🔶 Сьогодні середа, отже час рубрики #ДеньТрадиційноїКультури
🔸Цього разу віртуально відвідаємо Гельмязівську територіальну громаду Золотоніського району Черкаської області та дізнаємося про елемент Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини «Бузинник – десертна страва з бузини, традиції приготування та споживання»
◊ З назви елементу видно, що бузинник – десертна страва, яка досить поширена в багатьох регіонах України. Але сьогодні нас цікавить, як готують бузинник в селах Плешкані, Коврай, Коврай Другий та Гельмязів.
◊ Приготування та споживання бузинника складається з декількох обов’язкових частин.
▫ Перша частина полягає у зборі, очищенні та підготовці до приготування бузини та сезонних фруктів – груш, яблук, в окремих випадках слив. Ягоди бузини мають бути очищені від хвостиків, а фрукти від серцевини та шкірки. Груші та яблука порізати на шматочки;
▫ Вимиті ягоди бузини потрібно скласти у каструлю. Окремо скип’ятити воду. Залити ягоди водою та прокип'ятити, щоб бузина стала м’якенькою та пустила свій сік. Додати шматочки фруктів та варити, щоб вони стали м'якими або розімліли. Важливою частиною майстерності господині є вміння визначати готовність усіх складників, лише після цього додаються цукор та просіяне й розведене у воді пшеничне борошно чи манна крупа. Готується страва на повільному вогні, при приготуванні потрібно постійно її «стерегти», помішувати;
▫ Після приготування господиня перекладає зварену масу до іншої посудини для застигання;
▫ Ще одна важлива частина, що охоплює ще й соціальну складову – вживання бузинника. Господині частували й частують стравою не тільки сімейне коло, а й сусідів, гостей, співробітників тощо. Вживати бузинник потрібно холодним, як окремо, так і з різними напоями чи намащуючи на хліб;
▫ Побутування елементу тісно пов’язане зі знаннями про бузину, про її лікувальні властивості. Також невіддільною частиною є навички, обмін досвідом, передача не тільки кулінарних вмінь, але й жестів, рухів, які є необхідними складовими елементу.
◊ Інформацію та світлини з метою ознайомлення та поширення взято з сайту «Гельмязівська громада, Черкаська область, Золотоніський район https://gelmyazivska-gromada.gov.ua/news/1636021032/, сторінки Facebook носіїв елемента «Молодички Плешканівські» https://www.facebook.com/photo?fbid=514093070557895&set=a.104057174894822 та сторінки Facebook «Гастроспадщина України» https://www.facebook.com/gastroheritage/videos/117541437118773
Матеріал підготувала провідний методист відділу дослідження нематеріальної культурної спадщини та креативних індустрій Обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Юлія Лузан.
#ООМЦКМ
#ЛабораторіядослідженьНКС
#Гельмязівськагромада
#ДеньТрадиційноїКультури
#традиційнакультура
#НКС #ICHUkraine
#Черкаськаобласть
#Бузинник
🔸Цього разу віртуально відвідаємо Гельмязівську територіальну громаду Золотоніського району Черкаської області та дізнаємося про елемент Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини «Бузинник – десертна страва з бузини, традиції приготування та споживання»
◊ З назви елементу видно, що бузинник – десертна страва, яка досить поширена в багатьох регіонах України. Але сьогодні нас цікавить, як готують бузинник в селах Плешкані, Коврай, Коврай Другий та Гельмязів.
◊ Приготування та споживання бузинника складається з декількох обов’язкових частин.
▫ Перша частина полягає у зборі, очищенні та підготовці до приготування бузини та сезонних фруктів – груш, яблук, в окремих випадках слив. Ягоди бузини мають бути очищені від хвостиків, а фрукти від серцевини та шкірки. Груші та яблука порізати на шматочки;
▫ Вимиті ягоди бузини потрібно скласти у каструлю. Окремо скип’ятити воду. Залити ягоди водою та прокип'ятити, щоб бузина стала м’якенькою та пустила свій сік. Додати шматочки фруктів та варити, щоб вони стали м'якими або розімліли. Важливою частиною майстерності господині є вміння визначати готовність усіх складників, лише після цього додаються цукор та просіяне й розведене у воді пшеничне борошно чи манна крупа. Готується страва на повільному вогні, при приготуванні потрібно постійно її «стерегти», помішувати;
▫ Після приготування господиня перекладає зварену масу до іншої посудини для застигання;
▫ Ще одна важлива частина, що охоплює ще й соціальну складову – вживання бузинника. Господині частували й частують стравою не тільки сімейне коло, а й сусідів, гостей, співробітників тощо. Вживати бузинник потрібно холодним, як окремо, так і з різними напоями чи намащуючи на хліб;
▫ Побутування елементу тісно пов’язане зі знаннями про бузину, про її лікувальні властивості. Також невіддільною частиною є навички, обмін досвідом, передача не тільки кулінарних вмінь, але й жестів, рухів, які є необхідними складовими елементу.
