📰 «Глобальний Південь» хоче, щоб війна завершилась ― і байдуже як саме. Огляд матеріалів іноземних медіа 31 травня
🖌 Великий матеріал про підтримку України серед країн «глобального Півдня» опублікувало видання Politico. Привід для нього ― щорічний дипломатичний форум Shangri-La Dialogue, який 31 травня почався в Сінгапурі. Україна відправила туди потужну дипломатичну команду, досі сподіваючись привернути увагу країн регіону до російсько-української війни й спонукати бодай не торгувати з росією. Однак якщо до 7 жовтня минулого року Києву вдалося дещо просунутись, із початком війни в Газі його позиції погіршились, пише видання. Ті ж союзники України, які наполягали, що необхідно захистити меншу країну від більшого і могутнішого ворога, у ситуації, яка для багатьох країн за межами Європи й Північної Америки є схожою, підтримали Ізраїль, а не Газу. Пропаганда зіграла свою роль і, наприклад, Німеччину мешканці «глобального Півдня» тепер часто сприймають як країну, що схвалює вбивства десятків тисяч мирних мешканців Гази. А оскільки Берлін підтримує Київ, боротьба України для частини мешканців і політиків Індонезії чи Малайзії стала більш сумнівною.
Зрештою, події в Газі багатьом у регіоні ближчі, ніж десь у Європі. Адже там теж мусульмани. «Я думаю, настрої змінились, ― каже виданню старший дослідник Міжнародного інституту стратегічних досліджень Сінгапуру Іван Лаксмана. ― За Газу в південно-східній Азії переживають більше, ніж за Україну».
Загалом, Азія не вважає російсько-українську війну «своєю», ідеться у статті. «Є відчуття втоми: деякі країни регіону вже хочуть, щоб війна просто скінчилась ― і байдуже як саме», ― сказав на умовах анонімності впливовий європейський дипломат. Та й тут є виняток ― країни, що мають вихід до Південнокитайського моря. Всупереч нормам міжнародного права Китай вважає його своїм «за історичним правом» і поводиться там агресивно, будуючи штучні острови з військовими базами на них. Філіппіни й Вʼєтнам потерпають від цього найдужче ― тому, наприклад, Філіппіни постійно голосують в ООН за засудження російської агресії, пише видання.
🖌 Також варта уваги редакційна стаття The Washington Post про те, що дозволити Україні бити по росії американською зброєю ― вірне рішення. Щоправда, аби запобігти хаосу, США мають суворо обмежити застосування цієї зброї військовими обʼєктами, пише видання.
#інозмі
@babel
🖌 Великий матеріал про підтримку України серед країн «глобального Півдня» опублікувало видання Politico. Привід для нього ― щорічний дипломатичний форум Shangri-La Dialogue, який 31 травня почався в Сінгапурі. Україна відправила туди потужну дипломатичну команду, досі сподіваючись привернути увагу країн регіону до російсько-української війни й спонукати бодай не торгувати з росією. Однак якщо до 7 жовтня минулого року Києву вдалося дещо просунутись, із початком війни в Газі його позиції погіршились, пише видання. Ті ж союзники України, які наполягали, що необхідно захистити меншу країну від більшого і могутнішого ворога, у ситуації, яка для багатьох країн за межами Європи й Північної Америки є схожою, підтримали Ізраїль, а не Газу. Пропаганда зіграла свою роль і, наприклад, Німеччину мешканці «глобального Півдня» тепер часто сприймають як країну, що схвалює вбивства десятків тисяч мирних мешканців Гази. А оскільки Берлін підтримує Київ, боротьба України для частини мешканців і політиків Індонезії чи Малайзії стала більш сумнівною.
Зрештою, події в Газі багатьом у регіоні ближчі, ніж десь у Європі. Адже там теж мусульмани. «Я думаю, настрої змінились, ― каже виданню старший дослідник Міжнародного інституту стратегічних досліджень Сінгапуру Іван Лаксмана. ― За Газу в південно-східній Азії переживають більше, ніж за Україну».
Загалом, Азія не вважає російсько-українську війну «своєю», ідеться у статті. «Є відчуття втоми: деякі країни регіону вже хочуть, щоб війна просто скінчилась ― і байдуже як саме», ― сказав на умовах анонімності впливовий європейський дипломат. Та й тут є виняток ― країни, що мають вихід до Південнокитайського моря. Всупереч нормам міжнародного права Китай вважає його своїм «за історичним правом» і поводиться там агресивно, будуючи штучні острови з військовими базами на них. Філіппіни й Вʼєтнам потерпають від цього найдужче ― тому, наприклад, Філіппіни постійно голосують в ООН за засудження російської агресії, пише видання.
🖌 Також варта уваги редакційна стаття The Washington Post про те, що дозволити Україні бити по росії американською зброєю ― вірне рішення. Щоправда, аби запобігти хаосу, США мають суворо обмежити застосування цієї зброї військовими обʼєктами, пише видання.
#інозмі
@babel
📰 Як росія намагалась відправити на війну засуджених жінок. Огляд матеріалів іноземних медіа 3 червня
🖌 Розслідування про спроби росії залучити на фронт близько тисячі жінок, які відбували покарання в тюрмах, опублікувало Radio Liberty. Про намір залучати на фронт вʼязнів у росії заговорили під кінець 2022 року. За даними правозахисників, росіяни зібрали близько тисячі увʼязнених жінок. Торік вони почали виконувати завдання.
У підготовку увʼязнених росіяни не вкладались. Видання цитує одну з увʼязнених, яка сиділа за участь у незаконному обігу наркотиків. Працювала вона продавцем, жодних специфічних знань не мала. Військові перевірили лише її здоровʼя ― і призначили снайперкою, при тому, що вона жодного разу доти не тримала в руках зброї.
