Ну і класика жанру)

Сьогодні я бомбив Бейрут...

Якщо хто не дивився - рекомендую глянути "Вальс з Баширом". Мультфільм про війну. Але він краще ніж добра частина фільмів про війну. Якщо не краще за них всі.

https://youtu.be/Gup8ByI9gTQ?si=cA0cFU2zvDs3wgFr

Раз пішла драйвова музика) то ось ще)
https://youtu.be/lUqx_AfIWP8?si=cIj3VzD_v1HycNVs

Момент Істини/The Last Moment of Clarity (2020)

Є на Мегого.

Досить хороший трилер. Не шедевр. Майже відсутній екшон. Весь фільм вибудовується фінал. Приємна музика.

Для тих глядачів які люблять трилери де екшону менше ніж саспенсу. Ну і Самара Вівінг - няшка.

Під меланхолічний настрій чудово зайде. Фільм на один раз, але приємний.

Дай. Дай.

Класичний мітол!

https://youtu.be/NiwqRSCWw2g?si=QYOhky7ZYndQnomD

Survivor

#Чеба

Я лежав під завалами, вдихаючи тонну пилу і думаючи про те що це вже все. В мене нічого не боліло, лише паніка що я не можу сам встати та розкидати ці уламки якими мене придавило. Це таке розчарування внутрішнє коли ти лежиш безпомічний. Хоча ніколи себе таким не вважав - в марік я поїхав майже 100 кг мязовою маси і мій зріст був майже 1,90см, а мене просто жбурнуло і засипало як якусь дитину, тоді, лише тоді прийшло до мене розуміння що я не безсмертний яким завжди себе вважав.
Ніякого світла в кінці тунелю не було, все життя не пробігало поміж очей, просто ти лежиш такий, все погано, зробити нічого не можеш, невже кінець? Прикро. Прикро що саме так все закінчиться, я мріяв тут померти у стрілковому бою де все максимально честно, просто типу знайдеться стрілок шустріший аніж ти, і ти такой “а ну ок”. Але хто б ще вибирав свою смерть, та й не вона це була.
Я чую голоси, завиваючі, це були рештки моєї групи, 2 одразу 200 було тоді, інших також присипало десь по пояс, лише я був повністю під уламками. Я починаю гукати свого побратима з яким пройшов весь цей Марік взагалі, він відкликається. Каже зараз зачекай, його просто відкинуло і засипало може по коліна, я починаю гукати його і він починає розбирати завали. Знайшов мою руку яка була у положенні до верху, хутко розкидує важкі уламки криші з бетону, розбирає все до пояса, я був такий радий - не описати в цих строках, на той момент я думав що на цьому мій шлях закінчився, але побратим мене почув і в мене з'явилася надія. Що ще було потрібно в такий момент?!
Так от звільнивши мене до поясу він каже таку фразу: “Да ну нахуй, я за допомогою” і втікає. Я в шоці нічого не розуміючи куди він втік? Він покинув мене чи що?
А авіація, яка літала поряд, вже не здавалась такою безобідною і вселяла жах. А вдруг ще прилетить?
Короче я дивлюсь і бачу що мої ноги до пояса придавило плитою, вагою, думаю, вона була біля тони. Вона не конкретно лежала на моїх ногах а лише зсунулась на них і - придавила.
Я не відчував ніг, мало того що на них лежала плита, та ще й самі ноги були навхрест, а одна нога була піджата під коліно. Мій побратим побіг за допомогою коли зрозумів що сам не зможе підійняти цю плиту. Залишки групи відходили від контузії та розірваних перепонок, декілька хлопців поранених підбігли і почали підкопувати з різних сторін намагаючись дістатись моїх ніх - але все було марно. Прибігають суміжні піздрозділи десь біля 15 чуваків і намагаються підірвати плиту руками, все марно. Кожен з них по одному підходив і питав: “братик чим допомогти??” Кажу ноги придавило треба плиту цю забрати. “А поняв”, дьоргав її - вона не піддавалась і стояв біля мене і все.
Спочатку я казав, хлопці знайдіть якісь ричаги, або ломи щоб плиту трохи підняти і я звільнюсь. Не знаю скільки часу проходило але мені здавалось що багато.
Потім я казав : Ну хулі ви стали, дауни? Чи робіть щось чи йдіть нахуй звідси.
Через хвилину я повертався до першого варіанту щоб знайшли ричаг чи лом, щоб мені це допомогло звільнитись.
Це - паніка, ніколи їй не піддавався, але тоді вона була присутня. Першою в моїй голові була думка що зараз прилетить ще ракета від літака і мене ще більше засипе і я буду помирати тут два дні у муках, друге - це адський біль який все ж таки прийшов, передавивши мені артерії на ногах, і я просто в такому положенні все не витримував. Ще декілька раз я прогнав це “Братики/гандони-хулі-стоїте”. І нарешті вони знайшли товсту арматуру і плита піддалась, я починаю на руках намагатись вилізти з під плити, і в мене виходить. Боже який я був радий, це не порівняти ні з чим взагалі! Ноги заніміли - йти я не міг, хоча всім казав “дякую, далі я сам почекаю трохи і піду”, чуваки хватають мене на ноші, оці старі з поручнями кажуть “закрийся, брат - несемо”. Герої мого часу несли мене на цих невдобних ношах радянського, мабуть, зразку; несли мінус 4 єтажі по сходах, блять як це було невдобно. Важив я тоді вже майже 80 кг, але це багато. Мене заносять на базу і несуть до медиків. Чую голос медички, каже: спокійно я тебе огляну, все буде добре.

