Сьогодні на Радіо НВ говорили про саміт ЄС та історичне рішення Європейської Ради про початок переговорів про вступ України до Європейського Союзу.

Це стратегічна перемога, перемога здорового глузду та справедливості. Європейський Союз цим рішенням показав, що перейшов у «геополітичний контрнаступ». Попереду складна системна робота і на фронті реформ, і на фронті дипломатії.

Запис розмови слухайте за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=s33JSu0TLcg

Вчора на Прямому обговорили актуальні питання інтеграції України до Євросоюзу, в тому числі:
⁃ рішення Європейської Ради про початок вступних переговорів з Україною, подальші кроки та «домашні завдання»;
⁃ шляхи посилення роботи зі всіма державами-членами Європейського Союзу для забезпечення руху України на переговорному треку.

Відеозапис розмови за посиланням https://youtu.be/dEQVJl_cDsg?si=pV8aKbEwxiZDhMqG

Зовнішньополітичні підсумки 2023 року: коротко та без емоцій

В умовах триваючого широкомасштабного вторгнення все ще досить складно об’єктивно оцінити українську зовнішню політику у році, що минає. Однозначно неправильним було б посипати голову попелом чи опускати руки, скільки б приводів для цього не існувало. Сьогодні головне - це перемога та наступальна робота задля зміцнення міжнародної коаліції єдності і солідарності з Україною. При цьому важливим є кожен учасник цієї коаліції - своєрідного клубу фанатів України. Саме в цьому, мабуть, сьогодні і полягає головне завдання української дипломатії.

У цілому зовнішньополітичні процеси 2023 року стали певним віддзеркаленням нашого військового фронту із власними перемогами, невдачами та мінними полями. Десь вдалося просунутися і відтіснити ворога. А десь відбулося зовсім навпаки.

Найвагомішим здобутком року стало грудневе рішення Європейської Ради про початок вступних переговорів з Україною. Це відкрило нову сторінку не лише у відносинах України та ЄС, а і в історії незалежної України.

До успіхів можна також віднести і підсумки Вільнюського саміту НАТО. Шлях до нашого членства в Альянсі став на один крок коротшим. Саме так тлумачиться рішення НАТО не застосовувати до України План дій щодо членства та перевести процес зближення з Альянсом у формат адаптованої Річної національної програми. Важливим є і заснування Ради Україна-НАТО. Вперше в документі Альянсу зʼявився, хоча і з умовами, термін “запрошення” щодо України. Разом з тим поруч з очевидними позитивами, саміт в литовській столиці запамʼятається недоречною твіттер-дипломатією із погрозою бойкотувати захід. Як виявилося, цей емоційний крок вже мав негативні наслідки на подальші процеси. Досить згадати про ввічливе прохання до Глави держави не їхати до Брюсселя для участі у засіданні Європейської Ради, де приймалося рішення про початок вступних перемовин, або незапрошення на Азійсько-Тихоокеанський саміт у Сан-Франциско у листопаді.

У категорії найбільший провал року, що минає, з великими відривом виграє угорський напрямок. Тут протягом року українській дипломатії не вдалося зробити буквально нічого, аби запобігти загостренню конфронтації з Будапештом, піком якої стала боротьба за грудневі рішення ЄС щодо вступних переговорів та багаторічної фінансової допомоги Україні. Українсько-угорським відносинам дуже бракує дорослого та виваженого підходу. Водночас, угорський випадок додатково підкреслює важливість приділення особливої уваги країнам-сусідам. В той час, коли ми зіштовхнулись з екзистенційною загрозою на Сході, не маємо права легковажити західним кордоном. Особливо, не варто допускати руйнівних емоцій у відносинах з Польщею. Це саме стосується і Словаччини.

Протягом року, що минає, відверте буксування спостерігалося у відносинах України з країнами Глобального Півдня. Українці так і не побачили гучно розрекламованого дипломатичного наступу на цьому треку, попри всі турне і епізодичні контакти. Все ще сподіваємось на відкриття десяти нових посольств в Африці. Проте, малоймовірно, що це стане панацеєю від російсько-китайського домінування у регіоні у короткостроковій перспективі.

