12 років тому, у грудні 2007-го, я розповів про провокатора, завербованого в ході внутрішньокамерної розробки в СІЗО №13 – такого собі Ярослава Годунка, який був засуджений за розбійний напад на квартиру в Києві і якого «правоохоронні органи» згодом використовували для підкидання гранат учасникам акцій протесту. У 2008 році Годунок знюхався з тодішнім міністром внутрішніх справ України Юрієм Луценком і разом з братом Луценка Сергієм брав активну участь у дерибані землі в Бориспільському районі Київської області.

Оскільки 10 липня 2019 року президент України Володимир Зеленський вигнав цього Годунка з засідання, я сподіваюсь, що, нарешті, в українську політику прийде якщо не професійність, то, хоча б, моральність. Бо таким як Годунок (а також Дейдей, Грішін-Семенченко, Кива й т.п.) нема чого робити в одному приміщенні з главою держави.

З такої нагоди пропоную ознайомитись з вироком Святошинського районного суду м.Києва від 16 травня 2002 року в справі №1-66/2002, яким Годунок був засуджений за розбійний напад – цей вирок я ще в 2008 році опублікував у трьох частинах на сайті «ОРД»:

http://ord-ua.com/2008/04/01/kriminalnij-vibir-lutsenka-1/

http://ord-ua.com/2008/04/06/kriminalnij-vibir-lutsenka-2/

http://ord-ua.com/2008/04/09/kriminalnij-vibir-lutsenka-3/

До речі, ця кримінальна мерзота нині балотується в народні депутати по 98 округу. Неважко здогадатись, що Годунка висунуло Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина», оскільки у Юлії Володимирівни зараз фінансова криза, а Годунок непогано заробив на земельних аферах.

І знову я опинився на передньому краї ідеологічної боротьби – на «Круглому столі», що ввечері 10 липня 2019 року зібрався в студії телеканалу НАШ. Удвох з відомим скульптором Олегом Пінчуком ми боролись не тільки з жіночою логікою історика Оксани Бєлякової, але й зі спробами композитора Володимира Бистрякова захистити мене, корінного донеччанина, від примусової українізації з боку київської хунти, яка не любить велику Росію.

Втім, не побоюсь цього слова, родзинкою програми стала копія вироку Святошинського районного суду столиці від 16 травня 2002 року, яким за розбійний напад на квартиру №1 по вулиці Генерала Потапова, буд. 1-г в м.Києві був засуджений міліціонер-водій автотранспортної роти Годунок Ярослав Миколайович – майбутній агент УБОЗ та СБУ, якого «правоохоронні» органи спочатку залучали для підкидання вибухівки учасникам акцій протесту, а згодом використовували для земельного дерибану. І хоча про витівки Ярослава Миколайовича я написав кілька статей ще далекого 2007 року, знаменитим він став лише зараз завдяки президенту Володимиру Зеленському, який вигнав цю мерзоту з наради, узнавши, що Годунок був засуджений за розбій. Вирок я приніс у студію, бо Годунок заявив, що президент його, начебто, обрріхав, і докладно розповів про бурхливу кримінальну біографію секретаря Бориспільської міської ради.

Говорили ми й про інших провідних політиків сучасності, яким довелось побувати на лаві підсудних – народних депутатів Дейдея та Семенченка, а також кандидата в народні депутати Киву. Не обійшлось і без суперечок на політичні теми – куди ж без них. Отже, якщо маєте півтори години вільного часу та бажання узнати більше про політичні реалії сьогодення – запрошую переглянути запис цієї передачі.

https://www.youtube.com/watch?v=_4-7W2LsaIU

11 липня 2019 року в ранковому етері телеканалу «112. Україна» я продемонстрував вирок Святошинського районного суду Києва, яким 16 березня 2002 року за розбійний напад на квартиру №1 по вулиці Генерала Потапова, буд. 1-г був засуджений нинішній секретар Бориспільської міської ради Ярослав Годунок. А також пояснив, чому президент Зеленський правильно зробив, вигнавши цього покидька з наради.

