«Оммм. Дух ірпінського лісу»
Люблю розказувати про класні дитячі книжки.
Нагадаю, що у мене тут свої веселощі з дитячими книжками - я їх обираю, читаю, насолоджуюсь. А потім відправляю доньці за кордон.
Сьогодні розкажу про “Оммм. Дух ірпінського лісу”.
Ця книжка якась особлива.
Таша Торба написала прекрасну дитячу книжку, в якій в усій красі показано, як разом з дитиною проживати і опрацьовувати важкі історії і досвіди.
Тут досвід війни, окупації Ірпеня.
Але є чудовий головний герой - Оммм, дух лісу, який допомагає жителям міста і військовим вигнати загарбників.
В книзі багато знайомих ірпенчанам місць.
А ще авторка ж намалювала чудові ілюстрації до своєї ж книжки.
Книжка неймовірно тепла і цікава.
Я раджу її всім, хто хоче проговорити важкі питання зі своїми дітьми.
А ще дуже круто, що можна розмальовувати паркани в кінці книжки.
P.S. До речі, я в 2022 році приймав участь в одному волонтерському проекті відбудови в Ірпені. Так якраз розмальовувати паркани, в яких дірки від куль і уламків - це справді те, що багато хто в Ірпені робить
P.P.S. А ще цікаво, що ми записали подкаст в лютому з авторкою книги.
Він тут: https://www.youtube.com/watch?v=YXHD8vpxpl8
Таша Торба до того ж ще й дуже цікава особистість, а ще керівниця дитячого центру.
Неймовірно.
Додаю до рецензії кілька фото розворотів, щоб вам було цікавіше.
Інші класні книжки ви знайдете по хештегу #Дитячі
@BagnenkoText
Люблю розказувати про класні дитячі книжки.
Нагадаю, що у мене тут свої веселощі з дитячими книжками - я їх обираю, читаю, насолоджуюсь. А потім відправляю доньці за кордон.
Сьогодні розкажу про “Оммм. Дух ірпінського лісу”.
Ця книжка якась особлива.
Таша Торба написала прекрасну дитячу книжку, в якій в усій красі показано, як разом з дитиною проживати і опрацьовувати важкі історії і досвіди.
Тут досвід війни, окупації Ірпеня.
Але є чудовий головний герой - Оммм, дух лісу, який допомагає жителям міста і військовим вигнати загарбників.
В книзі багато знайомих ірпенчанам місць.
А ще авторка ж намалювала чудові ілюстрації до своєї ж книжки.
Книжка неймовірно тепла і цікава.
Я раджу її всім, хто хоче проговорити важкі питання зі своїми дітьми.
А ще дуже круто, що можна розмальовувати паркани в кінці книжки.
P.S. До речі, я в 2022 році приймав участь в одному волонтерському проекті відбудови в Ірпені. Так якраз розмальовувати паркани, в яких дірки від куль і уламків - це справді те, що багато хто в Ірпені робить
P.P.S. А ще цікаво, що ми записали подкаст в лютому з авторкою книги.
Він тут: https://www.youtube.com/watch?v=YXHD8vpxpl8
Таша Торба до того ж ще й дуже цікава особистість, а ще керівниця дитячого центру.
Неймовірно.
Додаю до рецензії кілька фото розворотів, щоб вам було цікавіше.
Інші класні книжки ви знайдете по хештегу #Дитячі
@BagnenkoText
Forwarded from Психолог під час війни (Володимир 🇺🇦 Багненко)
Життя після поранення і ампутації. Що не можна казати військовому. Розмова з офіцером ЗСУ. Випуск 26
Я бачу прірву між військовими і цивільними.
Вже 2 місяці я щотижня відвідую військовий шпиталь. І коли я познайомився з Ігорем, військовим офіцером, 2 місяці тому в цьому шпиталі, то зрозумів, що він може поділитись своїм досвідом і внутрішньою силою, якщо і коли захоче.
Ігор Халабурда — командир батареї, який при контрнаступі втратив 2 ноги і око. Це він, той хто керував тими САУ Цезар, які передавати нам західні партнери. Під його командуванням було 80 людей. Але він не посилав їх на завдання з тилу, а завжди йшов з ними.
А ще він дуже сильний духом і оптимізмом своїм неймовірно заряджає.
Ми спілкуємось з лютого і вже є довіра.
У мене давно є бажання зменшувати прірву між цивільними і військовими, яку я бачу. Ще більша — до людей з інвалідністю. Страх підійти, нерозуміння яка допомога потрібна, доволі дивні ідеї дати 5 гривень людині на кріслі колісному.
Нещодавно він сказав, що з радістю готовий поділитись.
І от я поїхав за ним в шпиталь, це 40 км від студії, забрав і ми поїхали в студію.
Ми провели разом 5 годин, 1.5 години в одну сторону, півтори години в іншу і в студії.
І я неймовірно радий, що така сильна і гідна людина поділилась своїми думками і досвідом.
Який він на відео, такий і в житті.
Запрошую до перегляду:
https://www.youtube.com/watch?v=uVpRJETDY3s&feature=youtu.be
Буду вдячний за коментар під відео - це перше відео Ігоря, йому буде неймовірно приємно🙂
Дякую!
@BagnenkoPsy
Я бачу прірву між військовими і цивільними.
Вже 2 місяці я щотижня відвідую військовий шпиталь. І коли я познайомився з Ігорем, військовим офіцером, 2 місяці тому в цьому шпиталі, то зрозумів, що він може поділитись своїм досвідом і внутрішньою силою, якщо і коли захоче.
Ігор Халабурда — командир батареї, який при контрнаступі втратив 2 ноги і око. Це він, той хто керував тими САУ Цезар, які передавати нам західні партнери. Під його командуванням було 80 людей. Але він не посилав їх на завдання з тилу, а завжди йшов з ними.
А ще він дуже сильний духом і оптимізмом своїм неймовірно заряджає.
Ми спілкуємось з лютого і вже є довіра.
У мене давно є бажання зменшувати прірву між цивільними і військовими, яку я бачу. Ще більша — до людей з інвалідністю. Страх підійти, нерозуміння яка допомога потрібна, доволі дивні ідеї дати 5 гривень людині на кріслі колісному.
Нещодавно він сказав, що з радістю готовий поділитись.
І от я поїхав за ним в шпиталь, це 40 км від студії, забрав і ми поїхали в студію.
Ми провели разом 5 годин, 1.5 години в одну сторону, півтори години в іншу і в студії.
І я неймовірно радий, що така сильна і гідна людина поділилась своїми думками і досвідом.
Який він на відео, такий і в житті.
Запрошую до перегляду:
https://www.youtube.com/watch?v=uVpRJETDY3s&feature=youtu.be
Буду вдячний за коментар під відео - це перше відео Ігоря, йому буде неймовірно приємно🙂
Дякую!
