🖌 Десятки найбільших видань світу написали про те, що Україні вдалося реструктурувати боргові зобовʼязання на понад $20 мільярдів за домовленістю з іноземними тримачами українських облігацій, яку називають безпрецедентною за обсягом і умовами. Фактично Україні вдалося скасувати чи відтермінувати 90% платежів ― що їх раніше вона мала б сплатити протягом чотирьох наступних років. Натомість вкладники отримають бонусні виплати згодом, пише Reuters.
Politico відзначає, що угода попередня: на неї погодилися власники приблизно чверті українських облігацій. Однак, по-перше, це найбільші й авторитетні інвестори на кшталт компаній Black Rock, Amundi та Anima Capital. А по-друге, угоду схвалив Міжнародний валютний фонд. Тому високі шанси, що вдасться досягти згоди двох третин інвесторів в українські облігації ― стільки треба, щоб угода відбулась.
Якщо так станеться (а представники українських уряду та інвесткомпаній у розмовах з The New York Times кажуть про угоду як про доконаний факт), $11,4 мільярда, які Київ мав би заплатити за зобовʼязаннями протягом наступних трьох років, залишаться в українському бюджеті. І підуть на покриття витрат, повʼязаних із відбиттям російського нападу, а також, у перспективі, на повоєнне відновлення країни. Якби домовитися про відстрочення не вдалось, уже 1 серпня Київ мав би виплатити за боргами мільярди доларів ― а якби не зробив цього, дефолт погіршив би відносини з кредиторами в майбутньому і загалом вплинув би на міжнародну репутацію України, пише видання.
Що далі в майбутнє, то більшими за новими домовленостями мають ставати виплати. І бонуси, які отримають інвестори за терпіння, привʼязані до успіхів української економіки, зауважує Financial Times. Наприклад, якщо український ВВП перевищить прогнози ВВП на три або більше відсотків, виплати зростуть на третину. Водночас уряд сподівається, що по завершенню війни власники українських облігацій вкладатимуться у відбудову економіки країни, зокрема за рахунок списання частини боргів.
$11,4 мільярда, які не доведеться платити ― відчутна допомога Україні, але зовсім не панацея, відзначає NYT. Витратна частина лише цьогорічного бюджету ― $80 млрд, і половина з них підуть на потреби сил оборони. Втім, реструктуризація боргу відкриває можливості для додаткової фінансової підтримки ― зокрема, кредитів від міжнародних фінансових організацій на кшталт Міжнародного валютного фонду чи Європейського банку реконструкції та розвитку.
#інозмі
@babel
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🖌 Видання The Washington Post опублікувало великий матеріал про те, як в умовах війни та мобілізації тримається український ринок праці. Українська економіка продовжує відновлюватися після скорочення у 2022-му майже на третину, цьогоріч ріст ВВП прогнозують на рівні 4%, а найбільша перепона швидшому зростанню ― брак робочої сили, стверджують опитані виданням українські економісти.
Мобілізація 200 тисяч чоловіків скорочує ВВП приблизно на 0,5%, ідеться у статті. Однак, якщо врахувати, що частина чоловіків зі страху перед мобілізацією залишає ринок праці, втрати стають відчутнішими. Як наслідок українські сервіси вакансій запевняють, що такого попиту на працівників в їхній історії ще не було, попри викликане бойовими діями скорочення економіки.
Видання наводить як приклад вугільні шахти міста Павлоград на Дніпропетровщині. На кожній з кількох шахт, що належать ДТЕК, є майже сотня вакансій. Це при тому, що під землею дозволили працювати й жінкам ― тепер вони, наприклад, кермують підземним транспортом для шахтарів. Опитані WP працівниці задоволені підвищеною зарплатнею і тим, що на глибині в 1 500 метрів можна ізолюватись і від новин про війну, і від сигналів повітряної тривоги.
Війна взагалі збільшила можливості для жінок на ринку праці. Так, у Кривому Розі можна знайти багато білбордів від місцевого металургійного комбінату, на яких стверджується, що «тепер тут рулять жінки», пише видання. Подібна ситуація в сільському господарстві та метрополітені: для жінок відкривають нові вакансії та курси.
Деякі підприємства можуть забронювати 50% працівників ― це стосується, наприклад, аграрної сфери. Однак процес бронювання забюрократизований та тривалий: протягом двох місяців паперової тяганини чоловіків можуть і забрати на фронт, скаржаться WP аграрії. Вони готові вчити управляти сільськогосподарською технікою молодь до 25 років, однак нерідко техніка складна і на навчання йде близько пів року. Стільки чекати у фермерських господарствах ― розкіш, пише видання.
Також побільшало проблем у компаній, які ведуть бізнес відкрито і відповідно до вимог законодавства реєструють усіх своїх працівників. Державі, відповідно, легше зʼясувати, скільки в компанії військовозобовʼязаних чоловіків, і швидко забрати частину з них. Сірий бізнес так не страждає ― і це ще одна причина для підприємців переходити в тінь, ідеться в матеріалі.
#інозмі
@babel
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🖌 Великий матеріал про українських доул смерті ― тих, хто допомагає людям, які втратили рідних чи близьких, опублікувало видання The New York Times. Із початком повномасштабного вторгнення росіян попит на такі послуги виріс, у деяких доул чи організацій клієнтів побільшало на третину. Разом з доулами вони проговорюють біль пережитої травми.
Зазвичай словом «доула» називають тих, хто допомагає вагітній перед і безпосередньо під час пологів. Однак сфера доул смерті, хоч ще і нерегульована ― наразі існують лише кілька тематичних міжнародних асоціацій, теж активно розвивається. Українці й до повномасштабної війни вчилися проговорювати те, що в радянському суспільстві воліли замовчувати ― те, як боляче втрачати когось, як не виходить відпустити людину, як жити далі. Під час сеансів, які зазвичай тривають годину, доули здебільшого мовчать. Вони можуть поставити кілька запитань, однак головне ― дати клієнту висловити накопичене, поділитись думками й відчуттями. На відміну від психотерапевтів доули не намагаються вилікувати психічні проблеми людини. Їхня робота не стосується медицини. Натомість вони пропонують підтримку і співчуття. Це допомагає поступово пережити біль втрати, пише видання.
Видання розповідає історію однієї з клієнток доули смерті Олександри Нєкіпєлової, судової працівниці Валерії Терещенко. На війні загинув брат її чоловіка ― і той перестав спілкуватися й запив. «Я бачила, що втрачаю чоловіка і вирішила поговорити з доулою про те, що робити», ― згадує вона. Вони спілкувалися про смерть, про різні стадії її прийняття. Зійшлись на тому, що варто намагатись активніше вислуховувати чоловіка, з розумінням ставлячись до всіх пауз у розмові чи до небажання її продовжувати в конкретний момент. Із часом, стверджує Валерія, чоловік почав більше розкриватись і ділитися тим, що його бентежить.