По-перше, під час перебування в СІЗО Годунок у результаті внутрішньокамерної розробки був завербований спочатку УБОЗ м.Києва, а потім переданий на зв’язок до Служби безпеки України для виконання брудних провокацій (зокрема, саме він підкинув 15 жовтня 2004 року гранату Ф-1 та 2,5кг тротилу учасникам акцій протесту). Оскільки Годунок досі не виключений з агентурної мережі попри те, що в 2008 році не поділив гроші від земельних оборудок з тодішнім начальником Управління СБУ в м.Києві Василем Грицаком (Грицак навіть підкидав Годунку наркотики), Годунок перед тим, як йти на зустріч з президентом, мав повідомити про це свого куратора й взяти дозвіл.

По-друге, враховуючи, що Годунок використовувався раніше для провокацій з підкиданням вибухівки, Управління державної охорони з профілактичною метою мало вжити заходи для недопущення перебування Годунка в одному приміщенні з охоронюваними особами.

По-третє, у політику, врешті-решт, має прийти моральність, а люди, які пройшли тюремні університети (на кшталт секретаря Бориспільської міськради Годунка, народних депутатів Дейдея й Грішіна-Семенченка чи кандидата в народні депутати Киви) та ще й використовувались для вчинення провокацій, не можуть допускатись на заходи з участю президента України – це ганьба для держави.

https://youtu.be/iX-uQDnnbfo

Важливий прецедент. Суд встановив, як треба правильно звертатись до представників влади, щоби не порушувати закон.

https://www.sud-report.org.ua/2019/07/sud-ne-pobachyv-netsenzurnoho-u-slovi-handon-cherez-porivniannia-z-frantsuzkym-pysmennyko/

У Верховну Раду потрапляють люди з дивовижною правосвідомістю: з одного боку вони закликають проводити люстрацію попередників і забороняють людині працювати на держслужбі лише тому, що за часи Януковича та людина була прес-секретарем Генпрокуратури чи головою районної державної адміністрації. А, з іншого боку, обурюються тим, що президент Володимир Зеленський вигнав з наради чорта, себто секретаря Бориспільської міськради Годунка, який був засуджений за розбій та на завдання СБУ підкидав вибухівку й гранати учасникам акцій протесту.

Тож довелось мені 11 липня 2019 року в етері телеканалу НАШ роз’яснити народним обранцям, що таке люстрація і чому Закон України «Про очищення влади» має бути визнаний таким, що суперечить Конституції:

https://www.youtube.com/watch?v=5oMq1eSV8rc

Також ми говорили про шляхи припинення російської агресії проти України та щойно ухвалений Виборчий кодекс.

Комітет Верховної Ради з питань свободи слова та інформаційної політики дослухався рекомендацій Головного науково-експертного управління Верховної Ради України й повернув народній депутатці Ользі Богомолець на доопрацювання проект закону «Про протидію лихослів’ю (про дематюкацію мови)», реєстраційний №10414. Згідно з цим законопроектом, Кабінет Міністрів України має своєю постановою затвердити перелік нецензурних слів і висловів, заборонених до публічного вживання, з публікацією цього переліку на сайті Кабміну, сайті Верховної Ради та в газеті «Урядовий кур’єр».

Як справедливо зазначили парламентські юристи, у разі прийняття такого непересічного закону Кабінет Міністрів «спонукатиме суспільство (у тому числі дітей, молодь) до вивчення ненормативної лексики». Окрім того «проблемним стане питання використання іноземних імен та прізвищ, інших власних назв, які за своїм звучанням можуть підпадати під українські нецензурні слова та за вживання яких законопроектом передбачається відповідальність».

Можу як приклад навести рішення Київського районного суду Одеси від 10 грудня 2018 року в справі №520/17388/18, яким суд захистив право громадянина В’єтнаму мати прізвище Хуй.

Нгок Хуй навчався в Одеському Національному політехнічному університеті, де його з міркувань політичної цнотливості записали як Ву Нгок Хиу, у той час як при зарахуванні до вишу він надав паспорт на ім’я Vu Ngoc Huy. Зрозуміло, що й диплом в’єтнамцю також був виданий на ім’я Хиу. Але згодом іноземець вирішив захистити дисертацію, на заваді чому стали розбіжності в написанні прізвища в дипломі та паспорті.

