Соледар. Епілог
Далі з Васильківки етапом через Краматорськ на Днепр. Так як рана була сквозна, а переломи не розіхались, то сказали, щоб зрозстався консервативно. Правда, при чхані або коли сміявся, то відчував як трутся кості. Дивне відчуття. Перші дні, щей до купи мироточив. Кожен день, я взнавав про нових поранених побратимів. Але поранений не мертвий. То ж я радів кожному, хто вийшов з тої ібушатні. Проібашившись ще два дні, зажаті з трьох сторін із річкою за спиною, залишки бату відійдуть. Після стабілазаціі, етапом відправлять далі - до Хмельницька. Яке ж буде моє здивування, опинитись з Юристом в одному вагоні. На розповідь про кулю в нозі він буде казать, такого не було, а через пару місяці в нього таки знайдуть ю в нозі кулю. Окремий кек, що ротний розповідав моїм бійцям, як особисто мене евакуював.
Четверо бійців вийдуть цілі з Соледару. Доля пʼятьох на той момент буде невідома. Хтось буде розказувати, що вони підірвали себе. Хтось що іх закидали гранатами. Через певний час стане відомо, що вони в полоні. З іх слів ротний забрав в них рацію, сказав, щоб очікували підкріплення. А коли вирішать відходити, до них вже не зможуть дійти, щоб попердити. Частина з них була поранена і іх закидають в підвали газовими гранатами. Але всіх вже обміняли і вони на волі. Особисто бачився та зізвонювався. Решта всі будуть поранені - Лео, Схід, Мураха, Професор та інші. Том стане єдиним загиблим з бійців з якими я поїхав на цей бій…
Бій особливо не вщухав весь час, але щоб хто не казав, навчений підрозділ буде битись довго та уперто, незважаючи ні на що.
Саме гірке, що ті четверо, що вийшли цілими з цьоі пізди, загинуть потім у Бахмуті.
Джексон спочатку проведе з боями відхід за железку, а потім буде носитись весь час посеред позицій з Хорьком організовая оборону нашої роти. Хорек знищить дві групи особисто і зловить осколок в лице та вийде живим. Коли оборона остаточно колапсує, Джексон буде особисто виводити залишки батальйону, раз за разом повертаючись за бійцями.
Я буду дико радий коли він поїде з отитом після отих ібушачих рпгшних стрільб лікуватись, і переживати коли він повернеться у Бахмут. Ми поговоримо з ним, а через пару годин він загине при проведені розвідки на одній із вулиць.
Мені його найбільше не хватає, але якби сумно мені не було, я не лью сльози. Він був воїном, вибравшим битву. Поважаючи його вибір, як можна опускатись до сліз. Воїнів треба згадувати з посмішкою, згадуючи кращі розйоби підарів. Посмертно він отримає Героя України.
Леший загине командуючи точкою в Бахмуті.
Мирний загине від осколку в Бахмуті.
Сокіл помре із за ускладнень з запаленням легень після Бахмуту.
Чи можна було в цілому виграти цю битву? З тим інженерим забезпеченням - ні. Чи можна було втриматись довше - так, але тут ми вже стаємо на дорогу припущень. Піздувати в бій з колес, зайобаним на необорудовані позиції та ще радість. Деякі тактичні ходи, прокручуя битву я придумав на взводному рівні (наприклад затягнути на точку А агс та ібашить прямою наводкою), де які вже з позиції ротного думав, що і як можна було організувати (типу системи спшок та штурмових свіжих груп із глибини порядку).
Окремо маю сказати, що незважаючи на те що були задачі з трьох сторін з рікою за спиною вимагали тримать той огризок, і я розумію цю задачу, якщо позаду готують позиції другої лінії. Звісно ні чого цього не робилось.
Після бою лежачи, я не полінувався перепіздіти з кожним командиром групи і викатив здоровий аналіз керівництву.
Майже ні чого з того в роботу не пішло, бо ж погнала далі «фортеця» Бахмут.
Де по великому рахунку, була таж хуйня.
Додам один скрін, як виглядати має вулиця в обороні, ні чого подібного там не буде, впрочєм як і у Соледарі.
Без спланованої та втіленої в життя інженерки всі ці лінії на карті, одна суцільна ібушатня на характері.
