Єлісєйські поля
5.03K subscribers
79 links
Канал Костянтина Єлісєєва про актуальні питання зовнішньої та безпекової політики, які прямо чи опосередковано стосуються України
Download Telegram
100 днів рішення Європейської Ради про початок переговорів щодо вступу України в ЄС. Що зроблено? Наскільки українська сторона готова до старту? Чому перемовини досі не розпочалися? Які фактори можуть вплинути на темпи і результати переговорів про вступ до ЄС?

Дивіться про це у відео
https://www.youtube.com/watch?v=BWmzOfQlguo

Читайте у Дзеркалі тижня https://zn.ua/ukr/WORLD/vstup-ukrajini-do-jes-100-dniv-bez-perehovoriv-100-dniv-do-perehovoriv.html
У Конгресі США «досягли консенсусу» щодо допомоги Україні - таку думку озвучив лідер більшості демократів в Сенаті Чак Шумер. Чи так це насправді? Які можливі сценарії розвитку ситуації? Як Україна та зокрема українські дипломати можуть вплинути на розвиток подій?

Угоди про безпекову співпрацю. Чи можемо ми сподіватись на допомогу у протистоянні російській агресіі на кшталт тієї, що була надана Ізраїлю під час іранської атаки?

Виклики, повʼязані із виборами в різних країнах світу. Де вже пройшли і як це може вплинути на Україну?

Про ці та інші питання дивіться у відео https://youtu.be/lJn6rGvdDTc?si=ceP5S1wEo_NtxWYJ
Висновки з Вашингтонських баталій для України
 
Цього тижня увесь світ і, насамперед, Україна стали свідками напруженої політичної інтриги у Палаті представників США щодо схвалення пакету військової допомоги Україні у розмірі понад 60 млрд доларів США.

Добре, що рішення Палати представників стало позитивним, і воно швидко пройшло далі через Сенат та було підписано Президентом Байденом.

Проте, давайте прагматично оцінювати ситуацію - рішення правильне, але питання чи не запізно, і чи це допоможе нашій перемозі?

За цей час Україна втратила не лише території та дорогоцінні людські життя, а й ініціативу в нашій боротьбі на фронті. Зупинити триваючий наступ агресора тепер буде набагато складніше, навіть з новою американською допомогою.

Не гроші воюють, а зброя. Тому ці фінансові ресурси мають зараз встигнути перетворитись на зброю і вчасно та безпечно доставлені українському війську.

Неспроможність пробити вчасне схвалення допомоги Україні у грудні 2023 року - січні 2024 року продемонструвало межі можливостей чинного президента Байдена та президента Зеленського, який, як пам’ятаємо, спеціально літав до США для просування допомоги. Тандем Байден-Зеленський не зіграв. Вочевидь, першу скрипку у цьому питанні грав Трамп.

І схвалення пакету допомоги стало можливим не стільки через посилення позиції Байдена, скільки через коригування позиції з боку Трампа і відповідно спікера Джонсона.

Що вплинуло на позицію Трампа?
- несприятливі електоральні тенденції для Трампа - останні тижні американські соціологи показували негативні тенденції для його підтримки на президентських виборах;
- ескалація ситуації між Ізраїлем та Іраном, що спонукало республіканців прискорити вирішення питання посилення військової допомоги Ізраїлю;
- активні особисті контакти з Трампом «давніх друзів та хороших хлопців» Анджея Дуди, Девіда Кемерона, Бориса Джонсона, які змогли знайти правильний ключик;
- невтішні дані та прогнози американської розвідки щодо еволюції ситуації на полі бою в Україні. Можна припустити, що Трамп зрозумів, що за відсутності американської допомоги станом на січень 2025 року у нього як потенційного президента США просто не буде шансу реалізувати власну миротворчу ініціативу про «мир за 24 години». Трамп зрозумів, що він має допомогти Україні протриматись до його президентства;
- через затягування із схваленням допомоги Трамп змусив Європу та інших партнерів дати набагато більше ресурсів Україні, ніж раніше і вийти на певний справедливий, на думку Трампа, паритет у обсягах підтримки;
- і американський, і зовнішньополітичний істеблішмент зрозумів, що допомога стала можливою, хоча і запізно, завдяки Трампу, а не Байдену.
- Трамп використав цю інтригу для мобілізації власної підтримки у республіканській партії та його електорату. Він жорстко показав, що готовий на все, аби відстояти свою позицію та запити власного виборця.