Серед доул є й чоловіки ― видання згадує, наприклад, 25-річного Євгена Рибку. Інші доули, з якими спілкувалися журналісти NYT, теж з молодого покоління. Їхня головна мета ― аби фрази на кшталт «та нічого серйозного», «скоро все забудеш», «знайдеш собі нового чоловіка», «усе буде добре», які змушують пригнічувати емоції, відійшли в минуле, пише видання.
🖌 Статтю про хвилювання Києва через передвиборчі зміни у США опублікував сайт Al Jazeera. Джо Байден, зазначають автори, знав Україну найкраще з усіх американських президентів. Іще як віцепрезидент за правління Барака Обами він відвідав Київ шість разів ― жартуючи, що спілкується з тодішнім президентом Петром Порошенком частіше, ніж зі своєю дружиною Джил. Байден добре знайомий із сучасною Україною та її викликами. Цього не сказати ані про Камалу Гарріс, ані про Дональда Трампа, які, найімовірніше, боротимуться за президентське крісло на виборах у листопаді.
Співрозмовники видання припускають, що Гарріс продовжить політику Джо Байдена і, можливо, навіть активізує підтримку України, щоб зміцнити свої позиції всередині США. Якщо ж президентом оберуть Трампа ― є ризик, що «Україну кинуть під автобус». Мовляв, Трамп може скасувати військову підтримку України, не змигнувши оком. Щоправда, як сподівається цитований у статті політолог Володимир Фесенко, коли Путін почне його дурити, ситуація може змінитись. Та доти Трамп, напевно, спробує домовлятися з Росією.
#інозмі
@babel
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🖌 Велику колонку з описом свого рецепта, як допомогти Україні швидко завершити війну, у Foreign Affairs опублікував Якуб Григель, професор політології Католицького університету США. Його ідея полягає в тому, щоб якнайшвидше дати їй увесь можливий максимум зброї. Відбивши більшість територій, які росіяни захопили від початку повномасштабного вторгнення, Київ зможе виторгувати вигідні умови перемирʼя, стверджує Григель, а подальші роки використати для створення промисловості та збройного арсеналу, які б стримували Росію від нападу в майбутньому.
Підхід Джо Байдена, коли США поступово, часто мимохіть, давали Україні трохи більше й дозволяли бити по росіянах трохи сміливіше, довів свою неефективність, стверджує науковець. Саме цей підхід перетворив війну на затяжну і позиційну та призвів до втрати життів тисяч українців. Росіяни можуть існувати в цьому режимі довго, та чи протримаються в ньому стільки ж західні союзники України?
Окрема проблема такого підходу ― він не гарантує, що війна не закінчиться фіаско для України. Що росіяни рано чи пізно не продавлять українську оборону, не захоплять столицю та не візьмуть політичне життя в Україні під свій контроль. Усі ці загрози в умовах війни на виснаження залишаються, застерігає Григель. І нагадує, що американці надали Україні лише 21 танк ― і то аби підштовхнути Німеччину виділити їй танки. При цьому на складах у США стоять сотні танків доволі старих моделей, які в Україні дуже б знадобилися. Те саме стосується літаків і далекобійних снарядів.
Росіяни постійно погрожують ескалацією, та коли українці починають ефективніше бити по російських складах, НПЗ чи цілях у глибокому тилу, ніякої ескалації з боку Москви не відбувається. Це порожні балачки, впевнений політолог. Він стверджує, що саме зараз ― до зміни президента США ― слід надати Україні якнайбільше зброї. Поки є можливість це зробити та поки ЗСУ можуть втілити ще один контрнаступ. Захід від цієї рішучості лише виграв би, адже ніхто ані у Вашингтоні, ані у Брюсселі не прагне чергової «вічної війни», що була б вигідною росіянам. Натомість якщо натиснути зараз чи до кінця цього ― початку наступного року, можна забезпечити принаймні кілька років мирного життя в Україні. А українці точно використали б цей час із користю, розвинувши військово-промисловий комплекс і відновивши армію та економіку настільки, щоб у майбутньому, якщо росіяни знов захочуть сюди полізти, ефективніше протидіяти їм самостійно, підсумовує Григель.
#інозмі
@babel
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🖌 The New York Times розповідає про дивний для російсько-американських відносин випадок: російський міністр оборони зателефонував своєму американському колезі Ллойду Остіну. Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну не було й десятка таких дзвінків ― і зазвичай ініціював їх американський міністр оборони. Він говорив про необхідність зберігати простір для діалогу і попереджав про наслідки для Москви в разі провокацій чи ескалації конфлікту. Та два тижні тому нещодавно призначений міністр Андрій Білоусов зателефонував сам ― і заявив, що нібито Україна планує резонансну операцію на території Росії з використанням американської зброї. Білоусов спитав, чи знають про це у США та чи усвідомлюють у Пентагоні, наскільки це погіршить відносини між двома країнами. У Штатах про операцію не знали ― але, як повідомляє видання, зателефонували в Україну з повідомленням «що б ви не планували ― не робіть цього». Масштабних українських операцій у російському тилу в липні не було.
Це не перший випадок, коли США висловлюють невдоволення українськими операціями на російській території, пише NYT. У Пентагоні засуджували удар України по Кримському мосту, по російській військовій базі на заході окупованого Криму, по російських НПЗ. Ці удари, як вважають у Пентагоні, не дають Україні помітних військових переваг, натомість збільшують ризик ескалації війни та небезпеку для країн Європи. Утім, Україна має контраргументи щодо цього.
Цей дзвінок демонструє, що навіть попри жорстке протистояння контакти між США та Росією зберігаються та часом впливають на поведінку України у війні, пише видання.
🖌 Також варті уваги текст The Washington Post про китайського виробника станків Shangdong Oree Laser Technology Co., що експортує свою продукцію до Росії, а та використовує станки для виробництва зброї. Колишній офіцер британських ВМС Том Шарп у колонці на The Telegraph запевняє, що Україна дедалі активніше атакує російські військові обʼєкти в Азовському морі, а руйнування Керченського мосту ― «просто питання часу». Також цікавий матеріал Associated Press про сподівання українських атлетів на початку Олімпійських Ігор.
#інозмі
@babel
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🖌 Перші винищувачі F-16 мають надійти до України вже протягом кількох тижнів, однак спочатку ефект від винищувачів буде вкрай обмеженим ― пишуть одразу два видання, The New York Times і The Washington Post. Останні у своїй статті головною проблемою зниження ефективності літаків називають зволікання США з їх наданням: за два з лишком роки війна істотно змінилась. Навіть рік тому, коли адміністрація Джо Байдена нарешті зважилась надати Україні F-16, характер бойових дій був інакшим, ніж зараз. І, на жаль, росіяни мали вдосталь часу підготуватися до нової загрози. Представники української сторони в розмовах із WP сказали, що з винищувачами відбулось так само, як і з більшістю іншої західної зброї для України: too little, too late, ЗСУ отримають замало літаків для значного прориву і пізніше, ніж потрібно.
