Високосний рік і Касянів день в народній культурі українців

      Коли наближається високосний рік, люди, занурені в традиційну народну культуру, мимоволі напружуються й очікують всіляких негараздів. Дві заборони в такий рік вважаються беззаперечними: у високосний рік не можна одружуватися та починати будувати хату, інакше все закінчиться нещастям. В експедиціях ми записали десятки розповідей про те, як хтось, нехтуючи загальновідомим табу, розпочав будівництво хати й не дожив до її закінчення або одружився й того ж року розійшовся з дружиною.
       29 лютого, день Святого Касяна, який трапляється раз на 4 роки й, власне, робить цей рік високосним, оповитий таємничістю, повчальними легендами й страшними повірʼями. Чому на людину з похмурим поглядом казали «Чого ти Касяном дивишся?», чому в Касянів день діти сиділи по домівках, та й дорослі намагалися поменше виходити з дому, і звідки Гоголь узяв образ Вія — про це й багато чого іншого ми говорили з журналістом Філіппом Диканєм на радіо «Накипіло» 29 лютого 2024 року: https://radio.nakypilo.ua/podcast/29-lyutogo-dyvnyj-ridkisnyj-den/
                                               
Михайло Красіков, провідний методист ООМЦКМ
 
#ООМЦКМ  
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#деньтрадиційноїкультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#Касянівдень
#високоснийрік
#МихайлоКрасіков

28.03.24 о 16.00 запрошуємо на Етнографічні посиденьки з Михайлом Красіковим на тему
«Усі жінки відьми»? Українська відьма як вона є
   Трансляція на платформі Zoom
Бесіда базуватиметься переважно на етнографічних записах, зроблених дослідником у різних куточках України. Ви дізнаєтесь, як наші селяни уявляють, звідки беруться відьми, як їх розпізнати, як їм протидіяти, що треба робити родичам, коли відьма помирає. Почуєте моторошні та смішні історії про відьомські метаморфози і багато чого іншого. А головне — дізнаєтеся про новий позитивний образ української відьми-захисниці, який в умовах війни стрімко набуває популярності.
 
Довідка про лектора:  
 
       Михайло Красіков — етнолог та фольклорист, провідний методист ООМЦКМ, професор кафедри українознавства, культурології та історії науки НТУ «ХПІ», директор Етнографічного музею «Слобожанські скарби»  імені Г. Хоткевича НТУ «ХПІ», член Національної спілки письменників України, Національної спілки художників України, Національної спілки краєзнавців України,  лауреат муніципальної премії в галузі фольклористики та етнології ім. П. Іванова 2007 р., премії ім. Л. Танюка “за збереження історичної памʼяті України” 2022 р., премії The Slavic, East European, and Eurasian Folklore Association (SEEFA) 2023 р.
Довідки за телефоном 067 91 014 91.
Покликання на онлайн-зустріч: https://us05web.zoom.us/j/84929401864?pwd=AQblASJBkFgVuOIbLlRILnXyEAQHw6.1
Ідентифікатор заходу: 849 2940 1864
Код доступу: 9QbNr2
Співорганізатори:
Харківський обласний організаційно-методичний центр культури та мистецтв
Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка Харківське обласне відділення Української бібліотечної асоціації
Етнографічний музей «Слобожанські скарби»  імені Г. Хоткевича НТУ «ХПІ» Харківська обласна бібліотека для дітей
Харківська спеціалізована музично-театральна бібліотека
Охтирський краєзнавчий музей
Харківський історичний музей
 
#ООМЦКМ
#культураУкраїни
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#традиційнакультура
#лабораторіядослідженняНКС
#фольклор
#відьми
#МихайлоКрасіков

