Патріарх Варфоломій категорично заперечив можливість «перегляду» надання автокефалії Церкві України

З нагоди святкування Індикту (церковного новоліття) після богослужіння відбулася зустріч в Тронній залі Патріархії. У зустрічі взяли участь Його Всесвятість Вселенський Патріарх Варфоломій, Його Блаженство Митрополит Київський і всієї України Епіфаній, ієрархи, а також дипломати Греції та представники керівництва Міжпарламентської асамблеї православ’я, зокрема Президент МАП депутат Сейму Польщі Євген Чиквін.

У своїй промові Вселенський Патріарх Варфоломій торкнувся ініціатив та зусиль Вселенського Патріархату щодо зміцнення єдності та співпраці автокефальних Православних Церков, плодом чого стало скликання Святого і Великого Собору Православної Церкви на Криті у 2016 році.

«На жаль, це прагнення єдності та співпраці були зруйновані в останні роки новою еклезіологією, яка приходить з півночі, і новим богослів’ям, богослів’ям війни – зазначив Патріарх. – Саме такого богослів’я почала навчати Церква-сестра Росії, намагаючись виправдати невиправдану, нечестиву, неспровоковану, диявольську війну проти суверенної та незалежної країни – України.

Ось уже майже два роки ми спостерігаємо трагедію. Не лише у відносинах двох Православних Церков, але й у центрі Європи ми спостерігаємо щоденне кровопролиття. У цій війні загинули сотні тисяч людей. Повторюю, це трагедія. Це, звичайно, також впливає на відносини відповідних Православних Церков-сестер.

Розрив сопричастя Російської Церкви зі Вселенським Патріархатом є неприйнятним і невиправданим. Не можна мати Божественну Євхаристію як інструмент для тиску та примушування інших Церков йти в ногу з цією новою еклезіологією. Постраждалим від цього є брат Митрополит Київський і всієї України. Він бачить, як його паства зазнає нищення, як знищуються міста й села, храми, школи й лікарні рівняються із землею…»

Далі Всесвятійший Патріарх продовжив: «Ми зі свого боку робимо те, що вважаємо за правильне. Нас спонукають і запрошують різні Церкви-сестри, щоби Вселенський Патріархат знову скликав Всеправославне зібрання чи Синаксис православних Предстоятелів, щоб розглянути українське церковне питання. І наш Патріархат відхиляє ці пропозиції. Бо ми не маємо наміру передавати на розсуд інших Церков Канонічний акт, звершений нашим Патріархатом.

Я кажу Канонічний акт, тому що надання автокефалії Церкві України з її 44 мільйонами людей було в рамках прав і обов’язку служіння Вселенського Патріархату.

За виключенням давніх Патріархатів Сходу всі нові Православні Церкви, починаючи з Церкви Російської, отримали автокефалію від Константинополя. То чому Україна не мала її отримати? У цьому суть, дуже проста і дуже зрозуміла. Отже, ми не будемо скликати ні Всеправославний Собор, ні Собор Предстоятелів, тому що ми не маємо наміру піддавати рішення та ініціативи Вселенського Патріархату суду нової еклезіології» – підкреслив Його Всесвятість Патріарх Варфоломій.

Пресслужба Київської Митрополії
Української Православної Церкви (ПЦУ)

https://www.pomisna.info/uk/vsi-novyny/patriarh-varfolomij-kategorychno-zaperechyv-mozhlyvist-pereglyadu-nadannya-avtokefaliyi-tserkvi-ukrayiny/

Це фото для мене - дзеркальне відображення москвославія. Відображення секти, в яку стрімко перетворилася Моспатріархія, втрачаючи все більше від християнства і православʼя та набуваючи все більше від тоталітарного неоязичницького культу.

Страх як основа духовності.

Зовнішність як ознака благочестя.

Образ, ікона - десь там, поза… А на першому плані - гуру. Який вєщає.

Конкретно на цьому фото - американець, архімандрит спочатку РПЦЗ, потім МП, Іоаким Парр, якого навіть в МП визнали сектантом. Але зараз йдеться не про конкретну особу. А саме про збірний «образ».

Бо той самий дух видно і в покійних нині протоієреях Смірнові та Чапліні, і в їхньому нинішньому заміннику прот. Ткачові, і у дрібненьких Каурові з Фроловим (про яких вже і забули майже). Це - колективний образ змісту еспеже-расколамнєт-правблога. Це - і сам верховний жрець москвославія Гундяєв.

