Актуальність все зростає.

🇺🇸 У команді Трампа розкол через питання відносин із Росією, пише The Wall Street Journal.

Держсекретар США Марко Рубіо та спецпредставник в Україні Кіт Келлог закликають президента Дональда Трампа бути більш скептичним до Москви. Вони переконані, що Росія не показала зацікавлення до реального припинення війни в Україні. Це рекомендували під час обговорення можливих санкцій проти Росії.

Водночас спецпосланець США Стів Віткофф, який двічі літав до Москви на перемовини з лідером РФ Володимиром Путіним, упевнений, що Росія готова до миру. І Трамп, за даними WSJ, поділяє його думку.

На фото — Стів Віткофф і Марко Рубіо.

@babel

- Владимир, там что будем делать с этой глупой войной, которая так мешает нам вести бизнес?

- Давай закончим, Стив, давай закончим.

- Но как, Владимир?

- Украина не вступает в НАТО, отдает нам 5 территорий...

- Звучит неплохо.

- И еще мелочь - Европа должна справляться сама.

- Полностью поддерживаю!

- Поэтому США не должны задействовать 5 статью НАТО, если вдруг что-то случится с восточноевропейскими государствами.

- Логично, Владимир, чертовски логично.

- Это основное, детали обсудим позже.

- Отлично. Вижу, мы близки к сделке по миру и убедительным коммерческим возможностям.

- Думаю, да.

*ебутся*

Пишу аналітичний документ по роботі.

Розділ "Робота з політиками" текстовий редактор пропонує виправити на "робота з підлітками".

Задумався.

До речі, Україна як нейтральна сторона у ірано - американських відносинах теж готова забрати весь іранський уран.

Щоб потім передати його Росії.

«Хитра гра Трампа» - чому це міф, а не політика.

І у нас, і у світі час від часу поширюється версія, що нібито Трамп веде надскладну, багатошарову геополітичну гру, в якій кожен його крок — частина далекоглядного (або хитрого) плану. 

В цій версії подій — митні війни, загравання з Путіним, тиск на ЄС і навіть спроби миру з РФ — це не прояв хаотичної чи егоцентричної політики, а продумана стратегія «надпереможця». Але проблема в тому, що ця «гра» існує лише у фантазіях її авторів. 

Чому це так, чому так думати - шкідливо, і що з цим робити в Україні - у відео.

https://youtu.be/EAUrEaTgojk?si=lHH3Khl_rOBJmQjm

💊 ЄС затвердив препарат для лікування ранньої стадії хвороби Альцгеймера.

Leqembi від компаній Eisai та Biogen здатний боротися з легкими когнітивними порушеннями пацієнтів. Регуляторні органи розглядали його з січня 2023 року.

Тепер препарат може лікувати людей, які мають лише одну або жодної копії гена ApoE4, і в чиєму мозку виявили скупчення білка амілоїд бета — це характерна ознака розвитку хвороби Альцгеймера.

За прогнозами, у 2030-х роках Leqembi продадуть на понад $900 мільйонів. Окрім ЄС ліки також схвалили в Японії, Китаї і Великій Британії.

@babel

«Хитра гра Трампа»: чому це міф?

І у нас, і у світі час від часу поширюється версія, що нібито Трамп веде надскладну, багатошарову геополітичну гру, в якій кожен його крок — частина “великого” плану. 

В цій версії подій — митні війни, загравання з Путіним, тиск на ЄС і навіть спроби миру з РФ — це не прояв хаотичної чи егоцентричної політики, а продумана стратегія «надпереможця». Але проблема в тому, що ця «гра» існує лише у фантазіях її авторів, а віра в неї є хибною і небезпечною.

Дональд Трамп — не стратег. Як і Путін, він діє як популіст і політичний тактик. Але більш імпульсивно, емоційно, егоцентрично. Його рішення першого терміну були реактивними. 

Наприклад, вихід з ядерної угоди з Іраном був чисто емоційним — лише тому, що її уклав Обама. І зараз, через роки, він повернувся в ту саму точку, з якої все починалося. Те саме з торговельними війнами, з переговорами з Мексикою й Канадою. Іронія в тому, що угоду, яку він зараз критикує, уклав він сам.

Трамп — радикальний популіст. Але його популізм — не про надії, а про агресивний ресентимент. Він мислить категоріями коротких, гучних перемог. Він як типовий український мер, який любить проєкти, де можна швидко перерізати стрічку. Неважливо, чи вони ефективні — головне, щоб їх побачили ЙОГО виборці.

«Хитра» тарифна політика? Його митні війни нібито мали на меті змінити структуру світової економіки. Але більшість мит були або скасовані, або зведені нанівець. Чому? Бо вони просто не працювали. Бізнес-інтереси, виробничі ланцюги, логістика — все це почало сипатися.

