Давненько не було музики.
Приємного, панове
https://youtu.be/qdHIzQFqL4c?si=CozU9A_WLaq_Up_H

Теж хороший трек.
https://youtu.be/0Vr2fNPeV9s?si=RhBI2vwqGi9kNWrP

Зараз буде перепост тексту від Самурая. Для тих хто на твіторі не дочитав.

Пролог до битви за Соледар

*пролог довгий, але ви маєте знати, як то було йти в бій з колес, в бій вопрєкі.

Люба історія має початок і ця історія почалась з:

тріщить телефон. раз . не беру слухавку. я з дівчиною. 

два. я вибив пару вихідних після того як попрацював тво ротного+постійно займався своїм взводом. дві посади то до хуя. щей з бойовими блять. 

три. розумію, що сталась якась хуйня. беру слухавку:

«- Повертайся. Післязавтра з ранку ми рушаєм на Бахмут.» Дівчина дивиться на мене й каже - це як у фільми. Але це блять моє життя. Тут і зараз. 

Пара годин на машині. Один заїзд на ксп роти. Пару годин в ахуєвшій калюжі. І ось я знов у своіх. З ранку забиваєм два бтр взводним майном. На дворі +10, неймовірна зима в ібенях на стику Харківської та Луганської областей. Толкаю спіч - «Що ми там блять не бачили? Контактні бої вже були. Прийдем та всіх вбʼємо.»

Джексон потім скаже «Завжди може бути гірше.» Блять, як же ти будеш правий друже. 

Люди на броню і вперед в колону. Ми їдем на легендарну битву. Рагнарек на землі. Через дві години погода починає портитись. Людей ми розтягнем по машинам і бодро рушим далі. До моменту коли колона втягнеться в Крамаху погода вже буде мінусовою. 

Ротний звісно не відправляв гонців і я з взводніком 1го взводу починаєм літати в пошуках житла. 

Якщо на Харківщині після деокупаціі нам казали живіть де хочете аби не пішли, то Донецька область зустріла підприємстьким підходом. Перша ніч йобане очко. Промерзли к хуям по машинам. Температура скатилась до мінус десяти. 

Під ранок знайшли мотель sic. Поспав пару годин, включаю скіл пєрєгрворщіка та піздую домовлятись, щоб поселить решту своїх. Допіздівся. В нагрузку ротний попросив заселить бтрщіків. Окей. І в два номери набивається по десятку рексів. Ще одна бандейка допізділась за окрему квартіру. Ну і ладно. Мені ж проще. 

На ОККО (ну той ви всі знаєте) зустрічаю всіх офіцерів батальйону. Всі піздять про Бахмут. Поки ні хуя не ясно. Забиваю стрілку з Чупіком. З Чупіком ми воювали ще в 14-15ом. Всю війну переписувались, а тут місце рандеву. Він ібашиться на Курдюмовке. Поки піздим біля моїх бтрів в Крамахе взнаю, що одна машина забита лептами, коробами, бк, птуром, ракетами не приїхала бо проєбали трал. 

Зазвичай мій взвод заходить перший у все гімно. Роблю доповідь. Ротний дивується. Мда і каже хулі раніше не сказав. Смішний блять. Взнав одразу сказав. Швидше питання хулі ти не знав. Хоча я і не дивуюсь цьому. 

Пізніше це буде єдиний раз коли я скажу, що взвод не готовий виконувати завдання. Хулі ловить з одними автоматами. Коли в першого взводу фулл комплект. 

Через день задача зміниться. Наша смуга Соледар. Вночі перший взвод попіздує на позиції. Згадуючи все що станется далі, можливо воно й краще, що так сталось. 

На наступний день прибуває бтр. Ми починаємо готуватись. Два номери забиті зброєю під завʼязку. Всі споряджають ленти, готують бк, та спорядження. Виглядало то все як банда терористів перед захопленням Нагасакі Плаза. 

Після обіду ротний каже шукать ближче житло. Я зі Сходом та Джексоном починає літать по селам в пошуках житла та хованок під бтр. Розуміння ситуації нуль. Набиваюсь на батальйоне ксп. Ротний кидає гугл скрін якоїсь єбушатні в Парасоківці. Після проїзду таблиці Бахмут Дістрікт, звʼязок лягає. 

По дорозі піздують групи вояк в напрямку Словʼянська. Підараси, що кинули свої позиції. Одного дуже запамʼятав він йшов з карематом в руці без збої. Чуваки були не розйобані. Якийсь піздец. 

Заіхав в Парасокіівку починаєм їздити по вузьким розйобаним вулицям. На дворі -15. Ібашить наша арта. Добряче так хуячить. Десь поряд стоять топори. Очікую ответку. Блять. Точка ні хуя не відбиває. Йобаний скрін. Йобаний ротний. Я ні хуя не розумію що коїться, щей взвод за йобаних кілометрів 50. Ні хуя не знайшовши  ми повертаємось назад. Навколо ібашить арта і стрелькач (здається відбувається повсюди). Повертаємось назад понюхав бебру.

Прелюдія на пагорбах. Битва за Соледар

Зранку повторюю свій маневр. Потинявшись по селі знаходим КСП. Дають наказ перетягувати взвод туди ж в Парасокіівку.

Село напіврозбите, але там є люди. Знаходим напіврозйобану хату. Далі іду збирать своїх. В процесі формую колону із вахтовки з пацанами та двума бтрами і піздуємо на рандеву з богами.

На підʼїзді зустрічаємо повну роту на Макспро. Виглядає моцно. Але вони стоять вздовж траси. Проїхати зпочатку не вдається із за іншого перевернутого на бок тазла.

Відкатуємось на сусідній пагорб, холодно шо пізда. Починаємо забивать всі вільні бонусні ленти. Крутить пороха на гранати. Розгрібаємо бонусні воги. Взвод мій на той момент був запакований, як пише книжка плюс трофеї з Новоселовкі.

Всі готуються на похуях, з огоньком. Коли відтягують завальониша, ми проізжаємо на пагорб - зліва дорога на Соледар, а вниз спуск на Парасокіівку. Вже наказ чілить там. На пагорбі йобане скупчення усіх потрохи.

Підкатують тактікульні пацики:

«- Ми розвідка, чи можна проскочить на Соледар? Кажуть птурять?»

«- Пацани я з піхоту, жду наказ йти ібашится. Вам жеж має буть видніше.»

Полетіли. Заліз в бтр, а там ташкент. Тим часом мої збились біля вахтовки і хавають - пацани там тепло го. Чомусь всі ігнорять. Ваше право. Заліз. Влігся. Комфортно. Заєбісь. Через деякий час приходить Джексон. За ним, ще пацани. Ну кажу проєбали зразу піти. Буду лежать і далі. Мені похуй.