@BagnenkoPsy
YouTube
Життя після поранення і ампутації. Що не можна казати військовому. Розмова з військовим. Випуск 26
Я бачу прірву між військовими і цивільними.
І коли я познайомився з Ігорем, військовим офіцером, 2 місяці тому в шпиталі, то зрозумів, що він може поділитись своїм досвідом і внутрішньою силою, якщо і коли захоче.
Ігор Халабурда — командир батареї, який…
І коли я познайомився з Ігорем, військовим офіцером, 2 місяці тому в шпиталі, то зрозумів, що він може поділитись своїм досвідом і внутрішньою силою, якщо і коли захоче.
Ігор Халабурда — командир батареї, який…
Сьогодні 460 років із документально підтвердженого дня хрещення Вільяма Шекспіра – генія до кінця віків. Декілька крилатих цитат Шекспіра:
• Пекло порожнє. Всі чорти тут.
• Гримить лиш те, що порожнє зсередини.
• Настільки солодкий мед, що, нарешті, він гіркий. Надлишок смаку вбиває смак.
• Де мало слів, там вагу вони мають.
• Ми дратуємося через дрібниці, коли зачеплені чим-небудь серйозним.
• Природа-мати мудра, та син дурний.
• Любов біжить від тих, хто женеться за нею. А тим, хто геть біжить, кидається на шию.
• Дурість і мудрість з такою ж легкістю схоплюються, як і заразні хвороби.
• Дурість смішить, а мудрість засмучує.
• Не надто розпалюйте піч для своїх ворогів, інакше згорите в ній самі.
• Успіх гострого слова залежить більше від вуха слухача, ніж від мови мовця.
• У кожного божевілля є своя логіка.
• Ворона брудом перемаже крила - ніхто й не помітить. А лебідь відмити не зможе з білизни пляму...
• Боягуз помирає при кожній небезпеці, хороброго ж смерть наздоганяє тільки раз.
• Бідна розчавлена комаха страждає так само, як умираючий гігант.
• Правила досягнення успіху: працювати більше, ніж інші; очікувати менше, ніж інші.
• Немає нічого ні поганого, ні хорошого в цьому світі. Є тільки наше ставлення до чого-небудь.
• Клятви, дані в бурю, забуваються в тиху погоду.
А ви читали щось у батька західного канону, за деякими літературознавцями?
@bagnenkoText
• Пекло порожнє. Всі чорти тут.
• Гримить лиш те, що порожнє зсередини.
• Настільки солодкий мед, що, нарешті, він гіркий. Надлишок смаку вбиває смак.
• Де мало слів, там вагу вони мають.
• Ми дратуємося через дрібниці, коли зачеплені чим-небудь серйозним.
• Природа-мати мудра, та син дурний.
• Любов біжить від тих, хто женеться за нею. А тим, хто геть біжить, кидається на шию.
• Дурість і мудрість з такою ж легкістю схоплюються, як і заразні хвороби.
• Дурість смішить, а мудрість засмучує.
• Не надто розпалюйте піч для своїх ворогів, інакше згорите в ній самі.
• Успіх гострого слова залежить більше від вуха слухача, ніж від мови мовця.
• У кожного божевілля є своя логіка.
• Ворона брудом перемаже крила - ніхто й не помітить. А лебідь відмити не зможе з білизни пляму...
• Боягуз помирає при кожній небезпеці, хороброго ж смерть наздоганяє тільки раз.
• Бідна розчавлена комаха страждає так само, як умираючий гігант.
• Правила досягнення успіху: працювати більше, ніж інші; очікувати менше, ніж інші.
• Немає нічого ні поганого, ні хорошого в цьому світі. Є тільки наше ставлення до чого-небудь.
• Клятви, дані в бурю, забуваються в тиху погоду.
А ви читали щось у батька західного канону, за деякими літературознавцями?
@bagnenkoText
Виставка про Аллу Горську - це неймовірно!
А́лла Олекса́ндрівна Го́рська — українська художниця та дисидентка, громадська діячка, одна із засновниць та найяскравіших творчих особистостей покоління руху шістдесятництва, одна з перших представниць андерграунду, діячка правозахисного руху 1960-х в Україні.
Кілька історій про неї, щоб і ви теж трохи зрозуміли силу її духу і, можливо, закохались в цей період і її творчість.
На початку 1960-х років влада дозволила створити у Києві Клуб творчої молоді «Сучасник». Мета — продемонструвати критикам СРСР, що в країні є неформальні організації, які не контролюються комуністичною партією. Там проводили дискусії, мистецькі вечори і виставки, копіювали заборонені книжки. У вільному спілкуванні молодих митців народився стиль Алли Горської, який не вписувався в рамки панівного «соціалістичного реалізму». В її портфоліо є монументальні, мальовані та графічні твори. Роботи виконані в традиціях київської академічної школи народного мистецтва, українського авангарду та бойчукізму (школа українського мистецтва 1910–1930-х років, пов'язана з монументалістом і графіком Михайлом Бойчуком).
Усіх членів Клубу, до якого входила Горська, згодом назвали «шістдесятниками». Вони не були ворожими до Радянського Союзу, але жадали змін і правди. 1962 року спогади очевидців привели Горську з друзями до Биківні – місцевості під Києвом, де каральні органи розстріляли 50-100 тисяч людей. Знайшли двічі прострелений череп. Алла заплакала. «Уявіть собі, – показала в бік поховань, – ми – там... Ми ж усі там можемо бути…»
1964 року Горська разом з кількома однодумцями створює вітраж «Шевченко. Мати» у вестибюлі головного корпусу Київського університету. На ньому було зображено гнівного поета, до якого притулилася жінка – символ матері-України. Над композицією розміщувалася цитата Шевченка: «Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово!» Вітраж не вписувався в радянські ідеологічні стереотипи, тож був розтрощений. (шматочок відео з інсталяцією і проекцією є на знятому відео)
28 листопада 1970 року Алла Горська поїхала до свекра в містечко Васильків біля Києва за швейною машинкою і не повернулася. За кілька днів її тіло знайшли в льоху будинку чоловікового батька Івана Зарецького. Причиною смерті назвали «удари тупим предметом з обмеженою ударною площею» – молотком. Іван Зарецький на той момент уже теж був мертвий – 29 листопада його понівечене тіло знайшли на залізничній колії.
Друзі Горської не мали сумнівів: то було сплановане і реалізоване спецслужбами вбивство. Надто сильним і непересічним суперником була для них художниця у часи загального приниження і брехні.
Аллу Горську не дали поховати в центрі Києва, тож її останнім притулком стало приміське кладовище.
На виставці були зібрані унікальні зразки її творчості з багатьох приватних колекцій.
Це було неймовірно важливо для нашого громадянського суспільства і сили нашого духу.
У мене вийшов подкаст з пані Іриною Побідаш про шістдесятників. Подкаст в першому коментарі.
