Тріумф смерті (Фрагмент). Пітер Брейґель Старший. 1563

Theosophia revelata, c. 1715 by Jakob Böhme

Не як до підписників, а як до друзів:

Мама з бабусею виїхали із зони бойових дій (Алілуя! З моїх плечей ніби зняли вагу цілого світу!) Вони зараз перебувають в Миколаєві і шукають житло для довготривалого перебування. Якщо у вас є знайомі, які здають житло в Миколаєві або пригороді, дайте знати ❤️
Всіх обіймаю 🫂

📚 Абрахам Ян Хосебр «Тетраморфеус. Liber T» (2025-∞)

Зараз серед іншого читаю нонфікшн про переваги «багатомовного мозку» — тобто про можливості, які отримують полілінгви. Якщо ви знаєте кілька мов — то зможете вільніше читати «Тетраморфеус», де для латині, англійської та інших мов не передбачено перекладу. Але куди важливіше володіти «мовами» міфології, релігії, філософії, мистецтва etc. — без них читання нагадуватиме візит у картинну галерею із зав’язаними очима.

Добра новина в тому, що цей текст дуже густий і «добрати» сенси можна навіть з мінімальним багажем і гуглом (а якщо не хочете гуглити — читайте сцени 18+, буде вам їбліт, бо скіки можна тягати ту «Аделіну»)😅 Врешті Хосебр навіть створюючи власні інтерпретації сюжетів не гребує загальними правилами і цитує сотні (тисячі?) створених людством міфологічних патернів. Але це не суперплагіат — бо ж тоді ми мали назвати плагіаторами художників, що використовують чорний і червоний, якими малювали до них. Це мегаколаж або багатовимірний ребус, в якому особисто я побачила шлях героя після смерті батька-бога і пошук нових сенсів у вищезгаданих «мовах».

До речі, про бога. Такий собі Псевдо-Діонісій Ареопагіт вважається засновником «негативного» богослов’я: він вважав, що описувати бога — марна справа, бо розумінню він не піддається, і краще використовувати заперечення, тобто говорити чим НЕ є бог (а він не є нічим сущим). Абрахам Хосебр дає кілька десятків визначення бога, звісно, порушуючи настанови ареопагітиків. На мою думку, це одна з найцікавіших частин книги, і сподіваюся, що в наступних томах ця форма буде якось переграна, бо вона справді літературно вдала.

Так само хочеться відмітити руйнування четвертої стіни, яке автор використовує не для того, щоб розвернути історію як об’ємний куб у просторі, а для того, щоб прокоментувати те, як вона написана (принаймні я так зрозуміла — і так, «пасхалку» у відгуці на свою книжку про цей момент теж зрозуміла) 🙃 Тож ця «розбита стіна» — радше про самоіронію над змістом, а не про художні засоби, яких у «Тетраморфеусі» насипано щедро (найбільш впадають в око внутрішні рими, стилізації під старовинні тексти, рефрени й досить неординарні порівняння). Художні засоби використовуються циклічно — повсюдно либонь зустрічаються лише алюзії. З якогось моменту книжка читалася не як роман, а як «збірка текстів» або ж радше «книга текстів» (така назва точніше говорить про цілісність), що містить прозові та поетичні оповіді й велику (!) кількість ілюстрацій.

Ілюстрації — комплементарний елемент цього тексту (від англійського «complement» — доповнення). Правду кажучи, з ними мені було складнувато, мабуть, на те й розраховано. Якщо по класиці картинки мають розслабляти увагу, щось пояснювати, то тут я дивилася їх і часто поверталася до прочитаного, шукаючи пропущений пазл.

Якщо ви дочитали до кінця відгуку, то розповім вам про спойлер наприкінці книги. У двох післямовах автор пише про китів, слонів і черепах «Тетраморфеуса», тобто про те, на чому базується текст. Але направду, якби я знайшла це раніше, мені було б не так цікаво читати.

Чекатиму продовження.

Видавництво Руслана Халікова

Я так забігався на роботі, що не помітив прекрасного відгуку на "Тетраморфеуса" від Ольги Богомаз!
Дуже дякую за аналіз і прочитання!

