Дмитро приєднався до Харківської обласної організації Червоного Хреста України на початку березня. До цього чоловік займався проблематикою економічних досліджень, брав участь в міжнародних конференціях і симпозіумах, писав наукові статті.
Зараз він працює із харків'янами, які звертаються до організації за допомогою. Дмитро не тільки приймає звернення і видає гуманітарну допомогу, але й надає психосоціальну підтримку. Більшу частину роботи він приймає запити про допомогу саме від літніх людей, які лишилася самі у місті. Серед них є люди, які через стан здоров’я не можуть виходити за межі квартири, а то й ліжка. Таким людям допомага надається першочергово.
За свою двомісячну волонтерську діяльність Дмитро отримав вже тисячі слів вдячності і, навіть, були випадки офіційних написаних подяк.
Історія Дмитра є прикладом для багатьох українців, як кожен, незалежно від професії, може допомагати населенню України.
Історії добра: PRO мільйони добрих справ Червоного Хреста України
#історіїЧХ #red_cross_volunteer
Зараз він працює із харків'янами, які звертаються до організації за допомогою. Дмитро не тільки приймає звернення і видає гуманітарну допомогу, але й надає психосоціальну підтримку. Більшу частину роботи він приймає запити про допомогу саме від літніх людей, які лишилася самі у місті. Серед них є люди, які через стан здоров’я не можуть виходити за межі квартири, а то й ліжка. Таким людям допомага надається першочергово.
За свою двомісячну волонтерську діяльність Дмитро отримав вже тисячі слів вдячності і, навіть, були випадки офіційних написаних подяк.
Історія Дмитра є прикладом для багатьох українців, як кожен, незалежно від професії, може допомагати населенню України.
Історії добра: PRO мільйони добрих справ Червоного Хреста України
#історіїЧХ #red_cross_volunteer
Коли на місто почали скидати бомби, Богдан вирішив, що має допомагати людям і долучився до Червоного Хреста України.
«Те, що відбувалося на Київщині, мене дуже засмучувало. Я не міг бути осторонь», – розповідає Богдан, волонтер Червоного Хреста України. «Ось чому я почав організовувати гуманітарні виїзди та продовжую це робити».
На початку війни Богдану вдалося евакуювати своїх батьків та бабусю до безпечного місця на Львівщині. Але сам хлопець повернувся до рідного міста й разом з Червоним Хрестом України почав допомагати постраждалому населенню Київщини, доставляючи продукти харчування та інші речі першої необхідності.
Історії добра: PRO мільйони добрих справ Червоного Хреста України
#Київ #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer
«Те, що відбувалося на Київщині, мене дуже засмучувало. Я не міг бути осторонь», – розповідає Богдан, волонтер Червоного Хреста України. «Ось чому я почав організовувати гуманітарні виїзди та продовжую це робити».
На початку війни Богдану вдалося евакуювати своїх батьків та бабусю до безпечного місця на Львівщині. Але сам хлопець повернувся до рідного міста й разом з Червоним Хрестом України почав допомагати постраждалому населенню Київщини, доставляючи продукти харчування та інші речі першої необхідності.
Історії добра: PRO мільйони добрих справ Червоного Хреста України
#Київ #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer
«Волонтерство — вибір кожного», – розповідає на свої сторінці Олена, волонтерка Красноградської організації Червоного Хреста України. «Особисто мені волонтерство дає відчуття дотику до позитивних змін в країні. Через свою призму небайдужості, оптимізму й віри у власні сили, я інвестую в ці зміни своїми конкретними діями».
Свою волонтерську діяльність дівчина розпочала з участі у проєкті «Психосоціальна підтримка незахищених верств населення в Україні 2018-2019». Тоді вона проводила заходи для родин військовослужбовців та внутрішньопереміщених осіб з Донецької та Луганської області, які постраждали від збройного конфлікту на Сході України.
24 лютого 2022 року змінилося життя кожного українця, і Оленине теж.