У підсумку стало зрозуміло, що, по-перше, на вирішення питання схвалення допомоги з боку США вплинула не стільки позиція та зусилля української влади, скільки еволюція позиції Трампа. І, по-друге, ситуація засвідчила складність отримання Україною наступних пакетів допомоги у 2025+, тим більше, у разі перемоги Трампа на президентських виборах.

Що стосується Байдена та його ролі в «українському досьє», то наступними «вікнами можливостей» для забезпечення його лідерства у питанні України є швейцарський Саміт Формули миру в червні та Вашингтонський саміт НАТО у липні.

У Байдена є шанс взяти іміджевий та політичний реванш у Трампа шляхом сприяння успішності Саміту «формули миру» і залучення 100+ лідерів до участі у ньому, а також забезпечення сміливого рішення про запрошення України до членства в НАТО.
Рішення української влади про тимчасове припинення надання консульських послуг військовозобов'язаним громадянам України сколихнуло суспільство і спричинило хвилю емоцій та взаємних обвинувачень. Але чи правильно скомунікувала влада із суспільством і чи дасть це рішення необхідний результат?

Рішення про надання допомоги США Україні - ще одна знакова подія тижня, яка матиме довгостроковий вплив не лише на нашу країну. У ньому є також доручення Байдену розробити стратегію перемоги України. На мою думку, основою цієї стратегії має бути набуття Україною членства в НАТО.

Про ці та інші питання говорили на 5 каналі, дивіться у відео https://www.youtube.com/watch?v=ZTVCbd9i23Y
«Прощальний» візит Генерального Секретаря НАТО Єнса Столтенберга в Україну. Який він був і чим відзначився? За що Столтенберг критикував Альянс? Що непокоїть чинного Генсека і що очікувати Україні від його наступника?

Допомога США Україні - чи справді це був останній пакет? Чи варто боятися ймовірного президентства Трампа?

Про ці та інші питання дивіться у відео https://youtu.be/LYZpdGrjLbA?si=wm8Rs_yeo6Zu8wZJ
Макрон готовий до бою з російською загрозою. Яка відповідь України?

Коли у лютому цього року вперше зʼявилася ініціатива Президента Франції Еммануеля Макрона про гіпотетичну можливість або ймовірну потребу в розміщенні на території України військ союзників, на себе одразу звернула увагу її амбітність та невипадкова креативність. Ідея одразу спровокувала жваву дискусію. Хтось побачив за нею лише амбітні декларації самого Макрона, який давно говорить про стратегічну автономію ЄС (не згадуючи вже про виборчу кампанію у Франції). Інші сприйняли ідею цілком серйозно та з непідкупним інтересом і готовністю підтримати, як-от давні союзники та віддані друзі України з числа країн Балтії. А дехто (і в першу чергу в москві) ініціативу французького лідера жорстко не сприйняв зі старту, хай якими б аргументованими не виглядали слушні вихідні посили Парижу.

Прикро, але до категорії «млявих» реакцій потрапив і офіційний Київ. Інакше як відмовою від французької ідеї не можна назвати слова Президента Зеленського про те, що йому особисто Макрон про направлення в Україну іноземних військ нічого не говорив. Або що у разі такої ініціативи росія одразу здійняла б світовий “хайп” та «почала створювати нові розподільчі лінії, розхитувати ситуацію» і, відповідно, руйнувати міжнародну єдність щодо України.

Більше двох місяців ініціатива Макрона живе в інформаційному просторі власним життям, дрейфує у пошуках більшої підтримки. І попри це та розбіжності у її сприйнятті західними політичними колами вона вже змогла створити важливий елемент стратегічної невизначеності для росії. Не брати її до уваги - неможливо. Спробувати її розчинити у забутті, чи в безлічі інших ідей, або демонстративній ескалації в Україні як елементу відлякування - цілком.