Загалом західні партнери пообіцяли Україні щонайменше 70 F-16, однак не одразу: ми отримуватимемо їх протягом років. Але ще більшою перепоною для масового використання літаків стала кількість навчених пілотів: їх до кінця цього року в України буде не більше двадцяти. «Програма тренувань доволі скромна», ― визнав у розмові з виданням високопосадовець американського Міністерства оборони. Враховуючи, що зазвичай одним F-16 опікуються двоє пілотів, то одночасно ЗСУ зможуть залучити максимум 10 літаків. Цього замало для значних комбінованих атак, пише видання. Також важливо врахувати, що один літак у повітрі ― це десятки осіб допоміжного персоналу та чимала й коштовна матеріальна база. Колишній пілот F-16 Мішель Курран у розмові з WP пригадує, що персонал восьми літаків, задіяних у демонстраційних польотах, становив 130 людей, 90 з яких опікувались технічним станом бортів. Представники України переживають, що відповідних підготовлених спеціалістів наразі також замало.
Натомість у The New York Times звертають увагу на те, що росіяни встигли наситити прифронтову зону своїми засобами ППО. Умовний рік тому F-16 навіть у невеликій кількості справді могли б надати бійцям на фронті істотну підтримку з повітря. Зараз же наближатись навіть на 20 кілометрів до лінії фронту літакам небезпечно, пише видання. Спершу доведеться розбити російську систему ППО в регіоні, на що піде чимало зусиль і часу. Тому принаймні спершу F-16 застосовуватимуть в основному проти цілей у повітрі ― дронів, ракет і, якщо пощастить, літаків. Фактично вони насамперед стануть посиленням української ППО, пише видання.
Також чимало залежить від того, чим оснастять винищувачі. Україна має невелику кількість ракет, якими F-16 можуть бити на 125 кілометрів. Радари F-16 «бачать» цілі теж на відстані до 125 кілометрів ― упʼятеро далі, ніж радари радянських літаків, що перебувають на озброєнні України зараз. Якщо снарядів буде достатньо, в України може вийти відігнати від лінії фронту російські літаки, які дошкуляють ЗСУ КАБами, пише видання.
Іще одна ознака того, що легко не буде ― адаптивність росіян в атаках на українські аеродроми, пише NYT. Показовим став обстріл летовища в Миргороді на початку липня: російський розвідувальний дрон, вдосконалений для уникнення радарів, долетів аж туди, й за кілька хвилин після його виявлення на Миргород полетіла балістика. Українська сторона запевняє, що звести нові бетонні ангари в умовах війни не може ― тому покладається на ППО й муляжі літаків для відвернення уваги. Завдяки їм росіяни вже марно витратили «кілька десятків, якщо не кілька сотень ракет».
#інозмі
@babel
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🖌 На цьогорічних Олімпійських іграх від Росії виступатимуть лише 15 спортсменів ― і навіть вони офіційно країну-агресора не представляють, змагаючись під нейтральним прапором. Порівняно з іграми 2021 року в Токіо, де близько 300 атлетів привезли додому 71 медаль, це ніщо, пише Associated Press, додаючи, що українські спортивні чиновники цим задоволені. «У час війни їм немає місця в міжнародній спільноті, ― сказав керівник Національного олімпійського комітету України Вадим Гутцайт. ― Щодня гинуть наші люди, наші жінки та діти. Щодня вони бомбардують нас, їхні ракети літають над нашою країною». Те, що російських спортсменів на Олімпійських іграх цього разу «жменька», за словами Гутцайта, вже є перемогою. Наприкінці 2022 року була загроза, що Міжнародний олімпійський комітет дозволить делегаціям Росії та Білорусі брати участь у змаганнях. Згодом різні групи російських спортсменів залежно від виду спорту намагались кваліфікуватися на участь в Олімпіаді ― зокрема й ті, хто відкрито підтримує війну з Україною, про що «Бабель» неодноразово писав. Розголос призвів до того, що в якихось випадках росіянам відмовляли в реєстрації, а десь вони відкликали свої заявки самі.
У ці дні російські державні телеканали не транслюють змагання Олімпіади, повідомляє AP. Натомість наголошують на хвилі злочинів та незручностях пересування в Парижі через загородження. Російські чиновники ганьблять церемонію відкриття Олімпійських ігор та скандал із перформансами представників ЛГБТ-спільноти. Додаючи, що без участі Росії ця спортивна подія не може називатись важливою.
🖌 Тим часом The Washington Post розповідає історію 18-річного олімпійця від України, пірнальника Олексія Середи. Це його друга Олімпіада ― і він вважав, що порівняно з дебютними іграми зараз йому буде легше. Але, як зізнався хлопець на пресконференції, зараз таки складніше. Він родом із Миколаєва, його 53-річного батька мобілізували, й наразі він виконує бойові завдання. Олексій часто хоче поговорити з ним, але той не бере слухавку, бо не може, каже хлопець. «Я постійно переживаю за моє місто, за мого тата, за мою сімʼю. Ця нервозність, звісно, впливає на моє самопочуття», ― поділився Олексій з журналістами. Через це він погано спав у Парижі. Та й підготовка до змагань залишала бажати кращого через блекаути та обстріли.
Цього разу Середа призового місця не взяв. Однак сподівається досягти більших успіхів на Олімпіаді через чотири роки, «і на тій, що буде після неї».
🖌 Al Jazeera пише про теперішні умови життя в російському Бєлгороді та області. Після того як у травні західні партнери України дозволили Силам оборони бити наданою ними зброєю по російській території, кількість обстрілів цієї області зросла. Бєлгородщина стала однією з баз для атаки на Україну, там розташовані чимало обʼєктів ― тому українські обстріли можна пояснити, пише видання. Як результат, бувають дні, коли бєлгородці чують сирену повітряної тривоги десять разів на добу. «Із кожним новим вибухом мені все страшніше, ― зізнається виданню одна з мешканок міста. ― Навіть коли тривоги немає, я стараюсь не виходити з квартири».
Від початку повномасштабного російського вторгнення у Бєлгородській області загинули близько сотні людей і близько тисячі отримали поранення, пише Al Jazeera. Влада відселила 14 сіл на кордоні з Україною, намагаючись створити буферну зону ― однак обласний центр від обстрілів це не захистило. На цьому тлі, підсумовує видання, в регіоні зростає кількість росіян, які вже просто хочуть, щоб війна завершилась.
#інозмі
@babel
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🖌 Десятки публікацій іноземних медіа сьогодні стосуються нічного російського обстрілу (так, Reuters називає цю дронову атаку однією з найбільших за всю повномасштабну війну) і прибуття до України перших літаків F-16. Утім, ці повідомлення ― як у Telegraph чи Bloomberg ― поки що мають суто новинний характер.
🖌 Натомість журналіст Time Саймон Шустер, відомий своїми статтями про Україну та книжкою про Володимира Зеленського, написав текст про взаємини із Зеленським Камали Гарріс, головної претендентки на посаду президента США від Демократичної партії. Досі Гарріс не проявлялась у цій війні ні як коментаторка, ні як авторка чи лобістка важливих рішень. За словами американських співрозмовників Шустера, цю роль узяв на себе Джо Байден як людина, добре знайома з Україною та її викликами. Втім, Гарріс могла б зробити більше ― вважають українські джерела журналіста.
