Друзі дитинства 🐰🐺
#minchan

Всім привіт. Я ніколи не думала, що буду писати подібний пост, але життя виявилось більш непередбачуваним, ніж я очікувала.
Мені діагностували рак. Як багато хто знає, лікування цієї хвороби коштує величезних грошей. Через стан здоров’я я залишилася без роботи, тому зараз цей канал і ваша допомога одна з моїх надій.
Авжеж мені не зручно просто «просити», тому буду неймовірно рада, якщо ви зможете замовити в мене малюнок. Але також звісно я буду безмежно вдячна за будь-який донат або репост цього допису. Дякую кожному за допомогу та підтримку


На лікування лімфоми

Мене звати Юлія, 23 роки.
Підозра на лімфому. Виконано ПЕТ-КТ, проведена біопсія (очікую результат).
Потрібні кошти на подальші обстеження та лікування.
Дякую за допомогу

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/6egPx8NZmP

💳Номер картки банки
4874 1000 2745 5156

Прохолодний квітневий вітерець заспокоював напружені нерви Чанбіна. Хлопець стояв біля входу до величезного садового парку та чекав на Фелікса. Серце Біна налякано гупало в грудях. Сьогоднішнє побачення мало бути особливим, а те, що Фелікс запізнювався, не додавало впевненості у запланованому.

Із Феліксом вони почали спілкуватися аж на третьому курсі, чомусь раніше не помічали один одного. Та лише один спільний проєкт у команді — і Чанбін більше не міг уявити своє життя без поцяткованої ластовинням усмішки, без лункого сміху та великих теплих карих очей Фелікса.

Чанбін був прямолінійним, тому невдовзі після спільної роботи, запропонував Феліксу прогулятися разом. Тоді вони засіли в затишному ресторані, де полюбляв бувати Лікс. Смачна курочка в кисло-солодкому соусі зблизила їх, вони жартували та швидко знаходили теми для довгих розмов.

А потім, проводжаючи Фелікса на метро у вечірньому гудінні міста, Чанбін зізнався йому у симпатії. Він ніколи не забуде зніяковіле обличчя Фелікса у світлі вуличного ліхтаря, його ледь почервонілі щоки та опущені додолу очі. Фелікс усміхався і сором’язливо зиркав на Чанбіна. Ледь спромігся вимовити, що симпатія Чанбіна взаємна. Тоді він помахав Біну, прощаючись, і спустився сходами в метро. Чанбін спостерігав, як біляве волосся тріпалось від протягу з підземки, а тоді тендітна фігура зникла за поворотом.

Сьогодні Чанбін був усе ще тим Чанбіном, який боявся почути відмову у симпатії; усе ще тим Чанбіном, який боявся почути відмову, щоб стати хлопцем Фелікса. Сьогодні Чанбін боявся зробити щось неправильно і засмутити своє сонечко. Тому руки хлопця тремтіли, попри вісімнадцятиградусне тепло в атмосфері.

Та ось здалеку хлопець помічає світлу чуприну, що яскраво виділяється на фоні зеленого парку, а інколи зливається із білосніжними суцвіттями абрикос та вишень. Фелікс поспішає, біжить підтюпцем та махає Чанбіну.

— Привіт, — Лікс падає у відкриті обійми. Чанбін відчуває, як калатає серце, але вже не власне, а Феліксове.

— Гей, ти чому біг? — турботливо питає Чанбін.

— Та я ж… запізнювався, — хлопець намагається уповільнити дихання, тримає руку на грудях і все одно широко усміхається своєму хлопцю.

— Та я би почекав, — Чанбін приобіймає Фелікса за плечі й ніжно притуляється до скроні. — Ходімо. Візьмемо щось попити.


— А тоді Жасмін, ну подружка моя, розповідає зовсім іншу історію! — Фелікс розмахував руками та глипав на Чанбіна захопленими очицями. — Виявляється той чувак поїхав не у відрядження, а до своєї коханки! Ти собі уявляєш?!

— Кошмар, що за мудак, — лице Чанбіна скривила гидка гримаса.

— Скажи, — Фелікс закивав. — А Юнсо, ну ще одна подружка моя, спілкується близько з Чіюн, цією ж, якій зрадили, і вона розповіла, що Чіюн про все дізналася через колегу свого хлопця, яка сказала, що ні в яке відрядження його не посилали. І тоді Чіюн спакувала свої речі й перевезла до батьків, а з квартири з’їхала, сказала хазяїну, що він може робити з тими речами, що залишилися все, що завгодно, хоч викинути. А там було купа брендових шмоток!

— Ну це ще він легко відбувся, — Чанбін осміхнувся.

— Реально, Чіюн надто добра.

— Таке ім’я у неї гарне, на квітку схоже…

— Точно квіти! — Фелікс ніби щось згадав. — Я ж про квіти починав і забув, — він захихотів. — Так от, Сохі, ну знайома моя, тримає мережу квіткових магазинів…

Чанбін уважно слухав кожну історію — Фелікс мав талант утримувати увагу. Звісно, після цього Бін забуде більшу частину імен та подій, бо чи справді йому так важливі Союн, Арін чи ще хтось, коли він тримає коханого за руку, дивиться у його сяйливі очі й бачить веснянкову усмішку?

У саду все квітло, повітря виповнювалося свіжим ароматом цвітіння. Пташки виспівували своїх весняних пісень, радуючи своїм передзвоном голосів. Викладеними стежками ходили інші люди, Чанбін обирав шляхи, де було найменше випадкових перехожих. Хотілося насолодитися самотою з коханим.

— Ах, — Фелікс вдихнув на повні груди, — як гарно пахне!