Інтервʼю французького лідера впливовому журналу Economist саме про це: Президент Макрон чітко та рішуче стверджує, що від своєї ініціативи не відмовився. Ба більше, наголошує, що усвідомлює масштаб російської загрози для європейського континенту, розглядає її як виклик для майбутнього існування європейської спільноти та готовий до будь-яких дій аби не дозволити путіну перемогти Україну.

Він у черговий раз пропонує і Україні, і цивілізованому світу серйозніше підійти до того, що обставини, які спричинять необхідність направлення союзних військ в Україну, цілком можуть виникнути. А тому готуватися треба вже сьогодні, хай би і на рівні попередніх стратегічних дискусій.

Здавалося б, що все, що наближає нашу перемогу, мало б Україною підтримуватися і розвиватися. Водночас, станом на цей момент, ситуація виглядає дещо інакше. Черговий вихід Макрона з лютневими пропозиціями цілком може бути наслідком нерозуміння ставлення до них української сторони, яка б, як уявлялося і уявляється в Парижі, мала б її із вдячністю підхопити і розвинути. Саме тому цього разу Президент Франції публічно ставить питання руба, принаймні за дипломатичними мірками, та називає дві умови: або провал України на фронті, або запит України про відповідну допомогу. І коли, ніби між іншим, Макрон підкреслює, що наразі запиту з Києва не надходило, це означає лише одне - від України очікується реакція. За наявною інформацією із дипломатичних джерел, яким можемо довіряти, знаємо, що така підтримка з нашого боку була б схвально сприйнята у Франції. Хай би яким довгим не був шлях, долати його краще разом, аніж наодинці.

Не претендуючи на всеобізнаність, проте виходячи з власного досвіду та розуміння дипломатичних реалій, вважаю, що принаймні три кроки офіційний Київ міг би здійснити без зайвих проблем.
По-перше, є всі підстави для того, щоб українська дипломатія опрацювала з французькою стороною спільне бачення щодо реалізації ініціативи Макрона. Покласти на папір алгоритм та умови запрошення французьких військ чи військ «коаліції бажаючих» під проводом Парижа мало б стати пріоритетним і нагальним завданням. Абсолютно правильно вести розмови про якомога швидше надання Україні потрібної зброї, передусім заходів протиповітряного і протиракетного захисту, боєприпасів. Це все зміцнює наш збройний арсенал. Так саме зміцнити його здатна й ініціатива Макрона, якщо мати до неї “дорожню карту”.

По-друге, ніхто не відміняв інструмент кулуарної човникової дипломатії, яку українська дипломатія мала б задіяти, залучивши й інших партнерів, передусім країни Балтії, Польщу, закладаючи фундамент для створення «коаліції бажаючих». Для виконання такої ролі давно слід було б призначити спеціального посланника України з впливовим реноме та довірою і в Україні, і на Заході, а також, головне, практичними знаннями і досвідом з фронту, для просування українського порядку денного. Ідеальною кандидатурою на цю роль, про що ми писали раніше, був би колишній Головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний.

По-третє, ніщо не заважає українському парламенту використати конституційні повноваження та у розвиток попередніх домовленостей між Києвом і Парижем щодо алгоритму та умов запрошення французьких чи коаліційних військ щонайменше підготувати проєкт або і схвалити рішення про допуск збройних сил іноземних держав на територію України.

Ці кроки суттєво посилили б присутність «українського питання» у світовому порядку денному, у світових медіа та аналітичних дискусіях, в тому числі на полях засідань Європейської Ради, Саміту Сімки, Вашингтонського саміту НАТО та Саміту Європейської політичної спільноти. Крім цього, такі дії надали предметності та конкретики у переговорах з партнерами щодо можливої підтримки України у відсічі російської агресії, а також посилили стратегічну невизначеність для путінського режиму та його відомих і «прихованих» союзників.

Реалізація ініціативи Макрона - це «вікно можливостей» для нашої Перемоги. Це не лише фізична присутність союзницьких військ на території нашої держави, але і стратегічне затягування НАТО в Україну, і готовність однієї з ключових світових та ядерних держав надати Україні ефективну гарантію збереження української державності не колись, а вже сьогодні.

Попри згаяний час, можливість ще не втрачена, якщо звісно включитися в її реалізацію з розумом та належною політичною волею.

