Розкажу вам про шмяклі.

Шмяклі — це образи, уявлення, щось таке, що виходить за межі словника, емоцій, фарб і звуків. Я, звісно, вигадав це слово, бо наявні не підходять або мені не зручні.

Це таке уявлення, яке в голові є чимось цільним. Не факт, що закінченим, але цільним. От, наприклад, шмякля про струм може стати таким собі способом зрозуміти, як там в провідниках взагалі струм проходить. З усіма полями, рухом електронів не з плюса до мінуса, а по-справжньому — навпаки.

Aha moment.

Або шмякля про зміни… У мене так теорія про зміни, проблему і хаос зʼявилась. Але найцікавіше, що ось такі шмяклі — це в якомусь сенсі точки розмежування: до та після.

Шмяклі не можуть бути вимушеними. Тут є частина У-вей, коли ти наближаєшся до шмяклі віддаляючись від зусиль її дістатись.

Шмяклі неможливо зрозуміти, коли ти в ній знаходишся, в процесі. Ти можеш її усвідомити і покласти в памʼять, коли вона закінчилась.

Коли ти в неї потрапляєш, то ти зникаєш. Тіло є, а тебе немає — ти в ній. Ти повертаєшся з кінцевим її результатом.

Завдяки тому, що шмякля є розмежуванням, справедливо спитати: а що розмежовується? Час? Особистість? «Я»? Не знаю.

Але після шмяклі ти дивишся на речі зовсім інакше. На себе. На «світ» навколо. І, здається, що це і зміна. Шмякля є зміною. Справжньою.

Бо ти не знав, куди вона тебе приведе, що з тобою станеться. Але ти розчинився і повернувся.

@dushnila_podcast

Рекурсія чи прокурсія?

Моменти екзистенціальної загрози — це така дивна річ. З одного боку вона є загрозою безпосередньою. Тобто якщо не пережити, то це кінець.

А з іншого — можливість подивитись на все начебто зі сторони. Це ті моменти, коли зʼявляється можливість переглянути свої ставлення, догмати, упередження.

Це той момент, коли є можливість спитати себе: заради чого це все?

Заради чого ти прокидаєшся, живеш, в чому сенс всього навколо. І тут західна філософія дає кілька опцій:
- нігілізм, як те, що нічого не має сенсу і цінності
- абсурдізм, як те, що нічого не має сенсу і це прикольно
- екзистенціалізм, як те, що сенс життя визначається індивідуально
- схоластика та решта, які під тим чи іншим кутом розглядають ці і суміжні питання

Та от вчора гуляв з товаришем і в голову прийшла думка, що можливо сенс життя як раз саме в пошуку?

Сенс життя в пізнанні цього самого життя. І під цим кутом зовсім по-іншому розкривається і любопитство, і кризи, і проблеми як такі, що змушують змінюватися.

Сенс життя не має обмеженого визначення і не має кінцевого розуміння. Він є і його немає. Він є в моменті, але схопити його і тримати його рівносильно повільній загибелі.

Це здатність жити маючи цей сенс і не маючи. Це бажання його шукати, але готовність його не знайти, а знайшовши — втратити. Це інтерес до пізнання світу навколо — по-різному — і світу в собі. І готовність сказати в кінці: «Я нічого не зрозумів, але було цікаво».

А може і ні.

@dushnila_podcast

Всіх вітаю 😊
Для підписніків каналу Душніла та для тих, хто переглянув наш подкаст, я вирішила зробити приємний бонус - безкоштовна консультація, щодо вашого запиту по голосу/мовленю/ публічному виступу/ проходженню співбесід/ запису аудіо матеріалу

Запит може бути будь-яким, що стосується голосу та впевненного мовлення

Рада бачити, що подкаст викликає фідбек, тому хочу надати користь вам ще у такому форматі 🔥

Щоб записатися на консультацію - заповнюйте форму та я вам напишу 😉

👉https://forms.gle/ydSL7S7oJ2qJJPMt9

Знайшов дудл в нотатниках. Це мій син в різдвяному дощику.

Так сподобалось, коли знайшов, що не повірив, що сам і малював. Буває і таке.

Ох, цей Сократ… 🌳

Кожну людину, що зʼявляється в моєму житті, я сприймаю як більшу за себе.

Я навмисно фору даю кожному, хто звертається до мене, чи до кого звертаюся. А з часом все стає на свої місця. Жодного разу не було такого, щоб людина із часом ставала більшою, ніж я уявляв. Не жодного, брешу, є дивовижні виключення.

Я не вважаю себе зверхнім, ні, я не зверху, я поруч. Але ж скільки отрути навколо, кожен хоче вкусити і заразити. Часом підступно, часом — незграбно. Отруїти, зробити нормальним.

Нормальним бути легко. Дуже легко. Кажи, слухай, бажай, дивись, читай, словом роби все, що робить сусід зліва і справа — і ти нормальний.

Знайшов велику групу, що називає себе філософською. «Складне мислення ми любим», — подумав я і підписався. Натрапив на пост, де людина шукає переклад слова «предвосхищение» і робить мільйон обмовок і вибачень за те, що книга (доволі специфічна за тематикою) доступна лише російською.

— За що вибачаєтесь? — питаю.
— Нормальним людям має бути соромно за те, що мають справу з книгою російською, — відповідає автор.

І величезна підтримка. На цьому група для мене завершилась.

Мені радше соромно, що українському суспільству не потрібна була ця література. Складна і дуже специфічна. Ніхто за 30 років її не переклав. Проте віршів, як все погано і хто винен — цього багато.

В один момент часу людина може думати або про те, хто винен, або про те, що робити. Шкода, що нормальністю вважають першу опцію.

@dushnila_podcast

Коли слухаєш розмови про волю, реальність, мислення, свідомість, особистість, то може виникнути відчуття, що мова йде про щось абстрактне. А завжди ж хочеться конкретики... Але вчора натрапив на невеликий текст Геґеля - “Хто мислить абстрактно” (https://www.prolegomena.app/%D1%85%D1%82%D0%BE-%D0%BC%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B8%D1%82%D1%8C-%D0%B0%D0%B1%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%BD%D0%BE).

Розмір і стиль цього тексту дозволяє цілком уявити його як запис в якомусь блозі 200 років назад. Раджу всім його прочитати, це займе від сили 10 хвилин.

По суті він розкриває цікавий момент: те, що зазвичай називається “конкретним”, варто вважати абстрактним, а “абстрактне” — конкретним. Якщо поняття не включає в себе всю суть і туди багато може бути намішано і багато може бракувати, то яка ж це конкретика? А ось, до прикладу, воля чи мислення — конкретне, бо воно цільне, єдине, унікальне, його розібрати на запчастини, звʼязки між ними, не вийде, а отже воно конкретне.

Несприйняття людини повною — з усім, що є її частиною — це мислити абстрактно. І виходить, що просто слово “чашка” — теж абстракція, узагальнення, нехтування деталями.

@dushnila_podcast

Що відрізняє лідера класа А від класів понижче? Клас А завжди шукає собі людей класом вище за себе, інші — класом нижче. Тобто в одному випадку відбувається позитивний відбір, в іншому — негативний.

Коли людина сильна внутрішньо — вона готова бути оточеною людьми сильніше. Це означає наявність інших точок зору, думок і експертизи. Готовність до дискусії і аргументації. Так, субординація важлива, але вона не виключає дискусію.

Коли людина слабка — вона оточує себе людьми слабшими за себе: тих, хто підлабузництвом займається, не сперечається, погоджується. Навіть якщо людина компетентна, але мовчить, щоб не заперечувати керівництву, бо — о, ні! — її замінять, то це призводить до руйнації системи зворотних звʼязків. В такому випадку компетенції не мають жодного значення і цей організм помирає або в кращому випадку перебуває в стагнації.

Це, до речі, працює всюди однаково (де існує ієрархія) — не можу придумати, де б це правило похибку давало.

@dushnila_podcast

Записав випуск для патронів.

Після вивільнення ресурсів нарешті з'явилась можливість знову поставити собі декілька важливих питань стосовно моєї діяльності: для чого подкаст, для чого переклад?

Під час розмірковувань і спроб відповісти вдалось трохи глибше пірнути та зачепити два важливих питання: вільнодумства, як необхідної умови змін та розвитку, та проблему сприйняття суспільством інтелекту й успіху як чогось негативного і не заохочуваного.

Доступно на Душніла+

Patreon: https://www.patreon.com/posts/pro-nabolile-104525926
Spotify: https://open.spotify.com/episode/0uXmcZX7ArO8fLg0cSqsMu
Apple Podcasts: (скоро зʼявиться)

Нарешті тепер зі знаком 😁

Людям хочеться, щоб було так, як було колись. Але саме те, як воно було колись і призвело до того, як воно є тепер.

@dushnila_podcast

Нічого собі… Третій День народження відзначаю з “Душнілою” під рукою. В такому разі й справді варто підтримувати традицію — фіксувати відкриття за прожитий рік.

Рік був складний, далі навряд чи буде простіше. Але щоб не втонути в цій складності потрібно і самому ускладнюватись. Саме тому я радий, що описане минулого року і те, що напишу сьогодні відрізняється за складністю. Принаймні мені так здається.

1️⃣ “Зрозуміти” та “дізнатись” — різні речі. Знання без розуміння не має майже ніякої цінності. А розуміння здатне викликати зміни.

2️⃣ Надзусилля не обовʼязково є ознакою позитивної впертості — інколи воно може сприйматись тобою таким, а по суті бути ознакою нерозуміння проблеми чи ситуації та тягнути тебе вниз.

3️⃣ Змінитись — це бути готовим загинути. Внутрішньо. Бо по-справжньому змінена особистість має не так багато спільного з попередньою.

4️⃣ У звʼязці з попереднім пунктом: деякі проблеми не мають безжертовних рішень та інколи саме готовність на жертву є ключем розвʼязання цієї проблеми. Навіть, якщо цієї жертви й не буде в результаті.

5️⃣ Воля не раціональна. Якісь її ознаки раціоналізувати можна, але всю — ні.

Дякую, що читаєте, слухаєте та підтримуєте. Сподіваюсь воно щось і з вами хороше робить )

Отже, тридцять четвертий пішов 🥳