Життя після поранення і ампутації. Що не можна казати військовому. Розмова з офіцером ЗСУ. Випуск 26

Я бачу прірву між військовими і цивільними.
Вже 2 місяці я щотижня відвідую військовий шпиталь. І коли я познайомився з Ігорем, військовим офіцером, 2 місяці тому в цьому шпиталі, то зрозумів, що він може поділитись своїм досвідом і внутрішньою силою, якщо і коли захоче.

Ігор Халабурда — командир батареї, який при контрнаступі втратив 2 ноги і око. Це він, той хто керував тими САУ Цезар, які передавати нам західні партнери. Під його командуванням було 80 людей. Але він не посилав їх на завдання з тилу, а завжди йшов з ними.

А ще він дуже сильний духом і оптимізмом своїм неймовірно заряджає.

Ми спілкуємось з лютого і вже є довіра.
У мене давно є бажання зменшувати прірву між цивільними і військовими, яку я бачу. Ще більша — до людей з інвалідністю. Страх підійти, нерозуміння яка допомога потрібна, доволі дивні ідеї дати 5 гривень людині на кріслі колісному.

Нещодавно він сказав, що з радістю готовий поділитись.
І от я поїхав за ним в шпиталь, це 40 км від студії, забрав і ми поїхали в студію.
Ми провели разом 5 годин, 1.5 години в одну сторону, півтори години в іншу і в студії.
І я неймовірно радий, що така сильна і гідна людина поділилась своїми думками і досвідом.
Який він на відео, такий і в житті.

Запрошую до перегляду:
https://www.youtube.com/watch?v=uVpRJETDY3s&feature=youtu.be

Буду вдячний за коментар під відео - це перше відео Ігоря, йому буде неймовірно приємно🙂
Дякую!
@BagnenkoPsy

Сьогодні 460 років із документально підтвердженого дня хрещення Вільяма Шекспіра – генія до кінця віків. Декілька крилатих цитат Шекспіра:

• Пекло порожнє. Всі чорти тут.
• Гримить лиш те, що порожнє зсередини.
• Настільки солодкий мед, що, нарешті, він гіркий. Надлишок смаку вбиває смак.
• Де мало слів, там вагу вони мають.
• Ми дратуємося через дрібниці, коли зачеплені чим-небудь серйозним.
• Природа-мати мудра, та син дурний.
• Любов біжить від тих, хто женеться за нею. А тим, хто геть біжить, кидається на шию.
• Дурість і мудрість з такою ж легкістю схоплюються, як і заразні хвороби.
• Дурість смішить, а мудрість засмучує.
• Не надто розпалюйте піч для своїх ворогів, інакше згорите в ній самі.
• Успіх гострого слова залежить більше від вуха слухача, ніж від мови мовця.
• У кожного божевілля є своя логіка.
• Ворона брудом перемаже крила - ніхто й не помітить. А лебідь відмити не зможе з білизни пляму...
• Боягуз помирає при кожній небезпеці, хороброго ж смерть наздоганяє тільки раз.
• Бідна розчавлена комаха страждає так само, як умираючий гігант.
• Правила досягнення успіху: працювати більше, ніж інші; очікувати менше, ніж інші.
• Немає нічого ні поганого, ні хорошого в цьому світі. Є тільки наше ставлення до чого-небудь.
• Клятви, дані в бурю, забуваються в тиху погоду.

А ви читали щось у батька західного канону, за деякими літературознавцями?

@bagnenkoText

​Виставка про Аллу Горську - це неймовірно!

А́лла Олекса́ндрівна Го́рська — українська художниця та дисидентка, громадська діячка, одна із засновниць та найяскравіших творчих особистостей покоління руху шістдесятництва, одна з перших представниць андерграунду, діячка правозахисного руху 1960-х в Україні.

Кілька історій про неї, щоб і ви теж трохи зрозуміли силу її духу і, можливо, закохались в цей період і її творчість.

На початку 1960-х років влада дозволила створити у Києві Клуб творчої молоді «Сучасник». Мета — продемонструвати критикам СРСР, що в країні є неформальні організації, які не контролюються комуністичною партією. Там проводили дискусії, мистецькі вечори і виставки, копіювали заборонені книжки. У вільному спілкуванні молодих митців народився стиль Алли Горської, який не вписувався в рамки панівного «соціалістичного реалізму». В її портфоліо є монументальні, мальовані та графічні твори. Роботи виконані в традиціях київської академічної школи народного мистецтва, українського авангарду та бойчукізму (школа українського мистецтва 1910–1930-х років, пов'язана з монументалістом і графіком Михайлом Бойчуком).

Усіх членів Клубу, до якого входила Горська, згодом назвали «шістдесятниками». Вони не були ворожими до Радянського Союзу, але жадали змін і правди. 1962 року спогади очевидців привели Горську з друзями до Биківні – місцевості під Києвом, де каральні органи розстріляли 50-100 тисяч людей. Знайшли двічі прострелений череп. Алла заплакала. «Уявіть собі, – показала в бік поховань, – ми – там... Ми ж усі там можемо бути…»

1964 року Горська разом з кількома однодумцями створює вітраж «Шевченко. Мати» у вестибюлі головного корпусу Київського університету. На ньому було зображено гнівного поета, до якого притулилася жінка – символ матері-України. Над композицією розміщувалася цитата Шевченка: «Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово!» Вітраж не вписувався в радянські ідеологічні стереотипи, тож був розтрощений. (шматочок відео з інсталяцією і проекцією є на знятому відео)

28 листопада 1970 року Алла Горська поїхала до свекра в містечко Васильків біля Києва за швейною машинкою і не повернулася. За кілька днів її тіло знайшли в льоху будинку чоловікового батька Івана Зарецького. Причиною смерті назвали «удари тупим предметом з обмеженою ударною площею» – молотком. Іван Зарецький на той момент уже теж був мертвий – 29 листопада його понівечене тіло знайшли на залізничній колії.

Друзі Горської не мали сумнівів: то було сплановане і реалізоване спецслужбами вбивство. Надто сильним і непересічним суперником була для них художниця у часи загального приниження і брехні.

Аллу Горську не дали поховати в центрі Києва, тож її останнім притулком стало приміське кладовище.

На виставці були зібрані унікальні зразки її творчості з багатьох приватних колекцій.
Це було неймовірно важливо для нашого громадянського суспільства і сили нашого духу.

У мене вийшов подкаст з пані Іриною Побідаш про шістдесятників. Подкаст в першому коментарі.

А ви були на виставці? Що для вас є шістдесятники?

Відео і фото з виставки в коментарях.

@BagnenkoText

Життя в окупації в Херсоні. Як витримати і зберегти стійкість? Розмова з волонтеркою, випуск 27.

Важкий і травматичний досвід варто не тільки осмислювати, але і згадувати, і перепроживати. Щоб з травматичного він перетворювався на біографічний.

Я хотів поговорити про це давно і запросив Іру Саліхову, давно її знаю, ціную і ми давно дружимо. І вона погодилась чесно поговорити про цей досвід.
Іра - волонтерка і громадська діячка, не тільки прожила в окупації, але весь час активно волонтерила і служила іншим людям попри те, що це було неймовірно небезпечно.

✅ Що підтримувало в той період?
✅ Яким був Херсон до початку великої війни?
✅ Історії в окупації, які дуже ранили
✅ Роздуми про те, що кожному потрібен свій час на адаптацію;
✅ Книги, які підтримають вас у важкий період

Запрошую до перегяду

https://www.youtube.com/watch?v=SC0S3luVitQ

Також прошу залишити коментар під відео - це допоможе подивитись відео більшій кількості.

P.S. А про що вам цікаво почути наступні відео?

І поставте вогник, якщо вам корисно і цікаво про Херсон.
@BagnenkoPsy

Що читаєте цими вихідними? І моє читання «Психоаналітичної діагностики» Мак-Вільямс.

У мене походи до військових і взагалі активна психологічна практика (більше про це пишу на своєму психологічному каналі тут) викликають багато нових і цікавих питань. Як для психолога, у мене завжди є багато нового матеріалу, який цікаво обдумати.

Я читаю “Психоаналітичну діагностику» Мак-Вільямс. Це база, яку поважають і цінують багато психологів і психотерапевтів.

Так цікаво розуміти різні структури особистості і бачити їх прояви і динаміку в клієнтах і в собі.
Автор глибоко пояснює з купою прикладів, що в кожного з нас є тип або поєднання типів організації характерів —
Нарцисистичні, депресивні, антисоціальні, шизоїдні, параноїдальні, мазохістичні, обсесивні та компульсивні, істеричні та дисоциативні.

І в нормальному прояві і розвитку, не патологоічному — така людина досить цікава і соціальна, просто у неї є свої психологічні захисти і прояви.
Тобто якщо у вас, умовно, нарцисистичний тип організації характеру — це не означає одразу, травмуєте всіх близьких. Ви можете розуміти себе, свої захисти і бути більш схильним до здорових відносин.

Книга написана неймовірно легко і цікаво. Це як детектив, тільки про кожну структуру особистості. Авторка задає питання і одразу пояснює і дає багато деталей.
дуже добре розумію себе і близьких. А також чого очікувати. Це додатковий бонус такого читанняя.

Давно не читав такої крутої психологічної теорії, яка подана так легко і цікаво.

А ви любите читати психологічні книги?
Що читаєте цими вихідними?
@bagnenkoText

Я і мої непрочитані книжки — це історія, про яку треба написати окрему книжку. Їх все більше і більше.
У кого теж так? ))

@bagnenkoText

Я закінчив базовий курс з логотерапії і став консультантом з логотерапії.

Це школа психотерапії, в якій ключовим є сенс і допомога людині знайти свій сенс.

Шлях в півроку закінчився.
Колись прочитав книгу Віктора Франкла і навіть подумати не міг, що можна навчатись в Україні цьому шляху!

А потім знайшов цей інститут, з прекрасними викладачами і людбми.

Тепер вважаю цей метод одним з ключових в своїй роботі

Тепер використовую ці знання.

Якщо ви втомлені.
Якщо не знаєте сенсу і важко думати навіть про це.
Якщо зневірились — приходьте на консультації.
Бо найкраще працювати з цим в форматі живого спілкування і довірливої розмови.
Напишіть на пошту House.in.a.mountain.valley@gmail.com або в особисті @bgnnk

А ще думаю, що зроблю кілька матеріалів, як саме працює логотерапія і як знаходити сенс у складні часи.

Якщо цікаво - поставте вогник, будь ласка.
Бо для мене це буде свідчити, що все
@BagnenkoDaily

Почав читати другу книгу Багряного «Тигролови».

«Сад Гетсиманський» позаду, кажуть цей роман полегше.
Давно хотів, але навчання було багато. Боляче це читати про жахи НКВС і наших українців, але важливо.
А ви читали? Як вам?

@bagnenkoText

Про культурну спадщину під час війни, ЮНЕСКО, агресивну політику росії на окупованих територіях і чи потрібно відновлювати ГЕС?

Нам, українцям, важливо добре розуміти нашу культурну спадщину, яка величезна і гідна уваги.
У нас велика кількість пам'яток світової культури, які охороняються ЮНЕСКО. Але зараз під час війни фокус уваги з цього змістився, зрозуміло чому.

І от я вирішив поговорити про це з людиною, яка добре в цьому розбирається.

✅ Чим нам варто пишатись?
✅ Як і чому борщ став українським завдяки ЮНЕСКО?
✅ Як росія знищує культурну спадщину на окупованих територіях?
✅ Чи захищає ЮНЕСКО пам'ятки світової культури?
✅ Що робить росія на окупованих територіях з нашими культурними пам’ятками?
✅ Чи варто відновлювати ГЕС?
✅ Чорні археологи - яким чином вонит шкодять?
✅ ГЕС і відродження Великого Лугу. Що нас чекає далі?
✅ Книги, які будуть підтримкою в складні часи

Андрій Луцик - гість подкасту, Експерт з охорони культурної спадщини ГО "Регіональний центр прав людини" і людина, яку я давно знаю і хочу запросити поговорити.

https://www.youtube.com/watch?v=25NvQ6RW_Is

У нас вийшла тепла і щира бесіда. Щиро запрошую до перегляду.
Радію, що була така можливість.

Запрошую до перегляду!
@BagnenkoPsy

​Лежачий військовий. Новий поворот. Хроніки військового шпиталю.

Я почав вже радіти змінам в Руслані.
Але після цього походу я зрозумів, що до серйозних змін ще далеко..


Нагадаю, Руслан - хлопець, який лежачий і отримав серйозне поранення. До нього мене запросив їх капелан і я щотижня приходжу і спілкуюсь з ним. Він не може говорити, але у нього виразна міміка і я вже навчився читати по губам.
На цей раз я вирішив прийти і поговорити з лікарями. Було відчуття, що я вже тут трохи освоївся.
Лікар сказав, що у Руслана немає жаги життя. Страшна гіпотрофія.
Він вже виїжджає на вулицю, точніше його вивозять на ліжку. Але якщо він сам не бореться - це погано.

Лікар був доволі песимістичним. Це погано, подумав я.


Тоді я пішов в палату.
А далі був діалог, який показав, наскільки все складно. Діалог це умовно, бо я говорю, а він або намагається шевелити губами, або киває, або моргає. І так ми розуміємо одне одного.

– Як давно ти тут?
Водить головою в різні сторони. Не розуміє скільки
– Я до тебе приходжу вже скільки памятаєш?
Ні
– А мене взагалі памятаєш?
Показує, що дуже і дуже слабко.

Я дуже здивований.
Вже потім мені його батько скаже, що це нормально, так буває у нього. Але він зазвичай все і всіх пам’ятає.

– Я хочу бути з тобою тут, в цій боротьбі. Ти не проти?
Киває, що згоден
– А як би ти оцінив свої сили і бажання боротись. по 10-бальній шкалі. Де 10 - це коли Реал Мадрид програє в фіналі Ліги Чемпіонів з Атлетико, але б’ється і забиває на доданих хвилинах. А 1 - це коли Бразилія програє Німеччині 6-1 на Чемпіонаті Світу і взагалі не бореться.


Він роздумує.
Для нього зрозумілі мої аналогії, бо він все життя в футболі.

Маше мені головою, по губам читаю, що десь 8.

Ого, думаю. Після слів лікаря.

Розказую знов про сенс. Як він дає силу.
Він уважно слухає.
Коли я йду, він знов вдячно тисне руку. Але я вже не настільки цим натхненний, бо він не дуже і пам’ятає мене.


руслан продовжує боротись.
Він 4 місяці прикований до ліжка.

І йому складно.



Також говорив з мамою Руслана. Їй дуже складно. син прикований до ліжка і з лікарні їх хочуть виписати. І вона в розпачі, бо вдома вона точно не зможе його доглядати.

Сьогодні без пафосних думок.
Війна іде. Вона дуже важка. І такі люди як Руслан потребують турботи і уваги.

Я це пишу не для якогось збору. Бо зараз у нього наче все є

А тому, що таких як він сотні. Військові, на яких чхати.
І їм потрібна турбота і увага.

Через якийсь час він буде переїжджати і тоді, ймовірно, він буде щось потребувати.

Я хочу заохотити кожного з вас бути уважними до військових поруч. Ходити у шпиталі. Спілкуватись з родичами військовослужбовців.

І бути поруч. Це дуже потрібно.

Також відвіз ліки в інший шпиталь. Там було 3 довгих консультації. Хлопцям складно і страшно.

Дякую всім за підтримку. репости, коментарі і донати.

Цей тиждень було особливо складно ходити. Емоційно це виснажує. Але коли я розумію сенс і навіщо, це дає силу.
Буду вдячний за РЕПОСТ.

Нижче постійна банка, куди ви можете задонатити. На ці гроші купляю ліки і необхідні смаколики. А коли Руслана будуть перевозити - тоді зможу допомогти також.
@BagnenkoPsy