Час діяти!
Україна напередодні низки важливих міжнародних подій, які визначатимуть наше позиціонування у війні. Одна з них - саміт щодо «формули миру» в Швейцарії. Чого можна очікувати? Які виклики і загрози? Які теми обговорюватимуться і які рішення можуть бути прийняті?

Але більш важлива подія, з моєї точки зору, липневий саміт НАТО у Вашингтоні. Саме на цьому заході по суті буде визначатися стратегічна рамка нашого майбутнього, стратегія перемоги України.

Інший виклик - початок переговорів щодо членства в ЄС і загрози, які несе владна ідея щодо запровадження в Україні «контрольованої демократії».

Про це відверто і професійно говорили на Прямому, дивіться у відео: https://www.youtube.com/watch?v=Uk8FWaFQQvU
Саміт миру в Швейцарії - чого очікувати?

На сьогодні склалися несприятливі умови для успішного проведення Саміту: складна ситуація на фронті; в багатьох країнах-партнерах відбуваються виборчі процеси; війна на Близькому Сході, що розколола країни Глобального Півдня, за прихильність яких ми боремося.

На жаль, наразі відчувається поступове зниження рівня амбіцій України та наших партнерів щодо результатів та наслідків майбутнього Саміту миру. Влада «перегріває» очікування від цього форуму і більше робить акцент на кількості країн-учасниць (серед яких, на жаль, відсутні впливові країни Глобального Півдня - Бразилія, ПАР, Саудівська Аравія), а не на змістовності та результативності?
Який статус матиме комюніке за результатами Саміту? Зміст цього документа відображатиме мінімальний спільний знаменник країн-учасниць і тому навряд чи буде відповідати заявленим амбіціям.
Чому ми не використали для цього заходу платформу ООН? У лютому 2023 року Генасамблея ООН ухвалила потужну резолюцію щодо досягнення всеосяжного, справедливого і міцного миру в Україні. За цей документ проголосувала 141 країна. Для порівняння - про участь у Саміті миру заявили 107 країн і міжнародних організацій, частина з яких може взяти участь в режимі онлайн. Чи можна це вважати успіхом?

Гірка правда: Саміт миру насправді миру нам не принесе. Ключ до миру слід шукати не у Швейцарії, а виборювати його на Саміті НАТО у Вашингтоні!

Дивіться повністю у відео: https://www.youtube.com/watch?v=4eZny_-vKA0
Вибори до Європарламенту і як це вплине на Україну?

З новим складом Європарламенту після виборів 6-9 червня шанси України на реальну євроінтеграцію, підтримку та перемогу є обнадійливими.
Більшість місць у виборному органі ЄС отримала Європейська народна партія, програма якої містить чіткі положення щодо підтримки суверенітету та територіальної цілісності України, а також євроатлантичної інтеграції нашої країни.

Яка парламентська коаліція чекає ЄС? Чи будуть там праві та ультраправі? Які партії пройшли і які залишились «за бортом» цього цього разу?

Після цих виборів спостерігаємо певну політичну турбулентність в Європі: відставка Премʼєр-міністра Бельгії, розпуск Президентом Франції національного парламенту.

Про ці питання та політичну ситуацію в окремих країнах ЄС, зокрема в Німеччині, Угорщині, Італії говорили на Радіо НВ, дивіться у відео: https://www.youtube.com/watch?v=NI8i5Czvg_Y
Чому Саміт миру у Швейцарії став фактично Самітом про переговори з російським агресором? Які висновки за його підсумками можна зробити, які уроки слід винести для української дипломатії? Як посилити переговорні позиції України? Який Саміт здатен зробити більший внесок у справу миру, ніж швейцарський форум у Бюргенштоку? Які зовнішньополітичні виклики нас чекають у наступні місяці і як їх повернути на нашу користь? Цікаві нюанси червневого Саміту Сімки і пост-виборчих процесів ЄС?

