Казки старого блазня
Ця історія про ляльку , іграшку що нічим не виділялась з поміж безлічі інших принаймні для звичайного людського ока...
У неї не було імені , але в одночас їх було безліч .Всьому виною мінлива дитяча пам'ять . Для ляльки в свою чергу це не грало жодної ролі оскільки навіть без імені вона була коханою її господаркою .
З часом завдяки невинній дитячій любові в середині ляльки з'явилась маленька частинка душі .
З того засу вона стала особливою , не просто оболонкою ,а істотою котра відчуває.
Помалу лялька почала усвідомлювати що господарка не завжди знаходится поруч ,а іноді навіть зникає на певний час.
Її цікавість зростала в залежності від нових знань .
"Що знаходится за вікном?"
Все частіше почала задумуватись лялька
Невідомість заворожувала і ще більше приваблювала мініатюрну душу.
В один з вечорів повз будинок іграшки проходив чаклун . Чисто випадково він поглянув у вікно . На краю ліжка миготів крихітний вогник ,видимий далеко не всім істотам в тому числі- людям.
Чаклун увійшов до кімнати через прочинене вікно і підійшов до джерела світла .
"Як люди читають книги так і я здатен читати душі . Ти хочеш щоб я втамував твою цікавість ? "
Вогник замиготів в знак згоди.
Чарівник підхопив ляльку і вилетів через вікно .
Вони летіли над околицями міста ,тисячі ліхтариків сітла витанцьоували у своєму магачному танці . Будинки стелились у довгі мури ,а люди чипушились в низу як мурахи .
До них навіть приєдналось кілька компаньйонів . Два сірі голуби задля забави супроводжували чарівника і його спутницю
Лялька заворожено спостерігала за сіє дійством . В тільці панувала шаленна кількість емоцій . Питань з'являлось більше з кожною настувною миттю .
Чарівник побачив це і в туж хвилину переніс ляльку до вже знайомої кімнати .
"Будь ласка покажи мені ще більше " прощебитала лялька
"А що я за це отримаю ?"
Лялька простягнула до рук чародія єдине що в неї було .
Як тільки плата зникла під мантією чародій розвернувся і зник у нічній пітьмі .
Лялька продовжувала лежати на ліжку але з того часу як звичайна оболонка .
Без душі.
Німфа
Ця історія про ляльку , іграшку що нічим не виділялась з поміж безлічі інших принаймні для звичайного людського ока...
У неї не було імені , але в одночас їх було безліч .Всьому виною мінлива дитяча пам'ять . Для ляльки в свою чергу це не грало жодної ролі оскільки навіть без імені вона була коханою її господаркою .
З часом завдяки невинній дитячій любові в середині ляльки з'явилась маленька частинка душі .
З того засу вона стала особливою , не просто оболонкою ,а істотою котра відчуває.
Помалу лялька почала усвідомлювати що господарка не завжди знаходится поруч ,а іноді навіть зникає на певний час.
Її цікавість зростала в залежності від нових знань .
"Що знаходится за вікном?"
Все частіше почала задумуватись лялька
Невідомість заворожувала і ще більше приваблювала мініатюрну душу.
В один з вечорів повз будинок іграшки проходив чаклун . Чисто випадково він поглянув у вікно . На краю ліжка миготів крихітний вогник ,видимий далеко не всім істотам в тому числі- людям.
Чаклун увійшов до кімнати через прочинене вікно і підійшов до джерела світла .
"Як люди читають книги так і я здатен читати душі . Ти хочеш щоб я втамував твою цікавість ? "
Вогник замиготів в знак згоди.
Чарівник підхопив ляльку і вилетів через вікно .
Вони летіли над околицями міста ,тисячі ліхтариків сітла витанцьоували у своєму магачному танці . Будинки стелились у довгі мури ,а люди чипушились в низу як мурахи .
До них навіть приєдналось кілька компаньйонів . Два сірі голуби задля забави супроводжували чарівника і його спутницю
Лялька заворожено спостерігала за сіє дійством . В тільці панувала шаленна кількість емоцій . Питань з'являлось більше з кожною настувною миттю .