Господи, збережи і оборони Церкву Твою!

Ще раз про календар

Коли у нас починається день? Коли ніч?

Ми настільки звикли жити з вимірювачами часу, що навіть не замислюємося над цим. Годинники завжди поруч з нами: на руці, на телефоні, в компʼютері, на стіні, на різноманітних табло й екранах.

Але так є зовсім небагато часу. Тисячоліттями люди звіряли час з єдиним годинником - тим, що над нами. Сонце і місяць, їхній рух і положення на небосхилі, визначали для людей час доби, день і місяць року.

Саме так і сказано в Писанні - призначення сонця й місяця не лише освітлювати, але також і бути визначниками плину часу.

Ми живемо зараз в подвійній реальності - доба для нас починається тоді, коли годинники показують математичну північ. Але також день і ніч для нас позначаються сонцем - день починається і завершується тоді, коли сонце сходить і заходить.

Тому хоча доба ніколи не змінюється, в нашому краї ми кажемо про «збільшення дня» чи от як зараз - про «зменшення дня». Ближче до екватора цього немає, чим далі від нього - тим зміни більш відчутні, аж до появи полярного дня і полярної ночі, коли доба змінюється, а день і ніч можуть тривати місяцями.

І все ж навіть з точки зору сучасної науки не годинники визначають добу, місяць, рік, а світила. Обертання земної кулі навколо себе, яке ми бачимо завдяки зміні дня і ночі, а також обертання нашої планети навколо Сонця, яке у нас видно через зміну пор року і тривалості світлового дня - це ОБʼЄКТИВНА реальність.

Субʼєктивна ж реальність - це як людина називає те, серед чого живе. Сьогодні понеділок чи Monday, чи Δευτέρα? День «після неділі», «день Місяця» чи «другий день [тижня]»? Тиждень почався сьогодні чи вчора? Доба розпочалася опівночі, чи зі сходом сонця (коли ми прокинулися), чи вчора ввечері (як є за богослужбовим календарем та в старозавітній традиції)?

Те саме з новим роком - коли він розпочинається? 1 вересня, 1 січня, посеред вересня (як за традицією Старого Завіту) чи в січні-лютому, як у народів Південної та Східної Азії? Чи навесні - як у народів Азії Центральної?

Сенс і значення юліанського календаря полягали в тому, що на час свого запровадження він був найбільш точним з можливих для людей способом накласти реальний сонячний рік на його математичну субʼєктивну модель. Бо моделі, які були до цього, давали помилку і реальний рік розходився з обліковим досить швидко.

Однак в часи до Різдва Христового неможливо було з абсолютною точністю дізнатися, якою насправді є астрономічна доба (яка не дорівнює 24 годинам) і астрономічний рік (який не дорівнює 365 днів, бо насправді це 365.242199 дня). Тож модель юліанського року була максимально можливим на той час наближенням до астрономічного, але все одно не точним.

Як для нас «якірними» точками доби є схід та захід сонця, так і для сонячного року «якірними» точками є чотири: дві точки рівнодення (у вересні та березні), коли світловий день і ніч - однакові, та дві точки сонцестояння - у червні та грудні, коли світловий день найбільший та найменший.

Це відповідає і Божому слову: Сонце визначає дні та роки.

Відтак «правильний календар» - це той, який максимально наближує нас до першооснови всякого літочислення, вказаної в Писанні: до руху небесних світил. Всім очевидно, що юліанський календар на час запровадження був таким. І на час формування християнської календарної традиції, у перші століття, він теж був таким. Але з плином часу через накопичення різниці між реальним і обраховуваним роками юліанський календар все більше відходить від астрономічного.

Зараз у мережі можна зустріти намагання критикувати календарну реформу з посиланням на те, що юліанський календар є «освяченим» століттями його використання. Але ось ці слова з книги Буття для мене є ще одним аргументом (серед багатьох інших), що за Божим задумом люди мають у календарі орієнтуватися найперше на рух небесних світил, а не на власні математичні моделі цього руху, особливо коли вони через похибку серйозно відстають від реального часу.

Новоюліанський календар - найбільш сучасний і точний. Він найбільш точно відображає реальний астрономічний рух небесних світил та Землі.