Зрештою, співрозмовниці Radio Liberty пощастило, оскільки вона працювала в медичній частині в Донецьку. Багатьом іншим жінкам таки довелось відправитись на фронт ― де щонайменше десятки загинули. Чимало з цих жінок, за словами співрозмовників медіа з-поміж учасниць експерименту, були залежними від алкоголю й наркотиків. Вони не показали себе ефективно як військові-окупанти, тож росіяни вирішили згорнути програму. Незадоволені експериментом і самі колишні увʼязнені (частину з тих, хто вижив, врешті помилували). Вони скаржаться, що рекрутери обіцяли одні гроші, а насправді виплати були неспівмірно меншими, пише видання.
🖌 Також варті уваги текст The New York Times про те, як росіяни вкрали з херсонського закладу для дітей-сиріт 48 немовлят і що сталося з ними потім ― і стаття The Washington Post про те, як Білий дім «нетипово швидко» дозволив Україні бити американською зброєю по цілях у росії, хоч і спізнився при цьому на 17 днів російського наступу на Харківщині.
#інозмі
@babel
🖌 Розслідування про спроби росії залучити на фронт близько тисячі жінок, які відбували покарання в тюрмах, опублікувало Radio Liberty. Про намір залучати на фронт вʼязнів у росії заговорили під кінець 2022 року. За даними правозахисників, росіяни зібрали близько тисячі увʼязнених жінок. Торік вони почали виконувати завдання.
У підготовку увʼязнених росіяни не вкладались. Видання цитує одну з увʼязнених, яка сиділа за участь у незаконному обігу наркотиків. Працювала вона продавцем, жодних специфічних знань не мала. Військові перевірили лише її здоровʼя ― і призначили снайперкою, при тому, що вона жодного разу доти не тримала в руках зброї.
Зрештою, співрозмовниці Radio Liberty пощастило, оскільки вона працювала в медичній частині в Донецьку. Багатьом іншим жінкам таки довелось відправитись на фронт ― де щонайменше десятки загинули. Чимало з цих жінок, за словами співрозмовників медіа з-поміж учасниць експерименту, були залежними від алкоголю й наркотиків. Вони не показали себе ефективно як військові-окупанти, тож росіяни вирішили згорнути програму. Незадоволені експериментом і самі колишні увʼязнені (частину з тих, хто вижив, врешті помилували). Вони скаржаться, що рекрутери обіцяли одні гроші, а насправді виплати були неспівмірно меншими, пише видання.
🖌 Також варті уваги текст The New York Times про те, як росіяни вкрали з херсонського закладу для дітей-сиріт 48 немовлят і що сталося з ними потім ― і стаття The Washington Post про те, як Білий дім «нетипово швидко» дозволив Україні бити американською зброєю по цілях у росії, хоч і спізнився при цьому на 17 днів російського наступу на Харківщині.
#інозмі
@babel
📰 Карта зруйнованих росіянами будівель в Україні. Огляд матеріалів іноземних медіа 4 червня
🖌 Великий матеріал із аналізом усіх руйнацій внаслідок повномасштабного російського вторгнення в Україну підготувало видання The New York Times. Для цього супутникові зображення з України проаналізували команди з американських університетів ― вийшло зʼясувати, скільки будівель було знищено й пошкоджено, скільки вціліло. У підсумку видання зробило чимало показової інфографіки: видно, що в Ірпені росіяни знищили чи пошкодили 20% будівель, у Маріуполі не стало 237 шкіл.
На тимчасово окупованих росією територіях теж є руйнування, зокрема у Криму, який перебуває під частими атаками українських сил. Однак ці руйнації не йдуть у жодне порівняння з тим, що скоєно на територіях, які росія атакувала з 23 лютого 2022 року, пише видання.
На відбудову поселень на кшталт Марʼїнки ― одного з найбільш зруйнованих селищ у цій війні ― підуть мільярди доларів, які Україна сподівається отримати за рахунок заморожених російських резервів. Однак навіть якщо все відбудеться за найкращим сценарієм, мільярди не вирішать іншої проблеми ― зруйнованих війною спільнот. NYT зосереджує особливу увагу на Марʼїнці ― колись тихому аграрному поселенні, в якому після індустріалізації Донбасу зʼявились шахта, молокозавод, хлібозавод, фабрика з виробництва шин, громадська лазня і два басейни. Люди тут жили заможно, зводячи великі за радянськими мірками хати.
У 1990-ті місцевим допомогло вижити присадибне господарство. У 2010-ті Марʼїнка, завдяки економічному буму, знову стала зростати. Доки у 2014-му підозрілі чоловіки не почали викрадати в місцевих автівки, а згодом не встановили проросійську «адміністрацію».
ЗСУ вдалось відвоювати Марʼїнку, яка, втім, зберігала статус прифронтового міста й потерпала від обстрілів. Попри це, життя в Марʼїнці тривало, і часом, коли дув західний вітер, місцеві запускали в небо жовто-блакитні кульки, щоб ті приземлились на тимчасово окупованій території Донеччини.
Зараз у Марʼїнці «згоріло все, що могло горіти», стверджують українські військові. Після довгих оборонних боїв наприкінці 2023-го росіяни окупували те, що лишилось від поселення. Тепер згори не видно навіть контурів багатьох будівель ― це просто купи каміння.
Видання описує історію кількох сімей, які поколіннями жили в Марʼїнці. Чимало місцевих, з тих, які зазвичай не виїздили з рідного міста, тепер у Покровську, хтось вирішив залишити країну взагалі. «Коли я заплющую очі, бачу своє минуле життя в деталях: наші ворота, нашу велику кухню з полицями, ― розповідає виданню 34-річна Ірина Грушковська. ― А як розплющую ― розумію, що нічого з цього більше немає».
#інозмі
@babel
🖌 Великий матеріал із аналізом усіх руйнацій внаслідок повномасштабного російського вторгнення в Україну підготувало видання The New York Times. Для цього супутникові зображення з України проаналізували команди з американських університетів ― вийшло зʼясувати, скільки будівель було знищено й пошкоджено, скільки вціліло. У підсумку видання зробило чимало показової інфографіки: видно, що в Ірпені росіяни знищили чи пошкодили 20% будівель, у Маріуполі не стало 237 шкіл.