Чарівник побачив це і в туж хвилину переніс ляльку до вже знайомої кімнати .
"Будь ласка покажи мені ще більше " прощебитала лялька
"А що я за це отримаю ?"
Лялька простягнула до рук чародія єдине що в неї було .
Як тільки плата зникла під мантією чародій розвернувся і зник у нічній пітьмі .
Лялька продовжувала лежати на ліжку але з того часу як звичайна оболонка .
Без душі.
Німфа
Я був один
В самотній ямі гною , проку , болю
У місці що зветься безвихідна пітьма
Впиваючись слізьми печалю
Був лише я , був лише він
Він , кого з усюди кличуть станчик
Той блазень що несе послішки у люд
Він що пошматований печаллю
Як завше з веселою посмішкою до вух
Признатись часно , я старався
Боротись проти теї течї
Що поглинало варто тільки
Зробити крок у спробі вирватись у всіт
Як результат я вже почав здавись
І просто віддатись тяжкій тьмі
Можливо це була мая
Всепоглинаюча , тужлива , власна доля
Минає рік , минає два
В кутку душі знов плаче станчик
Терпіння вже стає частиною буття
А я , а я , стараюсь незабути ким колись був я
Птахи співають літню пісню
Дерева шипотять свої казки
Зелене віття підіймають
І взносять свої дивні молитви
В один із цих звичайних буднів
В моїй пітьмі побився він
Промінчик теплого блаженства
Чиє тепло зігріло серця лід
Я знову є , я знову тут ,
я знову помічаю що живу
А серце що давно небилось
Вистукує у грудях гул
Я хочу жити , я хочу будь щасливим
Я знову хочу битись бпроти тьми
Нагострюю ножі і бовтаюсь в болоті
І знаєш це все зробив ти , той хто напевно цього віршу непочує
В самотній ямі гною , проку , болю
У місці що зветься безвихідна пітьма
Впиваючись слізьми печалю
Був лише я , був лише він
Він , кого з усюди кличуть станчик
Той блазень що несе послішки у люд
Він що пошматований печаллю
Як завше з веселою посмішкою до вух
Признатись часно , я старався
Боротись проти теї течї
Що поглинало варто тільки
Зробити крок у спробі вирватись у всіт
Як результат я вже почав здавись
І просто віддатись тяжкій тьмі
Можливо це була мая
Всепоглинаюча , тужлива , власна доля
Минає рік , минає два
В кутку душі знов плаче станчик
Терпіння вже стає частиною буття
А я , а я , стараюсь незабути ким колись був я
Птахи співають літню пісню
Дерева шипотять свої казки
Зелене віття підіймають
І взносять свої дивні молитви
В один із цих звичайних буднів
В моїй пітьмі побився він
Промінчик теплого блаженства
Чиє тепло зігріло серця лід
Я знову є , я знову тут ,
я знову помічаю що живу
А серце що давно небилось
Вистукує у грудях гул
Я хочу жити , я хочу будь щасливим
Я знову хочу битись бпроти тьми
Нагострюю ножі і бовтаюсь в болоті
І знаєш це все зробив ти , той хто напевно цього віршу непочує
Jesteść mieszkańcem miasta betonu
Samotnego , Zimnego , cudzego ,
W ciśnieniu społecznym przebywasz
Będąc człowiekiem szalonym
Jesteś mieszkańcem miasta betonu
Wchłonięty w przez kogoś stworzony bieg
Starasz się stać się kimś lepszym
Tracąc własny unikatowy blask
Jesteś mieszkańcem miasta betonu
Zanurzasz się gwębiej w ten grób
Szukając miejsca pokoju
Tracić własny ojczysty ląd
Samotnego , Zimnego , cudzego ,
W ciśnieniu społecznym przebywasz
Będąc człowiekiem szalonym
Jesteś mieszkańcem miasta betonu
Wchłonięty w przez kogoś stworzony bieg
Starasz się stać się kimś lepszym
Tracąc własny unikatowy blask
Jesteś mieszkańcem miasta betonu
Zanurzasz się gwębiej w ten grób
Szukając miejsca pokoju
Tracić własny ojczysty ląd
Король зібрав всіх слуг в палаті
Звичайно ж серед них був шут
Той самий пошматований печаллю
Але з прекрасною усмішкою до вух
Скажіть но причудове паньство
Промовив голосно король
Що ранить швитко но тягуче ?