Хтось покмітливіший поліз в інший бтр. А хтось заматувався в вахтовці в ковдри і палив окопні свічі і за чого стали схожі на чумазиків.

Коли стемніло, пагорб почали обробляти міномети і всі дружньо зібались на сусідній пагорб назад по напрямку до Славянська.

Вночі я намагався дрімати поклавши рацію біля голови і в полусні слухав доповіді. Одного бійця з взводу 8і роти зняв вночі снайпер. В якийсь момент смежніки зʼїбутся і перестануть відповідати на виклики. З цього момента почнеться наростающий піздец.

До ранку взвод Дима почнуть зажимати на запрос відходити наказ триматись. Що смежніки знялись і дали драпу ще ні хто не розумів. Сука не памʼятаю точно це була чи 3я чи 4я танкова.

На ранок ситуація стане критичною. Коли пацани почнуть виходити тягнучи 300их їх зажмуть нахуй. На евакуацію поїде бтр в якому я уютно чілив. На питання чи маю летіть десантом відказ. Машина їде евакуювати.

Через годину пацани повернуться з закривавленою нутрянкою. З їх слів пара гранат пролетить перед мордою машини, вони наібурять підарів, але в процесі евакуації будуть ще втрати. В їх словах не сумніваюсь - це ж 9ка кращий наш екіпаж. Взвод Дима стане не боєздатний.

Нарешті після затяжної тусовки на холмі нам нарізають місце дислокації відвожу туди людей. Вночі ми маємо міняти 1 взвод. Мені дають трьох тіпів, після трьох тижнів учебкі. Питаю досвід. Розказую їм правила гри, та щоб тримались моїх.

Один буде важко поранений, один потрапить в полон, долю одного я так і не знаю точно, казали що живий, казали що мертвий…

Ксп бату змістилось в Васюківку. Брифінг. Взнаю як так розєбали взвод Дима. У першого взводу весь час тихо. Відпрашуюсь відкатить машину на точку дислокації в Оріхуватку. Берем ще одну машину ротного щоб на ній вернутись та рушаємо. Коли їдемо назад наварік починає глохнуть - запарафінився. Не лийте хуйовий дизель пацани.

Мені починають прилітати спроби комбата дозвониться. Звʼязок глохне. Блять щось пішло вже явно не так. Просто приймаю ситуацію. Нервую. Але не даю волю емоціям.

Тим часом підари пішли штурмувати позицію першого взводу. Висота 318 була прямим входом в частину Соледара під назвою станція Сіль. Від шальноі кулі загине Шайба. Тим часом інтенсивність стає такой ібучею що в них закінчується бк. Підарів в посадці яка майже впритул починає розматувать наш міномет на пару з агсом.

Мама, я бомблю Бамбабву. Бої за Соледар.

Частина 1

Вивалюємось із бтрів на згорівшому вокзалі. На фоні затухаючі звуки бою. Вдалені йде стрілкач. Впрочем це постійне явище. Головне, що тут і зараз тихо, хоча перша думка якого хуя так летіли. Розставляю по бокам вокзалу людей та починаєм розгрузку майна. Робимо склад боєпрстачання на вокзалі. Всі суєтяться як мурахи в темноті. Вскриваємо цинки в ящиках та захлопуємо їх обратно. Викликаю командира 1го взводу:
«Кавалерія прибула.»
Він щиро радий. Чекаємо провідника. Коли він приходить піздую з першою групою. Зпочатку втягуємось на точку іх відтяжки. Це топлена хата. Своїм кажу ні хуя. Новоселовка задала планку обстрілам, тож піздуйте в підвал у сусідній двір. Ні хто не проти. Коли село зникає у вас на очах це робить вас обережними. Далі рухаємось на точку А. Це просто дім на пагорбі. Питаю де ваші позиції. Кажуть та ось із за угла стріляли. Ояєбу. Хлопаки ібашили на характері. Я це поважаю, але війна це мистецтво. А мистецтво диктує свої правила. Підвал може вмістити лише до 6 чоловік, а я до їх групи привів ще десяток своїх. Поряд лежить тіло Шайби. Він був класним хлопаком. Не повезло. Шальна куля залетіла під броню. Кажу уходьте звідси, ми просто перезаймем позицію, а ви відходьте. Не має сенсу скупчувтись. Заводжу другу групу на інший край селища на точку В. Виходить така вогнута буква v. Швидко зрозумівши, що при -15 все що ми можемо то подрочити землю, роблю запрос - нам треба ломи. Необхідний інструмент привозять коробочки, які приїхали під ранок забирати пацанів з 1го взводу. Поряд з точкою В в одній хаті знаходжу підрозділ. Виходить, що є додаткові очі на північ. Заєбісь. Я мучу ол дьорті класік - на кожній позиції назначаю точки для бійців з перекриваючимись секторами вогню. Ми вибиваємо амбразури ломами, роблячи не велекі бойниці. Маскуємо все те, і втягуємось по підвалах. На верху залишаються спостерігачі. Ідея проста - починається бій, розгортаються сили і шинкування. Таке ми вже робили, ні чого нового. Близько 8 ранку, Джоні питається чи не сидять наші у сусідній посадці до якої 450м. Беру бінокль - та це підари. Підари піздують гуськом в 5рил навішані бк. Кажу тащіть пкм. Джоні бере пекач та планує стоя ібануть. Кажу ти шо, бери бінокль будеш корегувати, зараз покажу як будем працювать. Відкриваємо частину залізних воріт і з середини двору влігшись вицілію. Целік 5. Цілюсь під коліно. Починаю працювать перших двох зрізаю. Далі він корегує і я заливаю решту. Схоже підари, отримав пізди в ночі, при атаці влоб змінили вектор атаки. Через півгодини піздує точно также друга група. Даю команду працювати Мурасі, Джоні корегує. Ці покмітливіше і частина засідає. В цей час піздує лютий вітер і до нас долітають обривки фраз. Пара плюх з гп не дає результат. Передаю координати та викликаю агс. І даю команду вібать туди з рпг Джексону. Навіть він не влучає. А цей хлопак закодував гранату у вхід погреба, якби раніше. Гасік починає валити і не дає результат.Підключаєтся міномет з тим же відʼємним результатом. Даю доповідь, що все це зараз допізди. Йобаний домбасійський вітер. Пролетів нашу позицію завісає дрон на краю села. Джексон його бачить та пробує його поцілити, я не бачу але маю йобане ружжо з еотеком. Даю йому своє пуляло і він збиває дрона. Підарів цей факт ображає і вони починають наібурювать не прицільно з спг в район зависання дрона. Поставив старшим на точці Мураху, ми з Джексоном піздуємо шукать дрона. Проход в огород де він впав нам перегороджує деревʼяний забор. Ми просто проламуємо низ починаємо лізти, а на нас дивиться бабуся, що вийшла з напів зруйнованої хати:
«- Перепрошуємо за забор, нам треба швидко пройти.»
«- Ні чого синочки. ні чого.» І бабуся зникає в руїнах. На фоні продовжує піздувать спг. Мураха робить доповідь, підари проповзають в траві схоже і підіймаються вже в деревах. Потрохи накопичуючись в лісочку. Окей. В мене є туз в рукаві. Піздую за розрахунком птура. Пацанам по 20 років. Вони тягають цю піздоту вже більше півроку і не разу не стріляли. Викатуємось на пагорб та ібашемо. Три берези гарний орієнтир.