Тому його прийняття - не «порушення традиції», але виконання духу того, що ми читаємо у слові Божому про це.

Можливо хтось не уважно читав Томос (що, власне, дивно, бо він опублікований майже 5 років тому), але там вказано наступне:

”Однодумно визначаємо та проголошуємо, щоб УСЯ (виділено мною - ЄЗ) Православна Церква, що знаходиться в межах політично сформованої та цілковито незалежної держави України разом із Священними Митрополіями, Архієпископіями, Єпископіями, монастирями, парафіями та всіма в них церковними установами, котра знаходиться під покровом Засновника Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви Боголюдини Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, існувала віднині канонічно автокефальною, незалежною та самоврядованою, маючи Першого в церковних справах і визнаючи кожного канонічного її Предстоятеля, який носить титул «Блаженніший Митрополит Київський і всієї України».”

УСЯ Церква означає ПОВНОТУ - мирян, чернецтво, клір та єпископат.

Томос надавався не єпископам, не релігійному обʼєднанню, створеному за законодавством держави, а Церкві - повноті ВСІХ православних вірних в Україні.

Те, що частина з них не приймають і не визнають Томос - НІЯК не впливає на його чинність, дійсність та канонічне значення.

Наявність тих православних вірних, в сані і без, хто вважає себе приналежним до іншої юрисдикції, всупереч Томосу - їхнє порушення, канонічна аномалія.

Все це має практичний наслідок, окрім багатьох інших: для того, щоби бути прийнятим з юрисдикції МП до ПЦУ, не потрібно ніяких дозволів від МП, «відпускних грамот», тощо - бо канонічно клір і вірні в силу Томосу ВЖЕ знаходяться в юрисдикції ПЦУ, визнають вони це, чи не визнають.

Щодо єпископів РПЦ, то всі ті, хто відкинув Обʼєднавчий Собор, хто, бувши покликаним - не прийшов, є архієреями РПЦ, які ПРОЖИВАЮТЬ в Україні, але не мають НІЯКИХ канонічних повноважень щодо українських кліру і мирян.

З канонічної точки зору архієреї МП в Україні - те саме, що архієрей на спокої, тобто мають сан, але не мають адміністративних повноважень.

З цього є ще один практичний наслідок: ЖОДНІ «заборони»,«відлучення», тощо, оголошені єпископами Московського патріархату на клір і мирян в Україні - не мають ніякої сили. Так само, як вони не можуть «забороняти» чи «призначати» кліриків ПЦУ - вони не можуть «забороняти» й тих, хто формально ще не увійшов в юрисдикцію ПЦУ, але в силу Томосу ВСЕ ОДНО належить до неї. Такі «заборони» - просто папірці. Вони не породжують канонічних наслідків.

Уважно читайте Томос - і не будете плутатися.

Народний депутат Ю. Клименко, одна з ініціаторів збору підписів щодо голосування проектів законів про заборону українським релігійним організаціям бути підлеглими російським релігійним центрам (таким як Моспатріархія) - повідомляє, що станом на 12.10 підписи поставили вже 240 депутатів і ще 19 планують це зробити.

Тобто на сьогодні вже близько 260 (при 226 необхідних) голосів за заборону діяльності в нашій країні РПЦ та інших кремлівських маріонеток і використання їх у гібридній війні проти України - є.

Поширені у мережі списки депутатів, які НЕ підписали звернення - не фінальні, вони були показані станом на 5 жовтня, з того часу підтримка зросла і питання впевнено набирає необхідну кількість голосів.

Хоча цілком можливо, що саме оприлюднення позиції деяких народних депутатів, які досі не могли визначитися, чи слід захищати український духовний простір від кремлівської патріархії, та громадське обурення такою «невизначеністю» - спонукатимуть декого нарешті зробити те, чого очікують більшість українців.

267 «за» у першому читанні. Урядовий законопроєкт взятий за основу. Тепер робота з поліпшенням до 2-го читання та ухвалення в цілому. Сподіваємося, що це відбудеться невдовзі.

Нехай Бог благословить всіх причетних за добре діло - захист релігійної свободи в Україні від російської гібридної агресії!

Бачу вже низку дописів кліриків та прихильників МП в Україні (що зве себе УПЦ), що вони насправді «не належать до Московського патріархату», що вони «незалежні», тощо.