На тимчасово окупованих росією територіях теж є руйнування, зокрема у Криму, який перебуває під частими атаками українських сил. Однак ці руйнації не йдуть у жодне порівняння з тим, що скоєно на територіях, які росія атакувала з 23 лютого 2022 року, пише видання.
На відбудову поселень на кшталт Марʼїнки ― одного з найбільш зруйнованих селищ у цій війні ― підуть мільярди доларів, які Україна сподівається отримати за рахунок заморожених російських резервів. Однак навіть якщо все відбудеться за найкращим сценарієм, мільярди не вирішать іншої проблеми ― зруйнованих війною спільнот. NYT зосереджує особливу увагу на Марʼїнці ― колись тихому аграрному поселенні, в якому після індустріалізації Донбасу зʼявились шахта, молокозавод, хлібозавод, фабрика з виробництва шин, громадська лазня і два басейни. Люди тут жили заможно, зводячи великі за радянськими мірками хати.
У 1990-ті місцевим допомогло вижити присадибне господарство. У 2010-ті Марʼїнка, завдяки економічному буму, знову стала зростати. Доки у 2014-му підозрілі чоловіки не почали викрадати в місцевих автівки, а згодом не встановили проросійську «адміністрацію».
ЗСУ вдалось відвоювати Марʼїнку, яка, втім, зберігала статус прифронтового міста й потерпала від обстрілів. Попри це, життя в Марʼїнці тривало, і часом, коли дув західний вітер, місцеві запускали в небо жовто-блакитні кульки, щоб ті приземлились на тимчасово окупованій території Донеччини.
Зараз у Марʼїнці «згоріло все, що могло горіти», стверджують українські військові. Після довгих оборонних боїв наприкінці 2023-го росіяни окупували те, що лишилось від поселення. Тепер згори не видно навіть контурів багатьох будівель ― це просто купи каміння.
Видання описує історію кількох сімей, які поколіннями жили в Марʼїнці. Чимало місцевих, з тих, які зазвичай не виїздили з рідного міста, тепер у Покровську, хтось вирішив залишити країну взагалі. «Коли я заплющую очі, бачу своє минуле життя в деталях: наші ворота, нашу велику кухню з полицями, ― розповідає виданню 34-річна Ірина Грушковська. ― А як розплющую ― розумію, що нічого з цього більше немає».
#інозмі
@babel
📰 Україна невдоволена темпами навчання пілотів F-16. Огляд матеріалів іноземних медіа 5 червня
🖌 Про чергову точку напруги між Україною й США ― навчання пілотів винищувачів F-16 ― пише Politico. Поточні темпи й обсяги навчання такі, що до кінця року в ЗСУ будуть лише 20 людей, які пройшли відповідні курси ― при тому, що для управління ескадрильєю літаків з 20 бортів потрібно 40 людей. Київ може надати 30 людей, готових до навчання, вже зараз ― при тому, що наразі курси проходять 16 людей. Але партнери стверджують, що просто не можуть стільки взяти, пише медіа. Відтак може виявитись, що під кінець року Україна матиме більше бортів F-16, ніж людей, здатних ними керувати ― адже Данія, Норвегія, Нідерланди та Бельгія погодились передати Києву понад 60 таких винищувачів.
Проблеми з навчанням частково є результатом обставин, пише видання. На летовищі в Аризоні є місце для одночасного навчання лише 12 українців. У Данії, де зараз проходять навчання четверо пілотів, планують перепрофілювати навчальний центр під сучасніші літаки F-35. А центр у Румунії, на який розраховують і Україна, й частина країн НАТО, досі не запрацював.
Утім, якби Пентагон хотів, то цих обмежень можна було б уникнути, впевнена українська сторона. Той же центр в Аризоні завантажений через те, що паралельно проводить перепідготовку своїх пілотів та льотчиків дружніх країн. Київ визнає, що повністю скасовувати попередньо складені плани навчань не варто ― однак становище України таке, що частково розклад можна було б і змінити, пише Politico.
Американські військові різних щаблів зараз наголошують, що F-16 мало що змінять у російсько-українській війні. Що спершу їхня місія обмежуватиметься збиттям ракет та дронів і що до лінії фронту вони не наближатимуться, адже там засоби російської РЕБ легко їх збиватимуть. Утім, це правда лише для невеликої кількості літаків, стверджують співрозмовники видання. Якщо повна ескадрилья F-16 буде залучена в операції, скажімо, на Харківщині, розподіливши між собою завдання, то вони зможуть завдати ефективного ураження ворогу, зокрема й на його території.
У цьому чимало залежить і від ракет, які виділять для переданих Україні літаків, пише Politico. Зараз країни Заходу вже домовляються між собою, скільки ракет яка з них готова виділити Україні, щоб не спустошувати власні склади.
🖌 Також варті уваги текст The New York Times про блекаути в Україні ― енергетики, зокрема, пропонують вирішити ситуацію за допомогою невеликих дизель-генераторів, однак для цього знадобиться не менше року. І те ж Politico пише про складне становище України у війні на тлі відзначення 80-річчя висадки союзних військ у Нормандії. Зараз ті самі союзники не докладають достатньо зусиль для перемоги Києва ― що має не менше символічне значення, ніж події 1944-го.
#інозмі
@babel
🖌 Про чергову точку напруги між Україною й США ― навчання пілотів винищувачів F-16 ― пише Politico. Поточні темпи й обсяги навчання такі, що до кінця року в ЗСУ будуть лише 20 людей, які пройшли відповідні курси ― при тому, що для управління ескадрильєю літаків з 20 бортів потрібно 40 людей. Київ може надати 30 людей, готових до навчання, вже зараз ― при тому, що наразі курси проходять 16 людей. Але партнери стверджують, що просто не можуть стільки взяти, пише медіа. Відтак може виявитись, що під кінець року Україна матиме більше бортів F-16, ніж людей, здатних ними керувати ― адже Данія, Норвегія, Нідерланди та Бельгія погодились передати Києву понад 60 таких винищувачів.