Суд задовольнив заяву громадянина В’єтнаму й встановив – Хуй він і в Україні Хуй. Однак у разі прийняття «закону про дематюкацію мови» і цей в’єтнамській Хуй, і інші хуї, які живуть в Україні, будуть позбавлені права на судовий захист своїх споконвічних прізвищ.

Виявляється, Матвій Ганапольський раніше працював в Україні ледь не за хліб і воду. Зокрема, як засвідчує платіжний документ, на радіо «Вести» йому платили лише 4,5 тис. грн. на місяць. І лише після того, як Порошенко забрав Ганапольського на канал «Прямий», зробив головним пропагандистом і став виплачувати по 50 тис. доларів щомісяця «в конверті», справи Матвія Юрійовича, нарешті, пішли вгору.

Нарешті в Україні розпочалась боротьба з корупцією. 12 липня 2019 року директор Національного антикорупційного бюро України Артем Ситник був викликаний у Департамент захисту економіки Національної поліції України, але не з'явився, натомість спробував втекти з Києва до Полтави. Тим не менш, поліцейські прямо на трасі вручили Ситнику копії двох протоколів про вчинення корупційного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 172-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення – порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків. Вказані протоколи тепер має розглянути суд і в разі, якщо суд накладе на директора НАБУ адміністративне стягнення (штраф від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією отриманих подарунків або їхньої вартості), Ситник вважатиметься офіційним корупціонером.

Суть корупційного правопорушення, на якому був викритий директор НАБУ, полягає в тому, що Артем Сергійович неодноразово влаштовував бенкети в мисливському господарстві «Поліське-Сарни». Господарство це непросте: його співзасновником є Акіменко Андрій Павлович, відомий як права рука й бізнес-партнер кримінального авторитета «Чеби», себто Олексія Чеботарьова – «спиртового короля», що перебуває в розшуку за підозрою в організації викрадення та катування Ігоря Луценка й Юрія Вербицького в січні 2014 року. Акіменко недавно допитувався в Бориспільському міськрайонному суді Київської області по справі викрадення Луценка та Вербицького й доки проходить по справі свідком, хоча наявна інформація, що саме він керував «тітушками». А оплачував розваги Артема Ситника (йдеться про сотні тисяч гривень – на такі суми директор НАБУ з’їдав і випивав усіляких делікатесів, окрім того, розбив два квадроцикли сумарною вартістю 17 тис. доларів) мешканець Рівного Микола Миколайович Надейко, засуджений 26 грудня 2005 року Апеляційним судом м.Києва до 9 років позбавлення волі за звіряче вбивство громадянина Великої Британії Кірана Доунза.

Власне, нічого дивного в тому, що Ситник відпочивав за чужий рахунок немає – нічого іншого й не можна очікувати від колишнього начальника прокуратури Київської області, який навіть свою двокімнатну квартиру в Броварах купив на хабар, отриманий у 2008 році від фігуранта кримінального провадження, яке він розслідував. Погано інше: Артем Сергійович забув задекларувати вартість свого відпочинку. І тепер має постати перед судом.

У ніч з 12 на 13 липня 2019 року був здійснений постріл з гранатомету по будинку офісного центру, де розташований, зокрема, телеканал «112. Україна». Звертає на себе увагу та обставина, що постріл у фасад будинку на рівні 4-го поверху здійснений таким чином, щоби завдати мінімальної шкоди й ні в якому разі не поцілити в приміщення каналу, які знаходяться на 1 поверсі. Думаю, що стріляв кандидат у народні депутати за списком партії «Опозиційна платформа – За життя» Ілля Кива. Раніше Кива публічно обіцяв розправитись з Сергієм Льовочкіним та Віктором Медведчуком, які володіють цим каналом, і лише він, оскільки є інвалідом другої групи в зв’язку з психічним захворюванням, міг вчинити подібну безглузду провокацію.

https://www.youtube.com/watch?v=34YikrCkrjo

12 липня 2019 року в передачі «Народ проти» на телеканалі ZIK я розповів, хто наповнює базу «Миротворець» з переліком «ворогів України» і з якого комп’ютера в цю базу були внесені дружина президента Олена Зеленська, Юлія Тимошенко й Міхеїл Саакашвілі. Це – помічник народного депутата Антона Геращенка Науменко Володимир Петрович, при цьому адміністрування бази «Миротворець» здійснюється з комп'ютера, встановленого в кабінеті Антона Юрійовича в будинку Комітетів Верховної Ради.

https://www.youtube.com/watch?v=7WpJkK_2fVQ

Спочатку був замах на Парасюка, потім – замах на Шокіна. І тепер ось – обстріл 112-го каналу… Країна нерозкритих замахів.