Віцепрезидентка США бачилася з Володимиром Зеленським уже шість разів. Одна з найбільш знакових зустрічей відбулась у лютому 2022 року, під час Мюнхенського безпекового форуму. Це було за кілька тижнів до повномасштабного російського вторгнення, й усі розуміли, що загроза війни практично неминуча. Гарріс зустрілася з українським президентом, щоб повідомити дані від розвідок і оцінку ситуації від Вашингтону. Зеленський у відповідь сказав, що він в курсі загрози від російських військ. І запропонував дві речі. Перша ― накласти на Москву превентивні санкції, щоб показати, що світ готовий рішуче реагувати на російську нахабність, і авантюризм Путіна дуже дорого йому обійдеться. Друга ― передати Україні більше західної зброї, а якщо вторгнення таки відбудеться ― надати широкий доступ до американського арсеналу від танків до літаків, кажуть джерела журналіста, знайомі з ходом зустрічі.
Гарріс відповіла відмовою на обидві пропозиції. Щодо превентивних санкцій вона сказала, що «покарання має бути за те, що вже скоєно», а надання більшої кількості зброї може роздратувати Росію, показавши, що Україна стає агентом НАТО в регіоні. Натомість вона запропонувала Зеленському публічно заявити на безпековому форумі, що вторгнення росіян станеться. «Я можу сказати, але що від цього зміниться? ― за словами співрозмовників Шустера, відповів український президент. ― Якщо я це зроблю, ви накладете на Росію санкції?». Відповіді він не отримав.
Після початку повномасштабної війни Гарріс займалась тим, щоб згуртувати європейських лідерів довкола допомоги Україні. Вона була в Польщі й Румунії, спілкувалася з політиками континенту, щоб випрацювати спільну відповідь Путіну. Відповідно до офіційного повідомлення Білого дому, Гарріс доклала до допомоги Україні чимало зусиль. Однак представники української делегації, які мали зустріч із віцепрезиденткою у Вашингтоні, сказали, що її підтримка Києва була «суто формальною». Мовляв, Гарріс говорила потрібні слова ― однак відчувалось, що цих заяв від неї вимагає протокол, що вони не йдуть від щирого серця. Також важливим знаком є те, що Гарріс за весь час повномасштабної російсько-української війни жодного разу не побувала в Україні ― тоді як Джо Байден Київ відвідав.
Формальність відчувалась і під час зустрічі Зеленського й Гарріс під час Саміту миру в Швейцарії у середині червня. Підсумовуючи зустріч, український президент зачитав підготовлені заяви. Гарріс відповіла, що сподівається, що наступна зустріч політиків відбудеться за кращих умов.
#інозмі
@babel
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🖌 Якщо вірити російським звітам про збиті українські дрони, то у липні Сили оборони запустили по Росії більше далекобійних дронів, ніж будь-коли раніше ― понад 520. Росіяни ж атакували Україну 426 дронами типу Shahed. Уперше Україна переважила в цьому виді ударів Москву ― і є підстави вважати, що надалі кількість ударів ЗСУ лише зростатиме, пише у Forbes британський журналіст Девід Гемблінг.
Україна била углиб російської території й торік ― і ці дронові удари були точними, але відносно рідкісними. Зараз країна стрімко наростила їхнє виробництво ― при цьому про деякі моделі оглядачі дізнаються вже після того, як вони впадуть десь на російській території, після влучення в ціль чи збиття російською системою ППО. Моделей далекобійних дронів в України зараз близько 20, в хід іде все ― від переобладнаних легкомоторних літаків до безпілотників із фанерних листів. Головне ― дешевизна, точність і далекобійність.
Удар по аеродрому «Оленья» в Мурманській області показав, що із завданням щодо далекобійності українські виробники справляються: радіус дії дрона в 1 800 кілометрів ставить під загрозу «величезну кількість російських військових аеродромів», пише Гемблінг. Питання, наскільки багато саме таких дронів Україна може виготовляти ― але очевидно, що показники зростатимуть.
Росія теж намагається наростити виробництво своїх дронів ― величезна фабрика в Єлабузі у Татарстані вже має почати виробництво. Втім, на цифрах запущених по Україні «шахедів» це наразі не позначається, зазначає автор. Крім того, ЗСУ вже доволі вправні у збитті цього типу дронів ― зазвичай при обстрілах Сили оборони збивають від 90% до 100% дронів, згідно з офіційними повідомленнями. Також Україна має систему акустичної фіксації та оповіщення щодо траєкторії дронів ― це ефективний інструмент, якого, за всіма ознаками, росіяни не мають. Тому навіть раніше дронові удари українців по росіянах були значно ефективніші, ніж російські атаки «шахедів» по Україні. Точну статистику вражених цілей зараз зібрати складно, але очевидно, що російські нафтобази та літаки знищуються, а енергетична система вже починає потерпати від відключень електрики.
Фактично, українці зараз ставлять перед росіянами вибір ― або відвести від лінії зіткнення частину систем ППО, щоб захистити важливі обʼєкти всередині країни, або миритися з ураженням все більшої кількості аеродромів і нафтобаз, пише автор. І прикидає, скільки далекобійних дронів можна чекати від України в наступні місяці. Кілька виробників заявили, що вже здатні виготовляти близько 500 безпілотників на місяць. Міністр стратегічних галузей промисловості Олександр Камишін казав, що цьогоріч буде виготовлено 10 тисяч дронів із радіусом дії в сотні кілометрів. Це понад 830 дронів на місяць.
#інозмі
@babel
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🖌 Одразу дві публікації з нагоди недавнього звільнення Росією кількох політвʼязнів родом із різних країн вийшло на The Washington Post. Перша присвячена очевидному тепер підходу росіян: вони арештовують у себе іноземців за надуманими підставами ― і зазвичай це не якісь впливові чи статусні персони. Вони не заподіяли російській державі значної шкоди, серйозність правопорушення взагалі не має значення. Важливо, що на Заході про цих людей ― як і в будь-якій демократії, що поважає своїх громадян ― регулярно згадуватимуть. Суспільство не дасть політикам забути про те, що в іншій країні увʼязнено їхнього співгромадянина. Ті постійно підніматимуть питання в розмовах з російською стороною. Як наслідок, кого б росіяни не затримали ― ця людина буде важливою для Заходу, пише видання.
Натомість ті, кого росіяни хочуть отримати в результаті обміну, ― справжні злочинці, нерідко засуджені за кримінальні злочини. Це небезпечні для західного суспільства люди, які вчиняли скеровані на знищення укладу життя цього суспільства дії. Оскільки в ЄС і США діє принцип верховенства права, абихто за ґрати там не потрапляє. Тому статус тамтешніх увʼязнених, видачі яких вимагає Москва, зовсім інший.
