Кровавый потоп 1654 - 1667. Русский «геноцид» белорусов. Часть #1

«В советское время пропаганда называла Великую Отечественную войну «самой страшной войной в истории белорусов». Это не так. «Самой страшной» — в плане людских потерь и демографических последствий — была война 1654—1667 годов.» Тайны Беларуской истории, Вадим Деружинский.

Что же это за война, нанесшая населению белорусских территорий самый большой урон, который не смогла переплюнуть даже Великая Отечественная? Речь идет о так называемой «Тринадцатилетней» Русско-польской войне середины семнадцатого века. Белорусская националистическая историография называет этот конфликт «Кровавым потопом», делая отсылку к названию Польско-шведской войны, происходившей в то же время, и перенося ее на всю территорию Речи Посполитой. В антироссийской пропаганде данный конфликт используют как белорусский аналог украинского голодомора, где белорусские земли в 17-ом веке (!), по вине русских, потеряли половину населения.

Использовать исторические события многовековой давности для обоснования современной политики - это так ново и неожиданно. Мы, по старой привычке, проверим все сами и посмотрим, что же это была за война, каковы ее причины и последствия. В первой части мы увидим корни некоторых современных идеологий, не только белорусских. И оглядев прошлое, мы, возможно, сможем открыть нечто новое и в нашем настоящем. А уже в следующей части разберемся с тем, устраивали ли на самом деле коварные московиты геноцид белорусского народа в 17-ом веке. Или все это — очередная мистификация, мобилизация истории, цель которой — рассорить простых людей на ровном месте.

Присоединяйтесь к нам в соцсетях:

🚩 Наш YouTube
🚩 Наш Instagram
🚩 Наш VK
🚩 Наш Facebook
🚩 Наш Twitter

❗️Хочу в кружок! ❗️

#видео #история #Беларусь #ВКЛ #Речь_Посполитая #Кровавый_потоп #КрасноBY

Іван Карпенко-Карий: батько українського театру

Іван Карпенко-Карий, безумовно, видатний діяч театру та драматург. Однак сучасне сприйняття його діяльності схиляє людей, незнайомих із його творчістю, вірити, мовляв, уся його творчість є націоцентричною. Ми ж, своєю чергою, розповімо вам, чому ідея всього його життя заходить за рамки цього явища й чому вона знаходить відгук у серцях людей, які навіть не знайомі з українською дійсністю.

Герой нашого посту і справді ставив на чільне місце персонажів переважно українського походження. Причому робив це він як для панів, так і для їхньої прислуги й навіть для наймитів. А з огляду на той факт, що добробут кожного з них безпосередньо залежав від відсутності цього добробуту в іншого, то у такий спосіб Іван Карпович розкривав проблему присутності двох націй усередині, здавалося б, єдиної нації. У випадку з його дійсністю, яка, зрештою, з нашою різниться хіба що формально, можна виділити націю трудящих і націю експлуататорів.

Для більшої наочності наших слів ми рекомендуємо до ознайомлення комедію під назвою «Хазяїн», прочитання якої займе не більше ніж годину. Цей сатиричний твір наперекір тому, що стверджують сучасні «шанувальники» творів Карпенка-Карого, зовсім не про те, як людину поглинає спрага наживи заради ще більшої наживи. Ні, це лише хитро пов’язана форма, за якою ховається справжня суть, у глибині якої лежить конфлікт між людиною та предметом. Предметом, який він сам відтворює, але який водночас стає вищим за свого творця, і той лабузниться перед ним. Поки наймити на службі в господаря, не маючи нічого, бояться втратити останнє, що в них залишилося — життя, сам господар боїться втратити все, що нажив, і готовий навіть життя віддати, щоб запобігти цьому. Жоден із цих результатів не може бути прийнятним для людини, адже кожна наша дія повинна перетворювати дану нам дійсність, адже разом із нею ми змінюємо себе. Тільки робити це потрібно так, щоб виховувати в собі нову свободолюбну й миролюбну людину, а не канібала, якому копійки дорожчі за людські життя.

Втім, поки що наш брат ще має можливість набити своє черево хлібом і не виявляти цікавості до подібних закликів. Але не варто забувати й про те, що завтра це черево може бути набите свинцем. І якщо так тому й бути, то варто хоча б свідомо вибрати, за яку з двох націй ви будете боротися. А для цього ми закликаємо вас до ознайомлення з творчістю таких діячів культури як Іван Карпенко-Карий, і до набуття політичної грамотності через приєднання до наших марксистських гуртків.


Радимо підписатися на наші Instagram та Facebook, де нові замітки подібного роду публікуються в першу чергу, а також є інші цікаві рубрики.

