Forwarded from Верховний Суд
Забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Мін’юсту не допускається – об’єднана палата КГС ВС
Кооператив звернувся з позовом про скасування наказу Міністерства юстиції України. Також позивач подав заяву про забезпечення позову в цій справі шляхом:
– зупинення дії наказу до вирішення справи по суті;
– заборони Мін’юсту та/або його структурним підрозділам до вирішення справи по суті вчиняти будь-які дії щодо виконання наказу, зокрема через унесення відповідних записів про скасування реєстраційних дій до ЄДРЮОФОПГФ.
Ухвалою господарського суду, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду, заяву про забезпечення позову задоволено частково й ужито заходів забезпечення позову, а саме зупинено дію наказу й заборонено Мін’юсту та/або його структурним підрозділам до вирішення справи по суті вчиняти будь-які дії щодо виконання наказу, зокрема шляхом заборони Мін’юсту скасовувати реєстраційну дію в ЄДРЮОФОПГФ від 12 лютого 2021 року, окрім проведення скасування реєстраційних дій, що здійснюється на підставі рішення суду. В іншій частині заяви про забезпечення позову відмовлено.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судові рішення скасовано в частині, що стосується зупинення дії наказу Мін’юсту, й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу. В іншій частині судові рішення залишено без змін. Правова позиція об’єднаної палати КГС ВС ґрунтується на такому.
Визначений ч. 1 ст. 137 ГПК України (в редакції, чинній із 8 лютого 2020 року) вичерпний перелік видів заходів забезпечення позову може доповнюватися виключно за рахунок певних заходів забезпечення позову, прямо передбачених законами України або міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
КГС ВС дійшов висновку, що в спорі про скасування наказу Мін’юсту, прийнятого за наслідками розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін’юсту щодо реєстраційної дії (відмови у її вчиненні) відповідно до законів України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» і «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ужиття такого заходу забезпечення позову, як зупинення дії наказу Мін’юсту, не допускається. Цей захід не належить до вичерпного переліку видів заходів забезпечення позову згідно із ч. 1 ст. 137 ГПК України: він прямо не передбачений ні процесуальним законом, ні міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Такий захід забезпечення позову, як заборона вчинення реєстраційних дій шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу Мін’юсту, вміщує два заходи забезпечення позову, тотожні за змістом і цілям, один із яких не передбачений ні українським законодавством, ні міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. А тому наведене формулювання ускладнює сприйняття та застосування цього заходу через зайвий елемент – тотожний захід забезпечення позову. Натомість установлена законом заборона вчинення реєстраційних дій є зрозумілим, самодостатнім та передбаченим законом заходом забезпечення позову у спорі про скасування наказу Мін’юсту. Крім того, формулювання заходу забезпечення позову «заборона вчинення реєстраційних дій шляхом зупинення дії відповідного наказу» також не відповідає жодному з передбачених законом заходів забезпечення позову.
З текстом постанови об’єднаної палати КГС ВС від 15 липня 2022 року у справі № 910/4445/21 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105636953.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #КГС_ВС #практика_ВС #правова_позиція #судова_практика #скасування_наказу #забезпечення_позову
Кооператив звернувся з позовом про скасування наказу Міністерства юстиції України. Також позивач подав заяву про забезпечення позову в цій справі шляхом:
– зупинення дії наказу до вирішення справи по суті;
– заборони Мін’юсту та/або його структурним підрозділам до вирішення справи по суті вчиняти будь-які дії щодо виконання наказу, зокрема через унесення відповідних записів про скасування реєстраційних дій до ЄДРЮОФОПГФ.
Ухвалою господарського суду, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду, заяву про забезпечення позову задоволено частково й ужито заходів забезпечення позову, а саме зупинено дію наказу й заборонено Мін’юсту та/або його структурним підрозділам до вирішення справи по суті вчиняти будь-які дії щодо виконання наказу, зокрема шляхом заборони Мін’юсту скасовувати реєстраційну дію в ЄДРЮОФОПГФ від 12 лютого 2021 року, окрім проведення скасування реєстраційних дій, що здійснюється на підставі рішення суду. В іншій частині заяви про забезпечення позову відмовлено.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судові рішення скасовано в частині, що стосується зупинення дії наказу Мін’юсту, й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу. В іншій частині судові рішення залишено без змін. Правова позиція об’єднаної палати КГС ВС ґрунтується на такому.