Том ложить ракету прямо в підар тусовку. Принаймні так, кажуть ті хто стояв на точцці А. На якийсь час діяльність підарів затухає. Джексон на точці каже ібашить з птура по піхоті то заєбісь, але списувати буде піздец пацанам. Хм, ладно, що не зробиш заради можливості опіздюлити підарів. Кричу в рацію «Засекли спг. Працюємо з птура.» «Де спг? - Ми його подавили, як прийняли?» Стоїмо сміємось, але свою роботу ми зробили. Дрон не знайшли, але нормально про рекогнесцували той шмат поселка.
Взагалі цей огризок Соледара підназвою Сіль займали три наших взводи. Ініціюю зустріч ком взводів на жд станції + беру чуваків за додатковим бк. Починаємо перетягувати бк на точку С. Зустрівшись з Маркером та Археологом, ми налагоджуємо взаємодію. Маркера взвод розкиданний між точками Д та Е, Археолог тримає північний край села за железкою та є резервом.
В рацію передають на точку Д. Готуйтесь - підарів накопичилось норм, можлива атака. СПГ продовжує не прицільно гатить, і так як з ліску із-за перепаду висот можна було спробувать влизіти в поселок беру з точки С розрахунок пкма Юриста та пару піхотинців і викидаю засаду в районі Г. Через годину-півтори на точці Д починаєтся бій. Ще десь через годину чую в рацію підари в районі Д1. Сам район Д являв собою скупчення трьохповерхівок та примикаюче депо. Д1 ближній дім до дорогі по якій ми таскаємо БК. Це мій логістичний рукав. Нехуй і думати, що россосется саме собой. Явно, що коли розібуть пацанів з району Д, наступним буду я. Збираю команду для атаки, з кожноі точки потрошки. Я та ще 4 юніта підкрадаємось до депо, по нам трішки стріляють, але норм. Оцінив розмах викликаю розрахунок Юриста. Ібалось воно нахуй. Мучу класіку з групами маневру та вогню. Посидів ще трохи думаю не, щось нас малувато. Запрашую ще групу Археолога. Він прикатує ще з пятьоркою. Починаємо атаку на депо. Повільно піздуємо зачищаєм. Походу діла прилетіє з танка в кришу депо. Депо валится місцями, але хулі йому в цілому. Археолог атакує і повільно чистить будівлю Д1. Заходимо за край депо бачим рух в домі. Викликаю пацанів з району Д - дім Д2 чий? Підарський. Кличу Лео, а ну давай одразу вібемо нашою самою піздатою кабакой - трофейним термобаром. “Шеф, куда стрілять” каже без метушні. Он туди в вікно на другом поверсі. Хуйня питання, і ось туди лети ть ця ахуєвша піздюліна. Потім Джексон начіняє туди ще два кабачка і один Лео. Доповідаю - Вібали 4 заряди. Підарів подавили? Пацани ви вєбали по нам. Блять. Трошки захололи. Живі? Так. Кажу от ви довбойоби ви ж не ту точку назвали. Як виявилось вони виглянули і зібали у сусідню кімнат. Заєбісь. Прориваємось доних в будівлю. Наступною прориваєтся групав Археолога. З води на той момент у всіх один лід. Археолог приніс з собою рюкзак бк. Всі позабивались та полизали лід. Виставив на вході бійців піздую наверх попіздіть зі старшим. В будівлі піздує бій. Перепіздів зі старшим точки - Доком, вриваюсь. Жаліются що стріляють з дому навпроти. Дивлюсь в них стоіть два пекача забиті трасерами. Щоб ви розуміли, трасерами в нас забивали пекачі на початку війни бо не було інших патронів 7.62х54 на складах. Розумію, що вони не стріляли з йобаного початку війни. Але це той рідкий випадок коли це грає нам на руку. Пропоную запалити іі к хуям. Вибігаю в сусідню кімнату і починаю ібурить по сусідній будівлі. Розрахунок простий - стріляти з палаючого дому буде не можливо. Пекач дає клин перекидаю Джексону він кидає мені другий і продовжую. Потім беру знову перший і далі наібурюю. Вскоре весь третій поперх починає палати. Стрільба звідти прекращаєтся. Окей стало проше. Сунувся в переднє вікно. На ходу поскальзуюсь і там де мав стоять прохуярює потолок. Повезло. Не хуй лізти. Починаємо хуячить гранати зверху. Перепіздів з Доком. Просить атакуйте ще дім Д3. Підкрадуємось і починаємо хуярить. Юрист починає стрілять з покемона стоя. В мене вже починаєтся бойове божевілля. Я кидаю в нього свій автомат, забираю покемон. Кричу якого хуя. Влягаюсь і починаю хуячить лежачи. Перепрошую, але стрільбу стоя вважаю хуйньой та і просто вже здурів на той момент від інтенсивності. Далі кажу йому продовжуй.

Розбираємо всі верхні єтажі методично. Тиша. Повертаємось дім Д4 ахуєнно палає. Викидую двійку на угол дому щоб контролили вход в підізди. Весь цей час продовжуєтся бій. Мураха з Джоні на точці А ібашить майже без перериву. Під час всього цього прилітає кабака від нашоі арти в точку А. Мураху настільки контузило що він проходить пару метрів та падає, а Фому, що сапортив там з РПК завалює цеглой. Перед цим чую в рацію: “Зараз, як ібанем.” Кажу ви в своіх вібали. То неми. Ну звісно, блять. Мураха від евакуаціі відмовляєтся.

Мама, я бомблю Бамбабву. Бої за Соледар.

Частина 2

Вирішуємо зробити карусель з РПГ і розібрати гаражі із-за яких атакують підари. Лео з Кухарем по черзі підбігають і наібашують розбирая гаражі. Атака підарів після всієі біготні починає затухать. Роблю запрос треба БК. БІЛЬШЕ БК. ГОРАЗДО БІЛЬШЕ.