А ви були на виставці? Що для вас є шістдесятники?
Відео і фото з виставки в коментарях.
@BagnenkoText
А́лла Олекса́ндрівна Го́рська — українська художниця та дисидентка, громадська діячка, одна із засновниць та найяскравіших творчих особистостей покоління руху шістдесятництва, одна з перших представниць андерграунду, діячка правозахисного руху 1960-х в Україні.
Кілька історій про неї, щоб і ви теж трохи зрозуміли силу її духу і, можливо, закохались в цей період і її творчість.
На початку 1960-х років влада дозволила створити у Києві Клуб творчої молоді «Сучасник». Мета — продемонструвати критикам СРСР, що в країні є неформальні організації, які не контролюються комуністичною партією. Там проводили дискусії, мистецькі вечори і виставки, копіювали заборонені книжки. У вільному спілкуванні молодих митців народився стиль Алли Горської, який не вписувався в рамки панівного «соціалістичного реалізму». В її портфоліо є монументальні, мальовані та графічні твори. Роботи виконані в традиціях київської академічної школи народного мистецтва, українського авангарду та бойчукізму (школа українського мистецтва 1910–1930-х років, пов'язана з монументалістом і графіком Михайлом Бойчуком).
Усіх членів Клубу, до якого входила Горська, згодом назвали «шістдесятниками». Вони не були ворожими до Радянського Союзу, але жадали змін і правди. 1962 року спогади очевидців привели Горську з друзями до Биківні – місцевості під Києвом, де каральні органи розстріляли 50-100 тисяч людей. Знайшли двічі прострелений череп. Алла заплакала. «Уявіть собі, – показала в бік поховань, – ми – там... Ми ж усі там можемо бути…»
1964 року Горська разом з кількома однодумцями створює вітраж «Шевченко. Мати» у вестибюлі головного корпусу Київського університету. На ньому було зображено гнівного поета, до якого притулилася жінка – символ матері-України. Над композицією розміщувалася цитата Шевченка: «Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово!» Вітраж не вписувався в радянські ідеологічні стереотипи, тож був розтрощений. (шматочок відео з інсталяцією і проекцією є на знятому відео)
28 листопада 1970 року Алла Горська поїхала до свекра в містечко Васильків біля Києва за швейною машинкою і не повернулася. За кілька днів її тіло знайшли в льоху будинку чоловікового батька Івана Зарецького. Причиною смерті назвали «удари тупим предметом з обмеженою ударною площею» – молотком. Іван Зарецький на той момент уже теж був мертвий – 29 листопада його понівечене тіло знайшли на залізничній колії.
Друзі Горської не мали сумнівів: то було сплановане і реалізоване спецслужбами вбивство. Надто сильним і непересічним суперником була для них художниця у часи загального приниження і брехні.
Аллу Горську не дали поховати в центрі Києва, тож її останнім притулком стало приміське кладовище.
На виставці були зібрані унікальні зразки її творчості з багатьох приватних колекцій.
Це було неймовірно важливо для нашого громадянського суспільства і сили нашого духу.
У мене вийшов подкаст з пані Іриною Побідаш про шістдесятників. Подкаст в першому коментарі.
А ви були на виставці? Що для вас є шістдесятники?
Відео і фото з виставки в коментарях.
@BagnenkoText
Forwarded from Психолог під час війни (Володимир 🇺🇦 Багненко)
Життя в окупації в Херсоні. Як витримати і зберегти стійкість? Розмова з волонтеркою, випуск 27.
Важкий і травматичний досвід варто не тільки осмислювати, але і згадувати, і перепроживати. Щоб з травматичного він перетворювався на біографічний.
Я хотів поговорити про це давно і запросив Іру Саліхову, давно її знаю, ціную і ми давно дружимо. І вона погодилась чесно поговорити про цей досвід.
Іра - волонтерка і громадська діячка, не тільки прожила в окупації, але весь час активно волонтерила і служила іншим людям попри те, що це було неймовірно небезпечно.
✅ Що підтримувало в той період?
✅ Яким був Херсон до початку великої війни?
✅ Історії в окупації, які дуже ранили
✅ Роздуми про те, що кожному потрібен свій час на адаптацію;
✅ Книги, які підтримають вас у важкий період
Запрошую до перегяду
https://www.youtube.com/watch?v=SC0S3luVitQ
Також прошу залишити коментар під відео - це допоможе подивитись відео більшій кількості.
P.S. А про що вам цікаво почути наступні відео?
І поставте вогник, якщо вам корисно і цікаво про Херсон.
@BagnenkoPsy
Важкий і травматичний досвід варто не тільки осмислювати, але і згадувати, і перепроживати. Щоб з травматичного він перетворювався на біографічний.
Я хотів поговорити про це давно і запросив Іру Саліхову, давно її знаю, ціную і ми давно дружимо. І вона погодилась чесно поговорити про цей досвід.
Іра - волонтерка і громадська діячка, не тільки прожила в окупації, але весь час активно волонтерила і служила іншим людям попри те, що це було неймовірно небезпечно.
✅ Що підтримувало в той період?
✅ Яким був Херсон до початку великої війни?
✅ Історії в окупації, які дуже ранили
✅ Роздуми про те, що кожному потрібен свій час на адаптацію;
✅ Книги, які підтримають вас у важкий період
Запрошую до перегяду
https://www.youtube.com/watch?v=SC0S3luVitQ
Також прошу залишити коментар під відео - це допоможе подивитись відео більшій кількості.
P.S. А про що вам цікаво почути наступні відео?
І поставте вогник, якщо вам корисно і цікаво про Херсон.
@BagnenkoPsy
YouTube
Життя в окупації в Херсоні. Як витримати і зберегти стійкість? Розмова з волонтеркою, випуск 27.
Важкий і травматичний досвід варто не тільки осмислювати, але і згадувати, і перепроживати. Щоб з травматичного він перетворювався на біографічний.
Я хотів поговорити про це давно і запросив Іру Саліхову, давно її знаю, ціную і ми давно дружимо. І вона погодилась…
Я хотів поговорити про це давно і запросив Іру Саліхову, давно її знаю, ціную і ми давно дружимо. І вона погодилась…
Я звинувачую Аушвіц. Читання для важких часів
Інколи дуже важко все, що навкруги виносити. Накопичується загальний біль, сум і важко це якось в слова навіть висказати. У мене є терапія власна, є спілкування з близькими людьми.
Але все одно важко.
І тоді я читаю особливі книжки.
Одна з них “Я звинувачую Аушвіц”. Це - історії другого покоління євреїв, які пережили Голокост.
Мої сльози вже не такі самотні.
Мій біль не такий сильний, коли я бачу, що війна приносить так багато болю і іншим.
І мені легше.
Історії життя - це взагалі доволі терапевтичний спосіб проживання.
Зараз я глибинно вивчаю наративну психологію.