Проблеми з навчанням частково є результатом обставин, пише видання. На летовищі в Аризоні є місце для одночасного навчання лише 12 українців. У Данії, де зараз проходять навчання четверо пілотів, планують перепрофілювати навчальний центр під сучасніші літаки F-35. А центр у Румунії, на який розраховують і Україна, й частина країн НАТО, досі не запрацював.
Утім, якби Пентагон хотів, то цих обмежень можна було б уникнути, впевнена українська сторона. Той же центр в Аризоні завантажений через те, що паралельно проводить перепідготовку своїх пілотів та льотчиків дружніх країн. Київ визнає, що повністю скасовувати попередньо складені плани навчань не варто ― однак становище України таке, що частково розклад можна було б і змінити, пише Politico.
Американські військові різних щаблів зараз наголошують, що F-16 мало що змінять у російсько-українській війні. Що спершу їхня місія обмежуватиметься збиттям ракет та дронів і що до лінії фронту вони не наближатимуться, адже там засоби російської РЕБ легко їх збиватимуть. Утім, це правда лише для невеликої кількості літаків, стверджують співрозмовники видання. Якщо повна ескадрилья F-16 буде залучена в операції, скажімо, на Харківщині, розподіливши між собою завдання, то вони зможуть завдати ефективного ураження ворогу, зокрема й на його території.
У цьому чимало залежить і від ракет, які виділять для переданих Україні літаків, пише Politico. Зараз країни Заходу вже домовляються між собою, скільки ракет яка з них готова виділити Україні, щоб не спустошувати власні склади.
🖌 Також варті уваги текст The New York Times про блекаути в Україні ― енергетики, зокрема, пропонують вирішити ситуацію за допомогою невеликих дизель-генераторів, однак для цього знадобиться не менше року. І те ж Politico пише про складне становище України у війні на тлі відзначення 80-річчя висадки союзних військ у Нормандії. Зараз ті самі союзники не докладають достатньо зусиль для перемоги Києва ― що має не менше символічне значення, ніж події 1944-го.
#інозмі
@babel
📰 «Газпром» став збитковим ― і це надовго. Ймовірно, на роки. Огляд матеріалів іноземних медіа 6 червня
🖌 «Єдина світла пляма в російській економіці», держкомпанія «Газпром», зафіксувала перший з початку століття квартальний збиток ― і, швидше за все, це перший у черзі багатьох подібних кварталів, пише The Washington Post. Видання посилається на внутрішній звіт компанії, в якому йдеться, що продажі до Китаю чи Індії не покрили збитків від втрати споживачів у Європі. Якщо ситуація кардинально не зміниться, найбільша компанія Росії не компенсує втрат щонайменше до 2035 року, йдеться в повідомленні «Газпрому».
Одна з причин проблем ключової російської компанії у тому, що вона покладається в основному на транспортування газу по трубах. А більшість газогонів ішла до Європи: Китай лише міркує про те, чи запускати другу нитку російсько-китайського газопроводу. Натомість у термінали скрапленого газу, які дають можливість транспортувати пальне танкерами в далекі країни, росія інвестувала мало. І тепер пожинає плоди своєї політики. Росія, яку сенатор Джон Маккейн називав «АЗС, що мімікрує під державу», ризикує запустити маховик інфляції, подібний на венесуельський. І для того, щоб це сталося швидше й відчутніше, США мають не стримувати експорту скрапленого газу, пише видання. Країни на кшталт Швеції чи Фінляндії, які зробили однозначний вибір на користь НАТО, волітимуть купувати його, а не російський товар. Чим прискорять занепад путінської «імперії».
🖌 Також варті уваги колонка-пересторога від редактора Time, що жорсткіша позиція США щодо Росії та погроза Кремля атакувати натівських інструкторів в Україні здатні швидко призвести до значної ескалації війни, а також текст Politico про Південно-Африканську Республіку: передвиборчі суперечки там спонукають до того, щоб найбільша партія зайняла проукраїнську позицію.
#інозмі
@babel
🖌 «Єдина світла пляма в російській економіці», держкомпанія «Газпром», зафіксувала перший з початку століття квартальний збиток ― і, швидше за все, це перший у черзі багатьох подібних кварталів, пише The Washington Post. Видання посилається на внутрішній звіт компанії, в якому йдеться, що продажі до Китаю чи Індії не покрили збитків від втрати споживачів у Європі. Якщо ситуація кардинально не зміниться, найбільша компанія Росії не компенсує втрат щонайменше до 2035 року, йдеться в повідомленні «Газпрому».
Одна з причин проблем ключової російської компанії у тому, що вона покладається в основному на транспортування газу по трубах. А більшість газогонів ішла до Європи: Китай лише міркує про те, чи запускати другу нитку російсько-китайського газопроводу. Натомість у термінали скрапленого газу, які дають можливість транспортувати пальне танкерами в далекі країни, росія інвестувала мало. І тепер пожинає плоди своєї політики. Росія, яку сенатор Джон Маккейн називав «АЗС, що мімікрує під державу», ризикує запустити маховик інфляції, подібний на венесуельський. І для того, щоб це сталося швидше й відчутніше, США мають не стримувати експорту скрапленого газу, пише видання. Країни на кшталт Швеції чи Фінляндії, які зробили однозначний вибір на користь НАТО, волітимуть купувати його, а не російський товар. Чим прискорять занепад путінської «імперії».
🖌 Також варті уваги колонка-пересторога від редактора Time, що жорсткіша позиція США щодо Росії та погроза Кремля атакувати натівських інструкторів в Україні здатні швидко призвести до значної ескалації війни, а також текст Politico про Південно-Африканську Республіку: передвиборчі суперечки там спонукають до того, щоб найбільша партія зайняла проукраїнську позицію.