«В перші дні повномасштабної війни я займалася розселенням людей, які евакуювалися з Харкова. Як зараз пам'ятаю телефонні дзвінки від шокованих людей о другій годині ночі чи о п'ятій ранку з тривожними вигуками «допоможіть, ми хочемо виїхати, нам ніде зупинитися», – згадує Олена. Тоді Красноградська організація Червоного Хреста України разом з небайдужими містянами організувала прихисток для сотень людей, що евакуювалися з Харкова та інших населених пунктів, де була небезпека.
Зараз Олена координує діяльність Банку одягу. Це соціальна ініціатива волонтерів Красноградської організації Червоного Хреста України для підтримки внутрішньопереміщених родин та людей з вразливих верств населення найнеобхіднішими речами: одягом, взуттям, дитячими іграшками, ковдрами, подушками, постільною білизною тощо.
Також дівчина увійшла до команди місцевого осередку Загону швидкого реагування Червоного Хреста України, яка підвищує рівень обізнаності з надання першої допомоги, першої психологічної допомоги, безпечної поведінки та обізнаності стосовно ризиків мін й вибухонебезпечних наслідків війни в Україні.
«Враховуючи сьогоденні реалії, вважаю бути підготовленим, є вкрай важливим, щоб ефективно реагувати на виклики, перед якими стоїть суспільство», - каже Олена.
Також дівчина продовжує займатися висвітленням діяльності організації та популяризацією червонохресного руху, аби заохочувати людей підтримувати й долучатися до Червоного Хреста України, щоб разом допомагати постраждалим від війни людям.
Історії добра: PRO мільйони добрих справ Червоного Хреста України
#ThanksVolunteers #Красноград #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer
Свою волонтерську діяльність дівчина розпочала з участі у проєкті «Психосоціальна підтримка незахищених верств населення в Україні 2018-2019». Тоді вона проводила заходи для родин військовослужбовців та внутрішньопереміщених осіб з Донецької та Луганської області, які постраждали від збройного конфлікту на Сході України.
24 лютого 2022 року змінилося життя кожного українця, і Оленине теж.
«В перші дні повномасштабної війни я займалася розселенням людей, які евакуювалися з Харкова. Як зараз пам'ятаю телефонні дзвінки від шокованих людей о другій годині ночі чи о п'ятій ранку з тривожними вигуками «допоможіть, ми хочемо виїхати, нам ніде зупинитися», – згадує Олена. Тоді Красноградська організація Червоного Хреста України разом з небайдужими містянами організувала прихисток для сотень людей, що евакуювалися з Харкова та інших населених пунктів, де була небезпека.
Зараз Олена координує діяльність Банку одягу. Це соціальна ініціатива волонтерів Красноградської організації Червоного Хреста України для підтримки внутрішньопереміщених родин та людей з вразливих верств населення найнеобхіднішими речами: одягом, взуттям, дитячими іграшками, ковдрами, подушками, постільною білизною тощо.
Також дівчина увійшла до команди місцевого осередку Загону швидкого реагування Червоного Хреста України, яка підвищує рівень обізнаності з надання першої допомоги, першої психологічної допомоги, безпечної поведінки та обізнаності стосовно ризиків мін й вибухонебезпечних наслідків війни в Україні.
«Враховуючи сьогоденні реалії, вважаю бути підготовленим, є вкрай важливим, щоб ефективно реагувати на виклики, перед якими стоїть суспільство», - каже Олена.
Також дівчина продовжує займатися висвітленням діяльності організації та популяризацією червонохресного руху, аби заохочувати людей підтримувати й долучатися до Червоного Хреста України, щоб разом допомагати постраждалим від війни людям.
Історії добра: PRO мільйони добрих справ Червоного Хреста України
#ThanksVolunteers #Красноград #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer
«Червоний Хрест України - це місце, де я можу допомагати тим, хто найбільше цього потребує», – розповідає Марта Генюк, волонтерка Харківської обласної організації Червоного Хреста України, яка попри всю небезпеку залишилась у Харкові й допомагає людям. «Людське життя для мене завжди було найвищою цінністю і я не можу вчинити по-іншому».
