Приклад розсудливості від духівників ЗСУ
#інсайдиChurcher
#церковнаборотьба
Чи Ви пам’ятаєте про священиків УПЦ МП, які незаконно використовують Духовний центр на території військового містечка в Мукачеві? Цей скандал дійшов до Головного управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ, в котрому вирішили передати проблему на розгляд Раді у справах душпастирської опіки Міноборони.
Пропонуємо ознайомитися з результатом розглядання цього конфлікту на засіданні Ради. Радіємо з того, що там вирішили загасити вогонь релігійного конфлікту та запропонували «мирно вирішити всі проблемні питання». Це є добрим прикладом справжньої християнської позиції, бо, не зважаючи на те, що нахабні московські попи фактично захопили Духовний центр, їх не виганяють, а дають можливість використовувати будинок на рівних умовах з усіма.
Браво, максимально дипломатичне та ґречно, а віруючи вже самі зрозуміють, за ким стоїть правда та хто має рацію. Нарешті наверху хтось догадався показати, що ніхто нікого не змушує та не обмежує відвідування храму московського патріархату. Це дійсно мудрий крок.
Маємо надію, що представники влади знайдуть в себе сили піти за таким файним прикладом, бо це відразу підвищуватиме авторитет нової церкви, та посприяє збільшенню кількості усвідомлених переходів до ПЦУ.
#інсайдиChurcher
#церковнаборотьба
Чи Ви пам’ятаєте про священиків УПЦ МП, які незаконно використовують Духовний центр на території військового містечка в Мукачеві? Цей скандал дійшов до Головного управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ, в котрому вирішили передати проблему на розгляд Раді у справах душпастирської опіки Міноборони.
Пропонуємо ознайомитися з результатом розглядання цього конфлікту на засіданні Ради. Радіємо з того, що там вирішили загасити вогонь релігійного конфлікту та запропонували «мирно вирішити всі проблемні питання». Це є добрим прикладом справжньої християнської позиції, бо, не зважаючи на те, що нахабні московські попи фактично захопили Духовний центр, їх не виганяють, а дають можливість використовувати будинок на рівних умовах з усіма.
Браво, максимально дипломатичне та ґречно, а віруючи вже самі зрозуміють, за ким стоїть правда та хто має рацію. Нарешті наверху хтось догадався показати, що ніхто нікого не змушує та не обмежує відвідування храму московського патріархату. Це дійсно мудрий крок.
Маємо надію, що представники влади знайдуть в себе сили піти за таким файним прикладом, бо це відразу підвищуватиме авторитет нової церкви, та посприяє збільшенню кількості усвідомлених переходів до ПЦУ.
Священики-геї: настав час назвати їхні імена
#інсайдиChurcher
Секс-скандали в католицькій церкві обговорюються десятиліттями. У Європі та Америці священнослужителі вже не раз попадалися на педофілії, гомосексуалізмі та сексуальному насильстві.
«Ох уже ці збочені римо-католики… Добре, що в нас таких священиків немає», – хитають головою українці, навіть не здогадуючись, наскільки вони помиляються.
Серед українських священиків також є купа тих, хто любить прогрішити. Збочені історії про них нам регулярно зливають наші інсайдерські джерела. Поки що всі ці збочені фантазії, які стали реальністю, не публікуємо. Обмежимося добіркою священнослужителів-геїв в українських церквах.
Для прикладу, є серед єпископів колишньої УПЦ КП і такі, про кого «нормальний мужик» можна сказати лише з великою натяжкою. Ні, може вони, звичайно, і ого-го, ось тільки не по бабах.
Митрополитові Львівському і Сокальському Димитрію Рудюку до вподоби тільки протоієрей Ярослав Романчук.
Архієпископ Сумський і Охтирський Мефодій Срібняк, колишній секретар митрополита Адріана Старини, має стійку репутацію гомосексуаліста.
Як вважається, до осіб нетрадиційній сексуальної орієнтації відноситься і митрополит Волинський Михаїл Зінкевич, який, навпаки, віддає перевагу різноманітності партнерів.
Архієпископ на спокої Іов Павлишин, будучи єпископом Тернопільським відбивався від законної дружини кулаками, щоб отримати розлучення й наробити дітей зі своєю колишньою секретаркою, і лише епізодичні романи з чоловіками були для нього віддушиною.
Також кажуть, що колишній артист-лялькар і освітлювач в цирку, а нині архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент Кущ також є гомосексуалістом.
Отець Микола Добруцький з УГКЦ (Львівська Архиєпархія, Яворівський Деканат) виявився бі. Зараз він шукає собі пару, бо хоче спробувати "активну" та "пасивну" позицію. До речі, він благословляв випікання смаколиків для воїнів АТО в м. Глиняни. Ось такий "справжній патріот".
Як бачимо, любов не знає меж. А ми тим часом надалі будемо продовжувати доповнювати цей список. «Героїв» для вашої улюбленої рубрики «не суди, та не судимий будеш» ще дуже багато.
#інсайдиChurcher
Секс-скандали в католицькій церкві обговорюються десятиліттями. У Європі та Америці священнослужителі вже не раз попадалися на педофілії, гомосексуалізмі та сексуальному насильстві.
«Ох уже ці збочені римо-католики… Добре, що в нас таких священиків немає», – хитають головою українці, навіть не здогадуючись, наскільки вони помиляються.
Серед українських священиків також є купа тих, хто любить прогрішити. Збочені історії про них нам регулярно зливають наші інсайдерські джерела. Поки що всі ці збочені фантазії, які стали реальністю, не публікуємо. Обмежимося добіркою священнослужителів-геїв в українських церквах.
Для прикладу, є серед єпископів колишньої УПЦ КП і такі, про кого «нормальний мужик» можна сказати лише з великою натяжкою. Ні, може вони, звичайно, і ого-го, ось тільки не по бабах.
Митрополитові Львівському і Сокальському Димитрію Рудюку до вподоби тільки протоієрей Ярослав Романчук.
Архієпископ Сумський і Охтирський Мефодій Срібняк, колишній секретар митрополита Адріана Старини, має стійку репутацію гомосексуаліста.
Як вважається, до осіб нетрадиційній сексуальної орієнтації відноситься і митрополит Волинський Михаїл Зінкевич, який, навпаки, віддає перевагу різноманітності партнерів.
Архієпископ на спокої Іов Павлишин, будучи єпископом Тернопільським відбивався від законної дружини кулаками, щоб отримати розлучення й наробити дітей зі своєю колишньою секретаркою, і лише епізодичні романи з чоловіками були для нього віддушиною.
Також кажуть, що колишній артист-лялькар і освітлювач в цирку, а нині архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент Кущ також є гомосексуалістом.
Отець Микола Добруцький з УГКЦ (Львівська Архиєпархія, Яворівський Деканат) виявився бі. Зараз він шукає собі пару, бо хоче спробувати "активну" та "пасивну" позицію. До речі, він благословляв випікання смаколиків для воїнів АТО в м. Глиняни. Ось такий "справжній патріот".
Як бачимо, любов не знає меж. А ми тим часом надалі будемо продовжувати доповнювати цей список. «Героїв» для вашої улюбленої рубрики «не суди, та не судимий будеш» ще дуже багато.
УГКЦ таки долучилася до змагання з політичної агітації
#вибориіцерква
Ось тут Микола Митрохин – соціолог релігії, який ще в 2014 році зазначав, що проект «руського миру» провалився, а Кирило Гундяєв втратив Україну, – пише про роль УГКЦ у президентських виборах, а саме про внесок греко-католиків у вихід Петра Олексійовича у другій тур. І справді, Порошенко став лідером симпатій виборців лише у Львівській (35, 32% голосів, явка 68,91%) та Тернопільській (24,36%, явка 66,11%) областях. Також він мав значну підтримку в Івано-Франківській області (21,30%, явка 61,96%), там він програв Юлії Тимошенко лише 0,21% голосів. Як відомо, тільки в цих регіонах греко-католики мають більшість за кількістю парафій.
Звісно, пов’язувати прихильність греко-католиків до Порошенка з тим, що вони нібито є основними бенефіціарами Томосу про автокефалію Православної Української Церкви – необґрунтовано або принаймні передчасно. Але взагалі складається враження, що дзвінкі з АПУ по церквах, про які заявила Оксана Сироїд на Еспресо.TV, можуть бути правдою.
Священнослужителі УГКЦ активно долучилася до (прихованої) агітації на користь чинного президента, про що свідчать багато їхніх інтерв’ю з висловами на кшталт «вибираємо головнокомандувача», «не голосуйте «проти»», постів у соцмережах з проханням видалитися з друзів до тих, хто голосував за Зеленського, та навіть величезна банерна реклама на порталі «Кіріос». Чому так сталося – поки що важко зрозуміти. Мабуть, збереження статус-кво щодо Софії Київської та передача приміщень колишнього монастиря отців-домініканців у Тернополі схилили уніатське священоначалля до чинного Президента, або поява у канонічному полі Помісної православної церкви-суперниці, тим паче такої, що користується особливою увагою з боку влади, змусила Святослава Шевчука долучитися до боротьби за місце української церкви №1 та доводити Банкової свою корисність?
Так чи інакше, чомусь вірні УГКЦ опинилися більш сприйнятливими до політичних порад своїх пастирів – мабуть, через те, що (на відміну від ситуації в ПЦУ) поки що не вірять в можливість впливу держави на своїх священиків або якоїсь змови церковного керівництва з владою. І навпаки, усі «томос-тури» та інші зусилля Епіфанія не дали результату.
Можливо, через це митрополит Епіфаній поїде до Львова, вже з чудотворною іконою, зустрінеться там із місцевою владою та виступить на конференції «Томос і Україна» – бо симбіоз з гарантом-добродієм треба постійно плекати та зміцнювати. За внесок Порошенко/держави в отримання томосу треба відплатити. Ба більше, що сам митрополит Епіфаній не має дієвого способу впливати на виконання Фанаром своїх зобов’язань щодо сприяння визнанню ПЦУ іншими Помісними церквами: цей процес залежить саме від влади хоча б тому, що тільки держава може передати у користування Вселенському патріархату будь-яку нерухомість. Тому важливо не тільки хто переможе у другому турі, но і чия саме агітація виявиться більш ефективною та додасть більше голосів.