Що не кажіть, а передача «Народ проти», яка 12 липня 2019 року нуртувала в павільйоні телеканалу ZIK, вийшла просто видатною. Напевно, так зійшлись зірки, що учасники програми ідеально пасували обговорюваним темам, а сама передача розгорталась як трьохактна п’єса з кульмінацією в другому акті – нею став телефонний дзвінок у студію того самого чорта, себто секретаря Бориспільської міськради Годунка, якого Володимир Зеленський вигнав з наради.

Не знаючи, що я знаходжусь у студії, Годунок став розповідати, що президент його оббрехав, назвавши людиною, яка була засуджена за розбій – мовляв, він ніколи не притягувався до кримінальної відповідальності. Тож мені довелось освіжити пам’ять Годунка й нагадати цьому чорту, за яких обставин він опинився в Лук’янівському СІЗО за розбійний напад на квартиру №1 по вулиці Генерала Потапова, 1-г у Києві, як Святошинський суд засудив його до 5 років позбавлення волі, як його завербувала СБУ і як він підкидав 2,5кг тротилу та гранату Ф-1 учасникам «Помаранчевої революції» 15 жовтня 2004 року.

Втім, і без Годунка розваг мені вистачило: я обрав собі три жертви з числа учасників передачі – Юрія Гримчака, якого я знаю з 1990 року, з тих часів, коли він боровся в Донецьку з українським буржуазним націоналізмом і створював під дахом КДБ «Інтердвіженіє Донбаса», та Антона Геращенка, якому я нагадав, що це з його комп’ютера адмініструється сумновідомий сайт «Мировторець», куди помічник Геращенка Науменко Володимир Петрович вносив як «ворогів України» дружину президента Олену Зеленську, Юлію Тимошенко й Міхеїла Саакашвілі. Третьою жертвою став Саакашвілі, в якого я поцікавився, коли саме Державна міграційна служба видала йому дозвіл на проживання в Україні. Річ у тім, що Саакашвілі, реєструючись кандидатом у народні депутати, подав у ЦВК фальшиві документи – він не проживає в Україні 5 років, бо українське громадянство йому було надано (до речі, також по фальшивих документах) 30 травня 2015 року, а до того проживати в Україні він, як іноземець, міг виключно на підставі відповідного дозволу Держміграційної служби. Так ось, цей дозвіл був йому виданий 6 травня 2015 року. Раніше цієї дати він якщо й приїздив в Україну, то, виключно, як турист.

Коротше кажучи, не пошкодуйте три години часу й отримайте задоволення від того, що коїлось у студії.

https://www.youtube.com/watch?v=mm5sR1qUz9c

Інтернет-видання «Страна» вмістило інтерв’ю з Віктором Зубрицьким, який себе називає засновником і колишнім власником телеканалу «112. Україна» і який зараз переховується за кордоном, оскільки в Україні він оголошений у розшук:

Зі слів пана Зубрицького, це саме він на свої скромні заощадження в 2013 році створив 112-й канал, але невдовзі після втечі Януковича нова влада з метою відібрати в нього медіа-ресурс сфабрикувала якусь безглузду кримінальну справу й він був змушений також покинути Неньку.