До війни Марта не була волонтером у Товаристві Червоного Хреста України, але мала досвід волонтерства в інших організаціях та активно займалася студентським самоврядуванням. Коли розпочались військові дії дівчина здійснювала організацію життєдіяльності університетського гуртожитку, в якому сама проживала, обладнувала підвальне приміщення для розміщення мешканців та допомагала в евакуації 250 людей. Після евакуації останнього студента, взявши з собою кота, якого потрібно було відвезти власниці у Вінницю, і маленького самотнього тритона, дівчина сіла на евакуаційний потяг до рідного міста Рівне. Прихистивши тритона у батьків, Марта на фурі із гуманітарною допомогою, яка відправлялася зі Львова до Харкова повернулася назад, аби допомогати харків’янам.
«Мене з дитинства називали маленьким сонечком, а для всіх близьких я просто зірочка», - розповідає Марта. «В мене дуже багато енергії та тепла, з яким я готова ділитися. Зараз важко всім, і я рада, що можу бодай найменшим допомогти людям».
Дівчина з командою волонтерів доставляє продукти харчування та інші засоби першої необхідності людям, що перебувають в укриттях, бомбосховищах, метро, самотнім людям, які залишилися у місті, а також тим, хто перебував чи перебуває під окупацією в Харківській області, а також займається висвітленням діяльності обласного осередка Червоного Хреста України.
Свій ювілей, 20-річчя, Марта зустріла в колі нової сім’ї – Харківської обласної організації Червоного Хреста України. Дівчина мріє, що по завершенню війни не припинить волонтерство в організації, а вивчиться на інструкторку з першої психологічної допомоги та психосоціальної підтримки, і буде продовжувати допомагати й підтримувати дітей та їх батьків.
Історії добра: PRO мільйони добрих справ Червоного Хреста України
#ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer
До війни Марта не була волонтером у Товаристві Червоного Хреста України, але мала досвід волонтерства в інших організаціях та активно займалася студентським самоврядуванням. Коли розпочались військові дії дівчина здійснювала організацію життєдіяльності університетського гуртожитку, в якому сама проживала, обладнувала підвальне приміщення для розміщення мешканців та допомагала в евакуації 250 людей. Після евакуації останнього студента, взявши з собою кота, якого потрібно було відвезти власниці у Вінницю, і маленького самотнього тритона, дівчина сіла на евакуаційний потяг до рідного міста Рівне. Прихистивши тритона у батьків, Марта на фурі із гуманітарною допомогою, яка відправлялася зі Львова до Харкова повернулася назад, аби допомогати харків’янам.
«Мене з дитинства називали маленьким сонечком, а для всіх близьких я просто зірочка», - розповідає Марта. «В мене дуже багато енергії та тепла, з яким я готова ділитися. Зараз важко всім, і я рада, що можу бодай найменшим допомогти людям».
Дівчина з командою волонтерів доставляє продукти харчування та інші засоби першої необхідності людям, що перебувають в укриттях, бомбосховищах, метро, самотнім людям, які залишилися у місті, а також тим, хто перебував чи перебуває під окупацією в Харківській області, а також займається висвітленням діяльності обласного осередка Червоного Хреста України.
Свій ювілей, 20-річчя, Марта зустріла в колі нової сім’ї – Харківської обласної організації Червоного Хреста України. Дівчина мріє, що по завершенню війни не припинить волонтерство в організації, а вивчиться на інструкторку з першої психологічної допомоги та психосоціальної підтримки, і буде продовжувати допомагати й підтримувати дітей та їх батьків.
Історії добра: PRO мільйони добрих справ Червоного Хреста України
#ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer
Відома в Черкасах стилістка-перукарка Лідія Марусенко з перших днів війни вирішила вступити до лав волонтерів Товариства Червоного Хреста України.