Все це дивіться в моєму інтерв’ю на Прямому https://youtu.be/W4vF9tY4voE?si=uAfZqTHAYDp09SXf
Які очікування від саміту НАТО у Вашингтоні?
Незважаючи на перешкоди, українська дипломатія має продовжувати працювати над позитивними результатами саміту - запрошення приєднатися до НАТО.
Минулі 10 днів були дуже позитивними для України з точки зору зовнішньої політики:
- початок переговорного процесу про вступ України в ЄС;
- 14-й пакет санкцій ЄС проти рф, куди увійшли заходи проти російського газу, проти тіньового флоту.
- санкції ЄС проти Білорусі.
- Україна отримала перший грошовий транш від прибутків заморожених активів рф в розмірі 1,4 млрд доларів.
- черговий пакет макрофінансової допомоги ЄС.
- рішення Європейського суду з прав людини про визнання відповідальною владу російської федерації за брутальне порушення прав людини на території окупованого Криму та Севастополя.
- ордер Міжнародного кримінального суду на арешт для Шойгу та Герасимова.
- призначення нового Генерального секретаря НАТО.
- призначення нового Президента Ради Європи, для якого Україна є пріоритетом №1.
- досягнення консенсусу щодо керівництва Євросоюзу, які також є прихильні до України.

Яка має бути глобальна філософія підтримки України?
Яка роль США?
Як вплинуть на ситуацію в України майбутні вибори в США? Чому Зеленському варто починати грати у гольф? Чому не слід демонізувати Трампа?
Скільки триватимуть переговори з ЄС про наше членство? Візит Орбана в Україну? Чому 11 умов Будапешта небезпечні для України?

Про всі ці питання дивіться у відео https://www.youtube.com/watch?v=Yv3H3GViCgo
Чим важливий візит в Україну Премʼєр-міністра Угорщини Віктора Орбана?

Для угорського лідера візит був вагомий з політичної точки зору, оскільки:
⁃ Це намагання продемонструвати свою лідируючу позицію в ЄС в умовах формування нового складу Європейського Парламенту. Орбан намагається сформувати свою політичну групу в ЄП з ультраправих партій і стати центром політичного тяжіння для близьких за ідеологією політичних рухів.
⁃ Це з одного боку намагання показати світу, що він незалежний від путіна політик і в той же час сигнал москві про готовність просувати російський миротворчий наратив. Тому вкрай важливо запобігти використанню цієї зустрічі як пропагандистської спецоперації рф.
Разом з тим під час зустрічі не прозвучало відповідей на питання, що стосуються України:
⁃ Чи підтримує Угорщина суверенітет і територіальну цілісність України?
⁃ Чи підтримує членство України в НАТО?
⁃ Чи розблокує Орбан нарешті Європейський фонд миру для України? (А це понад 5 млрд євро)
⁃ Чи підтримує він використання прибутків від заморожених російських активів для допомоги Україні?
⁃ Чи підтримує запровадження та посилення санкцій проти рф, наприклад, проти російського Енергоатому?

Як підсумок: цей візит став плюсом для Орбана, але що він дав Україні?

Більш докладно про візит дивіться у відео на Радіо Свобода https://youtu.be/jNwCrRTdrYI?t=1000
Перші висновки з сепаратної дипломатії Орбана

Дивовижна дипломатична активність премʼєр-міністра Угорщини Віктора Орбана спричинила справжній землетрус в європейській (і не лише) політиці на українському треку. Якщо для багатьох ці дії стали несподіваними, то цілком очевидно, що Будапешт до них готувався давно. Саме тому сьогодні треба зробити правильні висновки з дій, до яких Орбан вже вдався, і до яких ще вдасться. Це допоможе підготуватися до наступних несподіванок.

Отже:

- План Орбана - це результати недопрацювань української сторони, адже відсутність справжнього діалогу між Києвом та Будапештом занадто затягнувся і контактів останнім часом у авральному режимі явно не вистачило.

- Попри півроку активізованих контактів та підготовку до потенційної зустрічі з Орбаном, Зеленський так і не знайшов дієвих і переконливих аргументів, щоб якщо не переконати, то бодай змусити угорську сторону сумніватися в своїх підходах та занадтій довірі до Москви.

- У дипломатичному матчі Україна-Угорщина поки що рахунок 0:2, адже Київ не лише піддався на 11 вкрай небезпечних умов Угорщини у справах нацменшин, але і не убезпечив негативного сценарію розвитку подій у контактах Будапешта з Москвою.