#вибориіцерква
Ось тут Микола Митрохин – соціолог релігії, який ще в 2014 році зазначав, що проект «руського миру» провалився, а Кирило Гундяєв втратив Україну, – пише про роль УГКЦ у президентських виборах, а саме про внесок греко-католиків у вихід Петра Олексійовича у другій тур. І справді, Порошенко став лідером симпатій виборців лише у Львівській (35, 32% голосів, явка 68,91%) та Тернопільській (24,36%, явка 66,11%) областях. Також він мав значну підтримку в Івано-Франківській області (21,30%, явка 61,96%), там він програв Юлії Тимошенко лише 0,21% голосів. Як відомо, тільки в цих регіонах греко-католики мають більшість за кількістю парафій.
Звісно, пов’язувати прихильність греко-католиків до Порошенка з тим, що вони нібито є основними бенефіціарами Томосу про автокефалію Православної Української Церкви – необґрунтовано або принаймні передчасно. Але взагалі складається враження, що дзвінкі з АПУ по церквах, про які заявила Оксана Сироїд на Еспресо.TV, можуть бути правдою.
Священнослужителі УГКЦ активно долучилася до (прихованої) агітації на користь чинного президента, про що свідчать багато їхніх інтерв’ю з висловами на кшталт «вибираємо головнокомандувача», «не голосуйте «проти»», постів у соцмережах з проханням видалитися з друзів до тих, хто голосував за Зеленського, та навіть величезна банерна реклама на порталі «Кіріос». Чому так сталося – поки що важко зрозуміти. Мабуть, збереження статус-кво щодо Софії Київської та передача приміщень колишнього монастиря отців-домініканців у Тернополі схилили уніатське священоначалля до чинного Президента, або поява у канонічному полі Помісної православної церкви-суперниці, тим паче такої, що користується особливою увагою з боку влади, змусила Святослава Шевчука долучитися до боротьби за місце української церкви №1 та доводити Банкової свою корисність?
Так чи інакше, чомусь вірні УГКЦ опинилися більш сприйнятливими до політичних порад своїх пастирів – мабуть, через те, що (на відміну від ситуації в ПЦУ) поки що не вірять в можливість впливу держави на своїх священиків або якоїсь змови церковного керівництва з владою. І навпаки, усі «томос-тури» та інші зусилля Епіфанія не дали результату.
Можливо, через це митрополит Епіфаній поїде до Львова, вже з чудотворною іконою, зустрінеться там із місцевою владою та виступить на конференції «Томос і Україна» – бо симбіоз з гарантом-добродієм треба постійно плекати та зміцнювати. За внесок Порошенко/держави в отримання томосу треба відплатити. Ба більше, що сам митрополит Епіфаній не має дієвого способу впливати на виконання Фанаром своїх зобов’язань щодо сприяння визнанню ПЦУ іншими Помісними церквами: цей процес залежить саме від влади хоча б тому, що тільки держава може передати у користування Вселенському патріархату будь-яку нерухомість. Тому важливо не тільки хто переможе у другому турі, но і чия саме агітація виявиться більш ефективною та додасть більше голосів.
У наступному пості розповімо деякі подробиці щодо підґрунтя одного гучного скандалу, який є дуже показовим для розуміння та причин багатьох наших міжконфесійних конфліктів. Скажемо тільки, що суперечки є не тільки між православними, але й між православними та греко-католиками. Але перша причина ворожнечі – це все ж таки звичка людей при владі використовувати церкву в своїх інтересах.
Бійка в Винятинцях: владолюбство, чвари між родинами та уніатський шлейф
#церковнаборотьба
Гадаємо, багато хто пам'ятає скандал із масовою бійкою в Успенському храмі села Винятинці Тернопільської області, яка сталася 6 грудня 2018 року через бажання сумнівно відомого Архієпископа колишньої УАПЦ Тихона (Петранюка) заборонити у служінні місцевого священика Івана Бойка, який у жовтні минулого року перейшов від нього з громадою до УПЦ КП. Підставою для накладення покарання були й звинувачення у перелюбі та домаганні неповнолітніх, про що навіть нібито є свідчення його коханки на камеру, потім і в ігноруванні указів про перевід на служіння в інші села.
Churcher спробував розібратися в ситуації та з'ясував ще деякі важливі обставини:
- За словами протоієрея Іван Бойка, вересневі Укази про його призначення настоятелем Свято-Покровської парафії с. Різдвяни та Введенської парафії с. Бернадівка він не отримував, бо на вимогу архієрея підписував пусті бланки, на яких владика Тихон вже потім друкував ці укази.
- Парафіяни скаржаться, що архієпископ Тихон називав їх бидлом, на зводив наклеп на о. Івана, а після бійки в храмі зустрічав його на трасі та бив у присутності його матінки та іншого священика. Нібито саме через незгоду парафіян із рішенням владики Тихона про усунення священика з посади громада й вирішила змінити юрисдикцію.
- Попри на розпорядження владики Павла від 18 жовтня про необхідність приведення документів Свято-Успенської парафії с. Винятинці у відповідність до чинного законодавства після переходу до УПЦ КП, станом на 11 грудня 2018 року в ОДА вважали, що офіційно громада залишається в УАПЦ.
- Владика Тихон обіцяє надалі не приїжджати до цієї парафії, але стверджує, що в отця Івана були проблеми з жінками ще на попередній парафії, та наполягає, щоб єпископ Тернопільський і Теребовлянський Павло (Кравчук) перевів священика на іншу парафію.
І найважливіше:
- Всередині сільської громади існує протистояння між двома родинами, до одної з яких належить секретарка сільської Ради Надія Коверчук. Сільський Голова Ярослав Тимофійчук також долучився до обвинувачень з її боку на адресу священика. Він звинуватив отця Івана у бажанні передати бійцям в АТО автівку, котру придбали на гроші парафіян. Священик аргументував це тим, що автомобіль став непотрібний парафії, а на фронті згодився б. Але в підсумку авто не було передано на АТО і залишилося біля церкви.
- З іншого боку, через рік відбудуться вибори місцевої влади, і селяни звинувачують чиновників та їхні родини у спробах керувати церквою та заручитися підтримкою священика. Втім, за словами мешканців Винятинців, сільська влада не знайшла прихильника в особі прот. Івана Бойка, тому бажає будь-що змістити його з парафії, і з цією метою вони маніпулювали бажанням владики Тихона заспокоїти це розділення. Підставою для цього маніпулювання стало звинувачення у тому, що священик нібито має дуже тісни стосунки із сестрою покійного чоловіка однієї молодої жінки з боку секретарської родини, і тому вслід за своєю коханкою упереджено звинувачує вдову у смерті її чоловіка. Якщо о. Івана не заберуть з парафії, його супротивники погрожують перейти до УГКЦ - тим паче, що у Винятинському храмі колись служив Шептицький, і якщо б не існування у селі сильної православної громади, греко-католики охоче скористалися б можливістю отримати там свою парафію. Також лунають звинувачення у тому, що ця родина, яка виступає проти о. Івана Бойка, взагалі не відвідує Служби Божі та не ходила до храму навіть при попередньому священикові.
- Крім цього в селі є інші люди, які їздили скаржитися на священика Івана Бойка до Києва, але на парафіяльні збори, які організувала комісія ПЦУ з цієї справи, вони не з'явилися.
#церковнаборотьба
Гадаємо, багато хто пам'ятає скандал із масовою бійкою в Успенському храмі села Винятинці Тернопільської області, яка сталася 6 грудня 2018 року через бажання сумнівно відомого Архієпископа колишньої УАПЦ Тихона (Петранюка) заборонити у служінні місцевого священика Івана Бойка, який у жовтні минулого року перейшов від нього з громадою до УПЦ КП. Підставою для накладення покарання були й звинувачення у перелюбі та домаганні неповнолітніх, про що навіть нібито є свідчення його коханки на камеру, потім і в ігноруванні указів про перевід на служіння в інші села.
Churcher спробував розібратися в ситуації та з'ясував ще деякі важливі обставини:
- За словами протоієрея Іван Бойка, вересневі Укази про його призначення настоятелем Свято-Покровської парафії с. Різдвяни та Введенської парафії с. Бернадівка він не отримував, бо на вимогу архієрея підписував пусті бланки, на яких владика Тихон вже потім друкував ці укази.
- Парафіяни скаржаться, що архієпископ Тихон називав їх бидлом, на зводив наклеп на о. Івана, а після бійки в храмі зустрічав його на трасі та бив у присутності його матінки та іншого священика. Нібито саме через незгоду парафіян із рішенням владики Тихона про усунення священика з посади громада й вирішила змінити юрисдикцію.
- Попри на розпорядження владики Павла від 18 жовтня про необхідність приведення документів Свято-Успенської парафії с. Винятинці у відповідність до чинного законодавства після переходу до УПЦ КП, станом на 11 грудня 2018 року в ОДА вважали, що офіційно громада залишається в УАПЦ.
- Владика Тихон обіцяє надалі не приїжджати до цієї парафії, але стверджує, що в отця Івана були проблеми з жінками ще на попередній парафії, та наполягає, щоб єпископ Тернопільський і Теребовлянський Павло (Кравчук) перевів священика на іншу парафію.
І найважливіше:
- Всередині сільської громади існує протистояння між двома родинами, до одної з яких належить секретарка сільської Ради Надія Коверчук. Сільський Голова Ярослав Тимофійчук також долучився до обвинувачень з її боку на адресу священика. Він звинуватив отця Івана у бажанні передати бійцям в АТО автівку, котру придбали на гроші парафіян. Священик аргументував це тим, що автомобіль став непотрібний парафії, а на фронті згодився б. Але в підсумку авто не було передано на АТО і залишилося біля церкви.