Глиносвіт : погляд із дитинства
 
Щойно в галереї імені Г. Семирадського завершилася двотижнева виставка «Цей неповторний ГлиноСВІТ», де були представлені керамічні вироби переважно ХХ століття, зроблені або зібрані на Слобожанщині, з зібрання відділу етнографії Центру українських студій та краєзнавства імені академіка П.Т. Тронька Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.  
        Дивлячись на усе це розмаїття горщиків, глечиків, слоїків, макітр, пасківників, бабушників тощо, я мимоволі згадував повʼязані з керамікою слова та вирази, які входили в нашу свідомість — харківських дітей 1960-х років.
У наших квартирах і в хатах (навіть мазанках) вже не було чи майже не було народних гончарних виробів. Тим не менше, від бабусь, які сиділи на ослінчиках біля чийогось паркану на околиці Харкова Новоселівці, можна було почути: «Щось в голові макітриться!». І ми розуміли, не бачачи зроду макітри, що у бабці голова болить. Може, тому, що не раз чули від когось із однолітків напівжартівливу погрозу: «Щас как дам по макитре!».
    Чули ми десь на вулиці й таку фразу: «вони горшки побили» — і розуміли, що люди між собою посварилися. Це вже потім, вивчаючи традиційну народну культуру українців, я дізнаюся, що під кінець святок розбивали горщик з-під куті, і це символізувало кінець свят. Звідси ця семантика — «кінець дружби».
    А ще про тупого хлопця могли жартома сказати, що у нього «котелок не варит». Коли ж хтось не витрумував дражнінь товаришів і ліз із кулаками, матері вчили не звертати уваги на словесні образи, наставляючи: «Хоч горшком назви, тільки в піч не саджай!».
      А з дитячого садочка памʼяталася приспівочка:
                     Піди, піди, дощику,
                     Зварю тобі борщику
                     У новому горщику...».
І гадки ми не мали, що це — уривок колишнього магічного тексту, яким колись супроводжувався надзвичайно серйозний ритуал викликання дощу.
                                                              Михайло Красіков
провідний методист ООМЦКМ

#ООМЦКМ  
#культураУкраїни  
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#деньтрадиційноїкультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#керамікаувисловах
#горщики
#МихайлоКрасіков

«Зірок з неба не хапати!»
 
Саме таку фразу (російською) написав десь у 1970-ті на стіні одного з харківських будинків найвідоміший український божевільний ХХ століття Олег Мітасов. Це варіація на тему розповсюдженого фразеологізму «зірок з неба не хапає» — так кажуть про людину середніх інтелектуальних здібностей, вона може бути й старанною, й освіченою, проте талановитістю не відзначається.

Звідки ж пішов цей вираз? З фольклорних легенд та творів М. Гоголя й інших письменників ми знаємо, що улюбленим заняттям відьом є «полювання» на зірки. Коли українські селяни років 200-300 тому бачили, як падає зірочка, вони вважали, що це її краде відьма. Українські фольклористи в ХІХ столітті записали цікаві оповідки про те, як відьма поцупить зірку, сховає її в горщик, накриє покришкою, поставить у погріб, а діти будуть бавитися, залізуть у погріб і випадково зіб’ють покришку — зірочка й вилетить… Звісно, пересічна людина не в змозі хапати з неба зірки — це, за народними уявленнями, може робити лише той, хто наділений надприродними здібностями, має своєрідний талант.

Є ще один вираз, який часто вживається: «прийшов — поцілував замок». Так кажуть, коли людина кудись запізнилася — і заклад був закритий або просто когось не було вдома й гостю не відчинили. Чому ж так кажуть? В деяких селах України ще й сьогодні вірять, що у Великодню ніч відьма обов’язково прагне поцілувати церковний замок. Коли під час всенощної всі виходять із православного храму і з хоругвами та іконами йдуть хресним ходом навколо нього, відьма прилаштовується останньою, і коли процесія трохи пройде, швиденько повертається до зачинених дверей храму і цілує замок — бере силу успішно відьмувати цілий рік (адже замок залізний і замкнений в коло — тобто є максимально сильним із магічної точки зору, та ще й знаходиться в «місці сили», а Великдень — сакральний час, найбільше християнське свято, отже саме в цю ніч для відьом зʼявляються «додаткові можливості»), зокрема тепер перед нею всі замки будуть відкриватися (що важливо в нічних «рейдах» по чужих хлівах). У сільських парубків у Великодню ніч була розвага: десь в кущах біля храму робити засідку й дивитися, яка ж баба прийде замок цілувати… Іноді відьом було кілька, і вони бігли наввипередки до замка, бо кожній хотілося бути найсильнішою…
 