Весь рік продовжував шкутильгати і трек Китаю. Магічних ключів до серця Сі знайдено не було, і, як наслідок, китайський напрям української дипломатії залишався в тіні інших подій - відносин Вашингтона та Брюсселя з Пекіном. Не допомогло навіть довгоочікуване призначення Посла у Китаї, що так і не змогло зрушити з мертвого місця ані відносини, ані діалог з керівництвом Піднебесної.

Досі невирішеним залишається питання призначення послів у низці ключових країн - Чехії, Угорщині, Норвегії та Великій Британії.

Було багато рухів та заяв навколо укладення домовленостей щодо двосторонніх безпекових зобов’язань для України. Проте, на жаль, наприкінці року і вони забуксували, що навіть визнав Глава держави. Але головне, щоб за змістом та філософією ці домовленості не перетворились у «Будапештський меморандум 2.0». Цей напрям стане важливим викликом наступного року.

Очікувано, водночас несподівано як перший сніг, наприкінці року Україна вкотре влетіла на «мінні поля» американської внутрішньополітичної боротьби, ставши об’єктом жорстких міжпартійних «розборок» як у бюджетному процесі, так і президентських виборчих перегонах. На цьому визначальному треку однозначно бракує класичних підходів, де дуже цінується принцип “не можеш допомогти, то хоча б не нашкодь”.

Вже точно зрозуміло, що 2023 рік завершив епоху української «дипломатії емоцій» та «турборежимів». Вочевидь, цей інструментарій, який, здається, добре зарекомендував себе на початку повномасштабного вторгнення, вже не працює.

Наступний, 2024 рік розпочинає епоху жорстких геополітичних процесів та потенційної зміни еліт в десятках держав світу внаслідок виборів. Забезпечення інтересів України у цих умовах потребує “дорослої дипломатії”, в якій цінується не «дипломатія гучних анонсів», а наполеглива, системна та прагматична робота, провідну роль в якій відіграє професіоналізм та компетентність. Слід розуміти, що у контексті виборчих кампаній наступного року надто спокусливо для деяких політиків буде використати «українське питання» у внутрішньополітичній електоральній боротьбі, а тому всі процеси в Україні будуть розглядатись під мікроскопом.

Запорукою нашого успіху залишається безпрецедентна єдність та незламна міжнародна солідарність. Відтак, результативна робота української дипломатії за координуючої ролі МЗС є одним з вирішальних факторів Перемоги. Тим більше, що ключові зовнішньополітичні пріоритети України на 2024 рік залишаються незмінними - зміцнення міжнародної підтримки для відсічі російській агресії, прогрес на шляху членства в ЄС та НАТО.

На Радіо НВ підбивали ключові підсумки і уроки української зовнішньої політики у 2023 році, а також окреслювали головні міжнародні виклики, що очікують на Україну наступного року.

Відеозапис розмови https://www.youtube.com/watch?v=3Ku031oYpsY

Мої лаконічні дипломатичні підсумки 2023 року
1- Дипломат року - український воїн.
2- Друг року - ЗРК «Patriot».
3- Поразка року - бій за т.зв. Глобальний Південь.
4- Розчарування року - робота з Конгресом США.
5- Надія року - F16.
6- Перемога року - ордер МКС на арешт путіна.
7- Натхнення року - рішення ЄС про вступні переговори з Україною.
8- Помилка року - Вільнюський твіттер-демарш України в контексті Саміту НАТО.

Навіть не намагайтеся: Варшава друг, а не ворог України
 
Шкода буває різна. Буває несвідомою чи замовною, коли її автор і не здогадується про справжні цілі та наслідки. А буває цілком свідомою, коли вкинутий (чи може підказаний?) наратив грає саме проти України, її національних інтересів та на руку зовсім не нашій державі. Поза ображених для України - зовсім не те, чого маємо прагнути.
 