Якщо ваші заяви правдиві - чому ви турбуєтеся, переживаєте, протестуєте? Закон має заборонити ПІДЛЕГЛІСТЬ релігійних організацій в Україні релігійним центрам в РФ. Якщо ви насправді «не підлеглі» - то закон не стосується вас і у вас немає підстав турбуватися.

Як не турбується ЖОДНЕ з майже шести десятків українських релігійних обʼєднань - бо вони СПРАВДІ незалежні від центрів у РФ.

З усіх релігійних обʼєднань турбуються і протестують лише прихильники «УПЦ». Може саме тому, що ваша «незалежність» - неправдива і не справжня?

Тоді закон просто допоможе вам самим те, що ви декларуєте з травня 22-го року - незалежність від РПЦ - зробити справжньою і реальною.

Тож маєте дякувати державі, а не голосити на кожному кутку «ми не МП», але водночас «кістьми лягати» за свій подальший звʼязок з МП.

Верховна Рада України сьогодні проголосувала за антицерковний закон.

Хоча до нашої Української Православної Церкви він не має жодного стосунку.

Бо ми цілком незалежні від Руської Православної Церкви. З якою ми непорушно зберігаємо канонічну єдність.

Тому нам немає про що хвилюватися.

Але ми чекаємо посилення гонінь на нас.

Щойно ви прочитали короткий зміст реакції речників МПвУ та інших її медійних осіб на голосування в парламенті.

560

Протягом 560 днів керівництво МП в Україні не оприлюднило нібито зміненого «Статуту УПЦ», яким нібито засвідчена незалежність їхньої структури від МП (насправді - не засвідчена, бо вся структура МПвУ згідно «нового Статуту», п. 1, тримається на Грамоті московського патріарха Алексія 1990 року про «самоуправління УПЦ» У СКЛАДІ РПЦ).

За цей час було дуже багато питань щодо такого стану: чому нібито головний документ МПвУ нею офіційно не оприлюднений. Але нічого не змінилося: офіційної публікації як не було, так і немає.

Що свідчить про одне: «новий Статут» НЕ ОПРИЛЮДНЮЄТЬСЯ ПРИНЦИПОВО. Тобто для керівництва МПвУ (митрополитів Онуфрія, Антонія та протодиякона Новінського) ПРИНЦИПОВО важливо, щоби цей документ не був офіційно оприлюднений, а отже фактично залишався НЕ ДІЙСНИМ.

Що підтверджує як неспростовний факт: релігійне обʼєднання «УПЦ» не лише не розірвало звʼязків своєї підлеглості Моспатріархії, але принципово і вперто уникає публікації навіть власних документів, які нібито мають підтверджувати «незалежність УПЦ».

Чому так? Напрошується єдине пояснення: керівництво очікує часу, коли можна буде офіційно відректися від рішень «собору у Феофанії». І робить все для того, щоб навіть ці пусті рішення не набули офіційного статусу.

560 днів…

«Пастор Штірліц»

Знаючи історію дотеперішньої довготривалої та щирої командної праці кремлівських спецслужб і кремлівського патріархату я ні за що не повірю, що активність уряду в Будапешті в напрямку підриву євроінтеграції України та надання допомоги від Заходу у війні проти РФ - з одного боку, - і те, що саме в Будапешті сидить «колишній» моспатріархійний топ-дипломат митрополит Іларіон Алфєєв, з іншого - лише «випадковий збіг обставин».

На мою думку останній - Штірліц і пастор Шлаг в одній особі. І його роль комунікатора - вельми важлива, хоча і тіньова.

РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ

митрополита Білоцерківського Євстратія

боголюбивим пастирям, чесному чернецтву та всім православним вірним Білоцерківської єпархії

Всечесні отці, дорогі брати і сестри!

ХРИСТОС НАРОДИВСЯ!

Як і понад дві тисячі років тому, ця звістка, принесена ангелами з небес, лунає серед темряви віку цього.

Коли Христос народився у Віфлеємі, звістка про цю подію поділила світ. Пастухи, яким явилися ангельські хори, з радістю вшанували Новонародженого, Якого, як і було сповіщено їм, знайшли у вертепі, сповитого у яслах. Східні мудреці-волхви прийшли віддалік за чудесною зіркою, яка привела їх на поклоніння Царю Світу і Спасителю. Але Ірод цар, який також довідався про здійснення давніх пророцтв і народження довгоочікуваного Месії – стривожився і злякався за свій земний трон і свою владу.