 
Михайло Красіков
провідний методист ООМЦКМ
 
#ООМЦКМ  
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#деньтрадиційноїкультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#фольклористичнаспадщина
#фразеологізми
#відьми
#МихайлоКрасіков

Слобожанські великодні пісні з архіву Бориса Грінченка
 
Ми вже писали про те, що у «Зібранні творів» Бориса Грінченка, яке видає Київський університет імені Бориса Грінченка, під назвою «Весенние песни в Харьковщине» були опубліковані архівні матеріали, записані фольклористом під час його вчителювання на Слобожанщині (див.: https://www.facebook.com/share/p/mVLKLNtY65v4RSaj/. Сьогодні подаємо кілька текстів із другого підрозділу, який має назву «Великодні пісні». Записані вони були в селі Нижня Сироватка Сумського повіту Харківської губернії (тепер — Сумського району Сумської області), де Борис Дмитрович працював з 25 вересня 1884 року по 31 серпня 1885 року.
І коли як не зараз, напередодні Великодня, доречно згадати те, що лунало саме в такий час на слобожанських луках понад 100 років тому?
 
***
Ой нумо, нумо
В плетеного шума,
Як наша мати
Буде заплітати;
 
Заплетися, шуме,
Заплетися!
Хрещатий барвінку,
Розстелися!
 
***
Виорем нивочку
Довгеньку,
Посієм гречечку
Чорненьку.
Гречечка вродиться,
Женчики найдутця,
Гречечку чик-чик,
Чик-чик!
А з тії гречки
Чорні вершечки,
А з того проса
Русая коса,
А з тії пшениці
Русиї косиці…
Од кутка до кутка
Скакали дівки в городка,
Годі, дівки, скакати,
Ходім гречки вʼязати.
Ти, галочко, сизокрила,
Ти, дівочко, чорнобрива,
Ти, галочко, скоч на танець,
Ти, дівочко, поведи танець!
 
***
Бив мене муж,
Бив, волочив, —
Трясця навчив.
Привʼязав ниткою,
Бив соломинкою, —
Трясця навчив.
Я з того зла
Спати лягла;
Встала ранесенько,
Вмилась білесенько,
Поснідала:
Ззіла вола:
Ще й барана,
Сімдесят поросят,
Чотири пташечки,
Горщечок кашечки,
Ще й голодна…
 
Друкується за виданням: Грінченко Борис. Зібрання творів. Фольклористична спадщина. Кн. 2 / Київ. ун-т ім. Б. Грінченка; упоряд. О.В. Бурко, А.І. Мовчун, В.В. Яременко; голова ред. ради, кер. проєкту В.О. Огневʼюк; передм., комент., прим. А.І. Мовчун. Київ: [Київ. ун-т ім. Б. Грінченка], 2018. С. 567 — 568.
 
Далі буде.
 
Михайло Красіков
провідний методист ООМЦКМ
 
#ООМЦКМ  
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#деньтрадиційноїкультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#БорисГрінченко
#фольклористичнаспадщина
#великодніпісні
#МихайлоКрасіков
 
 

Слобожанські веснянки, записані Борисом Грінченком
 
Ми вже наводили кілька веснянок та «великодніх пісень» із архіву Бориса Дмитровича Грінченка, вміщених у другому томі «Фольклористичної спадщини» з Зібрання творів Б. Грінченка (Київ : Київський університет імені Бориса Грінченка, 2018, 616 с.). Див.:https://www.facebook.com/share/p/mVLKLNtY65v4RSaj/ ; https://www.facebook.com/share/p/MTq9gSdQRmUavEhA/
Записані вони були в селі Нижня Сироватка Сумського повіту Харківської губернії, де Б. Грінченко вчителював з 25 вересня 1884 р. до 31 серпня 1885 р. Рукопис під назвою «Весенние песни в Харьковщине» зберігається в Інституті Рукопису Національної бібліотеки України імені В. Вернадського, і, вочевидь, призначався для публікації в одному з часописів. Записувач розділив тексти на «веснянки» та «великодні пісні», однак і за семантикою, і за характером, місцем та часом виконання, і за призначенням ці веселі дівочі пісні та приспівки, від яких так і йде вітальна сила, фактично тотожні. Пропонуємо вашій увазі ще кілька творів з розділу «Великодні пісні».