Усвідомлення власної історії, власних коренів і заповнення прогалин - це важливий елемент дорослішання і прийняття себе.
На фото - шматочок історії жінки, з якою мама ніколи не обговорювала свій біль і страждання через Голокост і перебування в концтаборі. Мама у неї завжди тиха, сумна і страждає.
Коли дитина починає усвідомлювати власну історію не від мами, а від ссторонніх людей - це складно.
Не знаю, як воно діє, але біль інших допомагає усвідомити, що ти не один.
А ви що читаєте, коли складно?
P.S. Я вже якось писав саме про цю книгу. І мабуть, буду періодично знов про неї нагадувати, бо вона одна з улюблених для складних часів.
#Книжки
@BagnenkoText
Інколи дуже важко все, що навкруги виносити. Накопичується загальний біль, сум і важко це якось в слова навіть висказати. У мене є терапія власна, є спілкування з близькими людьми.
Але все одно важко.
І тоді я читаю особливі книжки.
Одна з них “Я звинувачую Аушвіц”. Це - історії другого покоління євреїв, які пережили Голокост.
Мої сльози вже не такі самотні.
Мій біль не такий сильний, коли я бачу, що війна приносить так багато болю і іншим.
І мені легше.
Історії життя - це взагалі доволі терапевтичний спосіб проживання.
Зараз я глибинно вивчаю наративну психологію.
Усвідомлення власної історії, власних коренів і заповнення прогалин - це важливий елемент дорослішання і прийняття себе.
На фото - шматочок історії жінки, з якою мама ніколи не обговорювала свій біль і страждання через Голокост і перебування в концтаборі. Мама у неї завжди тиха, сумна і страждає.
Коли дитина починає усвідомлювати власну історію не від мами, а від ссторонніх людей - це складно.
Не знаю, як воно діє, але біль інших допомагає усвідомити, що ти не один.
А ви що читаєте, коли складно?
P.S. Я вже якось писав саме про цю книгу. І мабуть, буду періодично знов про неї нагадувати, бо вона одна з улюблених для складних часів.
#Книжки
@BagnenkoText
Що читаєте цими вихідними? І моє читання «Психоаналітичної діагностики» Мак-Вільямс.
У мене походи до військових і взагалі активна психологічна практика (більше про це пишу на своєму психологічному каналі тут) викликають багато нових і цікавих питань. Як для психолога, у мене завжди є багато нового матеріалу, який цікаво обдумати.
Я читаю “Психоаналітичну діагностику» Мак-Вільямс. Це база, яку поважають і цінують багато психологів і психотерапевтів.
Так цікаво розуміти різні структури особистості і бачити їх прояви і динаміку в клієнтах і в собі.
Автор глибоко пояснює з купою прикладів, що в кожного з нас є тип або поєднання типів організації характерів —
Нарцисистичні, депресивні, антисоціальні, шизоїдні, параноїдальні, мазохістичні, обсесивні та компульсивні, істеричні та дисоциативні.
І в нормальному прояві і розвитку, не патологоічному — така людина досить цікава і соціальна, просто у неї є свої психологічні захисти і прояви.
Тобто якщо у вас, умовно, нарцисистичний тип організації характеру — це не означає одразу, травмуєте всіх близьких. Ви можете розуміти себе, свої захисти і бути більш схильним до здорових відносин.
Книга написана неймовірно легко і цікаво. Це як детектив, тільки про кожну структуру особистості. Авторка задає питання і одразу пояснює і дає багато деталей.
дуже добре розумію себе і близьких. А також чого очікувати. Це додатковий бонус такого читанняя.
Давно не читав такої крутої психологічної теорії, яка подана так легко і цікаво.
А ви любите читати психологічні книги?
Що читаєте цими вихідними?
@bagnenkoText
У мене походи до військових і взагалі активна психологічна практика (більше про це пишу на своєму психологічному каналі тут) викликають багато нових і цікавих питань. Як для психолога, у мене завжди є багато нового матеріалу, який цікаво обдумати.
Я читаю “Психоаналітичну діагностику» Мак-Вільямс. Це база, яку поважають і цінують багато психологів і психотерапевтів.
Так цікаво розуміти різні структури особистості і бачити їх прояви і динаміку в клієнтах і в собі.
Автор глибоко пояснює з купою прикладів, що в кожного з нас є тип або поєднання типів організації характерів —
Нарцисистичні, депресивні, антисоціальні, шизоїдні, параноїдальні, мазохістичні, обсесивні та компульсивні, істеричні та дисоциативні.
І в нормальному прояві і розвитку, не патологоічному — така людина досить цікава і соціальна, просто у неї є свої психологічні захисти і прояви.
Тобто якщо у вас, умовно, нарцисистичний тип організації характеру — це не означає одразу, травмуєте всіх близьких. Ви можете розуміти себе, свої захисти і бути більш схильним до здорових відносин.
Книга написана неймовірно легко і цікаво. Це як детектив, тільки про кожну структуру особистості. Авторка задає питання і одразу пояснює і дає багато деталей.
дуже добре розумію себе і близьких. А також чого очікувати. Це додатковий бонус такого читанняя.
Давно не читав такої крутої психологічної теорії, яка подана так легко і цікаво.
А ви любите читати психологічні книги?
Що читаєте цими вихідними?
@bagnenkoText
Я і мої непрочитані книжки — це історія, про яку треба написати окрему книжку. Їх все більше і більше.
У кого теж так? ))
@bagnenkoText
У кого теж так? ))
@bagnenkoText
Forwarded from Психолог під час війни (Володимир 🇺🇦 Багненко)
Я закінчив базовий курс з логотерапії і став консультантом з логотерапії.
Це школа психотерапії, в якій ключовим є сенс і допомога людині знайти свій сенс.
Шлях в півроку закінчився.
Колись прочитав книгу Віктора Франкла і навіть подумати не міг, що можна навчатись в Україні цьому шляху!
А потім знайшов цей інститут, з прекрасними викладачами і людбми.
Тепер вважаю цей метод одним з ключових в своїй роботі
Тепер використовую ці знання.
Якщо ви втомлені.
Якщо не знаєте сенсу і важко думати навіть про це.
Якщо зневірились — приходьте на консультації.
Бо найкраще працювати з цим в форматі живого спілкування і довірливої розмови.
Напишіть на пошту House.in.a.mountain.valley@gmail.com або в особисті @bgnnk
А ще думаю, що зроблю кілька матеріалів, як саме працює логотерапія і як знаходити сенс у складні часи.
Якщо цікаво - поставте вогник, будь ласка.
Бо для мене це буде свідчити, що все
@BagnenkoDaily
Це школа психотерапії, в якій ключовим є сенс і допомога людині знайти свій сенс.
Шлях в півроку закінчився.
Колись прочитав книгу Віктора Франкла і навіть подумати не міг, що можна навчатись в Україні цьому шляху!
А потім знайшов цей інститут, з прекрасними викладачами і людбми.