#история #инстаграм_рфу #фейсбук_рфу

Антикомуністична політика США

Уже кілька років підряд у «демократичній» Україні заборонено комуністичну партію та будь-яку комуністичну агітацію. Деякі громадяни переконані, що причиною цьому є свідома відмова людей від неефективного комунізму. Вони радіють, що «комуняки» перестали заважати розвитку країни. Щоправда, більшість із них не бажають дізнатися, що таке комунізм, а на дії «вільного ринку» дивляться по телевізору без задоволення. Тож розберімося, хто саме свідомо відмовився від комунізму та нащо це було зроблено, адже в історії вже були прецеденти подібних рішень. Сьогодні пропонуємо розглянути боротьбу з комуністами в передовій капіталістичній країні світу — у США.

В 1950 році в «найдемократичнішій» США був прийнятий закон Маккарена-Вуда (названий на честь політиків, що його запропонували). Згідно із цим законом комуністична партія Америки зобов’язана була реєструвати своїх членів у Міністерстві юстиції як «агентів іноземної держави», та надавати повну інформацію про їхню фінансову та організаційну діяльність. За невиконання цих вимог передбачалося покарання у вигляді ув’язнення на 5 років та штраф у 10 тис. доларів. Трохи згодом у 1954 році був прийнятий закон, який повністю заборонив компартію та зробив комуністичні організації незаконними. Це було логічним продовженням політики маккартизму, коли кожного, хто не подобався опонентові, називали комуністом і ворогом Америки.

Навіть зараз у США «комуніст» — це слово, яким політичний діяч бажає образити свого опонента (нещодавно з ними обіцяв боротися Трамп). Тиск на комуністів — це заборона мітингів і страйків, послаблення впливу профспілок, урізання соціальних витрат. Це розв’язування рук для буржуазії, якій не потрібно тепер боятися, що хтось підніме людей із вимогами до роботодавця. Робітники тепер не об’єднаються, щоб вимагати підвищення зарплати або скорочення робочого дня — одні плюси (для буржуа). А головне — не з’явиться організація, яка почне вести не тільки економічну, а й політичну боротьбу за права робітників.

Сьогоднішня Україна також оголосила комуністів ворогами. У законі прирівнюється комунізм та нацизм, і формально забороняється пропаганда обох ідеологій, проте чомусь нацистів поки не чіпають. Для місцевої олігархії нацисти не страшні, навпаки — це зручний інструмент для боротьби з активістами, які особливо голосно кричать про корумпованість певних політичних діячів та системи загалом, або розповідають робітникам про їхні права. А от комуністами керувати не так легко, до того ж вони хочуть не просто «в Європу», а дещо більш конкретне — єдине загальнонародне володіння засобами виробництва (тобто реальна боротьба з олігархами, а не лише лозунги).

Саме на період існування Радянського Союзу припадає період послаблення гніту капіталу на робітників усіх країн світу. Американці та європейці зараз згадують 50–70 рр. як «золоті роки». Соціалістична держава є опорою робітничого руху всієї планети, для її зародження необхідний комуністичний рух, який потім переросте в Інтернаціонал як об’єднання сил свідомих робітників усієї планети. Заборона комунізму — це спроба капіталістів заборонити історичний розвиток. Його можна сповільнити, але зупинити не вдасться. Тому приєднуйтесь до нашої боротьби та вивчайте разом із нами теорію. Збудуємо нову цивілізацію разом.


Радимо підписатися на наші Instagram та Facebook, де нові замітки подібного роду публікуються в першу чергу, а також є інші цікаві рубрики.

#история #инстаграм_рфу #фейсбук_рфу

На волне возрастающего интереса масс к коммунистическим идеям все чаще стали возникать марксистские кружки и организации, а левый блоггинг, несмотря на раскол на шовинистический и интернациональный лагерь, продолжает привлекать людей в озвученные выше объединения. В народный обиход стали возвращаться, казалось бы, устаревшие термины. Одними из таких стали “агитация” и “пропаганда”, укрепившиеся в сознании левой публики благодаря блогу Константина Семина.

Однако что есть для нас, марксистов, агитация и пропаганда? Этот ролик подготовлен не как озвучивание готовой схемы или непосредственного руководства к действию, дескать, именно вот так и нужно делать, а вот так нельзя. Мы хотим предложить зрителям задуматься над тактикой коммунистов сегодня, предоставив для этого историческую справку, взгляды классиков на агитацию и пропаганду и некоторые соображения, касаемо алгоритма действий в нынешних условиях.

https://youtu.be/dOA-1xHsvfo?si=Sb1JzSbDYp5FSGZl

#политика #история #пропаганда #агитация #коммунизм