Дежурний офіцер на раціі каже ніц, економте. Кажу “Давай ти приідеш сюди і покажеш, як блять тут хуярится після БК.” Тиша. Виходить Комбат “- Все буде, чекайте.”
Викликаю додатково ротного, прошу вислати води. Просто звичайноі води. Лизать льод зайобісто. Зпочатку каже, що в нас самих не має. Кажу так ібаште в славянск аби була, бо пізда.

Археолог залишаєтся на точці Д. Старшому точки кажу - виставь двоіх на угол. Цього буде достатньо, а я відійду поповнитись та відпочити. Бо цілий день бігати атакувати якби зайобісто. Звісно ж вони забють на це хуй. Це і стане нашим цвяхов, про який забув коваль.

Прикатує БТР доверху забитий бк та водою. Комбат питаєтся “- Нормально БК?” Дивлюсь на цю ібану купу УСЬОГО, відповідаю “- Так, ми щасливі.” Кажу Доку піздує за бк, тут хватить на всіх. Богі, яка ж та вода була смачна.
З бтром приіхало купка юнітів. Зпочатку мені сказали, що мають приіхать фіксікі. В нас так називали довбойобів, що ротний тримав поряд з собою. Непризнав. Ті кажуть ми тут випадково, ми зі взводу Дима. Цет той взвод, що розмотали напередодні.
Кажу чуваки, я не вимагаю вас битись, але мені треба бойові мули, треба щоб ви затягнули частину цього бк до мене на позиціі. Звісно ж вони полізли в залупу, але пара переконливих спічів до іх ротного і в обратну сторону іх переконали допомогти.

Далі питаюсь командира БТР ти зарядженний? Єнот любязно відповідає - так. Запрошую в комбат попрацювать. Він не проти. Виіджаємо во фланг атакуючій піздоті. Вже темніло, але похуй. Вискочивши на пару секунд показую руками навіднику, що хуярить. І тут починає праюцвать 30ка. О це вже аргумент. Зверху він наібашує ПКТ та АГ. На цьому підарська атака закінчуєтся. На деякий час.

Повертаємось на вокзал. БТР забирає бойових мулів. А мені кажуть чекати підкріплень. До мене має приіхать взвод полтовчан. Спочатку думаю, що буду зними робити. Бо людей важкувато розсовувати безпечно поцій пізді. З точки Д Док дає доповідь через годину, що його знов зажали вогнем з домів Д3 Д4.

Я розумію, що він проігнорив моі слова. Хуй з тобою. Зпочатку ловлю бойове божевілля і хочу влетіть в дім з нічником та відпрацювать в одне ібало. Потім все ж думаю, не хуйня - нічник з каліматором в мене в одного. Це вже тупо бойові гайки.

Придумую план по краще. Ми беремо два ящика карандашів та купу одноразок. Хулі бк, хоть жопой жуй. Та піздуємо в депо. Проходжу з ночніком, перевіряю чи не має ні кого. Чисто.

Засів за стіною будинку, в повній тиші починаємо крутити заряди та взводити одноразки.
Прилітає з танку прямо у кришу депо в парі метрах від нас. Депо в висоту метрів 15. Розквітає в темноті красивий вибух. Всіх тіпає, але продовжуємо свою роботу. В догонку ще пара приходів, але вже дальше.

Темно як в дупі. Примикаю магазин з трасерами. Виходжу в прольот. Поряд зі мною стоіть Джексон та Лео з рпг. Ідея проста. Я підсвічую етаж в який ібашить, а далі починаємо хуярить зарядами в ліво та вправо по кожному вікну.
Лазертег трасерами запускаю роботу. Між ними підбігаю і стріляю власноруч з одноразок. Ставши хуйово біля сопла Джексона, мене контузить. Починаю ригать. Стріляю з однаразки, знов ригаю. Беру іншу та продовжую. До хуя просраних. Але рпг працюють, як по годинам. Розхуярив бк відходимо на вокзал.

Питаю ну шо, подавили? Так, вже норм. Поки знаходжусь на вокзалі пару раз падаю. Я цього навіть не памятаю. Через якийсь час приходжу до тями. Я знову зібраний. Прикатують два бтра забиті людьми. Мені привезли 20 полтовчан. Питаюсь бтр заряджені? Хочу провернуть знову атаку. Ні. Не було часу. Другий бтр працював в іншому місці. Чисто жоповозки. Ну ладно.

Строю полтовчан, питаюсь “- Ваш бойовий досвід?” Та були під обстрілами тай таке. Обрисовую одразу ім ситуацію - ібашимось на коротких дистанціях, бачите ворога вбивайте. Вас кажу буду задіювати в перемішку зі своіми. Поки ви в більшості в резерві. З ранку буду роставляти.
Ми тут або всі вистоімо або всі ляжемо. Якщо піддастесь паніці та побіжете - вибачайте.
Ні хто не проти. Заводжу іх на кайфохату. Один хуй в ночі туди не прилетить.
Піздую забиваюсь в свою нору. Знімаю з себе майже все. Незважаючи на мінус 10, ібанутий мороз незважаючи на ніч починає спадати. В мене наскрізь мокрі від поту берци та одяг. На ранок планую повторно атакувати та чистити будівлі. Починаю забуватись сном.
Скрізь сон чую доповідь Дока “ - Не. Нас вже там не має. Ми відійшли на вокзал.” Кричу без мовно в пустоту " - АААААААА."

Рагнарек. Битва за Соледар

Вимагаю дати мені рацію. Дослуховую ібушачій доклад, як групі Дока було важко, мол води не було, патронів теж. Хоча ж блять казав піздуйте забивайтесь. В них не було навітть трьохсотих. Окей. Так, ви ж блять хоть скажіть, що відходите підараси. Матюкаюсь, поки слухаю, як йобаний дід, а сам розумію, що все - в мене в тилу вже реальні підари.

Виходжу на ротного “- Прошу відійти за железку та вирівнятись зі всіми.” Перша ж думка, якби зробив я - посадив би пару кулеметників під вагон і вже через полотно хуй хто пробіжится. Якщо ця думка зявилась в мене, то очевидно, що від ворога не варто очікувати тупість. У відповідь ротний ригає коротке “- Тримайтесь.” Шо блять тримайтесь, сука. Далі, через хвилин пять додає “- З ранку буде контратака.”