Враховуючи те, що Росія перебуває в стані війни з Україною і є ворогом всього Заходу, варто зважати на цю кремлівську тактику, пише видання. Оскільки затримання невинних іноземців і вимагання видачі за них, наприклад, воєнних злочинців, може стати нормою.
Другий текст з нагоди обміну видання присвятило вчителю зі США Марку Фогелю, якого росіяни затримали ще у 2021 році ― він мав при собі незначну кількість марихуани. Те, що в десятках країн світу вже в принципі не вважається злочином, обернулося для Фогеля роками тюрми. Його рідні вже вкотре сподіваються побачити його в списку звільнених із полону ― втім, він досі залишається для Кремля розмінною монетою, пише видання.
🖌 Bloomberg пише про стурбованість західних політиків через те, якої ваги в Україні набув голова Офісу президента Андрій Єрмак. Його вагомість увиразнює фотографія із Саміту миру, який у червні відбувся у Швейцарії: він стоїть у першому ряду, вирізняючись міцною статурою на тлі десятків лідерів країн. Приблизно таку саму непропорційно велику роль Єрмак зараз відіграє в українській владі, пише Bloomberg.
Це не перша стаття про Єрмака в західних медіа ― докладний його портрет зробило видання Time. Однак стаття Bloomberg зосереджується на тому, на що конкретно вплинув Єрмак, ― посилаючись на розмови з українськими джерелами. Так, нібито він доклався до звільнення свого попередника на посаді Андрія Богдана, міністра інфраструктури Олександра Кубракова, який мав прямий канал звʼязку з президентом, колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Вага Єрмака така велика, що його порівнюють із СЕО компанії, в якій Зеленський ― публічне обличчя.
Володимир Зеленський у відповідь на такі закиди каже, що Єрмак ефективний і виконує всі поставлені завдання. Сам голова Офісу президента, спілкуючись із журналістами Bloomberg, запитав, у що ж він конвертує свій вплив. За його словами, все, що поточна роль йому дає, ― це постійну роботу на перемогу.
#інозмі
@babel
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🖌 Американське видання National Review звертає увагу на ще один наслідок війни росіян проти України ― їхній контроль над частиною наших надр. У регіонах, які Росія вже окупувала чи намагається, зосереджено чималі навіть за світовими мірками ресурси корисних копалин, пише старший науковий співробітник Американського національного центру енергетичного аналізу, колись командир Міжнародної космічної станції та пілот космічного шатла Endeavour Террі Віртс. За дослідженням групи SecDev, орієнтовна вартість покладів корисних копалин на території України перевищує $26 трильйонів. Поклади на $12 трильйонів розташовані на територіях, які Україна наразі не контролює або там, де тривають бої. Йдеться не лише про вугілля чи залізну руду: країна має чималі поклади природного газу, нафти, шельфового газу. Тут 7% світових покладів титану, 20% графіту і, мабуть найважливіше, ― близько 500 тисяч тонн літію, який стає вкрай важливим елементом на тлі росту світової потреби в батареях для електроприладів.
Це дає часткову відповідь на запитання, чому Росія зважилася на повномасштабне вторгнення в Україну і продовжує його, попри величезні збитки для своїх економіки й демографії. Приводи для цієї війни надумані, результати для росіян як нації примарні. Боротьба ж за природні ресурси ― цілком реальна і, враховуючи багаті поклади сходу України, схожа на один з реальних пріоритетів для Росії, робить висновок Віртс.
#інозмі
@babel
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🖌 Україна здобуває медалі на Олімпіаді ледь не щодня ― вже є два золота, одне срібло, дві бронзи. І хоч наші спортсмени в Парижі є приводом для гордості, в Україні перед професійним спортом стоять великі виклики, пише The New York Times. Видання зробило чималий матеріал про те, в яких умовах тренуються українські олімпійці та як на них вплинула війна.
Українці показали свою витривалість навіть у спортивній підготовці. У Харкові, попри часті обстріли, протягом тривалого часу працював спеціалізований басейн ― із листами ДСП замість скла у вікнах, із перебоями в електропостачанні й опаленні, але працював і приймав спортсменів. У Дніпрі, попри ледь не щоденні обстріли (один із героїв статті, підліток, каже після чергового влучання в цивільну будівлю, що всі до цього готові, тепер це стається в місті нерідко), продовжує працювати спортивний інтернат. Діти там часто лягають спати одразу в укритті, бо хочуть виспатися. Його за роки війни зробили комфортнішим ― там і мати, і парти, телевізор та інтернет.
Втім, загалом ситуація з підготовкою спортсменів в Україні вочевидь гіршає. Росіяни знищують спорткомплекси й стадіони, вбивають спортсменів і тренерів. Частина з них пішла служити у військо, і вже відомо про понад 500 загиблих українців, які представляють професійний спорт. Ті ж, хто залишився в цивільному житті, нерідко виїжджають за кордон, де більше можливостей тренуватись і просто безпечніше. І зручніше: видання розповідає, що деякі спортсмени готувалися до Олімпіади, підсвічуючи спортзал ліхтариками, а хтось піднімав імпровізовану штангу з автомобільними колесами. Особливо активно за кордон виїжджають неповнолітні ― ті, хто мав би прийти після Ярослави Магучіх чи Ольги Харлан. «Хай там як буде далі, а молоде покоління спортсменів ми фактично втратили», ― каже виданню президент Національного олімпійського комітету Вадим Гутцайт. Він, як і багато інших співрозмовників видання, сподівається, що ситуація значно поліпшиться по завершенню війни. Але поки що його на горизонті не видно.
Це, втім, не заважає українцям займатися спортом, долаючи перешкоди. Так, в Ірпені на штучному газоні місцевого стадіону досі лишаються вирви від мін. Це не завадило місцевим використовувати поле за призначенням: «Ми просто вже вивчили, де вони, і оминаємо», ― каже виданню 17-річний ірпінець Кирило. У Бородянці діти проводять боксерські тренування просто неба ― бо потрібних приміщень для цього зараз немає. Це не заважає проводити тренування регулярно.
Видання також розповідає історію Юрія Ревенка, інструктора зі штовхання ядра. Йому 80 років, і після місяця в підвалах оточеного Маріуполя він пройшов через 18 операцій, щоб бодай частково відновити зір і слух. Молодший син Ревенка загинув. Зараз пан Юрій ― на кріслі колісному ― тренує дворазову олімпійську чемпіонку Олену Голодну. І не думає залишати спорт. «Завдяки цьому я живий», ― каже він.
#інозмі
@babel
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🖌 Усі провідні світові видання написали про рейд ЗСУ в Курську область Росії. Втім, поки що це загалом лише повідомлення новинного характеру, без детальної аналітики чи репортажів. Наразі медіа та опитані ними експерти ― наприклад Financial Times ― посилаються на брак інформації, зокрема офіційних заяв з боку України, і поширюють коментарі на кшталт «обмежена операція може досягти своїх обмежених цілей, а в амбітнішої ― вищі ризики».