Тепер вважаю цей метод одним з ключових в своїй роботі
Тепер використовую ці знання.
Якщо ви втомлені.
Якщо не знаєте сенсу і важко думати навіть про це.
Якщо зневірились — приходьте на консультації.
Бо найкраще працювати з цим в форматі живого спілкування і довірливої розмови.
Напишіть на пошту House.in.a.mountain.valley@gmail.com або в особисті @bgnnk
А ще думаю, що зроблю кілька матеріалів, як саме працює логотерапія і як знаходити сенс у складні часи.
Якщо цікаво - поставте вогник, будь ласка.
Бо для мене це буде свідчити, що все
@BagnenkoDaily
Почав читати другу книгу Багряного «Тигролови».
«Сад Гетсиманський» позаду, кажуть цей роман полегше.
Давно хотів, але навчання було багато. Боляче це читати про жахи НКВС і наших українців, але важливо.
А ви читали? Як вам?
@bagnenkoText
«Сад Гетсиманський» позаду, кажуть цей роман полегше.
Давно хотів, але навчання було багато. Боляче це читати про жахи НКВС і наших українців, але важливо.
А ви читали? Як вам?
@bagnenkoText
Forwarded from Психолог під час війни (Володимир 🇺🇦 Багненко)
Про культурну спадщину під час війни, ЮНЕСКО, агресивну політику росії на окупованих територіях і чи потрібно відновлювати ГЕС?
Нам, українцям, важливо добре розуміти нашу культурну спадщину, яка величезна і гідна уваги.
У нас велика кількість пам'яток світової культури, які охороняються ЮНЕСКО. Але зараз під час війни фокус уваги з цього змістився, зрозуміло чому.
І от я вирішив поговорити про це з людиною, яка добре в цьому розбирається.
✅ Чим нам варто пишатись?
✅ Як і чому борщ став українським завдяки ЮНЕСКО?
✅ Як росія знищує культурну спадщину на окупованих територіях?
✅ Чи захищає ЮНЕСКО пам'ятки світової культури?
✅ Що робить росія на окупованих територіях з нашими культурними пам’ятками?
✅ Чи варто відновлювати ГЕС?
✅ Чорні археологи - яким чином вонит шкодять?
✅ ГЕС і відродження Великого Лугу. Що нас чекає далі?
✅ Книги, які будуть підтримкою в складні часи
Андрій Луцик - гість подкасту, Експерт з охорони культурної спадщини ГО "Регіональний центр прав людини" і людина, яку я давно знаю і хочу запросити поговорити.
https://www.youtube.com/watch?v=25NvQ6RW_Is
У нас вийшла тепла і щира бесіда. Щиро запрошую до перегляду.
Радію, що була така можливість.
Запрошую до перегляду!
@BagnenkoPsy
Нам, українцям, важливо добре розуміти нашу культурну спадщину, яка величезна і гідна уваги.
У нас велика кількість пам'яток світової культури, які охороняються ЮНЕСКО. Але зараз під час війни фокус уваги з цього змістився, зрозуміло чому.
І от я вирішив поговорити про це з людиною, яка добре в цьому розбирається.
✅ Чим нам варто пишатись?
✅ Як і чому борщ став українським завдяки ЮНЕСКО?
✅ Як росія знищує культурну спадщину на окупованих територіях?
✅ Чи захищає ЮНЕСКО пам'ятки світової культури?
✅ Що робить росія на окупованих територіях з нашими культурними пам’ятками?
✅ Чи варто відновлювати ГЕС?
✅ Чорні археологи - яким чином вонит шкодять?
✅ ГЕС і відродження Великого Лугу. Що нас чекає далі?
✅ Книги, які будуть підтримкою в складні часи
Андрій Луцик - гість подкасту, Експерт з охорони культурної спадщини ГО "Регіональний центр прав людини" і людина, яку я давно знаю і хочу запросити поговорити.
https://www.youtube.com/watch?v=25NvQ6RW_Is
У нас вийшла тепла і щира бесіда. Щиро запрошую до перегляду.
Радію, що була така можливість.
Запрошую до перегляду!
@BagnenkoPsy
YouTube
Про культурну спадщину України, борщ, ЮНЕСКО і чи треба відновити ГЕС?
Нам, українцям, важливо добре розуміти нашу культурну спадщину, яка величезна і гідна уваги.
У нас велика кількість пам'яток світової культури, які охороняються ЮНЕСКО. Але зараз під час війни фокус уваги з цього змістився, зрозуміло чому.
І от я вирішив…
У нас велика кількість пам'яток світової культури, які охороняються ЮНЕСКО. Але зараз під час війни фокус уваги з цього змістився, зрозуміло чому.
І от я вирішив…
Forwarded from Психолог під час війни (Ободрение на каждый день)
Лежачий військовий. Новий поворот. Хроніки військового шпиталю.
Я почав вже радіти змінам в Руслані.
Але після цього походу я зрозумів, що до серйозних змін ще далеко..
Нагадаю, Руслан - хлопець, який лежачий і отримав серйозне поранення. До нього мене запросив їх капелан і я щотижня приходжу і спілкуюсь з ним. Він не може говорити, але у нього виразна міміка і я вже навчився читати по губам.
На цей раз я вирішив прийти і поговорити з лікарями. Було відчуття, що я вже тут трохи освоївся.
Лікар сказав, що у Руслана немає жаги життя. Страшна гіпотрофія.
Він вже виїжджає на вулицю, точніше його вивозять на ліжку. Але якщо він сам не бореться - це погано.
Лікар був доволі песимістичним. Це погано, подумав я.
Тоді я пішов в палату.
А далі був діалог, який показав, наскільки все складно. Діалог це умовно, бо я говорю, а він або намагається шевелити губами, або киває, або моргає. І так ми розуміємо одне одного.
– Як давно ти тут?
Водить головою в різні сторони. Не розуміє скільки
– Я до тебе приходжу вже скільки памятаєш?
Ні
– А мене взагалі памятаєш?
Показує, що дуже і дуже слабко.
Я дуже здивований.
Вже потім мені його батько скаже, що це нормально, так буває у нього. Але він зазвичай все і всіх пам’ятає.
– Я хочу бути з тобою тут, в цій боротьбі. Ти не проти?
Киває, що згоден
– А як би ти оцінив свої сили і бажання боротись. по 10-бальній шкалі. Де 10 - це коли Реал Мадрид програє в фіналі Ліги Чемпіонів з Атлетико, але б’ється і забиває на доданих хвилинах. А 1 - це коли Бразилія програє Німеччині 6-1 на Чемпіонаті Світу і взагалі не бореться.
Він роздумує.
Для нього зрозумілі мої аналогії, бо він все життя в футболі.
Маше мені головою, по губам читаю, що десь 8.
Ого, думаю. Після слів лікаря.
Розказую знов про сенс. Як він дає силу.
Він уважно слухає.
Коли я йду, він знов вдячно тисне руку. Але я вже не настільки цим натхненний, бо він не дуже і пам’ятає мене.
руслан продовжує боротись.
Він 4 місяці прикований до ліжка.
І йому складно.
Також говорив з мамою Руслана. Їй дуже складно. син прикований до ліжка і з лікарні їх хочуть виписати. І вона в розпачі, бо вдома вона точно не зможе його доглядати.
Сьогодні без пафосних думок.
Війна іде. Вона дуже важка. І такі люди як Руслан потребують турботи і уваги.
Я це пишу не для якогось збору. Бо зараз у нього наче все є
А тому, що таких як він сотні. Військові, на яких чхати.
І їм потрібна турбота і увага.
Через якийсь час він буде переїжджати і тоді, ймовірно, він буде щось потребувати.
Я хочу заохотити кожного з вас бути уважними до військових поруч. Ходити у шпиталі. Спілкуватись з родичами військовослужбовців.
І бути поруч. Це дуже потрібно.
Також відвіз ліки в інший шпиталь. Там було 3 довгих консультації. Хлопцям складно і страшно.
Дякую всім за підтримку. репости, коментарі і донати.
Цей тиждень було особливо складно ходити. Емоційно це виснажує. Але коли я розумію сенс і навіщо, це дає силу.
Буду вдячний за РЕПОСТ.
Нижче постійна банка, куди ви можете задонатити. На ці гроші купляю ліки і необхідні смаколики. А коли Руслана будуть перевозити - тоді зможу допомогти також.
@BagnenkoPsy
Я почав вже радіти змінам в Руслані.
Але після цього походу я зрозумів, що до серйозних змін ще далеко..
Нагадаю, Руслан - хлопець, який лежачий і отримав серйозне поранення. До нього мене запросив їх капелан і я щотижня приходжу і спілкуюсь з ним. Він не може говорити, але у нього виразна міміка і я вже навчився читати по губам.
На цей раз я вирішив прийти і поговорити з лікарями. Було відчуття, що я вже тут трохи освоївся.
Лікар сказав, що у Руслана немає жаги життя. Страшна гіпотрофія.
Він вже виїжджає на вулицю, точніше його вивозять на ліжку. Але якщо він сам не бореться - це погано.
Лікар був доволі песимістичним. Це погано, подумав я.
Тоді я пішов в палату.
А далі був діалог, який показав, наскільки все складно. Діалог це умовно, бо я говорю, а він або намагається шевелити губами, або киває, або моргає. І так ми розуміємо одне одного.
– Як давно ти тут?
Водить головою в різні сторони. Не розуміє скільки
– Я до тебе приходжу вже скільки памятаєш?
Ні
– А мене взагалі памятаєш?
Показує, що дуже і дуже слабко.
Я дуже здивований.
Вже потім мені його батько скаже, що це нормально, так буває у нього. Але він зазвичай все і всіх пам’ятає.
– Я хочу бути з тобою тут, в цій боротьбі. Ти не проти?
Киває, що згоден
– А як би ти оцінив свої сили і бажання боротись. по 10-бальній шкалі. Де 10 - це коли Реал Мадрид програє в фіналі Ліги Чемпіонів з Атлетико, але б’ється і забиває на доданих хвилинах. А 1 - це коли Бразилія програє Німеччині 6-1 на Чемпіонаті Світу і взагалі не бореться.
Він роздумує.
Для нього зрозумілі мої аналогії, бо він все життя в футболі.
Маше мені головою, по губам читаю, що десь 8.
Ого, думаю. Після слів лікаря.
Розказую знов про сенс. Як він дає силу.
Він уважно слухає.
Коли я йду, він знов вдячно тисне руку. Але я вже не настільки цим натхненний, бо він не дуже і пам’ятає мене.
руслан продовжує боротись.
Він 4 місяці прикований до ліжка.
І йому складно.
Також говорив з мамою Руслана. Їй дуже складно. син прикований до ліжка і з лікарні їх хочуть виписати. І вона в розпачі, бо вдома вона точно не зможе його доглядати.
Сьогодні без пафосних думок.
Війна іде. Вона дуже важка. І такі люди як Руслан потребують турботи і уваги.
Я це пишу не для якогось збору. Бо зараз у нього наче все є
А тому, що таких як він сотні. Військові, на яких чхати.
І їм потрібна турбота і увага.
Через якийсь час він буде переїжджати і тоді, ймовірно, він буде щось потребувати.
Я хочу заохотити кожного з вас бути уважними до військових поруч. Ходити у шпиталі. Спілкуватись з родичами військовослужбовців.
І бути поруч. Це дуже потрібно.
Також відвіз ліки в інший шпиталь. Там було 3 довгих консультації. Хлопцям складно і страшно.
Дякую всім за підтримку. репости, коментарі і донати.
Цей тиждень було особливо складно ходити. Емоційно це виснажує. Але коли я розумію сенс і навіщо, це дає силу.
Буду вдячний за РЕПОСТ.
Нижче постійна банка, куди ви можете задонатити. На ці гроші купляю ліки і необхідні смаколики. А коли Руслана будуть перевозити - тоді зможу допомогти також.
@BagnenkoPsy
Сьогодні день смерті Миколи Хвильового, одного з найталановитіших українських письменників 20 сторіччя.
13 травня 1933 року.
На фото - передсмертна записка всім, окрема записка доні про знищення роману і шматок зі справи його в НКВС, з доносом.
Я вчора був на показі фільму «Будинок Слово» в кінотеатрі Жовтень. Фільм, який створювався 10 років. Хочу написати про це, бо це справді витвір мистцетва. Але тут канал більше про книжки, тому спитаю - чи вам цікаво? Чи плануєте дивитись? Якщо так - поставте вогник або напишіть.
@BagnenkoText
13 травня 1933 року.
На фото - передсмертна записка всім, окрема записка доні про знищення роману і шматок зі справи його в НКВС, з доносом.
Я вчора був на показі фільму «Будинок Слово» в кінотеатрі Жовтень. Фільм, який створювався 10 років. Хочу написати про це, бо це справді витвір мистцетва. Але тут канал більше про книжки, тому спитаю - чи вам цікаво? Чи плануєте дивитись? Якщо так - поставте вогник або напишіть.
@BagnenkoText
Як видати книжку?
Ми познайомились з Кирилом Половінко на презентації моєї книжки «Неідеальний тато» (вона в руках) в Харкові в 2019.
А сьогодні вже з Кирилом говоримо про його досвід видання!
Покроково з деталями і досвідом автора — говорили з Кирилом Половінко, який до Книжкового Арсеналу видав у видавництві Лабораторія свою другу книгу «Лімб».
А ще в кінці відео конкурс — можна виграти книжку Кирила «Лімб».
А ще говорили про Втрачене Покоління після 1 Світової, Джойса, Гемінгвея, Ремарка і яким буде наше покоління авторів після війни.
Подкаст вийде вже завтра!
Якщо цікаво — поставте в коментарях тут + чи імʼя вашого улюбленого автора.
Тоді точно не пропустите! 😊
P.S. До речі, у мене в руках саме та книжка, яку купив Кирил і я підписав. Рівно 5 років тому. Вирішили через 5 років записати новий подкаст, тільки вже подкаст Кирила.
@bagnenkoText
Ми познайомились з Кирилом Половінко на презентації моєї книжки «Неідеальний тато» (вона в руках) в Харкові в 2019.
А сьогодні вже з Кирилом говоримо про його досвід видання!
Покроково з деталями і досвідом автора — говорили з Кирилом Половінко, який до Книжкового Арсеналу видав у видавництві Лабораторія свою другу книгу «Лімб».
А ще в кінці відео конкурс — можна виграти книжку Кирила «Лімб».
А ще говорили про Втрачене Покоління після 1 Світової, Джойса, Гемінгвея, Ремарка і яким буде наше покоління авторів після війни.
Подкаст вийде вже завтра!
Якщо цікаво — поставте в коментарях тут + чи імʼя вашого улюбленого автора.
Тоді точно не пропустите! 😊
P.S. До речі, у мене в руках саме та книжка, яку купив Кирил і я підписав. Рівно 5 років тому. Вирішили через 5 років записати новий подкаст, тільки вже подкаст Кирила.
@bagnenkoText
Як видати книгу - основні етапи. Втрачене покоління після війни. Добре, що ти тут. Випуск 29
Кирил Половінко - сучасний автор, який видав нову книгу "Лімб".
Ми познайомились 5 років тому на презенттації моєї книжки. А тепер вже
Ця розмова про те, як видаватись і які є підводні камені на цьому шляху.
А також про наше покоління, чи буде у насс втрачене покоління, як було після Першої Світової, яка дала нам Ремарка, Гемінгвея, Олдінгтона і також Толкіна.
Ну і про те, хто є українським Ремарком?
А також в кінці відео КОНКУРС: Хто є українським Ремарком і чому?
2 відповіді отримають книгу "Лімб"
А які - вам треба дізнатись, подивившись відео.
Дивіться свіжий подкаст
https://youtu.be/oCzTlVxhykM
Поширте тому, хто мріє видати свою книгу!
І буду вдячний за коментарі під відео і тут, це дуже допомагає, щоб більше людей це побачило.
P.S. а в кінці ми забились, що через 5 років станеться дещо 🙂
@BagnenkoText
Кирил Половінко - сучасний автор, який видав нову книгу "Лімб".
Ми познайомились 5 років тому на презенттації моєї книжки. А тепер вже
Ця розмова про те, як видаватись і які є підводні камені на цьому шляху.
А також про наше покоління, чи буде у насс втрачене покоління, як було після Першої Світової, яка дала нам Ремарка, Гемінгвея, Олдінгтона і також Толкіна.
Ну і про те, хто є українським Ремарком?
А також в кінці відео КОНКУРС: Хто є українським Ремарком і чому?
2 відповіді отримають книгу "Лімб"
А які - вам треба дізнатись, подивившись відео.
Дивіться свіжий подкаст
https://youtu.be/oCzTlVxhykM
Поширте тому, хто мріє видати свою книгу!
І буду вдячний за коментарі під відео і тут, це дуже допомагає, щоб більше людей це побачило.
P.S. а в кінці ми забились, що через 5 років станеться дещо 🙂
@BagnenkoText
YouTube
Як видати книгу - основні етапи. Втрачене покоління після війни. Добре, що ти тут. Випуск 29
Кирил Половінко - сучаний автор, який видав нову книгу "Лімб".
Ця розмова про те, як видаватись і які є підводні камені на цьому шляху.
А також про наше покоління, чи буде у насс втрачене покоління, як було після Першої Світової, яка дала нам Ремарка, Гемінгвея…
Ця розмова про те, як видаватись і які є підводні камені на цьому шляху.
А також про наше покоління, чи буде у насс втрачене покоління, як було після Першої Світової, яка дала нам Ремарка, Гемінгвея…
Антон Мартинов — один з тих видавців (“Лабораторія»), яких знаю особисто і вважаю рушієм галузі — мобілізований до лав ЗСУ.
Честь і повага!
P.S. І так, тепер покупка книг «Лабораторії» є ще більшою підтримкою. Маєте вдома їх книжки?
@bagnenkoText
Честь і повага!
P.S. І так, тепер покупка книг «Лабораторії» є ще більшою підтримкою. Маєте вдома їх книжки?
@bagnenkoText
– Чого тобі не вистачає, Хвильовий?
– Мені не вистачає … свіжого повітря.
Це діалог з НКВСником який дуже влучний, як на мене.
Я був на прем’єрних показах фільму “Будинок Слово”.
Це й ще був день матері і ми з мамою це поєднали. Обіцяв розказати про фільм.
Фільм "Будинок Слово" – це історія про письменників та поетів "Розстріляного відродження". У 20-х роках XX століття за наказом Сталіна у Харкові збудували будинок, який згодом отримав назву "Будинок Слово". Тут під одним дахом зібрали найкращих представників української літератури, аби змусити працювати на благо радянської системи. Більшість з них ця система потім вбила.
Фільм неймовірний.
Герої - це українські актори.
В фільмі показані митці, більшість яких були частиною Розстріляного Відродження і також ті, хто піддаввся репресіям - Майк Йогансен, Михайль Семенко, Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Раїса Троянкер, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Остап Вишня,
Типажі підібрані неймовірно влучно.
Йогансен - саме такий, яким я уявляв його.
Остап Вишня - дуже схожий на фотографії, які ми всі бачили.
До речі, Володимира Сосюру зіграв режисер і актор з Херсону, Андрій Май, друг мого брата.
Дуже влучний і цікавий тонкий образ митця вийшов, видно митця, який дуже тонко відчуває
Атмосфера реалій 1930-х передана неймовірно. Бачення майбутнього - багато з них вірили, що з партією, “через 50 років ми вичистимо світ так, що Христос буде нам завідовать”. Це цитата НКВСника в тій же розмові з Хвильовим.
Люди жили під тиском партії. Їх кімнати прослуховувались. Їх по одному забирали вночі і вивозили на смерть.
Я почитав про фільм і його підготовку і це неймовірно!
Режисер та співавтор сценарію фільму Тарас Томенко розпочав роботу над фільмом понад десять років тому.
"Тоді ще був Янукович. Ми працювали у стіл, писали сценарій. Не було ніякої надії це зробити. Жоден з продюсерів не хотів братися за цю тему, це було немодно, нецікаво. Нікому не був потрібен Тичина, Сосюра. Це була наша реальність. Ми вирішили її змінити. Для цього було потрібно десять років часу", - говорить режисер на прем’єрі фільму.