Тому одні зустріли народженого Христа з радістю, як ангели, пастухи і волхви, а інші – зі злобою та бажанням вигнати Його зі свого життя. Вбити, щоби не було Його – як це намагалися зробити Ірод і його військо.

Так, як було у ті дні, є і донині. Для одних звістка про народження у світ Сина Божого, про прихід Спасителя, про Євангеліє, яке Він проповідував, і про заповіді, які Він дав людям – привід до зміцнення у вірі, для радісної втіхи, привід для надії на спасіння і вічне життя з Богом. А для інших – це привід для осміяння, відкинення, заперечення.

Тож свято Різдва Христового, яке ми як християни нині радісно святкуємо, є не лише спогадом про події минулого. Тим більше це не є просто додатковий привід для обміну подарунками, застілля чи забав. Зміст нашого християнського свята – у сповіщені істини народження Сина Божого, яка стає закликом для кожної людини навернутися до віри, до Господа, змінити своє життя у згоді з євангельськими заповідями.

Христос – не зниклий вчитель із сивої давнини, тим більше – не плід міфів або легенд. Він є істинний Син Божий і Син Людський, Який правдиво народився у цей світ, щоби спасти кожну людину, зокрема і нас із вами, від влади гріха, від смерті. Він хоча і вознісся на небеса, але за обітницею, даною в Євангелії, залишається з нами по всі дні до кінця віку. І Він прийде удруге у славі для звершення суду над живими і мертвими, які всі воскреснуть.

Тому вшановуючи Різдво Христове ми, коли повторюємо слова ангельського привітання, такі звичні у ці дні, насправді благовіствуємо собі та ближнім про надзвичайну подію, заради якої ми маємо змінювати своє життя. І з усвідомленням того, що Христос народився, ми маємо жити не лише у ці дні святкувань, але і протягом всього року та цілого свого життя.

І нехай ці різдвяні церковні служби та молитви, а також добрі традиції українського народу, якими наповнене вшанування святих днів від тепер і до Богоявлення – звичаї звіщати радість Різдва Сина Божого у колядках і вертепах, через вітання ближнім та подарунки – нехай усе це спонукає нас до духовного оновлення.

Бо хоча темрява віку цього ще не розвіялася, але зірка, що веде нас до Христа народженого – яскраво сяє і кличе нас в дорогу до Нього і разом із Ним.

Тому, дорогі брати і сестри, радіймо і веселімося, святкуймо і славимо Різдво Христове, яке є початок великої перемоги Сина Божого над злом.

І святкуючи тут, на мирній землі Білоцерківщини, піднесімо наші молитви за тих, завдяки кому ми можемо і нині, як і у попередні роки, зустріти свято – за наших захисників, за українських воїнів. Нехай Бог оберігає і надихає їх у боротьбі за правду і добро, дає перемогу над чужинцями, над російським агресором.

Усім вам відомо, що небесними покровителями нашого краю є святий Юрій Переможець, іменем якого було названо від початку Білу Церкву, літописний княжий Юріїв, та благовірний князь Ярослав Мудрий – нехай молитовне заступництво цих звитяжних і переможних воїнів та вірних свідків Христових буде завжди на допомогу тим, хто бореться зі злом.

Сердечно вітаю з Різдвом Христовим і громадянським Новоліттям державну і місцеву владу Білої Церкви та всіх наших територіальних громад, вітаю ветеранів і волонтерів та усіх, хто гідно служить українському народу, турбується про нашу державу, про наш рідний край та їхнє краще майбутнє.

Бажаю кожному з вас міцного здоров'я, успіху в усіх добрих справах, душевного спокою, злагоди з ближніми, всіх благ від Бога – найперше духовних, а також і земних за потребою.

Нехай радість, яку народження Христа Спасителя принесло у світ, надихає нас, вселяє віру в перемогу над злом і в торжество миру.

Христос народився! – Славимо Його!

ЄВСТРАТІЙ,
митрополит Білоцерківський

25 грудня 2023 року,
м. Біла Церква

Чи треба святкувати?

Таке питання можна зустріти в просторі мережі, що часом переходить у гарячу дискусію чи навіть повне заперечення. Мовляв «як ми можемо святкувати, якщо війна?»

На мою думку головна причина поширення такої негативної реакції у деформації поняття «святкувати».