🖌 Тим часом спеціалізоване видання про оборону та воєнні дії Defense One опублікувало матеріал про виробничі проєкти американських компаній військово-промислового комплексу в Україні. Повільно, обережно, але все активніше оборонні підприємства США розвідують перспективи створення тут підприємств із виробництва артилерійських снарядів та інших видів зброї. Так, минулого місяця про подібні наміри оголосила компанія Northrop Grumman. Європейські компанії наразі в цій сфері активніші ― виробників зі США відлякують імідж України як корумпованої країни та бізнесові ризики. Останні загалом стосуються того, що створення виробництва ― це серйозний проєкт, лише на запуск якого піде багато місяців і мільйонів доларів. Наскільки перспективним після завершення активної фази війни з Росією в регіоні буде ринок для тих самих артилерійських снарядів ― питання, кажуть співрозмовники видання. І все-таки для виробництва запчастин, будівництва принаймні ремонтних баз потенціал в Україні чималий ― швидше за все, американські компанії дотримуватимуться стратегії «повзи ― йди ― біжи», поступово переходячи до все амбітніших проєктів.
До того ж американські чиновники запевняють, що корупції в Україні стає все менше, а підприємства військово-промислового комплексу мають сприяння на всіх рівнях. І з боку Вашингтону теж: там компанії на кшталт Northrop Grumman уже консультують щодо того, як вести бізнес в Україні, пише видання.
#інозмі
@babel
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🖌 Західні медіа починають публікувати аналітичні статті з приводу українського рейду на територію Курської області. І якщо вчора зайняття силами оборони Суджі й сіл довкола називали незрозумілим і ризиковим кроком, то тепер переважають позитивні коментарі. А з росіян відверто глузують ― так, наприклад, видання Business Insider відзначає, що російська влада ніяк не може визначитись, як описати ситуацію: «все під контролем» чи «відбувається масштабна провокація». І наголошує на коментарях російських «воєнкорів», які констатують рівень підготовки операції Україною та фактичну незахищеність своєї території. На BBC ж редактор російської служби Стів Розенберг пише в колонці для глобального сайту медіакомпанії: тепер Кремль точно не може розповідати, що «СВО йде за планом». Хай би які відходи, невдачі та жертви «передбачав» план на українській території, бойові дії в Курській області в нього точно не входили. Розенберг відзначає, що востаннє фразу «все йде за планом» Путін використовував у травні цього року. Тепер, поки на міжнародно визнаній російській території перебувають українські військові, цей зворот звучить як насмішка.
Російська влада явно спробує використати події в Курській області для мобілізації населення й виправдання своєї тези, що це оборонна війна, адже ось доказ ― українці наступають. Розенберг натомість нагадує, що це Росія розвʼязала війну, а Москва, в принципі, навряд чи здатна визнавати свої помилки. Також редактор відзначає, що попри активізацію бойових дій на території Росії, підтримка місцевими вторгнення в Україну не зменшується. Таке враження в нього склалося після візиту до Бєлгорода, по обʼєктах якого зараз ледь не щодня бʼють українські ракети й дрони. Місцеві все одно продовжують підтримувати агресію.
Bloomberg при описі ситуації використовує вираз turn the table ― розвернути шахову дошку так, щоб противник грав твоїми фігурами. Тобто якщо раніше оборонялась Україна ― тепер задача звільнити свою територію від ворога постала перед росіянами, чого ще не було в серйозних масштабах у цій війні. Російському диктатору зміна ролі явно не подобається ― автори Bloomberg характеризують його в ці дні як похмурого.
The New York Times відзначає, що Україна відчуває гострий брак бійців на основній ділянці фронту: на Донеччині росіяни продовжують тиснути. Втім, не факт, що українці пробудуть у Курській області довго. Колишній міністр оборони України Андрій Загороднюк, який продовжує консультувати українську владу, сказав виданню, що метою операції може бути відвернути від основної лінії фронту російську увагу, відтягнути війська та ресурси ― а також показати, що в росіян недостатньо ані ресурсів для захисту своєї території, ані бажання опиратись українським військам. Якщо це так, то наразі все йде дуже успішно для України, констатує медіа.
#інозмі
@babel
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🖌 Іноземні медіа все активніше пишуть про наслідки рейду сил оборони України в Курську область ― кроку, який все частіше називають зухвалим і принаймні в кількох аспектах уже вочевидь успішним. Ряд сайтів ведуть live-трансляції подій в області ― така значна увага до них і в аудиторії, і в журналістів. Тоді як у Росії навіть в ефірі пропагандистських медіа звучить розгубленість: Newsweek розповідає, що коментатори місцевих ток-шоу часто зізнаються, що в Курській області «хаос» триває день за днем і незрозуміло, як і коли він завершиться.
І ці коментарі, і критичні пости російських «військкорів», і відеозаписи мешканців Курської області з благаннями до Путіна допомогти й зарадити бездіяльності місцевої влади є сильним, принизливим ударом по репутації російського диктатора ― як людини, яка гарантує росіянам безпеку й захист. Тепер колони цивільних автівок, які залишають західну частину області, доводять, що Путін нездатний дати раду ситуації. І це, пише Business Insider, істотний удар по його владі.
Що довше ЗСУ триматимуть позиції на російській території, що більше розширюватимуть свій плацдарм ― то сильніше це шкодитиме публічному іміджу Путіна всередині росії, йдеться в матеріалі. «Путін має демонструвати, що кордони Росії надійно захищені, а місцеве населення наслідків війни в Україні особливо не відчує, ― каже Business Insider аналітик британського Королівського інституту обʼєднаних служб (RUSI) Каллум Фразер. ― А щойно війна змушуватиме людей захищати якось свої життя і власність, вони почнуть замислюватися, чи Путін справді підходить для своєї посади». Очевидно, в ці дні Путін згадує події літа 2023-го, коли ватажок російського «ПВК Вагнера» Євгеній Пригожин пішов зі своїми солдатами на Москву, пише видання. У ті години чимало соратників російського президента мовчки вичікували, хто ж переможе. Ситуація показала, що справді надійних союзників у Путіна мало. І подальші проблеми з безпекою на російській території лише додадуть перспектив для розколу еліт країни. Щоправда, щоб досягти бажаного ефекту, ініціатива в Курській області має зберігатись за українцями, підсумовує медіа.
Associated Press називає український рейд відповіддю на «повзучий російський наступ на Донеччині» ― який хоч і відбувається повільно й за рахунок великих жертв, усе ж дає плоди. Про це пише і The New York Times ― відзначаючи, що, з погляду західних партнерів України це ризикована операція, в якій від початку чимало ставили на удачу. Утім, поки що українці досягають бажаного: росіяни перекидають підрозділи в Курську область з інших ділянок фронту, поступово послаблюючи свої позиції на Донеччині.
Newsweek також цитує підприємця й громадського діяча Білла Бравдера, який колись інвестував у Росію, а потім судився за вкрадені російською владою гроші ― наслідком цих суперечок став так званий закон Магнітського з іменними санкціями проти сотень російських чиновників. «Я думаю, те, що відбувається зараз, має значну вагу як у військовому, так і в символічному плані, ― сказав він. ― Путін зараз виглядає слабким. Він назвав війну спеціальною військовою операцією, щоб натякнути населенню Росії, що все відбувається десь далеко, і небезпека росіянам не загрожує. Тимчасом небезпеки стає тільки більше. То як же він назве події в Курській області ― теж частиною операції?»