Визначений ч. 1 ст. 137 ГПК України (в редакції, чинній із 8 лютого 2020 року) вичерпний перелік видів заходів забезпечення позову може доповнюватися виключно за рахунок певних заходів забезпечення позову, прямо передбачених законами України або міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
КГС ВС дійшов висновку, що в спорі про скасування наказу Мін’юсту, прийнятого за наслідками розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін’юсту щодо реєстраційної дії (відмови у її вчиненні) відповідно до законів України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» і «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ужиття такого заходу забезпечення позову, як зупинення дії наказу Мін’юсту, не допускається. Цей захід не належить до вичерпного переліку видів заходів забезпечення позову згідно із ч. 1 ст. 137 ГПК України: він прямо не передбачений ні процесуальним законом, ні міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Такий захід забезпечення позову, як заборона вчинення реєстраційних дій шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу Мін’юсту, вміщує два заходи забезпечення позову, тотожні за змістом і цілям, один із яких не передбачений ні українським законодавством, ні міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. А тому наведене формулювання ускладнює сприйняття та застосування цього заходу через зайвий елемент – тотожний захід забезпечення позову. Натомість установлена законом заборона вчинення реєстраційних дій є зрозумілим, самодостатнім та передбаченим законом заходом забезпечення позову у спорі про скасування наказу Мін’юсту. Крім того, формулювання заходу забезпечення позову «заборона вчинення реєстраційних дій шляхом зупинення дії відповідного наказу» також не відповідає жодному з передбачених законом заходів забезпечення позову.
З текстом постанови об’єднаної палати КГС ВС від 15 липня 2022 року у справі № 910/4445/21 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105636953.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#Верховний_Суд #ВС #КГС_ВС #практика_ВС #правова_позиція #судова_практика #скасування_наказу #забезпечення_позову
Forwarded from Верховний Суд
Утворений без статусу юридичної особи відокремлений підрозділ ДПС України є органом виконавчої влади й може бути стороною в судовому процесі – КГС ВС
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду, відмовлено в задоволенні заяви Головного управління ДПС у Тернопільській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про заміну кредитора його правонаступником. Постановлено вважати, що повноважною особою (кредитором) у справі про банкрутство підприємства є юридична особа – ДПС України в особі ГУ ДПС у Тернопільській області як відокремленого підрозділу ДПС України, заміна якої відбулася згідно з ухвалою суду від 25 червня 2021 року.
За висновком судів попередніх інстанцій, ГУ ДПС у Тернопільській області утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України, не є самостійною юридичною особою, входить до складу ДПС України, а тому не може брати участі у справі як окремий самостійний суб’єкт господарювання.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду касаційну скаргу ГУ ДПС у Тернопільській області задовольнив частково, постанову суду апеляційної інстанції скасував, справу в скасованій частині направив на новий апеляційний розгляд з огляду на таке.
ГУ ДПС у Тернопільській області є територіальним органом ДПС України – центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Відповідно до ч. 2 ст. 21-1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, утворюються без статусу юридичної особи та є органами державної влади. Ураховуючи цю норму, а також ч. 1 ст. 45 і ч. 2 ст. 4 ГПК України, ст. 1 КУзПБ, Положення про Державну податкову службу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року № 227, та Положення про Головне управління ДПС у Тернопільській області, затверджене наказом ДПС України від 12 листопада 2020 року № 643, ГУ ДПС у Тернопільській області є відокремленим підрозділом ДПС України, яке хоч і утворене без статусу юридичної особи, однак є органом державної влади (податковим органом, органом стягнення) та може бути стороною в судовому процесі.
Протилежні висновки судів попередніх інстанцій суд касаційної інстанції визнав помилковими.
Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, КГС ВС зазначив, що, здійснюючи апеляційний перегляд оскаржуваної ухвали від 7 грудня 2021 року, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що в цій справі ухвалою суду першої інстанції від 20 травня 2021 року кредитора (ГУ ДПС у Тернопільській області) було вже замінено на його правонаступника (ГУ ДПС у Тернопільській області як відокремлений підрозділ ДПС України) та не надано оцінки правомірності так званому коригуванню судом першої інстанції ухвали від 20 травня 2021 року шляхом постановлення ухвали від 25 червня 2021 року, чого не передбачає ГПК України.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 31 серпня 2022 року у справі № 921/574/20 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106130330.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#ВС #КГС_ВС #практика_ВС #правова_позиція #судова_практика #банкрутство #ДПС
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду, відмовлено в задоволенні заяви Головного управління ДПС у Тернопільській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про заміну кредитора його правонаступником. Постановлено вважати, що повноважною особою (кредитором) у справі про банкрутство підприємства є юридична особа – ДПС України в особі ГУ ДПС у Тернопільській області як відокремленого підрозділу ДПС України, заміна якої відбулася згідно з ухвалою суду від 25 червня 2021 року.