Лідія займалась наданням гуманітарної допомоги, працювала в якості й вантажника, й водія, але глибоко у душі сумувала за своїм покликанням — піклуватись про охайний і вишуканий зовнішній вигляд своїх клієнтів. Саме тому й почала шукати можливості знайти гідне застосування своїх професійних вмінь у волонтерстві.
«Я маю сформовану за роки професійної роботи звичку дивитись на людей поглядом перукаря. І зараз настав такий момент, коли хочеться чогось більшого, ніж просто волонтерство», — поділилась Лідія. «Я звернулася до Валентини Савченко, яка сьогодні координує дії волонтерів Черкаськоі обласної організації Червоного Хреста України, і розповіла їй про свою ідею надавати благодійні перукарські послуги людям, які знайшли другу домівку в Черкасах».
«Взагалі-то я за будь-яких обставин не забуваю нагадувати відоме твердження, що в людині однаково все має бути прекрасним: і душа, і думки, і ставлення до людей. Мені вкрай важливо бачити людські посмішки. Це мене надихає. Розумію, що зараз це не завжди є можливим серед горя і руйнувань, спричинених війною, але вирішила спробувати робити людей хоча б трошки щасливішими, змінюючи їхню зовнішність».
«Жінки і під час війни залишаються жінками! Коли вони на кілька годин повертаються до звичних, мирних речей, то забувають про свій внутрішній біль і буквально на очах розквітають. З чоловіками складніше, але їхні добрі посмішки для мене, як бальзам на душу!»
Лідія Марусенко свого часу працювала в Територіальному центрі соціальної допомоги, що опікувався літними громадянами, тож має чималий досвід роботи з самотніми та знедоленими людьми. Сьогодні вона продовжує цю місію, але вже як волонтер Червоного Хреста України.
«Я не просто виконую свою роботу, а я змінюю емоційний стан своїх відвідувачів, огортаючи їх теплом піклування. Разом з волонтерською командою Черкаської обласної організації Червоного Хреста України мені вдалося реалізувати мій проєкт міні-перукарні «за запитом» для потреб вимушено переміщених осіб».
«Раджу всім-всім нам, українцям, — кожен ранок, як прокинулись, дякувати за можливість жити, за те, що маємо їжу, радіти сонечку, і, по можливості, допомагати всім тим, хто постраждав і найбільше потребує нашої участі. Попри все, важливо завжди залишатись Людьми!»
Історії добра: PRO мільйони добрих справ Червоного Хреста України
#Черкаси #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer
Лідія займалась наданням гуманітарної допомоги, працювала в якості й вантажника, й водія, але глибоко у душі сумувала за своїм покликанням — піклуватись про охайний і вишуканий зовнішній вигляд своїх клієнтів. Саме тому й почала шукати можливості знайти гідне застосування своїх професійних вмінь у волонтерстві.
«Я маю сформовану за роки професійної роботи звичку дивитись на людей поглядом перукаря. І зараз настав такий момент, коли хочеться чогось більшого, ніж просто волонтерство», — поділилась Лідія. «Я звернулася до Валентини Савченко, яка сьогодні координує дії волонтерів Черкаськоі обласної організації Червоного Хреста України, і розповіла їй про свою ідею надавати благодійні перукарські послуги людям, які знайшли другу домівку в Черкасах».
«Взагалі-то я за будь-яких обставин не забуваю нагадувати відоме твердження, що в людині однаково все має бути прекрасним: і душа, і думки, і ставлення до людей. Мені вкрай важливо бачити людські посмішки. Це мене надихає. Розумію, що зараз це не завжди є можливим серед горя і руйнувань, спричинених війною, але вирішила спробувати робити людей хоча б трошки щасливішими, змінюючи їхню зовнішність».