◊ Інформацію та світлини з метою ознайомлення та поширення взято з сайту «Гельмязівська громада, Черкаська область, Золотоніський район https://gelmyazivska-gromada.gov.ua/news/1636021032/, сторінки Facebook носіїв елемента «Молодички Плешканівські» https://www.facebook.com/photo?fbid=514093070557895&set=a.104057174894822 та сторінки Facebook «Гастроспадщина України» https://www.facebook.com/gastroheritage/videos/117541437118773
Матеріал підготувала провідний методист відділу дослідження нематеріальної культурної спадщини та креативних індустрій Обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Юлія Лузан.
#ООМЦКМ
#ЛабораторіядослідженьНКС
#Гельмязівськагромада
#ДеньТрадиційноїКультури
#традиційнакультура
#НКС #ICHUkraine
#Черкаськаобласть
#Бузинник
gelmyazivska-gromada.gov.ua
Бузинник – десертна страва з бузини, традиції приготування та споживання
Ареал сучасного побутування елемента нематеріальної культурної спадщини - села Плешкані, Коврай, Коврай Другий, Гельмязів, Гельмязівської територіальної громади Золотоніського району Черкаської області.
🔶 Вже 63 елементи з багатьох куточків України внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини.
▫ У лютому Міністерством культури та інформаційної політики України до Національного переліку включено елемент «Традиція приготування та споживання обрядових хлібів до Дня Святого Георгія села Криничне», що побутує в селі Криничне Болградського району Одеської області.
А в березні Перелік поповнив елемент «Обуховицьке ткацтво», поширений в селі Обуховичі Вишгородського району Київської області.
▫ Дедалі більше нових елементів потрапляє до Національного переліку і ця робота триває й надалі, адже в пізнанні свого станемо тільки сильніші!
#ООМЦКМ
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ДеньТрадиційноїКультури
#традиційнакультура
#НКС #ICHUkraine
▫ У лютому Міністерством культури та інформаційної політики України до Національного переліку включено елемент «Традиція приготування та споживання обрядових хлібів до Дня Святого Георгія села Криничне», що побутує в селі Криничне Болградського району Одеської області.
А в березні Перелік поповнив елемент «Обуховицьке ткацтво», поширений в селі Обуховичі Вишгородського району Київської області.
▫ Дедалі більше нових елементів потрапляє до Національного переліку і ця робота триває й надалі, адже в пізнанні свого станемо тільки сильніші!
#ООМЦКМ
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ДеньТрадиційноїКультури
#традиційнакультура
#НКС #ICHUkraine
Матеріал підготувала провідний методист відділу дослідження нематеріальної культурної спадщини та креативних індустрій Обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Юлія Лузан.
#ООМЦКМ
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ДеньТрадиційноїКультури
#традиційнакультура
#НКС #ICHUkraine
#Вінницькаобласть
#Великоднєгуляння
#ВодитиВолодара
#ООМЦКМ
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ДеньТрадиційноїКультури
#традиційнакультура
#НКС #ICHUkraine
#Вінницькаобласть
#Великоднєгуляння
#ВодитиВолодара
🔶Друзі, ви ж пам‘ятаєте, що кожної середи у нас #ДеньТрадиційноїКультури, де ми розповідаємо про елементи Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини? Отже, поїхали⤵️
🔸 Про цей елемент Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини, напевно, знають всі. Маємо на увазі елемент «Традиція декоративного розпису села Самчики», більше відомий як самчиківський розпис. А якщо не чули, то радимо познайомитися з цим видом декоративно-ужиткового мистецтва, який зародився ще наприкінці XIX – на початку XX ст. у селі Самчики Старокостянтинівського району Хмельницької області й поширився південно-східною Волинню, на межі з Поділлям.
◊ Перші майстри розмальовували свої оселі візерунками, які вважались оберегами.
◊ Розписи на стінах виконувалися великим зубчастим малюнком, схожим на гобеленовий.
◊ Для розпису використовували жовтий, зелений, синій, червоний, фіолетовий, коричневий кольори, а також чорний для розділення основних кольорів.
◊ Найпоширенішим орнаментом були ружі (жоржини), маки, калина, обов’язково присутні такі рослинні елементи, як гілочка, стебло, листочки, ягідки, квітка, бруньки. Також нерідко можна зустріти звірів і птахів: соловейка, курку, півня, гуску, лебедів, сороку, ворону. З тварин найчастіше зображали зайців, лисиць, собак, котів, коників. Особлива увага приділялась композиціям «вазон», «райське дерево», «дерево життя», «чудесне та казкове дерево» тощо.
