Vasyl Fenchak
Hunters

"Uncle Sam"
Steve Darnall, Alex Ross

"Alabaster cities undimmed by human tears and good wars and new frontiers and amber waves of grain and better things for better living through chemistry. And a woman in a long gown. And the Alamo and Pearl Harbor.. Pearl? Was that her name? Some of the voices in my head are muffled. They're wrapped up in the frag. But put the flag away and the words don't make sense..."

На третій сторінці комікса, Сем каже слова, які кожен українець хотів би сьогодні почути від американського президента:

"I've signed legislation that will outlaw Russia forever.. we begin bombing five minutes!"

Ех, шкода що їх промовляє постарілий напівбожевільний архетип всієї американської нації. Відкинутий своїм двійником-ділком цей Сем в обцюняних плюндрах мандрує Гамерикою спостерігаючи її жахіття і згадуючи найгірші моменти свого життя.

Одна з найцікавіших сцен - з'ява архетипів інших націй - Британія з левом, СРСР як побитий ведмідь, французька Свобода-Маріанна - всі або постарілі, або втомлені або занурені в глибоку депресію.

Загалом це історія про старіння символу. На одній зі сторінок в Сема стається флешбек.
Він перебуває в напівтемній кімнаті де якась жінка (дружина, донька, мати?) каже йому:
"You're a fool, sam. They say that Dorchester is so cold that the ground is frozen a foot an a half deep. It's no place for an old man."

Старого жадна сторононька не приймує...
Але в коміксі цей старий принаймні намагається боротись. Його ворог-допльґанґер сидить на троні з телевізорів і спілкується фразами бізнесмена. Він хоче мати бізнес з усіма:
"The business of America is business".

Недавня фраза Трампа:
"Україна і рф можуть укласти мир найближчим часом. Тоді обидві сторони почнуть вести великий бізнес із США та зароблять статок".

Вкінці книги на читача чекає цікава стаття про походження Дядька Сема, де окрім нього ще згадується Коламбія - більш поважний і раніший символ.

Але буду чесним з вами і собою. Читалось це цілковито заради знаменитого малюнка Алекса Росса. Роботи цього культового гіперреаліста завжди мене приголомшували. Просто не віриться що можна ось так малювати комікси... Страшно навіть уявити стільки часу пішло на роботу та пошук прототипів для персонажів.

Я читав перше паперове видання у форматі tpb 1998 року, зараз існує новий тираж 2024 року де є дві нові статті від Дарналла і Росса.

У висновку, кладу цій роботі 5 зірок з 5. Бо й історія непогана, а графічне виконання взагалі не піддається оцінці.

Юнґ описує випадок криптомнезії у Ніцше:

"Крім звичайного забування Фройд описав кілька різновидів забування неприємних спогадів, із якими пам'ять прагне скоріше розлучитися. Як казав Ніцше, "там, де гордість непохитна, пам'ять вважає за краще відступити". Таким чином, серед загублених спогадів чимало таких, чия несвідомість (а значить, і нездатність бути відтвореними за бажанням) обумовлена їх неприємним і нестерпним змістом. Психологи називають їх "пригніченими".
Ілюстрацією на цю тему могла б послужити секретарка, яка відчуває ревнощі до одного з компаньйонів свого керівника. Щоразу вона забуває запрошувати його на наради, незважаючи на те, що у списку учасників завжди фігурує його прізвище. Однак, якщо спитати її про це, вона скаже, що забула чи що її відволікали, і ніколи не зізнається — навіть собі самій — у справжніх причинах цієї забудькуватості.
Багато хто помилково перебільшує значення сили своїх бажань, вважаючи, що їм не може нічого спасти на думку мимохіть. Разом з тим треба навчитися розрізняти навмисне і ненавмисне в нашому мисленні. Перше походить від еґо, друге - від "зворотного боку" еґо, зовсім не тотожного йому. Саме цей "зворотний бік" змушував секретарку забувати про запрошення.
Наскільки несхожі причини, через які ми забуваємо те, що побачили чи випробували, так і різноманітними є й шляхи згадування. Цікавим прикладом є криптомнезія, або "прихований спогад". Скажімо, письменник працює, розвиваючи у суворій відповідності до заздалегідь складеного плану сюжетну лінію чи дію повісті. Раптом він зненацька відхилився від теми. Можливо, йому спало на думку свіжа ідея або новий образ, або навіть сюжетний хід. Якщо запитати письменника, чим викликано це відхилення, він не зможе пояснити. Він міг навіть не помітити зміни, хоча створюваний ним матеріал абсолютно новий і явно не був відомий йому раніше. У той же час, у деяких випадках можна довести наявність вражаючої подібності написаного з чиєюсь роботою, яку він вважає абсолютно незнайомою.
Я сам виявив приголомшливий приклад такого роду в книзі Ніцше "Так казав Заратустра", де автор відтворює майже слово в слово пригоду, описану в одному корабельному вахтовому журналі за 1686 рік. Завдяки щасливому випадку я прочитав цю морську історію в книзі, що вийшла у світ, якщо мені не зраджує пам'ять, в 1835 році (за півстоліття до того, як Ніцше взявся за перо). Виявивши аналогічний опис у "Заратустрі", я звернув увагу на незвичайний стиль, який відрізняється від властивого Ніцше. Я переконаний, що Ніцше теж потрапило до рук те старовинне видання, хоча він і не послався на нього. Я написав сестрі Ніцше, тоді ще живій-здоровій, і вона підтвердила, що читала з братом цю книгу, коли йому було одинадцять років. Зважаючи на все це, Ніцше і уявити не міг, що займається плагіатом. Я впевнений, що та історія через п'ятдесят років несподівано впорхнула у його свідомість. Подібна ситуація, в якій людина не усвідомлює своїх дій, характерна і для справжнього спогаду. Майже те саме може статися з музикантом. Почутий ним у дитинстві сільський наспів або популярну пісеньку він може, вже в зрілому віці, вставити як провідну тему в симфонію. Це ідея чи образ повернулася з підсвідомості до розуму."

Карл Ґустав Юнґ "Минуле й майбутнє у підсвідомості"

My girl what is going on with you