Прикро, але саме так сталося із статтею, яка чомусь ще й отримала статус “редакційної”, шанованої своєю незалежністю і неупередженістю “Європейської правди” під гучним заголовком “Польща веде "війну" проти європейського майбутнього України. Варшава має це усвідомити”. Цей матеріал, безперечно, вартий для прочитання, однак лише з однією метою - як взірець того, як робити не слід, ніколи, а надто - за нинішніх умов. Жодним чином не намагаюсь виправдати шкідливу поведінку Польщі в ситуації з блокуванням кордону. Але запускати такі деструктивні сигнали та маніпулювати терміном «війна» у відносинах з Польщею - не просто небезпечно, а надзвичайно шкідливо.
 
Ключовий підхід сьогодні (та й вчора) має полягати лише в одному правилі: Україна на всіх її рівнях, від влади до опозиції, від Банкової до Михайлівської, від редакції “Європейської правди” до Єдиного марафону, всіх опозиційних і владних каналів, має полягати в тому, щоб коло друзів України збільшувалося. Чи саме так є на даному етапі, наприклад уздовж кордону України, будь-якого її відрізку, питання далеке від банального. І що зроблено з боку, передусім України, найвищої влади, для того, щоб цей кордон із нашими західними сусідами був кордоном справжньої співпраці та взаємодії, партнерства та дружби? Чого лише вартує абсолютно неприйнятний ляпас Польщі з трибуни Генасамблеї ООН, який фактично поставив Варшаву в один ряд зі справжніми ворогами України – росією, північною кореєю, іраном! Прикро, але в статті редакції “Європейської правди” на ці запитання відповіді не знайти. Її там просто немає. Певне завдання було в іншому - облити брудом саме польську сторону і особисто Туска, який щойно розпочав свою каденцію глави польського уряду.
 
Позиція та підходи чинного уряду Польщі до економічної співпраці з Україною можуть калібруватись в залежності від нагальних викликів та внутрішніх потреб польського суспільства. Чи не так було б у випадку України за інших умов? Але фундаментом та життєво важливим інтересом Польщі за будь-якої влади була і залишається незалежна, сильна Україна, інтегрована в ЄС та НАТО. І уряд новообраного премʼєр-міністра країни Дональда Туска це продемонстрував не в останні “чотири тижні”, а роками своєї міцної єдності і солідарності з нашою боротьбою. Розсудлива політика, свідомої всіх наявних викликів розумної влади, полягала б у тому, щоб надати чинному польському уряду достатньо часу для того, щоб довести свій потенціал справжніх друзів України. Однак комусь, певне, дуже хочеться квапитися, підганяти і створювати зайві, непотрібні перешкоди.
 
Польща є і залишається одним з ключових союзників та адвокатів України, надійним центром підтримки української збройної боротьби, затишною домівкою для мільйонів українських біженців. А за премʼєрства Дональда Туска, колишнього президента Європейської Ради, який знає всі входи і виходи в будівлі на площі Шумана, Польща (за умови професійної та розумної дипломатії Києва) потенційно може перетворитися на європейського криголама в інтересах України, лідером, якого так бракує.
 
Ображати та настроювати наших польських партнерів проти України, хайпуючи на складній темі блокади кордону, вносити розбрат у політичне життя самої Польщі, де ситуація і без того є далекою від райдужної, надзвичайно небезпечно та шкідливо. Складно на європейському політичному небосхилі останнього десятиліття знайти політика, який би зробив більше для європейської України, ніж Дональд Туск на різних посадах. Чи того, хто позмагався б у дипломатичній «пристрасті» щодо Східної політики з Радославом Сікорським.
 
До речі, новий міністр закордонних справ Польщі буквально днями перебував у Києві, і навіть мав зустрічі у найвищому кабінеті країни.

Невже діалог відбувався не так, як того бажалося?
 
Хочеться застерегти у подальшому від подібних матеріалів та заяв, які не створюють сприятливе тло для очікуваного візиту в Україну нового Премʼєр-міністра Польщі Дональда Туска та підривають можливості польського уряду для досягнення прийнятних для України компромісів з польським бізнесом. Якщо, звісно, це не було первісною метою матеріалу “Європейської правди”.
 