«Жінки і під час війни залишаються жінками! Коли вони на кілька годин повертаються до звичних, мирних речей, то забувають про свій внутрішній біль і буквально на очах розквітають. З чоловіками складніше, але їхні добрі посмішки для мене, як бальзам на душу!»
Лідія Марусенко свого часу працювала в Територіальному центрі соціальної допомоги, що опікувався літними громадянами, тож має чималий досвід роботи з самотніми та знедоленими людьми. Сьогодні вона продовжує цю місію, але вже як волонтер Червоного Хреста України.
«Я не просто виконую свою роботу, а я змінюю емоційний стан своїх відвідувачів, огортаючи їх теплом піклування. Разом з волонтерською командою Черкаської обласної організації Червоного Хреста України мені вдалося реалізувати мій проєкт міні-перукарні «за запитом» для потреб вимушено переміщених осіб».
«Раджу всім-всім нам, українцям, — кожен ранок, як прокинулись, дякувати за можливість жити, за те, що маємо їжу, радіти сонечку, і, по можливості, допомагати всім тим, хто постраждав і найбільше потребує нашої участі. Попри все, важливо завжди залишатись Людьми!»
Історії добра: PRO мільйони добрих справ Червоного Хреста України
#Черкаси #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
«Боязко, коли чую прильоти. Падаєш, де стоїш. Спочатку йде адреналін, потім відчуваю агресію, а далі думаю: добре, що жива, і їду після цього працювати далі», – розповідає ТСН Наталя Харченко, веловолонтерка Харківської обласної організації Червоного Хреста України.
Щодня на велосипеді, часто під обстрілами, жінка долає близько 50 кілометрів та доставляє гуманітарну допомогу до «гарячих точок» міста. За плечима завжди рюкзак з понад 10 кілограмами гуманітарної допомоги та незліченна кількість поїздок до людей, кому ця допомога вкрай важлива. Детальніше у сюжеті ТСН ⤴️
#Харків #ThanksVolunteers #ТЧХУ #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer
Щодня на велосипеді, часто під обстрілами, жінка долає близько 50 кілометрів та доставляє гуманітарну допомогу до «гарячих точок» міста. За плечима завжди рюкзак з понад 10 кілограмами гуманітарної допомоги та незліченна кількість поїздок до людей, кому ця допомога вкрай важлива. Детальніше у сюжеті ТСН ⤴️
#Харків #ThanksVolunteers #ТЧХУ #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
«Мене мотивувало бути волонтеркою те, що у будь-якому випадку, коли щось почнеться, бути корисною і не боятися, щоб розуміти, що мені робити, аби була змога допомогти собі та іншим», – ділиться Валентина Захарченко, волонтерка Загону швидкого реагування Запорізької обласної організації Червоного Хреста України.
Вона, як і її команда волонтерів, часом працюють 24/7, щоб допомогти якомога більшій кількості людей в області. Бо сьогодні, хто б ким не був, чим би не займався до війни, щоб не любив чи звідки не був би родом, – внесок кожного є вагомою частиною до спільної перемоги.
#Запоріжжя #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer
Вона, як і її команда волонтерів, часом працюють 24/7, щоб допомогти якомога більшій кількості людей в області. Бо сьогодні, хто б ким не був, чим би не займався до війни, щоб не любив чи звідки не був би родом, – внесок кожного є вагомою частиною до спільної перемоги.
#Запоріжжя #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Вчитель із Бахмута Микита Безмен проводить для юних киян та дітей внутрішньо переміщених родин уроки пластилінової анімації. Заняття проводяться на базі Подільської районної організації Червоного Хреста України в м.Києві. Сам Микита добре розуміє тривоги людей, які через війну вимушені були покинути домівки, бо на власному досвіді знає, як це — залишитися без дому і переїжджати з міста в місто. Дивіться історію нашого волонтера у відео ⤴️
Матеріал взятий на основі інтерв’ю від Наталки Марків,«Вечірній Київ».