Корпорації, як Apple, просто змусили Трампа відмовитись від деяких тарифів, бо це загрожувало мільярдними збитками. Навіть Республіканська партія забороняла своїм представникам їздити в ті регіони, які страждали від мит. Це не стратегія. Це хаос, ПОКИ ЩО стриманий бізнесом.

Ідея створити митну зону з Європою (в цій картині світу “митний шантаж” - інструмент перемовин) — ще одна фантазія . Щоб погодитися на спільну економічну зону, Європа мала б повністю змінити свою податкову систему. Це неможливо. Європа просто не довіряє Трампу після його відмов від попередніх угод. Реально Трамп своїми діями лише підштовхує Європу до ширшої співпраці з Китаєм, Індією та іншими ринками. І навпаки.

А як щодо Росії? Трамп мріє перетягнути Росію у союз проти Китаю. Але це неможливо. Росія надто залежна від Китаю економічно, і ніяка ресурсна угода не компенсує Росії цей ринок. Європа не готова знову купувати російські ресурси (а без цього компенсувати ресурсну ренту з Китаю неможливо) — через війну й відсутність довіри. І це тільки економічна складова, а є ще і політична.

Тобто не буде великої угоди США й Росії, яка б працювала так як хоче Трамп. І так з усіма іншими складовими “великої гри”. Вони ілюзорні і фрагментарні. 

Чому взагалі люди шукають хитрі плани в діях Трампа? Бо так легше. Їм здається, що якщо хтось має владу у такій країні, то в нього обов’язково є план. Це типове когнітивне викривлення — намагатися штучно впорядкувати хаос. На цьому вся конспірологія і СПГС тримаються. 

Але Трамп діє імпульсивно — на основі твітів, лайків і власного его. Трамп — просто реактивний медіазалежний популіст. З яскраво вираженими симпатіями до диктаторів і людожерів.

Що робити Україні? Україна не може бути частиною «великої гри Трампа», бо гри немає. А намагатися “стати частиною” того, чого не існує - заганяти себе у полон небезпечних ілюзій. 

Тому наш шлях в тому, щоб мінімізувати ризики; диверсифікувати постачання зброї; тягнути час і готуватись до моменту, коли Росія буде готова до реальних переговорів або до краху. І так, ми - як і вся Європа - маємо уникати участі у політичних і військових авантюрах, які будуть покликані «рятувати» Донні і Ко. 

Так, важко усвідомити, що ми живемо в світі, де рішення приймає хаотичний дід із фрагментарним мисленням. Це неприємно, але саме визнання цієї реальності дозволяє ухвалювати адекватні рішення.

Це текстова версія цього відео.

Підписатися на Богданова 

Вчинок Олексія Гончаренка з точки зору політтехнологій - грамотний. Скотський, але грамотний.

Він орієнтується на частину електорату Півдня і Центру, для якого Росія ворог, але "миру не хоче влада". Цей сегмент не такий як був 2019, проте електорально все ще перспективний. Опитування, які я бачив, підтверджують його перспективи.

І коли він стане мером Одеси чи заведе свою "євроскептичну" фракцію у Верховну Раду (сам або у партерстві ще з такими ж колегами по сегменту), мені буде цікаво подивитися на обличчя його партійних колег, які зараз його або виправдовують, або дуже обережно критикують.

І так, звісно, він піде не з Петром Олексійовичем. Якщо сам Порошенко не вирішить радикально змінити позиціонування, що навряд.

І тоді пан Гончаренко вчорашнім сопартійцям зможе процитувати ДМБ. До речі, мовою оригіналу цілком ймовірно.

Підписатися на Богданова 

Хєрачат, опять, хєрачат

Ну і пост про розвиток виробництва в США. Точніше про його перспективи. Ну і про тарифи та плани Трампа. Це все дуже спрощено звісно, але чисто базові постулати.

Китай звісно проблемна країна, і тому виробники вже тривалий час поглядують на інші країни Азії(В’єтнам, Філіппіни) та на Індію. Індія от здавалося б ідеальний варіант. Але ні. Банально не вистачає людей з профтехосвітою, для масштабного нарощування виробництва. Їх там багато звісно, у абсолютних цифрах, але в них вже є робота. Плюс дико протекціоністська політика, яка фактично зірвала декілька багатомільярдних заходів інвестицій для розгортання виробництв. В інших країнах схожі проблеми.

Всі якось забувають, що Китай в режимі ригачки майже двадцять років шаленими темпами і через примус розвивав профтехосвіту, аби вистрілити у 90х. Вони буквально випустили десятки мільйонів годних працівників на ринок. Далі треба було просто спростити правила гри, і заводи почали зростати як гриби. Бо для них були люди. І заробітні плати в них були копійчані.