Адже протягом радянського періоду головним способом «святкування» вважалися публічні масові розваги та певне поліпшення раціону харчування.

У новий час до такого більш утилітарного розуміння святкування додалися сучасні тенденції комерційного наповнення будь-яких подій. Коли, по суті, все одно, «що святкуємо» - хоч Різдво Христове, хоч Геловін, аби лиш щось купувалося та зростали продажі.

Однак самé українське слово «свято» (як і його англійський еквівалент holiday, «святий день») в першу чергу нагадує про СВЯТІСТЬ.

Святість - це не про розваги, застілля, розпродажі. Сутність терміну «святість» - це виокремлення. Вилучення чогось зі звичайного вжитку.

Бог святий, бо Він виокремлений від світу, не зливається з ним, не розчиняється. І святі дні - це дні, коли ми буденність, звичайне відкладаємо заради особливого. Заради того, щоби вшанувати події та осіб, значення яких - не буденне, а вічне.

Ми виокремлюємо спеціальні дні для того, щоби саме їх повʼязати з сенсом і глибинним значенням історії як шляху взаємодії Бога і людей. Ми у святий день присвячуємо свої слова, думки, діла тому, що перевершує нас самих і сьогодення.

І ТОМУ, Хто більший і вищий за все.

Отже, чи треба святкувати під час війни?

Краще обмежитися, коли йдеться про «святкування» утилітарне, споживче, розважальне.

Але треба і НЕОБХІДНО святкувати через особливе долучення до істин і традицій, що повʼязані з вічністю і ВІЧНИМ.

Бо війна, серед іншого - це також і боротьба за істину, за вічне, за святе.

РПЦ бореться проти впливу ПЦУ. РПЦ критикує державу Україна на міжнародній арені.

«УПЦ» бореться проти впливу ПЦУ. «УПЦ» критикує державу Україна на міжнародній арені.

«УПЦ» НЕ бореться проти впливу РПЦ. І навіть на 1% не критикує так завзято порушення російськими окупантами релігійної свободи у порівнянні з тим, як зосереджується на критиці України.

Але всі мають і далі вірити не власним очам і розуму, а очільникам і речникам МП в Україні («УПЦ»), що вони «незалежні від РПЦ».

Нагадування зі слова Божого для тих з російської імперії зла, хто думає, що за всі свої злочини проти Неба і людства їм «нічого не буде».

Навіть читати ці слова Писання страшно, і деякі місця цієї глави я пропустив. Але і написаного достатньо.

Книга Второзаконня 28:15-29,33-35,43-48,58-62:

«Якщо ж не будеш слухати голосу Господа Бога твого і не будеш намагатися виконувати всі заповіді Його і постанови Його, які я заповідую тобі сьогодні, то прийдуть на тебе всі прокляття ці й осягнуть тебе.

Проклятим ти [будеш] у місті і проклятим ти [будеш] на полі.

Проклятими [будуть] житниці твої і комори твої.

Проклятим [буде] плід утроби твоєї і плід землі твоєї, плід твоїх волів і плід овець твоїх.

Проклятим ти [будеш] при вході твоєму і проклятим при виході твоєму.

Пошле Господь на тебе прокляття, сум’яття і біди в усякій справі рук твоїх, яку станеш ти робити, доки не будеш знищений, — і ти швидко загинеш за злі справи твої, за те, що ти залишив Мене.

Пошле Господь на тебе моровицю, доки не знищить Він тебе з землі, в яку ти йдеш, щоб володіти нею.

Вразить тебе Господь чахлістю, гарячкою, лихоманкою, запаленням, засухою, палючим вітром та іржею, і вони будуть переслідувати тебе, доки не загинеш.

І небеса твої, які над головою твоєю, зробляться міддю, і земля під тобою залізом; замість дощу Господь дасть землі твоїй пил, і порох з неба буде падати, падати на тебе, [доки не погубить тебе і] доки не будеш знищений.

Віддасть тебе Господь на поразку ворогам твоїм; однією дорогою виступиш проти них, а сімома дорогами побіжиш від них; і будеш розсіяний по всіх царствах землі.

І будуть трупи твої їжею всім птахам небесним і звірам, і не буде того, хто відганятиме їх.

Уразить тебе Господь проказою єгипетською, почечуєм, коростою і сверблячкою, від яких ти не зможеш зцілитися; вразить тебе Господь божевіллям, сліпотою й оціпенінням серця.

