Той самий лєґендарний вручну проштамповиний календар від Саші Биченка
Третя едиція, 2026 рік. Кожен екземпляр унікальний, пронумерований (open variable edition), підписаний.
Щороку Саша перепридумує календарну сітку, беручи за основу не практичне використання, а різні уявлення про час, про календарний рік, який триває, різні відносини з часом в різні його проміжки.
Цього року сітка максимально організована і чітка, але дати переплутані за певним принципом. Найкраще це можна уявити ніби довгу стрічку розрізали на 12 коротших і сплели між собою в нову. Звучить плутано, виглядає ще плутаніше, але ви можете придумати свої власні способи взаємодії з цим календарем — залишити недоторканим або обмалювати, розмітити, розрізати тощо.
ПС. До речі календар взяв срібло на ED*A 2024.
А3, цупкий акварельний папір, пласка упаковка з твердим палітурним картоном. Відправка Новою поштою по Україні протягом 4 робочих днів. 1500 гривень штучка. Оплата на ФОП. Перші відправки — 29 грудня.
Замовляйте тут 👈👈👈
Третя едиція, 2026 рік. Кожен екземпляр унікальний, пронумерований (open variable edition), підписаний.
Щороку Саша перепридумує календарну сітку, беручи за основу не практичне використання, а різні уявлення про час, про календарний рік, який триває, різні відносини з часом в різні його проміжки.
Цього року сітка максимально організована і чітка, але дати переплутані за певним принципом. Найкраще це можна уявити ніби довгу стрічку розрізали на 12 коротших і сплели між собою в нову. Звучить плутано, виглядає ще плутаніше, але ви можете придумати свої власні способи взаємодії з цим календарем — залишити недоторканим або обмалювати, розмітити, розрізати тощо.
ПС. До речі календар взяв срібло на ED*A 2024.
А3, цупкий акварельний папір, пласка упаковка з твердим палітурним картоном. Відправка Новою поштою по Україні протягом 4 робочих днів. 1500 гривень штучка. Оплата на ФОП. Перші відправки — 29 грудня.
Замовляйте тут 👈👈👈
❤13🔥3❤🔥2💘1
Плануйте вечір вівторка, 13 січня, 19:00
Design for Ukraine презентуватимуть результати дослідження (я трошки допомагав на перших стадіях) професійної етики в українському дизайні. Основні питання було зосереджено навколо побуту щоденної практики — взаємодії з клієнтами, індивідуальними межами відповідальності, оплатою (або не оплатою) праці, конкуренцією і недоброчесністю, авторськими правами тощо. Трохи — прямих питань про соціальну відповідальність дизайну, війну, освіту, вплив ШІ.
😼Я з нетерпінням чекаю не так результатів, скільки самої публікації результатів, оскільки це відправна точка для подальшої навігації з питаннями «Де ми знаходимось і як тут опинились?». Які структурні нерівності проявляє це опитування, що вважається «нормою» і хто саме унормовує, яку модель дизайнера відображає. А найцікавіше для мене — що саме залишилось поза фокусом. Але поки без спойлерів.😼
13 січня, 19:00 в Зумі
За попередньою реєстрацією
Design for Ukraine презентуватимуть результати дослідження (я трошки допомагав на перших стадіях) професійної етики в українському дизайні. Основні питання було зосереджено навколо побуту щоденної практики — взаємодії з клієнтами, індивідуальними межами відповідальності, оплатою (або не оплатою) праці, конкуренцією і недоброчесністю, авторськими правами тощо. Трохи — прямих питань про соціальну відповідальність дизайну, війну, освіту, вплив ШІ.
😼Я з нетерпінням чекаю не так результатів, скільки самої публікації результатів, оскільки це відправна точка для подальшої навігації з питаннями «Де ми знаходимось і як тут опинились?». Які структурні нерівності проявляє це опитування, що вважається «нормою» і хто саме унормовує, яку модель дизайнера відображає. А найцікавіше для мене — що саме залишилось поза фокусом. Але поки без спойлерів.😼
13 січня, 19:00 в Зумі
За попередньою реєстрацією
❤4🔥2👀1
Історія з Постановою про посилення ролі української мови в утвердженні Української держави оголює цікавий парадокс, який багато що говорить про справжнє місце, відведене дизайнеру і дизайну в державній уяві. Хоч документ охоплює широкий перелік мовних і правових питань, для публічної комунікації саме шрифт призначили головним символом ініціативи. Тоді як про саму професію дизайнера (шрифтового як мінімум) в усьому цьому процесі говорять напрочуд мало.
У тексті постанови фігурують законодавці, лінгвісти, академії, комісії, органи, процедури. Дизайнери як професійна група — відсутні. Бо рекомендацію розробки «єдиного стандарту» адресовано… Кабміну. Туманні натяки на дизайнерів з’являються хіба що в публічних коментарях до новини — у формі розмитих образів «представників середовища, що генерує шрифти», «митців» і «художників, що вигадують візерунки». Навіть коли на радіо з’являється коментар реального шрифтового дизайнера Богдана Гдаля, його редукують до ілюстратора — тобто знову виводять із поля професійної суб’єктності і видимості.
У цій логіці дизайн існує ніби сам по собі — як щось самоявлене, як образ, як символ. Але не як процес і не як професія. Держава готова говорити про стандарт і про суверенітет, але не готова говорити про того, хто має цей стандарт створювати. Дизайнер тут не фігурує ані як фахівець, ані як носії експертизи, ані як учасник ухвалення рішень.
Особливо показово, що риторика «національного шрифту» з’являється в системі, де типовий державний стандарт уже існує. У Прикінцевих положеннях Закону «Про правотворчу діяльність» прямо зафіксовано використання шрифту e-Ukraine для державних веб-ресурсів, але він ніколи не описувався в категоріях національної ідентичності. Якщо припустити, що нова ініціатива стосується лише друкованих документів, виникає дивне розщеплення: цифровий стандарт залишається суто технічним інструментом, а друкований раптом отримує статус «національного». У такій логіці складно зрозуміти, що тут є стандартом, а що — символом. Категорія національного з’являється не як результат послідовної типографічної політики, а як комунікаційний жест, що радше затемнює предмет розмови, ніж прояснює його.
Не менш показовою є й відсутність розмови про процедури. У постанові майже немає пояснень щодо того, як саме мають залучатися фахівці, за якими критеріями відбиратимуться рішення, які стандарти маються на увазі і хто нестиме відповідальність за результат. А ще — усі інші учасники процесу діють у межах своїх інституційних ролей і бюджетів. Дизайн же знову опиняється в зоні невизначеної, слабо захищеної праці і вочевидь волонтерства.
Можливо, ця історія не так про шрифт, як про дещо глибше. Про те, що держава охоче користується дизайном як інструментом публічної легітимації, але досі не готова визнати дизайнера як повноцінного учасника власних рішень.
У тексті постанови фігурують законодавці, лінгвісти, академії, комісії, органи, процедури. Дизайнери як професійна група — відсутні. Бо рекомендацію розробки «єдиного стандарту» адресовано… Кабміну. Туманні натяки на дизайнерів з’являються хіба що в публічних коментарях до новини — у формі розмитих образів «представників середовища, що генерує шрифти», «митців» і «художників, що вигадують візерунки». Навіть коли на радіо з’являється коментар реального шрифтового дизайнера Богдана Гдаля, його редукують до ілюстратора — тобто знову виводять із поля професійної суб’єктності і видимості.
У цій логіці дизайн існує ніби сам по собі — як щось самоявлене, як образ, як символ. Але не як процес і не як професія. Держава готова говорити про стандарт і про суверенітет, але не готова говорити про того, хто має цей стандарт створювати. Дизайнер тут не фігурує ані як фахівець, ані як носії експертизи, ані як учасник ухвалення рішень.
Особливо показово, що риторика «національного шрифту» з’являється в системі, де типовий державний стандарт уже існує. У Прикінцевих положеннях Закону «Про правотворчу діяльність» прямо зафіксовано використання шрифту e-Ukraine для державних веб-ресурсів, але він ніколи не описувався в категоріях національної ідентичності. Якщо припустити, що нова ініціатива стосується лише друкованих документів, виникає дивне розщеплення: цифровий стандарт залишається суто технічним інструментом, а друкований раптом отримує статус «національного». У такій логіці складно зрозуміти, що тут є стандартом, а що — символом. Категорія національного з’являється не як результат послідовної типографічної політики, а як комунікаційний жест, що радше затемнює предмет розмови, ніж прояснює його.
Не менш показовою є й відсутність розмови про процедури. У постанові майже немає пояснень щодо того, як саме мають залучатися фахівці, за якими критеріями відбиратимуться рішення, які стандарти маються на увазі і хто нестиме відповідальність за результат. А ще — усі інші учасники процесу діють у межах своїх інституційних ролей і бюджетів. Дизайн же знову опиняється в зоні невизначеної, слабо захищеної праці і вочевидь волонтерства.
Можливо, ця історія не так про шрифт, як про дещо глибше. Про те, що держава охоче користується дизайном як інструментом публічної легітимації, але досі не готова визнати дизайнера як повноцінного учасника власних рішень.
💯9❤4👀1
Меншовартість, семіотичне паразитування чи мета-жарт (поясніть в чому жарт)?
Насильство не з’являється раптово. Воно починається з мови, інтонації, жарту — з дрібниці, яка зазвичай сходить з рук. Сексизм і гомофобія працюють саме так— як фонове виправдання майбутнього насильства.
«Гендер в деталях» зібрав найрезонансніші кейси публічного сексизму 2025 року й запустив голосування «Сексист року». Політика, медіа, шоу-бізнес, реклама, освіта, силові структури — різні сфери, одна логіка: знецінення, об’єктивація, приниження, перекладання відповідальності на жертв. (Для превʼю я дістав деякі кейси з категорії реклами).
На сайті — розбір номінацій і контекстів: від «невинних» рекламних образів до відвертої мови ненависті, замаскованої під традицію, гумор чи «особисту думку». Голосуйте в каналі.
P.S. Цікаво, що на тлі дослідження професійної етики в дизайні в самій профспільноті ми не знайдемо жодних подібних рейтингів чи інструментів фіксації порушень (як і інституцій з важелями впливу на логіку виробництва реклами). Етика досі лишається зоною відповідальності окремої «хорошої людини».
«Гендер в деталях» зібрав найрезонансніші кейси публічного сексизму 2025 року й запустив голосування «Сексист року». Політика, медіа, шоу-бізнес, реклама, освіта, силові структури — різні сфери, одна логіка: знецінення, об’єктивація, приниження, перекладання відповідальності на жертв. (Для превʼю я дістав деякі кейси з категорії реклами).
На сайті — розбір номінацій і контекстів: від «невинних» рекламних образів до відвертої мови ненависті, замаскованої під традицію, гумор чи «особисту думку». Голосуйте в каналі.
P.S. Цікаво, що на тлі дослідження професійної етики в дизайні в самій профспільноті ми не знайдемо жодних подібних рейтингів чи інструментів фіксації порушень (як і інституцій з важелями впливу на логіку виробництва реклами). Етика досі лишається зоною відповідальності окремої «хорошої людини».
👍17❤5💩2🤔1🕊1💯1
Про держзакупівлі дизайну
Симптоматично, що за умов активного ринку, який налічує тисячі фахівців і сотні студій, а також формально відкритої процедури, участь в аукціоні на розробку айдентики для 📯Укрпошти взяло всього 5 (!) учасників. Мені спало на думку два трактування такого числа.
Перше — аукціон майже не був видимий для профсередовища. Інформацію про тендер можна нагуглити хіба що за прямим запитом, а новини трапляються переважно на фінансових і закупівельних платформах, що явно поза очевидними просторами, де дизайнери зазвичай шукають роботу. Припускаю, що для багатьох цей аукціон просто не існував, не був сформульований мовою професії і не подавався як запрошення до участі в осмисленому проєкті. Про яке залучення професіоналів тоді взагалі може йтися.
Друге трактування — свідоме небажання мати справу з державним замовником, засноване на досвіді, упередженні або (хочеться вірити) свідомій позиції економічного самозахисту. Адже модель закупівлі, яка ставить на одну товарну полицю складну інтелектуальну працю і офісне обладнення або пальне — шлях до прекаризації професії. Додамо сюди ціновий критерій відбору замість розрізнення експертизи, відсутність діалогу, асиметрію відповідальності і гарантовану публічну токсичність після оголошення результатів роботи. Профспілка би обурилась (але в нас нема профспілок).
Обидва симптоми — про структурну проблему видимості і захищеності професії.
Як у вас? Ви не знали про тендер? Чи знали і свідомо не брали участь? Чи не знали, але хотіли б?
Симптоматично, що за умов активного ринку, який налічує тисячі фахівців і сотні студій, а також формально відкритої процедури, участь в аукціоні на розробку айдентики для 📯Укрпошти взяло всього 5 (!) учасників. Мені спало на думку два трактування такого числа.
Перше — аукціон майже не був видимий для профсередовища. Інформацію про тендер можна нагуглити хіба що за прямим запитом, а новини трапляються переважно на фінансових і закупівельних платформах, що явно поза очевидними просторами, де дизайнери зазвичай шукають роботу. Припускаю, що для багатьох цей аукціон просто не існував, не був сформульований мовою професії і не подавався як запрошення до участі в осмисленому проєкті. Про яке залучення професіоналів тоді взагалі може йтися.
Друге трактування — свідоме небажання мати справу з державним замовником, засноване на досвіді, упередженні або (хочеться вірити) свідомій позиції економічного самозахисту. Адже модель закупівлі, яка ставить на одну товарну полицю складну інтелектуальну працю і офісне обладнення або пальне — шлях до прекаризації професії. Додамо сюди ціновий критерій відбору замість розрізнення експертизи, відсутність діалогу, асиметрію відповідальності і гарантовану публічну токсичність після оголошення результатів роботи. Профспілка би обурилась (але в нас нема профспілок).
Обидва симптоми — про структурну проблему видимості і захищеності професії.
Як у вас? Ви не знали про тендер? Чи знали і свідомо не брали участь? Чи не знали, але хотіли б?
👍10💯3🤔1