◊ З часом традиція розпису майже зникла і відродилась лише у шістдесятих роках минулого століття завдяки відомому на Хмельниччині й далеко за її межами етнографу, художнику, майстру народного мистецтва Олександру Матвійовичу Пажимському. У творчості його підтримували колеги-митці.
◊ Наразі самчиківський розпис часто переноситься на папір, тканину та інші матеріали, що розширює можливі шляхи презентації та популяризації цього елементу.
Про самчиківський розпис є багато цікавих матеріалів. Наприклад, ви можете спробувати навчитися малювати разом з майстром самчиківського розпису Віктором Раковським: https://ye.ua/kultura/48145_Samchikivskiy_rozpis__vchimosya_malyivati_z_maystrom_(FOTOViDEO).html
Цікаву інформацію та багато корисних посилань можна знайти на сайті проєкту «Культурно-бібліографічний фронт»: https://bibliogr-front.4uth.gov.ua/%D0%BD%D0%B5%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0-%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B0-%D1%81%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0-%D1%96-%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0/%D0%B6%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%94%D0%B4%D0%B0%D0%B9%D0%BD%D0%B0-%D1%81%D0%B8%D0%BB%D0%B0-%D1%81%D0%B0%D0%BC%D1%87%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%83
◊ Інформацію з метою ознайомлення та поширення взято з сайту Хмельницької обласної військової адміністрації https://www.adm-km.gov.ua/?p=63085, Департаменту інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької обласної державної адміністрації: http://kultura.km.ua/archives/category/%d0%bd%d0%ba%d1%81, Державного історико-культурного заповідника «Самчики».
Фотографії взято зі сторінки Facebook «Самчиківська художня школа ТНДП мистецтва»: https://www.facebook.com/samchyky.artschool/
Матеріал підготувала провідний методист відділу дослідження нематеріальної культурної спадщини та креативних індустрій Обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Юлія Лузан.
#ООМЦКМ
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ХОНМЦКМ
#ДеньТрадиційноїКультури
#традиційнакультура
#НКС #ICHUkraine
#Хмельницькаобласть
#Самчиківськийрозпис
🔸 Про цей елемент Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини, напевно, знають всі. Маємо на увазі елемент «Традиція декоративного розпису села Самчики», більше відомий як самчиківський розпис. А якщо не чули, то радимо познайомитися з цим видом декоративно-ужиткового мистецтва, який зародився ще наприкінці XIX – на початку XX ст. у селі Самчики Старокостянтинівського району Хмельницької області й поширився південно-східною Волинню, на межі з Поділлям.
◊ Перші майстри розмальовували свої оселі візерунками, які вважались оберегами.
◊ Розписи на стінах виконувалися великим зубчастим малюнком, схожим на гобеленовий.
◊ Для розпису використовували жовтий, зелений, синій, червоний, фіолетовий, коричневий кольори, а також чорний для розділення основних кольорів.
◊ Найпоширенішим орнаментом були ружі (жоржини), маки, калина, обов’язково присутні такі рослинні елементи, як гілочка, стебло, листочки, ягідки, квітка, бруньки. Також нерідко можна зустріти звірів і птахів: соловейка, курку, півня, гуску, лебедів, сороку, ворону. З тварин найчастіше зображали зайців, лисиць, собак, котів, коників. Особлива увага приділялась композиціям «вазон», «райське дерево», «дерево життя», «чудесне та казкове дерево» тощо.
◊ З часом традиція розпису майже зникла і відродилась лише у шістдесятих роках минулого століття завдяки відомому на Хмельниччині й далеко за її межами етнографу, художнику, майстру народного мистецтва Олександру Матвійовичу Пажимському. У творчості його підтримували колеги-митці.
◊ Наразі самчиківський розпис часто переноситься на папір, тканину та інші матеріали, що розширює можливі шляхи презентації та популяризації цього елементу.
Про самчиківський розпис є багато цікавих матеріалів. Наприклад, ви можете спробувати навчитися малювати разом з майстром самчиківського розпису Віктором Раковським: https://ye.ua/kultura/48145_Samchikivskiy_rozpis__vchimosya_malyivati_z_maystrom_(FOTOViDEO).html
Цікаву інформацію та багато корисних посилань можна знайти на сайті проєкту «Культурно-бібліографічний фронт»: https://bibliogr-front.4uth.gov.ua/%D0%BD%D0%B5%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0-%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BD%D0%B0-%D1%81%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0-%D1%96-%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0/%D0%B6%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%94%D0%B4%D0%B0%D0%B9%D0%BD%D0%B0-%D1%81%D0%B8%D0%BB%D0%B0-%D1%81%D0%B0%D0%BC%D1%87%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%83
◊ Інформацію з метою ознайомлення та поширення взято з сайту Хмельницької обласної військової адміністрації https://www.adm-km.gov.ua/?p=63085, Департаменту інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької обласної державної адміністрації: http://kultura.km.ua/archives/category/%d0%bd%d0%ba%d1%81, Державного історико-культурного заповідника «Самчики».