Починаю вдягатись і крутити в голові, що робити з цією піздою. Ну блять, шо - піздуємо в атаку на пагорб Ж. Із-за особливості рєлєфу ця блятська точка була в рівень з третім етажем Д1. А край дороги проходив акурат під домом і завертав вліво, а отже контролюя іі я унеможливлював заход на свій район. Де ти підар пес Патрон?
Розумія, що часу обмаль і зважаючи на важливість меропріятія, збираю команду з шести своіх бійців. Піздую до полтавчан. Строю всіх. Кажу, ну шо панове, дєла наші різко стали хуйові. Треба атакувати. Зайняли пагорб підари чи ні, я не єбу в душі, але якщо ми його не займем, то нам пізда точно.

Відбираю ще додатково вісім чоловік во глове з іх головним сержантом Німцем. І в повній тиші підкрадаємось двійками на рубіж атаки. Зайняв вихідну позицію на невеличкому цвинтарі, створив умови для перехрестного вогню, передова чітвірка вриваєтся в будівлі.
Занімаєм два доми на пагорбі без бою. Ояєбу удача. Ставлю старшим Юриста в підмогу залишаю йому рекса Лео. Блять, хто раніше читав - це той чувак, що вибіг працювать по танку в свій час з незарядженим ПСРЛом. В цій хуєті він лише питав “- Куди хуярить, шеф.” Це я до того, що воїнами не народжуються мої солоденькі іми стають на війні.

Нарізав вогневі точки та задачі, роблю додаткову рекогнсциніровку вулиці зліва, з Джексоном. Даю наказ натягувать на точку бк та піздую назад. На місце своіх пацанів, що пішли на точку Ж, розводим полтовчан по передній лінії.
На ранок планую зібрать ще одну штурмову команду і провернуть всеж атаку на Д1 при підтримці з точки Ж.

Вже не роздягаясь забиваюсь в підвал і вирубаюсь на пару годин. До ранку мороз потрохи спадає, і сонце, що так чудно світило не вилазить. Фенрір проковтнув його з кінцями. Свинцове похмуре небо ахуєно доповнює ібушачий розклад на полі бою.

Готуємось без зпіху. Ретельно. Піздячка вже явно буде вже за наші життя. Поки готую групу поступає доклад від пацанів Археолога, що підари атакують з іх краю села та одна група проникла на ж.д полотно. Я блять вже в повному кільці по докладам. Ібаний ротний. На фоні відпрацьовує вертоліт.

Зміщаю свою групу на точку С. Виводжу полтавчан на заміну своїх пацанів з якими планую атакувати. Додатково відбираю двох самих бойовиків з полтавчан до себе в групу. Поки переміщаюсь між точками починає наібурювати спг з танком. Вже настільки відчуття страху притуплене, що я ходжу в повний ріст на похуях на вибухи. Один з вибухів в парі десятків метрів відправляє в мою сторону осколок. Він проносется акурат перед моім носом. Я відчуваю жар на шкірі та розумію, що ще трішки і мені б відірвало лице к хуям. Так, типова блять помилка. Обратна сторона медалі на війні від паніки. Попускаюсь і через силу починаю падать, коли свистить.

Взяв ком взвода полтавчан та придав йому ще тройку пацанів, роблю засаду в домі Г на фланзі. Сили моі занад то розтягнуті і всяке блять можливо. Інструктую іх щоб працювали з середини приміщені (підпустивши підарів якщо побачать по ближче) через одну кімнату. Фактор несподіванки і все таке, на окна кидаємо сітки від ліжок для маскування. На фоні знову починає ібурить кулемет на точці А та піздують доклади, що вже сунуть тіпи в масхалатах та кікіморах. Ігри закінчились.

Зібрав свою ібаш команду та забив іі бк, піздуємо вбивать підарську групу в район жд полотна. Крадемось по вулиці між точками Ж та П. З однієї хати виринає мужик, коротко перекидаємось словами. Каже на вулицю ні хто не заходив. Вже не погано. Кажу ховайсь в підвал, бо діло пахне пісюнами. Він скриваєтся обратно.

Викидаю пару людей спостерігати за полотном і пару відправляю вперед перевіряти крайній дім, що стоїть на бугрі під прикриттям кулемету. Во дворі чисто. Втягуємось у двір та починаємо перекривати сектора. Дім на горбі і з нього контролится вхід на полотно, а по ньому і в посьолок. Засідаємо та починаєм ждать.

Тим часом починається контратака Кракена (район указаний приблизно). Навколо піздує арт дуель. Починає працювать кулемт на точці Б. В один момент доповідь Юрист 300. Ставлю старшим на точці Східа беру з собою Джексона та Фому та піздую інспектувати точку Ж, щоб зрозуміти ситуацію та назначити нового старшого. Між двома точками йде вулиця і невеличкий пустир з сухою травою. Поки рухаємось мінометники уточнюють точку з підарами, щоб відпрацювать.

Після ситуації з Мурахой матюкаюсь:
“ - Та ви хуй куди попадаєте. Тут вже занадто то близько всі стоять вперемішку.” Вони ображаються.
“ - Давайте блять удівіть. Заставте мене взяти мої слова назад”
Ложать міну акурат в дім з підарами.
“ - Ух ібать його в сраку, беру свої слова назад.”

Починаємо рух через поле. Коли перебігаєм свистять кулі. Прострілюєтся, але похуй. Юриста нормально так напіздувало осколками по ногам та його другого номера. Обох поперетягували. Поряд з ними сидів Професор (ще один срочник), спокійним голосом підтримує пацанів, а в розполазі зазвичай він був самим лякливим…
Назначаю евак групу із самих здорових полтовчан. Сам беру пекач. План простий, як три копійки. Зпочатку перебігаю пустир, я з кулеметом та два самурая, що прийшли зі мною. Далі ми хуячим, щоб ні хто навіть носа не вистромив. Евак команда пробігає і ми сйобуєм в закат. Що могло піти не так?


Перебігаєм поле до першої хати. Засідаємо та починаєм валити в сторону підарів. Евак група починає рух через поле.

Тут починається битва за премію Дарвіна. Чуваки з пораненим вийшли на центр пустиря і останавлюются стоячи в повний зріст. Саме поле метрів пʼятдесят по довжині. Кричу їм вйобуйте швидко, вони рублять глухого. В цей момент прилітає Фомі осколок в руку та тріхо царапає Джексона. Роблю водночас ривок до евак групи.

Підбігаю, хватаю Юриста і починаю тягнуть з ними попутно матюкаюсь якого хуя ви тут стали. Плачутся, що втомились. Йобаних блять пʼятдесят метрів.
Ми робимо пару кроків і самого плаксивого зрізає черга. Впали. Намагаюсь далі тащить Юриста. Важкий кабан. Між ривками, залягали.
Куля влітає йому у ногу. Він вже майже не реагує. Наступна б’є мене в груди. Подумки роблю ха. Броня витримала. Через пару секунд отримую удар в спину. Вибиває дихання. Відчуваю як заливає спину кров’ю. Намагаюсь дотягнутись рукою. Не вдається. Перша подумка пробило легеню і схоже сконаю там у ібаном сухостоі. В очах темніє. Передаю у рацію мелодраматично - «я 300. Схоже це все.» І відіджаю.