- З іншого боку, через рік відбудуться вибори місцевої влади, і селяни звинувачують чиновників та їхні родини у спробах керувати церквою та заручитися підтримкою священика. Втім, за словами мешканців Винятинців, сільська влада не знайшла прихильника в особі прот. Івана Бойка, тому бажає будь-що змістити його з парафії, і з цією метою вони маніпулювали бажанням владики Тихона заспокоїти це розділення. Підставою для цього маніпулювання стало звинувачення у тому, що священик нібито має дуже тісни стосунки із сестрою покійного чоловіка однієї молодої жінки з боку секретарської родини, і тому вслід за своєю коханкою упереджено звинувачує вдову у смерті її чоловіка. Якщо о. Івана не заберуть з парафії, його супротивники погрожують перейти до УГКЦ - тим паче, що у Винятинському храмі колись служив Шептицький, і якщо б не існування у селі сильної православної громади, греко-католики охоче скористалися б можливістю отримати там свою парафію. Також лунають звинувачення у тому, що ця родина, яка виступає проти о. Івана Бойка, взагалі не відвідує Служби Божі та не ходила до храму навіть при попередньому священикові.
- Крім цього в селі є інші люди, які їздили скаржитися на священика Івана Бойка до Києва, але на парафіяльні збори, які організувала комісія ПЦУ з цієї справи, вони не з'явилися.
Зараз керуючому архієрею Тернопільсько-Бучацькою єпархією ПЦУ поставлене завдання перш за все зберегти в Винятинцях міцну православну громаду, яка на думку керівництва єдина має право користуватися сільським храмом. Однак, досить сумнівно, що заміна священика проти волі парафіян без усунення причин конфлікту – втручання чиновників, юрисдикційної індиферентності, ототожнення церковної та сільської громад та байдужості священноначалля до морального стану парафії, – призведе до врегулювання ситуації та зміцнення позицій ПЦУ в селі.
Щодо притягнення когось до відповідальності за побиття, наклеп або безпідставне втручання в релігійне життя, припускаємо, що після бійки, де годі розібрати хто кого бив та на чиєму боці правда, кожна сторона конфлікту відчуватиме себе у вразливому становищі та остережеться йти до суду. Втім, без роботи над помилками – ніяк.
Щодо притягнення когось до відповідальності за побиття, наклеп або безпідставне втручання в релігійне життя, припускаємо, що після бійки, де годі розібрати хто кого бив та на чиєму боці правда, кожна сторона конфлікту відчуватиме себе у вразливому становищі та остережеться йти до суду. Втім, без роботи над помилками – ніяк.
Щодо Статуту ПЦУ та реєстрації її єпархіальних управлінь
#від_читачів
Ось що юристи розповідали священнослужителям про можливі «вузькі місця» на шляху реєстрації керівних органів Єдиної церкви ще наприкінці лютого – на початку березня.
«Відповідно до чинних статутів єпархіальних управлінь УПЦ КП, рішення про внесення змін до статуту приймається відповідно до Статуту про управління УПЦ КП. У свою чергу, Статут про управління УПЦ КП передбачав, що рішення про прийняття статутів єпархій приймається Священним Синодом та затверджується Патріархом всієї Руси-України. При цьому, статут про управління УПЦ КП втратив чинність відповідно до рішення Помісного Собору УПЦ КП 15.12.2018, відповідно й органи УПЦ КП більше не функціонують.
Зазначеним рішенням Помісного Собору УПЦ КП також було визначено обов’язок всіх єпархій увійти до складу ПЦУ шляхом внесення відповідних змін до своїх статутів, проте конкретну редакцію статутів не було затверджено, а підписи на рішенні не були засвідчені нотаріально. Відповідно, наразі існує прогалина у регулюванні питання внесення змін до статутів єпархій УПЦ КП.
При цьому, зважаючи на те, що УПЦ КП та УАПЦ і припинили свою діяльність шляхом об’єднання та приєднання до ПЦУ, функції органів цих об’єднань перейшли до органів ПЦУ. Проте, статут ПЦУ не містить положень щодо затвердження статутів єпархіальних управлінь, лише повноваження Архієрейського Собору на їх створення та ліквідацію.
Враховуючи, що статут (положення) про управління ПЦУ ще не прийнято, можливим варіантом для внесення змін до статутів єпархіальних управлінь залишається прийняття таких змін вищим органом таких управлінь – єпархіальними зборами. При цьому існує ризик, що Міністерство культури може формально відмовити у реєстрації статутів єпархіальних управлінь у новій редакції, зважаючи на посилання у чинних статутах таких управлінь на Статути про управління УПЦ КП та УАПЦ».
Судячи з усього, ці проблеми нікуди не зникли, і парафії, які переходили до ПЦУ, стикалися з труднощами та затримками при реєстрації оновлених Статутів саме через ці неузгодженості, а не через зміну процедури або некомпетентність чиновників обладміністрацій. Адже у статуті парафії має бути вказано, до якої структури вона визнає свою належність, кому вона підпорядковується та чим керується у своїй діяльності. Але якщо юридично єпархії ПЦУ ще не існує, то й зареєструвати її складову частину (парафію) – неможливо.
Як відомо, статути багатьох єпархіальних Управлінь було зареєстровано лише 15 березня, і станом на 26 березня зареєстровані Статути мали тільки 16 єпархій.
P.S. За словами Андрія Юраша, станом на 8 квітня зареєстровані Статути щонайменше 30 з 49 єпархій ПЦУ.
#від_читачів
Ось що юристи розповідали священнослужителям про можливі «вузькі місця» на шляху реєстрації керівних органів Єдиної церкви ще наприкінці лютого – на початку березня.
«Відповідно до чинних статутів єпархіальних управлінь УПЦ КП, рішення про внесення змін до статуту приймається відповідно до Статуту про управління УПЦ КП. У свою чергу, Статут про управління УПЦ КП передбачав, що рішення про прийняття статутів єпархій приймається Священним Синодом та затверджується Патріархом всієї Руси-України. При цьому, статут про управління УПЦ КП втратив чинність відповідно до рішення Помісного Собору УПЦ КП 15.12.2018, відповідно й органи УПЦ КП більше не функціонують.
Зазначеним рішенням Помісного Собору УПЦ КП також було визначено обов’язок всіх єпархій увійти до складу ПЦУ шляхом внесення відповідних змін до своїх статутів, проте конкретну редакцію статутів не було затверджено, а підписи на рішенні не були засвідчені нотаріально. Відповідно, наразі існує прогалина у регулюванні питання внесення змін до статутів єпархій УПЦ КП.
При цьому, зважаючи на те, що УПЦ КП та УАПЦ і припинили свою діяльність шляхом об’єднання та приєднання до ПЦУ, функції органів цих об’єднань перейшли до органів ПЦУ. Проте, статут ПЦУ не містить положень щодо затвердження статутів єпархіальних управлінь, лише повноваження Архієрейського Собору на їх створення та ліквідацію.
Враховуючи, що статут (положення) про управління ПЦУ ще не прийнято, можливим варіантом для внесення змін до статутів єпархіальних управлінь залишається прийняття таких змін вищим органом таких управлінь – єпархіальними зборами. При цьому існує ризик, що Міністерство культури може формально відмовити у реєстрації статутів єпархіальних управлінь у новій редакції, зважаючи на посилання у чинних статутах таких управлінь на Статути про управління УПЦ КП та УАПЦ».
Судячи з усього, ці проблеми нікуди не зникли, і парафії, які переходили до ПЦУ, стикалися з труднощами та затримками при реєстрації оновлених Статутів саме через ці неузгодженості, а не через зміну процедури або некомпетентність чиновників обладміністрацій. Адже у статуті парафії має бути вказано, до якої структури вона визнає свою належність, кому вона підпорядковується та чим керується у своїй діяльності. Але якщо юридично єпархії ПЦУ ще не існує, то й зареєструвати її складову частину (парафію) – неможливо.
Як відомо, статути багатьох єпархіальних Управлінь було зареєстровано лише 15 березня, і станом на 26 березня зареєстровані Статути мали тільки 16 єпархій.
P.S. За словами Андрія Юраша, станом на 8 квітня зареєстровані Статути щонайменше 30 з 49 єпархій ПЦУ.
Коли перший тур пройшов, а нові темники ще не підвезли
#вибориіцерква
#цитати
Блаженніший Святослав (Шевчук), 26 березня: «Я хочу звернутися до всіх вас підійти до цього свідомого та добровільного вибору з великою відповідальністю. Я усіх закликаю: обов’язково прийти проголосувати й узяти участь у цих виборах».
Блаженніший Епіфаній (Думенко), 7 квітня: «Тому я переконаний, що всі ми, громадяни України, маємо прийти на голосування, зробити вільний, свідомий, і особливо підкреслю — відповідальний вибір».
Блаженніший Святослав (Шевчук), 22 березня: «Якщо ми говоримо про президента України – це найперше верховний головнокомандувач країни, яка перебуває в стані війни. Зрозумійте: обираючи президента, ви обираєте того, хто буде командувати військами і захищати нашу країну. Чи певний кандидат має для цього необхідні вміння, риси, досвід, чи ні? Так само президент є той, який відповідає за зовнішньополітичний курс України і повинен бути фігурою, що вміє об'єднати світове співтовариство для підтримки України. Чи кандидат, якого ви хочете обрати, добре виконає це завдання? Він буде надійним в очах світової громадськості?».
Блаженніший Епіфаній (Думенко), 7 квітня: «Не можна забувати, що Україна обороняться проти зовнішньої агресії. І нам потрібно обирати Головнокомандуючого, який в стані війни буде здатен забезпечувати захист нашої свободи від зазіхань Росії, зможе сказати російському Президенту «НІ!», щоденно давати відсіч військовим, дипломатичним, економічним, інформаційним та релігійним зазіханням на нашу державу».
#вибориіцерква
#цитати
Блаженніший Святослав (Шевчук), 26 березня: «Я хочу звернутися до всіх вас підійти до цього свідомого та добровільного вибору з великою відповідальністю. Я усіх закликаю: обов’язково прийти проголосувати й узяти участь у цих виборах».
Блаженніший Епіфаній (Думенко), 7 квітня: «Тому я переконаний, що всі ми, громадяни України, маємо прийти на голосування, зробити вільний, свідомий, і особливо підкреслю — відповідальний вибір».