Слід завжди памʼятати, що російський агресор і його агресивна пропаганда ніколи не вагатимуться та обовʼязково використають в режимі “турбо прискорювача” будь-який шанс потенційного розколу у відносинах України з нашими найближчими союзниками і партнерами. Вбити клин у відносинах Києва з Варшавою - давня мрія москви. І про це слід памʼятати.
 
Емоційна та егоїстична публічна дипломатія починається там, де комусь починає бракувати слів і аргументів. А може і банально державницького підходу.
 
Чорно-білий підхід у міжнародних відносинах надзвичайно небезпечний. Від такого підходу просто необхідно відмовитися напередодні запуску важливих переговорів про вступ до ЄС.
 
Як я вже неодноразово писав, у процесі вступу до Євросоюзу нам необхідно вже зараз готуватися до виникнення спірних питань фактично з кожною з 27-ми держав ЄС. І виникнення таких питань аж ніяк не означатиме зраду і тим паче війну, а виключну необхідність зважено і ПО-ДОРОСЛОМУ вести діалог з партнерами, а тим більше найближчими сусідами, замість того, аби навішувати ярлики і провокувати невиправдані емоції в українському суспільстві.
 
Не відкрию таємницю, якщо скажу, що нинішній рік, як і подальші роки принесе ще багато суперечок та непорозумінь. Якщо при виникненні проблемних питань, ми будемо вдаватися до небажаних емоцій, недалекоглядних заяв та небезпечних звинувачень, то у нас так і не залишиться справжніх друзів! Цього ми не повинні собі дозволити!

Експрес-висновки щодо Давоської зустрічі радників 14 січня

1 - потенціал формату радників практично вичерпано, цілком очевидно, що досягнуто ліміту креативності;
2 - боротьба за “кількість” учасників так і не переросла в результативну “якість”, можливо час змінювати підходи;
3 - прихильність країн так званого «Глобального Півдня» залишається найбільш проблемним питанням. Насамперед, це стосується Пекіну, на рівень залучення якого очевидно зважатимуть в москві. Варто шукати можливості зустрічі Глави держави з Прем’єр-міністром Китаю, який наразі перебуває у Давосі;
4 - попередньо оголошена Банковою ідея провести Глобальний саміт миру на початку 2024 року продовжує залишатися під питанням і тяжіє до нуля;
5 - складна ситуація на полі бою та ескалація на Близькому Сході завдають руйнівного впливу на ефективність консолідації підтримки навколо імплементації української Формули миру.

Існує єдина, справді ефективна, формула гарантій безпеки для України, яка формулюється наступним чином: той, хто прагне надійних гарантій безпеки та сталого миру для України - думає про членство України в НАТО, а всі інші безпекові формати - це про підготовку до нової війни.
У чому слабкі місця “Угоди про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Великою Британією” від 12 січня 2024 року, чому вирішено укласти Угоду саме зараз, чи містить документ гучно розпіарені «гарантії безпеки» для України та про його вплив на дискусії щодо членства нашої держави в НАТО, про «тінь Будапештського меморандуму», юридичну обов’язковість Угоди та її потенціал для ефективного стримування агресії, читайте у матеріалі для «НВ»: https://nv.ua/ukr/opinion/ugoda-z-velikobritaniyeyu-diplomat-rozpoviv-chi-ye-garantiji-bezpeki-dlya-ukrajini-50384242.html

Вітаючи виділення Україні допомоги з боку ЄС, потрібно памʼятати і про умови її надання. Однією з ключових умов завжди було і є повага та відданість принципам демократії. Але цього разу, вперше, Євросоюзом було додано умову про повагу до… багатопартійної парламентської системи.

Вчора на Прямому говорили не лише про вже прийняті рішення, але й про ті щодо яких йдуть консультації, зокрема про Фонд для підтримку миру та що він включатиме.