Через деякий час скрізь пелену чую, як мене гукає Джексон. Коли даю, кажу що прийшов до тями, він кричить “ - Можеш повзти?” Починаю лізти скрізь траву, як йобана кобра. Весь час тягну автомат. Здавалось абсолютним піздецом кинути його на полі бою. На фоні Джексон ібашить з пкма. Навколо все вибухає та торохтять автомати. Концерт бренду Вальхалла.

Виповзши кажу зрізай одежу. В плечі бачу невеличку запекшуся дірку. Зі спини починає текти. В лопатці дірка розміром з палець. Відчуття, як не дивно були приємні. Нагадало наче відкрили кран з гарячою водою. За однією різницею - з мене витікало моє життя. Кек.


Куля пошкодила частково плечовий сустав. Зламала акромальну кістку, частково вивихнула ключицю, пробуравила сантиметрів пʼятнадцять мʼяса і вийшла проломивши лопатку ззаду. Кайф. Ухиляйтесь. Не рекомендую.

Даю настанову Джексону, туди нехуй лізти (поки він мене тампонує бинтом). Найдіть мотузку і з іі допомогою витягуйте пацанів. Ти тепер за головного, а я попіздив на евакуацію. Виходжу на вулицю починає свистіти. Прикидую, щоб дім був за спиною та починаю пролазити моміж хатами в напрямку де полотно буде повужче. Зняв автомат з предохранітеля, щоб хоть стрельнуть в бік підарів та хай заібурять аби в полон не утягли.

Точка, де мене мають зустріти пацани Археолога, як раз за будівлею де лазила група підарів зранку. Блять. Починаю скакати через шпали. Кожен крок викликає таку біль, що здається зараз втрачу свідомість. Під кінець знову починають свистіть кулі, але я в швидко скриваюсь за будівлею.
На зустріч виіджає Варта. Оце думаю швидко за мною евакуація приїхала. Піздіть не стану радості були повні штани. Тим більший ахуй був коли вона проїхала повз.

Заникавшись серед будівель, засівши, щоб спина була прикрита будівлею та виставивши автомат перед собою став чекати. Через деякий час за мною прийшли хлопи та провели на сусідню вулицю де вони розгорнули мед пункт. Док (не той підар, що зібрався з точки не попередивши) любʼязно заібашив мені нову тампонаду, почав діять обезбол, а зверху ібанув піздатий бандаж. В цей момент по рації стало зрозуміло, що контратака не вийшла. Хапнув пізди хлопці з Кракена відійшли.
В цей час позицію А почали розвалювати прямою наводкою. Два 300. Через де який час один 200. Полтавчанину перехуярило осколком шию. Пацани просили відхід.

Ротний кричав, щоб вони закріплювались нижче. Щоб ви розуміли, з точки А вниз до точки Ж був просто схил, та і хати були вже розйобані - без окопів то вже була реальна єбушатня.
Тим часом в Сіль влетів бтр Девятка, це буде останній бтр який зможе сюди віхать. Джексон намагався тлумачити ротному, що там не має ні хуя. Не нехтуйте особистой рекогнсциніровкой. Мавіки та карти все ж залупа, якщо ногами не ходив.
Розумія, що ще трохи це перейде швидше за все у неорганізований відступ. Я глибоко втягнув повітря, кривляючи лице від болю. Взяв рацію і заявив ротному:
“Там позиції не має. Закріпитись та втримати можливості ту точку не вийде. Беру всю відповідальність на себе, ми вирівнюємось по вулиці Ж-П.” Вийшов на Девятку “Евакуація мінус. Я залишаюсь.”


Попросив в хлопаків енергетос, розгорнув карту на телефоні. Ну ви знаєте з точками. Військові поймуть. Взяв рацію і почав рухати своїми юнітами.
Вийшов на Мураху (точка А) і дав наказ забирати по максимуму. В цей момент на мене вийшов ком. взводу полтавчан, що стояв на точці Г і попросив допомоги забрати двохсотого. Окей. Знімайтесь, кооперуйтесь на точці А та рухайтесь на точку С.

При виносі двусотого в них прилітає з СПГ. Від осколку в голову загинув Том. Том був ще одним срочніком, але він визвався сам допомогти. Це саме він раніше наібурював з птура. Не проявляв зовсім страху в цій ібушатні. Це так, для ненароджених для війни...

Кухар отримав осколок в легеню, а Джоні у спину. Тут також загинув ще один полтавчанин. Ще два двісті та два триста…

Змістившись на точку С, та давши трохи перепочити хлопам. Починаю розказувати, як саме зміщатись. Типова ситуація топографічний кретинизм підлеглих. Гарно зная місцевість, починаю описувати маршрут вказуя де виходити в огороди та які хати повз проходити. Коли знімаются з точки вимагаю, щоб йшли огородами по внутрішній стороні і не виходили на вулицю. Матюкаюсь до хрипу вимагая в точності виконувати мої накази.

Група повільно йде у низ. Позиції на точці А одразу займають підари і починають стріляти в догонку. З легкою пересттрілкою всі доходять та втягуються на вулицю між точками Ж та П.

Тим часом Джексон за допомогою мотузки витягує з поля Юриста та підстреленого полтавчанина та вміщує решту евак групи. Посеред всього цього Лео дає доповідь, що бачить групу підарів біля депо. Відпрацьовує, зажаривши троіх. Чомусь в той момент я думав, що саме ці уйобки мене підстрелили…

Даю наказ відходить з точки В. Теж проводячи іх огородами і матюкаючись у рацію корегуя та уточнюючи будівлі по маршруту.
Якщо ви думаєте організовано посеред бою звертати свої сили з квадрату у лінію, легко - йдіть на хуй.

В якийсь момент Лео дає доповідь з точки Ж, що штурмова група вийшла на них з кладовища. Точно тим же маршрутом, що й ми в ночі. До будинку було метрів 15-30. Даю наказ з точки П видвинутись розрахунку з пкмом Мирного, та Мурасі, що вже втягнувся на вулицю. Настильним вогнем вони за пару хвилин превратять всіх підарів в хороших. В якийсь момент прилітає від Лео, хватить хуярить ви вже просто по нам ібурете. Іздержкі флангуючого вогню.