Припустимо Трампу вдалося. Всі бажають будувати заводи в США через тарифи чи низькі податки чи заради американського ринку, пофіг. Тут є два варіанти. Або треба багато людей, які вміють крутити гайки, як у Китаї. Або треба високий рівень автоматизації.

Перший варіант без шансів. Навіть якщо відмінити дотації та велфер, людей ще треба навчити працювати. На це потрібні роки. Завезти навчених людей ніззя – бо міграційна політика. Відповідно відкривати заводи пропонується там, де банально нема достатньої кількості професійних працівників. На це не дуже багато хто піде. Тим більше, що де гарантія що Трамп не змінить свою політику чи взагалі збереже владу.

Варіант два, тобто автоматизація, можливий, але він створює вкрай мало робочих місць і потребує шалених інвестицій. Ну і звісно призводить до все більшого розриву у доходах, бо від автоматизованого виробництва виграють його власники, а всім іншим знову треба роздавати велфер та пхати їх у сферу послуг. Плюс якщо китайці, росіяни чи араби будуть відкривати кінцеву збірку у США, прибуток все одне піде не в США. А якщо заборонити вивід капіталу, то взагалі не дуже зрозуміло навіщо тоді відкриватись в США. Тобто бабки все одно будуть залишатися не в США. Просто вже через інший механізм. Звісно і тут можна буде ввести якусь протекціоністську політику, і вимагати аби бенефіціарами були саме громадяни США, та ще й постійно проживають у США. Але ж виробництво це важка ригачка. В США купа менеджерів, але займатися саме виробництвом, ригати там за копійки, вони не дуже бажають.

Як якісь там економічні радники уявлять собі результат своєї політики повернення виробництва до США сказати важко.

Звісно завжди можна сказати, що це хитрий план, ніхто виробництво в США повертати насправді і не бажає, а бажає вирівняти торгівельний баланс. І це просто хитрий замут, аби європейці та китайці більше купували американських послуг, ресурсів і якоїсь продукції. Як і пропонує Трамп.

Ну ок. Але от китайці не можуть купувати більше послуг від США, для них це питання національної безпеки. Не може бути у Китаї Гугла, Амазона та Нетфліксу. Це ж пропаганда буде, компартія на таке не піде, для неї це питання виживання. З європейцями звісно простіше, але ну настільки більше послуг вони купувати не зможуть. Це ж споживчій ринок, насильно підписку на Епл втюхувати?

Про ресурси. Населення США складає 4,2 відсотка від світового. А споживає ресурсів від 15 до 25% від світового споживання, дивлячись як рахувати. Різниця між цим споживанням за мінусом експорту послуг(включно з фінансовими послугами) і є тим, що нарощує американський держборг і борги корпорацій. США просто багато споживають. Саме у борг, бо стільки всього не виробляють, і навіть Волстріт та експорт інфляції не рятують.

Що пропонує Трамп? Ну якщо він каже про купівлю американських ресурсів у обсягах, які будуть заміщати життя США у борг, то що конкретно мається на увазі? Щоб ЄС та Китай споживали в рази більше ресурсів? А це взагалі можливо? Два мільярди людей повинні наростити споживання ресурсів у пару тройку разів? Чи на що це споживання піде? На заводи? А продукція з них куди піде? У США? Так це ж було вже. А якщо на внутрішній ринок, то окей, але тоді китайці, японці та європейці повинні споживати, як США. Звісно можна директивно змусити європейців, японців, корейців, індусів та китайців замістити будь-яких інших постачальників ресурсів на американців, там де це можливо. Але що стане зі всім світом, та оцими петрократіями та видобувачами колтану? Адок у світі буде знатний. Трамп в такому випадку будує фактично світову монополію, бо всі інші постачальники ригнуть, а далі він зможе встановлювати будь-які ціни на свої ресурси. Інших то вже не буде. На це навряд чи хтось піде без світової війни.

Для того аби вирівняти торгівельний баланс США зі світом, або США повинні менше споживати, або основні торгівельні партнери США більше споживати. Інакше ну тупо математика не зійдеться. Хтось скаже, що можна якось там підвищення споживання розмазати по світу, але все одно це неможливо у рамках диверсифікованої світової економіки. Занадто багато гравців.

Звісно якщо виконати забаганки Трампа, і якось там хоч більш менш почати балансувати торгівельний баланс з основними партнерами, то американські борги будуть нарощуватися повільніше. Але будуть все одно. І рано чи пізно ця проблема знову постане. Навіть у випадку, якщо у Трампа вийде всіх прогнути.

Або США повинні стати більш бідною країною і менше споживати. Або хтось повинен споживати, як США.

Або туди, або сюди.

Пшонка втік з України, зробив собі мінімальну пластику і став президентом США.

Так, можете звернути увагу скільки бидлокко стало в тій саме кімнаті.