Фотографії взято зі сторінки Facebook «Самчиківська художня школа ТНДП мистецтва»: https://www.facebook.com/samchyky.artschool/
Матеріал підготувала провідний методист відділу дослідження нематеріальної культурної спадщини та креативних індустрій Обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Юлія Лузан.
#ООМЦКМ
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ХОНМЦКМ
#ДеньТрадиційноїКультури
#традиційнакультура
#НКС #ICHUkraine
#Хмельницькаобласть
#Самчиківськийрозпис
ye.ua
Самчиківський розпис: вчимося малювати з майстром (ФОТО+ВІДЕО)
Поетапна розмальовка декоративної композиції.
ua/uk/intangible-cultural-heritage/elements/kharkiv-national-elements, сторінці Facebook «Сахновщинська клубна система» https://www.facebook.com/sakhrbk за хештегом #сахновщинсСахновщинська клубна системаніча «Історико-культурна спадщина Сахновщини» https://sakhnovshchynahistory.blogspot.com/2022/11/blog-post.html
#ООМЦКМ
#ЛабораторіядослідженьНКС
#КЗСЦКС
#ДеньТрадиційноїКультури
#традиційнакультура
#НКС #ICHUkraine
#Харківщина
#сахновщинськийкоровай
#ООМЦКМ
#ЛабораторіядослідженьНКС
#КЗСЦКС
#ДеньТрадиційноїКультури
#традиційнакультура
#НКС #ICHUkraine
#Харківщина
#сахновщинськийкоровай
Facebook
Log in or sign up to view
See posts, photos and more on Facebook.
🔶 У травні 2023 року до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини включено нові елементи:
◊ «Традиції рогозоплетіння» (Вінницька область);
◊ «Традиція наряджання могильних хрестів на Рівненському Поліссі»;
◊ «Приготування української традиційної страви «Голубці» (Кіровоградська область);
◊ «Культура традиційного вівчарства Бессарабії та знання, пов'язані з ним» (Одеська область);
◊ «Традиція повіншування Василів у селі Липівка Рогатинської територіальної громади Івано -Франківської області».
На сьогодні в Національному переліку вже 68 елементів.
#ООМЦКМ
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ДеньТрадиційноїКультури
#традиційнакультура
#НКС #ICHUkraine
◊ «Традиції рогозоплетіння» (Вінницька область);
◊ «Традиція наряджання могильних хрестів на Рівненському Поліссі»;
◊ «Приготування української традиційної страви «Голубці» (Кіровоградська область);
◊ «Культура традиційного вівчарства Бессарабії та знання, пов'язані з ним» (Одеська область);
◊ «Традиція повіншування Василів у селі Липівка Рогатинської територіальної громади Івано -Франківської області».
На сьогодні в Національному переліку вже 68 елементів.
#ООМЦКМ
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ДеньТрадиційноїКультури
#традиційнакультура
#НКС #ICHUkraine
Facebook
#оомцкм – Explore
explore #оомцкм at Facebook
🔶 В нашій постійній рубриці #ДеньТрадиційноїКультури сьогодні подорожуємо віртуально до Закарпаття та розповідаємо про елемент Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини «Гуцульська бриндзя».
Побутує цей елемент в Рахівському районі Закарпатської області, частині Івано-Франківської та Чернівецької областей.
◊ Гуцульська бриндзя (бринза) – овечий сир Українських Карпат, котрий незмінно виготовляється з XIV– XV ст., а також улюблена їжа гірських мешканців Закарпаття, яка є обов’язковим компонентом багатьох традиційних страв.
▫ Процес виготовлення бриндзі тривалий і непростий. Слід сказати, що цим займаються лише чоловіки. Вони ж доглядають отари овець протягом 120 днів літнього періоду на високогір’ї на висоті не нижче за 700 метрів над рівнем моря.
▫ Свіже овече молоко та закваска й досі залишаються незмінними компонентами продукту. До овечого молока, яке зціджують через смерекову гілку, вівчар додає фермент, так званий кляґ, добутий зі шлунка молочного ягняти чи теляти.
▫ Технологія виготовлення бриндзі передбачає скисання нагрітого молока із кляґом, відтак – збивання дерев’яною збеталою (ручний міксер) та формування великої грудки – будзу, який розміщують на чистому полотні й підвішують, щоб стекла жентиця (сироватка). Після дозрівання будзу його перетирають і змішують із сіллю. Так народжується бриндзя.