Насправді все було по-інакшому. Власником телеканалу «112. Україна» був Віталій Захарченко, тодішній міністр внутрішніх справ, а Віктор Зубрицький лише приглядав за діяльністю каналу на правах довіреної особи Захарченка. Ніхто влітку 2014 року цей телеканал не «віджимав» – Зубрицький покинув Україну в зв’язку з тим, що йому було повідомлено про підозру в співучасті у викраденні 21 січня 2014 року двох активістів Майдану – Юрія Вербицького та Ігоря Луценка. За версією слідства роль Зубрицького полягала в тому, що він, виконуючи вказівку Захарченка, передавав викрадачам – охоронцям кримінального авторитета «Чеби» – інформацію про пересування Ігоря Луценка, за яким слідкували співробітники Департаменту оперативної служби МВС України (дозвіл на проведення НСРД відносно Луценка дав суддя Апеляційного суду м.Києва Віктор Глиняний).

У ході розслідування викрадення Луценка й Вербицького слідству шляхом радіорозвідки вдалось встановити всіх учасників злочину та виявити з ким і де зустрічався Зубрицький 21-22 січня 2014 року – так ось, зустрічався він саме з тими людьми, які викрали Луценка та Вербицького, катували їх і викинули помирати під Києвом (Вербицький, якому переламали кістки, замерз у лісі, а побитому Луценку, якого викинули в іншому місці, вдалось доповзти до селища).

Але після того, як справу про викрадення Луценка та Вербицького до свого провадження прийняло очолюване Сергієм Горбатюком Управління спеціальних розслідувань Генпрокуратури, будь-які слідчі дії припинились, оскільки Ігор Луценко мав необережність зв’язатись з адвокатом Євгенією Закревською. Як згодом з’ясувалось, Закревська замість того, щоби надавати правову допомогу потерпілим, обслуговувала брудні корупційні схеми й, вводячи в оману своїх довірителів, допомагала гальмувати слідство. Зокрема, влітку 2015 року люди з оточення Порошенка запропонували Зубрицькому закрити кримінальне провадження про викрадення Луценка та Вербицького в обмін на те, що Зубрицький сприятиме продажу Порошенку 112-го каналу. Зубрицький спочатку не повірив своєму щастю та відправив в Управління Горбатюка адвоката з прихованою відеокамерою, але слідчий підтвердив, що справу, дійсно, ніхто розслідувати не збирається і її можна буде в будь-який момент закрити.

Довідавшись про це, Луценко відмовився від послуг Закревської, яка виявилась «ментовським адвокатом», і з великими труднощами домігся заміни слідчого. Але Горбатюк так і не провів виїмку документів у Департаменті оперативної служби МВС України й не встановив прізвища тих співробітників міліції, які передавали Зубрицькому дані негласних слідчих дій щодо Луценка. Урешті-решт, цих осіб вдалось встановити вже новому адвокату без допомоги Горбатюка, але, на жаль, доказової сили отримана інформація немає, оскільки була здобута в позапроцесуальний спосіб.

Одна зі сторінок матеріалів кримінального провадження з даними радіорозвідки, які свідчать про контакти Віктора Зубрицького й викрадачів Ігоря Луценка та Юрія Вербицького в день викрадення.

Ще в 2014 році слідство дійшло висновку, що викрадення Юрія Вербицького та Ігоря Луценка було здійснено охоронцями Олексія Чеботарьова, які виконували безпосередні вказівки Віктора Зубрицького (довіреної особи екс-мінісітра внутрішнії справ України Віталія Захарченка) та на підставі наданої Зубрицьким інформації, отриманої МВС України в ході проведення НСРД

14 липня 2019 року в Швеції на острові Сторсандскор, Умео, приблизно о 14:00 годині за місцевим часом розбився невеликий літак, який виконував політ на десантування парашутистів. За повідомленням місцевої преси, літак (судячи з фотографії, це був «GippsAero GA8 Airvan 8» австралійського виробництва) мав здійнятися на висоту 4км. Причина катастрофи невідома, всі 9 людей, що перебували на борту, загинули.

https://www.aftonbladet.se/nyheter/a/jdg96A/flygplan-har-kraschat-utanfor-umea--nio-personer-doda

На моєму сайті з романтичною назвою «Хроніки Українських Йолопів» читацька громадськість може ознайомитись з вироком Святошинського районного суду Києва від 16 травня 2002 року, яким за розбійний напад був засуджений нинішній секретар Бориспільської міської ради Ярослав Годунок – той самий Годунок, якого 10 липня 2019 року президент Володимир Зеленський вигнав з наради, назвавши «розбійником» і «чортом».

https://volodymyrboyko.com/2019/07/15/hodunok/

Ось основні етапи великого шляху дрібного кримінальника.

У 1997 році Годунок влаштувався водієм у міліцейську автомобільну роту в Києві, але в 2000 році був відправлений у СІЗО по обвинуваченню в розбійному нападі на квартиру №1 в будинку 1-г по вулиці Генерала Потапова в Києві (відібрав у хазяїв 300 гривень, 900 доларів і мобільний телефон). У ході внутрішньокамерної розробки був завербований Управлінням по боротьбі з організованою злочинністю Києва, але згодом переданий на зв’язок в Управління СБУ по Києву та Київській області та випущений на підписку про невиїзд.

Ще в ході судового засідання (Святошинський районний суд Києва вироком від 16 травня 2002 року засудив Годунка за розбій до 5 років позбавлення волі з відстроченням виконання вироку) виконав своє перше завдання по лінії СБУ – став слідкувати за народним депутатом Оксаною Білозір, до якої через агентуру СБУ був влаштований помічником у березні 2002 року. 15 жовтня 2004 року на завдання СБУ підкинув 2,5кг тротилу та гранату Ф-1 у офіс організації «ПОРА».

Після «Помаранчевої революції» Управління СБУ по Києву та Київській області було розділено на два – міське та обласне – й агент Годунок відійшов до Управління СБУ по Київській області, зайнявшись разом з куратором скупкою-перепродажем земельних ділянок. На цьому виник конфлікт з тодішнім начальником УСБУ в м.Києві Василем Грицаком, який навіть влаштував підкидання Годунку наркотиків. Але агента СБУ врятувало знайомство з міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком та його братом Сергієм, яким Годунок запропонував послуги в земельному дерибані. Невдовзі Годунок став активістом створеної братами Луценками організації «Антикримінальний вибір» й був обраний депутатом Бориспільської міської ради – за місцем знаходження найапетитніших земельних ділянок, на які наклав око Луценко.

Арешт Юрія Віталійовича зашкодив цим планам і Годунок переметнувся до Олега Ляшка з тими ж самими пропозиціями. Втім, у 2019 році він покинув Радикальну партію й за два тижні до парламентських виборів став активістом «Батьківщини», заплативши за висунення кандидатом у народні депутати по 98 виборчому округу від цієї політсили.

Схоже, що «95 квартал» просуває на посаду генпрокурора Руслана Рябошапку в той час, як Андрій Богдан лобіює кандидатуру Сергія Кизя – довіреної особи генерального, прости господи, прокурора. Втім, судячи з того, що президент своїм Указом від 15 липня 2019 року №520/2019 затвердив Рябошапку в складі РНБОУ, Богдан піймав облизня й ані Касько, якого Богдан просував раніше, ані Кизь Генпрокуратуру очолювати не будуть, а Богдану доведеться полюбити Рябошапку.

«Круглий стіл» на телеканалі НАШ підбив інформаційний підсумок 15 липня 2019 року: передвиборний рейтинг партій, «штурм» Державного бюро розслідувань прихильниками Петра Порошенка, засудження в Італії Нацгвардійця Віталія Марківа, ймовірність обміну між Україною та Росією арештованими й засудженими громадянами.

Щодо «справи Марківа» я докладно пояснив своє бачення проблеми: Віталій опинився в італійській в’язниці тому, що в травні 2014 року, коли в Україні вже йшли бойові дії, в.о. президента Турчинов не ініціював запровадження правового режиму воєнного стану в зоні збройного конфлікту. Тим самим він перетворив людей, які захищали Батьківщину, на військових злочинців.

https://www.youtube.com/watch?v=TQaAzTlQEhw

Я ще пам’ятаю ті часи, коли прес-секретарями генеральних прокурорів намагались призначати розумних людей. Але то в далекому минулому, натомість тепер завдяки пані Сарган весь світ знає, з якою метою в Україні до підозрюваних чи обвинувачених застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою – щоби цього підозрюваного/обвинуваченого можна було на когось обміняти.