Дивіться моє включення з Брюсселю за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=POIeeaqbiMw

Питання допомоги США Україні є одним з головних на нашому зовнішньополітичному порядку денному. На жаль, допустили, що ця допомога стала заручником виборчої боротьби в США. Але безвихідних ситуацій не буває.

Чи зможе Європа заповнити цю паузу?

Які невикористані можливості і шанси для надання допомоги Україні ще залишаються?

Про ці та інші питання дивіться у відео https://www.youtube.com/watch?v=-nBFKfpxhnA

2024 рік - ймовірно один з найскладніших років, який потребуватиме консолідації зусиль. І це стосується не лише західної допомоги Україні, а й того, що ми самі зробили для перемоги. Ми маємо демонструвати єдність всередині країни.

Мюнхенська безпекова конференція - важливий міжнародний майданчик для обговорення та координації стратегії перемоги над російським агресором.

Які важливі зустрічі там відбулись?

Що говорили в кулуарах про американську допомогу Україні?

Про ці та інші питання дивіться у відео https://www.youtube.com/watch?v=R2wiqnHiVrQ

Союзні війська в Україні: бути чи не бути?

Конференція високого рівня на підтримку України, яку організував Президент Франції у Парижі 26 лютого, цілком могла стати пересічною подією. Однією з багатьох інших. Жодним чином не намагаємося применшити її значення та амбіційну ініціативу Франції щодо її скликання. Момент і справді виключно важливий, особливо в контексті блокування допомоги Києву у американському Конгресі. Україна вкрай потребує зброї і боєприпасів, і в цьому розумінні лідерство Франції як ядерної країни, постійного члена Радбезу ООН та однієї з країн Сімки традиційно завжди було і залишається визначальним.

Хоча на порядку денному зустрічі був широкий спектр питань підтримки України, “паризький саміт” все ж запамʼятається дещо іншим, а саме - коментарями Президента Франції, в яких він не виключив ймовірності направлення військових країн-союзників на допомогу Україні.

Попри резонансність висловлених припущень, спонтанними чи випадковими назвати їх не можна. Адже Президенту Франції принаймні тричі довелося уточнювати свої слова у розмові з журналістами. Позиція була висловлена чітко і доволі зрозуміло навіть непосвяченим. Окрім традиційних запевнень України в підтримці “стільки, скільки треба” і “тим, чим потрібно”, Президент Макрон однозначно наголосив на тому, що росії у цій війні не перемогти. Принаймні союзники докладатимуть для цього всіх необхідних зусиль. Тепер ще й з позицій дискусії про можливість чи доцільність направленням збройних сил союзників в Україну.

Саме тому “паризький саміт” віднині є історичним, а дату 26 лютого 2024 року в історії українсько-російської війни варто було б позначити червоним. У визначеному контексті - не дозволити росії перемогти - і були сказані резонансні слова Макрона про іноземних військових, які багато хто, але не всі з учасників поспішили спростувати. Мовляв, не плануємо, не на часі, ніколи. Але були й ті, хто вочевидь поділяє ідеї Президента Франції, зокрема країни Балтії.

Дипломатична мудрість та досвід років протистояння росії каже “ніколи не кажи ніколи”. Сам Президент Франції аргументуючи свої слова нагадав, що кілька років тому союзники думали про допомогу України в термінах “касок та спальних мішків”, а тепер говорять про більше “ракет та танків”. Ситуація змінюється та позитивно еволюціонує. Це відбувається як на полі бою, так і в політичному дискурсі. Те, що йде на користь Україні та нашій перемозі, не можна пропускати повз вуха, а тим паче - відхрещуватися.

Наважимося стверджувати, що слова Макрона полетіли і їх не повернеш. Ця ідея вже живе власним життям як в інформаційному просторі, так і в головах західних політиків. Вона виринатиме знову і знову в дискусіях, інтерв’ю, зустрічах, виборчих дебатах, а особливо при підготовці до Вашингтонського саміту НАТО. У протистоянні з росією віднині зʼявився новий елемент, своєрідний Х-фактор - потенційна можливість появи військ держав-союзників на боці Збройних Сил України. На такий сценарій точно не розраховував кремлівський диктатор, коли надав наказ розпочати вторгнення. І перші реакції з москви дають зрозуміти, що там серйозно задумалися. Макрон підняв ставки і для путінського режиму це стало несподіванкою, особливо, коли цей удар прийшов з Парижа.

Сам факт потенційної можливості появи військ держав-союзників на боці українських військ, хай і не сьогодні, а десь у віддаленій перспективі, коли цього потребуватиме ситуація, - це дуже дієвий елемент психологічного тиску на агресора, свого роду фактор стримування. Як буде в майбутньому, поки що невідомо. Якщо Україна буде своєчасно і достатньо отримувати зброю, то ситуація може розвиватися і без критичної потреби в реалізації ініціативи Макрона. Але предмет для занепокоєння росії вже існує. Вихід на кордони 1991 року (відновлення кордонів СРСР) в розумінні путіна вже не буде видаватись агресору досяжним завданням. Тепер важливо посилити це занепокоєння та довести до точки потенційного перегляду максималістських цілей агресора.

Таким чином, “Паризький саміт» став чудовою увертюрою до майбутнього візиту Макрона до Києва.

Буде, про що поговорити і скоординувати.

Не випадковим у цьому контексті було й оголошення тези Макрона у рамках оголошення коаліції про надання Україні далекобійної зброї. Відповідно, перед союзниками сформульовано чітку дилему - або надання Україні всієї необхідної зброї зараз, або направлення власних солдат на фронт згодом. І це все на тлі все частіших розмов про ймовірність нападу росії на НАТО в найближчій перспективі.

Будемо сподіватися, що теза Макрона матиме ефект не лише на москву, але й на наших партнерів щодо необхідності повної мобілізації ресурсів уже сьогодні.

І не треба говорити, що це подарунок путіну чи надмірна ескалація, чи провокація росії. Ніколи не слід забувати, що, попри всю браваду, у кремлі найменше у світі прагнуть війни саме з НАТО. І це, мабуть, єдине “ніколи”, про яке слід нагадувати завжди.

Днями розпочався другий раунд «човникової» дипломатії Китаю. Графік візитів Спецпредставника Китаю з питань Євразії включає: росію, Україну, країни Західної Європи - Польщу, Німеччину, Францію, а також Європейські інституції в Брюсселі. Важлива деталь: цього року своє європейське турне Лі Хуей розпочав з москви. Що це може означати? Які підходи Китаю до українсько-російської війни? Чого очікувати від зустрічі в Києві?   

«Незручні» партнери України - Угорщина, Словаччина, Австрія. Потрібно навчитись з ними працювати та знаходити спільні інтереси. Це і є завдання №1 для дипломатії в цих країнах.

Про ці питання говорили на Прямому, дивіться у відео https://www.youtube.com/watch?v=8Q6NKeClw9s

Що не так з погодженням Валерія Залужного Послом у Лондон?

Новина про погодження Президентом України кандидатури Валерія Залужного на посаду Посла України в Сполученому Королівстві була приречена стати резонансною. Певне, такою вона і замислювалася авторами “погодження”, що одразу потягнуло за собою хаотичну реакцію на це рішення як в Україні, так і за кордоном. Причиною всьому є масштаб особистості “Залізного Генерала”, його бойовий досвід та унікальні знання і навички, які точно мають бути у максимально ефективний спосіб використані в інтересах України та нашої перемоги.

У дипломатичній роботі високо цінується аналіз та інформація “з перших вуст”. У цьому Валерій Залужний однозначно становитиме унікальний інтерес для партнерів, на якій посаді він би не опинився. Ця обставина природно підказує дипломатичний вимір як один з найбільш перспективних для його діяльності. Але дипломатична робота не обов’язково означає посольську діяльність. З усією повагою до наших контактів з Великою Британією та наданої допомоги, за яку ми глибоко вдячні, чи Лондон і справді є саме тим містом, а вірчі грамоти Посла є саме тим мандатом, що в особі Валерія Залужного якнайкраще зіграють на користь національним інтересам України?

Маємо аргументовані сумніви.

Посада Посла України у Великій Британії давно і невиправдано перебуває вакантною. В Лондоні має бути особистість, яка зможе гідно представляти інтереси України, комунікувати нагальні потреби та зміцнювати різносторонню підтримку британського істеблішменту. І це має бути професійний фахівець з належним дипломатичним хистом, бекграундом, досвідом, знаннями та амбіцією. Адже робота Посла - це не лише військово-оборонні питання і зводити двосторонні відносини з Британією лише до зброї недоречно і неправильно. Слід не забувати, що Лондон - це, насамперед, потужний фінансовий та інвестиційний центр, вагомий торговельно-економічний партнер, що потребує особливого специфічного підходу в роботі Посла, а також, враховуючи значну кількість українців, масштабну консульсько-правову роботу.

Дозволимо собі стверджувати, що Валерій Залужний має те, чого не мають інші, і його потенціал на дипломатичній ниві можна (і слід) застосовувати більш креативно, ніж Посол у Лондоні. Більш ефективним було б наділити його повноваженнями Спеціального посланника України з питань мобілізації військової підтримки України. Такий широкий, не обмежений географією мандат, дозволив би “Залізному Генералу” працювати на різних майданчиках і у різних форматах, у тому числі т.зв. «човникової дипломатії». І не лише в Лондоні. Саме це сьогодні і потрібно Україні, зокрема у світлі проблем, з якими зіткнулась наша допомога в Конгресі США, або в Бундестазі, або на фоні ініціатив президентів Чехії чи Франції. Він став би «магнітом» для притягнення міжнародної уваги до України, вакциною проти зростаючої глобальної втоми від війни.

Вважаємо, що саме такий креативний формат дипломатичної роботи екс-Головнокомандувача міг би забезпечувати значні переваги для зростання військової підтримки та, відповідно, зміцнення стійкості України.

Водночас, він може нести значні ризики для монополії команди влади на образ “лідера війни та перемоги”. Місія Спеціального посланника потенційно давала б йому як “легенді антиросійського спротиву” потужні інструменти для розширення мережі міжнародних контактів високого рівня не лише у західних країнах, але і країнах Глобального Півдня, майданчик для посилення присутності в світовому інформаційному середовищі, нарощування власного політичного капіталу як в Україні, так і за кордоном.
Чи зважила Банкова всі можливі дипломатичні варіанти для обрання максимально ефективного варіанту для інтересів України? Чи політична конкуренція виявилася більш вагомою причиною для згаданого дипломатичного призначення?

Вибори в росії - головна подія минулих вихідних.
Яка реакція світу та окремих держав?
Що звертає на себе увагу в заяві Євросоюзу?

Ініціатива Макрона, якою він випередив свій час. Який можливий розвиток його ідеї?

Такі дві теми обговорювали на Прямому, дивіться у відео: https://www.youtube.com/watch?v=Q_V0vg37src

Протести фермерів Польщі і блокування українського кордону - одна з гарячих тем сьогодення. З чим такі протести повʼязані насправді? Які кроки вживаються урядами Польщі та України, а також керівними інституціями ЄС?

Торговельні преференції ЄС Україні. Чи буде продовження і в якому форматі? Які виключення можуть бути застосовані? Які країни висувають додаткові вимоги?

Заборона імпорту в ЄС зерна з Росії - бути чи ні?

Пропозиція Єврокомісії щодо спрямування 90% прибутків від заморожених в Європі російських активів на військову підтримку України - що засмутило українську делегацію?

Допомога НАТО потребує переформатування. Яким чином? Які рішення можуть розглядатися на саміті НАТО у Вашингтоні?

Парламентська криза та необхідність забезпечення парламентського плюралізму. Опозиція є двигуном змін в державі і забезпечення її прав є одним з пунктів плану реформ Фонду на підтримку України.

Про ці теми говорили на 5 каналі, дивіться у відео: https://www.youtube.com/watch?v=JP8mnATSswA