▫ Справжньою візитівкою Закарпаття, що скликає тисячі гостей до Рахова та презентує звичаї краю, є фестиваль «Гуцульська бриндзя», який присвячений поверненню вівчарів з отарами з полонин. Яскраве національне свято щороку восени вітає гостей звуками трембіт, дримб та сопілок – традиційних гуцульських музичних інструментів та піснями, оригінальними витворами народного мистецтва та приготованими просто неба стравами гуцульської кухні.
▫ У 2018 році було подано заявку на реєстрацію географічного зазначення гуцульської бриндзі. Міністерством розвитку економки, торгівлі та сільського господарства України видано свідоцтво про реєстрацію права про використання зареєстрованого зазначення походження товару. «Гуцульська овеча бриндзя» – це перше українське географічне зазначення, яке відповідає всім європейським вимогам до реєстрації та має право на визнання в ЄС.
▫ Інформацію та світлини з метою ознайомлення та поширення взято з сайту КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» Закарпатської обласної ради https://zakfolkcenter.info/load/hutsulska-bryndzia, сторінки Facebook «Закарпатський обласний організаційно-методичний центр культури» https://www.facebook.com/zakfolkcenter/posts/pfbid0XVFkVFgLvo8sBWuwUEghSZuYBYrkCDxMvoTQr5eDnWMJY4U6u4PUJsRh6iqhysgnl та зі сторінки «Онлайн ХАБ НКС Закарпаття» https://nks.zakfolkcenter.info/brynzya-rakhiv/
Матеріал підготувала провідний методист відділу дослідження нематеріальної культурної спадщини та креативних індустрій Обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Юлія Лузан.
#ООМЦКМ
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКЗОР
#ДеньТрадиційноїКультури
#традиційнакультура
#НКС #ICHUkraine
#Закарпаття
#Гуцульськабриндзя
Побутує цей елемент в Рахівському районі Закарпатської області, частині Івано-Франківської та Чернівецької областей.
◊ Гуцульська бриндзя (бринза) – овечий сир Українських Карпат, котрий незмінно виготовляється з XIV– XV ст., а також улюблена їжа гірських мешканців Закарпаття, яка є обов’язковим компонентом багатьох традиційних страв.
▫ Процес виготовлення бриндзі тривалий і непростий. Слід сказати, що цим займаються лише чоловіки. Вони ж доглядають отари овець протягом 120 днів літнього періоду на високогір’ї на висоті не нижче за 700 метрів над рівнем моря.
▫ Свіже овече молоко та закваска й досі залишаються незмінними компонентами продукту. До овечого молока, яке зціджують через смерекову гілку, вівчар додає фермент, так званий кляґ, добутий зі шлунка молочного ягняти чи теляти.
▫ Технологія виготовлення бриндзі передбачає скисання нагрітого молока із кляґом, відтак – збивання дерев’яною збеталою (ручний міксер) та формування великої грудки – будзу, який розміщують на чистому полотні й підвішують, щоб стекла жентиця (сироватка). Після дозрівання будзу його перетирають і змішують із сіллю. Так народжується бриндзя.
▫ Справжньою візитівкою Закарпаття, що скликає тисячі гостей до Рахова та презентує звичаї краю, є фестиваль «Гуцульська бриндзя», який присвячений поверненню вівчарів з отарами з полонин. Яскраве національне свято щороку восени вітає гостей звуками трембіт, дримб та сопілок – традиційних гуцульських музичних інструментів та піснями, оригінальними витворами народного мистецтва та приготованими просто неба стравами гуцульської кухні.
▫ У 2018 році було подано заявку на реєстрацію географічного зазначення гуцульської бриндзі. Міністерством розвитку економки, торгівлі та сільського господарства України видано свідоцтво про реєстрацію права про використання зареєстрованого зазначення походження товару. «Гуцульська овеча бриндзя» – це перше українське географічне зазначення, яке відповідає всім європейським вимогам до реєстрації та має право на визнання в ЄС.
▫ Інформацію та світлини з метою ознайомлення та поширення взято з сайту КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» Закарпатської обласної ради https://zakfolkcenter.info/load/hutsulska-bryndzia, сторінки Facebook «Закарпатський обласний організаційно-методичний центр культури» https://www.facebook.com/zakfolkcenter/posts/pfbid0XVFkVFgLvo8sBWuwUEghSZuYBYrkCDxMvoTQr5eDnWMJY4U6u4PUJsRh6iqhysgnl та зі сторінки «Онлайн ХАБ НКС Закарпаття» https://nks.zakfolkcenter.info/brynzya-rakhiv/
Матеріал підготувала провідний методист відділу дослідження нематеріальної культурної спадщини та креативних індустрій Обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Юлія Лузан.