Блаженніший Святослав (Шевчук), 22 березня: «Якщо ми говоримо про президента України – це найперше верховний головнокомандувач країни, яка перебуває в стані війни. Зрозумійте: обираючи президента, ви обираєте того, хто буде командувати військами і захищати нашу країну. Чи певний кандидат має для цього необхідні вміння, риси, досвід, чи ні? Так само президент є той, який відповідає за зовнішньополітичний курс України і повинен бути фігурою, що вміє об'єднати світове співтовариство для підтримки України. Чи кандидат, якого ви хочете обрати, добре виконає це завдання? Він буде надійним в очах світової громадськості?».
Блаженніший Епіфаній (Думенко), 7 квітня: «Не можна забувати, що Україна обороняться проти зовнішньої агресії. І нам потрібно обирати Головнокомандуючого, який в стані війни буде здатен забезпечувати захист нашої свободи від зазіхань Росії, зможе сказати російському Президенту «НІ!», щоденно давати відсіч військовим, дипломатичним, економічним, інформаційним та релігійним зазіханням на нашу державу».
Церковний рекет або вседозволеність ПЦУ
#від_читачів
На нашу пошту churcher@protonmail.com потрапила інформація, що влада села Сновичі Золочівського району Львівської області в тривалому спорі щодо храму поступилася законом та інтересами громади УГКЦ на користь громади ПЦУ. Ясна річ, греко-католики дуже цим обурені.
Річ у тому, що УГКЦшники отримали дозвіл на безоплатне користування 113-річною церквою святого Миколая від Представника Президента України у Львівської області ще в березні 1993 року, але «усі попередні спроби передати культову споруду згідно розпорядження закінчувались без результатів». Цікаво, як це могло тривати аж двадцять шість років, але факт залишається фактом: представники громади УАПЦ – а зараз вже ПЦУ, – не дають греко-католикам проводити богослужіння у храмі.
Отож, нарешті, 05.02.2019 відбулися загальні збори мешканців села, у котрих взяли участь чиновники та представники громад. І що ви думаєте сталося? Так, «представники релігійної громади ПЦУ категорично відмовились виконувати розпорядження». Про почергові служіння навіть не йшлося. Вбачаючи це нахабство православних братів, сільська влада махнула на все це рукою та вирішила виділити греко-католикам іншу земельну ділянку для будівництва нового храму. Ба більше, голова Золочівської райдержадміністрації В. Й. Недзельський запевнив, що районна державна адміністрація сприятиме у будівництві.
Все це виглядає абсолютно сюрреалістичним, бо з цього рішення чиновників виходить, що будь-яка громада державної церкви… тобто, вибачте, ПЦУ! – має більше прав, ніж громади інших конфесій. Вони можуть собі дозволити не виконувати розпоряджень Представника Президента України, а місцева влада нічого не може зробити. Скажіть, де тут гідність, панування закону, захист рівноправ’я, справедливості та інтересів людей, свобода органів місцевого самоврядування, за яку помирали наші брати на Майдані?
Так, з одного боку це рішення – можливість уникнути релігійного конфлікту, але з другого боку це потурання безкарності. Та й, щиро кажучи, уникання конфлікту вийшло так собі: новий храм ще треба збудувати, не кажучи вже про те, що будування - це витрати для райдержадміністрації, які вона понесе тільки з приводу того, що чиновники пішли на поводі у ПЦУшників. Невже вони краще за греко-католиків та можуть собі дозволити фактично плювати на рішення влади?
Ми розуміємо, що не можна змішувати релігію з мирським, але ця церква Святого Миколая, була та є на балансі держави. Тому претендувати на ексклюзивне користування нею православні мешканці в жоден спосіб не можуть. В жоден, окрім нахабного рейдерства.
#від_читачів
На нашу пошту churcher@protonmail.com потрапила інформація, що влада села Сновичі Золочівського району Львівської області в тривалому спорі щодо храму поступилася законом та інтересами громади УГКЦ на користь громади ПЦУ. Ясна річ, греко-католики дуже цим обурені.
Річ у тому, що УГКЦшники отримали дозвіл на безоплатне користування 113-річною церквою святого Миколая від Представника Президента України у Львівської області ще в березні 1993 року, але «усі попередні спроби передати культову споруду згідно розпорядження закінчувались без результатів». Цікаво, як це могло тривати аж двадцять шість років, але факт залишається фактом: представники громади УАПЦ – а зараз вже ПЦУ, – не дають греко-католикам проводити богослужіння у храмі.
Отож, нарешті, 05.02.2019 відбулися загальні збори мешканців села, у котрих взяли участь чиновники та представники громад. І що ви думаєте сталося? Так, «представники релігійної громади ПЦУ категорично відмовились виконувати розпорядження». Про почергові служіння навіть не йшлося. Вбачаючи це нахабство православних братів, сільська влада махнула на все це рукою та вирішила виділити греко-католикам іншу земельну ділянку для будівництва нового храму. Ба більше, голова Золочівської райдержадміністрації В. Й. Недзельський запевнив, що районна державна адміністрація сприятиме у будівництві.
Все це виглядає абсолютно сюрреалістичним, бо з цього рішення чиновників виходить, що будь-яка громада державної церкви… тобто, вибачте, ПЦУ! – має більше прав, ніж громади інших конфесій. Вони можуть собі дозволити не виконувати розпоряджень Представника Президента України, а місцева влада нічого не може зробити. Скажіть, де тут гідність, панування закону, захист рівноправ’я, справедливості та інтересів людей, свобода органів місцевого самоврядування, за яку помирали наші брати на Майдані?
Так, з одного боку це рішення – можливість уникнути релігійного конфлікту, але з другого боку це потурання безкарності. Та й, щиро кажучи, уникання конфлікту вийшло так собі: новий храм ще треба збудувати, не кажучи вже про те, що будування - це витрати для райдержадміністрації, які вона понесе тільки з приводу того, що чиновники пішли на поводі у ПЦУшників. Невже вони краще за греко-католиків та можуть собі дозволити фактично плювати на рішення влади?
Ми розуміємо, що не можна змішувати релігію з мирським, але ця церква Святого Миколая, була та є на балансі держави. Тому претендувати на ексклюзивне користування нею православні мешканці в жоден спосіб не можуть. В жоден, окрім нахабного рейдерства.
Байдужість влади та суспільства знищує пам'ять про першого патріарха
#від_читачів
Полтавська влада може виселити громаду, що опікується меморіальним будинком патріарха Мстислава, через байдужість суспільства.
10 квітня виповнився 121 рік від дня народження видатного полтавця, предстоятеля УАПЦ і УПЦ КП патріарха Мстислава Скрипника. Але нині в Полтаві майже не залишилось матеріальних згадок про одного з духовних лідерів нації. Дивом уцілів лише понад 200-річний будинок його батьків, яким з 1992 року опікується ГО «Полтавське міське православне сестринство св. Княгині Ольги». У 2008 році сестринство створило «Історичний культурно-духовний центр на основі меморіального будинку», який знаходиться під духовною опікою консисторії Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ. Туди навіть водили туристів. На жаль, активісти не знайшли жодної підтримки з боку полтавських політиків-патріотів щодо реконструкції та відновлення роботи хати-музею. У 2017 році депутат Юрій Бублик навіть звертався з цього приводу до Гройсмана. Втім, через аварійний стан будинок досі закритий для відвідування. Більш того, коли сестринство святої княгині Ольги захищало хату від посягань бізнесменів, які намагалися збудувати на його місці бізнес-центр (це фактично центр Полтави), ніхто не втрутився і не допомагав відстоювати святиню.
З 20 березня 2018 року «музейну» частину будівлі орендує Свято-Михайлівська парафія УАПЦ (зараз ПЦУ). Інша частина, де були зареєстровані 14 мешканців, знаходилася у приватній власності. За словами Архієпископа Харківсько-Полтавського Афанасія, була загроза, що її викуплять інші люди. Тому аби саме громада могла викупити її та зберегти цілісність музею, за допомогою Львівської єпархії ПЦУ й особисто митрополита Макарія зібрали понад 120 тис. грн. Але самотужки відновити будівлю віряни та церковники не в силі.
Архієпархія старанно просить про пожертви на консервацію та розробку проекту реконструкції, всіляко намагається привернути увагу до хати-музею. У свою чергу небайдужа громада спільно з Краєзнавчим музеєм планує поборотися за грант на створення віртуальної кімнати патріарха Мстислава. Але попри все зусилля наразі зібрано лише близько 450 грн.
На жаль, дехто не може чекати, поки полтавці та взагалі українські патріоти «прокинуться» та допоможуть. На думку бізнесменів земля має давати вигоду вже зараз, та і взагалі такими темпами будівля може рухнути до того, як знайдуться гроші. Так чи інакше, певні люди в Управлінні майном Полтавської міської ради вже ініціювали розірвання договору оренди зі Свято-Михаїлівською громадою. Парафіяни б’ють тривогу.
Невже збереження культуного коду нації, пам'ять про діячів визвольного руху та предтечу незалежної української православної церкви нічого не значить для наших людей, і ПЦУ для них – це тільки томос Порошенка?
Звісно, ще кажуть, що Його Святість Філарет мав досить складні відносини з патріархом Мстиславом… Але зараз все-таки Предстоятелем є митрополит Епіфаній. Чому би йому не звернути увагу на вшанування пам’яті про першого патріарха Київського і всієї Русі-України та не допомогти?
#від_читачів
Полтавська влада може виселити громаду, що опікується меморіальним будинком патріарха Мстислава, через байдужість суспільства.