Що б'є нецілившись у суть ?
Всі миттю почали перезератись
Що мав на думці наш король ?
Лиш станчик у кутку кімнати
Промимлив відповідь свою
Крім мої привеликої поваги
Додав згромадивший цей тлум
У нагороду за відповідь найкращу
Дарую новий титул мудрецю
По залі пронеслись гучні шептання
Хтось вже вявив як сам барон
Хтось погрузивсь в свої думання
Обдумував найкращі промовляння
-о найшдахетніший королю
Із тлуму вийшов юний граф
Й віддавши відповідні му покльони
Наблизився до центру зал
Як твій слуга , смеренний раб
Дозволь найпершим свій ум представить
І ще раз впавши долі лиць
Чекав на позволегня яснопаньства
Корот всміхеувся , потянувся
Рудаві вуса покрутив
І кинувши лінивий погляд
В юрбу свій погляд положив
— кажи, — сказав король у тиші,
Хай відповідь розкриє все.
Що ранить швитко но тягуче ?
Що б'є нецілившись у суть ?
Юнак піднявся, гордо встав,
Задумався на мить ,
А Потім мовив чітко: — Це слово, що сказане в момент
Коли гріх гніву роздирає простір
Як блискавка у темну ніч, Слово те є безжальне, гостре, Пронизує, мов гострий меч.
Його не стримати, хоч як би хочеш,
Бо раз пущене, вже не вернеш, Воно запалить душу і довіру, Й до серця миттю донесе свій меч
А гостру рану тільки час латає
І всі, хто слухав цю промову, Відчули правду у словах тих слів, Король лиш погляд опустив,
А розум повернувся десь далеко в часі
Коли мовчання затягнулось
"Тож знай, мій графе, і ти, мій шуте, Що слово — зброя, хоч і мов туман, Воно проймає, підкоряє, б'ється,
Воно є катом і тим часі благом
Звичайно ж серед них був шут
Той самий пошматований печаллю
Але з прекрасною усмішкою до вух
Скажіть но причудове паньство
Промовив голосно король
Що ранить швитко но тягуче ?
Що б'є нецілившись у суть ?
Всі миттю почали перезератись
Що мав на думці наш король ?
Лиш станчик у кутку кімнати
Промимлив відповідь свою
Крім мої привеликої поваги
Додав згромадивший цей тлум
У нагороду за відповідь найкращу
Дарую новий титул мудрецю
По залі пронеслись гучні шептання
Хтось вже вявив як сам барон
Хтось погрузивсь в свої думання
Обдумував найкращі промовляння
-о найшдахетніший королю
Із тлуму вийшов юний граф
Й віддавши відповідні му покльони
Наблизився до центру зал
Як твій слуга , смеренний раб
Дозволь найпершим свій ум представить
І ще раз впавши долі лиць
Чекав на позволегня яснопаньства
Корот всміхеувся , потянувся
Рудаві вуса покрутив
І кинувши лінивий погляд
В юрбу свій погляд положив
— кажи, — сказав король у тиші,
Хай відповідь розкриє все.
Що ранить швитко но тягуче ?
Що б'є нецілившись у суть ?
Юнак піднявся, гордо встав,
Задумався на мить ,
А Потім мовив чітко: — Це слово, що сказане в момент
Коли гріх гніву роздирає простір
Як блискавка у темну ніч, Слово те є безжальне, гостре, Пронизує, мов гострий меч.