За висновком судів попередніх інстанцій, ГУ ДПС у Тернопільській області утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України, не є самостійною юридичною особою, входить до складу ДПС України, а тому не може брати участі у справі як окремий самостійний суб’єкт господарювання.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду касаційну скаргу ГУ ДПС у Тернопільській області задовольнив частково, постанову суду апеляційної інстанції скасував, справу в скасованій частині направив на новий апеляційний розгляд з огляду на таке.
ГУ ДПС у Тернопільській області є територіальним органом ДПС України – центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Відповідно до ч. 2 ст. 21-1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, утворюються без статусу юридичної особи та є органами державної влади. Ураховуючи цю норму, а також ч. 1 ст. 45 і ч. 2 ст. 4 ГПК України, ст. 1 КУзПБ, Положення про Державну податкову службу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року № 227, та Положення про Головне управління ДПС у Тернопільській області, затверджене наказом ДПС України від 12 листопада 2020 року № 643, ГУ ДПС у Тернопільській області є відокремленим підрозділом ДПС України, яке хоч і утворене без статусу юридичної особи, однак є органом державної влади (податковим органом, органом стягнення) та може бути стороною в судовому процесі.
Протилежні висновки судів попередніх інстанцій суд касаційної інстанції визнав помилковими.
Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, КГС ВС зазначив, що, здійснюючи апеляційний перегляд оскаржуваної ухвали від 7 грудня 2021 року, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що в цій справі ухвалою суду першої інстанції від 20 травня 2021 року кредитора (ГУ ДПС у Тернопільській області) було вже замінено на його правонаступника (ГУ ДПС у Тернопільській області як відокремлений підрозділ ДПС України) та не надано оцінки правомірності так званому коригуванню судом першої інстанції ухвали від 20 травня 2021 року шляхом постановлення ухвали від 25 червня 2021 року, чого не передбачає ГПК України.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 31 серпня 2022 року у справі № 921/574/20 можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106130330.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#ВС #КГС_ВС #практика_ВС #правова_позиція #судова_практика #банкрутство #ДПС
Forwarded from Верховний Суд
Витрати ТОВ на сплату податків не є збитками, що підлягають відшкодуванню посадовою особою – КГС ВС
ТОВ звернулося з позовом до колишньої директорки цього товариства про стягнення 482 110,74 грн збитків.
Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок бездіяльності відповідачки товариству були заподіяні збитки, розмір яких складається із сум донарахувань податків і нарахувань штрафних санкцій органом ДФС України у зв’язку з виявленими порушеннями під час документальної планової виїзної перевірки ТОВ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період із 1 січня 2015 року по 31 березня 2018 року, а саме заниження податку на прибуток з юридичних осіб та заниження податкового зобов’язання з податку на додану вартість.
Рішенням господарського суду позов задоволено частково. Стягнуто 138 818,75 грн збитків. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення 343 291,99 грн збитків відмовлено. Апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог у сумі 186 665,50 грн скасував, позов у цій частині задовольнив. У частині задоволення позовних вимог у сумі 138 818,75 грн та в частині відмови в задоволенні позовних вимог у сумі 156 626,49 грн залишив без змін.
КГС ВС скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позову та ухвалив нове рішення – про відмову в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів наголосила на тому, що витрати, які мусить зробити ТОВ для сплати податків, не є збитками, що підлягають відшкодуванню посадовою особою, оскільки сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, встановлених ПК України, є прямим обов’язком платника податків відповідно до підпункту 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 цього Кодексу.
Суди внаслідок неправильного застосування норм ст. 22 ЦК України, статей 224, 225 ГК України дійшли помилкового висновку, що грошове зобов’язання ТОВ за платежем з податку на додану вартість на суму 111 055,00 грн (висновок суду першої інстанції) та на прибуток приватних підприємств на суму 164 632,00 грн (висновок суду апеляційної інстанції), є збитками ТОВ, завданими посадовою особою її діями (бездіяльністю).