Також події цього тижня показали, що несподівані військові маневри можливі навіть зараз, у добу розвідувальних дронів, пише Business Insider. Хоча ближче до фронту, на Донеччині втілити таку операцію вже навряд чи вдалося б.
#інозмі
@babel
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🖌 Десятки великих іноземних медіа продовжують аналізувати наслідки раптової та успішної операції українських Сил оборони в Курській області РФ. Сьогодні на «Бабелі» вже вийшов матеріал про те, що західним виданням про цілі та результати операції повідомили представники України. В огляді ж розповімо, як перенесення війни на територію Росії оцінюють західні коментатори.
Загалом ці оцінки що далі, то більш позитивні. Лише кілька видань вказують на небезпеку того, що лінія фронту на Курщині може ще більше розтягнути й без того недостатньо укомплектовані українські війська. Та в заголовках ― фрази на кшталт «Операція України стала ляпасом по путінському обличчю» і «Чому несподівана українська атака має додавати нам надії». Публікація з другим заголовком вийшла у виданні Time: часопис перелічує всі позитивні результати, які приніс перетин українськими військовими кордону на Сумщині 6 серпня, проводячи історичні паралелі.
Перший позитивний наслідок ― це покращення настроїв серед бійців ЗСУ. Після місяців важкої оборони з відступами на Донеччині успіхи на Курському напрямку стали довгоочікуваною яскравою подією. Тут видання згадує цитату Наполеона, що настрої армії важать утричі більше за її бойову міць.
Другий позитив ― тепер Росія обороняється і змушена переміщувати ресурси з одного важливого напрямку на інший. Подібне сталося в 1776 році під час війни США за незалежність. Континентальній армії, яка захищала незалежність американських колоній від Великої Британії, постійно бракувало людей та ресурсів. Однак перемоги в битвах під Трентоном і Принстоном змусили британські війська поспіхом скеровувати ресурс з одних ділянок фронту на інші. Це значно полегшило становище Континентальної армії.
Третій позитивний момент ― зміцнення міжнародної підтримки й мовчання скептиків. Тепер уже ніхто не сумнівається, що Україна, як і раніше, може змінювати правила гри в цій війні, а Росія вразливіша, ніж здавалась. Це стимулює і надалі підтримувати Київ, що особливо важливо перед президентськими виборами у США, пише видання. І згадує приклад з тієї ж американської війни за незалежність, коли успіхи армії Джорджа Вашингтона в битві під Саратогою спонукали французьких союзників надати американцям більше зброї.
«Сміливі кроки Зеленського в останній тиждень дали народу України й світові нову надію, ― підсумовує видання. ― У 1917-му російський цар Микола ІІ втік після кількох років війни, значних воєнних поразок і колапсу морального стану росіян на фронті та в тилу. Після страйку цивільних і збройного заколоту в Петрограді монархія впала. Ніхто не знає, де може бути поворотна точка у випадку з Путіним».
🖌 Видання Atlantic Council до теми зазначає: ця операція показала, що в Путіна більше немає ніяких червоних ліній, а The Independent у статті із заголовком «Найбільший страх Путіна став реальністю ― і він панікує» звертає увагу на те, що західні партнери не те що не засудили операцію на Курщині, але й схвалили її. Це означає, що підтримка України іноземним співтовариством може тривати ще дуже довго, тоді як Росія вкотре виявила свою вразливість. Із тим, як у США зростають шанси на обрання проукраїнської президентки від Демократичної партії, стає ймовірнішим, що допомога Україні збережеться, а першою в цій війні не витримає саме Росія.
#інозмі
@babel
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🖌 Три місяці тому, після вторгнення росіян на Харківщину в районах Вовчанська та Липців, Україна досліджувала свій кордон на предмет інших спокусливих для окупантів ділянок. Натомість виявила місце, в якому слабка якраз Росія ― і вже другий тиждень показує, яка насправді хитка російська «військова міць», пише на CNN оглядач Нік Пейтон Волш. Тисяча квадратних кілометрів зайнятої українцями території ― цей показник вразить мільйони росіян, навіть попри щільну пропагандистську ширму, якою Росія відгороджує своє населення від правдивої інформації. І вкотре продемонструє, що влада Путіна насправді має багато вразливостей, пише автор.
Уперше це стало очевидним навесні та восени 2022 року, коли ЗСУ змогли звільнити значну частину окупованої росіянами території. Вдруге ― влітку 2023-го, коли маршем на Москву пішов лояльний колись до Кремля бойовик Євгеній Пригожин. І втретє це очевидно зараз, коли ані російська армія, ані російське ФСБ не змогли стримати удару відносно невеликої кількості українських військ. Брак прозорості в Росії зараз лише грає на руку ЗСУ, пише Волш. Адже навряд чи в Москві, та навіть у губернатора Курської області знають, якою насправді є ситуація з українським вторгненням.
У Путіна, вочевидь, досі не знають, як вирішити нову проблему. Кремль рік за роком вихолощував армійську систему, вилучаючи талановитих, але нелояльних керівників. За операцію з відвоювання територій відповідальною призначили ФСБ ― службу, яка звикла мати справу хіба що з попередженням терактів. Це звучить, як рецепт подальших невдач в Курській області, пише Волш.
Звичайно, до України є багато питань. Скільки людей, снарядів і дорогоцінного західного озброєння Київ готовий витратити в Курській області. Скільки територій планується взагалі захопити. «Здобутки операції зараз очевидніші, ніж тиждень тому, коли її тільки почали. Ніс Путіна ― кровоточить. Але для максимального успіху Києва фінал цієї операції має бути продуманий так само добре, як початок», ― пише автор.
Поки що не відомо, чи вдасться Києву змусити Москву забрати частину бойових підрозділів з Донеччини. Як і те, наскільки це посилить позицію України на переговорах, які «Росія зазвичай саботує до моменту, поки їй щось сильно не знадобиться від співрозмовника». Однак щонайменше одне знову стало очевидним для всіх: невразливість Кремля ― ілюзія, підсумовує оглядач.
#інозмі
@babel
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🖌 Десятки іноземних медіа продовжують писати про операцію Сил оборони України на Курщині ― поступово переходячи від опису подій (тут варто зазначити детальний текст The New York Times про підготовку операції та забезпечення її секретності) до аналізу цілей Києва. Тут чимало видань сходяться, що Україні вдалося «покласти Росію на лопатки»: після місяців повільного відступу на Донеччині Україна знову перехопила ініціативу й стала обʼєктом захоплення і західних політиків, і військових. Також видання ― зокрема, The Washington Post ― пишуть, що головної тактичної цілі Україна також поступово досягає: росіяни перекидають боєздатні підрозділи з важливих для них напрямків. Зокрема, незначну поки що кількість військ переправлено в Курську з Донецької та Запорізької областей. Business Insider зауважує на тому, що для утримання окупованої російської території потрібен ресурс, передовсім військовий. Чи готова Україна виділяти його, враховуючи дефіцит військових на ключових для себе напрямках ― питання відкрите. З тих самих причин BBC називає українську операцію «найзухвалішим, найсміливішим і найбільш ризиковим кроком за цей рік».