#ООМЦКМ
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ООМЦКЗОР
#ДеньТрадиційноїКультури
#традиційнакультура
#НКС #ICHUkraine
#Закарпаття
#Гуцульськабриндзя
Facebook
#деньтрадиційноїкультури – Explore
explore #деньтрадиційноїкультури at Facebook
🔶 В рубриці #ДеньТрадиційноїКультури розповідаємо про елементи Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини.
Цього разу розповідаємо про елемент «Традиція обряду «Водіння Куста» у селі Сварицевичі Дубровицького району Рівненської області».
▫ «Водіння Куста» (інші назви: «Куст», «Кустування», «Тройца», «Зелені свята») – обряд, який проводять жінки та дівчата на 50-й день після Великодня, на свято Трійці (П’ятидесятниці).
Історія обряду «Водіння Куста» започатковується ще в прадавні язичницькі часи, коли в такий спосіб, за аналогією до зимового колядування-щедрування та весняного волочебництва-ранцювання, у певних осередках відбувалося обходження дворів з метою величання членів родини. Літом дійство пов’язувалося з періодом сонцестояння, коли особливого пошанування набував культ предків, а тому головний святковий об’єкт – Куст (вбрана у гілля молода дівчина) – уособлював душі померлих, які в період Трійці нібито мали здатність з’являтися у нашому світі. Відповідно ці предки відігравали роль посередників між цим світом і потойбіччям, а їхнє «задобрення» у формі обдаровування Куста гарантувало родинне і господарське благополуччя на цілий рік.
▫ У перший день Трійці мешканці села йдуть на цвинтар й прикрашають могилки лепехою (пагони аїру болотного) та кленовим гіллям. Переважно старші жінки «викликають на розмову» своїх родичів – у формі плачу-речитативу виражають жаль за померлими, розповідають їм про найважливіші події минулого року – «голосять».
Обряд триває три дні, беруть у ньому участь молоді дівчата, а також старші жінки, які передають свої знання щодо традиції молодшому поколінню. Особливо слід відзначити членів громади села Сварицевичі – народний аматорський родинний ансамбль Чудіновичів, які зберегли, популяризують і передають теперішньому поколінню обряд «Водіння Куста».
Збираються у лісі й вбирають (клечають) у кленове гілля найвродливішу та найставнішу дівчину. За крайку затикають гілля широколистих дерев, лепеху, а на голову одягають пишний вінок, сплетений з кленового листя, квітів.
Кустовий гурт обходить оселі й співає величальні кустові пісні. А наприкінці виголошує побажання: «Вийди, господаре, з нового покоя. Винесь Кусту хоч да пувзолотого», «Водимо Куста, щоб другого року дождати і поспівати», «Щоб ішов дощ і все було зелене!».
Завершується обряд «Водіння Куста» за селом на полі, де обрядова зелень дівчини-«Куста» розбирається, розривається на частини та, як символ родючості, викидається «на врожай». Окремі гілочки з «Куста» приносять додому й розкидають по городу.
▫ Подивитися, як проводиться обряд можна за посиланнями:
https://www.youtube.com/watch?v=3-a31Rg3ZPw
https://www.youtube.com/watch?v=7_Bqu9V2s9k
https://www.youtube.com/watch?v=k_tEyZNmqZ4
https://www.youtube.com/watch?v=7by1z11dLM8
Інформацію та світлини з метою ознайомлення та поширення взято з сайту та сторінки Facebook Рівненського обласного центру народної творчості https://rocnt.com.ua/?p=1140, https://www.facebook.com/RivneRegionalCenterOfFolkArt та з сайту «Віртуальний музей нематеріальної культурної спадщини» https://virtmuseum.uccs.org.ua/ua/element/14
Матеріал підготувала провідний методист відділу дослідження нематеріальної культурної спадщини та креативних індустрій Обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Юлія Лузан.
#ООМЦКМ
#ЛабораторіядослідженьНКС
#РОЦНТ
#ДеньТрадиційноїКультури
#традиційнакультура
#НКС #ICHUkraine
#Рівненщина
#ВодінняКуста
Цього разу розповідаємо про елемент «Традиція обряду «Водіння Куста» у селі Сварицевичі Дубровицького району Рівненської області».
▫ «Водіння Куста» (інші назви: «Куст», «Кустування», «Тройца», «Зелені свята») – обряд, який проводять жінки та дівчата на 50-й день після Великодня, на свято Трійці (П’ятидесятниці).
Історія обряду «Водіння Куста» започатковується ще в прадавні язичницькі часи, коли в такий спосіб, за аналогією до зимового колядування-щедрування та весняного волочебництва-ранцювання, у певних осередках відбувалося обходження дворів з метою величання членів родини. Літом дійство пов’язувалося з періодом сонцестояння, коли особливого пошанування набував культ предків, а тому головний святковий об’єкт – Куст (вбрана у гілля молода дівчина) – уособлював душі померлих, які в період Трійці нібито мали здатність з’являтися у нашому світі. Відповідно ці предки відігравали роль посередників між цим світом і потойбіччям, а їхнє «задобрення» у формі обдаровування Куста гарантувало родинне і господарське благополуччя на цілий рік.