10 квітня виповнився 121 рік від дня народження видатного полтавця, предстоятеля УАПЦ і УПЦ КП патріарха Мстислава Скрипника. Але нині в Полтаві майже не залишилось матеріальних згадок про одного з духовних лідерів нації. Дивом уцілів лише понад 200-річний будинок його батьків, яким з 1992 року опікується ГО «Полтавське міське православне сестринство св. Княгині Ольги». У 2008 році сестринство створило «Історичний культурно-духовний центр на основі меморіального будинку», який знаходиться під духовною опікою консисторії Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ. Туди навіть водили туристів. На жаль, активісти не знайшли жодної підтримки з боку полтавських політиків-патріотів щодо реконструкції та відновлення роботи хати-музею. У 2017 році депутат Юрій Бублик навіть звертався з цього приводу до Гройсмана. Втім, через аварійний стан будинок досі закритий для відвідування. Більш того, коли сестринство святої княгині Ольги захищало хату від посягань бізнесменів, які намагалися збудувати на його місці бізнес-центр (це фактично центр Полтави), ніхто не втрутився і не допомагав відстоювати святиню.
З 20 березня 2018 року «музейну» частину будівлі орендує Свято-Михайлівська парафія УАПЦ (зараз ПЦУ). Інша частина, де були зареєстровані 14 мешканців, знаходилася у приватній власності. За словами Архієпископа Харківсько-Полтавського Афанасія, була загроза, що її викуплять інші люди. Тому аби саме громада могла викупити її та зберегти цілісність музею, за допомогою Львівської єпархії ПЦУ й особисто митрополита Макарія зібрали понад 120 тис. грн. Але самотужки відновити будівлю віряни та церковники не в силі.
Архієпархія старанно просить про пожертви на консервацію та розробку проекту реконструкції, всіляко намагається привернути увагу до хати-музею. У свою чергу небайдужа громада спільно з Краєзнавчим музеєм планує поборотися за грант на створення віртуальної кімнати патріарха Мстислава. Але попри все зусилля наразі зібрано лише близько 450 грн.
На жаль, дехто не може чекати, поки полтавці та взагалі українські патріоти «прокинуться» та допоможуть. На думку бізнесменів земля має давати вигоду вже зараз, та і взагалі такими темпами будівля може рухнути до того, як знайдуться гроші. Так чи інакше, певні люди в Управлінні майном Полтавської міської ради вже ініціювали розірвання договору оренди зі Свято-Михаїлівською громадою. Парафіяни б’ють тривогу.
Невже збереження культуного коду нації, пам'ять про діячів визвольного руху та предтечу незалежної української православної церкви нічого не значить для наших людей, і ПЦУ для них – це тільки томос Порошенка?
Звісно, ще кажуть, що Його Святість Філарет мав досить складні відносини з патріархом Мстиславом… Але зараз все-таки Предстоятелем є митрополит Епіфаній. Чому би йому не звернути увагу на вшанування пам’яті про першого патріарха Київського і всієї Русі-України та не допомогти?
Як УГКЦ нагороджує своїх меценатів
#інсайдиChurcher
За традицією, церква будь-якої конфесії жила та живе з пожертвувань. УГКЦ нічим не відрізняється від інших церков, тому вона активно приймає фінансову допомогу від різних меценатів та спонсорів. Серед них є досить впливові люди, які можуть собі дозволити жертвувати насправді великі суми (гадаємо, це і є відповіддю на питання яким ми переймалися у пості про мільйонні фінансові операції митрополита Володимира Війтишина). Зараз ми все це проілюструємо.
Звісно, якщо ти отримуєш від когось грошову допомогу, треба за це в якійсь спосіб подякувати. Як може подякувати церква? Відпустити гріхи, виписати грамоту або навіть орден. Насправді можна ще намалювати фреску, і на неї – мецената з родиною, як було зроблено в особистому храмі президента Порошенка. Але це все дужо пафосно та банально.
Тому греко-католики вирішили «піти своїм шляхом»: вони запросили меценатів, які підтримують програму УКУ «Київське християнство», на урочисту презентацію академічних результатів цієї дослідницької програми. Презентація відбудеться в Папському Орієнтальному Інституті, в рамках Священного Синоду Єпископів УГКЦ.
Нетривіальний крок, який показує вдячність та повагу з якою підходять до цих спонсорів представники УГКЦ. А як інакше, врешті-решт серйозні люди. Серед усіх запрошених на презентацію в Римі виділяються колишній перший заступник міністра оборони Богдан Буца, засновник будівельної компанії «ТВД» Мирон Кіндій, колишній голова ЛОДА та успішний бізнесмен, президент IDS Group («Моршинська», «Миргородська», «Трускавеьцка») Микола Кміть.
І це тільки три спонсора одного з проектів УКУ. Не важко догадатися, що УГКЦ дужо, навіть ДУЖО заможна організація. Греко-католики отримують гроші від десятків спонсорів зі всього світу. Правду кажучи, гроші йдуть не тільки в кишені священиків – завдяки цьому фінансуванню працують та допомагають людям багато благодійних організацій, наприклад, Карітас, «Разом для молоді» або «Фонд підтримки медіа-ініціатив «Воскресіння». Але Churcher’у напевно відомо, що багато єпархій, у тому числі Івано-Франківська митрополита Війтишина, веде подвійну бухгалтерію. Частина грошей (часто вона обчислюються десятками тисяч Євро), які привозять від європейських спонсорів, відкладається до сейфів та взагалі не згадується в фінансових звітах.
Ми не судимо, бо не є правоохоронцями, і кожний сам вирішує, який відсоток «зайвих» коштів і на які цілі пускати. До речі, щодо відсотків. Можете собі уявити, що одна єпархія УГКЦ може позичати гроші в іншій, причому не просто позичати, а позичати під відсотки. Ось таке лихварство у стінах церкви. Наприклад, нещодавно Самбірсько-Дрогобицька єпархія позичила своїм колегам з Івано-Франківська аж 50 000 Євро. Яка буде переплата – хто знає...
Ось вони – сучасні реалії церковного життя. Навіть не знаємо, що гірше – секуляризація УКУ з викладачами, які підтримують ЛГБТ, чи лихварство серед священнослужителів.
#інсайдиChurcher
За традицією, церква будь-якої конфесії жила та живе з пожертвувань. УГКЦ нічим не відрізняється від інших церков, тому вона активно приймає фінансову допомогу від різних меценатів та спонсорів. Серед них є досить впливові люди, які можуть собі дозволити жертвувати насправді великі суми (гадаємо, це і є відповіддю на питання яким ми переймалися у пості про мільйонні фінансові операції митрополита Володимира Війтишина). Зараз ми все це проілюструємо.
Звісно, якщо ти отримуєш від когось грошову допомогу, треба за це в якійсь спосіб подякувати. Як може подякувати церква? Відпустити гріхи, виписати грамоту або навіть орден. Насправді можна ще намалювати фреску, і на неї – мецената з родиною, як було зроблено в особистому храмі президента Порошенка. Але це все дужо пафосно та банально.
Тому греко-католики вирішили «піти своїм шляхом»: вони запросили меценатів, які підтримують програму УКУ «Київське християнство», на урочисту презентацію академічних результатів цієї дослідницької програми. Презентація відбудеться в Папському Орієнтальному Інституті, в рамках Священного Синоду Єпископів УГКЦ.
Нетривіальний крок, який показує вдячність та повагу з якою підходять до цих спонсорів представники УГКЦ. А як інакше, врешті-решт серйозні люди. Серед усіх запрошених на презентацію в Римі виділяються колишній перший заступник міністра оборони Богдан Буца, засновник будівельної компанії «ТВД» Мирон Кіндій, колишній голова ЛОДА та успішний бізнесмен, президент IDS Group («Моршинська», «Миргородська», «Трускавеьцка») Микола Кміть.
І це тільки три спонсора одного з проектів УКУ. Не важко догадатися, що УГКЦ дужо, навіть ДУЖО заможна організація. Греко-католики отримують гроші від десятків спонсорів зі всього світу. Правду кажучи, гроші йдуть не тільки в кишені священиків – завдяки цьому фінансуванню працують та допомагають людям багато благодійних організацій, наприклад, Карітас, «Разом для молоді» або «Фонд підтримки медіа-ініціатив «Воскресіння». Але Churcher’у напевно відомо, що багато єпархій, у тому числі Івано-Франківська митрополита Війтишина, веде подвійну бухгалтерію. Частина грошей (часто вона обчислюються десятками тисяч Євро), які привозять від європейських спонсорів, відкладається до сейфів та взагалі не згадується в фінансових звітах.
Ми не судимо, бо не є правоохоронцями, і кожний сам вирішує, який відсоток «зайвих» коштів і на які цілі пускати. До речі, щодо відсотків. Можете собі уявити, що одна єпархія УГКЦ може позичати гроші в іншій, причому не просто позичати, а позичати під відсотки. Ось таке лихварство у стінах церкви. Наприклад, нещодавно Самбірсько-Дрогобицька єпархія позичила своїм колегам з Івано-Франківська аж 50 000 Євро. Яка буде переплата – хто знає...
Ось вони – сучасні реалії церковного життя. Навіть не знаємо, що гірше – секуляризація УКУ з викладачами, які підтримують ЛГБТ, чи лихварство серед священнослужителів.
Ставка не зіграла: як Філарет повернувся на старі політичні рейки
#вибориіцерква
Дісклеймер: ми не хотіли торкатися теми виборів, бо не маємо мети ловити хайп. Тим більше, ми багато писали про це перед першім туром. Але наскрізь політичні висловлювання предстоятеля ПЦУ та почесного патріарха змушують про це написати.
У січні ми писали про те, що почесний патріарх намагається залишитися в політичному житті країни, тому «розкладає яйця в різні кошики»: він відвідав з’їзд ВО «Батьківщина», на якому Тимошенко оголосила про висунення своєї кандидатури на пост президента, зустрічався з правоохоронцями та нагороджував їх церковними орденами, робив тим самим «реверанс» на адресу міністра Авакова – і при тому паралельно «відправляв» Епіфанія супроводжувати «гаранта» у передвиборчому «томос-турі».
Як бачимо, яйце у кошику за назвою «Порошенко» дозволило Філаретові плавно повернутися на старі позиції та не виглядати дурнем, висловлюючи підтримку Порошенку напередодні дебатів з Зеленським та другого туру голосування (дійсно, не прихильника же абортів підтримувати ієрарху!).
Звернення почесного Патріарха перед виборами Президента оприлюднено на його власному інформаційному майданчику – сайті колишнього Київського Патріархату. Пропонуємо читачам ознайомитися з повним текстом самим і зупинимося лише на окремих моментах Філаретова звернення.
