Прошу вас, нова глава моєї книги Пісня сіверян нарешті дописав.🫶🏻🗡️🛡️

Вітання
Продовження космічної подорожі
https://arkush.net/book/38278/5
Палеоастері
Глава 5 (1111101)

Всім доброго дня забув вам виложити дві нові частині моєї книги Пісня сіверян, прошу вас почитати думаю буде вам буде цікаво залишить відгук і поширите їі 😌📖🗡️🛡️⚔️

https://arkush.net/book/38278
Палеоастері
Наступна глава, незавершена.
Я в ЗСУ.

Сім клинків уже повернулися в ножни, але ніхто не поспішав розходитися. Карта все ще лежала на столі, наче жива, і червоні позначки на ній здавалися краплями свіжої крові.
Барон Реген, який до цього найбільше галасував і клявся бородою діда, раптом відкашлявся й заговорив несподівано тихо, майже винувато:
— Є ще один шлях… — почав він, дивлячись у підлогу. — Не найпочесніший, але… можливо, найрозумніший.
Усі повернулися до нього.
— Кажи, — коротко кинув Торвальд.
Реген підняв погляд, але дивився не на Едельстана, а кудись між усіма.
— Меттенхеймська імперія. Вони вже років десять дивляться на південь Белферта, як на стигле яблуко, що ось-ось саме впаде. Імператор не дурень. Якщо ми самі пошлемо до нього гінця… скажемо прямо: «Регентська рада душить нас податками й відбирає землі, а ми не хочемо вмирати під п’ятою хлопчиська та його кредиторів». Якщо пообіцяємо відкрити перевали, пропустити їхніх купців без мита на рік-два, дати право на оренду кількох фортець… вони можуть прислати хоча б легіон-другий. Або хоча б пару тисяч добре озброєних найманців. Це змінить усе.
Тиша впала, наче камінь у колодязь.
А потім її розірвав голос леді Сіґрід — крижаний, пронизливий під шкіру, мов зимовий вітер крізь щілину в обладунках. Вона підвелася так повільно, що скрипнула кожна дошка під нею.
— Ти збожеволів. — Кожне слово падало окремо, важко. — Ти пропонуєш покликати тих, хто в своїх легіонах тримає некромантів? Тих, хто змушує мерців вставати й марширувати під срібним грифоном? Це зрада самого Похованого Бога.
Торвальд ударив кулаком по столу — так, що кубки підскочили.
— Вона права, Регене! Я бачив це під Кривавим Перевалом. Ми рубали їх — а вони вставали знову. Один із наших побачив серед мерців власного брата, якого ми ховали кілька днів тому. Закричав, кинув меча… Ми зарубали його самі, бо він уже не був із нами.
Реген скочив на ноги, обличчя багряне.
— Тоді що?! Гарно померти?! У нас чотири тисячі мечів проти двадцяти тисяч регента! Ви хочете, щоб наші діти голодували в лісах, поки нас вішають по одному?!
Тут різко встав барон Вольфґард — молодший із близнюків, той, що завжди говорив першим і різкіше. Голос його був низьким, хрипким, як у людини, яка надто багато кричала на вітрі.
— Ти, Регене, завжди був першим, хто пропонував продати честь за зайвий мішок зерна. Пам’ятаєш перевал Трьох Вітрів вісім років тому? Ти тоді теж кричав: «Давайте пропустимо їхні каравани без мита, вони ж нас не чіпатимуть!» А потім їхня розвідка пішла з картами наших укріплень, і ми втратили дві вежі за одну ніч. І зараз ти знову хочеш продати перевали? Тільки тепер не купцям, а тим, хто піднімає мерців?
Реген різко повернувся до нього, наче ужалений.
— А ти, Вольфґарде, завжди був першим, хто ховався за спину брата, поки інші стікали кров’ю! Твої люди досі пам’ятають, як ви з Вольфрамом «захворіли» перед тією самою битвою біля Чорного Яру!
Вольфґард ступив уперед, рука лягла на руків’я меча, очі звузилися.
— Ще одне слово — і я доведу тобі на власній шкурі, хто тут ховається. А потім мій брат доведе це ще раз — уже над твоїм трупом.
Торвальд гаркнув, перекриваючи обох:
— Досить! — Він став між ними, широкі плечі закрили майже весь прохід. — Ми не в таверні, щоб мірятися, хто кому більше винен! Регене, сідай. Вольфґарде, відійди. Ми тут не для того, щоб різати одне одного раніше, ніж це зробить регентська рада.
Обидва завмерли, важко дихаючи, але послухалися.
Леді Сіґрід підняла руку, зупиняючи решту. Голос її був холодний і рівний, мов лід на озері перед тріщиною.
— Торвальд правий в одному, — промовила вона. — Меттенхейм ніколи нічого не робить безкоштовно. Але Реген теж не помиляється: без чужої сталі ми можемо програти ще до першого снігу. Питання не в тому, чи хочемо ми їхньої допомоги. Питання в тому, чи зможемо ми її взяти і не вдавитися.
#Rayndfall
#темне_фентезі
@блукаючий по світах

🌌 Привіт Творці світів та Мандрівники!
Ми вдячні тим, хто вже давно поруч, незважаючи на те, що нові Світи з'являються тут вкрай рідко, але нас ви не покидаєте🤗

Тим, хто нещодавно приєднався - ласкаво просимо! 🌱
І хочемо нагадати, якщо ви творець, ми із задоволенням опублікуємо ваші твори, посилання на них.
Для цього достатньо написати в особисті, нашій @vidbmo4kaD


💫 Дякую всім, хто з нами! Попереду ще багато подорожей!

Долучайтесь, творіть і читайте💜

«Ерік підняв меч і пішов назустріч чудовиську. Полум’я вдарило по камінню, але воїн пройшов крізь жар, мов крізь бурю. Меч його блиснув під шиєю дракона, і кров темна впала на скелі.

Довго тривала їхня битва серед вітру й диму, і кожен удар лунав, мов грім у горах. Так бився Ерік проти дракона, і про той бій ще довго пам’ятали люди Півночі.»

Уривок із саги про Еріка Змієборця

Так само на сайті https://arkush.net/ я анонсую нові книги які в майбутньому буду розвивати паралельно із Піснею сіверян