▫ У перший день Трійці мешканці села йдуть на цвинтар й прикрашають могилки лепехою (пагони аїру болотного) та кленовим гіллям. Переважно старші жінки «викликають на розмову» своїх родичів – у формі плачу-речитативу виражають жаль за померлими, розповідають їм про найважливіші події минулого року – «голосять».
Обряд триває три дні, беруть у ньому участь молоді дівчата, а також старші жінки, які передають свої знання щодо традиції молодшому поколінню. Особливо слід відзначити членів громади села Сварицевичі – народний аматорський родинний ансамбль Чудіновичів, які зберегли, популяризують і передають теперішньому поколінню обряд «Водіння Куста».
Збираються у лісі й вбирають (клечають) у кленове гілля найвродливішу та найставнішу дівчину. За крайку затикають гілля широколистих дерев, лепеху, а на голову одягають пишний вінок, сплетений з кленового листя, квітів.
Кустовий гурт обходить оселі й співає величальні кустові пісні. А наприкінці виголошує побажання: «Вийди, господаре, з нового покоя. Винесь Кусту хоч да пувзолотого», «Водимо Куста, щоб другого року дождати і поспівати», «Щоб ішов дощ і все було зелене!».
Завершується обряд «Водіння Куста» за селом на полі, де обрядова зелень дівчини-«Куста» розбирається, розривається на частини та, як символ родючості, викидається «на врожай». Окремі гілочки з «Куста» приносять додому й розкидають по городу.
▫ Подивитися, як проводиться обряд можна за посиланнями:
https://www.youtube.com/watch?v=3-a31Rg3ZPw
https://www.youtube.com/watch?v=7_Bqu9V2s9k
https://www.youtube.com/watch?v=k_tEyZNmqZ4
https://www.youtube.com/watch?v=7by1z11dLM8
Інформацію та світлини з метою ознайомлення та поширення взято з сайту та сторінки Facebook Рівненського обласного центру народної творчості https://rocnt.com.ua/?p=1140, https://www.facebook.com/RivneRegionalCenterOfFolkArt та з сайту «Віртуальний музей нематеріальної культурної спадщини» https://virtmuseum.uccs.org.ua/ua/element/14
Матеріал підготувала провідний методист відділу дослідження нематеріальної культурної спадщини та креативних індустрій Обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Юлія Лузан.
#ООМЦКМ
#ЛабораторіядослідженьНКС
#РОЦНТ
#ДеньТрадиційноїКультури
#традиційнакультура
#НКС #ICHUkraine
#Рівненщина
#ВодінняКуста
Facebook
#деньтрадиційноїкультури – Explore
explore #деньтрадиційноїкультури at Facebook
🔶 Рубрика #ДеньТрадиційноїКультури.
Цього разу розповідаємо про елемент Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини «Метод будівництва «суха кладка»», що побутує в селах Загнітків, Олексіївка, Шершенці Кодимської територіальної громади Подільського району, селі Зоря Саратської селищної територіальної громади Білгород-Дністровського району Одеської області.
🔸 Традиційним будівельним ресурсом частини Одеської області є дикий піщаний камінь («дикун», «дикар»). Використовується у методі будівництва «суха кладка» – камінь кладуть просто на камінь (укладають) і не застосовують жодного іншого матеріалу, крім іноді суміші піску з вапном, води та глини. Стійкість різних конструкцій забезпечується ретельним підбором та розміщенням каменів, які зазвичай грубо обтесані або іноді взагалі не обтесані.
▫ Такий камінь збирають або під час очищення полів від каменів, або видобувають на місці.
▫ У селах Загнітків, Олексіївка, Шершенці на Кодимщині метод складання каменю на камінь отримав назву «мур» – стіна.
Ряд сухих кам’яних стін у сільській місцевості Кодимщини зумовлений різними причинами. Перш за все, це можливість використовувати місцевий матеріал з метою укріплення ґрунтів, зонування території. В деяких випадках таке укріплення має на меті захистити землю від вітру, підмивання водою, убезпечуючи від зсуву.
Крім мурів, які укріплюють ґрунти, суха кладка застосовувалася і для інших будівельних конструкцій при зведенні будівель, хат, сараїв, мурів, криниць, погребів, збудованих за допомогою каменю «дикар», однак тут можна помітити застосування суміші піску та вапна, води та глини – «чамур».