Його риторика проста, але про аборти там – ані жодного слова. З одного боку, «чуємо висловлювання спрямовані проти європейського вибору України», дехто зневажає «саму Україну, культуру й мову», і патріарх навіть мусить пояснювати, що це «недопустимо». З іншого боку, Філарет не забуває про жарти Зеленьского про Томос та отримання автокефалії: «деякі засоби інформації ображають нашу Церкву, називаючи томос, для отримання якого потрудився діючий президент, «термосом». Погодьтеся, це дуже прозорий натяк віруючим не голосувати за опонента Порошенка. І тільки наприкінці, після чіткої позиції – не голосувати за Зеленського, – заклик боротися з корупцією та реформувати систему правосуддя.
Мабуть у порядку розподілу ролей, якщо Філарет наголосив на питаннях суспільства та культури, його учень Епіфаній не відстав та обрав своєю темою питання безпеки. Не скриваючи своєї прихильності Порошенкові, 17 квітня він зустрінувся з дружиною чинного президента, а вже 18 квітня випустив власне звернення, в якому нагадав, що треба обирати Верховного головнокомандуючого і гаранта Конституції, не забувати, що президент «повинен забезпечувати захист нашої свободи від агресії з боку Росії». Мов, на Сході іде війна, але (звісно, завдяки Порошенку) дехто навіть не відчуває цього і тому готовий вести якісь перемовини з агресором. І тому «Армія! Мова! Віра!». А продавати свій голос за гроші та солодкі обіцянки не можна (відразу хочеться нагадати про «сітки» Порошенка, але всі й без цього все знають).
Ось така в нас «аполітична» церква. З одного боку, зрозуміло, що Порошенко здобув для України автокефалію, і віруючи ПЦУ йому за це вдячні. Але це ж не привод вести політичну агітацію. Некрасиво це все. Якось гидко.
#вибориіцерква
Дісклеймер: ми не хотіли торкатися теми виборів, бо не маємо мети ловити хайп. Тим більше, ми багато писали про це перед першім туром. Але наскрізь політичні висловлювання предстоятеля ПЦУ та почесного патріарха змушують про це написати.
У січні ми писали про те, що почесний патріарх намагається залишитися в політичному житті країни, тому «розкладає яйця в різні кошики»: він відвідав з’їзд ВО «Батьківщина», на якому Тимошенко оголосила про висунення своєї кандидатури на пост президента, зустрічався з правоохоронцями та нагороджував їх церковними орденами, робив тим самим «реверанс» на адресу міністра Авакова – і при тому паралельно «відправляв» Епіфанія супроводжувати «гаранта» у передвиборчому «томос-турі».
Як бачимо, яйце у кошику за назвою «Порошенко» дозволило Філаретові плавно повернутися на старі позиції та не виглядати дурнем, висловлюючи підтримку Порошенку напередодні дебатів з Зеленським та другого туру голосування (дійсно, не прихильника же абортів підтримувати ієрарху!).
Звернення почесного Патріарха перед виборами Президента оприлюднено на його власному інформаційному майданчику – сайті колишнього Київського Патріархату. Пропонуємо читачам ознайомитися з повним текстом самим і зупинимося лише на окремих моментах Філаретова звернення.
Його риторика проста, але про аборти там – ані жодного слова. З одного боку, «чуємо висловлювання спрямовані проти європейського вибору України», дехто зневажає «саму Україну, культуру й мову», і патріарх навіть мусить пояснювати, що це «недопустимо». З іншого боку, Філарет не забуває про жарти Зеленьского про Томос та отримання автокефалії: «деякі засоби інформації ображають нашу Церкву, називаючи томос, для отримання якого потрудився діючий президент, «термосом». Погодьтеся, це дуже прозорий натяк віруючим не голосувати за опонента Порошенка. І тільки наприкінці, після чіткої позиції – не голосувати за Зеленського, – заклик боротися з корупцією та реформувати систему правосуддя.
Мабуть у порядку розподілу ролей, якщо Філарет наголосив на питаннях суспільства та культури, його учень Епіфаній не відстав та обрав своєю темою питання безпеки. Не скриваючи своєї прихильності Порошенкові, 17 квітня він зустрінувся з дружиною чинного президента, а вже 18 квітня випустив власне звернення, в якому нагадав, що треба обирати Верховного головнокомандуючого і гаранта Конституції, не забувати, що президент «повинен забезпечувати захист нашої свободи від агресії з боку Росії». Мов, на Сході іде війна, але (звісно, завдяки Порошенку) дехто навіть не відчуває цього і тому готовий вести якісь перемовини з агресором. І тому «Армія! Мова! Віра!». А продавати свій голос за гроші та солодкі обіцянки не можна (відразу хочеться нагадати про «сітки» Порошенка, але всі й без цього все знають).
Ось така в нас «аполітична» церква. З одного боку, зрозуміло, що Порошенко здобув для України автокефалію, і віруючи ПЦУ йому за це вдячні. Але це ж не привод вести політичну агітацію. Некрасиво це все. Якось гидко.
Приклад рекету від МПшників, або всі люди однакові
#від_читачів
11 квітня ми повідомляли про нахабне захоплення храму греко-католиків представниками ПЦУ в селі Сновичі Золочівського району Львівської області. Якщо хтось думав, що ми наговорюємо на ПЦУшників, або навмисно згущуємо барви, ось вам нове зіткнення, зараз між представниками громади УПЦ МП та греко-католиками.
Як ви здогадалися з назви, тепер у бідних уніатів храм «віджали» представники московської церкви. Відбулося це аж у дев’яностих, тоді Церкву св. арх. Михаїла у с. Шандровець Турківського району розпорядженням Представника Президента України у Львівській області від 12.07.1993 № 586 (п. 2.8.2) передано у власність релігійної громади Української Греко-Католицької Церкви. Проте, релігійна громада УПЦ МП вирішила не підкорятися рішенню влади та просто впродовж півроку не пускала уніатів до храму. Тоді 29.03.1994 Представник Президента вирішив передати храм у «почергове користування релігійних громад Української Греко-Католицької Церкви та Української Православної Церкви с. Шандровець».
Так було до моменту отримання томосу про автокефалію, після якого більшість рейдерської громади вирішила перейти під омофор митрополита Епіфанія. Зміна підлеглості не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, тому віряни ПЦУ зможуть використовувати храм на тих самих умовах. Але залишилася частина людей, яка вирішила не переходити до новоствореної церкви, саме їхні інтереси представляє адвокатка Рабінович. Вона раптом попросила представників Львівської Держадміністрації розглянути можливість почергового використовування храму громадою МП, на що отримала обґрунтовану відповідь – згідно до ст. 18 «Закону про свободу совісті та релігійні організації» треба дочекатися, коли закінчиться процедура перереєстрації парафії ПЦУ, і тільки потім можна буде ставити це питання.
Це рішення цілком обґрунтоване, але чому чиновники не вимагали дотримання закону ще у 1993 році, коли ця громада самоуправно не пускала до храму греко-католиків? Чи будуть задоволені інтереси парафії УГКЦ – досі невідомо. Припускаємо, що і зараз тільки юр. особа – парафія ПЦУ, – вирішуватиме, чи виконувати рішення 1994 року про почергові богослужіння, чи ні. Чи захочуть у ПЦУ пускати до храму ще і вірян РПЦвУ – сумнівно і поготів, але це мабуть рейдерська карма...
#від_читачів
11 квітня ми повідомляли про нахабне захоплення храму греко-католиків представниками ПЦУ в селі Сновичі Золочівського району Львівської області. Якщо хтось думав, що ми наговорюємо на ПЦУшників, або навмисно згущуємо барви, ось вам нове зіткнення, зараз між представниками громади УПЦ МП та греко-католиками.
Як ви здогадалися з назви, тепер у бідних уніатів храм «віджали» представники московської церкви. Відбулося це аж у дев’яностих, тоді Церкву св. арх. Михаїла у с. Шандровець Турківського району розпорядженням Представника Президента України у Львівській області від 12.07.1993 № 586 (п. 2.8.2) передано у власність релігійної громади Української Греко-Католицької Церкви. Проте, релігійна громада УПЦ МП вирішила не підкорятися рішенню влади та просто впродовж півроку не пускала уніатів до храму. Тоді 29.03.1994 Представник Президента вирішив передати храм у «почергове користування релігійних громад Української Греко-Католицької Церкви та Української Православної Церкви с. Шандровець».
Так було до моменту отримання томосу про автокефалію, після якого більшість рейдерської громади вирішила перейти під омофор митрополита Епіфанія. Зміна підлеглості не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, тому віряни ПЦУ зможуть використовувати храм на тих самих умовах. Але залишилася частина людей, яка вирішила не переходити до новоствореної церкви, саме їхні інтереси представляє адвокатка Рабінович. Вона раптом попросила представників Львівської Держадміністрації розглянути можливість почергового використовування храму громадою МП, на що отримала обґрунтовану відповідь – згідно до ст. 18 «Закону про свободу совісті та релігійні організації» треба дочекатися, коли закінчиться процедура перереєстрації парафії ПЦУ, і тільки потім можна буде ставити це питання.
Це рішення цілком обґрунтоване, але чому чиновники не вимагали дотримання закону ще у 1993 році, коли ця громада самоуправно не пускала до храму греко-католиків? Чи будуть задоволені інтереси парафії УГКЦ – досі невідомо. Припускаємо, що і зараз тільки юр. особа – парафія ПЦУ, – вирішуватиме, чи виконувати рішення 1994 року про почергові богослужіння, чи ні. Чи захочуть у ПЦУ пускати до храму ще і вірян РПЦвУ – сумнівно і поготів, але це мабуть рейдерська карма...
ВАРТО ПРОЧИТАТИ v 2.0
#вартопрочитати
ГЕЇ
- Камінг-аут митрополита Романа(Балащука)
- Як митрополит б'є чиновників Ч.1
- Як митрополит б'є чиновників Ч.2
- Імена священників геїв
- Гей-митрополит Львівський і Сокальський Димитрій (Рудюк)
- Святе насильство
- Гей-лобі в ПЦУ. Ким поповнює ряди Житомирсько-Поліська єпархія?