Натомість журналісти видання Al Jazeera поспілкувалися з проурядовими російськими «журналістами» й «експертами» щодо оцінок операції. Ті в один голос із офіційною позицією Росії стверджують, що вторгнення ЗСУ на Курщину тільки віддаляє Україну від мирних переговорів ― а отже, робить завершення війни більш далеким.
#інозмі
@babel
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Операція сил оборони в Курській області залишається однією з головних тем світових медіа ― втім, на десятий день кампанії десятки видань уже намагаються зробити висновки про досвід Курщини.
🖌 The Economist у редакційній колонці застерігає Україну від того, щоб ЗСУ занадто розтягнули свої сили, оскільки наслідки від виснаження армії можуть перекреслити всі здобутки й радісні емоції попередніх тижнів. Також важливо не захопитись окупацією якомога більшої території Росії, вважає медіа, оскільки захист цієї території та управління нею озветься зайвим тягарем. Окремо впливове видання наголошує, що партнери України тепер нарешті мають усвідомити: оборона ― це також і про напад, тож варто дати Києву всі можливості бити по Росії далекобійною зброєю. Так, деякі обмеження потрібні ― наприклад, не варто допускати, щоб надана Заходом ракета била по російських ядерних реакторах ― але загалом «це велике збочення, що Україна не має права бити по російських авіабазах із літаками, які запускають КАБи для знищення українських міст і бійців. Російська армія, що відкрито й злочинно порушує українські кордони, не має очікувати, що її кордони її захистять».
🖌 Foreign Policy звертає увагу на геополітичні наслідки Курської офензиви. Мовляв, приклад Києва має допомогти Заходу ухвалити кращі рішення в потенційній війні з Китаєм. Текст починається цитатою майстра військової справи, пруського мілітарного теоретика Карла фон Клаузевіца: «Окупація погано захищеної або геть незахищеної території ― це перевага сама по собі, і якщо ця перевага змусить ворога боятися ймовірних гірших наслідків ― її можна вважати коротким шляхом до миру». Автор тексту Весс Мітчелл, відповідальний за взаємини з Європою та Євразією в Держдепартаменті США за президентства Дональда Трампа, наголошує на тому ж, що й The Economist: важливо дати змогу Україні бити західною зброєю по всій території Росії, бо саме в цьому ― ключик до якнайшвидшого завершення війни. А вгамування Росії дуже відповідає інтересам Заходу, оскільки два роки повномасштабної російсько-української показали, наскільки Вашингтон і його європейські союзники не готові до великих воєн. Підхід Джо Байдена з поступовим розширенням українських можливостей насправді лише виснажує військові склади Заходу. Вже відомо, що для відновлення запасів до рівня початку 2022 року за деякими позиціями ― наприклад, пускові установки HIMARS ― знадобиться пʼять років, якщо виробництво йтиме такими ж темпами, як зараз. Це ідеальний сценарій для Китаю чи інших ворогів Заходу, у яких на думці збройний конфлікт, пише Мітчелл. Щоб вийти із цієї ситуації переможцем, варто швидше завершити російсько-українську війну поразкою Росії. Україна в серпні показала, як цього можна досягти. А після цього активно розробляти, виробляти й накопичувати зброю. Оскільки погано озброєний Захід якраз і є найбільшим приводом для ескалації напруженості у світі ― а не пустопорожні заяви Путіна чи, наприклад, Медведєва.
#інозмі
@babel
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🖌 «Офіцер Кішак відповідає за один з найбільш нетипових підрозділів, що бере участь у вже кількатижневій операції України на Курщині. І річ не лише в його буйному способі керування. Кожен четвертий з 200 людей в його підрозділі ― засуджений, випущений з тюрми за новою моделлю, коли вʼязням дарують свободу в обмін на військову службу. Іще три місяці тому ці чоловіки були в тюрмах. Зараз вони на своєму першому завданні ― бʼються на території Росії. Офіцер Кішак каже, що вони виявились чи не найкращими бійцями, яких він бачив. Тринадцятого серпня підрозділ втратив свого першого бійця ― 24-річного Михайла, засудженого за крадіжку». Це уривок з короткого, але змістовного репортажу The Economist про те, як на російській території виконує завдання підрозділ, зібраний, зокрема, із колишніх увʼязнених. Командир Назарій Кішак ― досвідчений боєць із армійської сімʼї, навіть його мати служить на Донеччині ― керує суворо, але дбайливо. У виданні називають цей підхід tough love. «Іноді доводиться кричати чи змушувати когось виконувати фізичні вправи, але лише для того, щоб [зрештою] зберегти їм життя», ― каже про свій стиль сам Кішак.
Колишніх вʼязнів жорстокість війни дивує мало. Так, 47-річний Геннадій із позивним «Вікіпедія» провів у тюрмі три з половиною роки, був засуджений за вбивство та збройне пограбування. Кордон із Росією він перетнув без особливих хвилювань. «Не те щоб я побачив багато жахливого, хіба що росіянина без верхньої половини тіла, ― каже він. ― Нижня в порядку, а верхньої ніби й не було». Повернувшись із завдання на базу, що кілометрів за десять від російсько-українського кордону, Вікіпедія налягає на хліб із майонезом.
Підрозділ Кішака зайшов на російську територію 10 серпня ― за чотири дні після того, як передові українські сили вибили звідти російські війська. Видання описує одну з операцій, в яких брали участь бійці Кішака. Майже 70 чеченців намагались прорватись на українську територію північніше від захопленої Україною Суджі, щоб ударити в тил українським військам. «Це була ще та халепа, ― згадує Назарій. ― Колона з 70 чеченців. Усі вже зі святим Петром».
Участь підрозділу в бойових діях, пише The Economist, свідчить про кадрові проблеми української армії. Тому в ЗСУ і вдались до практики, що вже давно поширена в Росії, ― брати на фронт колишніх вʼязнів. Кішак же пояснює своє ставлення до засуджених так: «Кожен заслуговує в житті на другий шанс, крім ґвалтівників і Путіна». Він ретельно відбирає солдатів ― та коли вони вже потрапляють у його підрозділ, то мають такі ж самі права, що й решта бійців.
Засуджені радіють своїм новим карʼєрам через відчуття своєї потрібності суспільству. Геннадій «Вікіпедія» каже, що застосовує свою технічну освіту в роботі з дронами та РЕБом. А Кішак зазначає, що варто бути готовими до всього і що ніхто не знає, куди операції ЗСУ занесуть їх у майбутньому. «Я завжди хотів відкрити кіоск шаурми в Москві», ― зізнається він виданню.
#інозмі
@babel
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM