Військові ветерани ЗСУ і які перспективи у них в Україні? Розмова з гостею з Ветеран Хабу.

Останні місяці я активно залучений у походи до військових шпиталей в психологічну підтримку військових.

І я бачу, що багато хто з військових дуже скептично ставиться до свого майбутнього.

Мені дуже важливо було поговорити про це.
І я шукав гостя, який міг би фахово відповісти на мої питання і підтримати розмову.
Такою гостею виявилась Віка Іванова, менеджерка підтримки у Ветеран Хабі, в її обов'язки входить якраз консультування воїнів-ветеранів з приводу роботи і пошуку можливостей у Veteran Hub — мережа підтримки для воїнів та їхніх близьких. Понад п'ять років організація працює для ветеранів, ветеранок, їхніх коханих і рідних та надає юридичні консультації, психологічну підтримку та персональний супровід.

Мережа підтримки Ветеран Хаб об’єднує простори у Києві та Вінниці, мобільні офіси у
Київській, Вінницькій і Дніпропетровській областях, та національну Лінії підтримки.
Як я розумію, це одна з найбільших організацій у сфері підтримки військових в Україні.

Розмова вийшла теплою і глибокою, а в кінці ми ще й про книги і фільми поговорили.
Запрошую до перегляду.

https://youtu.be/JM5mf_W24eQ?si=MSYC1_Ls27EoFv7W

І залиште коментар, лайк, колокольчік і оце все, вам не складно, - а ютуб зрозуміє, що це корисно і покаже ще іншим. 🙂
Дякую!
@BagnenkoPsy

Останнім часом багато книг по психології зібрав і вивчаю. Читаю десь так само як на фото — усюди потроху. 😁

Але потім все відклав і насолоджуюсь однією. А у вас так буває? 😊

@bagnenkoText

​Продовження розмови з тим, хто не говорить. Розмова з тим, хто свідомо пішов і зараз втрачає віру в те, як далі


Цей тиждень дуже завантажений, але поїхати до військових і спілкуватись з тими, хто цього потребує - це частина сенсу, який мене мотивує жити далі і тому час знайшов.


Купили ліки необхідні - опіпрам, кветіксол, бупрінол.

Ці ліки - протитривожні, заспокійливі. Тільки завдяки ним більшість хлопців тут сплять. І ми з вами перекриваємо нестачу, яка періодично виникає.

Перший похід - у Центр Ментального здоров’я.
Сьогодні 2 зустрічі. Але які.
Перший хлопчина - танкіст. Він важко говорить, бере паузи. Було кілька контузій.
Але він посміхається і видно, що він радіє, що може бути там, зі своїми хлопцями. Розказує багато про роботу танчика, як він ніжно його називає. Він командир.

“Мій екіпаж танка - ми троє найближчі.”
В першу чергу за них відповідаю. А потім за машину»

Далі заходить Сергій. Він служить в Азові. Зараз на відновленні.
Перші півгодини говоримо ні про шо. Загальні теми. Потім він бачить, що може довіряти. І починається розмова про глибинні речі. Деякі думки записав по ходу розмови:

Мені 55.
Важко.
Ніби не хлопчик.
Реальна картина несправедливості.
Після Авдіївки
Ми звідти не вернемся. Інші цінності.
У мене 10 людей зі мною.
Всі різні.
Але ми чесні.
Ти можеш покластись на них
А тут.
Тут ілюзія чесності.
Ти це не розумієш. Ти це відчуваєш.
Коли людина каже «я тебе розумію». Це злить.

Я був в відпустці. І коли мені кума це сказала: Я тебе розумію”. Я просто зірвався.
Як ти можеш мене зрозуміти.
Якщо всі твої рідні в безпеці.
Я зараз ховаюсь від людей:
Намагаюсь на люди не виходити.

Якщо гарно відпрацювали — ми отримали задоволення.
Немає ніяких відчуттів.
Зустрівся з побратимом.
Після важкого поранення.
Не можу повернутись до тями.
Про шо з цивільними говорити.
Дружині сказав. Я не хочу до кумів ходити.
Ми з поломаними мізками.
Перепади емоцій/
Від сентиментальності.
До ярості і люті.
Я намагаюсь піти від людей в такий момент.
Будь-який тригер може дуже сильно викликати погані емоцї.
Не говорити «Я розумію».
Це дуже дуже злить.
Цей пробой відбувається, колм не очікуєш.
Я тренував дітей. я тренер по волейболу
Мені на майданчику легше бути.
мої хлопці — красавці.


Я щиро вірю. Соціум нас не прийме.
Подальша доля ветеранів, як я її бачу
1. Перша категорія - ряжені. Сидять в ужгородському котлі; отримують нагороди і звання. Ця категорія буде пнутися і лізти в політику.
2. Друга категорія. Та, шо зламається. Морально і фізичго. Наркоманія.
3. Третя. Кримінал.
Коли ми закінчили розмову (ми говорили більше 1,5 годин, зазвичай хлопці так багато не готові говорити на першій зустрічі) - він вдячно потис руку і ми обмінялись контактами

****
На наступний день їду в центральний шпиталь. Там Руслан. Лежачий.
У нього стоїть апарат ШВЛ (штучної вентиляції легень). І він все ще не говорить.
Наша розмова зі сторони виглядає як мій монолог. Але це не так.
Він очима і посмішкою реагує.
Це неймовірно.

Як справи?
Піджимає губи і покачує головою з посмішкою, ніби показує, що більш менш. Тримаєтьсся.

Говорю з ним. Він уважно слухає. Знов розказую про сенс, який тільки він може віднайти для себе. Нагадую домашнє завдання. Нагадую про Віктора Франкла.

Потім пропоную гру. Щоб трохи краще познайомитись.
Що любить найбільше - чай чи каву, книги чи фільми, футбол чи волейбол, він інтроверт чи екстраверт. Він кліпає очіма у відповідь: один раз перше, два рази - друге.

Найдовше він думав над питанням - борщ чи солянка. Врешті решт обрав солянку, пояснив це тим, що борщ їв частіше (теж очима, не питайте як, через півгодини такої розмови починаєш розуміти натяки і кивки головою).
Так я дізнаюсь, що він екстраверт, який любить людей. Любить каву. І обожнює футбол.

Коли я дізнався про футбол - розказав про Лігу Чемпіонів! Реал виграв в 1/4.
Лунін, наш українець, взяв 2 пенальті в післяматчовій серії!
Ох він зрадів. Неймовірно.
(Продовження нижче)

Я пишу про це більше в моєму каналі з психологічними порадами, думками і статтями. Підписуйтесь на нього, якщо вам це цікаво і важливо.

Тут t.me/BagnenkoPsy