- Путін скористався можливістю для представлення Заходу в особі головуючої в ЄС країни власного плану капітуляції України та припинення війни; натомість, Орбан уникнув будь-якої публічної згадки про українську «формулу миру» перед російським лідером, засудження агресивної війни.

- Для збереження принципу “нічого про Україну без України” Київ має отримати звіт за результатами розмов Орбана з Путіним та використати принаймні цю нагоду для того, щоб знайти правильні слова і аргументи для подальших дій Угорщини в інтересах України, перемоги та відповідальності агресора.

- Зупинка у Москві не стане останньою у миротворчому турне Орбана. Можна припустити бажання поговорити з Ердоганом та Сі перед приїздом до Вашингтону на ювілейний саміт НАТО і представлення лідерам Заходу результатів миротворчих зусиль. Вочевидь, у США Орбан захоче звірити годинники з Трампом.

- Візити до Києва та Москви - лише початок дипломатичної кампанії Орбана, для якого не є перешкодами ані роль головування в Раді ЄС, ані підпис під Комюніке саміту миру.

Ініціативи Орбана - виклик консолідованій позиції ЄС і НАТО щодо підтримки України та ізоляції агресора. Це ще один привід активувати застосування статті 7 Лісабонського договору з метою покарання Будапешта і недопущення подібних сепаратних дій у майбутньому.
Чого не вистачає на цьогорічному саміті НАТО в Вашингтоні? Як Байден міг би зробити саміт історичним (але не зможе)?
Коли Україна отримає запрошення до Північноатлантичного альянсу?
Які рішення будуть ухвалені на саміті?

Про це говорили сьогодні на Радіо Свобода https://youtu.be/XVXn2SHbyg4?t=2171
Про «історичність», «мужність» та «незворотні мости» Саміту НАТО

Ювілейний саміт НАТО у Вашингтоні став важливою символічною подією для Північноатлантичного альянсу та президента Байдена напередодні президентських виборів. У складних кризових умовах як на європейському континенті, так і світі, країни Альянсу надіслали потужний сигнал міжнародному співтовариству щодо незламної єдності та солідарності, а також готовності захищати спільні демократичні цінності та свободу.

Водночас, потенційно «історично важливий» саміт не приніс по-справжньому історичних стратегічних рішень ані для Альянсу, ані для України.

У загальному плані НАТО підтвердило свою міцність та дієвість, зокрема продовженням розширення Альянсу через вступ Фінляндії та Швеції; поступовим виходом на фінансування колективної оборони на рівні 2 відсотків ВВП (наразі у 2/3 країнах-членах); посиленням військових спроможностей для стримування та відсічі можливої агресії проти членів Альянсу; а також імпульсом для поглиблення військово-промислової кооперації між країнами Альянсу.

Ухвалили союзники і низку справді важливих рішень на підтримку України, серед яких:

- консолідація військової допомоги Україні з боку Альянсу. Союзники досягли рішення про створення NATO Security Assistance and Training for Ukraine (NSATU), що покликано покращити надання Україні необхідних озброєнь та навчання;
- оголошення Зобов'язання щодо довгострокової безпекової допомоги Україні щодо надання військового обладнання, допомоги та тренувань з метою підтримки України у розбудові сил, здатних перемогти російську агресію. Те, що союзники мають намір забезпечити мінімальне базове фінансування в розмірі 40 мільярдів євро протягом наступного року, слід вітати;
- суттєве посилення систем протиповітряної оборони України у найближчому майбутньому, а також перехід у завершальну стадію процесу передачі Україні літаків F-16;
- створення Спільного аналітичного, тренувального та освітнього центру Україна - НАТО (JATEC) як важливого елементу практичної співпраці, покликаного визначити і застосувати уроки війни Росії проти України і підвищити рівень оперативної сумісності України з НАТО;
- рішення Генерального секретаря призначити Старшого представника НАТО в Україні (NATO Senior Representative in Ukraine).