ГРОШІ
- Мільйони Євро митрополита Війтишина
- Церковні облачення за 2 700 000 грн
- Мільйони гривень для Святослава Шевчука
- Піп-депутат та його сподвижники-хабарники
- Рівненський піп-бізнесмен
- Як УГКЦ нагороджує своїх меценатів
ПОРУШЕННЯ КАНОНІВ
- Битва за Одеській храм
- Рекіт від священника УПЦ МП
- УАПЦ не поступається за велелюбністю
- Митрополит Махота приховує наявність родини
- Єпископ Володимир-Волиньський Матфей (Шевчук)
- Єпископ Васильківський Лаврентій (Мигович)
- Як політичний рекетир з БПП та священик ПЦУ жінок з храму виганяв
- ЛГБТ оточення митрополита Бориса Ґудзяка Ч.1
- ЛГБТ оточення митрополита Бориса Ґудзяка Ч.2
- Як депутат матір загиблого атовця-десантника побив
- Церковний рекет або вседозволеність ПЦУ
- Приклад рекету від МПшників, або всі люди однакові
ПАТРІАРХ ФІЛАРЕТ
- Пересічний представник УПЦ КП?
- Почесний патріарх Філарет - політтехнолог або мудрий предстоятель?
- Жорстка диктатура Філарета руйнує ПЦУ?
- Чого прагне Герой України почесний патріарх Філарет?
- Церковно-політичні амбіції почесного патріарха
- Як Філарет повернувся на старі політичні рейки
МИТРОПОЛИТ ЕПІФАНІЙ
- Син наздогнав батька
- Як ультіматум Порошенка гарантував Епіфанієві посаду предстоятеля ПЦУ
- Епіфаній і Філарет зливають митрополита Михаїла (Зінкевича)
- Чи можна вірити митрополитові Епіфанію. ПЦУ йде шляхом РПЦ?
МОСКОВСЬКІ ПОПИ У ЗСУ
- Низка частин, де досі служать представники МП
- Священники УПЦ МП в МВС
- Мінус один потенційний російський пропагандист у ЗСУ
- Священик УПЦ МП незаконно займає духовний центр на території військового містечка
- Вісім капеланів з УПЦ МП, що вони роблять у МОУ?
ЦЕРКВА І ПОЛІТИКА
- Банер з Ігорем Джиджорою - багатоходівка Порошенка?
- Як Порошенко УГКЦ кинув
- Собор Святої Софії як символ зверхності двох предстоятелів
- Конфесійна боротьба навколо Святої Софії Ч.1
- Конфесійна боротьба навколо Святої Софії Ч.2
- УГКЦ таки долучилася до змагання з політичної агітації
- Бійка в Винятинцях: владолюбство, чвари між родинами та уніатський шлейф
- Коли перший тур пройшов, а нові темники ще не підвезли
#вартопрочитати
ГЕЇ
- Камінг-аут митрополита Романа(Балащука)
- Як митрополит б'є чиновників Ч.1
- Як митрополит б'є чиновників Ч.2
- Імена священників геїв
- Гей-митрополит Львівський і Сокальський Димитрій (Рудюк)
- Святе насильство
- Гей-лобі в ПЦУ. Ким поповнює ряди Житомирсько-Поліська єпархія?
ГРОШІ
- Мільйони Євро митрополита Війтишина
- Церковні облачення за 2 700 000 грн
- Мільйони гривень для Святослава Шевчука
- Піп-депутат та його сподвижники-хабарники
- Рівненський піп-бізнесмен
- Як УГКЦ нагороджує своїх меценатів
ПОРУШЕННЯ КАНОНІВ
- Битва за Одеській храм
- Рекіт від священника УПЦ МП
- УАПЦ не поступається за велелюбністю
- Митрополит Махота приховує наявність родини
- Єпископ Володимир-Волиньський Матфей (Шевчук)
- Єпископ Васильківський Лаврентій (Мигович)
- Як політичний рекетир з БПП та священик ПЦУ жінок з храму виганяв
- ЛГБТ оточення митрополита Бориса Ґудзяка Ч.1
- ЛГБТ оточення митрополита Бориса Ґудзяка Ч.2
- Як депутат матір загиблого атовця-десантника побив
- Церковний рекет або вседозволеність ПЦУ
- Приклад рекету від МПшників, або всі люди однакові
ПАТРІАРХ ФІЛАРЕТ
- Пересічний представник УПЦ КП?
- Почесний патріарх Філарет - політтехнолог або мудрий предстоятель?
- Жорстка диктатура Філарета руйнує ПЦУ?
- Чого прагне Герой України почесний патріарх Філарет?
- Церковно-політичні амбіції почесного патріарха
- Як Філарет повернувся на старі політичні рейки
МИТРОПОЛИТ ЕПІФАНІЙ
- Син наздогнав батька
- Як ультіматум Порошенка гарантував Епіфанієві посаду предстоятеля ПЦУ
- Епіфаній і Філарет зливають митрополита Михаїла (Зінкевича)
- Чи можна вірити митрополитові Епіфанію. ПЦУ йде шляхом РПЦ?
МОСКОВСЬКІ ПОПИ У ЗСУ
- Низка частин, де досі служать представники МП
- Священники УПЦ МП в МВС
- Мінус один потенційний російський пропагандист у ЗСУ
- Священик УПЦ МП незаконно займає духовний центр на території військового містечка
- Вісім капеланів з УПЦ МП, що вони роблять у МОУ?
ЦЕРКВА І ПОЛІТИКА
- Банер з Ігорем Джиджорою - багатоходівка Порошенка?
- Як Порошенко УГКЦ кинув
- Собор Святої Софії як символ зверхності двох предстоятелів
- Конфесійна боротьба навколо Святої Софії Ч.1
- Конфесійна боротьба навколо Святої Софії Ч.2
- УГКЦ таки долучилася до змагання з політичної агітації
- Бійка в Винятинцях: владолюбство, чвари між родинами та уніатський шлейф
- Коли перший тур пройшов, а нові темники ще не підвезли
Підсумки виборів для церковного життя України
Філарет
#вибориіцерква
Почесний патріарх останні 4 місяця маневрував як міг. З початку року він таємно налагоджував контакти з Тимошенко та Аваковим. Після програшу ЮВТ у першому турі, ієрарх переключився на підтримку Порошенка, всіляко критикуючи тодішнього кандидата Зеленського. Але знову «перевзувся» після його перемоги. 23 квітня патріарх на сайті УПЦ КП, який фактично є рупором його політичної позиції, висловив слова підтримки обраному президентові та закликав на нього Боже благословення, тим самим показуючи свою лояльність до нової влади. Враховуючи, що патріарх ніколи не соромився працювати на владу (наприклад, під час СРСР він працював на КДБ), тут не має нічого дивного.
Крім того, в АП чинного президента вже давно хочуть відгородити Філарета від ПЦУ, бо його вплив на діяльність новоствореної церкви ставить під сумнів фігуру ставленика Порошенка - Епіфанія. Тому для почесного патріарха звернення до Володимира Зеленського – це можливість залишитися на політичному олімпі. Цікаво тільки, як сприйме це сам Зеленський, бо за його словами в інтерв’ю Гордону – він не має потреби спілкуватися з Богом у церкві, бо може це робити самостійно.
Як вишенька на торті – нагороджування Філаретом Олександра Петровського черговим церковним орденом. Напевно нашим читачам не треба нагадувати, що це за «президент благодійного фонду Солідарність». Готується новий політичний гамбіт, коли один готовий зрадити іншого заради вигіднішої позиції. Подивимось, хто буде першим та хто кого перетягне до себе.
Філарет
#вибориіцерква
Почесний патріарх останні 4 місяця маневрував як міг. З початку року він таємно налагоджував контакти з Тимошенко та Аваковим. Після програшу ЮВТ у першому турі, ієрарх переключився на підтримку Порошенка, всіляко критикуючи тодішнього кандидата Зеленського. Але знову «перевзувся» після його перемоги. 23 квітня патріарх на сайті УПЦ КП, який фактично є рупором його політичної позиції, висловив слова підтримки обраному президентові та закликав на нього Боже благословення, тим самим показуючи свою лояльність до нової влади. Враховуючи, що патріарх ніколи не соромився працювати на владу (наприклад, під час СРСР він працював на КДБ), тут не має нічого дивного.
Крім того, в АП чинного президента вже давно хочуть відгородити Філарета від ПЦУ, бо його вплив на діяльність новоствореної церкви ставить під сумнів фігуру ставленика Порошенка - Епіфанія. Тому для почесного патріарха звернення до Володимира Зеленського – це можливість залишитися на політичному олімпі. Цікаво тільки, як сприйме це сам Зеленський, бо за його словами в інтерв’ю Гордону – він не має потреби спілкуватися з Богом у церкві, бо може це робити самостійно.
Як вишенька на торті – нагороджування Філаретом Олександра Петровського черговим церковним орденом. Напевно нашим читачам не треба нагадувати, що це за «президент благодійного фонду Солідарність». Готується новий політичний гамбіт, коли один готовий зрадити іншого заради вигіднішої позиції. Подивимось, хто буде першим та хто кого перетягне до себе.
Підсумки виборів для церковного життя України
Епіфаній
#вибориіцерква
Якщо Філарет розривався між різними таборами, митрополит Епіфаній залишився прихильником Порошенка. На відміну від Філарета, він вирішив не привітати Зеленського, та обрав скоріше вичікувальну позицію. Це, дійсно, зрозуміло. ПЦУ – це проект нинішнього президента, проект який мав зіграти на його користь під час виборів. Мав, але не зіграв. Тому зараз Епіфанію не зрозуміло, що робити далі. Це буде зовсім не красиво, якщо він «кине» свого патрона, людину, яка фактично привела його на церковну вершину, не дав піднятися на цю вершину митрополитові Михаїлу (Зінкевичу). Та й, щиро кажучи, Епіфаній зараз має досить клопотів: в ПЦУ зростає напруження, бо не усі ієрархи новоствореної церкви задоволені політикою молодого митрополита. Наприклад, голова колишньої УАПЦ митрополит Макарій вирішив «не віддавати ні п’яді». Зараз він активно виводить капітали на власні рахунки. Тільки після цього він буде готовий передати майно ПЦУ.
