Ідеальне лікування невротичного хворого від доктора Коттара:

"Ядуха моя вперто не вщухала, хоча запалення легенів минуло, — виходило, що напади її спричинялися чимось іншим, і батьки викликали додому професора Коттара. У таких випадках лікареві не досить бути просто освіченим лікарем. Коли фіксується симптом, який може викликатися трьома чи навіть чотирма різними недугами, то зрештою тільки його спостережливість, його чуття визначають, на що саме хворіє — за майже цілковитої подібности симптомів можливих хвороб — пацієнт. Цей таємничий дар далеко не завжди поєднується з хистом до інших видів розумової діяльносте: тут виявляти велику вправність може людина найпересічніша, схильна любити огидну музику, огидне малярство, позбавлена допитливого розуму. У цьому разі фізичний стан хворого давалося пояснити нервовими спазмами, початком сухот, астмою, ядухою внаслідок харчового отруєння, ускладненого нирковою недостатністю, хронічним бронхітом, нарешті, різними сполученнями цих чинників. І якщо нервові спазми можна було знехтувати (це найкращий на них лік), то сухоти вимагали пильного догляду й посиленого харчування, яке було б, одначе, шкідливе за таких артритних явищ, як астма, і навіть небезпечне в разі ядухи на грунті харчового отруєння — що своєю чергою вимагало дієти, згубної для сухотника. Але у Коттара вагання були короткі, а приписи рішучі: «Великі дози проносного, кілька днів — молоко, нічого, окрім молока. Ні м'яса, ні алкогольних напоїв». Мати прожебоніла, що мені треба оклигати, що я з пошарпаними нервами, що кінські дози проносного і весь цей режим занапастять мене. У Коттарових очах, стурбованих, ніби він боявся спізнитися на потяг, я прочитав, що він питає себе: чи не піддався він своїй природженій лагідності? Він силкувався згадати, чи не забув він прибрати на себе холодну личину, — так людина шукає дзеркала, щоб перевірити, чи не забула вона пов'язати краватку. Він сумнівався, і, щоб покласти край ваганням, відповів брутально: «Я не звик двічі повторювати свої приписи. Дайте мені ручку. Так от, передусім — молоко. Згодом, коли ми впораємося з кризами й агрипнією, я дозволю супи, потім пюре, але при цьому неодмінно молодчині молочину! (Учні добре знали цей каламбур, який професор щоразу повторював у лікарні, коли саджав хворого на серце чи печінку на молошну дієту.) Потім ви поступово переведете його на звичну їжу. Та щойно тільки відновиться кашель чи задуха — знову проносне, клізми, постіль, молоко».

Марсель Пруст "У затінку дівчат-квіток"
Переклад Анатоля Перепаді
Ілюстрація: "Портрет Доктора Гаше" Ван Ґоґ

Роман Пруста - творіння іншої давно проминулої епохи. Більшість сучасних читачів ніколи його не зрозуміють. Чому так?
Давайте проілюструю цю відповідь цитатою:

«Ці будинки я знаю, — мовив він, — я був у одному з них, усі вони на один копил; вся штука в тім, що Сванн займає кілька поверхів; будував ці кам'яниці Берльє». Батько додав, що збирався навіть найняти помешкання в такому домі, але передумав: планування незручне і під'їзд темнуватий. Так сказав батько, а я інстинктивно відчув, що мій здоровий глузд має задля престижу Сваннів і задля мого щастя піти на жертви; вольовим зусиллям, попри те, що я почув від батька, я раз і на все відкинув від себе, як богомолець відкидає від себе Ренанове «Ісусове життя», плюгаву думку, що в такому помешканні, як у Сваннів, могли б жити й ми."

Пруст посилається на "Ісусове життя" Ренана - книгу, яка на той час здійняла не аби який переполох серед віруючих людей, бо розглядала Ісуса, як історичну особу, аналізуючи тексти Євангелій. Ренан наводить дуже багато цікавих гіпотез, одна з яких це припущення, що Ісус був єсеєм та учнем Івана Хрестителя, ще інша про його обізнаність з апокаліптичними текстами.
Так от, до чого це я? А до того, що зараз про цю книгу чули хіба що релігієзнавці, а на той час вона була справжнісіньким бестселером. Сам я прочитав її зо двадцять років тому, коли знайшов пошарпаний примірник в бібліотеці своє бабці, для мого дитячого розуму це була справжнісінька бомба! Але я не знаю жодної людини зі свого оточення, яка б читала Ренана!

Теж саме можу сказати про "Федру" Расіна - чільний твір, в якому головну роль грає акторка Берма і з якої головний герой будує собі ідеал жінки, що перевершує справжню особу. Так от, ключову фразу "Ти йдеш від нас? Чого ж так скоро, пане" неможливо зрозуміти без контексту твору. Бо це звернення до Іпполіта. Тим часом вже й саму "Федру" Расіна не можна оцінити без "Іпполіта" Евріпіда бо саме з цим твором Расін дискутує, деконструює його.
Зайве говорити, що "Іпполіта" я теж читав, а от з самою "Федрою" познайомився лише минулого року і то випадково, не в контексті Пруста.
Такий максимально освічений, підготовлений та начитаний читач потрапляє в дивовижну ситуацію. Він приречений бути незрозумілим снобом серед всіх інших читачів, для котрих він завжди говоритиме незрозумілою мовою. В цьому контексті цікаво було б подивитись на типовий хіпстерський читацький клуб по Прусту де загалом обговорювались би поверхневі речі без заглиблення в контекст та тисячі посилань.
Отако я й прийшов до снобістського читання на одинці з собою)

трава на камені вона
вночі шумить у ранах дому
і лугом дихає стіна
рослинне тіло в кам’яному
і ми так часто не спимо
і видивляемо впівока
як з того боку крізь трюмо
трава зітхнула мов затока
вганяючи коріння клин
у ці крихкі тріскучі плити
запасти в усмішки щілин
триматись каменя і жити
за крок від рейок і коліс
вона протне розсохлі рами
висока й чиста ніби ліс
трава яка прийшла за нами

Юрій Андрухович

"The gun is good, the penis is evil!" (Zardoz, 1974).

Дерев'яна гравюра з Барселони, 1821 рік.

Святий Лука, покровитель художників, сидить за мольбертом зі своїм звіриним відповідником - волом. Він малює першу ікону – зображення Мадонни з Христом.

Дозволю собі щось смішне

Нарешті можу собі уявити як виглядав той переносний вівтарик фельдкурата Отто Каца зі "Швейка"