Я більше не писатиму про те,що коїться зі мною,
Як виявилось,люди-вважають це все грою.
Ніколи не рахуються із почуттями інших,
А потім усвідомлюють: «Немає за нас гірших».

Свої потреби маєш ставити ти вище,
Та чи стане легше, коли за всіх ти нижче?
Поширюючи плітки на задоволення «потреб»,
Не усвідомиш ти,коли потрапиш в реб.

Ламати долю іншим? Ми в цьому мастаки,
Відстояти нам слабших? Ну, ми ж не мужики.
Так,ми-кубло зміїне,до нас усі плетуться,
Та зможуть лише сильні від нас тоді позбуться.

Коли писала вірш,то вирубало,вибачте,якщо він дуже жахливий

Я хочу бачити очі

Будь ласка, поцілуйтесь зі мною в перший день знайомства,
Нехай для вас це виглядатиме як помста.

Не відводьте очі, коли ми будем пʼяні,
Я хочу памʼятати їх навіть у тумані.
Блакитні, карі чи зелені- вони однаково в цю ніч блукатимуть по стелі.

Я дуже прошу вас, дивіться мені в очі,
Нехай згадаємо ми це колись, посеред ночі.
Ви не кохайте, віддайте мені роль,
Тепер на вашім серці стоятиме пароль.

Йоу брбр патапім

For all gl
Як мені вчинити, якщо він зʼявиться в цій ері?
Посміхатись в очі може? Чи все ж гучно зчинить двері?

Певно,відповідей нуль,
Я не знаю, як вчинити,
Поміж нас вже сотні куль,
Може,нам поговорити?

Що скажу йому в обличчя?
Правду може? Ні. Брехню.
А як побачу в нім величчя?
Тоді вже точно не стерплю.

Мені збрехати вже не вдасться,
Скажу йому про біль одразу,
Напевно, то велике щастя,
Не вміть тримати всю образу.

Він, певно, буде присягатись у коханні,
А я стоятиму дубова…
Може, мені зачинитись в ванні?
О, оця ідея вже толкова.

Та ні. Не можна так вчиняти,
Всю ніч тепер не буду спати.
Треба його просто обійняти,
І змусити себе більш не кохати.

Кінець дуже поїхав

For my bff
Постійно не тямлю як вчинити,
Ви знаєте, це страшно- говорити.
Розповідати комусь про свої почуття?
Боже, та краще піти вже з життя.

Постійний вибір і ці хвилювання,
Невже я аж так заслуговую на страждання?
Ви кажете, що любите мене,
Та змушуєте обирати ГОЛОВНЕ.

Я певно, не тямлю вже в такому,
Та знаю, що не можна обирати нікому.
В сенсі, між дружбою та коханням,
Бажанням і..згодою стражданням.

Не знаю чи варто мати заплакані очі?
Якщо ці сни насправді пророчі-
Я буду рюмсати все життя,
Аби зі мною були до пуття.

Я хочу вірити в те, що будете поруч,
Можливо праворуч і десь ліворуч.
Я вас так люблю, з вами не сприняюсь,
Напевно, і справді щасливой вважаюсь.

Мені не дуже подобається, тому згодом видалю його і напишу кращий for my bff

Шось таке

Колись кохатимем ми двоє,
Зʼїмо морозиво по знижці.
Побачимо святе алое,
І купимо собі по книжці.

Для нас колись настане час,
Ми цілуватимемось без упину,
Та поки вогонь не погас,
Тримай рівніше свою спину.

Не дай їм знати про погане,
Ми подолаємо усе разом.
Жити краще нам не стане,
Та йтимемо одним шляхом.

Мертвими кохати неможливо,
Ми покладемо тут своє життя.
Та зараз ти крокуй сміливо,
Разом підемо до пуття.

Не ображай, не зраджуй, пробачай,
Нам же не важко це зробити,
Ми будем пить солодкий чай,
І не дамо це зупинити.

Колись кохатимем ми двоє,
Ти встромиш ніж мені у спину,
Я гляну на святе алое,
І буду вниз випльовувати слину.

Це має бути останній рядок, та я не знаю, чи підходить він😛

Приховане завжди буде викритим.

У кожного із нас є безліч монологів,
Про те, як пройшов час, хто народив, хто вмер.
Складається життя із купи епілогів,
Питання лиш одне: про що сказать тепер.

В розмовах цих ніколи не кажуть про важливе,
Вони, напевно, думають, що це з часом пройде,
Виходить ця розмова на щось таке брехливе,
І кожна із розмови щось своє знайде.

Болючіше брехати, коли ти дуже любиш,
Не можеш сказать правди до самого кінця,
Людина і не скаже, що ти себе загубиш,
А ти, мила, спихнеш це все на почуття.

Між нами катарсис


Ми б могли з тобою все пережити,
Та чи можуть мої почуття бути завжди?
Твоїм, напевно, судилося не жити.
Хочу кричати мов звалений Рим.

Ти відчуваєш лиш легкість від втрати,
Я ж навпаки відчуваю всю втому.
Зможеш ти і далі літати,
Мені ж доведеться котитись додому.

Безмежно хочу, щоб в нас було взаємно,
Щоб ти обіцяв кохати мене.
Та, здається, прохати даремно,
Лиш Бог знаєте про те, що не мине.

Нам не судилося жити, між нами катарсис,
І зможеш ти милий далі літать.
Мої почуття немов клятий сепсис,
Та хочу я лиш для тебе співать.

Кохаю, кохала і буду кохати,
Я знаю, що тебе поруч нема.
Втомилась тебе лиш очима шукати,
Болить вже від цього моя голова.

Я вірю, я мрію, я Богу молюся,
Що ти покохати зумієш мене,
Та може, для тебе я не годжуся,
І знову думаю лиш про сумне.

Між нами нема іскри як кажуть карти,
Та вірити їм я не хочу, авжеж,
А може мої чекання все ж варті?
Між нами буде ця кількість пожеж?

Трохи не в лад, але…

Через декілька днів


Через декілька днів ти забудеш мене,
Не згадаєш як пахло волосся моє.

Ми будемо як незнайомі,
Ходити по вулиці, вітатись не в тоні.

За декілька днів ти не згадаєш,
Як називав імʼя моє, коли засинаєш.

Мине тиждень, а згодом і рік,
Ми попрощалися з тобою навік?




Я все надіюсь на зустріч нашу,
Можливо, даремно на тебе чекаю.
Та удвох заварили з тобою цю кашу,
У натовпі все я очима шукаю.

Твій голос я, милий, чую повсюди,
Навіть якщо він не з твоїх вуст.
Від переживання здіймаються груди,
У серці зʼявляється неприємний хруст.

Я памʼятаю кожну ніч з тобою,
Як в ліжку ми говорили за життя.
Тепер наші душі повні журбою,
Не змогли з тобою піти до пуття.

Поговорити віч-на-віч нам не вдалося,
Все не по плану у нас пішло.
Може то мені не так здалося
Та здається, між нами кохання було…

Ти говорив, що щось хочеш почати,
Я, якщо чесно, була трохи проти.
Та коли ти почав мене трохи кохати,
Я відкинула інші турботи.

Через декілька днів усе це мине,
Ми побачимося лише через рік.
Та скажи, ти хоч трохи кохаєш мене?
І чи варто мені відходити в бік?