Але проблеми не обмежуються лише стосунками із вихідцями з УАПЦ, багато ієрархів колишньої УПЦ КП конфліктують з молодим предстоятелем, у тому числі сам патріарх Філарет. Чи прийме Зеленський допомогу, що запропонував йому від себе та церкви патріарх Філарет, ще невідомо. Але враховуючи те, що Порошенко планує пройти до ВРУ та «захищати інтереси ПЦУ», Зеленський з Філаретом можуть оказатися в одної коаліції, а Епіфаній з головою БПП в іншої. Першій крок до об’єднання з патріархом Зеленський вже зробив під час дебатів, коли нагадав Порошенку, кому насправді треба дякувати за томос. Здається, Філарет це зрозумів і оцінив. І навіть припинив докоряти його за «термос».
Епіфаній
#вибориіцерква
Якщо Філарет розривався між різними таборами, митрополит Епіфаній залишився прихильником Порошенка. На відміну від Філарета, він вирішив не привітати Зеленського, та обрав скоріше вичікувальну позицію. Це, дійсно, зрозуміло. ПЦУ – це проект нинішнього президента, проект який мав зіграти на його користь під час виборів. Мав, але не зіграв. Тому зараз Епіфанію не зрозуміло, що робити далі. Це буде зовсім не красиво, якщо він «кине» свого патрона, людину, яка фактично привела його на церковну вершину, не дав піднятися на цю вершину митрополитові Михаїлу (Зінкевичу). Та й, щиро кажучи, Епіфаній зараз має досить клопотів: в ПЦУ зростає напруження, бо не усі ієрархи новоствореної церкви задоволені політикою молодого митрополита. Наприклад, голова колишньої УАПЦ митрополит Макарій вирішив «не віддавати ні п’яді». Зараз він активно виводить капітали на власні рахунки. Тільки після цього він буде готовий передати майно ПЦУ.
Але проблеми не обмежуються лише стосунками із вихідцями з УАПЦ, багато ієрархів колишньої УПЦ КП конфліктують з молодим предстоятелем, у тому числі сам патріарх Філарет. Чи прийме Зеленський допомогу, що запропонував йому від себе та церкви патріарх Філарет, ще невідомо. Але враховуючи те, що Порошенко планує пройти до ВРУ та «захищати інтереси ПЦУ», Зеленський з Філаретом можуть оказатися в одної коаліції, а Епіфаній з головою БПП в іншої. Першій крок до об’єднання з патріархом Зеленський вже зробив під час дебатів, коли нагадав Порошенку, кому насправді треба дякувати за томос. Здається, Філарет це зрозумів і оцінив. І навіть припинив докоряти його за «термос».
Деякі міркування щодо конфлікту навколо храму Стрітення у Львові
#церковнаборотьба
#угкц
Про це протистояння вже багато писали медіа, тому, якщо захочете, пропонуємо ознайомитися з передісторією на РІСУ та порталі pol-ukr.
Якщо коротко: у дев’яностих громада греко-католиків міста Львів узяла під опіку храм Стрітення Господнього на вулиці Винниченка 30а, який у 1918-1939 роках належав латинській церкви. Після розпаду СРСР там був музей, а вже з 1997 року громада УГКЦ почала відновлювати храм і у 2002 році отримала його у колективну власність. За словами представника громади, ніхто не претендував на храм, але після візиту до Львову Папи Іоанна Павла ІІ, РКЦ в Україні отримала Палац єпископів, розташований поруч з церквою і представники латинського обряду вирішили повернути себе ще й цей храм.
Архієпископ РКЦ Мечислав Мокшицький звернувся до Апостольського Нунція, який порадив йому разом з митрополитом Ігорем Возьняком звернутися до Арбітражного Суду Апостольського Престолу. Суд виніс рішення передати храм у канонічне підпорядкування Львівської Архідієцезії РКЦ. Цікаво тільки те, що ніхто з Курії Львівської Архієпархії УГКЦ не бачив цього рішення, оскільки, Апостольський Нунцій озвучив його без документального підтвердження. Митр. Ігор підкорився рішенню Суду та ліквідував парафію УГКЦ, яка опікувалася храмом. Але церква знаходиться у колективної власності релігійної громади, яка є юридичною особою. Примусово зліквідувати громаду може лише влада, яка має чітку позицію: «Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій. Відповідно до чинного законодавства рішення про ліквідацію релігійної громади або зміну її підлеглості та визначення правонаступника може бути прийняте лише на загальних зборах відповідної громади не менше як двома третинами її членів. Усім іншим юридичним особам, органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування забороняється вчиняти будь-які дії щодо майна релігійних організацій.»
Тому й виходить, що самі того не бажаючи, представники РКЦ розпалили вогонь релігійного та, на жаль, міжетнічного протистояння. Цьому посприяв Мечислав Мокшицький, який в ефірах польського радіо ремствував на пригноблення РКЦ в Україні, мовляв, українці греко-католики всіляко намагаються підкреслити, що вони тут господарі, не повертаючи представникам РКЦ старі польські костьоли. Тому, на його думку Возьняк має просто «переписати майно та храм на єпархію, навіть якщо представники громади не віддадуть документи». Якось надто багато рейдерства в останніх часах, не знаходите?
Проблема досі не вирішена, бо не зважаючи на те, що УГКЦ примусово зліквідувала парафію, представники громади не мають наміру віддавати храм, вони самостійно проводять богослужіння, запрошуючи різних священників. До речі, будівля Львівської митрополії РКЦ в Україні має 3000 кв. м, а будинок Львівської митрополії УГКЦ – лише 300 кв.м. Хто кого пригноблює?
Ми знаємо, що нас читає багато священників, громадських діячів та ієрархів, тому пропонуємо подумати: чи не ліпше тримати майно та будинки у власності єпархій або держави, аби уникати міжконфесійних та релігійних конфліктів? У такому випадку не буде таких колізій між державними та церковними законами, буде розподілено повноваження і зміцнене зв'язок між парафіями та єпархією, якщо у священоначалля є підстави віддати храм представникам іншої конфесії – це буде архієрейське рішення. А між собою усередині однієї конфесії та обряду розбиратися завжди легше.
P.S. Повний текст відповіді ЛОДА на лист митрополита Ігоря Возьняка пропонуємо до уваги у файлі нижче.
#церковнаборотьба
#угкц
Про це протистояння вже багато писали медіа, тому, якщо захочете, пропонуємо ознайомитися з передісторією на РІСУ та порталі pol-ukr.
Якщо коротко: у дев’яностих громада греко-католиків міста Львів узяла під опіку храм Стрітення Господнього на вулиці Винниченка 30а, який у 1918-1939 роках належав латинській церкви. Після розпаду СРСР там був музей, а вже з 1997 року громада УГКЦ почала відновлювати храм і у 2002 році отримала його у колективну власність. За словами представника громади, ніхто не претендував на храм, але після візиту до Львову Папи Іоанна Павла ІІ, РКЦ в Україні отримала Палац єпископів, розташований поруч з церквою і представники латинського обряду вирішили повернути себе ще й цей храм.
Архієпископ РКЦ Мечислав Мокшицький звернувся до Апостольського Нунція, який порадив йому разом з митрополитом Ігорем Возьняком звернутися до Арбітражного Суду Апостольського Престолу. Суд виніс рішення передати храм у канонічне підпорядкування Львівської Архідієцезії РКЦ. Цікаво тільки те, що ніхто з Курії Львівської Архієпархії УГКЦ не бачив цього рішення, оскільки, Апостольський Нунцій озвучив його без документального підтвердження. Митр. Ігор підкорився рішенню Суду та ліквідував парафію УГКЦ, яка опікувалася храмом. Але церква знаходиться у колективної власності релігійної громади, яка є юридичною особою. Примусово зліквідувати громаду може лише влада, яка має чітку позицію: «Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій. Відповідно до чинного законодавства рішення про ліквідацію релігійної громади або зміну її підлеглості та визначення правонаступника може бути прийняте лише на загальних зборах відповідної громади не менше як двома третинами її членів. Усім іншим юридичним особам, органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування забороняється вчиняти будь-які дії щодо майна релігійних організацій.»
Тому й виходить, що самі того не бажаючи, представники РКЦ розпалили вогонь релігійного та, на жаль, міжетнічного протистояння. Цьому посприяв Мечислав Мокшицький, який в ефірах польського радіо ремствував на пригноблення РКЦ в Україні, мовляв, українці греко-католики всіляко намагаються підкреслити, що вони тут господарі, не повертаючи представникам РКЦ старі польські костьоли. Тому, на його думку Возьняк має просто «переписати майно та храм на єпархію, навіть якщо представники громади не віддадуть документи». Якось надто багато рейдерства в останніх часах, не знаходите?
Проблема досі не вирішена, бо не зважаючи на те, що УГКЦ примусово зліквідувала парафію, представники громади не мають наміру віддавати храм, вони самостійно проводять богослужіння, запрошуючи різних священників. До речі, будівля Львівської митрополії РКЦ в Україні має 3000 кв. м, а будинок Львівської митрополії УГКЦ – лише 300 кв.м. Хто кого пригноблює?
Ми знаємо, що нас читає багато священників, громадських діячів та ієрархів, тому пропонуємо подумати: чи не ліпше тримати майно та будинки у власності єпархій або держави, аби уникати міжконфесійних та релігійних конфліктів? У такому випадку не буде таких колізій між державними та церковними законами, буде розподілено повноваження і зміцнене зв'язок між парафіями та єпархією, якщо у священоначалля є підстави віддати храм представникам іншої конфесії – це буде архієрейське рішення. А між собою усередині однієї конфесії та обряду розбиратися завжди легше.
P.S. Повний текст відповіді ЛОДА на лист митрополита Ігоря Возьняка пропонуємо до уваги у файлі нижче.
