчим ділитимуться з дружинами та чоловіками, а не з вами. Ви будете бажаними, але все таки гостями у їхньому домі.

Вони не перестануть любити вас, але ви більше не будеш для них найважливішою і потрібною людиною, ви більше не будете центром і серцем їхнього світу. І це абсолютно нормально.

Поки ви поспішаєте жити для себе, для усвідомлення себе, відпочиваючи від дітей, ви втрачаєте найцінніше, те, що вже не повернути. Ні за які гроші світу.

Більше ніколи їм не буде 2 роки, 5 років, 8 років, 11 років. Ви залишитесь частиною їх історії, їх минулого.

І саме тоді треба було б і пожити для себе, усвідомлювати, знаходити інші сенси і нові дороги.

Але якщо ми пропустили золотий час близькості з дітьми, ми будемо чіплятися за них, коли прийде час відпустити. Ми будемо заздрити, шукати уваги, маніпулювати, шантажувати, руйнувати стосунки з дитиною.

Все має бути вчасно. Всьому свій час.

Будьте поряд, коли ви їм потрібні. І з легким серцем відпустіть тоді, коли прийде час.»