#інозмі
@babel
📰 Економічний форум у Петербурзі став «театром кабукі» для країн глобального Півдня. Огляд матеріалів іноземних медіа 7 червня
🖌 На сайті американської медійної компанії CNBC вийшов матеріал про черговий Санкт-Петербурзький економічний форум ― російську подобу Всесвітнього економічного форуму в Давосі. Видання згадує, що формально на форумі були представники понад сотні держав, і росіяни намагалися вразити масштабами й альтернативними «західному порядку денному» дискусійними темами на кшталт «Імперія зла: чи вдалось Заходу демонізувати Росію?». Утім, про реальну вагу форуму свідчить те, що жодної великої угоди ані між компаніями, ані з іншими державами не підписали. А з, наприклад, європейських країн офіційно були представлені лише записні союзники Путіна ― Словаччина й Угорщина. Від останньої форум відвідав міністр закордонних справ країни Петер Сіярто, який, як сформульовано у статті, ошивається там ледь не щороку.
Загалом СПЕФ показав, які держави й компанії не гребують вести бізнес із країною, що напала на сусіда, пише видання. Переважно це були країни Африки, Азії та Латинської Америки. Однак і вони остерігались гучних, наприклад політичних, заяв. Їх намагався робити Путін ― так, він знову заговорив про розширення неформальної групи BRICS, що є альтернативним «Великій сімці» об’єднанням Бразилії, Росії, Індії, Китаю та Південної Африки. Ішлося, зокрема, про плани залучити до BRICS і Туреччину. Однак аналітик з питань міжнародних відносин Макс Гесс у коментарі CNBC назвав це порожнім струсанням повітря. Бо навряд чи Туреччина ризикне стати повноцінним учасником обʼєднання з дискредитованою країною, та й голос BRICS у світі малопомітний. Тож усі заяви, які лунали на «російському Давосі», за словами Гесса, ― лише «політичний театр кабукі» для глядачів з глобального Півдня.
🖌 Також варті уваги текст Fortune про те, як Південна Корея через війну стає центром виробництва зброї (країні вдається виробляти більше і дешевше за ті ж США) і фоторепортаж The New York Times зі східного прикордоння України.
#інозмі
@babel
🖌 На сайті американської медійної компанії CNBC вийшов матеріал про черговий Санкт-Петербурзький економічний форум ― російську подобу Всесвітнього економічного форуму в Давосі. Видання згадує, що формально на форумі були представники понад сотні держав, і росіяни намагалися вразити масштабами й альтернативними «західному порядку денному» дискусійними темами на кшталт «Імперія зла: чи вдалось Заходу демонізувати Росію?». Утім, про реальну вагу форуму свідчить те, що жодної великої угоди ані між компаніями, ані з іншими державами не підписали. А з, наприклад, європейських країн офіційно були представлені лише записні союзники Путіна ― Словаччина й Угорщина. Від останньої форум відвідав міністр закордонних справ країни Петер Сіярто, який, як сформульовано у статті, ошивається там ледь не щороку.
Загалом СПЕФ показав, які держави й компанії не гребують вести бізнес із країною, що напала на сусіда, пише видання. Переважно це були країни Африки, Азії та Латинської Америки. Однак і вони остерігались гучних, наприклад політичних, заяв. Їх намагався робити Путін ― так, він знову заговорив про розширення неформальної групи BRICS, що є альтернативним «Великій сімці» об’єднанням Бразилії, Росії, Індії, Китаю та Південної Африки. Ішлося, зокрема, про плани залучити до BRICS і Туреччину. Однак аналітик з питань міжнародних відносин Макс Гесс у коментарі CNBC назвав це порожнім струсанням повітря. Бо навряд чи Туреччина ризикне стати повноцінним учасником обʼєднання з дискредитованою країною, та й голос BRICS у світі малопомітний. Тож усі заяви, які лунали на «російському Давосі», за словами Гесса, ― лише «політичний театр кабукі» для глядачів з глобального Півдня.
🖌 Також варті уваги текст Fortune про те, як Південна Корея через війну стає центром виробництва зброї (країні вдається виробляти більше і дешевше за ті ж США) і фоторепортаж The New York Times зі східного прикордоння України.
#інозмі
@babel
📰 Через війну в Україні істотно виріс ринок енергетичних напоїв. Огляд матеріалів іноземних медіа 10 червня
🖌 «Ці бляшанки можна побачити всюди. Запхані в жилети для боєприпасів. Впереміш із кулями в наплічниках. У багажниках автівок. Або ж, уже зімʼяті й порожні, в окопах біля мертвих росіян». Це фрагмент статті The New York Times, присвяченої продукту, такому популярному серед українських військових, що він став для них своєрідною валютою. Мова про енергетики ― напої з кофеїном, таурином чи екстрактом тропічного фрукта гуарана, які нібито допомагають тримати свідомість зосередженою, а тіло ― в тонусі. Попри загалом невтішну ситуацію в економіці, ринок енергетичних напоїв в Україні від початку повномасштабного вторгнення виріс на 50%, пише видання. Зʼявилися нові бренди ― наприклад, у статті згадується бренд енергетиків «Воля», запущений одним з найбільших виробників бутильованої питної води в регіоні. Виробнича лінія розрахована на випуск 16 тисяч бляшанок «Волі» щогодини. І попит покриває ці обсяги ― як і продукцію брендів Non Stop, Pit Bull, Monster, Hell, Red Bull і ще багатьох давно відомих або нових торгових марок енергетиків, які тепер часто використовують патріотичні символи й камуфляжні кольори.
Цивільні українці тепер також пʼють більше енергетиків, пише видання. Одна стандартна бляшанка такого напою містить стільки ж кофеїну, що й чашка кави. Однак щоб заварити каву, треба окріп, тобто електрика чи газ, а також час. В умовах блекаутів і стресу це доступно не завжди, а от енергетик треба тільки відкрити. На фронті ж це часом взагалі єдиний спосіб швидко втамувати спрагу й отримати заряд енергії. «Прокидаючись вранці, я випиваю енергетик. Вирушаючи в патруль ― випиваю [ще бляшанку]. Перед тим, як іти в атаку ― ще енергетик, ― пояснює виданню український розвідник на позивний «Псих». ― Коли тобі доводиться йти три, чотири чи сім кілометрів із 40 кілограмами спорядження, ти вкритий потом і не те щоб особливо їв чи спав кілька днів. Якщо ти не пʼєш цю штуку ― де ти візьмеш енергію для фінального ривка?»