Вашингтонський саміт зафіксував роль росії як найбільшої безпосередньої загрози безпеці Альянсу на довгострокову перспективу та підтвердив рішучу налаштованість протидіяти агресивним та підривним діям росії проти Альянсу та союзників. Важливим рішенням саміту стала підготовка до наступного Саміту в Гаазі рекомендацій до оновлення стратегії НАТО щодо росії, у підготовці яких має грати активну роль українська дипломатія.

Країни Альянсу також дали жорстку характеристику політиці білорусі, КНДР, Ірану та Китаю щодо підтримки агресивним діям росії проти України. Крім цього, Альянс визначив, що Китай продовжує створювати системні виклики для євроатлантичної безпеки. Тут варто відзначити все чіткіше позиціювання Китаю як зацікавленої сторони попри намагання Пекіна представляти себе як потенційного посередника між Києвом та москвою.

Водночас, ми так і не побачили у публічному просторі ані обіцяної Конгресу Стратегії Білого дому щодо підтримки України, ані бачення з боку США шляхів досягнення перемоги та відновлення миру в Україні. На фоні ракетних ударів по містах України та Охматдиту, на фоні блідого саміту миру, обіймів Моді з Путіним, вояжів Орбана самозаспокоюючі мантри Байдена про те, що «я керую світом, я зупинив путіна, я обʼєднав НАТО» звучали певним дисонансом.

В Україні покладали особливі очікування на цей ювілейний саміт НАТО у Вашингтоні. Здавалося, що 75 років Альянсу стане для всіх ідеальною нагодою для ухвалення рішення запросити Україну до початку перемовин про членство в Альянсі. Без такого рішення цей “історичний саміт” історичним стати не міг. І, на превеликий жаль, не став.
Українська влада так і не знайшла дієвих аргументів та не змогла мобілізувати всі ресурси для того, щоб домогтися потрібного рішення. Це як вийти віч-на-віч з воротарем і не забити гол. Такої гольової ситуації, яка існує сьогодні, може не виникнути в майбутньому. Прикро, що ювілейним самітом не скористалися і цього разу.

Жодна країна НАТО не зробила більше для зміцнення Альянсу, ніж це зробила Україна та її героїчні Збройні Сили. Ключовим у заявах лідерів країн-членів Альянсу є те, що НАТО сьогодні залишається найбільш згуртованим та найбільш дієвим за всю історію. Натомість, замовчується той факт, що ця сила Альянсу, його ефективність і дієвість, трансатлантична єдність сьогодні тримаються на плечах України та мужності і самопожертві нашого війська.

Лідери не продемонстрували справжнє лідерство, стратегічне бачення перемоги України та поразки путіна, а також шляхи досягнення миру, безпеки і стабільності у світі. Яскравим проявом такої «сміливості» стала відсутність рішень про дозвіл застосовувати американську зброю проти легітимних цілей на російській території та можливість застосування за ізраїльським прикладом ППО сусідніх країн НАТО для збиття російських ракет над територією України.

Варто відзначити, що за сильними положеннями декларації стосовно підтримки України і розбудови її оборонних спроможностей проглядається один тривожний дзвіночок. Ізоляція російсько-української війни залишається пріоритетом для євроатлантичної спільноти. Звідси і коментарі про небажаність збиття Польщею ракет як ймовірний ризик ескалації. В умовах війни на виснаження та обмеженого мобілізаційного ресурсу нам критично важливо змінити цей підхід. На жаль, це демонструє, що ставка москви на погрози ескалації продовжує працювати і впливати на рішення Заходу. Навіть після звільнення Харківської області, Херсону, ударів по Криму. Очевидно, що розрахунки ризиків та переваг стратегів НАТО поки не на нашу користь.

Мабуть тепер союзники будуть пишатися власною креативністю щодо “незворотного шляху” України до членства в НАТО. Проте, за духом принцип незворотності був закріплений ще у відповідних рішеннях Бухарестського саміту 2008 року. Незворотність нашого курсу на вступ до НАТО є також і невід’ємним елементом Конституції України з 2019 року. От і виходить , що без запрошення до членства в Альянсі для України єдине, що є і залишатиметься дійсно “незворотнім”, так це війна Росіі проти України, НАТО та Заходу загалом.