І ти будеш навпомацки ходити опівдні, як сліпий навпомацки ходить у пітьмі, і не будеш мати успіху в путях твоїх, і будуть тіснити і кривдити тебе кожного дня, і ніхто не захистить тебе. ...

Плоди землі твоєї і всю працю твою буде їсти народ, якого ти не знав; і ти будеш тільки пригнобленим і мучимим в усі дні. І збожеволієш від того, що будуть бачити очі твої.

Вразить тебе Господь злою проказою на колінах і гомілках, від якої ти не зможеш зцілитися, від підошви ноги твоєї до самого тімені [голови] твоєї. ...

Прибулець, який серед тебе, буде підніматися над тобою вище і вище, а ти опускатися будеш нижче і нижче; він буде давати тобі в борг, а ти не будеш давати йому в борг; він буде головою, а ти будеш хвостом.

І прийдуть на тебе всі прокляття ці, і будуть переслідувати тебе й осягнуть тебе, доки не будеш знищений, за те, що ти не слухав голосу Господа Бога твого і не дотримував заповідей Його і постанов Його, які Він заповів тобі: вони будуть знаменням і вказівкою на тобі і на сімені твоєму повік.

За те, що ти не служив Господу Богу твоєму з веселістю і радістю серця, при достатку всього, будеш служити ворогові твоєму, якого пошле на тебе Господь [Бог твій], у голоді, і спразі, і наготі й у всякій нестачі; він покладе на шию твою залізне ярмо, так що змучить тебе. ...

Якщо не будеш намагатися виконувати всі слова закону цього, написані в книзі цій, і не будеш боятися цього славного і страшного імені Господа Бога твого, то Господь уразить тебе і потомство твоє надзвичайними виразками, виразками великими і постійними, і хворобами злими і постійними; і наведе на тебе всі [злі] виразки єгипетські, яких ти боявся, і вони прилипнуть до тебе; і всяку хворобу і всяку виразку, не написану [і всяку написану] у книзі закону цього, Господь наведе на тебе, доки не будеш знищений; і залишиться вас небагато, тоді як безліччю ви подібні були до зірок небесних, тому що ти не слухав голосу Господа Бога твого.»

Амінь.

Митрополит Епіфаній написав у Твітері:

«Конотоп, Харків, Дніпро, Запоріжжя, Київ, Одеса, Львів…

У святі дні, коли християни світу вшановують Різдво Христове, новітній Ірод і його слуги знову сіють смерть.

Крається серце від повідомлень про наслідки атаки російської імперії зла проти українських міст, проти мирного населення та цивільної інфраструктури - найбільшої атаки за попередній час. Наші молитви - за загиблих, за поранених, за постраждалих.

Наша вдячність захисникам України, захисникам нашого неба за те, що плани ворога не здійснюються так, як він замислював, що більшість атак відбито. Нехай Бог благословить наших захисників, наші сили оборони, і дає їм успіх у служінні та перемогу над ворогом!

А на кожного російського агресора, хто віддає накази, планує злочини, спрямовує смертоносну зброю проти України, проти наших міст і сіл, проти наших людей - нехай на них прийде справедлива відплата від людей і від Бога! Нехай здійсняться на них всі пророцтва про прокляття для беззаконників і людиновбивць.

І нехай немилосердний суд буде для тих, хто немилосердно підтримує та схвалює російські атаки. Особливо ж для таких, як Гундяєв із поплічниками, хто «благословляють» злочини армії темряви, хто прикриває ці сатанинські справи іменем Бога і Церкви.

А найбільше осудження та кара немилосердна і вогонь пекельний - для кремлівського Ірода, тирана і кривавого вбивці.

«Постав над ним нечестивого, і диявол нехай стане праворуч нього. Коли стане на суд, хай він вийде осудженим, і молитва його буде йому за гріх. Нехай дні його будуть короткими і достоїнство його перейме інший. ...

Він полюбив прокляття, воно і прийде на нього; не побажав благословення, — і воно одійшло від нього. Нехай він одягнеться в прокляття, наче в одежу, і нехай увійде воно, як вода, в утробу його і, як олива, в кості його; і нехай буде воно йому як одіж, в яку він одягається, і як пояс, яким він завжди підперізується.» (Псалом 108).

Боже, благослови і оборони Україну від сил темряви і зла!»