***
Чи не клин дерево —
Смородина!
Чи не дівчина —
Катерина!
 
А чого ж вона приходила?
Чи не їстоньки приносила?
Годувала лебедів на воді,
Напувала козаків на меді!
 
***
Ой шум ходить,
Рибу ловить,
А шумиха продає;
Що вловила,
Те й пропила —
Суці-дочці
Не вгодила!
Або ж мені
Сукню крайте,
Або ж мене
Заміж дайте;
Або ж мені
Черевики купіть,
Або ж мене
За стіл ведіть!
Постій, доню,
До суботи —
Куплю сукню
І чоботи;
Постій, доню,
До вівтірка,
Оддам тебе
За Антінка!
 
***
Сиди, сиди, ящуре,
Ороховий вінку,
Май собі дівку,
Як не ймеш —
Завтра вмреш,
Завтра по ранку
Сховаєм у ямку,
Там пропадеш!
 
***
Сиди, сиди, ящуре,
Ти ладо моє!
Май собі дівчину,
Лебедо моє!
Чиє добро, чия вишенька
Та черешенька?
У шинок піду,
На меду пропʼю,
А на рибці зʼїм;
Та не дам топтать,
Та не дам ламать:
Сама витопчу,
Сама виламлю;
Та своїм танком
Та малесеньким,
Коротесеньким
Проведу!
 
***
Ой, нумо, нумо
В плетеного шума,
Як наша мати
Буде розплітати!
Розплетися, шуме,
Розплетися,
Хрещатий барвінку,
Розстелися!
 
 
Михайло Красіков,
провідний методист ООМЦКМ
 
 
#ООМЦКМ  
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#деньтрадиційноїкультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#БорисГрінченко
#фольклорнаспадщина
#веснянки
#МихайлоКрасіков

Микола Сумцов — титан Слобожанщини
 
18 квітня 2024 року виповнилося 170 років від дня народження Миколи Федоровича Сумцова (1854 — 1922), одного з фундаторів україністики як науки, академіка Всеукраїнської Академії наук, професора Харківського університету, засновника і першого директора Музею Слобідської України (від якого веде свій родовід Харківський історичний музей імені М.Ф. Сумцова), визначного етнографа, фольклориста, літературознавця, мистецтвознавця, краєзнавця.
Незадовго до війни, 2 листопада 2021 року, в пресцентрі «Накипіло» відбулося засідання  кіноклубу «Нова Україна» на тему «Кого харківці бачили міським головою: титан Слобожанщини Микола Сумцов», де авторові цих рядків довелося поділитися своїми думками щодо непересічної постаті вченого і громадянина, якому був присвячений вечір. Подивитися запис можна за посиланням:
https://youtu.be/eHiWVwLGuvM
 
 
Михайло Красіков,
провідний методист ООМЦКМ
 
 
#ООМЦКМ  
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#деньтрадиційноїкультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#МиколаСумцов
#МихайлоКрасіков
 

22.05.24 о 16.00 онлайн на платформі Zoom в межах проєкту Михайла Красікова «Я памʼятаю… Життя в традиції» відбудеться зустріч із фотожурналістом Дмитром Овсянкіним
 
Люди, яким йде восьмий чи девʼятий десяток, — носії унікальної інформації про традиції, які сьогодні вже майже втрачені, про побут, який за останні 70 років зазнав значних трансформацій, про людей, яких вже нема, але про яких варто знати. Цього разу гостем нашого проєкту буде відомий фотожурналіст, талановитий оповідач, харизматична особистість Дмитро Овсянкін. Йому є про що розповісти, а нам є про що спитати...
 