Виходять зі штабу, по радейке, кажуть повторіть на яких точках стоять люди. Зриваюсь: “Я ж блять все по точкам називаю (не ж і п, а ті що шифровані у штабі). Чого ви просто не слідкуєте. Я блять всього ком взводу та щей прострелений.”

Далі залишається саме йобнуте, перетягнути поранених через железку. З однієї сторони поряд з місцем переходу даю наказ засісти двійці з пкмом Мирному та Соколу. Група прикриття та щоб прострілювали. З нашої сторони прошу засісти пару людей Археолога. На випадок піздеца для перехресного вогню. Джексон назначає тих хто понесе важких. Першими переходять ходячі. По трохи медпункт починає наповнюватись моїми поранениними бійцями та полтавчанами. К тому моменту я вже майже не розмовляю. Голос був зірваний до хрипу. Бандаж давив на артерію на шиї від чого хотілось виключитись та на зламані кістки і обезбол вже не допомагав, але пити більше вже не хотів щоб не втратити концентрацію. Від болю шкребав ногами по полу.

З останнім пораненим прийшов Джексон. Даю доповідь ротному, що всіх витягли - забирайте.
Сіли з Джексоном перепіздіти. Кажу якщо ротний знову буде валить - тримайтесь, відводь людей за железку. Втримати цю хуйню вже не вийде, ні бк ні води там вже майже не має. Тим паче контратака пішла по пізді. Як потім стане відомо при спробі віхати буде заптурена машина Єнота. Підвоз дорогою стане більше недоступний.
Памятаю, щось намагався піздануть в підтримку Юристу, але він вже наглухо не розумів де він. Наживоті здалось поранення. Думав, що йому вже гайки.


Енівей, через деякий час зʼявився ротний та заявив “Змій збирайся йдеш на евакуацію.” На той момент я був попояс голий, схватив автомат та вискочив за ротним на двір. Звісно ж я не знав, що вже маршрутки хуй у посьолок ходять.

З моменту, як прийшов на перевʼязку після поранення пройшло на той момент біля пʼяти годин. Більшу частину цього часу, я безпосередньо руководив боєм опираючись на свої знання місцевості та людей. Впевненний, що я не унікальний в цьому плані, але більше таких дурачків у гвардії поки не зустрічав.

Йшов легкий сніжок. Над головою заджижав дрон і по нам почав ібашить танк. Змістившись через вулицю за дома, там сиділо відділення 1го взводу, що прийшли підкріпленням з ротним. Батальйон повністю втягувався в цей замес. Я притулився до стіни та почав просто ахуєвать з холоду. Попросив з аптечки ротного фольгу. В нього не знайшлось. Ком відділення Рижик, почав шукати в себе - також пусто. При цьому постійно в нас ібурив танк. Перебіжками він знайшов фольгу у одного з бійців, в яку я радісно закутався.

Ротний почав розказувать, як йти на евакуацію: “- Вийдеш до річки. Підеш понад нею. Буде кладовище, йдеш далі. Там побачиш міст. Переходеш. Там далі через поле, у посадці буде чекать евак.”
Вже навіть не говорю киваю та починаю піздувать. Проходячи повз кладовище зустрічаю Хорька, що заводить інше відділення. Питає “ -Як тут? “ - Пізда. Я попіздив сил розмовляти вже не має. Вибачай.” На фоні стояло крещендо звуків бою. Бій точився по всьому периметру посьолка. Пару раз подумав попіздить через річку, але льод здавався не надійним, подекуди бачив воду. Температура аномально піднялась після морозу.

Дойшовши до мосту, ледь не взвив. Це були дві рельси на яких валялись через одну доску, а поручень був розламаний і спиратись на нього було не можливо. Повільно переступає, збираючись з кожним кроком я попіздим цією чудною тропою. Десь посередині автомат потягнув мене до річки, і було бажання просто відпустити його, але в голові промайнуло ібалось воно рахуй впаду або з ним або виберусь. Ні хуя я його підараса після всього не кину.
Зловивши баланс посеред цієї ібушатні попер далі. Поле було пласке, як блин та присиплене сніжком. Жодного сліду куди саме йти, тому я попер просто навмання, сподіваючись що он та купа дерев і є йобана посадка про яку казав ротний.

Припіздивши звісно що мене ні хто не чекав. Ахуєвать на той момент я вже заібався, тож залізши в кювет замотався пощільніше у фольгу та й сів собі пялячись у пустоту. Через якийсь час прилетів бтр Девятка, затормозивши в метрах двостах, і знеі бодо почали вивалюватись бійці.
Зрозумівши, що це ні хуя не мій евак мобільний. Я пошкандибав в сторону бтру намагаючись якось махати рукою, бо сил щось крикнути вже не було. Це були додаткові бійці девятоі роти, порівнявшись з ротним він спитав як я, я просто мотнув головою і поліз в бтр. Машина взревла і полетіла. Навідник бережно забрав в мене автомат, довівши, що один хуй в шпиталь мене з ним не пустять.

Я кривився від кожної кочки, але в середині при цьому наростала щеняча радість. ЖИВИЙ. Я БЛЯТЬ ВИЙШОВ ЖИВИЙ. Бтр прилетів у Васильківку і я вивалився біля мед пункту. Механік-водій підбіг до мене і з радісним криком “Змій, я такий радий, що ти живий.” Хлопнув мене по простріленій лопатці. Глухо застогнавши і ні як не реагує, на його вибачення я попіздив у мед пункт. Моя участь у битві за Соледар на цьому завершилась.

Соледар. Епілог

Далі з Васильківки етапом через Краматорськ на Днепр. Так як рана була сквозна, а переломи не розіхались, то сказали, щоб зрозстався консервативно. Правда, при чхані або коли сміявся, то відчував як трутся кості. Дивне відчуття. Перші дні, щей до купи мироточив. Кожен день, я взнавав про нових поранених побратимів. Але поранений не мертвий. То ж я радів кожному, хто вийшов з тої ібушатні. Проібашившись ще два дні, зажаті з трьох сторін із річкою за спиною, залишки бату відійдуть. Після стабілазаціі, етапом відправлять далі - до Хмельницька. Яке ж буде моє здивування, опинитись з Юристом в одному вагоні. На розповідь про кулю в нозі він буде казать, такого не було, а через пару місяці в нього таки знайдуть ю в нозі кулю. Окремий кек, що ротний розповідав моїм бійцям, як особисто мене евакуював.