Чувствую, сейчас в меня полетят уже не помидоры, а булыжники :)

Давайте еще раз, максимально на пальцах, о причинах этих тарифных войн и т.д. Но не о голосах в голове Донни, а объективных. Этот текст не является экспертным разбором. Это частное мнение.

У США очень специфическая ситуация с торговлей и бюджетом.

1) У них постоянный и все время нарастающий дефицит торгового баланса как минимум с 80-х. (Тогда основным экспортером была Япония.)

2) У США как минимум с начала века постоянный и нарастающий дефицит по общему валютному счету. Т.е. торговый товарами плюс торговля услугами плюс финансовый. Он значительно меньше торгового, но тоже постоянный.

3) У США очень высокий и постоянно растущий дефицит бюджета с времен 9/11. (Нет, вопреки расхожему мнению, в 20-м веке его не было практически. Очень легко гуглится.) Причем это дефицит не покрывается внутри страны. Задолженность перед внешними кредиторами тоже все время растет.

4) С начала века госдолг и все виды дефицитов растут быстрее ВВП. То есть, соотношение госдолга, дефицита бюджета, торгового дефицита к ВВП тоже постоянно растут.

Это объективная реальность. Что это означает в переводе на человеческий язык?

Если максимально простыми словами, то Штаты потребляют больше чем производят. Не только товаров, а вообще всего. Отдельно по товарам ситуация еще печальнее.

Условно говоря. Уже несколько десятилетий роль США в мировой экономике заключалась в том, что весь мир продавал им свои товары и занимал часть выручки.

Почему все с этим соглашались? Причин много. Начиная от того, что бреттон-вудская система сама по себе создает такую возможность. Там много чисто технических нюансов. Но кроме них, есть две важные причины.

Штаты были десятилетиями оплотом финансовой стабильности. Поэтому занимать им деньги выглядело самым надежным способом их сохранить.

Штаты худо-бедно выполняли обязанности «мирового полицейского». Тот самый зонтик безопасности над Европой и прочее. И держать деньги у того, кто обеспечивает безопасность, казалось не самой плохой идеей.

Так что давайте зафиксируем. Доля США в мировом потреблении на сегодняшний день значительно превосходит долю США в производстве. Даже с учетом производства не только товаров, но и услуг всех видов. От услуг «большой семерки» технологических гигантов до финансовых.

При этом США прямо заявляют, что они больше не являются «поставщиком стабильности и безопасности». И прямо артикулируют, и демонстрируют всеми своими действиями. Сей очень сложно назвать США провайдерами стабильности и безопасности. Причем я не уверен, что это вообще возможно вернуть за короткое время, так как этот статус базируется прежде всего на уверенности всех окружающих в незыблемости политики.

Можно ли каким-то образом выправить этот дисбаланс? Можно. Существует как минимум три теоретических возможности.

1) Снизить мировую долю потребления до пропорциональной доле в производстве. Вариант, который точно не устроит американцев от рядовых избирателей до элит всех видов. И если даже не по воле политиков события начнут развиваться в этом направлении, то политиков просто сметут. Отдельно отмечу, что речь идет о «натуральном» потреблении, а не о его денежной оценке.

2) Нарастить долю производства до размера доли потребления. Это означает необходимость очень заметно поднять продуктивность. Тут сложно дать численные оценки, потому что по очень многим позициям это вопрос стоимости услуги в денежном выражении. Грубо говоря на совсем простом примере: «сколько стоит доставка пиццы в городе/стране» и как высчитать эту долю? Но совершенно очевидно, что по производству товаров речь идет о необходимости поднять общую продуктивность экономики чуть ли не в полтора раза. Теоретически вариант возможен. На практике вызывает очень большие сомнения. Все исторические примеры такого роста за разумный срок были связаны с «эффектом низкой базы». В США же в абсолютных значениях продуктивность и так одна из самых высоких в мире.

Продолжение ниже.

Продолжение.

3) Есть еще третий путь. Он состоит в том, чтобы принципиально не менять соотношение произведенного и потребленного, но при этом перестать платить за превышение. Если сейчас избыточный импорт в США инвестируется в американский госдолг (не только, но я сильно упрощаю), то просто взымать это превышение в виде пошлин и тарифов. Грубо говоря «поставляете на 100 долларов, получаете из них 70». Опять же, вариант теоретически возможен. И явно очень понравится всем в США. Но что-то мне подсказывает, что он не слишком устроит всех остальных.

Трамп явно пытается идти по третьему пути с надеждой на запуск второго. У меня есть серьезные сомнения в том, что под него удастся прогнуть весь остальной мир. И если даже краткосрочно часть стран на него прогнуть удастся, я слабо верю в устойчивость такой системы. Она выглядит крайне неустойчивой и неравновесной. Фактически, это классическая модель отношений метрополия-колонии.