#історіїЧХ #red_cross_volunteer
#волонтери #волонтерство
Матеріал взятий на основі інтерв’ю від Наталки Марків,«Вечірній Київ».
#історіїЧХ #red_cross_volunteer
#волонтери #волонтерство
«У кінці березня я уже не могла сидіти вдома. Прийшла до Червоного Хреста України та залишила їм номер телефону. Сказала, щоб телефонували будь-коли, –завжди готова допомагати», – ділиться своєю історією Діана Арсієнко, волонтерка Вишгородської районної організації Червоного Хреста України (Київська область). «Наступного дня мене запросили допомогти».
«У 2016 році в мене загинув батько на війні. Було тяжко, але нам допомагали, і часто, зовсім незнайомі люди. І от зараз я вже доросла, настав той час, коли потрібно добро повертати – допомагати людям, як колись допомогли моїй сім’ї.
До війни я навчалася, працювала адміністратором у салоні краси, хотіла пов’язати з цим своє життя, але розумію, що це почекає, є речі важливіші».
#Вишгород #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ
#red_cross_volunteer #ЧХВишгород
«У 2016 році в мене загинув батько на війні. Було тяжко, але нам допомагали, і часто, зовсім незнайомі люди. І от зараз я вже доросла, настав той час, коли потрібно добро повертати – допомагати людям, як колись допомогли моїй сім’ї.
До війни я навчалася, працювала адміністратором у салоні краси, хотіла пов’язати з цим своє життя, але розумію, що це почекає, є речі важливіші».
#Вишгород #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ
#red_cross_volunteer #ЧХВишгород
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Любов та турбота про ближніх через покоління.
Ця історія про волонтерів Червоного Хреста України, пані Ірину, яка понад 30 років допомагає людям, та юну Настю. Настя з самого дитинства знаходиться поруч із волонтерами Червоного Хреста України і ці спогади називає найтеплішими.
Сьогодні дівчина доглядає за тими, хто не може цього робити самостійно. Колись невідомі люди стали для неї рідними, чому молода дівчина безмежно радіє.
«Воно гріє душу. Ти приходиш і розумієш, що людина тебе любить, цінує і ти потрібен цій людині», - каже Настя.
Ми безмежно пишаємося, що колись Настя доєдналася до волонтерів Червоного Хреста України, яких сьогодні понад 8000. Всі ми щоденно працюємо задля допомоги нашій великій родині українців.
Ми - поруч!
#redcrossukraine #Ukraine #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer #ЧХісторії
Ця історія про волонтерів Червоного Хреста України, пані Ірину, яка понад 30 років допомагає людям, та юну Настю. Настя з самого дитинства знаходиться поруч із волонтерами Червоного Хреста України і ці спогади називає найтеплішими.
Сьогодні дівчина доглядає за тими, хто не може цього робити самостійно. Колись невідомі люди стали для неї рідними, чому молода дівчина безмежно радіє.
«Воно гріє душу. Ти приходиш і розумієш, що людина тебе любить, цінує і ти потрібен цій людині», - каже Настя.
Ми безмежно пишаємося, що колись Настя доєдналася до волонтерів Червоного Хреста України, яких сьогодні понад 8000. Всі ми щоденно працюємо задля допомоги нашій великій родині українців.
Ми - поруч!
#redcrossukraine #Ukraine #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer #ЧХісторії
«У нашому осередку зібралися однодумці – я 30 років займаюся громадською діяльністю, очолюю спілку людей з інвалідністю. Як тільки дізналася, що Червоний Хрест України набирає волонтерів, оразу запропонувала свою допомогу», – ділиться Наталія Безпалько, волонтерка Червоного Хреста України в Кам‘янець-Подільському.
«Найбільша радість для мене – це робота з дітьми. Червоний Хрест України дав мені цю можливість. Тому поєдную приємне з корисним: займаюся з дітками, поки батьки вирішують свої проблеми».
#КамянецьПодільський #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer #ЧХісторії
«Найбільша радість для мене – це робота з дітьми. Червоний Хрест України дав мені цю можливість. Тому поєдную приємне з корисним: займаюся з дітками, поки батьки вирішують свої проблеми».
#КамянецьПодільський #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer #ЧХісторії
Коли розпочалася війна, 42-річний Микола Бурбала гостював у друзів.
«Приїхали в гості до друзів, і почалася війна. Додому було небезпечно повертатися, а тут хотілося бути корисним, тому став волонтером Червоного Хреста України», – розповідає Микола. Чоловік приїхав гостювати до Вишгорода на Київщини з м.Покровська, Донецької області.
«У мене вся сім’я – волонтери: діти допомагають військовим, а я – тут. Кожен на своєму місці. Чим більше кожен з нас зробить, тим швидше все закінчиться і можна буде повернутися додому, до звичного життя».
#Вишгород #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer #ЧХісторія #ЧХВишгород
«Приїхали в гості до друзів, і почалася війна. Додому було небезпечно повертатися, а тут хотілося бути корисним, тому став волонтером Червоного Хреста України», – розповідає Микола. Чоловік приїхав гостювати до Вишгорода на Київщини з м.Покровська, Донецької області.
«У мене вся сім’я – волонтери: діти допомагають військовим, а я – тут. Кожен на своєму місці. Чим більше кожен з нас зробить, тим швидше все закінчиться і можна буде повернутися додому, до звичного життя».
#Вишгород #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer #ЧХісторія #ЧХВишгород
38-річна Наталія Дмитренко – банківський співробітник, яка від початку війни вимушена була переїхати до безпечнішого міста країни, тікаючи від обстрілів та небезпеки у Курахові. Опинившись у Кам’янець-Подільському жінка розпочала волонтерити у Червоному Хресті України, адже мала досвід й знала, як і кому може допомагати.
«Я переселенка вже вдруге. У 2014 з родиною виїхала з Донецької області в м. Курахове, але тут нас знову наздогнала війна», – розповідає Наталія, волонтерка Кам‘янець-Подільської організації Червоного Хреста України.
«У мене двоє діток – близнята по 11 років. Тому, коли почалася війна, вирішили не ризикувати та евакуюватися».
По приїзду у нове місто, жінка звернулася до місцевого осередку Червоного Хреста України, аби запропонувати свою допомогу для підтримки постраждалих українців.
«У Червоному Хресті України я також вдруге. З 2016 допомагала в Донецькій області, на лінії розмежування у Мар’їнці, Красногорівці, Карлівці, неподалік Пісок. Тому знайома з волонтерством не на словах.
Тепер допомагаю тут, бо як кажуть, знаю як і навіщо. Людям всюди однаково потрібна допомога, працюємо з надією, що все це скоро закінчиться».
#КамянецьПодільський #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer
«Я переселенка вже вдруге. У 2014 з родиною виїхала з Донецької області в м. Курахове, але тут нас знову наздогнала війна», – розповідає Наталія, волонтерка Кам‘янець-Подільської організації Червоного Хреста України.
«У мене двоє діток – близнята по 11 років. Тому, коли почалася війна, вирішили не ризикувати та евакуюватися».
По приїзду у нове місто, жінка звернулася до місцевого осередку Червоного Хреста України, аби запропонувати свою допомогу для підтримки постраждалих українців.
«У Червоному Хресті України я також вдруге. З 2016 допомагала в Донецькій області, на лінії розмежування у Мар’їнці, Красногорівці, Карлівці, неподалік Пісок. Тому знайома з волонтерством не на словах.
Тепер допомагаю тут, бо як кажуть, знаю як і навіщо. Людям всюди однаково потрібна допомога, працюємо з надією, що все це скоро закінчиться».
#КамянецьПодільський #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #red_cross_volunteer
Ілля Винокуров через війну вимушений був переїхати з рідного Харкова до Кам‘янець-Подільського. У вільний час хлопець волонтерить у місцевій організації Товариства Червоного Хреста України.