У крамницях прифронтових регіонів енергетики продають паками ― видання публікує фото, де обабіч проходу до кіоска зведено «стіни» з упаковок Non Stop і Burn. Втім, активне споживання енергетиків може негативно впливати на організм. Видання наводить дані дослідження 2018 року, де такі напої називають однією з причин розвитку депресії, тривожності, агресивної поведінки та, як не дивно, хронічної втоми серед американських солдатів. Інший український солдат на позивний «Бача» згадує одного зі своїх старших побратимів, що мав звичку випивати по 10 бляшанок енергетиків на день. Він мав проблеми із серцем і минулої зими помер ― чоловіка знайшли на підлозі в туалеті, в руці він тримав енергетик. Втім, більшість його побратимів на ймовірні негативні наслідки від кофеїну та інших тонізуючих складників таких напоїв зараз не зважають.
Це лише початок огляду. Резюме матеріалів про наслідки арештів чиновників російського Міноборони, ризики використання штучного інтелекту на війні, результат виборів до Європарламенту для України та обурення мешканців італійського міста через табличку з привітанням від Путіна відтепер доступні для підписників нашого Patreon!
#інозмі
@babel
🖌 «Ці бляшанки можна побачити всюди. Запхані в жилети для боєприпасів. Впереміш із кулями в наплічниках. У багажниках автівок. Або ж, уже зімʼяті й порожні, в окопах біля мертвих росіян». Це фрагмент статті The New York Times, присвяченої продукту, такому популярному серед українських військових, що він став для них своєрідною валютою. Мова про енергетики ― напої з кофеїном, таурином чи екстрактом тропічного фрукта гуарана, які нібито допомагають тримати свідомість зосередженою, а тіло ― в тонусі. Попри загалом невтішну ситуацію в економіці, ринок енергетичних напоїв в Україні від початку повномасштабного вторгнення виріс на 50%, пише видання. Зʼявилися нові бренди ― наприклад, у статті згадується бренд енергетиків «Воля», запущений одним з найбільших виробників бутильованої питної води в регіоні. Виробнича лінія розрахована на випуск 16 тисяч бляшанок «Волі» щогодини. І попит покриває ці обсяги ― як і продукцію брендів Non Stop, Pit Bull, Monster, Hell, Red Bull і ще багатьох давно відомих або нових торгових марок енергетиків, які тепер часто використовують патріотичні символи й камуфляжні кольори.
Цивільні українці тепер також пʼють більше енергетиків, пише видання. Одна стандартна бляшанка такого напою містить стільки ж кофеїну, що й чашка кави. Однак щоб заварити каву, треба окріп, тобто електрика чи газ, а також час. В умовах блекаутів і стресу це доступно не завжди, а от енергетик треба тільки відкрити. На фронті ж це часом взагалі єдиний спосіб швидко втамувати спрагу й отримати заряд енергії. «Прокидаючись вранці, я випиваю енергетик. Вирушаючи в патруль ― випиваю [ще бляшанку]. Перед тим, як іти в атаку ― ще енергетик, ― пояснює виданню український розвідник на позивний «Псих». ― Коли тобі доводиться йти три, чотири чи сім кілометрів із 40 кілограмами спорядження, ти вкритий потом і не те щоб особливо їв чи спав кілька днів. Якщо ти не пʼєш цю штуку ― де ти візьмеш енергію для фінального ривка?»
У крамницях прифронтових регіонів енергетики продають паками ― видання публікує фото, де обабіч проходу до кіоска зведено «стіни» з упаковок Non Stop і Burn. Втім, активне споживання енергетиків може негативно впливати на організм. Видання наводить дані дослідження 2018 року, де такі напої називають однією з причин розвитку депресії, тривожності, агресивної поведінки та, як не дивно, хронічної втоми серед американських солдатів. Інший український солдат на позивний «Бача» згадує одного зі своїх старших побратимів, що мав звичку випивати по 10 бляшанок енергетиків на день. Він мав проблеми із серцем і минулої зими помер ― чоловіка знайшли на підлозі в туалеті, в руці він тримав енергетик. Втім, більшість його побратимів на ймовірні негативні наслідки від кофеїну та інших тонізуючих складників таких напоїв зараз не зважають.
Це лише початок огляду. Резюме матеріалів про наслідки арештів чиновників російського Міноборони, ризики використання штучного інтелекту на війні, результат виборів до Європарламенту для України та обурення мешканців італійського міста через табличку з привітанням від Путіна відтепер доступні для підписників нашого Patreon!
#інозмі
@babel
🖌 Понад два роки спровокованої Росією війни призвели до загибелі чи важкої інвалідності понад пів мільйона її громадян. Росія ― ізгой у західному світі, у місцевих корупціонерів та бізнесменів конфіскували вілли й дорогі яхти, у країні зникли сотні видів продуктів іноземних брендів, закрились десятки заводів. І попри це, російське суспільство зараз здається міцнішим та спокійнішим, ніж до війни. Чому так, у статті для The Atlantic спробувала пояснити американська журналістка й письменниця російського походження Анастасія Едель. І вона звертається в першу чергу до історичного досвіду Росії.
Починаючи з утворення держави в XV столітті й до кінця 1980-х у Росії фактично не було розподілу гілок влади. Держава була непорушною, і не було ніяких стримуючих факторів від вчинення жорстокості щодо своїх же громадян. Тоді як у Західній Європі поетапно розвивався інструментарій контролю громадян над діями влади, поваги до особистості та її власності, у російських школах досі залишається популярною приказка: «Я ― остання літера в алфавіті», пише Едель. Суспільство в Росії підпорядковане державі ― фактично людина має проживати своє життя так, щоб дати державі якнайбільше. Останні роки Радянського Союзу та 1990-ті змінили цю установку ― але, як виявилось, тимчасово.