Всі мої рукава по плече були в крові, тому що я витирав ними кров з розбитої голови, і вона почала розрізати ножицями мені форму, руки потім ноги, кажу їй “вибачаюсь звісно але це моя єдина форма і я її постірав 2 дня тому”. Вона розмовляла немов щебетала, а коли зрозуміла що в мене окрім струсу мозку - перелом перенісся, перелом ребра, забій двох ніг, відкрита черепно мозкова, контузія , лопнуті перепонки в ушах, то сказала поняла - кровотечі не має. а
Але форму всю порізала на різотто…
“швидко його на евакуацію треба зашити голову, рана дуже глибока і тут навіть обробити її не зможем.”
Я лежав на цих ношах і чекав поки мене завезуть до хірургів. Підходили побратими яких я знав лише неділю, але вони дійсно стали братами, і казали що я погано виглядаю, на що я одному відповів ти виглядав навіть до повномасштабки гірше ніж я зараз. Це був гумор, мене витягнули, і я буду все життя вдячний цим людям, які не злякались і вийшли на поверхню мене розкопувати.
Приходе і каже один с замів МП що транспорту немає, останню залізяку - підбили підари, не зможемо тебе завести до хірургів, та медичка переходить ледь не на крик і каже що я можу й не дотягнути до завтра, що оглянули мене поверхньо. Але інший варіант поїздки до медиків просто відсутній, як би голосно хтось не кричав…

Останнім часом від мене дуже мало активності в каналі. Вибачаюсь, але шось моя муза походу упиздила на спшку.
Розкажу вам трохи про війну яка в нас несеться.
Давно ми в такому гівні не були. Ото реально за рік стояння в цій вмиральній ямі - ні разу ще тут не було так складно. Підори змінили тактику, вона тепер не менш кровожерлива до власного О/С але в принципі дієва. Сильно наростили присутність РЕБ і використання БПЛА. Піхота в них по живучості - йобані зомбі. Я особисто спостерігав тіпа який упокоївся тільки на п'ятому скиді, хоча всі 4 попередні його трьохсотили. І це не рекорд, у суміжників був тіп на якого віднесли 9 скидів і він уповз в нору. Да з технікою в них напряжонка, але на нашому напрямку і воювати технікою не вийде. Місцевість пише свої правила. Тяжло наше працювати толком не може, три постріли - "зала над вогневою" - до побачення. Піхота сидить в стабільному оперативному оточенні і намагається виживати.
Мої пілоти піздячать як водяний насос, розвідка, виявлення, спостереження, ураження, логістика, мінування, розмінування, супровід, взяття полонених!
Шо ви думаєте ми одного довбойоба мавіком в полон взяли? Та хуй там плавав, одного в взаємодії з піхотою, ще двох довели до здачі в полон і конвоювали мавіком до піхоти, і ще одного повністю власними силами. Лишилось тільки реалізувати мою ідею про бум-палку на мавік, дострелить трьохсотого пітуха в голову і поставить галочку шо БПЛА навіть цю роботу в піхоти відняло. МПС насправді такий собі, тому що перспектив на напрямку не спостерігається (нам тут треба 2 миколізованих бригади щоб відкинуть пітуха, і то далі Лисичанського НПЗ ми не пушонем). Але як каже один крилатий вислів: "Очі бояться, руки з сраки, але ми не здаємось". Я надзвичайно пишаюсь нашим О/С, в таких умовах так ішачити - це піздєц як круто. Є новачки які себе класно показали, є старічкі які відкрились з нової, кращої сторони і творять якісь дива. Пишаюсь тим що в мене є такі люди. Без своїх пілотів - я юзлес говоряща голова з купою моніторів. Люблю вас пацики(знаю що частина читає)!
Кароч лейтмотив такий: поки пацани бодро піздячяться на веселих напрямках - ми зубами тримаємось за нашу вмиральну яму. Ні шагу назад, за нами Сіверськ як то кажуть. Велике командування судячи по динаміці прийняло все таки рішення: "да похуй на той Донбас, давайте якийсь духарний двіж", і я не можу їх звинувачувати. Чесно кажучи сам би так зробив.
Тому їм Льгів, а нам 123омсбр в рило, їм курські срочнікі, а у нас барси з тилу, нам старлінки, а їм чебурнет, нам славкурорт і спалений корнет а їм курський скібіді туалет, суджанські сльози вам зачтуться нагородами браза, вороги не доблестні воїни, а йобані підараси. На моєму столі від дельти ключик новий, встать коли з тобою говорить оперативний черговий. Лягти коли летить ФПВ в БК, всім Зіга і всім пока.

П.С. на фото ви можете побачити як мущіна честной судьби пакує підарка якого сам же мавіком до себе в полон і привів.

І саундтрек з Unreal 2.
https://youtu.be/UPWZwXadVig?si=iPLoBdhEEqu_BwUY

Стрілець, а шо ти робиш на окупованих територіях курської республіки?

Від підписника!

Пісня зайде всім. А от гра - навряд. Такого підгоряння від рогалику давно не було))))

https://youtu.be/FXB3f5RKV1A?si=4sE4IRqE5UvR4GCV

Хто знає - згадає.
Хто не знає - ось одна з найкращих пісень коли небудь написаних людиною. Ахуєнний трек.

https://youtu.be/O4irXQhgMqg?si=pcsgnL7TeL5j9hmi

Теж кльовий трек. Від підписника
https://youtu.be/_tM2kXJtyuk

Кккомбо

Всратий гумор про який ніхто не просив.

Підземний байк трейл з Словенії, якщо що.

А хто доживе до грудня - зможе на Амазоні глянути цю годноту.
https://youtu.be/gLihxsmI_OU?si=at2sGSEXdmpA9FBJ