Четверо бійців вийдуть цілі з Соледару. Доля пʼятьох на той момент буде невідома. Хтось буде розказувати, що вони підірвали себе. Хтось що іх закидали гранатами. Через певний час стане відомо, що вони в полоні. З іх слів ротний забрав в них рацію, сказав, щоб очікували підкріплення. А коли вирішать відходити, до них вже не зможуть дійти, щоб попердити. Частина з них була поранена і іх закидають в підвали газовими гранатами. Але всіх вже обміняли і вони на волі. Особисто бачився та зізвонювався. Решта всі будуть поранені - Лео, Схід, Мураха, Професор та інші. Том стане єдиним загиблим з бійців з якими я поїхав на цей бій…
Бій особливо не вщухав весь час, але щоб хто не казав, навчений підрозділ буде битись довго та уперто, незважаючи ні на що.
Саме гірке, що ті четверо, що вийшли цілими з цьоі пізди, загинуть потім у Бахмуті.
Джексон спочатку проведе з боями відхід за железку, а потім буде носитись весь час посеред позицій з Хорьком організовая оборону нашої роти. Хорек знищить дві групи особисто і зловить осколок в лице та вийде живим. Коли оборона остаточно колапсує, Джексон буде особисто виводити залишки батальйону, раз за разом повертаючись за бійцями.
Я буду дико радий коли він поїде з отитом після отих ібушачих рпгшних стрільб лікуватись, і переживати коли він повернеться у Бахмут. Ми поговоримо з ним, а через пару годин він загине при проведені розвідки на одній із вулиць.
Мені його найбільше не хватає, але якби сумно мені не було, я не лью сльози. Він був воїном, вибравшим битву. Поважаючи його вибір, як можна опускатись до сліз. Воїнів треба згадувати з посмішкою, згадуючи кращі розйоби підарів. Посмертно він отримає Героя України.
Леший загине командуючи точкою в Бахмуті.
Мирний загине від осколку в Бахмуті.
Сокіл помре із за ускладнень з запаленням легень після Бахмуту.

Чи можна було в цілому виграти цю битву? З тим інженерим забезпеченням - ні. Чи можна було втриматись довше - так, але тут ми вже стаємо на дорогу припущень. Піздувати в бій з колес, зайобаним на необорудовані позиції та ще радість. Деякі тактичні ходи, прокручуя битву я придумав на взводному рівні (наприклад затягнути на точку А агс та ібашить прямою наводкою), де які вже з позиції ротного думав, що і як можна було організувати (типу системи спшок та штурмових свіжих груп із глибини порядку).
Окремо маю сказати, що незважаючи на те що були задачі з трьох сторін з рікою за спиною вимагали тримать той огризок, і я розумію цю задачу, якщо позаду готують позиції другої лінії. Звісно ні чого цього не робилось.
Після бою лежачи, я не полінувався перепіздіти з кожним командиром групи і викатив здоровий аналіз керівництву.
Майже ні чого з того в роботу не пішло, бо ж погнала далі «фортеця» Бахмут.
Де по великому рахунку, була таж хуйня.
Додам один скрін, як виглядати має вулиця в обороні, ні чого подібного там не буде, впрочєм як і у Соледарі.
Без спланованої та втіленої в життя інженерки всі ці лінії на карті, одна суцільна ібушатня на характері.

#Самурай

Твіттер автора. Всі права його і т.д. і т.п.
:-)

https://twitter.com/Tonny52337430

І кльовий трек.

https://youtu.be/I9xyJ-9y614?si=EVAg1TuuHP3OuAVj

Смертельне середовище/Lethal environment

“Не встигаю прицілитись. Коробка постійно ховається то за хатами то за деревами.” Джавелніщик сидів і вів своєю установкою колону техніки. Дві чи три машини.
“Давай. Пробуй. Десь з'явиться просвіт. Прийом” його підбадьорювала рація. Одна з функцій командира - підбадьорювати солдата. Казати що він молодець і що все в нього буде заєбісь.
Рація мовчала. Періодично було чути як хтось жує пизду в ефірі, але то були перешкоди, припадок хуйового зв’язку в когось з спікерів. Хтось когось викликав, але рельєф, кацапський РЕБ і дебіл який направив антену вниз, перешкоджали сеансу радіозв’язку.
“ПУ-У-У-У-У-СК” прорвалося в радіоефір.

На телевізорі було видно як БТР окупантів зловив плюху і загорівся. Десант зіскочив\злетів з палаючої машини і розбігся по посадці. Ця машина до села не доїхала. Інших дві - ловко підскочили до села, сандалячи з озброєння по дальніх хатах де сидів укроп. Десант спішився і зашкєрився в найближчій хаті. Арта сусідів почала туди насипати. 2 БТРа зревіли і ломанулись назад. Джавелінщик другу ракету пустити не встиг, і коробочки безпечно сховались за горбиком. Вони перекурять, їм придадуть ще 1 машинку і вони спробують ще раз пізніше. Вони привезли півтора десятка людей. Для успішного штурму однієї позиції вистачить, але для постійного тиску потрібно більше. І кацап був радий кинути в цю мясорубку стільки людей скільки в нього було.

З іншої сторони села відбувалась схожа картина. Але зеркальна: нашу беху намагався зловити ФПВ дрон. Поки - безуспішно. Чи то антена РЕБчика, чи то фарт, але дрон плюхнувся біля коробки і йобнув. Очко мєхвода зжалось і він дав більше газу. Машина залетіла в село, люди з неї поспригували і почали зкидати свої мотлохи з броні і витягувати припаси з десанту. Вся машина під зав'язку була набита протитанковими мінами і гранатами до РПГ. Уєбало б знатно. Але рано чи пізно він попаде. Всі це розуміли. І всі сподівались що це будуть не вони. Не з ними.
Через дві хвилини як люди почали зкидати мотлохи - прилетіла перша плюха з міномету. Ще 2 хвилини розгружались. Прилетіла ще одна плюха. Вона уєбала в хату поруч. Підняла купу пилу і частина цегли й глини влучила в машину. Люди похапали свої пожитки і розбіглися по підвалах. Машина крутнулася на місці, роздушивши чийсь мішок з тушлом, і ломанулась назад. За спину сипанули ще дві плюхи, потім підари вспокоїлись. На повних парах беха уйобувала з села. Цього разу пощастило.
Вдогонку прилетіло пару ляпок з РСЗВ, але не влучили. Машинка вискочила з села.
Це була крайня ходка на сьогодні. Люди розлізуться селом по підвалах і напіврозйобаних хатах. Бехи учапають в свої капонірчики. Екіпажі виспляться, а фіксіки будуть дивитися до машин і доливати в них солярку.
Завтра буде ще одна важка ніч. Післязавтра ще важче. Але всі проблеми підрозділів логістики не йтимуть в жодне порівняння з тією хуйньою яка скоро почнеться в селі.

#Чупік