Як показали останні роки, уклад життя росіян не надто добре підходить для спокійних часів, але прекрасний для війни. Брак верховенства права та громадянських свобод, авторитарна влада допомагають перелаштувати країну на воєнні рейки й системніше відправляти росіян на смерть. Так було і 500 років тому, коли росіяни захоплювали сусідні держави під приводом «збирання російських земель». Так відбувається й зараз, коли Росія нібито «захищається від посягань іноземців». Едель переповідає пропагандистську історію з російських медіа: молодий окупант, який втратив на війні частину ступні, отримав щедрі виплати від держави й, сидячи вдома, грає в компʼютерні ігри. «Тепер я маю все», ― каже він. Так само щасливі й мільйони інших росіян: більш як половина з них, ідеться у статті, задоволені напрямом розвитку країни. Те, що уряд завів їх у згубну мʼясорубку й позбавив перспектив розвитку паралельно з сучасним світом, росіян хвилює мало. А ті, кого поточний стан справ не влаштовує, і поскаржитись особливо на це не можуть, бо нема куди. «У Росії біль ― частина суспільного договору», ― пише авторка.
Настільки ж, як війна робить росіян сильнішими, вона може стати каталізатором ослаблення цієї країни, підсумовує авторка. У своєму національному міфі росіяни часто згадують війни 1812 року з Францією та 1941―1945 років із німецьким Третім Рейхом. Ці конфлікти, які відбувались на території Росії, завершились перемогою росіян. Але були й війни, що завершилися поразкою й призвели до серйозних катаклізмів усередині країни. Це російсько-японська війна 1904―1905 років та Перша світова війна, через які в Росії впала абсолютна монархія, а відтак цар взагалі втратив владу. Це й війна в Афганістані, яка стала однією з причин розпаду Радянського Союзу. Якщо Україна почне перемагати Росію зараз, Путін уже не зможе «продавати» своєму народу перемогу ― і це призведе до чергової кризи в Росії. І чергового шансу для цивілізованого світу щось у цій країні змінити, підсумовує Едель.
#інозмі
@babel
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
🖌 Великий текст про те, як Заходу переконати Росію, що він як партнер України протримається у війні довше за неї, опублікував на Foreign Affairs професор політології Джорджтаунського університету США Ден Альтман. Поточна допомога Україні ― критично важлива, її мають надавати й надалі, пише він. Та навіть нещодавній пакет підтримки Києва від Вашингтону на $61 мільярд у кращому разі допоможе ЗСУ відвоювати частину окупованих Росією територій, але ніяк не завершить війну. Щоб росіяни відмовилися від загарбницьких планів, вони мають усвідомити, що в перспективі їхні позиції слабшатимуть. «Якщо лідери Росії віритимуть, що врешті-решт переможуть, вони продовжать воювати. Зміна довгострокових розрахунків Москви настільки ж важлива, як і перемога в поточних битвах, ― пише Альтман. ― А щоб змінити ці розрахунки, треба інвестувати у виробництво зброї та боєприпасів стільки, щоб Росія чітко усвідомила, що найближчими роками Захід за спроможностями перевершить її військово-промисловий комплекс. Мета ― щоб російські правителі боялися затяжної війни. Цей страх життєво необхідний, аби завадити такій війні».
Способів вселити у росіян цей страх Альтман бачить три. Перший ― Захід надає переконливі гарантії довготривалої грошової та збройної підтримки України. Але наразі це не видається можливим, оскільки, наприклад, Джо Байден не може гарантувати вірність свого конкурента-республіканця підтримці Києва. Найефективнішим свідченням підтримки України є згода відправити сюди за потреби війська НАТО, пише Альтман. Та коли президент Франції Емманюель Макрон висловив цей намір, виявилось, що не всі партнери по Альянсу готові до такого кроку.
Другий спосіб показати довгострокову підтримку Заходом Києва ― наситити Україну сучасною зброєю. Очевидно, що б партнери не надали ЗСУ ― цей крок навряд чи спонукає Москву до ескалації, адже досі нічого такого не ставалось. Інша річ, що наразі на складах країн-партнерів України бракує зброї, аби покрити всі потреби сил української оборони. Тому залишається третій спосіб ― просто зараз виділити великі суми на розширення виробництва зброї на Заході. Цей умовний фонд чітко продемонструє: військова міць країн НАТО ― а отже, й України ― лише зростатиме. І в Росії тут шансів нема.
«Нові фабрики, зростання обсягів виробництва, довгострокові замовлення і багаторічне планування демонструють тривалу підтримку значно яскравіше за слова», ― пише Альтман. Недавнє відкриття нової фабрики General Dynamics із виробництва боєприпасів у Техасі ― крок у вірному напрямку, пише він. Якщо масштабувати цю тенденцію, вона призведе і до зміни настроїв у Росії.
Такий підхід може спровокувати страхи, що ідеться про чергову «вічну війну», схожу на дорогі поразки США у Вʼєтнамі, Афганістані та Іраку. Та це малоймовірно, впевнений автор. Громадянські війни та боротьба з диверсантами можуть затягнутись на роки, але міждержавні конфлікти високої інтенсивності, як війна між Росією та Україною, ― інакші. Дослідження показують, що жодна війна між державами щонайменше з 1815 року не тривала понад десятиліття. Зрозуміло, що російсько-українська війна буде коротшою. І на її тривалість безпосередньо вплине те, наскільки швидко Захід створить високоефективну систему виробництва зброї, підсумовує Альтман.
#інозмі
@babel
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
📰 Як Третя штурмова мобілізує колишніх вʼязнів. Огляд матеріалів іноземних медіа 13 червня
🖌 Із 26 тисяч українців, які наразі перебувають у місцях позбавлення волі, пʼять тисяч висловили бажання приєднатись до армії. Дві тисячі вже пройшли медкомісію та звільнені з увʼязнення за рішенням суду ― завдяки новій нормі, що дозволяє засудженим за нетяжкі злочини мобілізуватись до Сил оборони України. Журналісти СNN побували в одній з українських тюрем і описали процес, як вʼязнів рекрутують до Третьої штурмової бригади.