Його не стримати, хоч як би хочеш,
Бо раз пущене, вже не вернеш, Воно запалить душу і довіру, Й до серця миттю донесе свій меч
А гостру рану тільки час латає
І всі, хто слухав цю промову, Відчули правду у словах тих слів, Король лиш погляд опустив,
А розум повернувся десь далеко в часі
Коли мовчання затягнулось
"Тож знай, мій графе, і ти, мій шуте, Що слово — зброя, хоч і мов туман, Воно проймає, підкоряє, б'ється,
Воно є катом і тим часі благом
Farwel мій найсолодший шумний рай
Farwel прекрасне місце насолоди
В твоїх обіймах тану я
Бо знаю що за мить опинюсь у неволі
Farwel прекрасне місце насолоди
В твоїх обіймах тану я
Бо знаю що за мить опинюсь у неволі
Ну що ж, мій друже,
Поговоримо?
Забудемо ті старі сварки.
Той плід розбрату відкинемо геть,
Нехай гниє покинутий на початку.
Я був закоханий...
А може ні?
Я блазень, не бард.
Балади, казки – не мій профіль.
На жаль, іронія – мій інструмент,
Тому можу смішити лише феодалів.
Моя історія проста:
Колись життя струмком плило ,
Я я упивався ним без жалю ,
У пітьму відчаю не опускався.
Але глядачів було чимало...
Тих, хто з радістю увсе це споглядав.
Неважливо,
Це вже все в минуло.
Хоча ентузіастів легко віднайти...
Я все веду до однієї персони,
Якій вдалося мене зломити.
Вона була цвітом солодким ,
З прекрасними, як той захід, очима.
Очима, що несли душевний спокій.
Очима, які я й досі не можу забути.
На жаль, доля сувора зі мною.
Як тільки про любов пішла мова:
Все охололо,
Розійшлося,
І полилися сльози.
Гіркі сльози.
Хоч я знав, знав...
Що в житті все так просто не буває.
Для дівчат живуть балади,
Що звеличують почуття: пристрасть да любов.
Я Бачив тих лицарів картавих
Що пропили дружину і доньку.
Навіщо? Навіщо все це?!
Навіщо звеличувати мізерну брехню?
Навіщо? Навіщо все це?!
Навіщо почав цю розмову з тобою...
Поговоримо?
Забудемо ті старі сварки.
Той плід розбрату відкинемо геть,
Нехай гниє покинутий на початку.
Я був закоханий...
А може ні?
Я блазень, не бард.
Балади, казки – не мій профіль.
На жаль, іронія – мій інструмент,
Тому можу смішити лише феодалів.
Моя історія проста:
Колись життя струмком плило ,
Я я упивався ним без жалю ,
У пітьму відчаю не опускався.
Але глядачів було чимало...
Тих, хто з радістю увсе це споглядав.
Неважливо,
Це вже все в минуло.
Хоча ентузіастів легко віднайти...
Я все веду до однієї персони,
Якій вдалося мене зломити.
Вона була цвітом солодким ,
З прекрасними, як той захід, очима.
Очима, що несли душевний спокій.
Очима, які я й досі не можу забути.
На жаль, доля сувора зі мною.
Як тільки про любов пішла мова:
Все охололо,
Розійшлося,
І полилися сльози.
Гіркі сльози.
Хоч я знав, знав...
Що в житті все так просто не буває.
Для дівчат живуть балади,
Що звеличують почуття: пристрасть да любов.
Я Бачив тих лицарів картавих
Що пропили дружину і доньку.
Навіщо? Навіщо все це?!
Навіщо звеличувати мізерну брехню?
Навіщо? Навіщо все це?!
Навіщо почав цю розмову з тобою...
Твої очі дивлятся чітко
Гнітить атмосфера
Вбивається гострим лезом
Жага , тривога, ненависть
Від кохання лишився попіл
Сама ж підпалила
Та чому ж іудівське тіло
Так тягне до тебе
Я ненавиджу погані звички
Ти мій наркотик/ ти сигарета
Я ненавиджу твій погляд
Чому ж там втопаю
Я ненавиджу твоє існування
Та неможу табе зріктися
Все було б набагато простіше
Якби ти відвернувся від мене
Гнітить атмосфера
Вбивається гострим лезом
Жага , тривога, ненависть
Від кохання лишився попіл
Сама ж підпалила
Та чому ж іудівське тіло
Так тягне до тебе
Я ненавиджу погані звички
Ти мій наркотик/ ти сигарета
Я ненавиджу твій погляд
Чому ж там втопаю
Я ненавиджу твоє існування
Та неможу табе зріктися
Все було б набагато простіше
Якби ти відвернувся від мене
Ти живеш у місті бетону
Самотній , холодний, чужий
Під тиском суспільства душевно вмираєш
Бо ти є людина шаленна
Ти живеш у місті бетонону
Втягнутий кимось у коло сансари
Стараючись бути кимсь кращим
Свою унікальність втрачаєш
Ти живеш у місті бетону
І Повільно кладешся в труну
Забуваючи землю рідну
Спокою місце шукаєш
Самотній , холодний, чужий
Під тиском суспільства душевно вмираєш
Бо ти є людина шаленна
Ти живеш у місті бетонону
Втягнутий кимось у коло сансари
Стараючись бути кимсь кращим
Свою унікальність втрачаєш
Ти живеш у місті бетону
І Повільно кладешся в труну
Забуваючи землю рідну
Спокою місце шукаєш
Кожного разу одне і теж саме
Зусюди лунають ті самі рядки
Армія мова віра
Ми всі поглинені в свій інфопростір
Сліпа пропаганда ?
І хто ж є винен
Тут лани тут стипи
Є дніпро навіть кручі
Про цвіт калини очевидно вам скажуть
Одне і те саме
Коло сансари
Саме так наш Петро і вважає
Петро як то кажуть життя проживає
Робота дім діти
І фіг його знає
Чи рідні то діти
В петра є дмитро
Й бухло за гаражами
Мат перемат
І солов'їна тут не завжди лунає
Я громадянин вільної держави
Чому я маю йти воювати
Чому я маю платити свої податки
Навіщо українською мушу розмовляти
Це вибір мій навіть якщо його немає
Я пасивних перазит вільної держави
Я слухаю цоя , бо цой є живий
І все одно що цим я вбиваю своїх же людей
Нехай воювати йде хтось інший
Чому саме я винен
Це мені усі винні
Армія мова віра бренить відусюли
Плював я на мову і тим паче на зсу
На додаток усьому піду дітей вчити
Нехай знають героя ,по синяках на всьому тілі
А степи і лани широкополі
Будуть загаджені сміттям
Очевидно з моєї свідомої волі
Я смиренний раб вільної держави
А чи двуколір чи триколір майорить на домами
Останнє чим буду тоді хвилюватись вириваючи з пацанами за гаражами
Зусюди лунають ті самі рядки
Армія мова віра
Ми всі поглинені в свій інфопростір
Сліпа пропаганда ?
І хто ж є винен
Тут лани тут стипи
Є дніпро навіть кручі
Про цвіт калини очевидно вам скажуть
Одне і те саме
Коло сансари
Саме так наш Петро і вважає
Петро як то кажуть життя проживає
Робота дім діти
І фіг його знає
Чи рідні то діти
В петра є дмитро
Й бухло за гаражами
Мат перемат
І солов'їна тут не завжди лунає
Я громадянин вільної держави
Чому я маю йти воювати
Чому я маю платити свої податки
Навіщо українською мушу розмовляти
Це вибір мій навіть якщо його немає
Я пасивних перазит вільної держави
Я слухаю цоя , бо цой є живий
І все одно що цим я вбиваю своїх же людей
Нехай воювати йде хтось інший
Чому саме я винен
Це мені усі винні
Армія мова віра бренить відусюли
Плював я на мову і тим паче на зсу
На додаток усьому піду дітей вчити
Нехай знають героя ,по синяках на всьому тілі
А степи і лани широкополі
Будуть загаджені сміттям
Очевидно з моєї свідомої волі
Я смиренний раб вільної держави
А чи двуколір чи триколір майорить на домами
Останнє чим буду тоді хвилюватись вириваючи з пацанами за гаражами