Довідка про автора проєкту:  
 
Михайло Красіков — етнолог та фольклорист, провідний методист ООМЦКМ, професор кафедри українознавства, культурології та історії науки НТУ «ХПІ», директор Етнографічного музею «Слобожанські скарби»  імені Г. Хоткевича НТУ «ХПІ», член Національної спілки письменників України, Національної спілки художників України, Національної спілки краєзнавців України,  лауреат муніципальної премії в галузі фольклористики та етнології ім. П. Іванова 2007 р., премії ім. Л. Танюка “за збереження історичної памʼяті України” 2022 р., премії The Slavic, East European, and Eurasian Folklore Association (SEEFA) 2023 р.
Довідки за телефоном 067 91 014 91.
Покликання на онлайн-зустріч:
https://us05web.zoom.us/j/82077900490?pwd=jdfdFvJ41BbbanHChGQ4MxRMOS7
GDg.1
Ідентифікатор заходу: 820 7790 0490
Код доступу: hP66Si
Співорганізатори:
Харківський обласний організаційно-методичний центр культури та мистецтв
Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка Харківське обласне відділення Української бібліотечної асоціації
Етнографічний музей «Слобожанські скарби»  імені Г. Хоткевича НТУ «ХПІ» Харківська обласна бібліотека для дітей
Харківська спеціалізована музично-театральна бібліотека
Охтирський краєзнавчий музей
Харківський історичний музей
Харківський художній музей
 
#ООМЦКМ  
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#деньтрадиційноїкультури
#япам'ятаю
#ДмитроОвсянкін
#МихайлоКрасіков

СЬКАННЯ
Цього місяця авторові цих рядків довелося робити доповідь на науковій конференції, присвяченій М.Ф. Сумцову. Йшлося про статті вченого в енциклопедіях, зокрема у славетному енциклопедичному словникові Брокгауза – Ефрона. Про три енциклопедійні статті визначного українського фольклориста та етнографа, професора Харківського університету Миколи Федоровича Сумцова (1854 – 1922) ми хотіли б поговорити у цій та двох наступних публікаціях.
Зазначимо, що харківський вчений запропонував редакції енциклопедії абсолютно нестандартний набір понять та явищ народної культури. Деякі з них є несподіваними навіть для сьогоднішніх дослідників. Тим не менше, вчитуючись у сумцовські тексти, ми розуміємо, що ці поняття та явища
виконують важливу місію занурення у традиційний світогляд та сприяють реальному знайомству зі старосвітським українським селом. Розглянемо для початку статтю М. Сумцова “Ськання”.  
У повісті Г. Квітки-Основʼяненка “Конотопська відьма” читаємо: “От наньмичка, погодивши, і вийшла з кімнати, та, дивлячись на нього веселенько, як тая ясочка, і каже:
- Або, може, ви вже пообідали, так, може, або ськатись хочете… абощо?..” В іншому місці цієї ж повісті сотник каже: “А після обід не буду ськатись...”  Ськанням займається й панна хорунжівна в цьому ж творі: хорунженко “приліг сестриці на коліна, та як та йому ськала, а він і заснув”. Упорядники збірки творів письменника ніякого коментаря до слова “ськатись” не дають, наче всі знають, що це таке. Загадкове слово “ськатись” ми зустрічаємо й в інших творах українських класиків ХІХ —  початку ХХ століття — і зазвичай без коментарів сучасних публікаторів. Можна, звісно, відкрити словник Б. Грінченка й прочитати: “Ськатися, каюся, єшся, гл. Искать (насекомых в волосах, шерсти). Такий собі пан: у соломі спить, а зубами ськається. Ном. № 2930”. Але це нам лише дасть уявлення про те, що зазвичай в старовину робили по обіді українські пани (та й звичайні селяни, як дізнаємося з повісті “Маруся” того ж Г. Квітки-Основʼяненка). Власне, в повісті “Конотопська відьма” цей буденний ритуал, хоч і без подробиць, але описаний: “хорунжівна білими рученятами копирсала у голові братику”, а з попередньої цитати можемо зробити висновок, що ськання зазвичай діяло як снодійне. М. Сумцов же в енциклопедійній статті детально описує й сам процес, і значення його в народному побуті: “Ськання (етногр.) — малоросійський народний звичай шукати в голові: переставляють кінець гребеня, притискаючи його, з одного місця на інше, хоч би під ним нічого не було. У народних піснях та казках С. виражає любов та ласку. С. — одна з різноманітних форм простонародного масажу”. Визначення вченого допомагає зрозуміти той факт, що ськання далеко не завжди діяло як снодійне, а було часом прелюдією до інтимних стосунків — про це є натяки і в повісті “Конотопська відьма”. Недарма у першу шлюбну ніч, лягаючи спати з коростявою Солохою, згадує Забрьоха свою служницю: “Та ще на ту біду, збираючись на панні Йосиповні женитись, Пазьку, таки наньмичку свою, що йому усегда після обід у головці ськала, відпустив до пана писаря до того ж діла. А сидячи на посаді з своєю Солохою, як вздрів Пазьку, що прийшла на весілля дивитися, так... аж оскома його узяла...”.
Гадаємо, нікому з колег М. Сумцова і в голову б не прийшло подавати в солідній неспеціальній енциклопедії статтю про таку “дрібничку життя” як “ськання”, так само як і про сміття або могарич (без якого в сільському житті українців і досі нічого не відбувається), але для вченого це і певні маркери, і “ниточки”, тягнучі за які, можна дійти до чогось справді значущого і визначального для розуміння ментальності, характеру, вдачі населення України.