«Я не можу сказати, що я волонтер: допомагаю не кожного дня, тільки коли є потреба – «ситуаційний-волонтер», можна так сказати.
Допомагаю переважно фізично. Якщо потрібно щось розвантажити чи завантажити, мені телефонують і за 15 хв я на місці. Я знаю, що чим швидше я прийду і справлюся, тим швидше люди отримають допомогу, – це мене мотивує.
Кожен повинен допомагати по можливості. Все повинно бути щиро, з бажанням, – тоді це буде на користь всім»
#ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #ЧХКамянецьПодільський
#red_cross_volunteer #ЧХісторія
«Я не можу сказати, що я волонтер: допомагаю не кожного дня, тільки коли є потреба – «ситуаційний-волонтер», можна так сказати.
Допомагаю переважно фізично. Якщо потрібно щось розвантажити чи завантажити, мені телефонують і за 15 хв я на місці. Я знаю, що чим швидше я прийду і справлюся, тим швидше люди отримають допомогу, – це мене мотивує.
Кожен повинен допомагати по можливості. Все повинно бути щиро, з бажанням, – тоді це буде на користь всім»
#ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ #ЧХКамянецьПодільський
#red_cross_volunteer #ЧХісторія
«Я став волонтером буквально тиждень тому. Можливості повернутися в рідне місто немає, там кожного дня обстріли, тому вирішив допомагати таким людям, як я», – розповідає 27-річний художник з Краматорську Даніїл Крук. Зараз хлопець знайшов прихисток у Вишгороді на Київщині та почав допомагати іншим разом з Вишгородською районною організацією Червоного Хреста України.
«До війни працював в ресторані адміністратором. Власник закладу дозволив розмістити там свою галерею та у вільний час навчати дітей малювати.
Коли виїжджав з міста думав лише про те, як врятувати сім’ю, тому картини залишилися у Краматорську. Але тепер з’явилася ідея повернути картини і продати їх, а виручені кошти направити на допомогу дітям у Донецьку область».
#Вишгород #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ
#red_cross_volunteer #ЧХісторії
«До війни працював в ресторані адміністратором. Власник закладу дозволив розмістити там свою галерею та у вільний час навчати дітей малювати.
Коли виїжджав з міста думав лише про те, як врятувати сім’ю, тому картини залишилися у Краматорську. Але тепер з’явилася ідея повернути картини і продати їх, а виручені кошти направити на допомогу дітям у Донецьку область».
#Вишгород #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом #історіїЧХ
#red_cross_volunteer #ЧХісторії
Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Історія Лариси Єжовкіної, пенсіонерки, яка під час війни долучилася до волонтерства
Лариса Єжовкіна до початку війни працювала на місцевому підприємстві у Черкасах. Але з перших днів повномасштабного вторгнення вирішила, що має робити більше для допомоги людям. Ставши волонтером Черкаської обласної організації Товариства Червоного Хреста України, Лариса почала надавати допомогу людям у «Банку одягу».
Свою мотивацію пояснює досить просто: «Я люблю допомагати людям. І я розумію, чому вони до нас звертаються».
Ми — поруч!
#Черкаси #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом
#історіїЧХ #red_cross_volunteer #ЧХЧеркаси #ЧХісторія
Лариса Єжовкіна до початку війни працювала на місцевому підприємстві у Черкасах. Але з перших днів повномасштабного вторгнення вирішила, що має робити більше для допомоги людям. Ставши волонтером Черкаської обласної організації Товариства Червоного Хреста України, Лариса почала надавати допомогу людям у «Банку одягу».
Свою мотивацію пояснює досить просто: «Я люблю допомагати людям. І я розумію, чому вони до нас звертаються».
Ми — поруч!
#Черкаси #ThanksVolunteers #БезТебеНіяк #МиРазом
#історіїЧХ #red_cross_volunteer #ЧХЧеркаси #ЧХісторія