Щодо відшкодування розміру нарахованих штрафних санкцій ВС зауважив, що прийняття податкового повідомлення-рішення, набрання законної сили судом рішення про відмову в позові щодо скасування цього повідомлення-рішення не може сприйматись як безумовна обставина завдання товариству збитків, що підлягає відшкодуванню посадовою особою. Фактом завдання збитків товариству буде лише стягнення (добровільна сплата) штрафних санкцій, що відповідає змісту ч. 1 ст. 224 ГК України, яка визначає, що до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною. У справі, що переглядається, суди не встановили і ТОВ не доводило, що заявлені до відшкодування ним суми штрафних санкцій були сплачені до державного бюджету.
КГС ВС дійшов висновку, що підтвердилися доводи, викладені в касаційній скарзі, стосовно неврахування практики ВС про те, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки; збитків (шкоди); причинного зв’язку між протиправною поведінкою та збитками (шкодою); наявності вини особи, яка заподіяла збитки (шкоду). За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. У цьому разі відсутній такий елемент, як збитки ТОВ, що виключає задоволення позову у справі.
Постанова КГС ВС від 20 вересня 2022 року у справі № 923/832/20 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106774337.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#ВС #КГС ВС #судова практика #ТОВ #ДФС
ТОВ звернулося з позовом до колишньої директорки цього товариства про стягнення 482 110,74 грн збитків.
Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок бездіяльності відповідачки товариству були заподіяні збитки, розмір яких складається із сум донарахувань податків і нарахувань штрафних санкцій органом ДФС України у зв’язку з виявленими порушеннями під час документальної планової виїзної перевірки ТОВ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період із 1 січня 2015 року по 31 березня 2018 року, а саме заниження податку на прибуток з юридичних осіб та заниження податкового зобов’язання з податку на додану вартість.
Рішенням господарського суду позов задоволено частково. Стягнуто 138 818,75 грн збитків. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення 343 291,99 грн збитків відмовлено. Апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог у сумі 186 665,50 грн скасував, позов у цій частині задовольнив. У частині задоволення позовних вимог у сумі 138 818,75 грн та в частині відмови в задоволенні позовних вимог у сумі 156 626,49 грн залишив без змін.
КГС ВС скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позову та ухвалив нове рішення – про відмову в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів наголосила на тому, що витрати, які мусить зробити ТОВ для сплати податків, не є збитками, що підлягають відшкодуванню посадовою особою, оскільки сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, встановлених ПК України, є прямим обов’язком платника податків відповідно до підпункту 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 цього Кодексу.
Суди внаслідок неправильного застосування норм ст. 22 ЦК України, статей 224, 225 ГК України дійшли помилкового висновку, що грошове зобов’язання ТОВ за платежем з податку на додану вартість на суму 111 055,00 грн (висновок суду першої інстанції) та на прибуток приватних підприємств на суму 164 632,00 грн (висновок суду апеляційної інстанції), є збитками ТОВ, завданими посадовою особою її діями (бездіяльністю).
Щодо відшкодування розміру нарахованих штрафних санкцій ВС зауважив, що прийняття податкового повідомлення-рішення, набрання законної сили судом рішення про відмову в позові щодо скасування цього повідомлення-рішення не може сприйматись як безумовна обставина завдання товариству збитків, що підлягає відшкодуванню посадовою особою. Фактом завдання збитків товариству буде лише стягнення (добровільна сплата) штрафних санкцій, що відповідає змісту ч. 1 ст. 224 ГК України, яка визначає, що до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною. У справі, що переглядається, суди не встановили і ТОВ не доводило, що заявлені до відшкодування ним суми штрафних санкцій були сплачені до державного бюджету.
КГС ВС дійшов висновку, що підтвердилися доводи, викладені в касаційній скарзі, стосовно неврахування практики ВС про те, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки; збитків (шкоди); причинного зв’язку між протиправною поведінкою та збитками (шкодою); наявності вини особи, яка заподіяла збитки (шкоду). За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. У цьому разі відсутній такий елемент, як збитки ТОВ, що виключає задоволення позову у справі.
Постанова КГС ВС від 20 вересня 2022 року у справі № 923/832/20 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/106774337.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
#ВС #КГС ВС #судова практика #ТОВ #ДФС