Oskar Laske (1874-1951) Preaching to the Fish, lithography, 1919

The Tower of Skulls, c. 1920

José Segrelles (Spanish, 1885 – 1969)

Ferdinand Knab - 🎨🖌️ Moonlit Night, 1864

What immortal hand or eye,
Could frame thy furful symmetry?

Hilma af Klint, Tree of Knowledge, No. 7b, c. 1913-1915

Стирання очей від переобтяження зором
Бо йде собі час і втрачається колір речей
Серпантинарії сірих міног заколисують хором
Хорого духа у шкаралущі незбутніх ідей
Бо в шкаралущі є тепло і ковдряно сонно
І в шкаралущі є запах чужого чола
Коли світанку рапіра протне безцеремонно
Кварцове плетиво плоті смутного вікна
І розтинаючи пилу засмаглу танцючість
І споглядаючи лиця потрісканих фарб
Світла рапіра проникне тріскуче
В борозни черепа, в твій потаємний тіятр.

Абрахам Ян Хосебр "Тетраморфеус. Liber R. Реквієм"

Рапіра світанку – тут, скорше за все маємо, поетичне напімнення текстового фрагменту із знаменитого Die Traumdeutung. Для повноти, дозволю собі навести це місце нижче:
“Торованим шляхом Йоганна Мюллера і Морі, йде і новий дослідник гіпнагогічних галюцинацій - Говард Трембл Ледд. Після численних вправлянь, він навчився через чотири хвилини після засинання, відразу ж прокидатися від сну, при тому не розплющуючи очей. В результаті цього він отримав можливість порівнювати згасаючі образи сітківки зі збереженими в пам’яті матрицями-сновидіннями. Він стверджує, що можна защораз установити надзвичайно тісний зв’язок між першим і другим, таким чином, що світлі цятки і лінії, посталі перед сітківкою, являються своєрідними контурами, схемами для психічно сприйнятих сновидінь. В одному зі снів, він бачив перед собою друковані рядки, читав їх, та скрупульозно вивчав. Прокинувшись від побачив, що зображення рядків відповідало розміщенню світлових цяток перед сітківкою у формі паралельних ліній. Ледд припускає, не зменшуючи при тому значення центрального пункту явища (неокортекса), що навряд чи існує зорове сприйняття, котре б не залежало від внутрішніх подразнень сітківки (аналог самоподразенення у камері сенсорної депривації) . В особливості це стосується тих сновидінь, котрі мають місце після засинання в темній кімнаті, в той час як для снів бачених ближче до ранку, джерелом подразнення слугує сонячне проміння, котре потрапляє в очі. ”

Абрахам Ян Хосебр "Тетраморфеус. Liber E. Еутаната"

Ін фоліо — завивався в ковдру, як в кокон, і вже розмотував сам себе. Гібернація. Папірусовий сувій. Вийди, Лазарю! Тинявся будинком, поки в палатах батьківських — пташі перемовини, ґратуляції, оплески, схлипи, комусь відчекрижують фалди ножем з позолоченою вікторіанською ручкою. Рапіра з вигравійованою дельтою — церемоніальний шпичак задля посвячення неофітів, водження кімнатами, різними, безконечними, або одними і тими ж самими. Тремтячий дітвачисько, оголений, перед ним окаптурений фратер з простягнутим мечем, що впирається в мечоподібний відросток, pocessus xiphoideus, кістка, що робиться церемонійним тибетським кинджалом, Пурбо, ацтекський кремінний ніж, і кам’яні ж ножі, що ними на Аралот-горі удруге обрізав Навин і навиділи його після того.

Абрахам Ян Хосебр "Тетраморфеус. Liber T. Теогонія"

За фото дякую Вірі.

Sir William Russell Flint, Homer's Odyssey Tav. 12 Circe e la Necromanzia (1924)

Vincent van Gogh
Still Life, 1888

Edgar Degas

Visión de Don Miguel de Mañara, unknown artist, ca. 17th century, Spain

Trout Fishing (1891) by Thomas Hill 🍂