Михайло Красіков
провідний методист ООМЦКМ
 
#ООМЦКМ  
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#деньтрадиційноїкультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#ськання
#МиколаСумцов
#МихайлоКрасіков

«І дана їй власть обаяти...»
Продовжуємо говорити про статті М. Сумцова в енциклопедіях ХІХ — початку ХХ століття (див. початок: https://www.facebook.com/www.cultura.kh.ua/posts/pfbid0asBL7xfkWW8omsZXYZJxtjhqnZFtvj8jhiR5b2ZfLXLQRfN7ncNVJi9LZMexUpHnl )
Навіть у спеціальних фольклорно-етнографічних словниково-енциклопедичних виданнях, що вийшли наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття в Україні (наприклад, в ілюстрованому етнографічному довіднику «Українська минувщина», словнику-довіднику Віталія Жайворонка «Знаки української етнокультури», збірці «100 найвідоміших образів української міфології», енциклопедії Валерія Войтовича «Українська міфологія», «Українській фольклористичній енциклопедії» у двох томах, енциклопедичній за характером книзі Василя Скуратівського «Русалії» тощо, не кажучи вже про загальну «Енциклопедію українознавства», ми побачимо далеко не всі реалії, образи та артефакти, яким присвятив статті в енциклопедіях М. Сумцов. Наприклад, назви «обаясник» у словнику В. Жайворонка нема, хоч він і дає синонімічні назви – перелесник та вогняний змій, і шкода, бо ця назва походить від «обаяти» – в значенні підкорити дівчину чи жінку шляхом перетворення змія на красивого парубка; в основі його – прасловʼянське слово obajanьje, тобто чарівництво, і ми розуміємо, чому для М. Сумцова народний термін «обаясник» був важливий. До речі, в повісті «Конотопська відьма» читаємо: «І дана їй власть на усім лиці земному і чаклувати, і обаяти, і глумитися цілоє уремʼя і полвремені».  
З сучасної української мови слово «обаяніє» зникло, хоч воно, як ми бачимо, було вживано українцями ще в ХІХ столітті. Перекладають його з російської словами «чарівність» або «привабливість». Ці слова вживаються в позитивному сенсі, а от для людей, занурених у традиційну народну культуру, це були зовсім не компліменти.
 
Михайло Красіков
провідний методист ООМЦКМ, проф. НТУ «ХПІ»
 
#ООМЦКМ  
#культураХарківщини
#культураСлобожанщини
#деньтрадиційноїкультури
#НКС
#лабораторіядослідженняНКС
#обаяти
#обаясник
#МиколаСумцов
#МихайлоКрасіков