Спершу її представники запевнили чоловіків, що ніхто не виділятиме їх в окрему групу й не даватиме завдання «штрафбату», як це нерідко відбувається в росіян. Мета бригади ― включити людей з місць позбавлення волі до звичайних груп піхоти нарівні з рештою побратимів.
Частина вʼязнів слухали представника бригади уважно, дехто скептично всміхався. Однак усі стали пильно стежити за наступним спікером, який назвався за позивним ― Дато. 58-річний чоловік чимало часу провів у тюрмі ― він вийшов із чергового увʼязнення в лютому 2022 року, відсидівши 31 рік. За кілька годин після початку повномасштабного наступу росіян він уже стояв у черзі до військкомату.
Дато говорить, щедро використовуючи тюремний сленг, пише видання. Згадує про честь, обовʼязок і репутацію. «Це ваш шанс реабілітуватися в очах своїх дітей», ― каже він. Скептичні усмішки зникають.
Третя штурмова ― не перша бригада, яка побувала в цьому закладі. Доти із 700 увʼязнених до війська приєдналися майже сто. І військові, і представники Міністерства юстиції дивуються, чому це не спало їм на думку раніше, йдеться у статті. Схожість підходу з російським, де для, наприклад, «ПВК Вагнера» торік набирали десятки тисяч вʼязнів, значну частину з яких знищили в «мʼясних штурмах», українці відкидають. По-перше, ідеться лише про засуджених за нетяжкі злочини. По-друге, у такій мобілізації немає жодного примусу ― а в Росії такі факти були поширеними. По-третє, не буде ізоляції колишніх увʼязнених на фронті, а ключове, до чого апелюють рекрутери, ― це почуття патріотизму.
Того дня 17 увʼязнених зголосилися долучитися до Третьої штурмової. З них 12 пройшли відбір ― і це чимало, з огляду на жорсткі вимоги бригади щодо фізичної підготовки.
Один із вʼязнів, 28-річний Дмитро, радий можливості нарешті приєднатися до захисту України від російського нападу. Навесні 2022-го росіяни вбили в Ізюмі його дружину й дітей. Коли Мінʼюст відкрив можливість мобілізуватися до війська, він був одним з перших охочих це зробити. «Мені залишалось відсидіти рік і пʼять місяців, не так багато. Я міг би залишитися в тюрмі й не йти на війну. Але я вмотивований. Не хочу, щоб інші люди проходили крізь це», ― каже він, маючи на увазі втрату сімʼї. Він сподівається пройти війну, почати життя з чистого аркуша й отримати шанс створити нову сімʼю, пише видання.
🎨 Це лише частина огляду. Резюме інших матеріалів іноземних медіа про російсько-українську війну доступні для всіх, хто підтримує нас на Patreon!
#інозмі
@babel
🖌 Із 26 тисяч українців, які наразі перебувають у місцях позбавлення волі, пʼять тисяч висловили бажання приєднатись до армії. Дві тисячі вже пройшли медкомісію та звільнені з увʼязнення за рішенням суду ― завдяки новій нормі, що дозволяє засудженим за нетяжкі злочини мобілізуватись до Сил оборони України. Журналісти СNN побували в одній з українських тюрем і описали процес, як вʼязнів рекрутують до Третьої штурмової бригади.
Спершу її представники запевнили чоловіків, що ніхто не виділятиме їх в окрему групу й не даватиме завдання «штрафбату», як це нерідко відбувається в росіян. Мета бригади ― включити людей з місць позбавлення волі до звичайних груп піхоти нарівні з рештою побратимів.
Частина вʼязнів слухали представника бригади уважно, дехто скептично всміхався. Однак усі стали пильно стежити за наступним спікером, який назвався за позивним ― Дато. 58-річний чоловік чимало часу провів у тюрмі ― він вийшов із чергового увʼязнення в лютому 2022 року, відсидівши 31 рік. За кілька годин після початку повномасштабного наступу росіян він уже стояв у черзі до військкомату.
Дато говорить, щедро використовуючи тюремний сленг, пише видання. Згадує про честь, обовʼязок і репутацію. «Це ваш шанс реабілітуватися в очах своїх дітей», ― каже він. Скептичні усмішки зникають.
Третя штурмова ― не перша бригада, яка побувала в цьому закладі. Доти із 700 увʼязнених до війська приєдналися майже сто. І військові, і представники Міністерства юстиції дивуються, чому це не спало їм на думку раніше, йдеться у статті. Схожість підходу з російським, де для, наприклад, «ПВК Вагнера» торік набирали десятки тисяч вʼязнів, значну частину з яких знищили в «мʼясних штурмах», українці відкидають. По-перше, ідеться лише про засуджених за нетяжкі злочини. По-друге, у такій мобілізації немає жодного примусу ― а в Росії такі факти були поширеними. По-третє, не буде ізоляції колишніх увʼязнених на фронті, а ключове, до чого апелюють рекрутери, ― це почуття патріотизму.
Того дня 17 увʼязнених зголосилися долучитися до Третьої штурмової. З них 12 пройшли відбір ― і це чимало, з огляду на жорсткі вимоги бригади щодо фізичної підготовки.
Один із вʼязнів, 28-річний Дмитро, радий можливості нарешті приєднатися до захисту України від російського нападу. Навесні 2022-го росіяни вбили в Ізюмі його дружину й дітей. Коли Мінʼюст відкрив можливість мобілізуватися до війська, він був одним з перших охочих це зробити. «Мені залишалось відсидіти рік і пʼять місяців, не так багато. Я міг би залишитися в тюрмі й не йти на війну. Але я вмотивований. Не хочу, щоб інші люди проходили крізь це», ― каже він, маючи на увазі втрату сімʼї. Він сподівається пройти війну, почати життя з чистого аркуша й отримати шанс створити нову сімʼю, пише видання.
#інозмі
@babel
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM