📚#недільна_читанка
Думаю логічно, що напередодні Великодня, чи Великодня для тих хто святкує сьогодні я запропоную вам до огляду тематичну книжку, а цитату оберу про вербну неділю.
📖 ВЕЛИКОДНІЙ КОШИК. ОБРЯДИ І СТРАВИ ВЕЛИКОДНІХ СВЯТ
Автори: Ольга Вербенець, Віра Манько
Рік: 2010
Тема: етнографічно-кулінарна, авторська
Цитата: Отож у цей день всі йшли до церкви з вербовими галузками. Ці галузки зв'язували у пучки, прикрашали сухими квітами, колосками, барвінком, кетягами червоної калини, стрічками та деколи приліплювали свічечку, яку запалювали під час відправи. Такі букети називали "базькою" або "шуткою", а на Гуцульщині - "бечкою". З часом створення таких шуток з верби перетворювалося у справжнє мистецтво. Тоді, коли Великдень, згідно з календарем, приходив дуже пізно і верба давно вже розпустилася, а за традицією для "базьки" потрібно, щоб були пухнасті котики, то гілочки зрізали заздалегідь і ховали у холодному та темному місці, аби як наспіє час, скласти їх в обрядовий букетик і посвятити в церкві. Як вони тоді прикрашають богомільний люд і веселять серце! Після освячена галузок люди, виходячи з церкви, б'ють ними легенько один одного, нагадуючи:
"не я б'ю,
верба б'є -
за тиждень Великдень!
Будь здоровий як вода.
Будь багатий як земля"
... дехто після освячення старався з'їсти кілька котиків, щоб бути здоровими, щоб горло не боліло. Повернувшись додому з освяченою вербою, обходили з нею все обійстя, частину зразу ж садили біля криниці чи річки, а решту клали перед образами і протягом року використовували, наприклад, варили ліки чи навіть розпалювали торішньою свяченою вербою дрова в печі перед тим, як пекти паски
Думки: я вже писала якось про книжки цих авторок тут і тут окремо про кулінарну книжку Ольги Вербенець. Мені у цих працях більше цікавлять рецепти, вірніше аналіз того які рецепти обираються до книжки, як описуються. Щодо частин етнографічних то це хороші компілятивні матеріали переважно з класичних етнографічних праць, але зроблені якісно. Й загалом хороші книжки 🌱
👉 хто нещодавно приєднався до каналу й цікавиться книжками, щонеділі я розповідаю про книжку у якій можна знайти щось цікаве з історії української кухні. Легко простежити все дописи за цим хештегом #недільна_читанка
Думаю логічно, що напередодні Великодня, чи Великодня для тих хто святкує сьогодні я запропоную вам до огляду тематичну книжку, а цитату оберу про вербну неділю.
📖 ВЕЛИКОДНІЙ КОШИК. ОБРЯДИ І СТРАВИ ВЕЛИКОДНІХ СВЯТ
Автори: Ольга Вербенець, Віра Манько
Рік: 2010
Тема: етнографічно-кулінарна, авторська
Цитата: Отож у цей день всі йшли до церкви з вербовими галузками. Ці галузки зв'язували у пучки, прикрашали сухими квітами, колосками, барвінком, кетягами червоної калини, стрічками та деколи приліплювали свічечку, яку запалювали під час відправи. Такі букети називали "базькою" або "шуткою", а на Гуцульщині - "бечкою". З часом створення таких шуток з верби перетворювалося у справжнє мистецтво. Тоді, коли Великдень, згідно з календарем, приходив дуже пізно і верба давно вже розпустилася, а за традицією для "базьки" потрібно, щоб були пухнасті котики, то гілочки зрізали заздалегідь і ховали у холодному та темному місці, аби як наспіє час, скласти їх в обрядовий букетик і посвятити в церкві. Як вони тоді прикрашають богомільний люд і веселять серце! Після освячена галузок люди, виходячи з церкви, б'ють ними легенько один одного, нагадуючи:
"не я б'ю,
верба б'є -
за тиждень Великдень!
Будь здоровий як вода.
Будь багатий як земля"
... дехто після освячення старався з'їсти кілька котиків, щоб бути здоровими, щоб горло не боліло. Повернувшись додому з освяченою вербою, обходили з нею все обійстя, частину зразу ж садили біля криниці чи річки, а решту клали перед образами і протягом року використовували, наприклад, варили ліки чи навіть розпалювали торішньою свяченою вербою дрова в печі перед тим, як пекти паски
Думки: я вже писала якось про книжки цих авторок тут і тут окремо про кулінарну книжку Ольги Вербенець. Мені у цих працях більше цікавлять рецепти, вірніше аналіз того які рецепти обираються до книжки, як описуються. Щодо частин етнографічних то це хороші компілятивні матеріали переважно з класичних етнографічних праць, але зроблені якісно. Й загалом хороші книжки 🌱
👉 хто нещодавно приєднався до каналу й цікавиться книжками, щонеділі я розповідаю про книжку у якій можна знайти щось цікаве з історії української кухні. Легко простежити все дописи за цим хештегом #недільна_читанка
📚 #недільна_читанка
Щонедільна рубрика про гастрономічні книжки після маленької перерви повертається, а це значить, що сьогодні час розповісти про книжки. Зараз працюю над новим і цікавим форматом для Радіо Культура й перевіряла дещо про історію соляних промислів в Україні та натрапила на дуже цікаву й таку болючу книжку:
📖 ШЛЯХ ПОЗНАЧЕНИЙ СІЛЛЮ. СОЛОНА ІСТОРІЯ СХОДУ УКРАЇНИ
Укладачі: М. Кулiшов, О. Дрогомирецька,
Я.Синиця
Рік: Краматорськ, 2022
Цитата: "Село Брянцівка, що заселялося в XVIII сторіччі козаками Ізюмського полку та переселенцями з півночі України, основним заняттям котрих тоді було солеваріння, згодом перетворилося на селище Карло-Лібкнехтівськ (1924 р.; на честь діяча німецького робітничого руху і одного зі засновників Компартії Німеччини), а згодом у місто шахтарів-«соляників» (1965 р.). Постановою Верховної Ради УРСР 1991 р. місто Карло-Лібкнехтівськ перейменовано на місто Соледар"
Цитата: "У 1893 роцi на північній околиці Ново-Глухового було розпочато будівництво великої на той час шахти, яка належала Олексіївському Гірничо-промисловому товариству, в підпорядкуванні якого було 9 шахт і рудників, на яких добували вугілля, залізну руду, кокс та іншу сировину для промисловості. Купець 1-ї гільдії О. Алчевський взяв у Ново-Глухівської сільської громади в оренду землю ... ... Він походив з українського слобожанського купецького роду, перші згадки про який фіксуються в Сумському слобідському козацькому полку в 1660-х роках, брав участь у створенні та був головою (1871-1901 рр.) правління Харківського Земельного Банку, заснував (1875 р.) і очолив правління Олексіївського гірничопромислового товариства і виступив засновником (1895 р.) Донецько-Юр’ївського металургійного товариства (слід зазначити, що заводи Олексія Алчевського були єдиними на території України металургійними підприємствами, побудованими на вітчизняних інвестиціях, бо решта були власністю бельгійських і британських компаній). А ще – очолював харківську «Громаду» – гурток української інтелігенції, ініціював і фінансував спорудження першого пам’ятника Тарасові Шевченку (м. Харків, 1899 р.). На його кошти споруджувалися церкви, лікарні, бібліотеки, недільні школи.
Думки: Книжка писалась у 2019-2020 роках, коли ще були цілими міста: Бахмут, Соледар, Часів Яр, Ямпіль, Кремінна та ціла низка сьогодні практично вщент понівечених сіл і міст. Я коли читала книжку, прям відчувала гіркоту й прикрість, що багато українців повірили в ніби-то російський схід України, й досі я спостерігаю як часто блогери коли хочуть зробити фото в національному строї або коли пишуть про традиції то найчастіше звертаються до культурної спадщини західноукраїнських областей, навіть якщо самі родом з Херсонщини чи Черкащини. Це було дуже помітно цього Великодня. Але мабуть всі вони здивуються коли дізнаються як багато селян з Бойківщини, Гуцульщини переселялись і засновували на Донеччині, Луганщині поселення. Правда потім туди масово заселили росіян після голодомору, але то геть окрема історія. Погляньте навіть на назви сіл навколо Бахмута: Дружківка, Врубівка, Веселе, Трипілля, Ступки, Вершина, Шуми, Верхня Кринка, Вовчоярівка. А ще я так я часто натрапляю на коментарі від мешканців Південних і Східних областей України, про те, що от, а у нас таких традицій не було, чи не так збереглось. Наша країна велика й історія окремих сіл та містечок це окремий детектив у якому простежуються інші культурні коди - козацької, індустріальної України, пам'ять про які умисно затиралась манкуртами й на жаль успішно. Навіть ця книжка про сіль про яку я сьогодні розповідаю створювався за підтримки коштів Європейського Союзу, у той час як мала би фінансуватись хоча б 10 чи 15 років тому з українського бюджету
📌книжка доступна у цифровому форматі за цим посиланням
📌а ще не забудьте підписатись на канал про гастрономічну культуру України їzhakultura.пульс
Щонедільна рубрика про гастрономічні книжки після маленької перерви повертається, а це значить, що сьогодні час розповісти про книжки. Зараз працюю над новим і цікавим форматом для Радіо Культура й перевіряла дещо про історію соляних промислів в Україні та натрапила на дуже цікаву й таку болючу книжку:
📖 ШЛЯХ ПОЗНАЧЕНИЙ СІЛЛЮ. СОЛОНА ІСТОРІЯ СХОДУ УКРАЇНИ
Укладачі: М. Кулiшов, О. Дрогомирецька,
Я.Синиця
Рік: Краматорськ, 2022
Цитата: "Село Брянцівка, що заселялося в XVIII сторіччі козаками Ізюмського полку та переселенцями з півночі України, основним заняттям котрих тоді було солеваріння, згодом перетворилося на селище Карло-Лібкнехтівськ (1924 р.; на честь діяча німецького робітничого руху і одного зі засновників Компартії Німеччини), а згодом у місто шахтарів-«соляників» (1965 р.). Постановою Верховної Ради УРСР 1991 р. місто Карло-Лібкнехтівськ перейменовано на місто Соледар"
Цитата: "У 1893 роцi на північній околиці Ново-Глухового було розпочато будівництво великої на той час шахти, яка належала Олексіївському Гірничо-промисловому товариству, в підпорядкуванні якого було 9 шахт і рудників, на яких добували вугілля, залізну руду, кокс та іншу сировину для промисловості. Купець 1-ї гільдії О. Алчевський взяв у Ново-Глухівської сільської громади в оренду землю ... ... Він походив з українського слобожанського купецького роду, перші згадки про який фіксуються в Сумському слобідському козацькому полку в 1660-х роках, брав участь у створенні та був головою (1871-1901 рр.) правління Харківського Земельного Банку, заснував (1875 р.) і очолив правління Олексіївського гірничопромислового товариства і виступив засновником (1895 р.) Донецько-Юр’ївського металургійного товариства (слід зазначити, що заводи Олексія Алчевського були єдиними на території України металургійними підприємствами, побудованими на вітчизняних інвестиціях, бо решта були власністю бельгійських і британських компаній). А ще – очолював харківську «Громаду» – гурток української інтелігенції, ініціював і фінансував спорудження першого пам’ятника Тарасові Шевченку (м. Харків, 1899 р.). На його кошти споруджувалися церкви, лікарні, бібліотеки, недільні школи.
Думки: Книжка писалась у 2019-2020 роках, коли ще були цілими міста: Бахмут, Соледар, Часів Яр, Ямпіль, Кремінна та ціла низка сьогодні практично вщент понівечених сіл і міст. Я коли читала книжку, прям відчувала гіркоту й прикрість, що багато українців повірили в ніби-то російський схід України, й досі я спостерігаю як часто блогери коли хочуть зробити фото в національному строї або коли пишуть про традиції то найчастіше звертаються до культурної спадщини західноукраїнських областей, навіть якщо самі родом з Херсонщини чи Черкащини. Це було дуже помітно цього Великодня. Але мабуть всі вони здивуються коли дізнаються як багато селян з Бойківщини, Гуцульщини переселялись і засновували на Донеччині, Луганщині поселення. Правда потім туди масово заселили росіян після голодомору, але то геть окрема історія. Погляньте навіть на назви сіл навколо Бахмута: Дружківка, Врубівка, Веселе, Трипілля, Ступки, Вершина, Шуми, Верхня Кринка, Вовчоярівка. А ще я так я часто натрапляю на коментарі від мешканців Південних і Східних областей України, про те, що от, а у нас таких традицій не було, чи не так збереглось. Наша країна велика й історія окремих сіл та містечок це окремий детектив у якому простежуються інші культурні коди - козацької, індустріальної України, пам'ять про які умисно затиралась манкуртами й на жаль успішно. Навіть ця книжка про сіль про яку я сьогодні розповідаю створювався за підтримки коштів Європейського Союзу, у той час як мала би фінансуватись хоча б 10 чи 15 років тому з українського бюджету
📌книжка доступна у цифровому форматі за цим посиланням
📌а ще не забудьте підписатись на канал про гастрономічну культуру України їzhakultura.пульс
📚 #недільна_читанка
цього пізнього вечора у недільній читанці, рубрика у якій я щонеділі розповідаю про книжки які варто знати, якщо вам важлива історія української кухні. Та сьогодні буде про статтю, а вірніше дослідження (думаю, що це хороша практика, говорити з вами про статті, а не лише книжки). По мовчазну і "негероїчну" роботу сотень жінок, які у часи Другої світової війни виборювали життя собі й рідним чи ламались і про них ми вже ніколи не дізнаємось. Бо їх буденні історії ніколи не виходили на світло, ними не цікавилась наука, вони лишались поза оптикою радянської пропагандистської машини.
📖 ВІЙНА НА СНІДАНОК, КРИЗА НА ОБІД
Авторка: Тетяна Пастушенко
Рік: 2020
Тема: дослідження
🖋 Цитата: "у традиційному патріархальному суспільстві, як-от у Радянському Союзі, домашнє господарство, приготування їжі, догляд за дітьми завжди належали суто до жіночої сфери. Гучні акції радянської влади у попередні десятиріччя під гаслом «Долой кухонное рабство» не змінили поведінкових шаблонів та уявлень про чоловічу і жіночу домашню роботу. Однак під час війни турбота про родину ставала питанням життя і смерті...Діти помічали і запам’ятовували буденні моменти життя, яким дорослі зазвичай не надають ваги. Тому спогадів самих жінок, про те, як вони готували і добували їжу під час війни, зберіглося дуже мало. Власне, їх особливо не запитували про таке «негероїчне» життя. В оптиці війни в той час були відважні льотчиці, медсестри й підпільниці.
🔹Радянська влада, відступаючи з Києва, нищила залишки продовольства, німецька – видавала 400 г чорного хліба на тиждень на одну особу. Кияни, які вижили в місті після жахливої голодної зими 1941–1942 років, перекопали під городи всі парки і сквери, навіть футбольне поле стадіону «Старт». Саджали зокрема картопляні лушпайки.
🔹Багато травм і секретів приховували сотні українських жінок, чиї біографії вибивалися з неписаного канону: героїчна жінка на війні мала бути готова щомиті загинути, не думаючи про дітей або кволих батьків. Нікого не цікавили психологічні страждання жінок, які перебували під окупацією, їхні щоденні турботи і хвилювання у багатьох викликали гидливу посмішку: «Ти ж не бачила війни». Мовчазну підтримку можна прочитати хіба що в очах таких самих жінок. Чоловіки, повертаючись додому з війни, очікували (за словами радянських пропагандистів) побачити бідний, але охайний дім, змарнілу, але вірну дружину, уже підрослих дітей. Так, ніби поки тривала війна, життя родини в окупації було на паузі.
🧐 Думки: я обрала цей матеріал, бо з одного боку нинішня війна вже є найбільш задокументованою війною світу, а з іншого, хочеться показати, як "кліше" та "шаблони" формують знання про минуле та про нас. Мені ще багато чого хочеться написати, але сподіваюсь прочитаєте матеріал й зробите власні висновки
Я ж хочу сказати, що у день мам, хочеться побажати всім мамам добра, світла й надії. Всім хто справляється і не дуже, тим для кого материнство це непосильна ноша й тим для кого це поклик і радість, всім мамам чиї діти сьогодні надіслали вітання, зателефонували чи забули, а найбільше тим, які несуть найважчу ношу й вже не почують та не побачать своїх дітей.
цього пізнього вечора у недільній читанці, рубрика у якій я щонеділі розповідаю про книжки які варто знати, якщо вам важлива історія української кухні. Та сьогодні буде про статтю, а вірніше дослідження (думаю, що це хороша практика, говорити з вами про статті, а не лише книжки). По мовчазну і "негероїчну" роботу сотень жінок, які у часи Другої світової війни виборювали життя собі й рідним чи ламались і про них ми вже ніколи не дізнаємось. Бо їх буденні історії ніколи не виходили на світло, ними не цікавилась наука, вони лишались поза оптикою радянської пропагандистської машини.
📖 ВІЙНА НА СНІДАНОК, КРИЗА НА ОБІД
Авторка: Тетяна Пастушенко
Рік: 2020
Тема: дослідження
🖋 Цитата: "у традиційному патріархальному суспільстві, як-от у Радянському Союзі, домашнє господарство, приготування їжі, догляд за дітьми завжди належали суто до жіночої сфери. Гучні акції радянської влади у попередні десятиріччя під гаслом «Долой кухонное рабство» не змінили поведінкових шаблонів та уявлень про чоловічу і жіночу домашню роботу. Однак під час війни турбота про родину ставала питанням життя і смерті...Діти помічали і запам’ятовували буденні моменти життя, яким дорослі зазвичай не надають ваги. Тому спогадів самих жінок, про те, як вони готували і добували їжу під час війни, зберіглося дуже мало. Власне, їх особливо не запитували про таке «негероїчне» життя. В оптиці війни в той час були відважні льотчиці, медсестри й підпільниці.
🔹Радянська влада, відступаючи з Києва, нищила залишки продовольства, німецька – видавала 400 г чорного хліба на тиждень на одну особу. Кияни, які вижили в місті після жахливої голодної зими 1941–1942 років, перекопали під городи всі парки і сквери, навіть футбольне поле стадіону «Старт». Саджали зокрема картопляні лушпайки.
🔹Багато травм і секретів приховували сотні українських жінок, чиї біографії вибивалися з неписаного канону: героїчна жінка на війні мала бути готова щомиті загинути, не думаючи про дітей або кволих батьків. Нікого не цікавили психологічні страждання жінок, які перебували під окупацією, їхні щоденні турботи і хвилювання у багатьох викликали гидливу посмішку: «Ти ж не бачила війни». Мовчазну підтримку можна прочитати хіба що в очах таких самих жінок. Чоловіки, повертаючись додому з війни, очікували (за словами радянських пропагандистів) побачити бідний, але охайний дім, змарнілу, але вірну дружину, уже підрослих дітей. Так, ніби поки тривала війна, життя родини в окупації було на паузі.
🧐 Думки: я обрала цей матеріал, бо з одного боку нинішня війна вже є найбільш задокументованою війною світу, а з іншого, хочеться показати, як "кліше" та "шаблони" формують знання про минуле та про нас. Мені ще багато чого хочеться написати, але сподіваюсь прочитаєте матеріал й зробите власні висновки
Я ж хочу сказати, що у день мам, хочеться побажати всім мамам добра, світла й надії. Всім хто справляється і не дуже, тим для кого материнство це непосильна ноша й тим для кого це поклик і радість, всім мамам чиї діти сьогодні надіслали вітання, зателефонували чи забули, а найбільше тим, які несуть найважчу ношу й вже не почують та не побачать своїх дітей.
📚 #недільна_читанка
Хто підписався нещодавно, буде незайвим нагадати, що кожної неділі на телеграм каналі я розповідаю про дуже різні книжки, які допомагають пізнавати історії гастрономічної культури України. Всі дописи можна простежити за хештегом
👉 #недільна_читанка
📖 Праця, виснаження та успіх: промислові мономіста Донбасу
рік: 2018
тема: історична
🖋 Цитати: "Практики проведення часу поза роботою демонструють проміжну ситуацію мешканців мономіст - між містом і селом. Наприклад, для забезпечення харчами мешканці промислових міст дуже часто вдавалися до ведення присадибних городів, що промовисто свідчило про їхні ще старі, селянські звички. Також це був спосіб зайнятості для тих членів родини, які не працювали на підприємстві. З іншого боку, це був також і спосіб виживання у скрутні часи..."
🔹 "Ігор Єсип, дослідник й очевидець життя у мономістах, зазначає, що при виснажливому навантаженні (а працювали з одним вихідним) шахтар вже практично нічого не міг робити по дому. Жінки готували знамениті "тормозки" з неодмінним салом і цибулею, проводжали і зустрічали чоловіків, батьків і братів за будь-якої погоди, відмивали, віддраювали їх, чорних від пилу, щоб відновлювались вони до наступної зміни. Біля своїх будинків тримали сад, город (часто їх було декілька), корів, свиней, кіз; заготовляли дрова і вугілля. Діти допомагали, але турбот жінкам вистачало з ранку і до пізньої ночі"
🔹"Те що у революційні 1920-ті рр. здавалося "міщанством", виразом обмеженого світогляду, уже від пізньосталінських часів стало легітимною складовою образу "щасливого життя". Сімейне чаювання - раніше прерогатива "купчишок" чи непманів - класових ворогів, тепер стало розумітися як повернення до сімейних цінностей, противага до безкультурного, шкідливого вживання алкоголю"
🧐Думки: ця книжка одна з небагатьох які розповідають про розвиток культури, повсякдення, соціальне та економічне життя промислових міст Донеччини та Луганщини. Ці міста ви знаєте, як центри потужної індустріалізації радянської доби з виснаженням людського й природного ресурсу, потім російська пропаганда роками спотворювала уявлення про культуру й історію цього краю (думаю зараз ви всі прекрасно це вже бачите і знаєте), а нині, деякі з цих міст і містечок про які йдеться у книзі, знищені російськими військами. Мене ж у цій книзі найбільше зацікавив розділ "Життя після роботи" у якому йдеться про побут, спосіб життя та дозвілля, бо це ті площини у яких добре проглядається гастрономічна культура, тому цитати я обрала для вас саме такі. Про страви, смаки, домашні рецепти чи меню їдалень, ви тут не знайдете та повірте, перелік меню чи рецепт, без розуміння культурного контексту мало допомагають розуміти кухню.
Хто підписався нещодавно, буде незайвим нагадати, що кожної неділі на телеграм каналі я розповідаю про дуже різні книжки, які допомагають пізнавати історії гастрономічної культури України. Всі дописи можна простежити за хештегом
👉 #недільна_читанка
📖 Праця, виснаження та успіх: промислові мономіста Донбасу
рік: 2018
тема: історична
🖋 Цитати: "Практики проведення часу поза роботою демонструють проміжну ситуацію мешканців мономіст - між містом і селом. Наприклад, для забезпечення харчами мешканці промислових міст дуже часто вдавалися до ведення присадибних городів, що промовисто свідчило про їхні ще старі, селянські звички. Також це був спосіб зайнятості для тих членів родини, які не працювали на підприємстві. З іншого боку, це був також і спосіб виживання у скрутні часи..."
🔹 "Ігор Єсип, дослідник й очевидець життя у мономістах, зазначає, що при виснажливому навантаженні (а працювали з одним вихідним) шахтар вже практично нічого не міг робити по дому. Жінки готували знамениті "тормозки" з неодмінним салом і цибулею, проводжали і зустрічали чоловіків, батьків і братів за будь-якої погоди, відмивали, віддраювали їх, чорних від пилу, щоб відновлювались вони до наступної зміни. Біля своїх будинків тримали сад, город (часто їх було декілька), корів, свиней, кіз; заготовляли дрова і вугілля. Діти допомагали, але турбот жінкам вистачало з ранку і до пізньої ночі"
🔹"Те що у революційні 1920-ті рр. здавалося "міщанством", виразом обмеженого світогляду, уже від пізньосталінських часів стало легітимною складовою образу "щасливого життя". Сімейне чаювання - раніше прерогатива "купчишок" чи непманів - класових ворогів, тепер стало розумітися як повернення до сімейних цінностей, противага до безкультурного, шкідливого вживання алкоголю"
🧐Думки: ця книжка одна з небагатьох які розповідають про розвиток культури, повсякдення, соціальне та економічне життя промислових міст Донеччини та Луганщини. Ці міста ви знаєте, як центри потужної індустріалізації радянської доби з виснаженням людського й природного ресурсу, потім російська пропаганда роками спотворювала уявлення про культуру й історію цього краю (думаю зараз ви всі прекрасно це вже бачите і знаєте), а нині, деякі з цих міст і містечок про які йдеться у книзі, знищені російськими військами. Мене ж у цій книзі найбільше зацікавив розділ "Життя після роботи" у якому йдеться про побут, спосіб життя та дозвілля, бо це ті площини у яких добре проглядається гастрономічна культура, тому цитати я обрала для вас саме такі. Про страви, смаки, домашні рецепти чи меню їдалень, ви тут не знайдете та повірте, перелік меню чи рецепт, без розуміння культурного контексту мало допомагають розуміти кухню.
📚 #недільна_читанка
Привіт неділенько, це час розповідей про дуже різні книжки, які допомагають пізнавати історії гастрономічної культури України. Допис про кабачки з майонезиком, трішки злякав підписників, а я ж казала, є в нас незручна спадщина, он люди пішли, щоб не бачити її. Облишмо це та підемо в бібліотеку й візьмемо з полички таку книжку:
📖 Агатангел Кримський. ЗВЕНИГОРОДЩИНА. ШЕВЧЕНКОВО БАТЬКІВЩИНА з погляду етнографічного та діалектичного
рік: 1930
тема: історико-етнографічна
🖋 Цитати:
⚡️"жіночі промисли у нас є, але дуже рідко. Котра вже дуже-дуже бідна, то вона собі приймає од багатих жінок закази такі: шиє їм полики всякі, і всякі ляхівки, і шиє сорочки. І вони її за те платять, то борошна з мисочку, то хліб, то пшона, то сала кусок і тому подобне. І вона с тим і пропитається"
⚡️"ну от приходить висна. І от встає жінка рано, і це її довг - наварити обідати. Стає чистити картоплю, вибирає попіл с печі, підпадює в пічі і ставить борщ, і готовить кашу або шось друге. І топить, і варить, і миє, і замітає, і місить тісто, і окрпі наливає, і на дітей гукає, і борщ затирає, і кашу засипає, - ну, прамо сама себе ни найде! Ну, вже зварила обід. Тоді скликає геть-усіх обідати: а ше як літньої пори, то ше тра і на поле нести обідати. От, видала обід. Тоді - попиримиває геть де шо є. Аж тоді вона береться до якої роботи (тобто до того то й не робота була - прим. Олени)))): от, висної - до градки, копати на цибулю або на часник.
⚡️"а на гобід вариться борщ або капуста, і до цього вариться каша пшоняна і круп'яна, що дируть із ячмен'ю або із гречки. Часом намі'сті каші — лимішка із гричаного борошна або із ячмінного. А як нима каші і лимішки, то пичуть коржі, пампушки, та обмішують із маком або с часником. Борщ — із квасяних бураків та шуляків ("шуляки" називаїться капуста одборня). І варать юшку іс картоплі. Гобід буває ниоднаковий, бо буває так, що тіки оден борщ, а буває, що є ще-який приварок: є так, що варать вареники с сиром, та маслом обмастюють, або пичуть голадки на салі оба на голії; — то це усе упливає на гобід"
⚡️ "Жінки, і мужчини, і діти їдять разом уместі, ни окроми одно-од, другого. Тіки, діти - буває так, що найранче наїдяться там що-ниюудь: печеної картоплі, або мати з борщу витягне, або тіки шматочок хліба: то воно більше нічого ни хоче. А більше - коли їсть уся вимня, то і діти їдять. І страв ни буває окроми для старших, а щоб для молодших ще була друга: а яку їдять старі, таку і молоді. І даже з одної посуди усі їдять: їдять укупі із одної миски, тіки мають свої ложки. Бо ложки ни бире одно другого, бо каже: "Як їсти другого ложкою, то будуть заїди коло рота"
🧐 Думки: Це хороша класична праця, яку читають всі історики та етнографи, про взаємини, побут, ремесла. Особливо раджу звернути увагу тим, хто з Черкащини, вам буде цікаво почитати про рідні місця, якими вони були у минулому. А згадала я про неї, бо пішла перевірити одну свою думку, а зачепилась оком і давай перечитувати всю. А для вас обрала найцікавіші цитати. Все більше говорячи про гастрономічну спадщину минулого, мені хочеться акцентувати не лише на смаках, продуктах, але й тому, що оточувало їжу, як вона вирощувалась, хто її готував і скільки це вимагало праці, яка як ви бачите із цитати і за працю не вважалась. І насамкінець запитання до вас
Два запитання до вас:
❗️ Чи чули ви загалом про Агатангела Кримського, знаєте бодай якийсь цікавий факт?
❗️ У нас тут є запити на наші книжки Україна. Їжа та історія, Смачна Кропивниччина та Від бобра до фазана від 2-х бібліотек з Чернігова і Харкова, якби раптом хто міг би задонати свою/або готовий викупити для бібліотеки, чи задонатити 10-15 гривень то я буду дуже вдячна, ми самі не витягнемо, а так разом є шанс.
👉 Варіант 1 - для донатів скористайтесь сайтом тут
👉 Варіан 2 - оберіть книжку з тих, що просять бібліотеки та замовте на сайті, а в примітках скажіть від кого, дякувати вам офіційно чи в приват
🌿 Звіт по відправці книг, фото їх на поличці, та офіційна подяка вам на сторінках їжакультури й бібліотеки, гарантована.
Привіт неділенько, це час розповідей про дуже різні книжки, які допомагають пізнавати історії гастрономічної культури України. Допис про кабачки з майонезиком, трішки злякав підписників, а я ж казала, є в нас незручна спадщина, он люди пішли, щоб не бачити її. Облишмо це та підемо в бібліотеку й візьмемо з полички таку книжку:
📖 Агатангел Кримський. ЗВЕНИГОРОДЩИНА. ШЕВЧЕНКОВО БАТЬКІВЩИНА з погляду етнографічного та діалектичного
рік: 1930
тема: історико-етнографічна
🖋 Цитати:
⚡️"жіночі промисли у нас є, але дуже рідко. Котра вже дуже-дуже бідна, то вона собі приймає од багатих жінок закази такі: шиє їм полики всякі, і всякі ляхівки, і шиє сорочки. І вони її за те платять, то борошна з мисочку, то хліб, то пшона, то сала кусок і тому подобне. І вона с тим і пропитається"
⚡️"ну от приходить висна. І от встає жінка рано, і це її довг - наварити обідати. Стає чистити картоплю, вибирає попіл с печі, підпадює в пічі і ставить борщ, і готовить кашу або шось друге. І топить, і варить, і миє, і замітає, і місить тісто, і окрпі наливає, і на дітей гукає, і борщ затирає, і кашу засипає, - ну, прамо сама себе ни найде! Ну, вже зварила обід. Тоді скликає геть-усіх обідати: а ше як літньої пори, то ше тра і на поле нести обідати. От, видала обід. Тоді - попиримиває геть де шо є. Аж тоді вона береться до якої роботи (тобто до того то й не робота була - прим. Олени)))): от, висної - до градки, копати на цибулю або на часник.
⚡️"а на гобід вариться борщ або капуста, і до цього вариться каша пшоняна і круп'яна, що дируть із ячмен'ю або із гречки. Часом намі'сті каші — лимішка із гричаного борошна або із ячмінного. А як нима каші і лимішки, то пичуть коржі, пампушки, та обмішують із маком або с часником. Борщ — із квасяних бураків та шуляків ("шуляки" називаїться капуста одборня). І варать юшку іс картоплі. Гобід буває ниоднаковий, бо буває так, що тіки оден борщ, а буває, що є ще-який приварок: є так, що варать вареники с сиром, та маслом обмастюють, або пичуть голадки на салі оба на голії; — то це усе упливає на гобід"
⚡️ "Жінки, і мужчини, і діти їдять разом уместі, ни окроми одно-од, другого. Тіки, діти - буває так, що найранче наїдяться там що-ниюудь: печеної картоплі, або мати з борщу витягне, або тіки шматочок хліба: то воно більше нічого ни хоче. А більше - коли їсть уся вимня, то і діти їдять. І страв ни буває окроми для старших, а щоб для молодших ще була друга: а яку їдять старі, таку і молоді. І даже з одної посуди усі їдять: їдять укупі із одної миски, тіки мають свої ложки. Бо ложки ни бире одно другого, бо каже: "Як їсти другого ложкою, то будуть заїди коло рота"
🧐 Думки: Це хороша класична праця, яку читають всі історики та етнографи, про взаємини, побут, ремесла. Особливо раджу звернути увагу тим, хто з Черкащини, вам буде цікаво почитати про рідні місця, якими вони були у минулому. А згадала я про неї, бо пішла перевірити одну свою думку, а зачепилась оком і давай перечитувати всю. А для вас обрала найцікавіші цитати. Все більше говорячи про гастрономічну спадщину минулого, мені хочеться акцентувати не лише на смаках, продуктах, але й тому, що оточувало їжу, як вона вирощувалась, хто її готував і скільки це вимагало праці, яка як ви бачите із цитати і за працю не вважалась. І насамкінець запитання до вас
Два запитання до вас:
❗️ Чи чули ви загалом про Агатангела Кримського, знаєте бодай якийсь цікавий факт?
❗️ У нас тут є запити на наші книжки Україна. Їжа та історія, Смачна Кропивниччина та Від бобра до фазана від 2-х бібліотек з Чернігова і Харкова, якби раптом хто міг би задонати свою/або готовий викупити для бібліотеки, чи задонатити 10-15 гривень то я буду дуже вдячна, ми самі не витягнемо, а так разом є шанс.
👉 Варіант 1 - для донатів скористайтесь сайтом тут
👉 Варіан 2 - оберіть книжку з тих, що просять бібліотеки та замовте на сайті, а в примітках скажіть від кого, дякувати вам офіційно чи в приват
🌿 Звіт по відправці книг, фото їх на поличці, та офіційна подяка вам на сторінках їжакультури й бібліотеки, гарантована.
Буришник - це страва, а точніше хліб/корж із товченої бараболі і кукурудзяної муки. "бурьиник — хлїб з товченої бараболі і кукурудзяної муки" - таку згадку знайшла у дослідженні кінця ХІХ Володимира Шухевича "Гуцульщина" 1904, про яке розповім у моїй #недільна_читанка
👉Буришнік, буришник, бурєшнік не єдина назва цієї страви, там де на картоплю кажуть "бурешка" буде буришнік, де поширена назва картоплі "мандибурка" то буде "мандибурченик" ну, а хто каже на картоплю "бульба", той і страву зве "бульб'єник".
Подивитись як готувати, можна перейшовши за цими посиланнями:
🔹Буричник від Параски Романюк
🔹Мандибурченик від Лариси Іроденко
☝️У руках українського шефа Віталія Гуралевича ця страва виглядає ось так, а ще знайшла бурінника чи то пак буришніка й в ресторанному меню Кухні гір у поєднанні з м'ясом, соусом та квашеною капустою, звучить і виглядає от прям дуже гарно.
Так і живе страва, що має давню історію і практику в народній кулінарії та має всі шанси на поширення іншими регіонами. Навряд чи Володимир Шухевич записуючи інформацію про страви й традиції Гуцульщини мріяв, чи думав про те, що за більш ніж сто років, про більшість цих страв буде знято сотні відео, а ще що вони потраплять у ресторанне меню. Еге ж?
👉Буришнік, буришник, бурєшнік не єдина назва цієї страви, там де на картоплю кажуть "бурешка" буде буришнік, де поширена назва картоплі "мандибурка" то буде "мандибурченик" ну, а хто каже на картоплю "бульба", той і страву зве "бульб'єник".
Подивитись як готувати, можна перейшовши за цими посиланнями:
🔹Буричник від Параски Романюк
🔹Мандибурченик від Лариси Іроденко
☝️У руках українського шефа Віталія Гуралевича ця страва виглядає ось так, а ще знайшла бурінника чи то пак буришніка й в ресторанному меню Кухні гір у поєднанні з м'ясом, соусом та квашеною капустою, звучить і виглядає от прям дуже гарно.
Так і живе страва, що має давню історію і практику в народній кулінарії та має всі шанси на поширення іншими регіонами. Навряд чи Володимир Шухевич записуючи інформацію про страви й традиції Гуцульщини мріяв, чи думав про те, що за більш ніж сто років, про більшість цих страв буде знято сотні відео, а ще що вони потраплять у ресторанне меню. Еге ж?
📚 #недільна_читанка
Щонедільна рубрика про гастрономічні книжки після маленької перерви повертається, а це значить, що сьогодні час розповісти про книжки. Часом у мене так трапляється, що я забуваю розповісти про дуже важливі і знакові книжки, бо мені здається й так про них всі знають. З подивом з'ясувала, що не присвятила окрему рубрику у недільній читанці, виданню яким досі послуговуються більшість туристичних сайтів, дослідників краю, блогерів, я сама дуже люблю цю працю читати й цитувати. Тим паче, що є дуже хороше репринтне видання з передмовами та післямовами від колеги з Харкова, видавця Олександра Савчука
📖 ГУЦУЛЬЩИНА
Автор: Володимир Шухевич
Рік: Репринтне видання 1899‒1908 рр.
Тема: етнографічна
🖋 Цитата:
⚡️"Весїлє. У хаті сідає князь з дружбою та маткою під образами против деревця, а побіч них самі поважні люди; коли ті похарчували до схочу, причім напили ся гербати з перцем, горівки, меду, пива, вина страшно лихого, квасного як оцет, встають, а на їх місце засі дають другі до харчованя. На весілю мусить кожде, і найменча дитина, сидіти за столом і харчувати. Підчас того іде у хоромах чи на дворі (як до пори) данець та сьпів аж до самого вечера, часто до вчасного ранку.
⚡️Підчас харчованя сьпівають:
„Лежьили ..... Крутоє
Й а в горі голубе гніздо вє,
Ци всім гостям місце є?
А коли не всім, гляніте,
Тисовії столи вносїте,
Калинові бай ослони кладіте,
Пишні гості садіте"
⚡️За напій уживають: горівку, пиво, вино (нераз кваснїще оцту), вар (з сушу) і квас з яблок; на квас кладуть у полібочок одну половину солодких а другу квасних яблок, наливають водою, сиплять нетертого перцю і накидають скорушини; се все постоїть до зими, і квас готовий.
🧐Думки: без перебільшення це фундаментальна робота, яка свого часу отримала визнання та схвальні рецензій від Івана Франка, Лисенка й ін. Вона написана у характерному для ХІХ столітті стилі - описовому. Але будемо відверті, добра половина сучасних українських авторів й досі пишуть й розповідають про культуру у такому стилі. Звісно якщо ви зануритесь у світ життя наукової думки минулого, то знайдете прискіпливу і в'їдливу критику Гнатюка й знаєте тут я на боці Гнатюка (пробачте франколюби), бо Гнатюк нарікав, що дуже погано розроблений розділ про "Гуцульських харч", а мені ж зацикленій на темі гастрономічної культури України головне аби у кожній етнографічній праці було якнайбільше про харч, посуд, приготування та споживання. Проте головне, що вам потрібно знати: 1) це правда велика і об'ємна праця у якій багато даних про житло, одяг, побут, господарські заняття, фольклор, вірування, звичаї, обряди; 2) у ній багато ілюстрацій. Я взагалі думаю, що ця робота відіграла не останню роль у розбудові сучасного бренду "Гуцульщина", тому дорогі маркетоголи, меценати і урядовці, вкладайтесь у розвиток науки це повільні, але якісні інвестиції.
Щонедільна рубрика про гастрономічні книжки після маленької перерви повертається, а це значить, що сьогодні час розповісти про книжки. Часом у мене так трапляється, що я забуваю розповісти про дуже важливі і знакові книжки, бо мені здається й так про них всі знають. З подивом з'ясувала, що не присвятила окрему рубрику у недільній читанці, виданню яким досі послуговуються більшість туристичних сайтів, дослідників краю, блогерів, я сама дуже люблю цю працю читати й цитувати. Тим паче, що є дуже хороше репринтне видання з передмовами та післямовами від колеги з Харкова, видавця Олександра Савчука
📖 ГУЦУЛЬЩИНА
Автор: Володимир Шухевич
Рік: Репринтне видання 1899‒1908 рр.
Тема: етнографічна
🖋 Цитата:
⚡️"Весїлє. У хаті сідає князь з дружбою та маткою під образами против деревця, а побіч них самі поважні люди; коли ті похарчували до схочу, причім напили ся гербати з перцем, горівки, меду, пива, вина страшно лихого, квасного як оцет, встають, а на їх місце засі дають другі до харчованя. На весілю мусить кожде, і найменча дитина, сидіти за столом і харчувати. Підчас того іде у хоромах чи на дворі (як до пори) данець та сьпів аж до самого вечера, часто до вчасного ранку.
⚡️Підчас харчованя сьпівають:
„Лежьили ..... Крутоє
Й а в горі голубе гніздо вє,
Ци всім гостям місце є?
А коли не всім, гляніте,
Тисовії столи вносїте,
Калинові бай ослони кладіте,
Пишні гості садіте"
⚡️За напій уживають: горівку, пиво, вино (нераз кваснїще оцту), вар (з сушу) і квас з яблок; на квас кладуть у полібочок одну половину солодких а другу квасних яблок, наливають водою, сиплять нетертого перцю і накидають скорушини; се все постоїть до зими, і квас готовий.
🧐Думки: без перебільшення це фундаментальна робота, яка свого часу отримала визнання та схвальні рецензій від Івана Франка, Лисенка й ін. Вона написана у характерному для ХІХ столітті стилі - описовому. Але будемо відверті, добра половина сучасних українських авторів й досі пишуть й розповідають про культуру у такому стилі. Звісно якщо ви зануритесь у світ життя наукової думки минулого, то знайдете прискіпливу і в'їдливу критику Гнатюка й знаєте тут я на боці Гнатюка (пробачте франколюби), бо Гнатюк нарікав, що дуже погано розроблений розділ про "Гуцульських харч", а мені ж зацикленій на темі гастрономічної культури України головне аби у кожній етнографічній праці було якнайбільше про харч, посуд, приготування та споживання. Проте головне, що вам потрібно знати: 1) це правда велика і об'ємна праця у якій багато даних про житло, одяг, побут, господарські заняття, фольклор, вірування, звичаї, обряди; 2) у ній багато ілюстрацій. Я взагалі думаю, що ця робота відіграла не останню роль у розбудові сучасного бренду "Гуцульщина", тому дорогі маркетоголи, меценати і урядовці, вкладайтесь у розвиток науки це повільні, але якісні інвестиції.
📚 #недільна_читанка
Щонедільна рубрика про гастрономічні книжки, що допомагають зрозуміти й дослідити гастрономічну культуру України. Й сьогодні мова піде про концентровану гастрономічну книжку яка проливає світло й пояснює як складались кулінарні традиції на Закарпатті. Прочитавши її у вас буде чітке розуміння, що таке "шовдарь", "пікниця" та "гуслянка" та чому ці слова, що тішать вуха горян геть не зрозумілі українцям з українського Полісся чи Степу.
📖 "ВИСОКА" КУХНЯ або в горах їстимуть добре
Автор: Роман Тодер
Рік: 2020
Тема: історико-етнографічна
🖋 Цитата:
⚡️про сніданок, обід та вечерю
"На Закарпатській Гуцульщині у 30-х роках минулого століття їли зазвичай три рази. Ті, хто йшов на роботу, снідали о п'ятій годині ранку молоком і кулешею, на обід їли хліб з кислим молоком, а хто мав більше можливостей, то солонину з хлібом, а після роботи на вечерю - "сербавку і мачєнку з кулешею". Той, хто залишався вдома, зранку їв картоплю, бринзу, "сербавку". На обід - хліб з молоком, а на вечерю - що попаде. В неділю їли страви, які вважалися кращими, - галушки зі смальцем та бринзою, пироги.
⚡️Тепер про урду, знаєте що це?
Побічним продуктом виготовлення овечого сиру була сироватка ("дзер"). На Закарпатській Гуцульщині розрізняли два види цієї сироватки: рідину, що залишалася після вибирання будзу, - "неварка", "неварок", "неверка", "відварок", яку проварювали, щоб одержати "урду", "вурду", і "жентичак" (жентичик), з якої били овече масло. ... Крім "неварки", одержували як другорядний продукт "жентичик". З нього виготовляли овече ("вівче") масло, яке цінувалося своїми лікувальними властивостями
⚡️ Шовдарь ви напевно ж куштували? а ось і цитата про цей продукт
Випас свиней у лісах продовжувався з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. Свині годувалися у дубових лісах жолудями і в букових - буковими горішками ("жиром") У цьому, а не в деревині, полягала цінність лісу до кінця ХVІІІ ст. У 1772 було видано урядовий наказ, який категорично забороняв навіть вивіз жолудів за межі країни. Лісові врожаї жолудів і букових горішків давали можливість відгодовувати в Закарпатті до пів мільйона свиней... Давня звичка коптити м'ясо на Закарпатті корениться у самій структурі хижі. Довгий час вони були напівкурні (а раніше - курні), тобто без димоходів. Дим виводився в сіни або на горище, де розвішували свиняче і овече м'ясо, а також солонину, пікницю, шовдарь, які там коптилися.
🧐 Думки мої такі, що якби ми мали по одній такій книжці до кожного гастрономічного регіону, який окреслюється не адміністративними кордонами, а географічними та етнографічними, то наше розуміння української кухні було б більш повноцінним. Це насправді одна з базових книжок яку потрібно знати всім хто цікавиться гастрономічною культурою України
Щонедільна рубрика про гастрономічні книжки, що допомагають зрозуміти й дослідити гастрономічну культуру України. Й сьогодні мова піде про концентровану гастрономічну книжку яка проливає світло й пояснює як складались кулінарні традиції на Закарпатті. Прочитавши її у вас буде чітке розуміння, що таке "шовдарь", "пікниця" та "гуслянка" та чому ці слова, що тішать вуха горян геть не зрозумілі українцям з українського Полісся чи Степу.
📖 "ВИСОКА" КУХНЯ або в горах їстимуть добре
Автор: Роман Тодер
Рік: 2020
Тема: історико-етнографічна
🖋 Цитата:
⚡️про сніданок, обід та вечерю
"На Закарпатській Гуцульщині у 30-х роках минулого століття їли зазвичай три рази. Ті, хто йшов на роботу, снідали о п'ятій годині ранку молоком і кулешею, на обід їли хліб з кислим молоком, а хто мав більше можливостей, то солонину з хлібом, а після роботи на вечерю - "сербавку і мачєнку з кулешею". Той, хто залишався вдома, зранку їв картоплю, бринзу, "сербавку". На обід - хліб з молоком, а на вечерю - що попаде. В неділю їли страви, які вважалися кращими, - галушки зі смальцем та бринзою, пироги.
⚡️Тепер про урду, знаєте що це?
Побічним продуктом виготовлення овечого сиру була сироватка ("дзер"). На Закарпатській Гуцульщині розрізняли два види цієї сироватки: рідину, що залишалася після вибирання будзу, - "неварка", "неварок", "неверка", "відварок", яку проварювали, щоб одержати "урду", "вурду", і "жентичак" (жентичик), з якої били овече масло. ... Крім "неварки", одержували як другорядний продукт "жентичик". З нього виготовляли овече ("вівче") масло, яке цінувалося своїми лікувальними властивостями
⚡️ Шовдарь ви напевно ж куштували? а ось і цитата про цей продукт
Випас свиней у лісах продовжувався з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. Свині годувалися у дубових лісах жолудями і в букових - буковими горішками ("жиром") У цьому, а не в деревині, полягала цінність лісу до кінця ХVІІІ ст. У 1772 було видано урядовий наказ, який категорично забороняв навіть вивіз жолудів за межі країни. Лісові врожаї жолудів і букових горішків давали можливість відгодовувати в Закарпатті до пів мільйона свиней... Давня звичка коптити м'ясо на Закарпатті корениться у самій структурі хижі. Довгий час вони були напівкурні (а раніше - курні), тобто без димоходів. Дим виводився в сіни або на горище, де розвішували свиняче і овече м'ясо, а також солонину, пікницю, шовдарь, які там коптилися.
🧐 Думки мої такі, що якби ми мали по одній такій книжці до кожного гастрономічного регіону, який окреслюється не адміністративними кордонами, а географічними та етнографічними, то наше розуміння української кухні було б більш повноцінним. Це насправді одна з базових книжок яку потрібно знати всім хто цікавиться гастрономічною культурою України
📚 #недільна_читанка
Щонедільна рубрика про гастрономічні книжки, що допомагають зрозуміти й дослідити гастрономічну культуру України.
Найдивовижніші знахідки з історії їжі, найчастіше я знаходжу у книжках теми й назви яких далекі від гастрономії. От сьогодні мова піде про одну з таких книжок. Приготуйтесь, сьогоднішній допис наблизить вас до мистецтва.
📖 МАЛЕВИЧ. Авторбіографічні записки 1918-1933.
Автор: Казимир Малевич
Рік: 2017
Тема: автобіографія
🖋 Цитата:
⚡️Картина не долго простояла, ее купили за пять рублей Колбасу можно было есть - по кольцу в день - целый месяц.
⚡️ Купив на пятачок кольцо колбасы, я ломал его на куски и ел, как ели на базарах люди. На баранину, которая была полторы копейки за фунт, или мясо я не смотрел.
⚡️Возвращаюсь назад, к периоду коммуны и ее быта. Коммуна была настоящей голодной богемой. Я выглядел настоящей деревней по своему аппетиту. Но сала и чесноку не пришлось покупать ежедневно. Коммуна собирала деньги на бульонные кости, за которыми ходил художник Иван Бохан. Мясники его спрашивали "для собак или для людей", что его очень смущало. Варили бульон часто. Иногда коммуна питалась в столовой Училища. Обед был не дорог, 12 копеек: каша гречневая с маслом или говяжьим жиром и борщ мясной.
⚡️Я подчиняюсь, спросить некогда. Он тоже снял пиджак, остался в жилетке. Потом достал табак и зажег его. Дыму много. Создалось впечатление, что мы сидели весь день, курили и пили. Он принес водку, колбасу, огурцы.
🧐 Думки
Малевич український художник, якого весь час хочуть привласнити росіяни, але цьому вже ніхто не дивується. Прочитавши ці автобіографічні записки, нехай вони і російською мовою, але в них ви побачите дуже український архетип. Вважаю, що ніщо так не передає відчуття часу, знайомить із конкретною хрестоматійною людиною, як щоденники, листи та автобіографічні нариси. Тому я їх всіх так люблю. Саме вони дозволяють самостійно пізнавати й шукати відповіді на запитання: ким була людина, роботи якої сьогодні коштують мільйони доларів? а як це було жити на початку ХХ ст., й бути художником? та зрештою, а чи думали художники про їжу? І як можна побачити із запропонованих мною цитат, то не лише думали про їжу, а й часом вартість своєї роботи вимірювали у кільцях ковбаски.
Щонедільна рубрика про гастрономічні книжки, що допомагають зрозуміти й дослідити гастрономічну культуру України.
Найдивовижніші знахідки з історії їжі, найчастіше я знаходжу у книжках теми й назви яких далекі від гастрономії. От сьогодні мова піде про одну з таких книжок. Приготуйтесь, сьогоднішній допис наблизить вас до мистецтва.
📖 МАЛЕВИЧ. Авторбіографічні записки 1918-1933.
Автор: Казимир Малевич
Рік: 2017
Тема: автобіографія
🖋 Цитата:
⚡️Картина не долго простояла, ее купили за пять рублей Колбасу можно было есть - по кольцу в день - целый месяц.
⚡️ Купив на пятачок кольцо колбасы, я ломал его на куски и ел, как ели на базарах люди. На баранину, которая была полторы копейки за фунт, или мясо я не смотрел.
⚡️Возвращаюсь назад, к периоду коммуны и ее быта. Коммуна была настоящей голодной богемой. Я выглядел настоящей деревней по своему аппетиту. Но сала и чесноку не пришлось покупать ежедневно. Коммуна собирала деньги на бульонные кости, за которыми ходил художник Иван Бохан. Мясники его спрашивали "для собак или для людей", что его очень смущало. Варили бульон часто. Иногда коммуна питалась в столовой Училища. Обед был не дорог, 12 копеек: каша гречневая с маслом или говяжьим жиром и борщ мясной.
⚡️Я подчиняюсь, спросить некогда. Он тоже снял пиджак, остался в жилетке. Потом достал табак и зажег его. Дыму много. Создалось впечатление, что мы сидели весь день, курили и пили. Он принес водку, колбасу, огурцы.
🧐 Думки
Малевич український художник, якого весь час хочуть привласнити росіяни, але цьому вже ніхто не дивується. Прочитавши ці автобіографічні записки, нехай вони і російською мовою, але в них ви побачите дуже український архетип. Вважаю, що ніщо так не передає відчуття часу, знайомить із конкретною хрестоматійною людиною, як щоденники, листи та автобіографічні нариси. Тому я їх всіх так люблю. Саме вони дозволяють самостійно пізнавати й шукати відповіді на запитання: ким була людина, роботи якої сьогодні коштують мільйони доларів? а як це було жити на початку ХХ ст., й бути художником? та зрештою, а чи думали художники про їжу? І як можна побачити із запропонованих мною цитат, то не лише думали про їжу, а й часом вартість своєї роботи вимірювали у кільцях ковбаски.
Старосвітська українська кухня - треба буде про цю тему активніше поговорити. Як гадаєте?
Сьогодні прокинулась вночі й не могла довго заснути то пішла дивитись відео від ХАЩІ, а воно саме про Полтавщину й ті місцевості про які я тільки читала у матеріалах 18 ст. Але звісно у форматі відео мандрівок Хащі, не знаю чи ви дивились їх випуски, якщо ні - рекомендую
Відразу захотілось прочитати СТАРОСВІТСЬКІ ПОМІЩИКИ я про цю повість якось писала у рубриці #недільна_читанка там така кулінарна елегія із відображенням українських смаків, ставлення до їжі, гостинності. А ще відбиток часу, який мені здається не зовсім осмислений у сучасності.
Ну й насамкінець похвалюсь, що в мене є ті самі кошики які в'яжуть у цих майже закинутих українських селах, за це дуже дякую колезі Вадиму. Я до речі їх користаю вже років три й вони зручні, екологічні та стильні.
Сьогодні прокинулась вночі й не могла довго заснути то пішла дивитись відео від ХАЩІ, а воно саме про Полтавщину й ті місцевості про які я тільки читала у матеріалах 18 ст. Але звісно у форматі відео мандрівок Хащі, не знаю чи ви дивились їх випуски, якщо ні - рекомендую
Відразу захотілось прочитати СТАРОСВІТСЬКІ ПОМІЩИКИ я про цю повість якось писала у рубриці #недільна_читанка там така кулінарна елегія із відображенням українських смаків, ставлення до їжі, гостинності. А ще відбиток часу, який мені здається не зовсім осмислений у сучасності.
Ну й насамкінець похвалюсь, що в мене є ті самі кошики які в'яжуть у цих майже закинутих українських селах, за це дуже дякую колезі Вадиму. Я до речі їх користаю вже років три й вони зручні, екологічні та стильні.
📚давайте читати книжки
Пам'ятаєте як я писала наскільки вражена тим, що книжкова блогосфера - це дуже відчутна спільнота, яка активно співпрацює із видавцями, читачами й авторами. Деякі видавництва підтримують фінансово аби книжкові блогери могли розповідати про книжки взагалі, розвиваючи тим самим культуру читання. Гм, гм - тут хотілось би сказати, що великі компанії або рітейл могли б підтримати гастрономічне блогерство як явище теж. Ну та ладно.
Якщо ви давно не читали книг чи перечитали все й шукаєте, щось нове й цікаве, то ця добірка книжкових каналів.
♨️ Тут перелік гастрономічних каналів за якими я стежу сама, хоча насправді їх значно більше. Ну й не забувайте, що на моєму каналі їzhakultura.пульс є щонедільна рубрика про книжки які допомагають нам зрозуміти гастрономічну культуру України, знаходьте дописи за тегом #недільна_читанка
📗 Непозбувний книгочитун - здається це найактивний канал на якому купа інформації про знижки та нові книжки, огляди та всілякі шкандалі у книговидавничій сфері. Якщо вам хочеться які пристрасті бушують у морі книговидавців, підписуйтесь швиденько
📒Книжковий бункер - хороші великі рецензії, огляди та інформація про знижки й новинки від видавництв.
📘Читай, krw, книжки - окрім оглядів, рецензій та новин на каналі можна знаходити розпродаж, акції та приємні бонуси для підписників, авторка активно веде канал вам точно не буде сумно.
📕Коли ми говоримо про книжки - веде канал головна редакторка @divochemedia Оксана - пише про літературу, видавничі справи
📓Книжкова вісниця Ліатріс - раніше канал називався Крадійка книдок. канал про авторів, огляди книжок та розіграші й новини про знижки
📘 Щоб його такого почитати - затишний та настроєвий канал. Мені дуже подобається стиль авторки Насті, як у писанні так і одязі.
А також є канали від професійних медіа, які розвивають культуру читання, пишуть про світові тренди та можливості для авторів, видавців, перекладачів та дизайнерів.
📚ЧИТОМО - канал про книги у всіх її проявах, про осмислене читання, взагалі про читацьку та видавничі культури.
📚Тиктор медіа - Онлайн-видання про культуру та внутрішній туризм, але дуже багато дописів про книжки, тому не пропустіть
📯 На багатьох каналах ви знайдете промокоди зі знижками від окремих видавництв
❗️Що важливого я ще хочу сказати, здається всі згадані мною канали мають дуже чітку й прозору систему рекламних дописів. Вся реклама маркована, за що я всім авторам тисну руку й дякую.
✍️ Пишіть у коментарях кого читаєте ви, а я піду допишу перелік наукових телеграм каналів.
Пам'ятаєте як я писала наскільки вражена тим, що книжкова блогосфера - це дуже відчутна спільнота, яка активно співпрацює із видавцями, читачами й авторами. Деякі видавництва підтримують фінансово аби книжкові блогери могли розповідати про книжки взагалі, розвиваючи тим самим культуру читання. Гм, гм - тут хотілось би сказати, що великі компанії або рітейл могли б підтримати гастрономічне блогерство як явище теж. Ну та ладно.
Якщо ви давно не читали книг чи перечитали все й шукаєте, щось нове й цікаве, то ця добірка книжкових каналів.
♨️ Тут перелік гастрономічних каналів за якими я стежу сама, хоча насправді їх значно більше. Ну й не забувайте, що на моєму каналі їzhakultura.пульс є щонедільна рубрика про книжки які допомагають нам зрозуміти гастрономічну культуру України, знаходьте дописи за тегом #недільна_читанка
📗 Непозбувний книгочитун - здається це найактивний канал на якому купа інформації про знижки та нові книжки, огляди та всілякі шкандалі у книговидавничій сфері. Якщо вам хочеться які пристрасті бушують у морі книговидавців, підписуйтесь швиденько
📒Книжковий бункер - хороші великі рецензії, огляди та інформація про знижки й новинки від видавництв.
📘Читай, krw, книжки - окрім оглядів, рецензій та новин на каналі можна знаходити розпродаж, акції та приємні бонуси для підписників, авторка активно веде канал вам точно не буде сумно.
📕Коли ми говоримо про книжки - веде канал головна редакторка @divochemedia Оксана - пише про літературу, видавничі справи
📓Книжкова вісниця Ліатріс - раніше канал називався Крадійка книдок. канал про авторів, огляди книжок та розіграші й новини про знижки
📘 Щоб його такого почитати - затишний та настроєвий канал. Мені дуже подобається стиль авторки Насті, як у писанні так і одязі.
А також є канали від професійних медіа, які розвивають культуру читання, пишуть про світові тренди та можливості для авторів, видавців, перекладачів та дизайнерів.
📚ЧИТОМО - канал про книги у всіх її проявах, про осмислене читання, взагалі про читацьку та видавничі культури.
📚Тиктор медіа - Онлайн-видання про культуру та внутрішній туризм, але дуже багато дописів про книжки, тому не пропустіть
📯 На багатьох каналах ви знайдете промокоди зі знижками від окремих видавництв
❗️Що важливого я ще хочу сказати, здається всі згадані мною канали мають дуже чітку й прозору систему рекламних дописів. Вся реклама маркована, за що я всім авторам тисну руку й дякую.
✍️ Пишіть у коментарях кого читаєте ви, а я піду допишу перелік наукових телеграм каналів.
📚 #недільна_читанка
"Білий борщ, вареники з вишнями у киселі, урванці та зіньківська ковбаса"
📌Щонедільна рубрика про гастрономічні книжки, що допомагають зрозуміти й дослідити гастрономічну культуру України
Після невеличкої перерви у публікаціях я повертаюсь до огляду книжок. Ця рубрика незвична тим, що я знаходжу відомості про гастрономічну культуру, страви іноді з найнеочікуваніших видань, таких як Автобіографічні записки Малевича або в етнографічному нарисі про Мар'їнку. Але сьогодні мова піде про чисто гастрономічне видання у якому на вас чекають розповіді та рецепти страв кулінарних традицій Поділля
📖 Шлях має тривати. Каталог гастрономічної спадщиникультурного маршруту Camino Podolico
Рік: 2023
Тема: гастрономічний путівник
🖋 Цитата:
⚡️В околицях села є живописне городище скіфського часу, у сусідньому колись великому містечку Межирів сьогодні можна оглянути занедбану будівлю костелу другої половини XVIII ст., руїни єврейської синагоги та діючу православну церкву Св. Пантелеймона (1853–1869). У с. Хатки збереглася корчма ХІХ ст., перебудована під житловий будинок. Северинівка відома своїми садами, ставками і незвичними смаками. Громада вирощує малину та яблука і має унікальні рецепти приготування риби. А ще тут є страва, яка називається дуже кумедно, а смак її запам’ятається вам надовго. Урванці (вони ж затірка та щипанці) Можна скуштувати: Галина Пилипівна Дякова (с. Токарівка, вул. Колгоспна, 2)
⚡️Зіньківська ковбаса. Чотириста років рецепту ковбаси, яка відома далеко за межами України. Майже в кожної господині є
свої секретні складові рецепту ковбаси, які передаються з покоління в покоління. Можна скуштувати: Валентина Василенко (с. Зіньків, вул. Центральна, 52; тел. +38 096 138 43
62) за попереднім замовленням.
Інгредієнти:
• 50 кг свинини
• 2-3 кг сала
• 3 кг очищеного часнику
• сіль
• 7 пачок меленого перцю
• вода.
Приготування:
Для начинки використовують натуральне м’ясо трьох видів (лопатка, задній компель, м’ясо з ребер), сало, сіль-перець та часник. Фарш вимагає довгого й ретельного замішування. Набивати свинячі кишки-ковбасянки слід помірно туго, уникаючи потрапляння повітря. Пікантної гостроти смаку зіньківській чорній ковбасі надає велика кількість ярого часнику (утричі більша, ніж у домашній (6%). Процес безпосереднього коптіння триває 6 годин (використовуються виключно фруктові дерева). Виразний чорний колір ковбаси забезпечується багаторазовим змащуванням свинячою кров’ю під час коптіння - кожні 25-30 хв. Коли на ковбасі «виходить роса» і з’являється характерний звук – «шепотіння» – знімають, замотують в рядно, викладають на солому і «томлять» ковбасу, намагаючись не пересушити. Класичний спосіб подачі Зіньківської ковбаси – «лупаний», коли тепле кільце розламують на кілька великих шматків.
Думки: Гастрономічний путівник знаходиться у вільному доступі і його можна завантажити так буває коли продукт створюється за грантової підтримки, але це не значить, що коли ви візьмете звідти інформацію не потрібно робити посилання! Я щаслива бачити, що окремі продукти, такі як Зіньківська ковбаса, вже стали національним брендом й її можна придбати у крамницях.
#хвилинка_реклами на їzhakultura.пульс
"Білий борщ, вареники з вишнями у киселі, урванці та зіньківська ковбаса"
📌Щонедільна рубрика про гастрономічні книжки, що допомагають зрозуміти й дослідити гастрономічну культуру України
Після невеличкої перерви у публікаціях я повертаюсь до огляду книжок. Ця рубрика незвична тим, що я знаходжу відомості про гастрономічну культуру, страви іноді з найнеочікуваніших видань, таких як Автобіографічні записки Малевича або в етнографічному нарисі про Мар'їнку. Але сьогодні мова піде про чисто гастрономічне видання у якому на вас чекають розповіді та рецепти страв кулінарних традицій Поділля
📖 Шлях має тривати. Каталог гастрономічної спадщиникультурного маршруту Camino Podolico
Рік: 2023
Тема: гастрономічний путівник
🖋 Цитата:
⚡️В околицях села є живописне городище скіфського часу, у сусідньому колись великому містечку Межирів сьогодні можна оглянути занедбану будівлю костелу другої половини XVIII ст., руїни єврейської синагоги та діючу православну церкву Св. Пантелеймона (1853–1869). У с. Хатки збереглася корчма ХІХ ст., перебудована під житловий будинок. Северинівка відома своїми садами, ставками і незвичними смаками. Громада вирощує малину та яблука і має унікальні рецепти приготування риби. А ще тут є страва, яка називається дуже кумедно, а смак її запам’ятається вам надовго. Урванці (вони ж затірка та щипанці) Можна скуштувати: Галина Пилипівна Дякова (с. Токарівка, вул. Колгоспна, 2)
⚡️Зіньківська ковбаса. Чотириста років рецепту ковбаси, яка відома далеко за межами України. Майже в кожної господині є
свої секретні складові рецепту ковбаси, які передаються з покоління в покоління. Можна скуштувати: Валентина Василенко (с. Зіньків, вул. Центральна, 52; тел. +38 096 138 43
62) за попереднім замовленням.
Інгредієнти:
• 50 кг свинини
• 2-3 кг сала
• 3 кг очищеного часнику
• сіль
• 7 пачок меленого перцю
• вода.
Приготування:
Для начинки використовують натуральне м’ясо трьох видів (лопатка, задній компель, м’ясо з ребер), сало, сіль-перець та часник. Фарш вимагає довгого й ретельного замішування. Набивати свинячі кишки-ковбасянки слід помірно туго, уникаючи потрапляння повітря. Пікантної гостроти смаку зіньківській чорній ковбасі надає велика кількість ярого часнику (утричі більша, ніж у домашній (6%). Процес безпосереднього коптіння триває 6 годин (використовуються виключно фруктові дерева). Виразний чорний колір ковбаси забезпечується багаторазовим змащуванням свинячою кров’ю під час коптіння - кожні 25-30 хв. Коли на ковбасі «виходить роса» і з’являється характерний звук – «шепотіння» – знімають, замотують в рядно, викладають на солому і «томлять» ковбасу, намагаючись не пересушити. Класичний спосіб подачі Зіньківської ковбаси – «лупаний», коли тепле кільце розламують на кілька великих шматків.
Думки: Гастрономічний путівник знаходиться у вільному доступі і його можна завантажити так буває коли продукт створюється за грантової підтримки, але це не значить, що коли ви візьмете звідти інформацію не потрібно робити посилання! Я щаслива бачити, що окремі продукти, такі як Зіньківська ковбаса, вже стали національним брендом й її можна придбати у крамницях.
#хвилинка_реклами на їzhakultura.пульс
Сьогодні все пішло не за планом
Мала була б бути рубрика #недільна_читанка у якій я пишу про книжки, що додають знань про гастрономічну культуру України, але я усвідомила, що вже багато років практично не читаю художньої літератури. А це, погано.
Найперше тому, що читання для мене, це взагалі про задоволення, емоції, й можливість неспішного міркування. Також, я за собою помітила, що найкращі думки та ідеї у моїй голові з'являються тоді коли я читаю художні твори, прибираю дома, маю довгу прогулянку на вулиці, ходжу в музей чи спілкуюсь з ким. Тому, замість того, аби підготувати допис про фахову книжку, дозволю собі розповісти про ту яку просто читаю зараз, й сприймаю це читання, як свідомий подарунок собі.
Це збірка оповідань "Постіль" написана класиком японської літератури Таяма Катай, яку переклали й видрукували у видавництві сходознавчої літератури "Сафран"
А ви читаєте зараз щось чи взагалі не читаються книжки зараз?
Мала була б бути рубрика #недільна_читанка у якій я пишу про книжки, що додають знань про гастрономічну культуру України, але я усвідомила, що вже багато років практично не читаю художньої літератури. А це, погано.
Найперше тому, що читання для мене, це взагалі про задоволення, емоції, й можливість неспішного міркування. Також, я за собою помітила, що найкращі думки та ідеї у моїй голові з'являються тоді коли я читаю художні твори, прибираю дома, маю довгу прогулянку на вулиці, ходжу в музей чи спілкуюсь з ким. Тому, замість того, аби підготувати допис про фахову книжку, дозволю собі розповісти про ту яку просто читаю зараз, й сприймаю це читання, як свідомий подарунок собі.
Це збірка оповідань "Постіль" написана класиком японської літератури Таяма Катай, яку переклали й видрукували у видавництві сходознавчої літератури "Сафран"
А ви читаєте зараз щось чи взагалі не читаються книжки зараз?
🌱Книжок про українську кухню стає більше
14 травня початок продажу англомовної книжки українського шефа Євгена Клопотенка, це та книжка яку анонсували ще минулого року з рекордним гонораром у 200 тис.доларів й підготовленої до друку лише за два місяці, так йшлося у релізі від команди Євгена
Опис книги вже є на Амазоні, правда книжка мала з'явитись у продажі ще навесні 2023 року, цікаво з чим пов'язана затримка старту продажів на цілий рік
"The Authentic Ukrainian Kitchen"
📌 З опису на Амазоні:
"Рецепти, які він зібрав у цій книзі, є результатом багаторічних досліджень регіональної української кухні. Після навчання на шеф-кухаря у Франції та професійної кулінарії в США та інших країнах він повернувся в Україну з бажанням каталогізувати та просувати власну національну кухню — вільну від впливу радянської пропаганди"
👉 Ключовими стравами які презентують концепт книжки є вишневий компот, шинка, пиріжки, львівський сирник, борщ з лекваром та вареники з вишнями й маком.
🫣мені тільки трішки дивна назва, чому кітчен (Kitchen), тобто буквально кухня, а не кузін (cuisine). Але важко щось говорити допоки книжка не в руках.
Раніше ми писали про 5 книг анг.мовою присвячених українській кухні, у матеріалі ви знайдете детальніший опис книг та фото
🌱 Anna Voloshyna. BUDMO! Recipes from a Ukrainian Kitchen (2022)
🌱 Olena Braichenko, Maryna Hrymych, Ihor Lylo, Vitaly Reznichenko. UKRAINE. FOOD AND HISTORY (2021)
🌱 Ievgen Klopotenko. UKRAINIAN CUISINE IN 70 DISHES (2021)
🌱 Olia Hercules. SUMMER KITCHENS. Recipes and Reminiscences from Every Corner of Ukraine (2019)
🌱 Jaroslawa Z. Johnson. LEGACY OF FOUR COOKS RECOLLECTION OF UKRAINIAN HOME COOKING (2011)
Ця новина нагадала мені, що я закинула щонедільну рубрику про книжки які допомагають розуміти історію української кухні #недільна_читанка, яку вела тільки тут в телеграмі. Й наче багато нових книг є про які хочеться розповісти, але не певна, що воно вам точно треба.
То ж дайте якось знати в коментарях, повертати рубрику, переформатувати її чи замість неї зробити читацький клуб?
14 травня початок продажу англомовної книжки українського шефа Євгена Клопотенка, це та книжка яку анонсували ще минулого року з рекордним гонораром у 200 тис.доларів й підготовленої до друку лише за два місяці, так йшлося у релізі від команди Євгена
Опис книги вже є на Амазоні, правда книжка мала з'явитись у продажі ще навесні 2023 року, цікаво з чим пов'язана затримка старту продажів на цілий рік
"The Authentic Ukrainian Kitchen"
📌 З опису на Амазоні:
"Рецепти, які він зібрав у цій книзі, є результатом багаторічних досліджень регіональної української кухні. Після навчання на шеф-кухаря у Франції та професійної кулінарії в США та інших країнах він повернувся в Україну з бажанням каталогізувати та просувати власну національну кухню — вільну від впливу радянської пропаганди"
👉 Ключовими стравами які презентують концепт книжки є вишневий компот, шинка, пиріжки, львівський сирник, борщ з лекваром та вареники з вишнями й маком.
🫣мені тільки трішки дивна назва, чому кітчен (Kitchen), тобто буквально кухня, а не кузін (cuisine). Але важко щось говорити допоки книжка не в руках.
Раніше ми писали про 5 книг анг.мовою присвячених українській кухні, у матеріалі ви знайдете детальніший опис книг та фото
🌱 Anna Voloshyna. BUDMO! Recipes from a Ukrainian Kitchen (2022)
🌱 Olena Braichenko, Maryna Hrymych, Ihor Lylo, Vitaly Reznichenko. UKRAINE. FOOD AND HISTORY (2021)
🌱 Ievgen Klopotenko. UKRAINIAN CUISINE IN 70 DISHES (2021)
🌱 Olia Hercules. SUMMER KITCHENS. Recipes and Reminiscences from Every Corner of Ukraine (2019)
🌱 Jaroslawa Z. Johnson. LEGACY OF FOUR COOKS RECOLLECTION OF UKRAINIAN HOME COOKING (2011)
Ця новина нагадала мені, що я закинула щонедільну рубрику про книжки які допомагають розуміти історію української кухні #недільна_читанка, яку вела тільки тут в телеграмі. Й наче багато нових книг є про які хочеться розповісти, але не певна, що воно вам точно треба.
То ж дайте якось знати в коментарях, повертати рубрику, переформатувати її чи замість неї зробити читацький клуб?
Кулінарна мапа України, велика й давня моя мрія.
Я по краплинці збираю й вишукую різноманітні факти, але хочу сказати, що поки про повноцінну мапу не може бути й мови. Все, що ви бачите у форматі рекламних інтеграцій, візуалізації страв, які презентують області, це хороша забава, але не більше.
Зараз ще важче уявити чи зробити кулінарну мапу України, через кардинальні зміни пов'язані із наслідками війни: переселення, окупація, руйнація, зміна харчової поведінки й т.д.
Коли у 2021 році в нас вийшла книжка "Смачна Кропивниччина", як результат експедиційної роботи проєкту Баба Єлька, я розуміла, що це одна з цеглинок основи/бази з якою можна працювати далі.
Смачна Кропивниччина є зрізом кулінарних практик, записаних живою мовою від носіїв традиції, мешканок сіл Кропивниччини. По ній ви можете відтворити уявлення про побут, смаки, уподобання та перелік страв кількох поколінь українського села.
Інформація у ній подана таким чином, що книжка є цінним етнографічним джерелом. Записані від респонденток рецепти - подані без редакції, тому читаючи їх ви фактично "чуєте" те як звучить мова у побуті.
А ще фото, вони живі, справжні, такі є як й в цьому їх документальна цінність. Про цю книжку я писала у рубриці #недільна_читанка, а сюди прийшла не просто нагадати про книжку, а сказати, що нарешті вона знову з'явилась у продажу.
Ми зробили другий наклад ❤️ й попри підвищення вартості поліграфії ми примудрились утримати ціну минулого року - 400 грн, замовляти можна тут
Я по краплинці збираю й вишукую різноманітні факти, але хочу сказати, що поки про повноцінну мапу не може бути й мови. Все, що ви бачите у форматі рекламних інтеграцій, візуалізації страв, які презентують області, це хороша забава, але не більше.
Зараз ще важче уявити чи зробити кулінарну мапу України, через кардинальні зміни пов'язані із наслідками війни: переселення, окупація, руйнація, зміна харчової поведінки й т.д.
Коли у 2021 році в нас вийшла книжка "Смачна Кропивниччина", як результат експедиційної роботи проєкту Баба Єлька, я розуміла, що це одна з цеглинок основи/бази з якою можна працювати далі.
Смачна Кропивниччина є зрізом кулінарних практик, записаних живою мовою від носіїв традиції, мешканок сіл Кропивниччини. По ній ви можете відтворити уявлення про побут, смаки, уподобання та перелік страв кількох поколінь українського села.
Інформація у ній подана таким чином, що книжка є цінним етнографічним джерелом. Записані від респонденток рецепти - подані без редакції, тому читаючи їх ви фактично "чуєте" те як звучить мова у побуті.
А ще фото, вони живі, справжні, такі є як й в цьому їх документальна цінність. Про цю книжку я писала у рубриці #недільна_читанка, а сюди прийшла не просто нагадати про книжку, а сказати, що нарешті вона знову з'явилась у продажу.
Ми зробили другий наклад ❤️ й попри підвищення вартості поліграфії ми примудрились утримати ціну минулого року - 400 грн, замовляти можна тут
Оскільки попередній допис переполошив мій досить тепличний канал, давайте познайомимось, бо раптом ви очікуєте, що я тут кожного дня всім роздаю на горіхи )))
Мене звати Олена і я займаюсь дослідженнями української гастрономічної культури, є засновницею та редакторкою проєкту про гастрономічну культуру України їжакультура та видавництва їжак. Це нішеві й незалежні проєкти з некомерційною метою, а ідеєю, що Україні потрібні гастрономічні студії та науковий підхід у дослідженнях їжі.
Ну а цей канал непомітно перетворився на мій особистий щоденник у якому я ділюсь думками, ідеями, цитатами та оглядами книжок присвячених гастрономічній культурі, етнографії, історії їжі та фудантропології, а те що мене бентежить опиняться під хештегом #накипіло (як попередній допис) та навіть буває реклама, але вона завжди позначена.
Дякую всім, хто читає, сперечається, поширює та всіляким чином взаємодіє ❤️
Наступний допис буде поверненням рубрики #недільна_читанка
Мене звати Олена і я займаюсь дослідженнями української гастрономічної культури, є засновницею та редакторкою проєкту про гастрономічну культуру України їжакультура та видавництва їжак. Це нішеві й незалежні проєкти з некомерційною метою, а ідеєю, що Україні потрібні гастрономічні студії та науковий підхід у дослідженнях їжі.
Ну а цей канал непомітно перетворився на мій особистий щоденник у якому я ділюсь думками, ідеями, цитатами та оглядами книжок присвячених гастрономічній культурі, етнографії, історії їжі та фудантропології, а те що мене бентежить опиняться під хештегом #накипіло (як попередній допис) та навіть буває реклама, але вона завжди позначена.
Дякую всім, хто читає, сперечається, поширює та всіляким чином взаємодіє ❤️
Наступний допис буде поверненням рубрики #недільна_читанка
📚 #недільна_читанка етнографічне дослідження Лохвиччини на 555 сторінках книжки формату А4. Я щаслива, що в мене є ця книжка, тримаючи в руках яку, відчуваю, як пришвидшується мій пульс від приємного очікування читання
📌Щонедільна рубрика про гастрономічні книжки, що допомагають зрозуміти й дослідити гастрономічну культуру України
Після чергової перерви я повертаюсь до огляду дуже різних книжок. Сьогодні мова піде про наукове, класичне видання підготовлене на основі експедицій вчених Миколи Беха, Олени Таран, Галини Бондаренко, Ірини Коваль-Фучило. У книзі ви знайдете матеріали про історичну пам'ять регіону, поховально-поминальну весільну обрядовість, пісенність та народне декоративне мистецтво, а ще розділ про їжу, от про нього ми й поговоримо
📖 ЛОХВИЧЧИНА: фольклорно-етнографічні студії та матеріали
Рік: 2023
Тема: етнографія
🖋 Цитата:
⚡️Найбільш безпечним і стабільним для індивідуального добробуту більшість інформаторів вважають так званий "брежнєвський час" (1964-1982). У цей період під впливом міграційних процесів (переїзд молоді у міста на заробітки, навчання, на службу в армії), розвитку інфраструктури громадського харчування, поширення інформації кулінарного спрямування, відбувся помітний вплив на народні харчові традиції, який полягав у розширенні асортименту повсякденних та святкових страв, запровадженні нових технологій зберігання продукції та приготування страв. У селянській кухні з'являються і згодом стають популярними дешеві страви з меню робітничих, шкільних, студентських їдалень: вінегрет, салат олів'є, оселедець під шубою, котлети... Про те, що ця звична нині їжа була новою у селі, свідчать інформатори: "Боже, як появився вінегрет, там в одних була свайба. Боже! Прийшла мама: "Ой, вінегрет був!"
⚡️Сьогодні галушка є кулінарною візитівкою Полтавщини...Традиційні галушки на Лохвиччині - це шматки тіста з пшеничного чи іншого борошна, яке відварювали у воді (чи бульйоні) і подавали із засмажкою. Найбільш смачними багато респондентів вважають гречані галушки. На думку інформаторки із с.Жабки, їх не дуже хто вміє і варить. "Я навчила вже не одного. Моя покойна мама варила. Гречане тісто любить кислоту, то треба тісто учиняти на кисляку, або у воду, у якій варяться галушки, дати трохи оцту (запис З. Косицької). За цим рецептом для приготування галушок використовується відвар картоплі, суміш гречаного та пшеничного борошна, яйця, сода"
⚡️"Назва "шулики", очевидно, походить від слова "шуляти" - тицяти товкти" (записала Ліна Яковенко). Про популярність даної страви свідчить її поява у місцевій торговій мережі. Один час шулики можна було придбати у магазині смт Заводське.
Думки: Це класична академічна праця, в якій є структура, а думки, ідеї й спостереження обгрунтовані та спираються на конкретні речі: архівні матеріали, свідчення респондентів й т.д. Ця книжка - цінне етнографічне джерело, цеглинка, що допомагатиме іншим дослідникам вибудовувати гіпотези, аналізувати та шукати відповіді на численні питання пов'язані з нашою культурою та історією. Вона не для широкого загалу, але друзі коли ви потримаєте такі праці в руках, ви зрозумієте, чому в таких як я сіпається око, коли зараз "експедиціями" називають ледь не кожен виїзд з фотосесією за місто, а власними "дослідженнями" переказ з інших книжок. Увага!!! це спостереження не стосується попереднього допису, а то я вас знаю))))) Це про уважність до термінів які ми вживаємо у розмовах, інтерв'ю, власних блогах й т.д.
📌Щонедільна рубрика про гастрономічні книжки, що допомагають зрозуміти й дослідити гастрономічну культуру України
Після чергової перерви я повертаюсь до огляду дуже різних книжок. Сьогодні мова піде про наукове, класичне видання підготовлене на основі експедицій вчених Миколи Беха, Олени Таран, Галини Бондаренко, Ірини Коваль-Фучило. У книзі ви знайдете матеріали про історичну пам'ять регіону, поховально-поминальну весільну обрядовість, пісенність та народне декоративне мистецтво, а ще розділ про їжу, от про нього ми й поговоримо
📖 ЛОХВИЧЧИНА: фольклорно-етнографічні студії та матеріали
Рік: 2023
Тема: етнографія
🖋 Цитата:
⚡️Найбільш безпечним і стабільним для індивідуального добробуту більшість інформаторів вважають так званий "брежнєвський час" (1964-1982). У цей період під впливом міграційних процесів (переїзд молоді у міста на заробітки, навчання, на службу в армії), розвитку інфраструктури громадського харчування, поширення інформації кулінарного спрямування, відбувся помітний вплив на народні харчові традиції, який полягав у розширенні асортименту повсякденних та святкових страв, запровадженні нових технологій зберігання продукції та приготування страв. У селянській кухні з'являються і згодом стають популярними дешеві страви з меню робітничих, шкільних, студентських їдалень: вінегрет, салат олів'є, оселедець під шубою, котлети... Про те, що ця звична нині їжа була новою у селі, свідчать інформатори: "Боже, як появився вінегрет, там в одних була свайба. Боже! Прийшла мама: "Ой, вінегрет був!"
⚡️Сьогодні галушка є кулінарною візитівкою Полтавщини...Традиційні галушки на Лохвиччині - це шматки тіста з пшеничного чи іншого борошна, яке відварювали у воді (чи бульйоні) і подавали із засмажкою. Найбільш смачними багато респондентів вважають гречані галушки. На думку інформаторки із с.Жабки, їх не дуже хто вміє і варить. "Я навчила вже не одного. Моя покойна мама варила. Гречане тісто любить кислоту, то треба тісто учиняти на кисляку, або у воду, у якій варяться галушки, дати трохи оцту (запис З. Косицької). За цим рецептом для приготування галушок використовується відвар картоплі, суміш гречаного та пшеничного борошна, яйця, сода"
⚡️"Назва "шулики", очевидно, походить від слова "шуляти" - тицяти товкти" (записала Ліна Яковенко). Про популярність даної страви свідчить її поява у місцевій торговій мережі. Один час шулики можна було придбати у магазині смт Заводське.
Думки: Це класична академічна праця, в якій є структура, а думки, ідеї й спостереження обгрунтовані та спираються на конкретні речі: архівні матеріали, свідчення респондентів й т.д. Ця книжка - цінне етнографічне джерело, цеглинка, що допомагатиме іншим дослідникам вибудовувати гіпотези, аналізувати та шукати відповіді на численні питання пов'язані з нашою культурою та історією. Вона не для широкого загалу, але друзі коли ви потримаєте такі праці в руках, ви зрозумієте, чому в таких як я сіпається око, коли зараз "експедиціями" називають ледь не кожен виїзд з фотосесією за місто, а власними "дослідженнями" переказ з інших книжок. Увага!!! це спостереження не стосується попереднього допису, а то я вас знаю))))) Це про уважність до термінів які ми вживаємо у розмовах, інтерв'ю, власних блогах й т.д.
📚 #недільна_читанка
ну, що час розповідей про дуже різні книжки, які допомагають пізнавати історії гастрономічної культури України. Для всіх хто лише нещодавно підписався на канал, рекомендую прогулятись хештегом #недільна_читанка і побачити як багато книг прямо чи опосердковано говорять про їжу, а я подаю цитату й власну думку, аби вам було приємніше орієнтуватись у світі гастрономічної літератури.
📖 Ольга Карі
Рибка дядечка Завена
рік: 2019
тема: репортаж
🖋 Цитати:
⚡️"Женгялов хац", "трав'яний зелений хліб", або, як ще його називають, "арцаський хліб" - це надзвичайно запашна перепічка із зеленню. У тісто загортають подрібнені духмяні трави, додають дрібку солі та чорного перцю й випікають на стінках кам'яних тонірів, печей, складених у землі і розжарених сухою виноградною лозою"
⚡️"Вийдуть оце а поле, назбирають трав і нікому з "чужих" не кажуть, що й де збирають! Кидають зелень у величезну каструлю й маринують кілька днів, аромати змішуються між собою, це ж щось надзвичайне!"
⚡️"Приготування хліба "в землі", у кам'яних і глиняних тонірах, має історичний підтекст. Протягом усієї історії Вірменію стискало міцне коло недружніх племен і народностей. Аби розкладений посеред степу вогонь не привертав увагу ворогів, пастухи та воїни копали ями в землі, складали туди хмиз, кізяки чи сухі виноградні лози, зверху накривали залізною або дерев'яною кришкою-настилом, а всередині пекли лаваші чи ставили кчуч - глечик з арісою або м'ясом"
⚡️ "Найголовніше у вірменській каві - пухка й густа пінка, що утворюється на поверхні ледь доведеного до кипіння трунку. Без пінки - це не кава, а зілля, яке можна одразу виливати в стік рукомийника"
⚡️"Чашку з найкрасивішою, найпухкішою пінкою віддають улюбленому гостю, не найшанованішому, не найпочеснішому, а найдорожчому й любому. Бо кава - то справа серця, а не дипломатії"
🧐 Думки: Книжка написані у стилі репортажів, які записала Ольга Карі у мандрівці Вірменією. Як на мене, книжка дуже м'яко знайомить вас із історією, атмосферою та повсякденням Вірменії з 1990-х років у якій гіркота та любов до Вірменії сплетені в одне ціле. Мені сподобалось як Оля подає розповіді про їжу, яка допомагає відчути домашню кухню Вірмен на смак.
ну, що час розповідей про дуже різні книжки, які допомагають пізнавати історії гастрономічної культури України. Для всіх хто лише нещодавно підписався на канал, рекомендую прогулятись хештегом #недільна_читанка і побачити як багато книг прямо чи опосердковано говорять про їжу, а я подаю цитату й власну думку, аби вам було приємніше орієнтуватись у світі гастрономічної літератури.
📖 Ольга Карі
Рибка дядечка Завена
рік: 2019
тема: репортаж
🖋 Цитати:
⚡️"Женгялов хац", "трав'яний зелений хліб", або, як ще його називають, "арцаський хліб" - це надзвичайно запашна перепічка із зеленню. У тісто загортають подрібнені духмяні трави, додають дрібку солі та чорного перцю й випікають на стінках кам'яних тонірів, печей, складених у землі і розжарених сухою виноградною лозою"
⚡️"Вийдуть оце а поле, назбирають трав і нікому з "чужих" не кажуть, що й де збирають! Кидають зелень у величезну каструлю й маринують кілька днів, аромати змішуються між собою, це ж щось надзвичайне!"
⚡️"Приготування хліба "в землі", у кам'яних і глиняних тонірах, має історичний підтекст. Протягом усієї історії Вірменію стискало міцне коло недружніх племен і народностей. Аби розкладений посеред степу вогонь не привертав увагу ворогів, пастухи та воїни копали ями в землі, складали туди хмиз, кізяки чи сухі виноградні лози, зверху накривали залізною або дерев'яною кришкою-настилом, а всередині пекли лаваші чи ставили кчуч - глечик з арісою або м'ясом"
⚡️ "Найголовніше у вірменській каві - пухка й густа пінка, що утворюється на поверхні ледь доведеного до кипіння трунку. Без пінки - це не кава, а зілля, яке можна одразу виливати в стік рукомийника"
⚡️"Чашку з найкрасивішою, найпухкішою пінкою віддають улюбленому гостю, не найшанованішому, не найпочеснішому, а найдорожчому й любому. Бо кава - то справа серця, а не дипломатії"
🧐 Думки: Книжка написані у стилі репортажів, які записала Ольга Карі у мандрівці Вірменією. Як на мене, книжка дуже м'яко знайомить вас із історією, атмосферою та повсякденням Вірменії з 1990-х років у якій гіркота та любов до Вірменії сплетені в одне ціле. Мені сподобалось як Оля подає розповіді про їжу, яка допомагає відчути домашню кухню Вірмен на смак.
Зазвичай у неділю я розповідаю про книжки які допомагають зрозуміти і дослідити гастрономічну культуру України
#недільна_читанка - саме за цим хештегом ви можете знайти посилання на дуже різні книжки. Але нині, свій недільний час я присвячую не книжкам, а дуже цікавим зборам, підтримавши які у вас є змога не лише зробити добру справу, але й знайти хороші книжки
🔮 Шеф Андрій Северенчук, який працює у ресторані київської кухні Глек розігрує книжки зі своєї шефської бібліотеки, яку він збирав багато років. Правила участі у розіграші - 200 гривень на банку, це ваш лотерейний білет який підтримує збір Андрія на турнікети.
🔮 Надя, авторка чудового телеграм каналу Їжа від тривог зібрала якісь неймовірно затишні лоти. Там книжки та посуд ручної роботи. Кошти від продажу йдуть на те, аби закрити два збори: мінометникам 2 батальйону 92 ОШБр на евак і на ФПФ компоненти для SPCLab.
Тримаймося друзі
#недільна_читанка - саме за цим хештегом ви можете знайти посилання на дуже різні книжки. Але нині, свій недільний час я присвячую не книжкам, а дуже цікавим зборам, підтримавши які у вас є змога не лише зробити добру справу, але й знайти хороші книжки
🔮 Шеф Андрій Северенчук, який працює у ресторані київської кухні Глек розігрує книжки зі своєї шефської бібліотеки, яку він збирав багато років. Правила участі у розіграші - 200 гривень на банку, це ваш лотерейний білет який підтримує збір Андрія на турнікети.
🔮 Надя, авторка чудового телеграм каналу Їжа від тривог зібрала якісь неймовірно затишні лоти. Там книжки та посуд ручної роботи. Кошти від продажу йдуть на те, аби закрити два збори: мінометникам 2 батальйону 92 ОШБр на евак і на ФПФ компоненти для SPCLab.
Тримаймося друзі