В фільмі є справжні цитати. Є навіть великі цитати Хвильового, коли вони з Любченком їдуть до села шукати правди про Голодомор і він там говорить фразу "Геть від Москви". Це все так і було", - розповідає співавторка сценарію.
13 травня, у дату, яку дуже любив, Хвильовий застрелився у своїй квартирі у "Будинку "Слово". У сусідній кімнаті були його друзі. Він кинув їм фразу: "Зараз я вам покажу, як романи треба писати і яким має бути письменник в радянську епоху". І вийшов. Пролунав постріл.
"Сюжет – вигаданий, але все, що стосується персонажів, біографічних даних у фільмі, це дуже вивірена історія", - говорить Олег Щербина, продюсер фільму.
За його словами, у фільмі герої мають ті ж характери і зовнішньо схожі на літераторів.
Сосюра справді був боязким, як він писав у вірші: "Такий я ніжний, такий тривожний". Таким його і зобразили.
Але є і те, чого не вистачило. Я подумав, що не вистачило в сюжеті ключового героя і розв’язки.
Так, Хвильовий показаний тут неформальним лідером. Але все ж, його доля розкрита не повністю, бо він воював в 1 Світову, він написав неперевершені новели і роман “Вальдшнепи”. Про літературну дискусію в Харкові
Але потім зрозумів, що ключовим героєм в фільмі є сам “Будинок “Слово”. А не якийсь один персонаж.
І тому про це варто вивчати, читати і це надихає розуміти, до чого веде імперія.
А розвʼязкою є всі ті жахливі смерті, і майбутє нашої культури, яке знищувалось.
Давно з цікавістю вивчаю наші 20-ті.
Навіть подкаст зробили з неймовірною Яриною Цимбал про багатьох героїв цього фільму. (Додам його в коментарі)
Мабуть, ключовим висновком для мене стало неочікуване.
Я повертаюсь допрацьовувати мою книжку.
Емоційно складно над нею працювати, але вона про рідний Херсон, Україну, і я хочу її закінчити.
Ніколи не буде підходящого часу.
Але найголовніше варто створити.
Хвильовий в розмові з НКВСником сказав ддуже влучну фразу: “Все важливе я вже створив”.
А я відчув, що я ще ні.
(більше фото і відео з фільму - в коментарях)
@BagnenkoText
– Мені не вистачає … свіжого повітря.
Це діалог з НКВСником який дуже влучний, як на мене.
Я був на прем’єрних показах фільму “Будинок Слово”.
Це й ще був день матері і ми з мамою це поєднали. Обіцяв розказати про фільм.
Фільм "Будинок Слово" – це історія про письменників та поетів "Розстріляного відродження". У 20-х роках XX століття за наказом Сталіна у Харкові збудували будинок, який згодом отримав назву "Будинок Слово". Тут під одним дахом зібрали найкращих представників української літератури, аби змусити працювати на благо радянської системи. Більшість з них ця система потім вбила.
Фільм неймовірний.
Герої - це українські актори.
В фільмі показані митці, більшість яких були частиною Розстріляного Відродження і також ті, хто піддаввся репресіям - Майк Йогансен, Михайль Семенко, Микола Хвильовий, Лесь Курбас, Раїса Троянкер, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Остап Вишня,
Типажі підібрані неймовірно влучно.
Йогансен - саме такий, яким я уявляв його.
Остап Вишня - дуже схожий на фотографії, які ми всі бачили.
До речі, Володимира Сосюру зіграв режисер і актор з Херсону, Андрій Май, друг мого брата.
Дуже влучний і цікавий тонкий образ митця вийшов, видно митця, який дуже тонко відчуває
Атмосфера реалій 1930-х передана неймовірно. Бачення майбутнього - багато з них вірили, що з партією, “через 50 років ми вичистимо світ так, що Христос буде нам завідовать”. Це цитата НКВСника в тій же розмові з Хвильовим.
Люди жили під тиском партії. Їх кімнати прослуховувались. Їх по одному забирали вночі і вивозили на смерть.
Я почитав про фільм і його підготовку і це неймовірно!
Режисер та співавтор сценарію фільму Тарас Томенко розпочав роботу над фільмом понад десять років тому.
"Тоді ще був Янукович. Ми працювали у стіл, писали сценарій. Не було ніякої надії це зробити. Жоден з продюсерів не хотів братися за цю тему, це було немодно, нецікаво. Нікому не був потрібен Тичина, Сосюра. Це була наша реальність. Ми вирішили її змінити. Для цього було потрібно десять років часу", - говорить режисер на прем’єрі фільму.
В фільмі є справжні цитати. Є навіть великі цитати Хвильового, коли вони з Любченком їдуть до села шукати правди про Голодомор і він там говорить фразу "Геть від Москви". Це все так і було", - розповідає співавторка сценарію.
13 травня, у дату, яку дуже любив, Хвильовий застрелився у своїй квартирі у "Будинку "Слово". У сусідній кімнаті були його друзі. Він кинув їм фразу: "Зараз я вам покажу, як романи треба писати і яким має бути письменник в радянську епоху". І вийшов. Пролунав постріл.
"Сюжет – вигаданий, але все, що стосується персонажів, біографічних даних у фільмі, це дуже вивірена історія", - говорить Олег Щербина, продюсер фільму.
За його словами, у фільмі герої мають ті ж характери і зовнішньо схожі на літераторів.
Сосюра справді був боязким, як він писав у вірші: "Такий я ніжний, такий тривожний". Таким його і зобразили.
Але є і те, чого не вистачило. Я подумав, що не вистачило в сюжеті ключового героя і розв’язки.
Так, Хвильовий показаний тут неформальним лідером. Але все ж, його доля розкрита не повністю, бо він воював в 1 Світову, він написав неперевершені новели і роман “Вальдшнепи”. Про літературну дискусію в Харкові
Але потім зрозумів, що ключовим героєм в фільмі є сам “Будинок “Слово”. А не якийсь один персонаж.
І тому про це варто вивчати, читати і це надихає розуміти, до чого веде імперія.
А розвʼязкою є всі ті жахливі смерті, і майбутє нашої культури, яке знищувалось.
Давно з цікавістю вивчаю наші 20-ті.
Навіть подкаст зробили з неймовірною Яриною Цимбал про багатьох героїв цього фільму. (Додам його в коментарі)
Мабуть, ключовим висновком для мене стало неочікуване.
Я повертаюсь допрацьовувати мою книжку.
Емоційно складно над нею працювати, але вона про рідний Херсон, Україну, і я хочу її закінчити.
Ніколи не буде підходящого часу.
Але найголовніше варто створити.
Хвильовий в розмові з НКВСником сказав ддуже влучну фразу: “Все важливе я вже створив”.
А я відчув, що я ще ні.
(більше фото і відео з фільму - в коментарях)
@BagnenkoText