— Та-ак, — Чанбін інстинктивно повторив за ним, втягнувши повітря носом.

— О, глянь! Магнолії! — Фелікс потягнув хлопця до квітучих дерев. Білі квітки, буйно розкинувшись на гілках, так і вабили гостей зробити фото. Чанбіну не хотілось затримуватися тут, у його плані поруч з ними не мало бути зайвих очей. Тому він терпляче чекав, поки Фелікс насолодиться красою білих магнолій, щоб повести його потім у затишне місце, до якого мало хто доходить.


Тут квітло одне єдине деревце рожевої магнолії. Коли хлопці дійшли до “секретного місця”, Фелікс не стримував свого захоплення:

— Як же тут чудово! — його очі округлились, поглинаючи навколишню зелень трави. Ніжно-рожеві квіти граційно тримали свої пелюстки, підставляючи сонцю свої жовтувато-зелені серединки.

— Тадам! — вигукнув Чанбін, усміхаючись. — Хотів показати тобі цю місцину.

— Біні, — Фелікс мило випнув губи і повис у хлопця на шиї, — тут неймовірно гарно.

Відстань між їхніми обличчями була такою мізерною. Чанбін нервово ковтнув. Здавалось, ось він: чудовий момент для втілення його плану, але страх знову брав гору. Чанбін дивився у мигдалеві очі, у кутиках зібралась павутинка від широкої усмішки. Думалось, неможливо закохатись у людину двічі, але Фелікс закохував у себе кожен раз по-новому. Чанбін відкривав його сторінки одна за одною, і кожна наступна була чарівливішою за попередню.

— Хочеться повалятись на траві, — раптом видав Лікс і, відпустивши Чанбіна, підійшов до деревця та ліг горілиць під ним. — Ах! Яке чудове відчуття, — хлопцеві долоні лоскотали травинки, коли він лагідно водив руками по зеленому килимі.

Чанбін зачудовано дивився на цього безтурботного юнака і враз відчув себе окриленим.

— Біні, ходи! — Фелікс простягнув до нього руки, закликаючи лягти поряд.

Чанбін опустився на м’яку траву, спершись на руку. Він спостерігав за Феліксом, за тим, як сонячне проміння бігало його обличчям,  пробиваючись крізь листя та квіти дерева.
Фелікс розплющив одне око, жмурячись від сонця.

— Що? — запитав він, сміючись.

— Просто дивлюсь, — легка усмішка на вустах так голосно свідчила про Чанбінові почуття, а очі… Фелікс ще ніколи не бачив такого ніжного погляду на себе.

Лікс піднявся та всівся навпроти Чанбіна. Раптом йому перехотілось говорити, усі слова зараз здалися б недоречними. Він довірив вуздечка Чанбіновому мовчанню, а Чанбін уміло перебрав їх собі.

Страх відступив, Чанбін його відкинув. Перед ним його Лікс, його веснянкове кохання, йому немає чого боятися. Він повільно посунувся до Фелікса, і за мить їхні вуста торкнулись у першому поцілунку. У Чанбіна серце запурхало пташкою, коли Лікс почав цілувати у відповідь. У Фелікса серце раділо не менше. Він лагідним рухом узяв обличчя Чанбіна в долоні. Крізь поцілунок не міг перестати усміхатися.

— Нарешті, — прошепотів Лікс, притискаючись чолом до чола Біна.

— Довго чекав? — питає зі смішком.

— З першого побачення, — веснянкуваті щоки зацвітають рожевим рум’янцем.

— Вибач, що змусив чекати.

— Я тебе теж. Це нічого, — Фелікс чмокає Чанбіна в губи і широко усміхається. Чанбін усміхається теж.

Магнолії над ними розніжено колишуться на вітерцю.

#імпровізація_до_колажу

Raised on pop punk and bubblegum🫧
#hyunsung

🩵𝓟𝓮𝓹𝓮𝓻𝓸 𝓰𝓪𝓶𝓮🩷

#art #skz

The beginning of forever #minchan

Отже, друзі, звертаюсь до вас із наступним проханням. Вперше прошу про щось подібне сама, але обставини того вимагають...😢

Раніше я працювала в Червоному маркеті. І там була дівчина із якою ми досі підтримуємо зв'язок. Зараз вона — військова, яка знову повернулась на фронт. І її підрозділ потребує фінансової допомоги. Збір розпочав беспосередньо військовий із яким вона зараз пліч о пліч проходить службу.

Всі деталі збору й на що саме збирають – в його інстаграмі. Залишаю вам посилання на його пост:
https://www.instagram.com/p/DXrzcoEjNrs/?igsh=MTh0NjQ2eHYwbHM0YQ==

А також посилання на саму банку 👀

Банка також є в шапці профілю військового‼️

Від вас прошу небагато – хоча б поширити цей збір. Якщо маєте змогу закинути туди гривню-дві-три – взагалі чудово 🥹

Дякую за увагу 👀❤️

Слава Україні 🇺🇦

#фанфікшен #StrayKids #стіл_замовлень #от8

Сподіваюся ви готові до атракціону:

🐾 «They don't want a beast walking around in confidence» 🔫

Ліно обм’як, пускаючи бульки зламаним носом, проштовхнув крізь забиті легені хрип. Прийняв останній удар у живіт — і нащо нажерся тої локшини, тепер вилізе боком.
— Якщо виживеш, ти не один із нас.

P.S. Дякую Хансо за ідею☺️
P.P.S. Відкрийте обкладинку повністю, вона гарніша, коли не обрізана

Приємного читання~💋

Telegram🔮| Замовити✨| Дяка🧋

Арт до фанфіку «Я приволік додому собаку чи...?» для Чани 🐾🖤