#Самурай
Далі з Васильківки етапом через Краматорськ на Днепр. Так як рана була сквозна, а переломи не розіхались, то сказали, щоб зрозстався консервативно. Правда, при чхані або коли сміявся, то відчував як трутся кості. Дивне відчуття. Перші дні, щей до купи мироточив. Кожен день, я взнавав про нових поранених побратимів. Але поранений не мертвий. То ж я радів кожному, хто вийшов з тої ібушатні. Проібашившись ще два дні, зажаті з трьох сторін із річкою за спиною, залишки бату відійдуть. Після стабілазаціі, етапом відправлять далі - до Хмельницька. Яке ж буде моє здивування, опинитись з Юристом в одному вагоні. На розповідь про кулю в нозі він буде казать, такого не було, а через пару місяці в нього таки знайдуть ю в нозі кулю. Окремий кек, що ротний розповідав моїм бійцям, як особисто мене евакуював.
Четверо бійців вийдуть цілі з Соледару. Доля пʼятьох на той момент буде невідома. Хтось буде розказувати, що вони підірвали себе. Хтось що іх закидали гранатами. Через певний час стане відомо, що вони в полоні. З іх слів ротний забрав в них рацію, сказав, щоб очікували підкріплення. А коли вирішать відходити, до них вже не зможуть дійти, щоб попердити. Частина з них була поранена і іх закидають в підвали газовими гранатами. Але всіх вже обміняли і вони на волі. Особисто бачився та зізвонювався. Решта всі будуть поранені - Лео, Схід, Мураха, Професор та інші. Том стане єдиним загиблим з бійців з якими я поїхав на цей бій…
Бій особливо не вщухав весь час, але щоб хто не казав, навчений підрозділ буде битись довго та уперто, незважаючи ні на що.
Саме гірке, що ті четверо, що вийшли цілими з цьоі пізди, загинуть потім у Бахмуті.
Джексон спочатку проведе з боями відхід за железку, а потім буде носитись весь час посеред позицій з Хорьком організовая оборону нашої роти. Хорек знищить дві групи особисто і зловить осколок в лице та вийде живим. Коли оборона остаточно колапсує, Джексон буде особисто виводити залишки батальйону, раз за разом повертаючись за бійцями.
Я буду дико радий коли він поїде з отитом після отих ібушачих рпгшних стрільб лікуватись, і переживати коли він повернеться у Бахмут. Ми поговоримо з ним, а через пару годин він загине при проведені розвідки на одній із вулиць.
Мені його найбільше не хватає, але якби сумно мені не було, я не лью сльози. Він був воїном, вибравшим битву. Поважаючи його вибір, як можна опускатись до сліз. Воїнів треба згадувати з посмішкою, згадуючи кращі розйоби підарів. Посмертно він отримає Героя України.
Леший загине командуючи точкою в Бахмуті.
Мирний загине від осколку в Бахмуті.
Сокіл помре із за ускладнень з запаленням легень після Бахмуту.
Чи можна було в цілому виграти цю битву? З тим інженерим забезпеченням - ні. Чи можна було втриматись довше - так, але тут ми вже стаємо на дорогу припущень. Піздувати в бій з колес, зайобаним на необорудовані позиції та ще радість. Деякі тактичні ходи, прокручуя битву я придумав на взводному рівні (наприклад затягнути на точку А агс та ібашить прямою наводкою), де які вже з позиції ротного думав, що і як можна було організувати (типу системи спшок та штурмових свіжих груп із глибини порядку).
Окремо маю сказати, що незважаючи на те що були задачі з трьох сторін з рікою за спиною вимагали тримать той огризок, і я розумію цю задачу, якщо позаду готують позиції другої лінії. Звісно ні чого цього не робилось.
Після бою лежачи, я не полінувався перепіздіти з кожним командиром групи і викатив здоровий аналіз керівництву.
Майже ні чого з того в роботу не пішло, бо ж погнала далі «фортеця» Бахмут.
Де по великому рахунку, була таж хуйня.
Додам один скрін, як виглядати має вулиця в обороні, ні чого подібного там не буде, впрочєм як і у Соледарі.
Без спланованої та втіленої в життя інженерки всі ці лінії на карті, одна суцільна ібушатня на характері.
#Самурай