▫ В багатьох випадках на території села Зоря Білгород-Дністровського району зустрічаються сучасні будівлі, огорожі, господарські будівлі, підмурок яких складається за допомогою традиційного методу будівництва «суха кладка». Це обумовлено природними властивостями каменю, такими як водостійкість та стійкість до сейсмічних коливань, як вважають мешканці цих сіл.
▫ Сухі кам’яні конструкції нерозривно пов’язані зі стійкою організацією сільського простору, адже запобігають зсувам, допомагають у боротьбі з ерозією, сприяють утриманню води, підвищенню біорозмаїття, створенню належних мікрокліматичних умов для ведення сільського господарства, зокрема регулювання вологості, відбитого сонячного світла тощо.
▫ Традиційно носіями та практиками техніки сухої кладки є чоловіче населення сільських громад, де цей елемент досі практикується як частина їхнього побуту. Поодинці або групами (у співпраці з родичами та/чи сусідами) вони будують, відновлюють чи обслуговують різні сухі кам’яні конструкції. Існують також будівельники, які виконують складніші роботи (будують огорожі в садах, опорні стіни проти сповзання ґрунтів, вимощують доріжки тощо).
🔸 Інформацію та фотографії взято з метою ознайомлення та поширення взято з сайту Одеського обласного центру української культури http://oocuk.com.ua/nks/ Авторство належить Одеському обласному центру української культури.
#ООМЦКМ
#ООЦУК
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ДеньТрадиційноїКультури
#традиційнакультура
#НКС #ICHUkraine
#Одещина
#Методбудівництва #Сухакладка
Цього разу розповідаємо про елемент Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини «Метод будівництва «суха кладка»», що побутує в селах Загнітків, Олексіївка, Шершенці Кодимської територіальної громади Подільського району, селі Зоря Саратської селищної територіальної громади Білгород-Дністровського району Одеської області.
🔸 Традиційним будівельним ресурсом частини Одеської області є дикий піщаний камінь («дикун», «дикар»). Використовується у методі будівництва «суха кладка» – камінь кладуть просто на камінь (укладають) і не застосовують жодного іншого матеріалу, крім іноді суміші піску з вапном, води та глини. Стійкість різних конструкцій забезпечується ретельним підбором та розміщенням каменів, які зазвичай грубо обтесані або іноді взагалі не обтесані.
▫ Такий камінь збирають або під час очищення полів від каменів, або видобувають на місці.
▫ У селах Загнітків, Олексіївка, Шершенці на Кодимщині метод складання каменю на камінь отримав назву «мур» – стіна.
Ряд сухих кам’яних стін у сільській місцевості Кодимщини зумовлений різними причинами. Перш за все, це можливість використовувати місцевий матеріал з метою укріплення ґрунтів, зонування території. В деяких випадках таке укріплення має на меті захистити землю від вітру, підмивання водою, убезпечуючи від зсуву.
Крім мурів, які укріплюють ґрунти, суха кладка застосовувалася і для інших будівельних конструкцій при зведенні будівель, хат, сараїв, мурів, криниць, погребів, збудованих за допомогою каменю «дикар», однак тут можна помітити застосування суміші піску та вапна, води та глини – «чамур».
▫ В багатьох випадках на території села Зоря Білгород-Дністровського району зустрічаються сучасні будівлі, огорожі, господарські будівлі, підмурок яких складається за допомогою традиційного методу будівництва «суха кладка». Це обумовлено природними властивостями каменю, такими як водостійкість та стійкість до сейсмічних коливань, як вважають мешканці цих сіл.
▫ Сухі кам’яні конструкції нерозривно пов’язані зі стійкою організацією сільського простору, адже запобігають зсувам, допомагають у боротьбі з ерозією, сприяють утриманню води, підвищенню біорозмаїття, створенню належних мікрокліматичних умов для ведення сільського господарства, зокрема регулювання вологості, відбитого сонячного світла тощо.
▫ Традиційно носіями та практиками техніки сухої кладки є чоловіче населення сільських громад, де цей елемент досі практикується як частина їхнього побуту. Поодинці або групами (у співпраці з родичами та/чи сусідами) вони будують, відновлюють чи обслуговують різні сухі кам’яні конструкції. Існують також будівельники, які виконують складніші роботи (будують огорожі в садах, опорні стіни проти сповзання ґрунтів, вимощують доріжки тощо).
🔸 Інформацію та фотографії взято з метою ознайомлення та поширення взято з сайту Одеського обласного центру української культури http://oocuk.com.ua/nks/ Авторство належить Одеському обласному центру української культури.
#ООМЦКМ
#ООЦУК
#ЛабораторіядослідженьНКС
#ДеньТрадиційноїКультури
#традиційнакультура
#НКС #ICHUkraine
#Одещина
#Методбудівництва #Сухакладка
Facebook
#оомцкм – Explore
explore #оомцкм at Facebook