Не можна оминути увагою і вигадане союзниками для України нове випробування на шляху до НАТО - тепер це “міст”. Україна вже роками стоїть “на порозі” НАТО. Нам роками кажуть про “відкриті двері”. На минулому саміті НАТО союзники проголосили як ключове досягнення зняття вимоги щодо Плану дій щодо членства для України на шляху до НАТО, стверджуючи, що тепер потрібно зробити лише один крок, а не два. Цей крок - запрошення, якого на сьогоднішньому ювілейному саміті Україна знов не отримала. І от тепер за відкритими дверима виникає цілий новозбудований “міст”, яким можна йти дуже довго під обстрілами російських ракет. Цей міст для України НАТО будує на страху Росії. Натомість, запрошення до переговорів про членство України здатне було б зробити більше для перемоги, ніж будь-який “міст”, “двері”, “вікно” чи “незворотній шлях”. Таке запрошення і стало б проявом справжнього глобального лідерства Байдена і стратегічної могутності НАТО.
На жаль, наразі знов стикнулися з проявом монополізації владою міжнародних контактів - делегації депутатів партії ЄС на чолі з Петром Порошенком відмовлено у відрядженні до Мілуокі для участі у виборчому Конвенті Республіканської партії США. Європейська солідарність - єдина політична сила України, яку було запрошено на цей престижний захід, оскільки саме вона є членом глобальної сімʼї Міжнародного демократичного союзу. Встановлення контактів з американською політичною партією, кандидатом на вибори в Президенти США якої є Дональд Трамп, для України є критично важливим.
Шкода, але в той час, коли налагодження конструктивних звʼязків з оточенням Трампа могло піти на користь Україні, дії влади лише підтверджують ерозію демократичних стандартів у державі.
Про американський та інші актуальні напрямки роботи української дипломатії говорили в ефірі телеканалу «Прямий».

Дивіться у відео https://youtu.be/tOXj9--yb90?si=kQRrB0TP6qsNrzhS
Угорщина вчергове блокує важливе для України рішення. Цього разу про виділення 6,5 млрд євро з Європейського фонду миру на компенсацію поставок зброї нашій державі.
Чому це сталося?
Чим це погано для Євросоюзу?
Яка країна підтримує угорську позицію?
Як вплинути на позицію Угорщини? Чому Будапешт розуміє лише мову сили? Як Угорщина намагається розширити коло своїх союзників у ЄС?

Про це, а також спільний лист-скаргу глав МЗС Угорщини і Словаччини на адресу Єврокомісії з приводу припинення транзиту російської нафти компанії Лукойл говорили на Радіо НВ https://youtu.be/w2-nTn9sqzo?si=MqofghHsHDyJEnGG
Наразі спостерігаємо появу та конкуренцію «мирних планів». Скільки їх? Чому відбувається така «миролюбна какофонія»? В чому проблема таких мирних ініціатив?
На мою думку, мирний план має бути один, диктувати його має Україна і він повинен грунтуватися на таких базових принципах:
⁃ нічого про Україну без України;
⁃ жодних територіальних поступок в обмін на мир;
⁃ забезпечення незалежності, суверенітету і національної ідентичності України;
⁃ створення умов для зміцнення обороноздатності українських збройних сил;
⁃ заходи санкційного характеру для покарання агресора;
⁃ жодних компромісів щодо членства України в ЄС і НАТО.

Майбутній візит Премʼєр-міністра Індії в Україну. Яким він буде і чому саме зараз? Що можна від нього очікувати? Яка насправді була реакція Моді на обстріл агресором дитячої лікарні Охматдит?

Вибори в США. Що має робити українська дипломатія, влада і політикум, аби забезпечити двопартійну підтримку?

Безпекові угоди. Навіщо вони? Яка їх якість? Нам потрібні не т.зв. “гарантії безпеки”, які не містять ані гарантій, ані безпеки. А гарантії членства в НАТО! Десятки договорів про співпрацю у сфері безпеки і оборони з Україною не зроблять для миру, безпеки і стабільності у світі того, що здатен зробити один єдиний документ - Вашингтонський договір 1949 року. Чому?

Про ці та інші питання говорили на Прямому, дивіться у відео: https://youtu.be/f77G4Ex-rSM?t=3042